- •Передмова
- •Від редактора
- •§1. Фактори впливу на розвиток фольклору та його етнічні особливості
- •§2. Фольклор та фольклористика
- •§3. Усна народна творчість і професійна художня література
- •§4. Періодизація фольклору
- •§5. Напрями та школи фольклористики
- •Література
- •§6. Дохристиянські вірування давніх слов´ян
- •§7. Християнство і його вплив на розвиток української народної словесності
- •Література
- •§8. Магія як найдавніший пласт народної творчості та її форми
- •§9. Давня праслов´янська міфологія
- •§10. Ритуально-міфологічна основа зимового циклу календарної обрядовості
- •§11. Жанри зимового циклу календарно-обрядової творчості
- •§12. Ритуально-міфологічна основа весняного циклу календарної обрядовості
- •§13. Жанри весняного циклу календарно-обрядової творчості
- •§14. Ритуально-міфологічна основа літнього циклу календарної обрядовості
- •§15. Жанри літнього циклу календарно-обрядової творчості
- •§16. Ритуально-міфологічна основа осіннього циклу календарної обрядовості
- •§17. Жанри осіннього циклу календарно-обрядової творчості
- •§18. Драматизовані календарно-обрядові дійства. Форми функціонування молодіжних громад
- •§19. Зв´язок жанрів календарно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження
- •Література
- •Розділ 5. Родинно-обрядова творчість
- •§20. Весільна обрядовість, її виникнення та становлення
- •§21. Весілля як драма. Його основні етапи та народнопісенний супровід
- •Зв´язок весільного обряду з іншими жанрами
- •§22. Народна обрядовість, пов´язана з народженням дитини
- •§23. Похоронна обрядовість
- •§24. Голосіння та їх жанрові різновиди
- •§25. Обряди, пов´язані з будівництвом дому та новосіллям
- •§26. Зв´язок жанрів родинно-обрядової творчості з художньою літературою та їх дослідження
- •Література
- •Розділ 6. Героїчний епос
- •§27. Билини
- •§28. Думи
- •§29. Історичні пісні. Пісні-хроніки
- •§30. Зв´язок жанрів героїчного епосу з художньою літературою
- •§31. Українські народні балади, їх тематично-стильові особливості і поетика
- •§32. Дослідження жанру народної балади та його зв´язок з художньою літературою
- •Література
- •Лекція Тема Ліричні пісні
- •1. Родинно-побутові пісні
- •2.. Суспільно-побутові пісні
- •Козацькі пісні
- •Чумацькі пісні
- •Ремісницькі пісні
- •Солдатські та рекрутські пісні
- •Жовнірські пісні
- •Бурлацькі пісні
- •Наймитські пісні
- •Жебрацькі пісні
- •Заробітчанські та робітничі пісні
- •Емігрантські пісні
- •Тюремно-каторжанські пісні
- •Групи суспільно-побутової лірики 20 ст.
- •Танкові пісні
- •Пісні літературного походження
- •. Романси
- •. Зв´язок жанрів пісенної лірики з художньою літературою та їх дослідження
- •Література
- •Розділ 9. Казкова проза
- •§39. Художньо-стильові особливості казкового епосу
- •§40. Культово-анімістичні (міфологічні) казки. Звіриний епос
- •§41. Чарівні (героїчні) казки
- •§42. Соціально-побутові казки, анекдоти та небилиці
- •§43. Притчі
- •§44. Зв´язок народної казкової прози з художньою літературою, збирання та дослідження казкового епосу
- •Література
- •Розділ 10. Історична проза
- •§45. Легенди Легенда як жанр народної словесності, її художня природа
- •Коротка характеристика тематичних груп легенд
- •Коротка характеристика тематичних груп легенд (продовження)
- •Легендарний ліро-епос. Старцівські пісні
- •§46. Перекази
- •§47. Народні оповідання. Бувальщини
- •§48. Поетика жанрів неказкової прози, їх зв´язок з художньою літературою та дослідження
- •Література
- •§49. Художня природа, жанрові різновиди та класифікація народних паремій
- •§50. Поетика малих жанрів фольклору
- •§51. Історичний розвиток паремій, їх зв´язок з писемною літературою та дослідження
- •§52. Загадки
- •Розділ 12. Дитячий фольклор
- •§53. Колискові пісні
- •§54. Забавлянки
- •§55. Жанри, які перейшли в дитячий фольклор із загальної народної творчості
- •§56. Жанри, що виникли в дитячому середовищі. Дитяча пареміографія
- •§57. Зв´язок дитячого фольклору з художньою літературою та його дослідження
§12. Ритуально-міфологічна основа весняного циклу календарної обрядовості
Святкування весняного періоду є продовженням зимових містерій. Від часу зимового сонцестояння, коли день починає збільшуватись, із святкуванням народження сонця (Коляди) у давніх слов´ян відбувались обряди, в яких центральне місце відводилось імітації процесів оранки та сіяння, оспівуванню польових робіт. Метою таких обрядів було накликати швидкий прихід весни і тепла, задобрити духів поля та дому, від яких, на думку наших предків, залежав урожай та добробут. Процес закликання весни не припинявся із завершенням основних свят зимової пори. Він продовжувався і далі — зокрема у день Стрітення, 15 лютого, що вважався часом зустрічі зими з літом, боротьби між ними та остаточної перемоги тепла над холодом і морозом.
У давнину рік поділявся не на 4 періоди, а на 2 — час тепла та час холоду, між якими, як вважалось, і точилася безперервна боротьба. І лише з переходом давніх праслов´ян від мисливства до землеробства в людській уяві виникають підстави для нового поділу — відповідно до видів сільськогосподарських робіт, які велись на полі #к час сівби весна була надзвичайно важливим етапом у праці давніх людей. Від посіву залежав майбутній урожай. Тому весна поставала у свідомості праслов´ян як час підвищеної активності у раді та обрядово-магічній діяльності, яка мала сприяти виконанню Ресяяних робіт. Давні люди розуміли важливість природних умов, від яких вони залежали (швидкий чи пізній прихід тепла; весняні морози, повені, дощі і т. ін.), тому вірили, що можуть задобрити духи та божества, привернути їх на свій бік.
Трактуючи своєрідним чином усі явища природи та навколишнього світу, давні праслов´яни виробили цілісну систему обрядів, дов´язаних із приходом весни та життям у цей період. Календарний рік у наших предків розпочинався 21 березня, у день весняного рівнодення. Від цього часу день ставав довшим, ніж ніч, і розпочинались головні весняні дійства.
Весняний цикл, як і календарно-обрядова творчість в цілому, є системою ритуальної поведінки, де всі магічні дії нерозривно зв´язані з вірою у магію слова. Багато її елементів побудовані за принципом імітації. Так, одним із обрядів, що здійснювались під кінець зими чи початку весни, був обряд випікання символічних коржів у формі птахів, з якими ходили люди, піднявши їх високо над головою, закликаючи весну прийти на землю. Міфологічною основою цього обряду є давнє уявлення про те, що весну приносять на крилах птахи, які повертаються з вирію.
Хоча святкування весняного циклу не дійшло до нашого часу у цілісній формі, але з елементів, які збереглися, незважаючи на їхні пізніші нашарування, вимальовується чітка образно-обрядова система.
Серед найпоширеніших магічних містерій на території давніх слов´ян була обрядова драма «Кострубонько». її фабула розгорталась так, що люди урочисто палили, топили чи хоронили у труні ідола зими з голосіннями та похоронними обрядами і цим проголошували перемогу тепла над холодом. У ній простежується зв´язок з найдавнішими культами та віруваннями. Тут знаходимо не лише анімістичні Уявлення про природу, культ землі як матері-годувальниці, культ дерев та рослин, нове розцвітання яких було часом поклоніння їм. Велику роль у цьому святі відігравав і культ вогню. До наших днів на окремих територіях збереглась традиція палити вночі на Великдень великий ритуальний вогонь, при якому здійснювались магічні дії під Речитативне промовляння «Весну-Ладу запали, запали; Лихі сили віджени, віджени...». На деяких територіях, де частини знищеного Кострубонька розкидають по полях з метою викликати кращий врожай, ця містерія фіксує й древній звичай розчленяти тіло короля або Чарівника і хоронити його в різних частинах країни, щоб забезпечити Родючість землі, людей і тварин. За свідченням Дж. Фрезера, цей звичай був надзвичайно поширений на слов´янських землях У святах весняного періоду надзвичайний акцент робиться на культі предків, що набуває свого найвищого вияву у Великдень — час поклоніння Роду та померлим родичам, що відбувалось упродовж тижня і завершувалось так званим «Мертвецьким велико-днем». Його святкування було пов´язано із вірою в те, що душі предків разом із птахами повертаються з вирію (або із ототожненням померлих душ із птахами, вірою в переселення їх у тотемів). Це свято мало зв´язок із астральним культом і відбувалось у час першого повномісяччя від дня весняного рівнодення. Основними обрядами тут були поклоніння в гаях душам померлих, згодом від часу походу людей в землю — на місцях їх захоронень. Найпоширенішим фетишем у цих ритуалах було яйце — у його формі робили могили, посипаючи їх жовтим піском, охрою чи жовтим цвітом. Воно також було символом життя і нового народження, перемоги над смертю (як перемоги весни над зимою, тепла над холодом). Яйце вважалося символом Рахманського Великодня, який святкувався через чотири тижні після Великодніх свят. У цей день шкаралупу із крашанок та писанок пускали за водою на спомин за померлими.
Весняний Великдень у язичницьких племенах був початком періоду святкування божеств Лади та Дани, а також Ярила — сонця в сузір´ї Овена, — який уявлявся парубком на білому коні, що запліднює землю. Це було пов´язане із культом води (дощу, роси, водоймищ), якій поклонялись у цей період, і яка займала важливе місце у забавах. Наприклад, у Волочильний (Волочебний) понеділок після Великодня: «Дівки того дня дають легіням (парубкам) галунки (крашанки) і писанки. Не дає сама, а ховає за пазуху, а леґінь відбирає від неї, завівши уперед з нею легку боротьбу. Діставши врешті, веде дівку до води, обіллє водою, буває що й скупає цілу». Поливання водою у більшості випадків було пов´язане із поклонінням Дані і для праслов´ян виконувало очисну функцію.
Як і для інших поганських народів, весна для наших предків була періодом початку ритуальних ігрищ (чи гульбищ), метою яких було накликати родючість у природі, сприяти родючості полів. Цю традицію М. Грушевський пов´язує з виникненням парубочих та дівочих громад: «Сходини цих громад, парубоцької і дівоцької, відбувались або принагідно з приводу різних свят і публічних обходів або в спеціально на те призначені пори року, епізодично чи більш постійно, сезоново, на окремих, традицією освячених місцях, під голим небом і в спеціальних хатах, як по сезону. Сходини, зв´язані з вегетаційними святами і церемоніями, у зв´язку з ними мусіли набирати оргія-стичного характеру, який проступає в деяких деталях весільного обряду і весняних та літніх забавах і грах. Поза тим вони служили для парування — або як передвступні забави, які мали на меті зближення, знайомість, порозуміння молодців і дівчат, або як форма самого парування, яке дійсно заходило тут же, на грищах і забавах, між обома групами, молодецькою і дівочою. Деякі гри і забави (особливо весняні), що в різних стилізованих і символізованих образах представляють заволодіння молодцем дівчини, правдоподібно віддають досить близько старі форми сього парування...».
Мали весняні традиції й господарське значення, яке простежується крізь давні звичаї. Такими, зокрема, були обряди першої борозни, що відтворювали новорічну оранку; ритуали, пов´язані з першим вигоном худоби.
Значна кількість весняних ігор відтворює давні уявлення про світ та життя, а також первісний уклад древніх часів. Творячись у різні історичні періоди, вони донесли до нас різноманітні погляди та традиції.