- •1. Літературна мова, ознаки
- •2. Типи мовних норм
- •3.Мовна компетенція та мовний культ особистості
- •4.Функціон стилі, оф-діловий
- •5.Науковий стиль
- •6. Етика ділов. Мовлення
- •7. Усна і писемна мова, усна публічна
- •8.Виразність усної мови. Інтонація
- •9.Орфоепічні норми укр. Мови. Вимова голосних та приголосних
- •10.Особливості вимови сполук приголосних
- •11. Складні випадки наголошування слів української мови у професійному спілкуванні.
- •12. Лексика офіційно-ділового та наукового стилів.
- •13. Правопис и та і у словах іншомовного походження(правило «девятки»)
- •14.Подвоєні і не подвоєні в словах іншомовного походження
- •15. Уживання мякого знака
- •16. Уживання апострофа
- •17. Чергування голосних звуків в українській мові.
- •18. Чергування приголосних звуків в укр. Мові
- •19. Зміни приголосних звуків перед суфіксами –ськ;-ств
- •20. Подвоєння приголосних української мови внаслідок їх подовження і збігу.
- •21. Спрощення в групах приголосних.
- •22. Правопис префіксів в українській мові.
- •23. Складні та складноскорочені слова в українському діловому мовленні. Правила написання складних слів.
- •24. Складні слова, які пишуться через дефіс.
- •26. Правопис закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку однини. Групи іменників, що мають закінчення –а ( -я).
- •27. Правопис закінчень іменників іі відміни у родовому відмінку однини. Групи іменників, що мають закінчення –у ( -ю).
- •28. Особливості відмінювання та правопису прикметників.
- •29. Відмінювання та вживання кількісних числівників.
- •30. Відмінювання кількісних числівників на позначення сотень і десятків.
- •31.Відмінювання складених кількісних і порядкових числівників
- •32. Утворення форм ступенів порівняння якісних прикметників.
- •33. Особливості зв’язку числівників з імениками
- •34. Правопис прислівників і прислівникових сполук
- •35. Правопис особових закінчень дієслів
- •70.Основні вимоги до реферату
6. Етика ділов. Мовлення
Етика ділового спілкування — це нова навчальна дисципліна, становленню і розвитку якої сприяли різні галузі науки (етика, психологія, філософія, соціологія) та практики (управління, менеджмент, маркетинг тощо). Проте найсуттєвіший вплив на неї, звичайно, справили етика і психологія — науки, що займаються людинознавством і вивчають одну і ту ж природу людської поведінки (але під різними кутами зору) і чинники, що впливають на життєдіяльність людей та їхню взаємодію.
Коли говорять про діловий етикет, мають на увазі встановлений порядок поведінки, що задовольняла би всіх учасників, які обговорюють певну проблему. В офіційній сфері діє міжнародний принцип, за яким ставлення до особи визначається її чином чи посадою, яку вона займає. У цій сфері кожна особа є представником фірми, організації, навіть держави, і тому етикетні правила вимагають ставитися до неї з повагою, незалежно від віку чи статі
7. Усна і писемна мова, усна публічна
- Усна мова більш спонтанна, експресивна, безпосередня, тісніше пов’язана з позамовною ситуацією, з загальним контекстом. Ступінь її підготовленості зазвичай є значно нижчим порівняно з письмовою. В усній мові широко використовується розмовно-побутова, емоційно забарвлена лексика. Синтаксис відрізняється меншою вимогливістю до об’єднання слів і частин речення. Частіше вживаються прості речення й конструкції; застосовуються додаткові, невербальні засоби комунікації — міміка, жести.
- Писемна форма літературної мови характеризується обдуманістю, лаконізмом, монологічним характером викладення, суворими вимогами до мовних засобів. У ній широко використовується абстрактна лексика, наукова й професійна термінологія, частіше вживаються складні конструкції з чітким визначенням складових частин, будується складне синтаксичне ціле, використовуються звороти, абзаци, періоди.
УСНА ПУБЛІЧНА МОВА — різновид літературної мови, що використовується як форма спілкування мовця з колект. слухачем і характеризується спец. засобами впливу на аудиторію. Співвідноситься з поняттями «ораторський стиль», «красномовство», «риторика». У. п. м. у певних жанрових різновидах близька до публіцистичного стилю. Несиметричність учасників комунікат. акту (один мовець і група слухачів) зумовлює вибір зрозумілого для усієї аудиторії словника, побудову специф. усної фрази, встановлення інших контактів у процесі спілкування.
8.Виразність усної мови. Інтонація
Інтонація – сукупність мелодики, ритму, темпу, інтенсивності, акцентних буд, тембру і інших елементів мови. Інтонація організовує мову фонетично, є засобом вираження різних синтаксичних значень і категорій, а також експресивного і емоційного забарвлення.
Важливим елементом усного мовлення є інтонація. За допомогою інтонації у текст вносять різні смислові та емоційні відтінки. Фраза, проказана "перехідною інтонацією", здається непереконливою та малозначущою. Правдивість, природність інтонації забезпечить можливість мовцеві не тільки сказати, але й бути почутим.
Інтонаційна виразність усного мовлення передбачає вміння використовувати різні види наголосу, враховувати темп мовлення, робити паузи, змінювати висоту тону.
Виразність усного мовлення розвивається за рахунок читання. Це - мистецтво втілювати написане у звуковому мовленні. Виразне читання покликане навчити читати друкований текст, вести розмову, тобто спілкуватися між собою або з аудиторією. Мистецтво живого слова - це також уміння донести всі відтінки думки до слухача. Виразність читання буває таких видів: літературне читання, поетичне читання, театралізоване читання, дуетне читання, читання з музичним супроводом. Найбільш поширеним є літературне читання, бо кожна людина повинна уміти читати будь-який текст, написаний літературною мовою.