1. Перекази. Їх класифікація. Методика поетапної підготовки до усного та письмового переказу

 Переказ є одним з традиційних для школи видів роботи з розвитку зв’язного мовлення. Головна мета переказів на уроках української мови — навчання мовлення. До комплексних умінь, пов’язаних з переказом, належать уміння:

• слухати і розуміти текст, усвідомлюючи тему й основну думку, логіку викладу, провідний тип мовлення (розповідь, опис, роздум), стиль мовлення, особливості авторського стилю;

• запам’ятовувати конкретні факти, послідовність викладу матеріалу;

• усвідомлювати взаємозумовленість мікротем, індивідуальний стиль автора (в тому випадку, якщо пропонується текст художнього чи публіцистичного стилю); а відтворювати почуте в переказі (з урахуванням виду переказу: докладного чи стислого) та особливостей типу і стилю мовлення;

• оформляти текст у вигляді автономного висловлювання (наявність початку і кінцівки);

• удосконалювати переказ відповідно до завдання первинного тексту, теми, основної думки, типу і стилю мовлення.

Класифікуються перекази такими принципами: за типами мовлення (розповіді, описи, розповіді й описи з елементами міркувань, міркування; за стилем мовлення (художні й офіційно-ділові, публіцистичні, наукові); за способом виконання (усні й писемні); за обсягом та змістом (детальні, стислі, вибіркові з додатковим завданням – творчі); за метою виконання (навчальні, навчально-тренувальні, контрольні); за ступенем участі учнів у передачі змісту (колективні, напівсамостійні, самостійні); за сприйняттям вихідного тексту (прочитаного, сприйнятого зором, почутого, сприйнятого на слух тексту, сприйнятого на слух і зором тексту).

Методика написання окремих видів переказів.

Детальні перекази. Цей вид переказів застосовується в усіх початкових класах спочатку в усному, а пізніше в письмовому відтворенні прослуханого (прочитаного) тексту із збереженням його структурних та лексичних особливостей. Їх мета – передавати близько до тексту зміст оповідання чи уривку повністю, не порушуючи порядку подій і правильно називаючи імена, факти.

Детальний переказ привчає учнів уважно слухати текст, запам’ятовувати деталі, назви; збагачує лексичний запас, зміцнює пам’ять, виробляє навички послідовного викладу. Такий переказ результативний, коли художній текст вартий наслідування з мовного боку, коли учні ще не вміють користуватися іншими видами переказів, коли потрібно навчити дітей висловлюватися.

Методика роботи над детальним переказом:

1. Читання тексту учнями (учителем).

2. Бесіда за змістом прочитаного.

3. Повторне читання тексту; поділ його на частини.

4. Складання плану; переказ за планом.

5. Робота над словником, образотворчими засобами, над реченням.

6. Орфографічна підготовка до написання переказу.

7. Написання переказу.

8. Перевірка написаного.

Стислий переказ – необхідний етап розвитку мовлення

Методика роботи над стислим переказом:

1. Читання тексту учнями (мовчки та вголос).

2. Бесіда за змістом прочитаного (5-6 запитань).

3. Робота над мовними засобами.

4. Стисла передача змісту тексту.

5. Складання плану.

6. Стислий переказ фрагментів за пунктами плану.

7. Самостійне складання тексту переказу і його запис.

8. Самоперевірка.

Стислі перекази проводяться з метою навчити дітей коротко та лаконічно передавати зміст значного за обсягом тексту. Це вимагає від учня вміння глибоко осмислювати зміст твору, вмінь визначати найважливіше, щоб відібрати з усього матеріалу найголовніше, найсуттєвіше.

Широкого вжитку набуває практика використання вибіркового переказу – усного чи письмового. Головна мета усних і письмових вибіркових переказів – навчити учнів членувати текст, здійснювати його смислову, логічну диференціацію, визначати найістотніше. Усний вибірковий переказ дозволяє проаналізувати з учнями переваги й недоліки створених текстів, навчає систематизовувати матеріал, зібраний у процесі роботи над текстом, використовувати мовленнєві засоби для створення нового висловлювання. Використовуючи вибірковий переказ на уроках читання, української мови, розвитку мовлення, вчитель формує та удосконалює в процесі роботи такі комунікативні уміння учнів:

1. Уміння добирати з тексту (текстів) матеріал на задану тему.

2. Уміння визначати основну думку майбутнього висловлювання у випадках, коли вона не збігається з основною думкою вихідного тексту.

3. Уміння систематизовувати зібраний матеріал відповідно до основної думки нового висловлювання.

4. Уміння будувати висловлювання іншого типу в порівнянні з типом вихідного тексту.

5. Уміння у відповідності до поставленого комунікативного завдання використовувати мовленнєві засоби вихідного тексту, а також знаходити слова і словосполучення для зв’язку відібраного матеріалу.

Пропедевтична (підготовча) робота над вибірковим переказом, розпочинається з використання підготовчих вправ, що базуються на таких прийомах роботи:

1. Вибіркове читання. Від учня вимагається знайти в тексті і прочитати частину, яка пов’язана з певною темою, або відповідає зображеному на малюнку, або ж ту, що найбільше сподобалася, і визначити її тему. Поступово завдання ускладнюються, і учням для вибіркового читання пропонується тема, матеріал для якої розкиданий по всьому тексту (текстах). Його потрібно вибрати, а потім прочитати.

2. Вибіркове виписування. З метою підготовки до вибіркового переказу використовується списування, в основі якого лежить тематичний відбір: виписати з тексту частину, в якій розповідається …; виписати з тексту речення, в яких розкривається вказана тема; виписати речення, в якому висловлена головна думка і т.п.

2. Назвіть прийоми підготовчої роботи для первинного сприймання (етап первинного синтезу) художнього оповідання на прикладі тексту, обраного вами з читанки для 4 класу.

Системність у роботі над текстом — одна з умов озброєння учнів міцними, глибокими знаннями та умінням аналізувати твір як єдине ціле, що характеризується смисловою і граматичною цілісністю змісту усіх складових частин тексту, що вивчається. Щоб на належно якісному науково-методичному рівні проводити роботу з молодшими школярами над розумінням тексту, майбутньому вчителеві необхідно знати логічну схему його опрацювання та володіти оптимальним поєднанням методів і прийомів роботи, спрямованих на активізацію розумової діяльності учнів, їх пізнавального інтересу, творчих здібностей, логічного мислення, уміння виявляти причинно-наслідкові зв’язки, робити висновки, узагальнення.

Етап первинного синтезу

На етапі первинного синтезу потрібно вчителеві переконатися шляхом постановки запитань, як діти в цілому сприйняли прочитаний ним текст, чи запам’ятали дійових осіб, чи орієнтуються у часі (роках) подій, описаних у творі, в яких кольорах сприйняли описані події, з яким почуттям слухали окремі частини тексту. До детального аналізу тексту не слід вдаватися.

Зразки орієнтовних запитань

1. У які роки (у який час) відбувалися події, описані в тексті?

2. Які дійові особи з тексту вам особливо запам’яталися за внутрішніми якостями?

3. Яких дійових осіб ви запам’ятали за описом зовнішності?

4. Хто зможе назвати дійових осіб у тому порядку, як вони з’являлися у творі?

5. Що вас найбільше вразило, схвилювало?

6. З яким настроєм ви починали слухати текст? Чи змінювався він протягом слухання? Як саме? Чим це було викликано?

7. Якби ви були письменником, чи залишили б незмінним заголовок тексту? Якщо ні, то запропонуйте свій і обґрунтуйте його вибір.

8. Які тексти на подібну тематику ви читали? Назвіть їхніх авторів.

9. Які кольори переважали б у художника, якби він малював картину за прочитаним текстом?

10. Перед тим, як приступити до аналізу тексту, які його частини вам би ще раз хотілося послухати?

11. Що б ви запитали у автора тексту, якби він зараз був присутній у нашому класі?

12. Що особливо запало вам у душу з прочитаного тексту?

13. Кому з дійових осіб ви надали би допомогу? Чому?

14. У кого є бажання прочитати текст так, як майстер художнього слова?

4. Поясніть методику роботи над образними засобами на прикладі опрацювання художнього оповідання, обраного вами з читанки

Сьогодні, коли взято курс на відродження й дальший розвиток національної культури, школи, мови всіх народів України, особливої актуальності набуло використання традицій народної педагогіки, фольклору.  Великі можливості для цього закладені в уроках читання, і класного, й позакласного. Метою читання в сучасній школі є формування першооснов читацької культури школярів, плекання творчого, національного свідомого покоління молоді засобами художнього слова.  Різноманітна тематика текстів у “Читанках” подана творами різних жанрів: оповіданнями, віршами, казками, байками, нарисами, легендами, переказами, малими фольклорними формами. А тому в учнів треба виробити уміння працювати з тестами творів різних жанрів, творчо сприймати їх, а також виховувати в молодших школярів художній смак, естетичне почуття, утверджувати основи моральності і громадянськості, творчого ставлення до слова.  Методика опрацювання оповідань  Вводячи в обіг термін “оповідання”, необхідно забезпечити його тлумачення. Зрозуміло, що його роз’яснення потрібно вести з урахуванням віку дітей. Оповідання – це невеликий художній твір. Художній тому, що в ньому дається словесний малюнок подій, пов’язаних з життям і діяльністю людей, або словесно малюється природа4.  Словесне змалювання виявляється у тому, що в оповіданні читач знаходить опис зовнішності героя, його поведінки. Завдяки цьому створюється загальне уявлення про діючу особу. Так, в оповіданні “Лісовою стежкою” О.Донченко описує дівчинку Улянку такими словами:  “...На початку жовтня... лісовою стежкою... ішла дівчинка років тринадцяти. На ній була картата новенька кофтина, синя спідниця й біля хустинка, як терен-цвіт. І ця хустинка різко відтіняла чорні брови дівчинки, її засмагле обличчя й світлі очі. Такі світлі й зелені, що в темряві вони, мабуть, блимають, як світлячки. Її кругле ніжне підборіддя схоже було на яблуко, а припечений сонцем кирпатенький ніс скидався на жовту лісову грушку, яка вистигла проти сонця аж на верхівці дерева... Йшла вона легким безшумним кроком, наче пливла над стежкою”.5  З цього опису легко зрозуміти, що йдеться про сільську дівчинку. Письменник дуже добре і вміло змалював зовнішній вигляд і поведінку героїні, використовуючи художні засоби (епітети, порівняння).  У художньому творі справді художньо змальовано картини. Навколишня природа наділяється такими рисами, які властиві людям. У цьому переконують приклади. У творі О.Буцень “Чи є зима?” перша частина починається словами: “Був холодний осінній ранок. Визирнуло сонце з-за хмари, скоса кинуло промінці на землю. Зазирнув один з них у нірку до старої черепахи, розбудив її”. Справді, цікаво: “сонце визирнуло”, “промінь зазирнув, розбудив”. Незвично. У повсякденному житті так не говорять. Але ж так намальовано схід сонця. У цій незвичності малюнку – сутність художнього відтворення природи.  Оповідання, представлені в читанках для 2-4 класів, умовно поділяють на дві групи: оповідання, у яких діють люди, та оповідання про природу і діяльність у ній людей. Першу з них при початковому ознайомленні з твором варто читати самому вчителеві. Другу – можна доручати учням, але не раніше, як у 3 класі.  Цю диференціацію оповідань слід ураховувати і при введенні у навчальний процес мовчазного читання. Твори, насичені драматичними подіями (оповідання про людей), краще сприймаються в голосному прочитуванні. Оповідання про природу, які не мають виразного емоційного змісту, припустимо давати дітям для мовчазного первісного читання.  Аналіз частин оповідання доцільно вести так, щоб самі діти приходили до відповідних опдій. Не відкидають можливості застосовувати питання, що спонукають дітей до репродуктивної відповіді, слід ширше застосовувати запитання, які змушують учнів думати, порівнювати, зіставляти, оцінювати, робити висновки. Не треба боятися, коли школярі по-різному оцінюють дії героїв. Не рекомендується одразу ж виправляти неправильну характеристику персонажа. Дати йому належну оцінку вчитель ще встигне. Куди важливіше провести з класом розмову про те, як діти розуміють його дії, чому саме так, а не інакше уявляється поведінка героя. Структура уроків читання казок нічим не відрізняється від будови опрацювання оповідань. Після ознайомлення з текстом казки і тлумачення (при необхідності) слів і виразів застосовується вибіркове читання, відповіді на запитання (учнів і вчителя), складання плану (різних типів – малюнкового і словесного), різноманітні форми переказування. Зміст, мета і завдання кожного з цих етапів залежить від тексту казки. Головна увага має бути зосереджена на тому, щоб діти свідомо розуміли текст казки, чітко уявляли послідовність розгортання подій і мотиви дій персонажів. Допомагають у цьому питання, відповіді на які підкажуть, чи зрозуміли діти сюжетну канву твору і змальованих картин.  У роботі над казкою широко застосовуються прийоми інсценізації й драматизації. Інсценізація – це переробка будь-якого твору (у тому числі й казки) для сцени або кіно. У захоплюючому творенні сценарію учитель дістане змогу працювати і над складанням плану, і над розвитком мовлення.  Під драматизацією розуміють передачу подій, розказаних у прозовому чи віршованому творі, у драматичній формі, тобто в особах. Для драматизації підходять тексти казок “Дружні звірі”, “Лисичка і Журавель”. У цих випадках доречно скористатися масками, деталями костюмів героїв казок. 

5.Якими знаннями:про звуки і букви повинен озброїти вчитель першокласників у період навчання грамоти

Навчання читання має забезпечити наступні вимоги: навчити дітей виділяти на слух звуки на початку, в кінці і в середині слова; називати послідовно в словах усі звуки (без їх нумерування і підрахунку кількості); розуміти, що звуки служать для розрізнення значень слів (бак, мак, рак);фіксувати звуки в словах умовними значками для голосних і приголосних (твердих і м’яких); будувати звукові моделі складів і слів та добирати слова і склади до поданих моделей. .  Протягом букварного періоду учні засвоюють алфавітні назви букв (ка, ел, пе та ін.) та звуки (тверді й м’які), що позначаються одними й тими самими буквами ([л] – [л’], [з] – [з’], [ц] – [ц’] та ін.), працюють над значенням слів, проводять спостереження над мовними явищами (омонімами), багатозначними словами, виконують логічні вправи.  Навчання письма має забезпечити такі вимоги: навчати дітей зображувати рукописні рядкові і великі букви українського алфавіту – 33 малі та 32 великі (в український алфавіт повернуто велику й малу букви Ґґ); детально аналізувати графічний образ друкованої і писаної букви, зіставляти і порівнювати структурні компоненти рукописних великих та малих букв; чітко орієнтуватися на сторінці і рядку зошита; правильно зображувати букви, рівномірно розташовувати їх у рядку, дотримувати паралельності; проводити звуковий, складовий, звуко-буквений аналіз слів; зображувати буквами склади і слова, використовуючи при цьому елементарні знання про верхнє, середнє і нижнє поєднання.  Основні завдання букварного періоду: вчитися правильно проводити звуковий, буквений, складовий, звуко-складовий, звуко-буквений аналізи слів, зіставляти і порівнювати письмо великих і малих букв, знаходити спільне і відмінне у друкованих і рукописних буквах; зображувати букву, склад, слово у рядку зошита, користуючись при цьому правильним верхнім, нижнім і середнім поєднаннями, оволодівати природними способами поєднань букв, дотримувати гігієнічних правил письма. Записувати на  слух букви, склади, слова; списувати слова, словосполучення і невеликі речення; ознайомитися з письмом розділових знаків (крапка, кома, знакоклику, знак запитання), з письмом у зошиті без друкованої основи.  Основні завдання післябукварного періоду: навчити писати букви складних накреслень, повторити письмо вивчених букв за групами, удосконалити вміння писати під диктовку склади, слова, словосполучення і невеликі речення; списувати з друкованого та рукописного текстів; ознайомити з письмом слів, які мають у своєму складі апостроф і ь; уточнити знання про три види поєднання букв у словах, дати уявлення про перенос слів по складах; уміти контролювати своє письмо, зіставляючи із зразком (на дошці і в рядку свого зошита),  4.2 Методика вивчення звуків, букв. Робота над складом, складоподілом, наголосом  Звуки бувають голосні – наголошені і ненаголошені і приголосні – тверді і м’які, дзвінкі і глухі, а букви – великі й малі, друковані і рукописні, каліграфічні. Здійснюючи процес навчання грамоти, вчителі повинні брати до уваги такі особливості української фонетики і графіки: 1. В українській мові є 6 голосних звуків: [а], [о], [у], [е], [и], [і], які на письмі можуть позначатися 10 буквами; а, я, о, у, ю, е, е, й, і, ї.  Букви я, ю, є, ї на початку слова і складу, після апострофа позначають сполучення звука [й] з відповідними голосними: [йа], [йу], [йе], [йі],наприклад, яма, знають, моє, їжак.  Однією з особливостей української графіки є передача на письмі відповідними буквами звукосполучення [йо] – йо. Зорове сприйняття букви й в даному буквосполученні сприяє тому, що учні добре чують і відповідний звук, наприклад, у словах його, район. Зіставлення на слух звукосполучення [йо] з іншими – [йа], [йу], [йе], [йі] може служити одним Із методичних прийомів ознайомлення зі звуковим значенням букв я, ю, є, ї.  Букви я, ю, є, крім того, можуть виконувати й іншу роль – позначати голосні звуки [а], [у], [е] після м’яких приголосних, наприклад, у словах:[пол'а] – поля, [л’уди] – люди, [син’є] – синє.  2. Приголосні звуки діляться на тверді і м’які. У початкових класах до м’яких приголосних звуків відносять не тільки [д’], [з’], [й], [л’], [н’], [р’], [с’], [т’], [ц’], [дз’], а й усі інші приголосні звуки, які знаходяться в позиції перед голосним її], наприклад, у словах: півень, жінка, шість, білочка, кіньтощо.  М’якість приголосних звуків в українській мові позначається буквами ь, я, ю, є, і. У кінці слів м’якість приголосних звуків завжди позначається м’яким знаком.  В окремих випадках м’якість приголосних звуків графічно не позначається: сніг – [с’н’іг], звір – [з’в’ір]. Правильне читання і написання таких слів у першому класі учні засвоюють за зразком, поданим учителем.  3. В основі української графіки лежить складовий принцип, за яким звукове значення букв, які позначають приголосні, може бути виявлене тільки в складі, оскільки воно залежить від наступної букви голосного звука. Якщо взяти, скажімо, склади на, ня, ни, ні, ну, ню, не, не, то правильно відтворити звукове значення букви н можна тільки за умови, якщо її прочитати разом з наступними буквами. В одних випадках вона читається як звук [н], в інших – як звук [н’]. Букви я, ю, е, які стоять на початку слова і складу або взяті окремо, можуть бути прочитані так, як вони називаються – [йа], [йу], [йе]. Але в сполученні з попередніми буквами, що позначають приголосні (ля, тю, нє), вони мають бути прочитані як голосні звуки [а], [у], [е] після відповідних м’яких приголосних [л’], [т’], [н’].  Наведені приклади пояснюють необхідність формувати у першокласників уже на початку букварного періоду складове читання, щоб не було буквеного прочитування слів.  4. За дзвінкістю/глухістю більшість приголосних звуків української мови утворюють пари: [б] – [п], [б’] – [п’], [г] – [х], [г’] – [х’], [г] – [к], [г’] – [к’], [д] – [т], [д’] – [т’], [ж] – [ш], [з] – [с], [з’] – [с’], [д] – [ч], Частина приголосних звуків є дзвінкими непарними (сонорні), до них належать; [в], [в’], [й], [л], [л’], [м], [м’], [р], [р’]. Слід мати на увазі, що в українській мові, на відміну від російської, звуки [в] і [ф], [в’] і [ф¹] не утворюють пар за дзвінкістю/глухістю: звуки [в], [в’] належать до сонорних, а [ф], [ф’] – до непарних глухих.  У період навчання грамоти учні одержують тільки практичне уявлення про дзвінкі і глухі приголосні. При ознайомленні а буквами б, г, д, з, ж, буквосполученнями дж, дз, що позначають дзвінкі приголосні звуки, основну увагу учнів необхідно звернути на те, що в українській мові ці букви в кінці слів та в середині слід читати дзвінко, не замінюючи відповідних дзвінких звуків глухими: дуб, сад, садки, мороз, вуж, діжка, ґедзь, берег, берегти.  5. Буква щ (ща) в українській мові позначає не окремий звук, а сполучення звуків [шч].  6. Букви в українській графіці використовуються в чотирьох варіантах! друковані, рукописні, великі й малі. Великі букви в період навчання грамоти учні сприймають як сигнал початку речення та знайомляться з найпростішими випадками їх уживання у власних назвах.  Більшість великих і малих букв в українській мові однакові за формою і розрізняються тільки за розміром. Однак є частина літер (А – а, Б – б, Е – е), які розрізняються і за формою.  7. У період навчання грамоти учні практично знайомляться і з іншими графічними знаками; крапкою, знаком оклику, знаком питання, комою, двокрапкою, тире, рискою (дефісом), лапками, вчаться за зразком учителя реагувати на них під час читання зміною сили голосу чи паузами.  8. Важливо навчити дітей вимовляти слова по складах. Учитель має взяти до уваги, що до складу може входити один, два, три і більше звуків. Основним звуком у кожному складі є голосний, саме він утворює склад, тому голосні звуки і називають складотворчими. Найпростішими складами є ті, що утворені з одного голосного або із сполучення (злиття) приголосного з голосним, наприклад: о-ко, ри-ба, дже-ре-ло. Поділ таких слів на склади не становить для дітей якихось труднощів.  При поділі слів на склади Із збігом приголосних звуків слід керуватися основною особливістю українського складоподілу – тяжінням до відкритого складу. Відповідно до цього більшість складів в українській мові відкриті:  рі-чка, ка-стру-ля, ли-сто-чки.  Закриті склади в українській мові утворюються сонорними звуками, які стоять після голосних (сон-це, лій-ка_, вер-ба) та парними дзвінкими приголосними, коли вони стоять перед глухими (діж-ка, гриб-ки, вузь-ко, клад-ка). Такий складоподіл в українській мові зберігається для забезпечення дзвінкого вимовляння приголосних у середині слів перед глухими з метою запобігання їх уподібненню до глухих.  Основним прийомом навчання дітей складоподілу є приспівування слова. Першокласники вчаться складоподілу з орієнтацією на такі ознаки:  1. Кількість складів визначається кількістю голосних у слові.  2. Межа складоподілу проходить після:  а) голосного звука (наприклад, сні-жок);  б) дзвінкого приголосного (сонорного), наприклад, лій-ка;  в) дзвінкого перед глухим (парними), наприклад, ніж-ка;  У першому класі слід для складового аналізу брати слова двоскладові, перший склад яких закінчується на голосний (до-ня, си-ни); трискладові з відкритим складом (чо-бо-ти, до-ро-га). 

Визначення наголошеного здійснюється шляхом гукання слова, ігровими прийомами (простукування).  Для реалізації завдань вчителеві необхідно пропонувати на уроках дітям види робіт, які обумовлюються програмованими вимогами до рівня знань, умінь і навичок першокласника. 

6.Назвіть основні напрямки роботи з розвитку мовлення молодших школярів з наведенням прийомів роботи для активізації словникового запасу

Сучасна програма з рідної мови велику увагу приділяє мовленнєвій діяльності молодих школярів.

Робота над вивченням лексики має своїм завданням:

· збагачення словника учнів, тобто засвоєння нових, не відомих їм раніше слів чи нових значень відомих слів;

· уточнення словника, тобто введення окремих слів у контекст, зіставлення близьких або протилежних за значенням слів, засвоєння багатозначних та емоційно забарвлених слів;

· активізацію словника, тобто перенесення якомога більшої кількості слів із пасивного словника в активний;

· усунення нелітературних слів: діалектизмів, жаргонізмів, просторічних і знижених за значенням слів.

У роботі над уточненням і розширенням словника учнів можна визначити такі основні напрямки:

1. 3’ясування значення слів шляхом використання різних способів: показ предмета чи дії, позначених новим для дитини словом, демонстрація малюнка, добір синонімів, антонімів, введення нового слова у контекст.

2. Виконання завдань на добір слів з певним значенням: дібрати потрібні за смислом речення іменники з поданого синонімічного ряду; дібрати прикметники для опису предметів, для характеристики людини, опису її зовнішності, настрою, свого ставлення до події, до товариша.

3. Введення поданих слів у речення чи тексти: складання речень за опорними словами, заміна слів у реченнях відповідними синонімами чи антонімами.

Успішна робота над збагаченням словникового запасу першокласників може бути забезпечена шляхом застосування цілого ряду спеціальних, відомих у методиці початкового навчання мови, вправ, з-поміж яких найпродуктивнішими, на наш погляд, є словниково-логічні вправи. Їх результативність полягає не тільки в кількісному нарощенні словникового запасу дитини, а й у загальному розумовому розвитку, в умінні самостійно розв’язувати логічні задачі, які постійно постають перед 6‑річними дітьми у процесі пізнання навколишнього світу.

Словниково-логічні вправи на усвідомлення дітьми взаємного співвідношення родових і видових понять, на вилучення «зайвого» поняття, на доповнення логічного ряду, на протиставлення предметів за різними ознаками, зовнішніми і внутрішніми, є одним із простих для застосування як у домашніх, так і в шкільних умовах, але дуже ефективних засобів загально розумового і зокрема, мовленнєвого розвитку дошкільників і молодших школярів.

Складність організації роботи по збагаченню словникового запасу учнів полягає в тому, що зміст і час цієї роботи не передбачені програмою з української мови, бо її неможливо «прив’язати» до якогось конкретного розділу курсу. Характерно особливістю роботи по збагаченню словника є те, що вона значно більше, чим інші сторони навчання мови, ґрунтується на психологічних процесах, пов’язаних з пам’яттю, в той час, як в більшості випадків у навчанні першу роль грає логічне мислення. Діяльність учнів у словниково-семантичній роботі спрямована на аналіз значення слова, особливостей його вживання. Ця робота потребує уваги до кожного слова, що вивчається, загального розвитку мовного чуття і тому не може мати міцної теоретичної основи. Робота над збагаченням словника школярів не може бути зведене, як це часто спостерігається на практиці, лише до побіжного коментування значення окремих слів, що супроводжує процес граматики і правопису. Ця робота повинна розглядатись як самостійне завдання курсу, тісно пов’язане з іншими його завданнями, що потребує уваги на кожному уроці.

Робота по збагаченню словникового запасу учнів потребує чіткого осмислення, специфічних прийомів. Разом з тим необхідно також тісно пов’язати цю роботу з іншими аспектами навчання мови і перш за все з розвитком зв’язного мовлення дітей.

Тому роботу по збагаченню словника учнів доцільно спрямовувати на лексичне забезпечення зв’язних висловлювань учнів. Це надасть словниково-семантичній роботі мовленнєвого спрямування, допоможе реалізації комплексного підходу в навчанні мови. Таким чином, комунікативне спрямування роботи над збагаченням словника учнів також є однією з найважливіших умов її ефективності.

Є дві форми словниково-семантичної роботи на уроках української мови:

1. Побіжне пояснення значення невідомих дітям слів, що зустрічаються в дидактичному матеріалі, який вчитель добирає для вивчення граматики і правопису;

2. Поглиблена робота над окремими словами.

Перша форма повинна забезпечувати виховання у школярів уваги до невідомих слів, потреби звертатись до словників, друга – розвиток у дітей мовного чуття, інтересу до значення слова, його зв’язку з іншими словами, особливостей вживання. В цілому і побіжна, і поглиблена форми роботи в результаті будуть сприяти активізації засвоєння учнями української лексики, цілеспрямованому поповненню їх словника новими словами.

Найпростіший словотвірний аналіз учні початкових класів здійснюють під керівництвом учителя, тому що навичками такого аналізу вони володіють недостатньо.

Тлумачення слів – найпоширеніший у шкільній практиці спосіб пояснення значення слів. Користуючись цим способом, учитель вдається до ряду прийомів:

· розчленування загального поняття на часткові;

· підведення часткових понять під загальні;

· розгорнутий опис;

· добір слів – синонімів;

· добір антонімів;

· пояснення шляхом перекладу з російської мови;

· з'ясування значення незнайомих слів за допомогою довідкових матеріалів.

Лексичний матеріал учні запам'ятовують краще, якщо при сприйманні слова працюють всі аналізатори. Тому слово, що вивчається повинен вимовити вчитель, потім діти, слово потрібно записати після орфоепічного і орфографічного аналізу.

Доцільним є ведення учнем спеціальних словників, куди записуються нові слова, а також слова важкі для написання.

Важливою умовою успішного збагачення словникового запасу школярів є робота з лексичними синонімами. Систематична робота з лексичними синонімами не тільки збагачує пам’ять учнів синонімічними рядами, але й допомагає формуванню дуже важливої для мовленнєвої практики навички швидкої активізації потрібного слова.

Поряд із вивченням мовних синонімів, що зафіксовані в спеціальних словниках, велике значення для збагачення словникового запасу учнів і їх мовлення в цілому має робота над так званими мовленнєвими, чи контекстуальними синонімами.

Одним з найважливіших у системі лексичних понять є «пряме і переносне значення слова». Усвідомивши його, молодші школярі успішно засвоюють багатозначність слова, синонімію, антонімію рідної мови.

Отже, серед різноманітних вправ, які використовуються вчителем з метою піднесення мовленнєвої культури школярів, помітне місце посідають вправи з лексики. Такі вправи спрямовані на розширення словника учнів, а також на вироблення у них уміння вибирати із свого словникового запасу для висловлення думки ті слова, які найбільше відповідають змісту висловлювання.

13. Яким обсягом знань повинні володіти учні з теми «Будова слова»

2 клас

Знати :Існують споріднені слова, які мають спільну частину, однако- ву за значенням. Спільна части- на споріднених слів називається коренем

Вміти: Відшукувати й добирати самостійно спорідне- ні слова, встановлювати смислову залежність споріднених слів, тобто доводити, чому ті чи інші слова є спорідненими. Позначати спільну частину (корінь) у споріднених словах. Кон- струювати похідні слова з поданими коренями. Будувати речення зі спорідненими словами

3 клас

Знати: Основні частини слова: закін- чення і основа. Частини основи: корінь, префікс, суфікс. Озна- ки кожної морфеми: корінь — смислове ядро слова; закін- чення — змінна частина слова, що служить для творення його форм, для зв’язку слів у речен- ні; префікс і суфікс служать для творення нових слів. Морфоло- гічний принцип правопису

Вміти: Установлювати зв’язок між лексичним значен- ням похідного слова та його морфемним скла- дом. Виконувати усний і письмовий аналіз бу- дови слова, свідомо добирати слова зі спільною суфіксальною чи префіксальною морфемою. Конструювати похідні слова за допомогою певних словотворчих засобів, за семантичною ознакою. Визначати смисл найчастотніших префіксів і суфіксів, тлумачити значення най- уживаніших слів з похідною основою. Доречно вживати похідні слова в мовленні (вводити їх у речення)

4 клас

Вміти: Виконувати усний і письмовий розбір слів з більш складною, але «прозорою» морфем- ною структурою. Конструювати слова різних частин мови морфологічним способом. Визна- чати семантику найпоширеніших словотворчих засобів, тлумачити похідні слова. Доречно вжи- вати в мовленні лексичні одиниці з похідною основою

Робота над значущими частинами слова

На уроках української мови у 2 класі учні вивчають тему "Будова слова". Спочатку вони ознайомлюються із спорідненими словами.

Коли школярі починають добирати спільнокореневі слова, вчитель намагається показати, що компонентом тлумачення таких слів постає найближче споріднене. Наприклад: квітник - місце, де ростуть квіти; хатній -такий, що знаходиться в хаті.

Пізніше учні встановлюють спільну частину у споріднених словах, взнають, що вона називається коренем.

Фрагмент уроку

- Прочитайте слова, записані на дошці (ліс, лісок, лісник, лісовик).

- Скажіть, як називають ці слова? (Спорідненими).

-Чому? (Мають спільну за звуковим складом і смисловим значеннямчастинку ліс).

- Ця частинка називається коренем даних слів і виділяється позначкою с.

- Отже, спільна частинка яких слів називається коренем? (Споріднених).

- Тепер прочитайте правило, яке є у вас в підручнику.

- Слова із спільним коренем називають ще спільнокореневими.

Після вивчення кореня діти знайомляться із закінченням слова. Взнають, що для того, щоб знайти закінчення в слові, треба його змінити.

Фрагмент уроку

- Прочитайте речення. ( Праця людей годує. Бережи (що?) працю людей.

- Краса створюється (чим?) працею. Герої народжуються (у чому?) у праці.

- Зверніть увагу, як змінюється слово праця.

- Виділіть частину, яка змінюється, позначкою П .

- Назвіть у кожному слові частинку, яка змінюється.

- Прочитайте з підручника мовчки правило, обведене червоною рамкою.

- А тепер скажіть, як називається змінна частинка слова.

Далі йде вивчення префікса.

-Сьогодні на уроці ми будемо вивчати ще одну частину слова, яканазивається префіксом.

- Прочитайте правило з підручника.

- Виділіть префікси у словах, які ми прочитаємо хором:

підходять

виходять

переходять

заходять

відходять

- Із правила ми дізнались, що префікс стоїть перед коренем, тому спочатку виділимо корінь.

- Прочитайте в кожному слові частинку, що стоїть перед коренем.

- Як називається ця частина слова?

Після префікса діти вивчають суфікс. Вони визначають у слові корінь, а частинку, яка стоїть після нього, позначають суфіксом.

Наприклад: сад, садок

Робота над завданнями під час вивчення теми "Будова слова" потребує від учнів осмисленої діяльності, допомагає їм збагачувати словник, пробуджує інтерес до вивчення мови, підвищує культуру мовлення.¹

У програмі з мови для початкових класів підкреслюється, що в різноманітній роботі над словом діти краще усвідомлюють граматичні явища, завдяки чому зростає рівень їхнього розумового і мовного розвитку, збагачується словниковий запас.

Вивчення розділу "Будова слова" у З класі відкриває широкі можливості для систематичної роботи над словом.

Роботу над вивченням будови слова доцільно розпочати з відновлення в пам'яті дітей теоретичних відомостей, одержаних у попередніх класах.

Учитель початкових класів має пам'ятати, що головну увагу в ході виконання цих завдань доцільно спрямовувати на усвідомлення учнями смислової залежності спільнокореневих слів, розуміння найтонших відтінків значення похідного слова та його морфем. Крім того, для ефективності лексичних вправ їх треба проводити систематично і планомірно, активізуючи мислитель ^щ та мовленнєву діяльність школярів, органічно пов'язувати з різноманітними видами роботи на уроці.

1. Відгадайте загадку. До слова - відгадки підберіть спільнокореневе. Поясніть чергування голосних і приголосних звуків у коренях.

5.Випишіть пари спільнокореневих слів, виділіть в них корінь і суфікс.За допомогою яких суфіксів утворені слова на означення малят птахівта звірів?

8.Відгадайте загадку. До слів горішки і вушка підберіть спільнокореневі.

9.Прочитайте прислів'я. Випишіть слова з префіксами, доберіть до нихспільнокореневі.

10.Складіть три речення за малюнком. Випишіть з них три слова і розберіть їх за будовою.

(Малюнок "Дівчинка серед ромашок і метеликів")