іст_УКРАЇНИ_КУРС_ЛЕКЦІЙ_печ._вар

Лекція 8. Історичні студії економічного розвитку України

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула «Основні напрями економічної політики в умовах незалежності». У цьому документі передбачалася структурна перебудова господарства України. Велике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів на користь тих виробництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося переорієнтувати машинобудування на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої і харчової промисловості.

Уберезні 1992 р. Верховна Рада розглянула «Основи національної економічної політики України», в яких зазначалося, що Україна повністю виходить з рубльової зони.

Важливу роль у становленні ринкової економіки України відіграв закон «Про приватизацію майна державних підприємств». Почалося створення малих і спільних підприємств, товариств різного рівня відповідальності, кооперативів тощо.

У1991-1993 рр. розпочалися суттєві зрушення у сільському господарстві. Почали створюватися фермерські господарства. Цьому сприяв закон «Про селянське (фермерське) господарство, приймалися інші закони й постанови.

Проте цих заходів виявилося недостатньо. Необхідні були радикальніші дії, направлені на прискорення економічних реформ, виведення господарства України з економічної кризи, що поглиблювалася. Великі надії покладалися на новобраного Президента України Л. Кучму. Його економічна програма була викладена у Зверненні до Верховної Ради в жовтні 1994 р.

За час, що минув, зроблено чимало у плані реалізації цієї програми. Проведено цінову лібералізацію. Україна вийшла або наблизилась до світового рівня цін на основні види товарів і послуг. Здійснюється приватизація

іроздержавлення власності, практично завершена мала приватизація. Проводиться реформування сільського господарства. Завершено

паювання землі, колгоспи перетворені в селянські спілки, збільшується кількість фермерських господарств.

Відбулася фінансова стабілізація, досягнута перш за все завдяки введенню власної грошової одиниці – гривні. Одним з виявів фінансової стабілізації є майже незмінний валютний курс гривні.

На жаль, реформи проводяться повільно. Тим часом життєвий рівень більшості громадян України погіршується. Економічна ситуація залишається складною і неоднозначною, її розв’язання – нагальна потреба сучасності.

231

Історія України

Запитання для самоконтролю

1.У чому полягає актуальність економічної історії України?

2.Охарактеризуйте розвиток торгівлі за часів Київської Русі?

3.Розкрийте сутність господарських відносин в українських землях у ХІV-ХVІ ст.?

4.Дайте характеристику Селянської реформи 1861 р.

5.Назвіть основні особливості економічного розвитку радянської України.

Термінологічний словник

Ганза (група покупців) – торговий союз міст Балтійського і Північного морів на чолі з Любеком у XII-XVI ст. Офіційно оформлений у 1556 p., формально існував до 1669 p. Назва з’явилась у 1267 p. в англійській королівській грамоті.

Емфітевтичне право – довгострокова або вічна оренда.

Закупи — залежні люди в Київській Русі, які брали у феодала в борг позику (купу) і зобов’язані були відробити її.

Залозний шлях – сухопутний торговий шлях, що з’єднував Київ з Тмутараканню, Малою Азією і країнами Сходу.

Золоте забезпечення — запас золота в центральних банках, призначений для покриття банківської емісії, а інколи й для забезпечення поточних рахунків та інших зобов'язань, що належать до оплати.

Комендація – форма перетворення вільних селян на залежних.

Кріпосне право — система права в Середньовіччі, що встановлювала залежність селянина від феодала і неповну власність останнього на селянина-кріпака.

Люстрація – інвентаризація у королівських маєтках середньовічної Польщі.

Магдебурзьке право – система міського самоуправління у Середні

віки.

232

Лекція 8. Історичні студії економічного розвитку України

Мануфактура – 1) форма промислового виробництва, яка історично передувала машинній промисловості; характеризується ремісничою технікою і поділом праці; 2) назва деяких текстильних підприємств в Україні та в інших країнах.

Пул – одна з форм монополій, яка характеризується тим, що прибуток усіх учасників надходить у загальний фонд і розподіляється між ними пропорційно до розмірів їхніх капіталів.

Райфайзенка – сільський кредитний кооператив, названий ім’ям німецького громадського діяча Райфайзена Фрідріха Вільгельма, засновника кредитних кооперативів у Німеччині.

Рустикальні землі – селянські земельні наділи в Австрійській імперії та західноукраїнських землях, що входили до її складу.

Рядовичі – залежне населення в Київській Русі, яке слугувало князю договором (рядом).

Соляний шлях – сухопутний торговий шлях, що з’єднував Київську Русь з узбережжям Чорного моря.

Тартак – лісопилка в XVI-XIX ст.

Цензива – оброчна система користування землею.

Чинш – фіксована плата в грошовій або натуральні формі за користування земельним наділом.

Література

1.Гальчинський А. Україна: поступ у майбутнє. – К., 1999.

2.Економіка України: десять років реформ / За ред. З. Ватаманюка та С. Панчишина. – Львів, 2001.

3.Коропецький І. Дещо про минуле, недавнє минуле і сучасне української економіки. – К., 1995.

4.Лановик Б. Д., Лазарович М. В., Чайковський В. Ф. Економічна історія / За ред. Б. Д. Лановика. – 2- ге вид., перероб. – К., 2000.

5.Лановик Б., Матисякевич З. Економічна історія України і світу.

–К., 1999.

6.Леоненко П. М., Юхименко П. І. Економічна історія. – К., 2004.

7.Сакс Дж., Пивоварський О. Економіка перехідного періоду: Уроки для України: Пер. з англ. – К., 1996.

233

ЛЕКЦІЯ 9

ГЕОПОЛІТИЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ: ІСТОРІЯ І СУЧАСНІСТЬ

Лекція 9. Геополітичне становище України: історія і сучасність

9.1. Геополітичне положення України

Як наукова дисципліна геополітика відома з XIX ст. Це наука, яка вивчає взаємозв’язки і взаємозалежність між державною політикою і тим географічним середовищем, в якому вона здійснюється.

Термін «геополітика» в науковий обіг вперше ввів шведський учений Р. Челлен. На його думку, «геополітика – це наука про державу як географічний організм, що втілений у просторі». Проте сучасні дослідники справжнім засновником геополітики вважають німецького науковця Ф. Ратцеля. Зазначений термін він, щоправда, не вживав, і його головна праця вийшла друком наприкінці XIX ст. під назвою «Політична географія».

Географічне положення України є вагомим фактором вироблення її зовнішньої політики. У ракурсі геополітики вона займає на Євразійському континенті унікальне місце, яке часто визначається поняттями «географічний центр Європи», «перехрестя між Сходом і Заходом».

Маючи територію понад 600 тис. кв. км і посідаючи шосте місце за чисельністю населення (48,5 млн.) на континенті, Україна володіє не тільки багатими природними ресурсами, а й значним промисловим та науковотехнічним потенціалом, досить розвиненою економікою. Вона межує з багатьма країнами, що зумовлює необхідність налагодження рівноправних, взаємовигідних відносин на основі глибоко обґрунтованої сучасної геостратегії.

З геополітичної точки зору Україна справді весь час відігравала роль

головного кордону між цивілізаціями. Це пов’язано з географічним становищем України. Україна розташована на межі між Європою і Євразією. Є термін «Великий Степ». Це територія степів і пустель від Чорного моря до Жовтого, яка займає весь центр Євразії. У цих степах зручно займатися скотарством, але українські степи так само придатні й для землеробства. Саме в Україні закінчується межа широколистяних лісів з родючими ґрунтами, часто з чорноземами.

Україна постійно знаходилася на межі різних культурних і господарчих регіонів. На сході – степи, на півночі – тайга, не заході – ліси, на півдні – Чорне море. Північний захід і південний схід України часто складали спільну територію, здавна мали спільну мову і назву Кіммерія або Гіммерія. Греки називали територію сучасної України Скіфією. Україна завжди являла собою самий північно-східний край родючих, культурних і цивілізованих земель. Землеробство тут почалося ще в неоліті. На території України землеробство почалося в VІ тис. до н.е. А на нечорноземні території на північ від України землеробство розповсюдилося тільки в ІІ тис. до н.е. У

235

Історія України

зв’язку з цим Україна майже постійно опинялася у центрі конфлікту між різними цивілізаціями. Україна – територія вічного конфлікту між принципово різними культурами. Свого часу І. Мазепа написав вірш: «О горе-горе тій чайці-небозі, що вивела діток при битій дорозі». Але це саме давало й величезні переваги. Здатність до запозичення різноманітних елементів культури, синтезу принципово нової культури, в тому числі і запозичення військової майстерності. Вирішення конфлікту залежало від того, по яку сторону стане населення України. Отже, часто населення України відігравало важливу, а іноді й вирішальну роль у ході світової історії.

Перша стала державність на території України – Скіфська держава, яка охоплювала майже всю територію сучасної України. Столиця була в районі сучасного Нікополя. У складі її населення значну частину становили предки слов’ян. Правобережну Україну можна вважати їх прабатьківщиною. Скіфія входила до системи держав Близького Сходу, вела війни проти ассірійців, підтримувала стосунки з древньою Грецією.

Потім на початку нашої ери подібне державне утворення майже на всій території сучасної України створило германське плем’я готів. Як відомо, скіфи свого часу взяли участь в розгромі Ассирії, а готи вперше в історії захопили Рим. Згодом північ сучасної України стала центральним ядром Давньоруської держави.

Традиції української державності. Чи були українці в минулому окремою політичною нацією? Сутність проблеми полягає в тому, що лише тричі в історії протягом незначного часу існувала незалежна Українська держава:

1.1648-1713 рр., коли вона була остаточно підкорена й поділена між Росією та Польщею, при цьому весь цей час вона визнавала зверхність якоїсь з сусідніх держав, тобто не була повністю незалежною;

2.1918-1922 рр. – формально незалежна Українська держава, але фактично весь цей час тут були бойові дії та перебували іноземні армії.

3.з 1 грудня 1991 р. Україна є вільною від іноземної окупації, лише за винятком Криму, де перебувають російські війська.

То чи можна в такому разі говорити про власну українську традицію? І в чому причини такої трагічної долі Української державності?

Гетьмани І. Виговський, П. Дорошенко, син Хмельницького Юрій Хмельницький, перший голова Директорії В. Винниченко – усі вони добровільно відмовилися від влади. Чому? Тому що головною причиною нестійкості

української державності була завжди надзвичайно несприятлива геополітична ситуація, тобторозташуванняукраїнськихземельнамежі зіткненняцивілізацій.

236

Лекція 9. Геополітичне становище України: історія і сучасність

Будь-яка держава не може стати незалежною від іншої держави, якщо її не підтримує якійсь союзник. Наприклад, США стали незалежною від Англії, тому що її підтримала Франція та Іспанія, перш за все збройною силою. Ще раніше Голландія і Швейцарія набули незалежності завдяки Франції. Країни Балтії набули незалежності завдяки Німеччини, яка вигнала російсько-червону армію. Отже, коли немає союзників, то сусіди захоплять і розділять. Яскравий приклад – це три розподіли Польщі у ХVІІІ ст., коли її поділили між собою Австрія, Прусія та Росія.

Війна Б. Хмельницького за незалежність також закінчилась тим, що українські землі поділили Московія, Польща і Туреччина. У 1919 р. друга УНР опинилася в «чотирикутнику смерті», тому що проти неї водночас вели наступ: з заходу – поляки, з Дону – білогвардійці, з півночі – більшовики, з півдня – війська Антанти та Румунії. Тож українці були змушені водночас вести війну з чотирма противниками. При цьому не було жодних союзників, адже незалежність України не визнавала жодна держава.

У ХVІІ ст. єдиним можливим союзником України могла бути відносно слабка Швеція. І цю можливість було використано Б. Хмельницьким та І. Мазепою, але обидва ці рази Швеція разом з Україною була змушена протистояти водночас Московії і Польщі.

З 1992 р. Україна змушена проводити «багатовекторну» політику. До 1994 р. Україна була в повній економічній блокаді водночас з

боку Росії та Заходу. Головною проблемою досі є небажання розглядати її як рівноправного союзника.

Утой же час традиції Української автономії сягають у сиву давнину. До створення Київської Русі українці складали декілька племінних княжінь. Значна частина була підкорена Хозарським каганатом.

УІХ-Х ст. виникла Руська держава із столицею в Києві. У київські часи влада князя була обмежена народним віче в усіх великих містах.

Умонгольські часи всі українські етнічні землі зберігали автономію, а Галицько-Волинське князівство навіть на певний час стало незалежним королівством. Навіть на території татар населення жило самоврядними громадами, які складають історичне коріння козаків.

Потім значну частину української землі завоювало Литовське князівство. Литовські князі на території України одразу сприйняли українську культуру й мову. Офіційною мовою була руська (староукраїнська). Литовської літературної мови взагалі не було. Руська мова також була офіційною в Закарпатті, Молдові та в володіннях Угорщини. Князь Вітовт наприкінці ХІV ст. переніс столицю із Вільнюса до Києва. Після його смерті внаслідок

237

Історія України

громадянської війни були відновлені удільні автономії Київського і Волинського князівств. Отже, всі українські землі входили до складу напівнезалежних князівств.

Наприкінці ХV ст. князівства були ліквідовані, їх замінили воєводствами, але водночас всій місцевій шляхті було надано місцеве самоврядування в межах воєводств. У всіх цих воєводствах шляхта залишалась православною і українською за мовою. Крім того, своє самоврядування (Магдебурзьке право) мали міста України. На всіх

українських землях в ХVІ ст. діяло власне право –	Литовські статути.
І Литовський статут з’явився ще у 1521 р., а ІІІ –	у 1573 р. Він був дуже

важливим, остаточно його дію було скасовано у 1839 р.

Протягом ХVІ ст. українські землі зберігали власну еліту, але внаслідок Люблінської унії (1568 р ) українські землі перешли зі складу Литви до Польщі. Таким чином, Україна була остаточно відокремлена від Білорусії.

Головним носієм державних традицій була місцева православна шляхта на чолі з нащадками місцевих князів. Крім того, власною традицією була місцева православна церква на чолі з Київським митрополітом.

На початку ХVІІ ст. значна частина місцевої шляхти перейшла до католицтва; відбулася Берестейська (Брестська) церковна унія, яка загострила протиріччя серед православних.

Значно посилилося козацтво. Воно очолило колонізацію територій на східних землях України, створило власний незалежний політичний центр –

Запорізьку Січ.

Польський король Стефан Баторій узаконив козаків як окремий стан в Польській державі і створив козацький реєстр, тобто список офіційно визнаних козаків. Спочатку їх було 300, пізніше – 6000. За вимогою Б. Хмельницького реєстр було збільшено до 40 тисяч, але після поразки під Білою Церквою реєстр скоротили до 20 тисяч. Однак козаків було більше. Ядром була Запорозька Січ. Козаки вважалися рівними між собою. Вважалося ганебним померти своєю смертю. Загальна численність запорожців коливалася від 10 до 20 тисяч. Ще більше було міських козаків. Часто майже не було різниці між селянином і козаком.

З козацькою і селянською колонізацією сперечалася шляхетська. У ХVІІ ст. значна частина української шляхти перейшла у католицтво. Захисниками православ’я стали козаки і православні міщани. На початку ХVІІ ст. українська православна еліта засвоїла західноєвропейську культуру.

Наявність озброєних козаків була необхідною умовою економічного розвитку на межі Великого Степу, бо тут військові дії фактично ніколи не

238

Лекція 9. Геополітичне становище України: історія і сучасність

припинялися і козацтво досить рано усвідомило себе як провідну політичну силу українського народу. У сусідній Московії на початку ХVІІ ст. точилася війна за владу («смута»). Ця смута закінчилася тим, що приблизно 10 тисяч російських козаків отримали дворянство замість знищеної старої знаті. У цей час українські козаки досягли компромісу з польським урядом. П. Сагайдачний мав титул гетьмана України.

Козацтво вступило до Київського братства і було спонсором Києво-

Могилянської академії. Відмінність між українськими та російськими козаками була в тому числі і на рівні освіченості на користь українців .

Козаки знаходилися в непримиренній опозиції зі шляхтою, яка говорила козакам: «Ви частина Речі Посполитої, але як нігті та волосся. Якщо вони виростуть надто довгими, їх обрізають».

Після Хмельниччини Україна по суті була поділена між козаками й польською шляхтою.

Катерина ІІ знищила інститут українських гетьманів і формально привела місцеву політичну систему у відповідність до російської.

З іншого боку, на Лівобережній Україні вся козацька верхівка отримала дворянські права. Реально дворянами стали не тільки представники еліти, але й більшість їх потенційних противників. Було багато дворян, в які мали двоє-троє кріпаків (український середній клас дрібного дворянства, що жили на власних хуторах). Збереглося багато заможних козаків. Дрібні дворяни укладали шлюби із заможними козаками. Тому на лівобережній Україні не було селянських повстань. Місцеві дворяни отримали посади в Петербурзі, що призвело до малоросійства (любов до малої батьківщини і водночас вірність імперії).

Дворяни Малоросійських губерній отримали від Катрини ІІ права самоврядування, в тому числі контролю за місцевою поліцією. Вони проводили повітові та губернські зібрання. Від них залежали губернатори. Дворяни були звільнені від тілесних покарань. Іноземні мандрівники першої половини ХІХ ст. називали Харків столицею України і говорили, що тут демократичний лад.

Після зруйнування Січі (1775 р.) в 1793 р. запоріжці отримали землі на Кубані, де було створене Чорноморське козаче військо. Значна частина населення залишилася на колишніх запорізьких землях і зберегла статус козаків. Існували допоміжні козацькі війська: Дунайське, Азовське тощо. Чорноморські козаки отримали назад клейноди Запорізької Січі.

Дворянство поступово втратило своє значення лише в другій половині ХІХ ст., коли з’явився новий претендент на соціальне лідерство –

239

Історія України

різночинна інтелігенція та частково буржуазія. Ця інтелігенція відігравала провідну роль у земствах, що прийшли на зміну дворянському самоврядуванню. Земське самоврядування мали всі губернії Лівобережної і Південної України. На Правобережній Україні вони були створені тільки в 1911 р. У 1917-1920 рр. саме земства були опорою державного апарату всіх українських режимів – від П. Скоропадського до Н. Махна.

Загальні особливості української геополітичної історії полягають в наступному:

1)частина території України постійно зберігала власну українську соціальну верхівку, тобто українці постійно залишалися політичною нацією;

2)ця політична верхівка майже завжди знаходилася в союзі з якоюсь із сусідніх держав, стаючи складовою тих державних організацій, до яких входили українські землі.

Отже, хоча б частина України мала певну політичну автономію і власні політичні традиції.

Ще однією особливістю є те, що у недержавний період історії на деяких українських землях (Правобережна Україна і Галичина) вся соціальна еліта була іноземною. На таких територіях українці складали лише нижчі пригнічені верстви й зазнавали денаціоналізації.

9.2.Історія української геополітичної думки

Угеополітичному ракурсі Україна має глибокі історичні традиції. Драматична історія нашої країни відбиває особливості її географічного розташування і пов’язана передусім з боротьбою за незалежність, пошуками надійних союзників і способами налагодити рівноправні, дружні стосунки зі своїми сусідами. Вирішення цих геополітичних проблем знайшло відображення в українській історико-політичній думці, в численних працях українських мислителів, учених минулого й сучасності.

Про роль	географічного	фактора писали	у	своїх творах
М. Драгоманов,	М. Грушевський,	Д. Яворницький,	В.	Липинський,

С. Рудницький, Ю. Липа, І. Лисяк-Рудницький та інші дослідники.

На формування вітчизняної думки про геополітичне становище України та її гіпотетичну поведінку у визначенні зовнішньополітичних орієнтирів об’єктивно вплинули такі чинники: багатовікове розшматування етнічної території між країнами-сусідами, що не могло не позначитися на менталітеті населення різних регіонів України й науково-політичних підходах до розв’язання проблеми суверенітету; переважання думки про те, що саме Україна, на території якої виникла Київська Русь, є колискою східних

240