Література

 

Балушок В. Обряди ініціації українців та давніх слов´ян. — Львів; Нью-Йорк, 1998. — 216 с

Верезовський І. Українські народні казки про тварин // Казки про тварин. — К.: Наук, думка, 1979. — С 9—44.

Бріцина О. Світ мрій і сподівань // Соціально-побутова казка. — К.: Дніпро, 1987. — С 5—16.

Гнатюк В. Деякі уваги над байкою // Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — С 173—197.

Гнатюк В. Передмова до збірки «Народні казки» (Львів, 1913) // Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — С 198—203.

Гнатюк В. Передмова до збірки народних казок «Баронський син в Америці» // Гнатюк В.М. Вибрані статті про народну творчість. — К.: Наук, думка, 1966. — С 204—210.

Грушевський М. Історія української літератури: У 6 т., 9 кн. — Т. 1. — К.: Либідь, 1993. — С. 392.

Дідо-всевідо: Закарпатські народні казки у записах П.В. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1969. — 239 с

Дунаєвська Л.Ф. Українська народна казка. — К.: Вища школа, 1987.— 127 с

Зачаровані казкою: Українські народні казки Закарпаття в записах П.В. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1984. — 521 с

З живого джерела: Українські народні казки в записах, переказах та публікаціях українських письменників / У поряд., літер, обробка, вступ, ст. та приміт. Л. Дунаєвської. — К., 1990. — 512 с

Казки Буковини / Упоряд. М.Г. Івасюка та B.C. Бесараба. — Ужгород: Карпати, 1973. — 210 с

Казки одного села / Запис текстів та упоряд. П.В. Лінтура. — Ужгород, 1979. — 368 с

Казки Підгір´я / Упоряд. С.Г. Пушика. — Ужгород: Карпати, 1976.— 274 с

Казки про тварин. — К.: Наук, думка, 1979. — 574 с

Калинова сопілка: Антологія української народної прозової творчості. — К., 1998. — С 34—246.

Колесса Ф. Українська усна словесність. — Едмонтон, 1983. — С 114—136.

Пропп В. Исторические корни волшебной сказки. — Л., 1946. — 340 с.

Пропп В. Поэтика фольклора. — М.: Лабиринт, 1998. — 352 с.

Пропп ВЯ. Проблемы комизма и смеха. — СПб.: Алетейя, 1997. — 288 с.

Соціально-побутова казка / Передм. О. Бріциної. — К.: Дніпро, 1987. — 382 с.

Таємниця скляної гори: Закарпатські народні казки, зібрані М. Фін-ціцьким. — Ужгород, 1974. — 190 с

Українська байка / Упоряд. і вступ, ст. БА. Деркача, В.Т. Косячен-ка.— К.: Дніпро, 1983. — 463 с

Українські казки. — К.: Т-во «Знання» України, 1992. — 96 с

Українські народні анекдоти, жарти, дотепи / Вступ, ст. О.І. Дея. — К., 1967. — 380 с

Українські народні казки / Упоряд. В.Г. Бойко. — К., 1977. — 431 с

Франко І. Національний колорит у казках Бодянського // Франко І. Твори: У 50 т. — Т. 34. — К.: Наук, думка, 1981. — С 449—454.

Фрэзер ДжДж. Золотая ветвь: Исследование магии и религии. — М., 1984. — 703 с.

Чарівна квітка: Українські народні казки з-над Дністра / Запис, та упоряд. М. Зінчук. — К., 1986. — 303 с

Чумарна М. Мандрівка в українську казку; приказкове коло. — Львів: Каменяр, 1994. — 79 с

Розділ 10. Історична проза

Пародна проза — явище складне і багатогранне. Вона чи не найбільшою мірою зафіксувала весь обсяг світогляду народу, різнорідність його міфологічних, релігійних уявлень, морально-етичних, естетичних норм всіх історичних періодів. Увібравши риси ментальності та світогляду українців, вона дає можливість сягнути глибин далекого минулого наших предків, зрозуміти їх спосіб мислення та світочуття, що є необхідним компонентом вивчення етноґенезу.

Складною проблемою для фольклористів виявилось визначення жанрів народного епосу. Досі не існує усталеної позиції щодо критеріїв при визначенні жанрів усної народної прози. У практиці багатьох зарубіжних країн пріоритет надається ставленню оповідача до власної розповіді. Вперше такий підхід запропонував ще у 30-х роках німецький вчений X. Седов. За його класифікацією оповідна проза ділиться на три групи: 1) меморати — розповіді про події із власного життя, спогади, які не стали традиційними, а тому не мають усталеної форми; 2) хронікати — безсюжетні хронікальні повідомлення, короткі інформації; 3) фабулати — сюжетно оформлені фабульні оповідання. Дана класифікація зорієнтована на характер оповіді.

У російській фольклористиці закріпився принцип поділу прозових жанрів за характером естетичного відношення оповіді до дійсності. Започаткований він В. Проппом, на думку якого весь масив народної прози ділиться на 1) твори, у дійсність змісту яких не вірять, і 2) твори, в реальність змісту яких вірять. «В першому випадку маємо художнє оформлення вигадки (всі утворення казкового типу), а в другому — художню передачу дійсності або того, що приймається за неї (всі види легенд, сказань, переказів)». Але і цей принцип «відношення до дійсності» вчені розуміють по-різному С. Азбелєв, наприклад, головну суть вбачає в тому, реально чи фантастично змальовані події в епічному творі. В. Соколова акцентує увагу на тому, реальний чи вигаданий персонаж у ньому головний.

Українські фольклористи почали із класифікації прози за предметно-тематичним принципом (зорієнтованим переважно на розподіл матеріалу за його персонажами). Вперше застосований М. Драгомановим, він довго використовувався українськими вченими В. Антоновичем, І. Франком, В. Гнатюком. Але вже тоді І. Франко у своїх теоретичних розробках (зокрема у передмові до збірки «Галицькі народні казки») висловлювався за дотримання принципу розподілу матеріалу за літературними формами.

Значним кроком у фольклористиці була класифікація жанрів неказкової прози, запропонована К.В. Чистовим, який висунув системний критерій: 1) за ознакою часу — давні, менш давні, сучасні; 2) за локальною ознакою — прикріпленості чи неприкріпле-ності (зв´язок з певною територією, містом, річкою, горою і т. п.); 3) за наявністю чи відсутністю надприродних персонажів (елемент міфології, фантастики); 4) за ставленням оповідача до подій, що лежать в основі твору.

Використавши критерії, висунуті К.В. Чистовим, С.В. Мишанич запровадив у жанрову диференціацію поняття епічний ракурс — кут, під яким оповідач подає події, та епічна дистанція — просторова і часова віддаленість процесу розповіді від тих подій, що лежать в основі фабули. Зіставляючи ці критерії, вчений вирізнив три основні форми вияву епічного ракурсу та епічної дистанції: 1) суб´єкт перебуває на зовнішній щодо зображуваного позиції (не виявляє своєї участі в зображуваному, перебуває поза його межами, не висловлює свого ставлення; розповідь про минулі події із значним часовим інтервалом, відсторонена оповідь від третьої особи); 2) суб´єкт знаходиться на внутрішній щодо зображуваного, але зовнішній щодо інших персонажів розповіді позиції, тобто він є очевидцем, свідком, спостерігачем подій, в яких він сам участі не брав (оповідь більш емоційна, деталізована, але без розкриття внутрішнього світу персонажів, а лише припущення про їхні думки, відчуття, емоції; можуть висловлюватись припущення, здогади, власні спостереження, але оповідь відсторонена, переважно від третьої особи); 3) суб´єкт знаходиться на внутрішній щодо зображуваних подій та інших персонажів оповіді позиції, тобто сам виступає одним із учасників і оповідає про себе (оповідь суб´єктивна, емоційна з яскраво вираженою оцінкою зображуваного, внутрішньо-психологічною Мотивацією вчинків; описи деталізовані, цитуються діалоги, пряма мова; Переважає теперішній час, оповідь ведеться від першої особи).

Користуючись цими основними критеріями жанрової класифікації К. Чистова і С. Мишанича, можна виділити основні жанри історичної прози: легенда, переказ, народне оповідання, бувальщина.