Предмет і метод політичної економії

ПЛАН

1.Виробництво матеріальних благ, його роль в розвитку суспільства. Продуктивні сили і виробничі відносини. Спосіб виробництва.

2. Економічна система: сутність та структурні елементи.

3. Економічні закони: сутність, об’єктивний характер, види.

4. Предмет політичної економії: історичний характер та функції.

5. Метод політичної економії.

1. Основою життєдіяльності та розвитку людського суспільства є виробництво матеріальних і культурних благ. Матеріальне виробництво включає в себе безпосередньо виробництво, розподіл, обмін і споживання матеріальних благ. Матеріальне виробництво може бути розглянуте як з боку форми, так і з боку змісту.

Змістовою основою матеріального виробництва є процес праці, тобто процес взаємодії людини з природою. Простий процес праці притаманний усім етапам розвитку людського суспільства і включає в себе, по-перше саму працю. Праця – процес цілесообразної, цілеспрямованої діяльності людини щодо зміни речовин природи для задоволення людських потреб.

По-друге, це знаряддя праці, тобто те за допомогою чого людина впливає на речовини природи. Рівень знарядь праці відбиває рівень розвитку суспільства.

По-третє, предмет праці – це то, на що націлена людська праця. Вони можуть бути дані природою, а також, які вже побували в процесі праці, тобто сировина.

Знаряддя праці і предмет праці разом утворюють засоби виробництва. Засоби виробництва і люди зі своїми навичками до праці (тобто робоча сила) створюють у сукупності продуктивні сили суспільства. Але люди виробляють матеріальні блага неізольовано один від одного, а взаємодіють, тобто вступають в відносини не лише з природою, а й між собою. Такі відносини називаються виробничими. Продуктивні сили і виробничі відносини в своїй єдності утворюють спосіб виробництва.

Продуктивні сили, як відношення людей до природи, створюють зміст способу виробництва, виробничі відносини його соціальну форму.

Продуктивні сили не можуть розвиватися поза соціальною формою. Люди не можуть самостійно, за своїм бажанням обирати виробничі відносини, вони визначаються продуктивними силами суспільства. Якщо виробництво здійснюється ручними, примітивними знаряддями праці, виробничі відносини будуть або рабовласницькими, або феодальними. Розвиток продуктивних сил визначає розвиток відповідних виробничих відносин, призводить до їх зміни, до появи нового способу виробництва.

2. Економічна система – це особливим чином впорядкована система зв’язків між виробниками та споживачами матеріальних та нематеріальних благ і послуг. Різні економісти – вчені трактують поняття економічної системи трохи різні. Наприклад, П. Грегорі та Р. Стюарт вважають, що економічна система – це сукупність механізмів та інститутів для прийняття та реалізації рішень відносно виробництва, доходу і споживання в межах певної географічної території. Ф. Прайор же вважав, що економічна система включає всі інститути, організації, закони та правила, традиції, переконання, позиції, оцінки, заборони, схеми поведінки, котрі прямо чи непрямо впливають на економічну поведінку і результати.

До якого б типу не відносилась економічна система, вона обов’язково має такі структурні елементи, як продуктивні сили і виробничі відносини.

Розширимо знання цих категорій

Продуктивні сили поділяються на:

1. природні (земля, копалини, можливості людини);

2. суспільні (засоби виробництва, розподіл праці);

3. загальні (наука, культура, освіта).

Виробничі відносини включають в себе:

1. соціально-економічні відносини (відносини власності);

2. організаційно-економічні відносини (обмін досвідом, маркетинг, менеджмент);

3. техніко-економічні, які обумовлені розвитком продуктивних сил.

Також економічні системи бувають з тоталітарним режимом і з ринковим механізмом. Останнім часом все більш виділяють економічні системи змішаної та перехідної економіки. Якщо критерії обрано технологічний спосіб виробництва то виділяють:

1. економічну систему, засновану на ручній праці, тобто доіндустріальну;

2. економічну систему, що ґрунтується на машинній праці, тобто індустріальну;

3. систему, в основі якої лежить автоматизована праця, тобто постіндустріальну.

Сьогодні ще виділяють технотронне, кібернетичне суспільство, інформаційну економіку.

Економічній системі можуть бути притаманні різні властивості, але якийсь один обов’язково домінує.

Для уточнення можливо виділити два типа економічної організації:

1. Економіка яка керується з єдиного центру, або централізована економіка. Це може бути сім’я, маєток, монастир або ціла країна.

2. Децентралізована економіка, в якій плани і дії незалежних господарюючих суб’єктів координуються ринком і грошима, пов’язуються обміном.

Широко розповсюджений так званий цивілізаційний підхід. Слово «цивілізація» від лат «civilis» означає громадський, суспільний.

Зміст цього поняття використовується для визначення дуже різних явищ: це і характер, і рівень культури суспільства (антична, суспільна, європейська, азіатська цивілізації), це і культурно-історичний цикл розвитку замкнених груп, народів, держав, це і сукупність основних компонентів суспільного життя – людського потенціалу, способу виробництва матеріальних благ, довкілля.

На прикладі вивчення розвитку структури економічної системи сформулюємо закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. Це економічний закон, який виражає внутрішній причинний зв'язок і залежність між ВВ і ПС – двома боками способу виробництва. ПС обумовлюють зміни в ВВ, а ВВ оказують на них зворотній вплив, прискорюючи або гальмуючи їх розвиток.

3. Під економічними законами слід розуміти сталі причинно-наслідкові зв’язки між різними сторонами суспільного виробництва. Ці закони регулюють відносини людей стосовно виробництва, розподілу, обміну і споживанню матеріальних благ. Але всі економічні закони носять об’єктивний характер, вони діють незалежно від волі, бажання чи прагнень людей. В процесі пізнання економічних законів люди визначили їх відображення через думку. Узагальнене теоретичне визначення якоїсь сторони суспільного виробництва представляє собою економічну категорію.

Економічні закони поділяють на:

1. загальні, тобто притаманні усім способам виробництва. Наприклад, закон економії часу, закон зростання потреб;

2. особливі, які діють в декількох способах виробництва. Це закон попиту, закон пропозиції;

3. специфічні, які існують лише в одному способі виробництва. Закон виробництва додаткової вартості.

Економічні закони мають спільні та різні ознаки з законами природи. Як і закони природи , економічні закони діють поза межами волі і бажання людини. Їх можна відкрити, зрозуміти, пристосуватися, але не вживати на них.

Відрізняються економічні закони від законів природи тим, що закони природи вічні і незмінні, а економічні закони мають історичний характер, тобто діють при певних умовах. Коли умови змінюються, одні закони відмирають, інші з’являться.

Закони природи будуть діяти і без людського суспільства, а економічні закони діють тільки в людському суспільстві. Також відкриття законів природи не викликають протидії з боку суспільства а відкриття економічних законів можуть викликати протидію консервативних шарів суспільства.

4. Політична економія – наука історична, вона має справу з постійно змінним матеріалом – різними укладами суспільного виробництва, які змінюють один одного.

Назва – це склад древньогрецьких слів: «політея» - суспільний устрій, «ойкос» - господарство, «номос» - закон. У вузькому сенсі – це наука про закон виробництва, обміну, розподілу та споживання в даному суспільстві. В широкому сенсі – це наука про економічні відносини і закони економічного розвитку в різних людських суспільствах.

Одні вченні вважали, що розвиток суспільства визначається видатними ідеями, але вони не падають з неба а породжуються умовами життя. Інші вченні вважали головними в розвитку видатних людей, але їх діяльність також залежить від умов, в яких вони функціонують. Деякі стверджували, що головним є природне середовище, географічне розташування країни. Але країни, які були в однакових природних умовах, мали зовсім неоднакові рівні економічного розвитку (Японія і Індонезія), навпаки країни різних природних умов мали схожі економічні рівні (Канада і Австралія).

Тому відповідь на питання «Що є основою, яка визначає розвиток суспільства?» слід шукати в економіці суспільства, який є фундаментом всього суспільного розвитку.

Теоретичні основи сучасної економічної думки було закладено ще в Древній Греції: Ксенофонт, Платон, Аристотель робили спробу визначити вартість. Продовженням були праці мислителів Древньої Греції: Катона Старшого, Лупреція Кара, Сенеки. Але як самостійна наука економічна теорія почала складатися в 16-18 ст. тобто в період виникнення та становлення капіталізму. Оскільки капіталістичні відносини первісно складалися в сфері обігу (торгівлі) , тому ці процеси знайшли відображення в економічній школі, яка одержала назву меркантилізм. Представниками були Девід Юм, Томас Ман, Антуан Монкрентьєн, які бачили багатство держави в позитивному сальдо зовнішній торгівлі. Саме Монкретьєн у 1615 р. написав «Трактат про політичну економію», чим дав назву науці. Але в 17 ст. з’явився повний напрямок економічної думки – фізіократи. Франсуа Кене, А.Р. Тюрго, які бачили багатство суспільства не в торгівлі, а в виробництві, однак лише в сільськогосподарчому. Вінцем економічної думки стала англійська класична політична економія. У Петті, А. Сміт, Д.Рікардо (18 ст.). Узагальненням всього виступив «Капітал» К. Маркса. Визначивши предметом виробничі відносини, в якій вступають люди в процесі виробничого обміну, розподілу і споживання матеріальних благ.

Процес безпосередньо виробництва – це відношення, пов’язані з розподілом засобів виробництва і людей за видами діяльності.

Розподіл – це відношення пов’язані з визначенням частки кожного співучасника суспільного виробництва в виробленому продукті.

Обмін – опосуредкуючий момент між виробництвом і обумовленим ним розподілом з одного боку, та споживанням з іншого. Процес отримання частки продукту, визначається розподілом в речовій формі.

Споживання – процес використання матеріального блага для задоволення тих чи інших потреб. Споживання буває виробничим і особистим.

Всі ці процеси політична економія вивчає за допомогою функцій, які виконує. Пізнавальна функція призвана вивчати, аналізувати процеси і явища економічного життя.

Нормативна (практична) - надавати практичні рекомендації стосовно приведення фактичної дійсності до прийнятих в суспільстві параметрів.

Методологічна функція – розробляє методи та методологію для вивчення процесів і явищ не тільки для своїх досліджень, але й для усіх економічних і суспільних наук.

Таким чином політекономія є фундаментальною наукою, теоретичною основою для інших економічних наук. І виступає як метод відносно інших прикладних наук.

Економічна політика держави повинна базуватись на основі аналізу, висновків, заключень і рекомендацій, які надає передова економічна теорія.

5. Методологія економічної теорії – це наука про методи вивчення економічних явищ.

Методи-інструменти, прийоми, дослідження і відтворення їх в системі економічних категорій і законів. Одним з найпоширеніших методів являється метод наукової абстракції. Що ж таке абстракція? Це не витівка нашого розуму, не проста фікція.

Абстрактне – це теж, реальне, це суттєвий бік конкретного. Це уособлена окрема частка дійсності, тому за допомогою методу наукової абстракції в процесі пізнання ми не відходимо від істини, а навпаки, наближуємось до неї. Пізнання проходить від конкретного до абстрактного, але треба від найбільш простих характеристик дійти до різноманітності всіх властивостей реального. Таким чином інший шлях досліджень усякого явища це шлях від абстрактного до конкретного, від простого до складного, від сутності до видимості. На цьому шляху ми синтезуємо, узагальнюємо окремі боки піддослідного явища в одне ціле, тобто застосовуємо синтетичний метод або синтез. При цьому треба мати на увазі що всяке конкретне, реальне розвивається за своїми законами, які не залежать від нашої абстракції.

Ще застосовується діалектично-матеріалістичний підхід, який полягає в тому, що економічна наука здійснює об’єктивний аналіз, виявляє внутрішні зв’язки явищ, досліджує їх розвиток. Економічні процеси і явища постійно виникають, розвиваються і знищуються, тобто постійно рухаються - в цьому діалектика. Метод індукції – це восходження від частки до цілого, а дедукція – від цілого до частки, від теорії до практики.

Метод єдності історичного і логічного дозволяє вивчати економічні відносини кожного історичного етапу, а також логічні поняття, які відбивають найбільш загальні та суттєві сторони економічного життя, тобто категорії (наприклад попит, пропозиція, гроші, заробітна плата). Історичне і логічне розкривають відносини між логічним розвитком думки і реальною історією предмету.

Існує також метод рівноважного і нерівноважного аналізу.

Економічна теорія складається поступово, відбиваючи розвиток людського суспільства. Тому на кожному етапі розвитку мала певну мету, цілі і методи.