Zubavina-KINO_NEZALEZH_UKR

Академія мистецтв України

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ СУЧАСНОГО МИСТЕЦТВА

АКАДЕМІЯ

МИСТЕЦТВ

УКРАЇНИ

Ірина ЗУБАВІНА

ІНСТИТУТ

ПРОБЛЕМ

СУЧАСНОГО

МИСТЕЦТВА

КІНЕМАТОГРАФ

НЕЗАЛЕЖНОЇ

УКРАЇНИ:

тенденції, фільми, постаті

Київ — 2007

УДК 7.036(477) «19»

ББК 85.1(4Ук)

З 91

З 91 ЗУБАВІНА І. Б. Кінематограф незалежної України: тенденції, фільми, постаті / Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. — К.: ФЕНІКС, 2007.

— 296 с.: іл.

ISBN 978J966J651J773-2

Кінознавець і культуролог Ірина Зубавіна присвятила своє дослідження кінопроцесу в Укра-

їні кінця ХХ — початку ХХІ ст. Наукові розвідки провідних тенденцій і аналіз окремих фільмів

поєднано з розкриттям особливостей творчих лабораторій кіномитців. Системність підходу, ори-

гінальність авторських міркувань та інтерпретаційних версій роблять книгу цікавою не тільки для

кінофахівців, а й для широкого кола читачів. Монографія буде корисною і як навчальний посібник

для студентів вищих навчальних закладів гуманітарного профілю.

ББК 85.1(4Ук)

Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України та Вченою радою КНУ театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого

Рецензенти:

академік АМУ, доктор мистецтвознавства В. Л. Скуратівський, чл.-кор. АМУ, доктор філософських наук Г. П. Чміль, кандидат мистецтвознавства О. Й. Пашкова, кандидат мистецтвознавства Г. П. Погребняк

	© І. Б. Зубавіна, 2007
ISBN 978J966J651J773-2	© ІПСМ АМУ, 2007
	© ФЕНІКС, 2007

ВСТУПНЕ СЛОВО

Дослідження«КінематографнезалежноїУкраїни: тенденції, фільми, постаті» є фаховим поглядом на обставини буття і функціонування кінематографа України межі ХХ–ХХІ ст. Автор монографії — Ірина Зубавіна, відомий кінокритик і теоретик кіно — робить крок до узагальнення кінематографічної ситуації в Україні новітнього періоду, спираючись на спостереження сучасного кінопроцесу у його динаміці. Залучення до розгляду обширу кіноматеріалів, вироблених в Україні починаючи з кінця 1980-х років, симптоматично демонструє метаморфози образу вітчизняного кіно майже за чверть століття. Принциповим є підхід до кінематографа як до процесуальності. Важливий висновок автора про те, що імідж українського кіно — феномен, який знаходиться у стадії творення, становлення, безперервного руху.

Авторська позиція Ірини Зубавіної яскраво проявилась у зверненні до широкого спектру дослідження, у глибокому теоретичному осмисленні розлогого масиву кіноматеріалів, виявленні провідних тенденцій, а також у розмаїтих підходах до окремих фактів екранної творчості.

Розглядаючи динамічні процеси у вітчизняному кінематографі доби незалежності, дослідниця враховує соціальні, культурні та економічні чинники впливу, акцентує увагу переважно на тих картинах, які вважає характерними або симптоматичними для певної фази розвитку кінопроцесу, а також зупиняється на особливостях твор-

5

В і к т о р С и д о р е н к о

чих лабораторій майстрів екрану, аналізуючи внутрішню специфіку власне кінематографічних засобів виразності.

Такий підхід видається цілком логічним, адже назва монографії передбачає не тільки огляд розмаїття стрічок з метою визначення тематичних, стилістичних, ментальних акцентів та наголосів в українському кіно відповідного періоду, а й висвітлення творчих постатей. Насамперед — кінорежисерів, світосприйняття та особливості художнього мовлення яких істотно вплинули на дальший розвиток процесу в цілому. Тому до викладу аналітичних міркувань стосовно загальних тенденцій та окремих фільмів інтегровано оповіді про їхніх творців, адже митці у певному розумінні складають нерозривне ціле зі своїми творами. Для історії кіномистецтва біографічний фактор є важливим, надто ж ті умови та впливи, що позначились на формуванні особистості творця. Своєрідні «ліричні відступи» про діячів екрану, пошуки яких збагатили палітру вітчизняної кіноісторії, авторові вдалося органічно вписати у загальну канву тексту, дотримуючись при цьому стрункості й логіки викладу. Щоправда, докладно зупинитися на творчості кожного із кінематографістів, фільми яких згадуються в тексті, не дозволив обмежений обсяг видання. Втім, автор монографії і не претендує на енциклопедичну вичерпність, оскільки це не входило у завдання представлених розвідок.

Концепція монографії пройшла апробацію на сторінках фахової періодики та фундаментальних академічних видань, таких, як «Нариси з історії кіномистецтва України», що були видані 2006 року Інститутом проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України. Провідний науковий співробітник ІПСМ АМУ Ірина Зубавіна була редактором-упорядником цього вагомого колективного наукового дослідження та автором розділу, присвяченого кінематографові періоду перебудови. По суті ця монографія — логічний розвиток і продовження опрацювання новітніх кіноматеріалів.

Активно публікуючись на сторінках газет, журналів та фахових видань

зактуальних проблем історії, теорії та практики поточного кінопроцесу, Ірина Зубавіна довела свою вірність проблематиці вітчизняного кіно. Фрагменти деяких публікацій свідомо залучені автором до тексту монографії. Насамперед це свідчить, що книга є результатом тривалого накопичення матеріалу. З іншого боку, використання текстів, написаних по «гарячих слідах», надають продуктивну можливість порівняти тогочасну позицію

зузагальнюючим досвідом сьогодення. Це стосується як виявлення провідних тенденцій загальнокультурного процесу, так і ставлення до конкретних фільмів та подій кінематографічного життя країни.

6

В с т у п н е с л о в о

У Додатки винесено кілька матеріалів, що їх Ірина Зубавіна присвятила актуальним проблемам творення, репрезентації й теоретичного осмислення екранних творів в Україні початку ХХІ ст.

Враховуючи, що у дослідженні аналізуються досягнення й втрати сучасного вітчизняного кіно, причини його кризи, а також спроби її подолання, слід визнати цілком логічним, що для повноти кінематографічного «ландшафту» у Додатках також наведено перелік фільмів, створених в Україні у 1996–2006 рр., тобто, протягом десятиріччя, що звично називають періодом «малокартиння». Ці матеріали були люб’язно надані вітчизняним кіноархівом — Національним центром Олександра Довженка.

Монографію розраховано на кінознавців, культурологів, представників інших сфер гуманітарного знання. Вона може бути використана також при читанні лекцій і як навчальний посібник для студентів, що дуже цінно на тлі дефіциту видань, які б аналізували етико-естетичні, філософські та соціокультурні підвалини сучасного кінопроцесу. Перевага цієї книги в тому, що її автор працює з «живим», неконстантним процесом, який поки що перебуває у стадії становлення, а отже, пропонує читачеві аналіз кінематографічних подій, практично синхронно їхньому перебігові.

Академік Віктор СИДОРЕНКО директор Інституту проблем сучасного мистецтва АМУ

ВСТУП

На межі ХХ–ХХІ ст., у добу інформаційного вибуху, що стискає простір та прискорює час, екран став проблемним обширом, де найбільш наочно проявляється зіткнення ідей, впливів, художніх течій та напрямків, відбувається діалог традиційної (класичної) культури та її посткласичних, часом доволі радикальних версій. Поєднуючи різні сфери знання, думки та почуття, уявне та реальне, екранний простір претендує на невпинне «прирощення» поля аудіовізуальної культури, активно адаптуючи потенціал технічних інновацій, як-то цифрові технології, віртуальне «павутиння» Інтернету, можливість супутникової аудіовізуальної комунікації тощо. Нині навіть мобільні телефони устатковані екранами, понад це з’явилась курйозна практика проведення фестивалів «фільмів», відзнятих камерами «мобілок». Втім, не кожне рухоме зображення є фільмом, тим більш мистецьким твором. Відтак, експансивний розвиток високих технологій спонукав кінофахівців до своєрідної «каталогізації» наявних культурних та мистецьких вартостей: на зламі тисячоліть зросла роль кіноархівів, музеїв кіно, збільшився наклад довідкових видань та інформаційних Інтернет-сайтів.

Цілком закономірно, що для України — центральноєвропейської держави з потужним кінематографічним досвідом — набуває все більшої актуальності висвітлення сторінок історії вітчизняного кіно, мистецьких набутків сьогодення. Серед авторів, які приділяють увагу новіт-

9

І р и н а З у б а в і н а

ньому кінопроцесу в Україні, імена таких авторитетних науковців та знавців екранних мистецтв, як Вадим Скуратівський, Оксана Мусієнко, Лариса Брюховецька, Сергій Тримбач, Олександр Рутковський, Володимир Войтенко, Олег Сидор-Гибелінда. До цього поважного переліку слід включити молодих дослідників вітчизняної «десятої музи», яких чимало, що свідчить про неабиякий інтерес до теми. Проте, на жаль, тенденції актуальної перехідної доби в кінематографі України досліджені ще недостатньо, насамперед внаслідок малої часової дистанції та рухомості процесу, який перебуває у постійному розвитку. 16 років самостійного існування — для молодої держави вік, що асоціюється із входженням у зрілість, отже може вважатися цілком закономірним інформаційним приводом озирнутися на особливості розвитку кінематографа за цей період. Тим більш цікаво простежити траєкторію руху вітчизняного кінопроцесу з певної часової відстані, ніби озираючись назад на два найближчі десятиліття. Погляд з позицій початку ХХІ ст. напевне сприятиме виявленню розбіжностей та суперечностей у етико-естетичних оцінках окремих творів та авторських поглядів у порівнянні з тим, як сприймалась ситуація «зсередини» того чи іншого історичного зрізу. Сподіваємось, це надасть дослідженню додаткових вимірів, оживить його драматургію, а головне — актуалізує бажання переглянути ті чи інші твори «новими очима», спровокує дискусію навколо вітчизняного кіно. Усвідомлюємо: кожна точка зору — лише певна модальність, своєрідна провокація. Отже, усі викладені міркування автора презентують насамперед його особисту версію сприйняття перебігу кіноподій, лише одну з безлічі можливих. Принцип варіативності стосується і рецензування фільмів, оскільки наш час інтерпретацій передбачає стільки незалежних точок зору на твір, скільки глядачів. За відсутності домінантного дискурсу, всі ці погляди позиціонують себе як рівноправні. Насправді ж будь який учасник Інтернет-форумів має навіть більше шансів бути «почутим», аніж кінознавець, який публікується на сторінках наукової періодики, що виходить невеликими накладами. У чому ж мета представлених наукових розвідок? Найголовнішим завданням видання є викликати зацікавлення новим українським кіно. Принциповим видається артикулювати загальні тенденції та найбільш суттєві, не до кінця осмислені процеси, що відбуваються у нашому кінематографі. На жаль, за межами представленого тесту залишився анімаційний кінематограф, оскільки впевнені: цей вид кіно заслуговує на окрему увагу фахівців та спеціальні розвідницькі штудії.

При визначенні часових меж дослідження вважаємо за доцільне врахувати: звільнення митців від тиску ідеологічної цензури розпочалося, як відо-

10