Briukhovetska_Kinomystetstvo

Лариса БРЮХОВЕЦЬКА

КІНОМИСТЕЦТВО

Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

Київ — Логос — 2011

ББК 85.37я73 Б89

Рекомендовано: рішенням Вченої Ради Національного університету «Києво-Могилянська академія»

від 23 вересня 2010 року (протокол №7)

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

за №1/11-43 від 5 січня 2011 року

Рецензенти: доктор мистецтвознавства В.Л. Скуратівський, доктор філософських наук О.І. Оніщенко

Посібник написано на основі курсу лекцій «Кіномистецтво», що читається в Національному університеті «Києво-Могилянська академія»

Брюховецька Л.І.

Б89 Кіномистецтво: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Лариса Брюховецька.— К.: Логос, 2011.— 391 с.— Бібліогр.: с.385–389.

ISBN 978-966-171-382-5.

Посібник складається з 14 розділів та бібліографії. В ньому подано розмаїту інформацію про кіномистецтво Франції, Німеччини, США, Великобританії, Данії, Швеції, Італії, Іспанії, Японії, Польщі, Чехії, Угорщини, СРСР та України, проаналізовано вершинні його твори і охарактеризовано найважливіші напрямки мистецтва кіно, що складають цілісну картину здобутків наймолодшого з мистецтв, історія якого нараховує усього 115 років. У вступному розділі дано найзагальніші відомості про феномен кіно, його специфіку і природу, основні теоретичні напрацювання в цій галузі. У підсумках — окреслено загальну ситуацію в кіно початку ХХІ століття.

ББК 85.37я73

ISBN 978-966-171-382-5

© Брюховецька Л.І., 2011

ЗМІСТ

Феномен кіно: учора, сьогодні, завтра. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 5 Кіно Франції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 30 Кіно Німеччини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 60 Кіно США . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91 Кіно Великобританії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 122 Кіно Данії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 154 Кіно Швеції . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 164 Кіно Італії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 188 Кіно Іспанії. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 234 Кіно Японії . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 263 Кіно країн Центральної Європи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 290 Кіно СРСР. Творчість Андрія Тарковського . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 320 Кіно в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 341 Підсумки. Кіномистецтво початку ХХІ століття. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 377 Бібліографія . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 385 Додаток . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 390

3

Перед тим, як читати цю книжку, шановний читачу, спробуй дати відповідь на такі запитання:

1.Яка роль кіно в житті суспільства і у вашому особисто?

2.Які внутрішні спонуки для перегляду фільму?

А також:

1.Які фільми запам’яталися найбільше і чому?

2.Творчість яких кінематографістів цікавить?

До відповідей варто повернутися, прочитавши книжку і переглянувши рекомендовані класичні фільми.

4

Феномен кіно:

учора, сьогодні, завтра

«Будь-який фільм дасть незмірно більший результат, аніж сотні промов, що виголошуються для мобілізації духу»

Акіра Івасакі

ПЛАН

1.Предмет курсу «Кіномистецтво»

2.Двоїста природа кіно

3.Передумови виникнення кіно і основні етапи розвитку

4.Кіно — мистецтво та індустрія

5.Специфіка: фіксація реальності в рухомих зображеннях

6.Використання досвіду і творчої бази давніх мистецтв

7.Види і жанри кіно

8.Колективна природа творчості і роль автора

9.Особливості сприйняття: інтерпретація, ідентифікація

10.Множинність функцій (комунікативна, естетична, ідеологічна тощо)

11.Реалістична і формотворча тенденції

12.Кіно в системі візуальних мистецтв та інформаційного простору

13.Теорія і теоретики кіно

ПРЕДМЕТ КУРСУ «КІНОМИСТЕЦТВО»

Предметом вивчення курсу є: кіно як мистецтво, творчість кіномитців, художні фільми й напрямки. Художні не в значенні ігрові (художніми можуть бути й документальні, й науково-просвітницькі), а такі, в яких ідеї перетворюються у художні образи. Це переважно фільми, які вже стали класикою. Їх невелика кількість, порівняно з обсягом усієї кінопродукції, випущеної за сто тринадцять років існування кіно. Однак для трьох місяців навчання це значний обсяг, адже йдеться про кіномистецтво більше 10 країн з найбільш розвинутим кіновиробництвом і зі значними мистецькими досягненнями, що здобули визнання у світі. Ми зупинимось на вивченні кіно таких країн, як Франція, Німеччина, США, Данія, Великобританія, Швеція, Італія, Іспанія, Японія, Чехія, Угорщина, Польща, СРСР та Україна. Кожна з них дала світові видатних кіномитців, чия творчість істотно вплинула на формування і розвиток кіномистецтва як такого (Ренуар, Клер, Віго, Карне, Брессон, Трюффо, Годар, Рене, Віне, Мурнау, Фасбіндер, Вендерс, Шльондорф,

5

Герцог, Ґріффіт, Чаплін, Веллс, Дрейєр, Ларс фон Трієр, Берґман, Росселіні, Вісконті, Фелліні, Антоніоні, Пазоліні, Бунюель, Саура, Альмодовар, Куросава, Сіндо, Кітано, Сабо, Вайда, Кесльовський, Кустуриця, Тарковський, Довженко, Параджанов, Іллєнко, Осика, Миколайчук).

Завдання курсу — не тільки познайомити слухачів з класикою кіно світового та найвизначнішими його постатями, а й викликати інтерес до кіно як мистецтва, допомогти опанувати оціночними критеріями і дати поштовх для самостійних досліджень і відкриття етичних та естетичних істин.

ДВОЇСТА ПРИРОДА КІНО

Важливо підкреслити, що як об’єкт дослідження кіно цікаве не тільки творами та персоналіями, його варто осмислювати під різним кутом зору: як феномен мистецький, психологічний, соціальний, комунікативний. Його можна розглядати і як явище, довкола якого обертаються інтереси вчених, винахідників-техніків, ділків, бізнесменів, митців. Інтерпретатори по черзі або одночасно змагаються за кіно, з одного боку обожнюючи його як мистецтво з необмеженими можливостями, з другого — зневажаючи за те, що воно повинне задовольняти невибагливі запити.

Взагалі, кіно — з якої точки зору ми його не розглядали б — явище двоїсте. Його двоїста природа витікає з тієї обставини, що це творчість і виробництво одночасно. Виробництво, тому що фільм не може бути створеним без кінотехніки, кіноплівки, кіноосвітлювальної, звукозаписувальної та монтажної апаратури, без обладнання для друку копій — і це далеко не повний перелік того, що необхідне. Отже, кіногалузь — це індустрія, яка вимагає великих затрат (додаймо сюди оплату праці творцям). Вкладання у кіновиробництво коштів передбачає їх повернення, а ще краще — прибутки, тобто кіногалузь працює і розвивається завдяки продажу готового товару. Тому фільм є водночас твором мистецтва і товаром, що фігурує на ринку й інтерес до якого стимулюється рекламою.

Відтак історично склався умовний (але водночас суттєвий) поділ фільмів на дві категорії: перша — твори мистецтва, метою яких є насамперед інтелектуальне, духовне й естетичне збагачення глядача, друга — комерційні, що мають розважати глядача й окупитися, а ще краще принести прибуток. Цей поділ умовний: історія кіно знає фільми високого художнього рівня, звернені до всіх категорій публіки (чи не найвідоміший приклад — український фільм «Тіні забутих

предків» — за два роки він здобув 9 золотих медалей і 16 дипломів і був визнаний одним з кращих творів світового кіно, й водночас Радянський Союз продав його багатьом країнам). Останні десятиріччя постмодернізм відчутно зруйнував цей поділ, змішавши кіно масове й

6

інтелектуальне, комерцію й елітарність (прикладом може бути фільм К. Тарантіно «Кримінальне чтиво», адресований глядачам усіх типів: масовий — насолоджуватиметься перипетіями сюжету, елітарний смакуватиме інтертексти і гіпертексти). Предметом нашого курсу, повторюю, є фільми, належність до мистецтва яких вивірена часом.

Кінематограф існує в різних країнах, та хоч він і розділений кордонами, хоч і має виразні національні особливості, його можна назвати єдиним мистецьким організмом, оскільки інструментарій кінематографістів (матеріально-технічна база) однаковий: яскравий приклад 2000-х років — знімальні крани, винайдені українцем Анатолієм Кокушем і його фірмою «Фільмотехнік», використовуються на зйомках фільмів у США та в Європі. Кінематографісти різних країн об’єднані спільними проблемами та пошуками, теми і творчі ідеї виникають одночасно й результати пошуків часто бувають синхронні й незалежні одні від одних (наприклад, наприкінці 1990-х в Росії було створено серіал «Бандитський Петербург», режисер В. Бортко та інші, а 2002 року в США вийшов фільм Мартіна Скорсезе «Бандити Нью Йорка»).

Фільми демонструються не лише для масового глядача — в прокатній мережі, по телебаченню, продаються на відеокасетах і DVD. Вони активно циркулюють у професійних колах завдяки розгалуженій та інтенсивно діючій мережі кінофестивалів, при яких, як правило, працюють кіноринки.

ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ КІНО І ОСНОВНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ

Мистецькі форми,якідомінувалиуХХ столітті,народилисьуХІХстолітті завдяки розвитку машин, появі рухомого зображення, оптичній ілюзії і публічній демонстрації (entertainment). Кіно — це зображення. Але, на відміну від живопису і фотографії, воно рухоме. Спроби змусити зображення рухатися робилися віддавна. У цьому сенсі попередниками кіно були: «камера-обскура», «чарівний ліхтар» (латерна магіка ХVІІ століття), «наукові» іграшки (фоліоскоп) тощо.

Кіно народилось в атмосфері філософського, технічного, художнього і наукового піднесення кінця ХІХ — початку ХХ століття: поява теорії відносності і квантової фізики, засобів масової комунікації, залізничного та авіаційного транспорту (1857 року вперше здійснено політ на планері, а 1890 року французький інженер К. Адер злетів на винайденому ним літаку з паровим двигуном), грамофонних записів, радіо, телефону. Всі ці відкриття зумовили якісний стрибок у розви-

тку людської цивілізації, під дією якого свідомість динамізувалася й існуючі мистецтва уже не могли повністю задовольнити людину, навіть за наявності художньої практики модернізму, яка розкріпачувала мистецьку думку і підривала усталені форми.

7

Отже, кіно і стало тим мистецтвом, яке виразило свідомість людини ХХ століття — часу прискорених життєвих ритмів і колосального науково-технічного поступу. Народжене наприкінці ХІХ століття, а точніше — 28 грудня 1895 року, воно стоїть в одному ряду з великими відкриттями століття. Насамперед винаходу фотографії: Луї Жак Манде Дагер 1839 року зафіксував на світлочутливій плівці зображення у камері-обскурі — це і стало датою її винаходу. До речі, дослідники вважають, що саме реалістична фотографія сприяла розвитку абстракціонізму. Фотографія осучаснила наш зір, спонукала художників відмовитись від образотворчих шаблонів.

Перелік науково-технічних відкриттів можна продовжувати і хоча не кожне з них має безпосередній стосунок до кінематографа, всі вони підтверджують, що поява кіно стала можливою завдяки розвитку таких наук, як фізика, хімія, механіка.

Фільм неможливо створити і показати без кінотехніки, насамперед кінокамери та кінопроекційного апарату. Техніка є інструментом кінематографістів від стадії знімання до демонстрування фільму, а невпинне технічне вдосконалення відчутно впливає на естетику кінематографа. Це і є специфікою кіно, якщо розглядати його в контексті інших мистецтв, де інструментарій є стабільним.

Основні етапи розвитку кіно: дозвукове (німе) і звукове.

Разом з тим історія кіно поділяється на окремі періоди, пов’язані з виникненням різних мистецьких течій і напрямків, зумовлених як особливістю суспільних ситуацій, так і спонуками творчого порядку:

1)1895–1911 — винахід, становлення, перевірка можливостей;

2)1911–1920 — відкриття, які роблять кіно мистецтвом (Девід Уорк Гріффіт, Чарлі Чаплін, історичне кіно в Італії, Абель Ганс);

3)1920–1928 — формування перших шкіл кіно: шведської (психологічна), французької (авангард), німецької (експресіонізм), росій-

ської (монтажне кіно);

4)1928–1932 — Посилення реалістичних тенденцій, урбаністичні мотиви (Дзига Вертов, Вальтер Рутман), епічні твори (Олександр Довженко), документалізм (Роберт Флаерті, англійська школа). Виникнення і становлення звукового кіно (американські мюзикли);

5)1932–1941 — поетичний реалізм у Франції і фатальна приреченість героїв, реалізм у кіно США, новаторство Орсона Веллса;

6)1941–1955 — реалістичні фільми у Великобританії, неореалізм в Італії, поява авторського кіно (Акіра Куросава, Інґмар Берґман, Федеріко Фелліні, Лукіно Вісконті);

7)1956–1968 — теоретичне обґрунтування авторського кіно і «нова

хвиля» (Франція), осмислення уроків війни і польська школа (Анджей Вайда), проблема самотності у фільмах Мікеланджело Антоніоні (Італія), молоде німецьке кіно і боротьба з рутиною, Акіра Куросава й етичні проблеми у фільмах про сучасність та історію, Інґмар Берґман

8

і філософські метафори, гротеск і самовираження життя у Федеріко Фелліні, взаємозв’язок індивіда і соціуму у фільмах Лукіно Вісконті, «чеське диво», історія Росії очима Андрія Тарковського, новизна і своєрідність українського поетичного кіно;

8)1970-і — історичні колоси (США, Великобританія — Девід Лін, Річард Аттенборо), звертання до історії союзних республік СРСР («Захар Беркут» Леоніда Осики);

9)1980–1990-і — умовність і національні традиції у фільмах Еміра Кустуриці, постмодернізм (Пітер Грінуей, Педро Альмодовар), акцентація естетики зображення (Такесі Кітано, Вонг Кар-Вай, Медем), проблема реалізму (Ларс фон Трієр і «Догма»), азіатський «вибух» (Південна Корея, Гонг-Конг, Китай).

Перші сто років змінювалися естетичні орієнтири кіно, розвивалась мова, розширювався діапазон можливостей. Наприкінці ХХ — на початку ХХІ століть кінематограф переживає переломний момент. Нові технології (відео, комп’ютер, цифрові технології) докорінно змінюють його. Щоб проілюструвати зміни, яких він зазнав за останні 20 років, нагадаємо: з початком знімання відеокамерою, кіно охопила естетика аматорського кіно, режисери нерідко почали підкреслювати особливості зйомки ручною камерою, перетворюючи негативні ефекти такого знімання (дрижання камери) у спецефект, навіть підводячи під це теоретичну базу (постулати «Догми», від яких її автори досить швидко відмовились). Вплив на естетику кіно телевізійного феномену.

КІНО — МИСТЕЦТВО ТА ІНДУСТРІЯ

Уже йшлося про те, що кіно поєднує два, на перший погляд, взаємовиключні начала: воно створюється і реалізовується як твір мистецтва і як продукт індустрії. Відокремити одне від другого неможливо: творчі зусилля нічого не дадуть без відповідної інфраструктури. Її складають такі виробничі підрозділи, як кіностудія з павільйонами та цехами, де виготовляють костюми та реквізит, тобто справжні й бутафорські речі, необхідні для створення образного середовища у фільмі (предмети побуту, начиння, доповнення до костюмів, зброя, їжа, напої, квіти тощо), фабрика з виробництва плівки, фабрика кінотехніки, кінокопіювальна фабрика, а також супутні, але надзвичайно важливі її елементи: навчальні заклади, де готують фахівців, архів, рекламно-видавничі структури. Зрозуміло, що виробництво фільму потребує значно більших фінансових затрат, аніж будь-яке інше мистецтво. Ця обставина відчутно впливає на характер і художню якість фільмів: адже характер та художня якість за-

лежать від смаку і запитів грошедавців. З другого боку, найдосконаліша виробнича база без творчих зусиль так само нічого не значить.

Виробничий характер творення фільмів суттєво впливає на кіно. Низький художній рівень фільмів часто зумовлений низьким рівнем

9

інфраструктури. З другого боку, високий розвиток останньої також не гарантує належного художнього рівня. Навіть може статися навпаки — високий рівень виробничої бази приводить до диктату технологій, комерційної доцільності виробництва. В такому разі тільки сильна особистість може протистояти цьому диктату.

Творення фільму є технологічно складним процесом. Намагання удосконалити і зробити цей процес зручнішим у користуванні, хоч як це парадоксально, призводить до уніфікації творчості, до конвейєризації, що утруднює, а то й робить неможливим вираження авторської індивідуальності.

Роботу в кіно не можна зводити до конвейєрного виробництва, навіть якщо обмежитися тільки виробничим аспектом. Процеси створення фільму є надзвичайно складні й кожного разу вимагають індивідуального підходу, вигадки. Від режисера воно вимагає підпорядкувати своїй волі громіздкий процес: підготовка — знімання — монтаж — озвучення — тонування. «Я працював в кіно більше сорока років. Це дуже важка професія. Вісімдесят — сто днів, без перерви ти перебуваєш в напруженні — повинен кожного дня зняти те, що потім перетвориться у три хвилини фільму, і щоб це було на найвищому рівні. Ніяких хвороб, жодних особистих проблем. Стаєш частиною фільму, і фільм стає частиною тебе, найважливішою справою твого життя. Це найжорстокіша професія, яку тільки можна собі уявити»,— так писав про роботу в кіно один з найвідоміших режисерів Інґмар Берґман.

СПЕЦИФІКА: ФІКСАЦІЯ РЕАЛЬНОСТІ В РУХОМИХ ЗОБРАЖЕННЯХ

До кінематографа жоден з видів мистецтва не виникав в результаті технологічного винаходу. Але на самому початку існування кіно ніхто і не вважав мистецтвом — його сприймали не інакше, як трюк. Перші кінематографісти багато запозичували у видовищ, чию публіку вони збиралися переманити, а саме: в цирку, ярмаркових балаганів, які дали кінематографу, зокрема першим комічним фільмам, і специфічну техніку, і виконавців. І тільки поступово, десь років через 15–20, воно набуло статусу мистецтва.

Специфіка кіно — у фіксації рухомого зображення. Кіно є мистецтвом часовим і просторовим. Але так само просторовим є й театральне мистецтво. Актори рухаються, впродовж вистави розгортаються певні події. У чому ж відмінність кіно?

У тому, що кінематограф має можливість фіксувати реальність — чи безпосередню, чи зімітовану (зіграну перед камерою). Ілюзія реальності в кіно абсолютна, звідси — одна з його первинних назв — «ілюзіон». З появою звуку — кінець 1920-х — ілюзія реальності стала

10