Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
КР Моргунова 0 вар.docx
Скачиваний:
16
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
101.84 Кб
Скачать

Варіант № 7 Теоретична частина

10) Основні етапи розробки дивідендної політики в поєднанні з фінансовим прогнозуванням

Дивідендна політика являє собою складову частину загальної політики управління прибутком, що полягає в оптимізації пропорцій між капіталізованою частиною та частиною прибутку, що направляється на споживання з метою максимізації ринкової вартості підприємства.

Згідно із Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” дивіденди – це платіж, який провадиться юридичною особою на користь власників (довірених осіб власника) корпоративних прав, емітованих такою юридичною особою, у зв’язку з розподілом частини її прибутку.

На практиці при розробці дивідендної політики підприємства може використовуватись один із трьох основних підходів: консервативний, компромісний або агресивний.

Типи дивідендної політики підприємства

Підхід до формування  дивідендної політики

Тип дивідендної політики

1. Консервативний

1. Залишкова політика дивідендних виплат. 2. Політика стабільного розміру дивідендних виплат

2. Помірний (компромісний)

3. Політика гарантованого мінімуму і екстрадивідендів

3. Агресивний

4. Політика стабільного рівня дивідендів. 5. Політика постійного зростання розміру дивідендів

 

Розробка дивідендної політики здійснюється в декілька етапів.

Перший етап передбачає оцінку основних факторів, що впливають на розподіл прибутку підприємства і формування дивідендної політики.

Другий етап передбачає вибір типу дивідендної політики, який здійснюється відповідно до фінансової стратегії розвитку підприємства.

Третій етап передбачає механізм розподілу прибутку акціонерного товариства відповідно до обраного типу дивідендної політики. Він відбувається в такій послідовності: формуються всі обов’язкові відрахування в резервний та інші обов’язкові фонди спеціального призначення. Остаточна сума являє собою “дивідендний коридор”, в межах якого і формується відповідний тип дивідендної політики.

Четвертий етап передбачає визначення рівня дивідендних виплат на одну просту акцію:

,                                                

де РДВпа – рівень дивідендних виплат на одну акцію;

ФДВ  – фонд дивідендних виплат, сформований відповідно до обраного типу дивідендної політики;

ВП    – фонд виплати дивідендів власникам привілейованих акцій;

Кпа     – кількість простих акцій, емітованих акціонерним товариством.

П’ятий етап передбачає оцінку ефективності дивідендної політики. Для цього проводиться розрахунок показників коефіцієнта дивідендних виплат, коефіцієнта співвідношення ціни і доходу на акцію.

Дивідендна політика означає вибір оптимального співвідношення між розмірами частки доходу, що нап­равляється на дивіденди (споживання) і часткою дохо­дів, що направляється на інвестування (на нагромаджен­ня капіталу).

Існує декілька теорій дивідендної політики:

- Дивіденди виплачуються лише після того, коли здійс­нено всі обов'язкові платежі і задоволено потребу у фінансу­ванні капвкладень (інвестуванні);

- Дивіденди на акції не впливають на ціну цих акцій;

- Дивіденди - впливають на ціну акцій і є важливим по­казником вартості підприємства.

На практиці ж спостерігаємо наступне:

Підприємства, які швидко розвиваються, часто не вип­лачують дивідендів (або ж виплачують у мінімальних розмі­рах), а весь дохід, за вирахуванням обов'язкових платежів, скеровують на розвиток виробництва, тобто на інвестування.

Підприємства, які повільно розвиваються, навпаки, вар­тість акцій підтримують сплатою високих дивідендів, а тому власних коштів на інвестування і швидкий розвиток їм не вис­тачає.

При розробці фінансової стратегії названі виклади теорії і практики обов'язково враховуються, особливо для вироблення дивідендної політики, управління дивідендами. При цьому розраховують коефіцієнт виплати дивідендів, який є часткою від ділення дивідендів з розрахунку на акцію на дохід з розра­хунку на ту ж акцію. Так от підприємства, які прийняли стра­тегію зростання, планують названий коефіцієнт невисоким, нерідко розраховуються не дивідендами, а новими акціями, кошти від яких направляють на чисті інвестиції, на приско­рений розвиток виробництва. І, навпаки, реалізуючи стратегію стабілізації, можна вже більшу кількість доходу направити на дивіденди і коефіцієнт планувати вищим.

Підвищена увага при фінансовому прогнозуванні діяльності підприємства дивідендній політиці пов’язана з тим, що:

  • по-перше, дивідендна політикаробить вплив на відносини з інвесторами. Акціонери негативно відносяться до компаній, які скорочують дивіденди, тому що пов'язують таке скорочення з фінансовими труднощами компанії і можуть продати свої акції, впливаючи на зниження їх ринкової ціни; 

  • по-друге, дивідендна політика впливає на фінансову програму і бюджет капіталовкладень підприємства;

  • по-третє, дивідендна політика впливає на рух грошових коштів підприємства (компанія з поганою ліквідністю може бути вимушена обмежити виплати дивідендів);

  • по-четверте, дивідендна політика скорочує власний капітал, оскільки дивіденди виплачуються з нерозподіленого прибутку. В результаті це приводить до збільшення коефіцієнта співвідношення боргових зобов'язань і акціонерного капіталу.