Що таке Конституція держави і чим вона відрізняється від інших нормативно-правових актів?

Слово «конституція « у сучасну мову прийшло з латинської – «сопstitutiо «, що буквально можна перекласти як «устрій, установлення, утвер­дження». У Стародавньому Римі конституціями називали окремі акти, що їх видавали імператори. Су­часне розуміння слова «конституція» (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в Європі феодального ладу на буржуазний (XVII – XVIII ст.) і кінцево викристалізовується на початок XX ст. уже як сутність основного закону держави.

Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію США 1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. До останніх сьогодні, безперечно, можна віднести і Конституцію Пилипа Орлика 1710 р.

Наука конституційного права знає різні підходи! (погляди представників різних правових шкіл) щодо визначення поняття конституції. Одним із найуніфікованіших вважають визначення, за яким «Конституція – це Основний Закон держави, що об'єднує! у собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальної організації держави тощо».

Характерними ознаками конституції, які відрізняють її від інших нормативних актів, є такі:

а) конституція – Основний Закон держави, тобто документ, який повинен виступати основою (фундаментом) національного законодавства. Кожна окрема конституційна норма закладає основу (грунт) для прийняття відповідних законів і підзаконних нормативно-правових актів;

б) конституція – закон, що має вищу юри­дичну силу, тобто всі інші нормативно-правові акти повинні відповідати положенням конституції. Жоден нормативно-правовий акт держави не може супере­чити конституції.

в) конституція – закон, що має підвищений ступінь стабільності. Останнє забезпечують як спеціальною процедурою внесення змін і доповнень до основного закону держави, відмінного від процедури внесення змін і доповнень до звичайних законів, так і створенням системи правової охорони конституції (система конституційного нагляду, система конституційного контролю), за якої унеможливлює співіснування в одному правовому полі конституції і правових актів, котрі їй суперечать.

Як наука конституційного права класифікує конституції сучасних держав?

У сучасній науці конституційного права виробилося декілька узагальнених підходів до класифікації конституцій. Класифікацію конститу­цій можна проводити за такими чинниками:

а) за формою виразу конституції бувають писані, неписані і змішані.

Писана конституція – це один або декілька документів (законів), які визначені власне як консти­туція держави, – найпоширеніший вид Основного Закону сучасної держави. Якщо конституція складається з декількох окремих, але змістовно узгоджених між собою документів, то її називають писаною, кодифікованою (приклад – Конституція Швеції).

Неписана конституція – явище дуже рідкісне в сучасному світі. Під нею буквально розуміють групу політико-правових уявлень, концепцій, доктрин сто­совно організації державного життя у суспільстві. Змішана конституція – Основний Закон держави, який органічно поєднує у собі як елементи писаної, так і неписаної конституцій. Прикладом може служити те, що сьогодні прийнято називати Конституцією Великобританії – зібрання великої групи законів, конституційних звичаїв, правових прецедентів, доктрин тощо;

б) за порядком прийняття конституції бувають даровані, народні та договірні.

Даровані конституції, як звичайно, підготовлені і введені в дію одноособовим актом монарха, дикта­тора, хунти. Різновидом дарованих є конституції, введені в дію (даровані) метрополією у своїй колиш­ній колонії.

Народні конституції – це ті, що прийняті за­гальновизнаними демократичними способами. Вони поділяються на конституції, прийняті парла­ментом, через референдум, конституційною асам­блеєю (зборами).

Договірна конституція – Основний Закон, прийнятий через укладання відповідної угоди між різними суб'єктами конституційного процесу. Прик­лад: договір про зміст Основного Закону федератив­ної держави укладений між суб'єктами федерації (Конституція СРСР 1924 р. –Договір між РРСФР, ЗРСФР, УРСР, БРСР);

в) за порядком внесення змін і доповнень конституції поділяються на конституції гнучкі і жорсткі.

Гнучка конституція – це такий Основний Закон, зміни й доповнення до якого вносять за порядком, встановленим для будь-якого іншого закону. Внесення змін і доповнень до жорсткої конституції передбачає наявність особливої (відмінної від внесення змін і доповнень до звичайних законів) процедури. Ця особливість може полягати, наприк­лад, у залученні до внесення змін і доповнень спеціального суб'єкта (парламент вносить зміни в конституцію, однак вони набувають чинності після схвалення останніх на референдумі) чи у вимозі підтримання внесених змін кваліфікованою біль­шістю голосів парламентаріїв (²/₃, тоді як зміни до звичайного закону приймають більшістю у ¹/₂ голосів парламентаріїв);

г) за часом дії конституції поділяються на тим­часові і постійні.

Постійна конституція – основний закон, який прийнято (затверджено, даровано) на невизначений строк. Конституції, що їх приймають на певний термін чи до настання певної події, називають тимчасовими;

д) за характеристикою форми державного устрою країни конституції поділяються на федера­тивні (федеральні), конституції суб'єктів федерації і конституції унітарних держав.