Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Региональная экономика / Екологічний фактор.doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
28.02.2016
Размер:
340.48 Кб
Скачать

Екологічний фактор в розміщенні виробництва

План:

  1. Роль екологічного фактора у розміщенні продуктивних сил на різних етапах взаємодії суспільства і природи.

  2. Основні антропогенні забруднювачі довкілля.

  3. Соціоекологічні проблеми літосфери, гідросфери, атмосфери, біосфери.

  4. Оцінка екологічного стану України.

  5. Вплив окремих галузей виробництва на стан навколишнього середовища.

1. Роль екологічного фактору в розміщенні продуктивних сил на різних стадіях взаємодії суспільства і природи.

Реформування народногосподарського комплексу під час входження України до ринкової економіки, змінює значення факторів які впливають на розвиток і розміщення продуктивних сил. Серед факторів значна роль належить екологічному фактору. Екологічний фактор відноситься до факторів, які потребують всебічного врахування в господарській діяльності. В наш час неможливо ігнорувати такі об’єктивні чинники, як вичерпність природних ресурсів, вразливість навколишнього середовища, екологічна стійкість та ресурсно-екологічна місткість довкілля, межі його екологічної опірності щодо негативних антропогенних дій тощо.

Сталий розвиток економічних процесів передбачає взаємозалежний економічний і соціальний розвиток, захист навколишнього природного середовища та підтримання його якості.

Сучасна екологічна ситуація, яка є результатом впливу людської діяльності, зумовила необхідність певних модифікацій самого суспільства, його продуктивних сил, відносин природокористування і світогляду.

Літосфера сформувалася близько 5 млрд. років тому. Розвиток органічного світу на Землі, освоєння рослинами і тваринами літосфери відбулося лише 0,5-0,4 млрд. років тому. Географічна оболонка Землі тривалий час була абіотичною (неживою) геосистемою, в якій відбувався геологічний кругообіг речовин у вигляді взаємопов’язаних фізичних та хімічних процесів.

Збільшення вмісту кисню в атмосфері та поживних речовин в ґрунтах, а також поява великих тварин зумовили розвиток земної рослинності. Активно змінювався склад поверхні Землі, атмосфери, гідросфери, виникла біосфера. З розвитком органічного світу абіотична геосистема поступово перетворилася на глобальну екосистему – біосферу, що складається з двох взаємодіючих підсистем – неживої (абіотичної) і живої (біотичної).

Процес еволюції живих організмів призвів до появи людини – найвищого біологічного виду, який розвиваючись, дедалі більше впливав на природу. З появою людей на Землі почався вплив їхньої діяльності на кругообіг речовин та енергетичний обмін у біосфері. На відміну від інших організмів, людина - це особливий біологічний вид, який впливає на природу не лише процесами обміну речовин у живій природі, а й трудовою діяльністю. Вплив її пов’язаний не тільки з ростом народонаселення, а і з технічною оснащеністю та вмінням організовувати працю.

Під впливом людської діяльності глобальна екосистема почала поступово перетворюватися у трикомпонентну глобальну екосистему, у функціонуванні якої все більшу роль відігравало людське суспільство. В історії взаємодії людського суспільства і природи можливо виділити різні етапи розвитку на нашій планеті глобальної соціоекосистеми – незамкнений, частково замкнений, замкнений.

Близько 2-3 млн. років від появи на Землі перших людей примітивного виду до виникнення близько 40 тис. років тому сучасного людського виду тривав перший етап взаємодії суспільства і природи, в цей час існувала незалежна соціоекосистема. Цей етап відзначався органічним входженням людей у природу. Відбувалося накопичення знань про природу, пристосування людини до природи. Природне довкілля для людського суспільства було практично необмеженим, тому глобальна соціоекосистема виступала як функціонально незамкнена.

Другий етап взаємодії суспільства і природи (частково замкнений) тривав близько 40 тис. років від початку палеоліту і до кінця Другої світової війни, тобто до середини ХХ сторіччя. На цьому етапі інтенсивно розвивалося землеробство, скотарство, виникали ремесла, розширювалося будівництво сіл, міст. Людство своєю діяльністю почало завдавати природі відчутної шкоди, особливо після розвитку хімії. Цей період можна назвати періодом активного використання людиною ресурсів, активної взаємодії з природою.

Глобальний тиск на довкілля був загалом ще незначним і локальним. До втручання людини на кожній ділянці ландшафту існувала динамічна рівновага і повний баланс речовин та, як правило, виключалася можливість ерозії та зберігалася родючість ґрунтів.

Третій етап взаємодії суспільства та природи почався в середині ХХ ст. після закінчення Другої світової війни, яка стимулювала різкий стрибок у розвитку науки і техніки. Це період активного розвитку локальних і регіональних екологічних криз, протистояння природи та людського суспільства.

Господарська діяльність людини зумовила пошкодження і вичерпування природних ресурсів, що призводить до деформації сформованих протягом багатьох мільйонів років природного кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті. Внаслідок цього почалося прогресуюче руйнування біосфери Землі, що може набути характеру незворотних процесів і навколишнє середовище може стати непридатним для існування.

Якщо на попередніх етапах суспільство прагнуло до якомога більшого перетворення і пристосування природи до своїх потреб, то нині воно стало перед необхідністю пристосовувати себе, свою життєдіяльність і, передусім, суспільне виробництво до вимоги збереження і підтримування екологічної рівноваги.

Важливою умовою поступального розвитку суспільства є спрямованість господарського механізму на ефективне вирішення комплексних соціально-економічних проблем, створення передумов для подальшого і взаємообумовленого зростання соціальної та економічної ефективності виробництва. При цьому зростання економічної ефективності виробництва створює сприятливі матеріальні можливості для подальшого підвищення його соціальної та одночасно екологічної спрямованості. І навпаки, більш вагомі соціальні результати при екологічній стабільності створюють базу для нового економічного зростання.

Ефективність виробництва необхідно оцінювати з урахуванням не тільки економічних, але і соціальних та екологічних критеріїв, їхнього сполучення, беручи до уваги кінцеву мету виробництва, а саме - створення умов для забезпечення відтворення та всебічного розвитку людського і трудового потенціалу держави, безпечних екологічних умов життєдіяльності на виробництві і за його межами.

А.О.Олеснюк так характеризує екологічну проблематику в залежності від типу суспільної організації [19, с. 81, 82].

Таблиця 1

Основні характеристики концепцій суспільного розвитку на різних етапах функціонування суспільства

Тип суспільної

організації

Концепції,

моделі, теорії

Визначальні риси концепції

Екологічна проблематика у концепціях даного типу

1

2

3

4

Доіндустріальне суспільство

- основний виробничій ресурс – первинні умови виробництва, сировина;

- тип виробничої діяльності - добування;

- характер базових технологій – трудоємні;

Екологічні проблеми ще не набули гострого характеру.

Індустріальне суспільство

Індустріальні

теорії

основний виробничій ресурс-енергія; тип виробничої діяльності -

виготовлення; характер базових технологій - капіталоємні

Техногенний тип розвитку; екологічна складова не включена у проблематику концепцій суспільного розвитку; екологічні обмеження не враховуються у практиці господарювання

Теорії модернізації

Техніка є основною рушійною силою суспільного розвитку;

Модернізація поширюється не лише на економіку, а і на саму людину.

Модель фронтальної економіки

Факторами, що лімітують розвиток є праця і капітал; природні ресурси і екологічні системи – невичерпні.

Можливості відновлення природних ресурсів не розглядаються

Постіндустріальне суспільство

Постіндустріальні теорії

Основний виробничій ресурс - інформація;

тип виробничої діяльності послідовна обробка;

характер базових технологій – наукоємні

Включення екологічного фактору у планування суспільного прогресу; екологічні проблеми розглядаються лише

з антропоцентричної точки зору.

Концепція екотопії

Розвиток нових технологій

спричинить нові, складніші

проблеми.

Відмова від розвитку цілих галузей промисловості, великих підприємств;

Часте використання кардинальних методів.

Концепції охорони навколишньо

го природного середовища

Плата за забруднення, встановлення цін на ресурси;

виробництво на основі чистих технологій;

нарощення виробництва та використання досягнень НТП

Сталий розвиток

Збереження біосфери безумовний фактор виживання людства;

рост розглядається не як зростання кількості пропонованих товарів, а як підвищення якості життя; рівність поколінь у доступі до ресурсів та безпечного середовища проживання; справедливий розподіл благ та відповідальність за забруднення навколишнього середовища між розвинутими країнами, та тими, що розвиваються.

Екологічна безпека ґрунтується на антропоцентричному, біосферно-екологічному та ресурсному підході;

екологічні проблеми розглядаються в комплексі з економічними та соціальними;

збереження безпечного середовища існування є

необхідним не лише для сучасних, а й для прийдешніх поколінь

\Олесюк\

У час, коли природа вичерпала свій асиміляційний потенціал, для деяких виробництв є надзвичайно привабливими місцевості з невисоким рівнем антропогенного забруднення довкілля. Забруднене довкілля перешкоджає розвитку багатьох галузей промисловості, зокрема, приладобудуванню, оптиці, авіаційній промисловості, фармацевтичній тощо. Підприємства таких галузей змушені витрачати значні кошти для створення в цехах штучного середовища підвищеної якості, але ефект цих заходів доволі обмежений. Наприклад, у старих районах розвитку металургії в Німеччині було невигідно, а інколи і неможливо, розвивати виробництво електронних компонентів через сильне забруднення атмосфери.

Особливо чутливі до рівня антропогенного забруднення довкілля у регіоні такі природоексплуатуючі галузі як туризм, сільське, лісове та рибне господарство. Численні дослідження показали, що найважливішим фактором, який визначає рівень прибутків індустрії відпочинку і туризму є чистота навколишнього природного середовища. Внаслідок негативного впливу забруднень відчутно знижується врожайність і якість сільськогосподарських культур, зазнають значних збитків лісове та рибне господарство.

Негативним наслідком створення великих агломерацій є загострення екологічної ситуації, що призводить до збільшення собівартості випуску продукції. Високий рівень забруднення в агломерації вимагає підвищення, порівняно з нормальними умовами, витрат на попередження впливу шкідливих речовин на здоров’я людей, стан майна та хід технологічного процесу, а також на ліквідацію наслідків впливу забруднень. Функціонування в умовах забрудненого навколишнього середовища вимагає додаткових витрат підприємств на очищення повітря та води, використання будівельних матеріалів і обладнання, стійких до впливу шкідливих речовин. Зростають також витрати на ремонт основних фондів. Крім того, новоспоруджуване підприємство само виступатиме джерелом утворення та викидів у довкілля забруднюючих агентів, що збільшуватиме витрати на запобігання викидів частини утворених забруднень, адже в умовах агломерації екологічна місткість території, як правило, вичерпана, і надія отримати права на значні обсяги забруднення довкілля невелика.

  1. Основні антропогенні забруднювачі довкілля.

Розвиток машинного виробництва особливо швидко посилив вплив суспільства на природу. Людство поступово перетворюється у потужну геологічну силу, яка впливає на природні процеси. Під впливом антропогенних факторів відбуваються зміни у природі. Зростання обсягів індустріальної і сільськогосподарської продукції відповідно збільшує і кількість відходів господарської діяльності, які забруднюють атмосферу, літосферу, гідросферу та біосферу.

До основних атмосферних забруднювачів довкілля належать шкідливі речовини, що викидаються промисловими підприємствами, пестициди і мінеральні добрива, що застосовуються у сільському господарстві, радіоактивне, шумове, електромагнітне забруднення.

Із 100 одиниць речовин взятих у природи, людство використовує 3-4, а 96 одиниць потрапляє у відходи. У розрахунку на кожного мешканця індустріально розвинутих країн, щорічно видобувається близько 30 тонн природних ресурсів, з них лише 1 – 1,5% набирає форми продукту який споживається, а решта потрапляє у відходи.

Внаслідок споживання палива, частка вуглекислого газу в атмосфері збільшилася за останні роки на 25 – 30%, що може призвести до підвищення середньої температури на 1,5-2º С і зростання площі пустель. Світова промисловість щорічно скидає в річки понад 160 м3 шкідливих скидів, щорічно в ґрунти вноситься 500 млн. тонн мінеральних добрив і 4 млн. тонн пестицидів, більша частина яких осідає у ґрунтах та виноситься поверхневими водами в річки, озера, моря та океани, в дуже значних кількостях накопичується в штучних водосховищах, які живлять водою промислові центри.

Більшість пестицидів (включаючи гербіциди, інсектициди та фунгіциди) є синтетичними хімікатами, що мають токсичні властивості. На всіх стадіях виробництва, транспортування, зберігання та утилізації пестициди забруднюють навколишнє середовище. Вони проникають у водойми, де накопичуються у рибі та в інших водних організмах. Річки та дощі переносять пестициди в інші регіони, де вони отруюють ґрунти, джерела питної води, моря, вбивають рослин і тварин. Людина завершує цикл отруєння, страждаючи від своїх не виважених дій. Рівень забруднення 65% сільськогосподарських угідь країн Західної Європи перевищує припустимі норми. В Україні накопичено 11 тис. тонн застарілих пестицидів - проблема їх утилізації не вирішена.

Протягом мільйонів років всі види флори та фауни Землі виникали та розвивалися під постійним впливом природного радіоактивного фону і пристосовувалися до нього. Але штучно створені радіоактивні речовини, ядерні реактори, устаткування сконцентрували незнані раніше в природі обсяги іонізуючого випромінювання, до чого природа виявилася непристосованою.

За результатами експериментів на тваринах та вивчення наслідків опромінення на людей під час атомних вибухів у Хіросімі та Нагасакі, а пізніше в Чорнобилі, було доведено, що гостра біологічна дія радіації проявляється у вигляді променевої хвороби і здатна призвести до смерті, до локальних уражень шкіри, кісткового мозку, кришталика ока.

Головними джерелами радіоактивних забруднень біосфери є радіоактивні аерозолі, які потрапляють в атмосферу під час випробувань ядерної зброї, аварій на АЕС та радіоактивних виробництвах, а також радіонукліди, що виділяються з радіоактивних відходів, захоронених на суші і на морі, з відпрацьованих атомних реакторів і устаткування.

Внаслідок вибухів ядерних бомб радіаційний бруд поширюється по всій планеті, під час аварій атомних реакторів, розгерметизації захоронень радіоактивних відходів – на десятки і сотні кілометрів.

Одною з форм фізичного (хвильового) забруднення навколишнього середовища є шум. Під шумом розуміють усі неприємні звуки, які заважають нормально працювати, сприймати інформаційні звукові сигнали, відпочивати. Він виникає внаслідок стиснення і розрідження повітряних мас. Шум – це хаотичне нагромадження звуків різної частоти, сили, висоти, тривалості, які виходять за межі звукового комфорту. Розрізняють шум постійний, непостійний, коливний, переривчастий, імпульсний. Шуми шкідливо впливають на здоров’я людей, знижують їхню працездатність, викликають захворювання органів слуху (глухоту), ендокринної, нервової, серцево-судинної систем.

Джерелами шумів є всі види транспорту, промислові об’єкти, гучномовні пристрої, телевізори, радіоприймачі, музичні інструменти тощо.

Одиницею вимірювання шуму є Бел – відношення діючого значення звукового тиску до мінімального значення, котре сприймається вухом людини. На практиці використовується десята частина цієї фізичної одиниці – децибел (дБ).

Рівень шуму навколишнього природного середовища складає 30 – 60 дБ. У великих містах є райони де він перевищує 70 дБ (санітарна норма для нічного часу – 40 дБ). 60-80% міського шуму генерує автотранспорт.

Особливо важко переносяться раптові різкі високочастотні звуки. При рівні шуму понад 80 дБ послаблюється слух, виникають нервово-психічні захворювання, виразка шлунку, гіпертонія, підвищується агресивність. Дуже сильний шум (понад 110 дБ – оркестр популярної музики) призводить до так званого шумового сп’яніння, а потім – до руйнування тканин тіла, перш за все - слухового апарату.

Рослини під впливом шуму повільніше ростуть, у них спостерігається надмірне виділення вологи через листя, можливі порушення клітин.

Хворобливо переносять шум риби, особливо в період нересту. Від шуму реактивного літака гинуть личинки бджіл, самі вони втрачають здатність орієнтуватися. Під впливом шуму знижуються надої, приріст у вазі свиней, несучість курей.

Забруднення природного середовища електромагнітними випромінюваннями (полями) викликав інтенсивний розвиток електроніки та радіотехніки. Джерелами електромагнітного випромінювання є радіо-, телевізійні й радіолокаційні станції, високовольтні лінії електромереж, електротранспорт.

Забруднення електромагнітними полями завдають шкоди нервовій системі людини, спричиняють головний біль і сильну втому, зумовлюють розвиток неврозів, безсоння.

Зростання енергетичних потужностей негативно впливає на розвиток тваринного та рослинного світу – порушує природну міграцію тварин, процес росту рослин тощо.

В 1972 році була започаткована міжнародна програма UNEP (Uhited Nation Environment Protection – Охорона навколишнього середовища ООН), яка передбачала глобальний моніторинг навколишнього середовища. Під моніторингом розуміється система спостереження, контролю, прогнозу, та управління економічними процесами. Моніторинг дозволяє виявляти критичні та екстремальні ситуації, фактори антропогенного впливу на довкілля, здійснювати оцінку та прогноз стану об’єктів спостереження, керувати процесами взаємовпливу об’єктів гідросфери, літосфери, атмосфери, біосфери та техносфери.

Таким чином, суть моніторингу зводиться до таких функцій:

- контроль за станом об’єктів екосистеми;

- контроль за джерелами поширення екологічної рівноваги;

- моделювання та прогнозу екологічного стану екосистеми;

- управління екологічними процесами.

Важливими елементами моніторингу є визначення гранично допустимих концентрацій (ГДК) шкідливих хімічних домішок у повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування.

Граничне допустима концентрація – максимальна кількість шкідливих речовин в одиниці об’єму або маси води, повітря або ґрунту, яка практично не впливає на стан здоров’я людини. ГДК встановлюється компетентними установами, комісіями як норматив. Останнім часом при нормуванні ГДК враховують не лише вплив забруднювачів на стан здоров’я людини, але й їхній вплив на диких тварин, рослин, гриби і мікроорганізми, природні угруповання, а також клімат, прозорість атмосфери і санітарно-побутові умови життя. Зараз у більшості країн встановлено значення ГДК більш ніж для 700 шкідливих газів і пилу в повітрі. Гранично допустиме навантаження (ГДН) – граничне значення господарського або рекреаційного навантаження на природне середовище, яке встановлюється з врахуванням ємності природного середовища або ресурсного потенціалу, здатності до саморегуляції і відтворення з метою охорони навколишнього середовища від забруднення, виснаження і руйнування.

Ці нормативи мають законодавчу силу і є юридичною основою для санітарного контролю. Для всіх об’єктів, які забруднюють атмосферу, розраховують і встановлюють норми гранично допустимих викидів (ГДВ). Гранично допустимі викиди – це кількість шкідливих речовин, що не має перевищуватися під час викиду в повітря за одиницю часу, і концентрація забруднювачів повітря, яка на межі санітарної зони не повинна перевищувати ГДК. Виконується інвентаризація джерел забруднення атмосфери для кожного підприємства, а також екологічна паспортизація всіх об’єктів, які забруднюють довкілля.

У зв’язку з тим, що в реальних умовах людина відчуває на собі комбіновану, комплексну і сумісну дію хімічних, фізичних та біологічних факторів навколишнього середовища і це реальне навантаження визначає можливі зміни у стані здоров’я, введено поняття максимально допустимого навантаження (МДН). Під МДН слід розуміти таку максимальну інтенсивність дії всієї сукупності факторів навколишнього середовища, яка не справляє прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на організм людини та її нащадків і не погіршує стандартних умов життя. В Україні стан довкілля нині контролюється кількома відомствами і міністерствами. Держкомгідромет України здійснює спостереження за станом атмосферного повітря на стаціонарних пунктах державної системи спостережень, він же організує спостереження за станом атмосферних опадів, за метеорологічними умовами, за станом поверхневих, підземних вод суші та морських вод на пунктах спостереження, за станом озонового шару у верхній частині атмосфери.

Мінекобезпеки України контролює джерела промислових викидів у атмосферу, дотримання норм ГДВ, норм скидів стічних вод, тимчасового погоджених скидів (ТПС) і гранично допустимих скидів (ГДС), контролює якість поверхневих вод суші, стан ґрунтів.

Важлива роль в питаннях контролю за станом довкілля належить Міністерству охорони здоров’я, лісового господарства, сільського господарства України, Держкомгеології, Держводгоспу, Держкомзему України та їхнім відділам в областях та районах.