1. Значення розвитку та навчання дітей рідної мови в світлі положень Конституції України, Закону про мови України, документів про дошкільну освіту. Завдання розвитку мовлення дітей дошкільного віку.

Державною мовою України є українська мова. В Конституції України (ст.. 10) записано, що «держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України». Не можна побудувати українську державність без державності української мови. Найголовнішою ознакою держави та нації є її рідна мова. Рівень розвитку рідної мови відображає рівень духовного розвитку нації, її культури.

У державній програмі розвитку української та інших мов в Україні, спрямованій на реалізацію Закону «Про мови», ставиться завдання всебічно сприяти відновленню і функціонуванню української мови в навчально – виховних закладах. У «Законі про мови» відзначається, що на території України виховання в дошкільних закладах проводиться державною мовою.

Опанування рідної мови, рідного слова починається з раннього дитинства в сім’ї, серед близьких і рідних дитині людей, а вдосконалення її триває у дошкільних закладах, школі і впродовж усього життя.

Отже, рідна мова є загальною основою навчання і виховання дітей. Оволодіння рідною мовою, як засобом пізнання і способом специфічного людського спілкування, є найбільш вагомим досягненням дошкільного дитинства. Адже психофізіологами доведено, що саме дошкільний вік(до 6-7 років) є найбільш сприятливим для оволодіння рідною мовою. До 5 років дитина засвоює звукову систему рідної мови і усвідомлює звуковий склад речення, до 4,5 років засвоює відмінкові закінчення та основні граматичні форми, з 5 – ти років оволодіває монологічним мовленням. Якщо ж дитина з якихось причин буде ізольована від повноцінного мовленнєвого спілкування в дошкільні роки, це негативно позначиться на її подальшому розумовому і мовленнєвому розвитку.

Кінцевою метою опанування рідної мови в дошкільному віці є засвоєння її літературних нормі культури мовлення, культури спілкування рідною мовою.

Культура рідної мови має як соціальне так і національне значення. Вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, облагороджує стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства загалом; через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Завдання розвитку мовлення дітей дошкільного віку.

1) розвиток зв’язного мовлення (опанування діалогічного і монологічного форм мовлення)

2) розвиток словника (розширення об’єму словника і збільшення словникового запасу, усвідомлення семантичного значення слів);

3) формування граматичної будови мовлення (робота над морфологією, яка вивчає граматичні значення в межах слова (зміні слова за родами, числами, відмінками); словотворення; робота над синтаксисом;

4) виховання звукової культури мовлення (засвоєння окремих звуків мовлення, правильне використання інтонації, формування вміння правильного користування темпом, гучністю, чіткої вимови звуків, слів, словосполучень, речень);

5) розвиток образного мовлення (виховання інтересу до багатства мови, розвиток вміння використовувати в мовленні найрізноманітніші виражальні засоби за допомогою творів художньої літератури, творів усної народної творчості, засобами образотворчого мистецтва).

2. Методика проведення занять з дітьми першого року життя.-

З дітьми до 2,5 – 3 місяців проводяться індивідуальні ігри заняття у спеціально відведений для цього час, але не раніше 15 – 20 хвилин після годування й не пізніше ,ніж за 20 – 25 хвилин до сну. У цей період необхідно продовжувати розвивати зорове і слухове зосередження, використовуючи для цього іграшки, що видають звуки, та розмову з дитиною. Для цього дорослому необхідно:

- розмовляти з дитиною, наспівувати, нахилившись над нею, викликати зосередження, посмішку;

- викликати слідкування за яскравим предметом, що рухається перед очима;

- стимулювати дитину до пошуку дорослого, який розмовляє з нею і рухається навколо манежу;

Стимулювати малюка прислуховуватись до звуків, що їх відтворюють різні предмети (дзвіночки, торохтушки);

- лагідно, з наспівом розмовляти з дитиною, посміхатися, викликати відповідну посмішку, пожвавлені рухи, звуки, стимулювати наштовхування руками на іграшку;

Починаючи з 3 – 4 місяців, проводять заняття з іграшками та музичні заняття. Методика така: дитині показують яскраву іграшку, що звучить, тим самим викликаючи слухове зосередження, потім називають її словом ( чи звуконаслідуванням), а потім ховають. Таким чином у дитини викликають інтерес до пошуку цієї іграшки. Рекомендується також наспівувати пісні без слів, розмахувати прапорцями, стукати ними по манежу, крутитися промовляючи окремі наспівані звуки; давати дитині іграшки, що звучать в руки. Систематична робота з дітьми щодо стимулювання звуків і голосових реакцій сприятиме появі в мовленні дитини до 5 місяців співучого гуління, трелів.

З 5 місяців сестра – вихователь повинна стимулювати белькіт, викликати в дітей відповідні звуки. Для цього потрібно вимовляти за дитиною звуки «а-а-а», «е-е-е», перегукуватися з нею, намагаючись, щоб дитина ще раз повторила ці звуки. У розмові з дитиною вимовляти окремі склади «ма-ма», «ба-ба», викликати слухове зосередження та наслідування цих складів.

У віці 5 – 6 місяців до 9 – 10 місяців рекомендується проводити такі індивідуальні заняття «розмови», «перегукування», «схованки», звуконаслідувальні ігри. Для цього використовується прийом емоційного спілкування з дітьми: дорослий підходить до манежу, називає ім’я дитини, промовляє склади «ба-ба-ба», «да-да-да», викликаючи цим відповідну реакцію. Також в цьому віці використовується прийом – змістове спілкування з приводу якоїсь образної іграшки : дорослий показує собачку, називає її «гав – гав» - собачка, показує з нею різні дії, називає її словами «Собачка сидить : гав – гав. Собачка йде : топ – топ. Собачка гавкає : гав – гав.» Після цього іграшку ховають. Вихователь пропонує дитині покликати собачку, стимулює її до вимови звуків: гав – гав, йди – йди, на, топ – топ.

3. Скласти план-конспект заняття з художньої літератури для 5-го року життя.

Конспект заняття з художньої літератури на тему: «Читання оповідання в. Сухомлинського «Як Сергійко навчився жаліти»».( 5 – й рік життя)

Програмовий зміст: продовжувати вчити дітей уважно слухати літературний твір, зокрема на морально-етичну тематику, вдосконалювати вміння узагальнювати почуте, висловлювати власну думку, давати оцінку герою. Закріплювати в словнику назви основних почуттів, емоцій, розповідати про ситуації, пов’язані з ними. Розвивати загальнолюдські моральні якості: милосердя, співчуття, чуйність. Виховувати доброзичливість ставлення до інших людей, що мають фізичні вади.

Матеріал: портрет В. Сухомлинського, збірка «Джерела доброти», картинки з зображенням різних емоційних станів, картинки з зображенням різних предметів.

Хід заняття

Педагог пропонує дітям закрити міцно очі і запитує:

- Що ви бачите?

- Що відчуваєте?

Пропонує пройти декілька кроків.

- Вам було легко йти? Чому?

- А скажіть, що я роблю (показує будь-який рух)?

- Ви здивовані?

Пропонує відкрити очі, сісти на стільчики і поглянути на портрет, запитує:

- Хто це?

- Які твори В. Сухомлинського ви вже знаєте?

- Сьогодні ми послухаємо його оповідання «Як Сергійко навчився жаліти» і ви зрозумієте чому заняття розпочиналося із заплющування очей. (Читає оповідання).

Запитання до тексту:

- Про кого розповідає автор?

- Куди пішов Сергійко?

- Кого хлопчик зустрів?

- Якою була дівчинка?

- Чому її слова дивували Сергійка?

- У який момент він зрозумів і поспівчував дівчинці?

Педагог проводить дидактичну гру «Мовчазний актор». З поданих зображень емоційних станів ( сум, страх, жаль, радість, байдужість, злість, здивування) першим бажаючим дітям-акторам пропонується вибрати знайоме, відтворити його перед однолітками не називаючи, а тим потрібно відгадати, назвати та показати. В кінці гри вибирається найкращий актор та знавець почуттів (той що найкраще відгадував).

- На вашу думку, які почуття відчував хлопчик?

- А які дівчинка?

- Чи є негативні герої у оповіданні?

- Якби у вашому дворі була така дівчинка чи хлопчик, ви хотіли б їм допомогти?

- Як це можна зробити? (Роздуми дітей)

Педагог пропонує потренуватися гуляти разом – фізхвилинка в парах - , де одна дитина поводир, а інша «незряча». Діти за бажанням діляться на пари, вибирають відповідні ролі, за вказівкою вихователя виконують різні рухи (стрибки, присідання, обходження предметів та інше).

За вказівкою педагога діти парами сідають за столи, проводиться дидактична вправа « Опиши предмет». Дітям – поводирям пропонується описати предмет так, щоб «незрячий» друг міг відгадати. Після обміну ролями, вправа повторюється. Вкінці вихователь пропонує всім закрити очі і уявити як шумить листям вітер, дзюрчить струмочок, хлюпочуть хвилі, їде автомобіль.

Педагог пропонує вправу «Малюємо разом», діти взявши олівець у двох (поводир та незрячий) малюють знайомий обом предмет або сюжет. Далі всі разом вибирають кращу роботу.

- Як називалося оповідання, що ви слухали?

- Хто його написав?

- Чи сподобалося воно вам?

- Вам сподобалося гратися у двох?

- Що вашій парі вдавалося робити найкраще?

- Хто на вашу думку працював сьогодні найкраще?

- Пропоную вам придумати продовження оповідання і розповісти нам усім на прогулянці.

4.Теоретичні (психологічні, педагогічні, лінгвістичні) особливості навчання дітей української мови як державної.

Програма з розвитку мовлення дітей охоплює як функціональну так і змістову сторони оволодіння мовою.

В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови лежить поліфункціональність мови і мовлення.

Мова виконує низку функцій, які є життєво важливими для суспільства, окремих соціальних груп. Розглянемо їх.

Комунікативна функція – це функція спілкування, яка здійснює інформаційний зв’язок між членами суспільства, задовольняє потребу людини в іншій людині, забезпечує нерозривну єдність людини і мови. Функціональне забезпечення літературної мови в житті української нації полягає в обслуговуванні всіх сфер діяльності суспільства: вона є мовою державного функціонування в Україні, спілкування людей у матеріально виробничій і культурній сферах, мовою науки і освіти, радіо і телебачення, преси, художньої літератури, засобом вираження національної культури, національної свідомості українців.

Експресивна функція – це функція вираження внутрішнього світу людину, емоційна насиченість і забарвленість мовлення кожного індивідуального мовця, кожної особистості.

Номінативна функція – це «омовлення» реального світу, лінгвалізація його речей та явищ, або інакше – це функція називання. Слова служать для того, щоб ними називали предмети, явища, речі, якості, властивості, ознаки, дії, кількості тощо. Реальний світ окутий у мовну оболонку, в слова (фрази, речення), існує у свідомості кожної людини.

Гносеологічна функція є засобом пізнання довкілля. Ця функція акумулює досвід попередніх поколінь, фіксує і кодує його в мові і словнику, граматиці, фонетиці, у текстах. Завдяки мові дитина засвоює цей досвід, прилучається до культурно історичних цінностей і надбань своїх пращурів.

Естетична функція мови є знаряддям і матеріалом створення культурних цінностей. Ця функція пов’язана з художнім словом, художньою літературою, фольклором, мистецтвом.

Усі ці функції мови тісно пов’язані між собою, поліфункціональність мови необхідно враховувати в навчально – мовленнєвій діяльності дітей дошкільного віку. З полі функціональності мови випливають принципи організації мовленнєвої діяльності та розвитку мовлення дітей.

5. Методика проведення занять з дітьми другого року життя, їх види й характеристика.

На другому році життя робота з розвитку мовлення приводиться у трьох напрямах:

а) розвиток розуміння мовлення;

б)вправляння дітей у звуконаслідуванні й наслідуванні слів, фраз;

в) розвиток активного мовлення.

Програмні завдання з розвитку мовлення здійснюються як на заняттях так і в повсякденному житті.

М.Попова описує з яких причин дорослий повинен звертатися до дитини поза заняттями:

- потрібно знімати негативний емоційний стан дітей шляхом розмови з ними. Для цього слід промовляти фрази з відповідною інтонацією у найрізноманітніших формах; багаторазово звертатися до дитини називаючи її на ім’я, звертатись із запитаннями;

- давати словесні вказівки з метою організації поведінки дитини в певній ситуації;

- давати словесні доручення;

- стимулювати дітей до виконання різних дій з іграшками;

- розмовляти з приводу окремих вчинків дітей, оцінювати їх;

- стимулювати дітей до звуконаслідування;

- стимулювати дітей до повторення слів, фраз;

- навчати дітей відповідати на запитання.

У першій половині року з розвитку мовлення і розширення орієнтування в довкіллі проводять такі види занять: показ предметів з називанням, показ предметів у дії, організовані спостереження за живими об’єктами і транспортом, заняття з картинками, звуконаслідувальні ігри, показ інсценівок, читання забавлянок, віршів.

Показ з називанням – демонстрація дорослими якогось предмета, іграшки чи живого об’єкта. Метою таких занять є розвиток розуміння мовлення, звуконаслідування, збагачення словника, розширення орієнтації в навколишньому. Успіх таких занять залежить від правильно дібраного дидактичного матеріалу.

Показ інсценівок – в інсценівках дійовими особами виступають сюжетні іграшки (ляльки, зайчики, ведмедики й ін.). Дорослий влаштовує своєрідну декорацію з іграшок на столі, розповідає і показує дітям сценку, близьку за змістом до життя дітей цього віку.

Під час організації і показу інсценівок необхідно наперед продумати, які іграшки потрібно взяти, як їх розмістити, які слова і фрази доступні дітям для наслідування. Слід пам’ятати, що ні в якому разі в цьому віці покази не повинні обмежуватися тільки розважальною метою, основне їх призначення – активізація мовлення.

Організовані спостереження – на другому році життя, коли діти вже вільно пересуваються і рухаються, їх можна організовано, шляхом спостережень, знайомити з довкіллям.

Спостереження повинні проходити у природних умовах, в невимушеній обстановці, з невеличкими групками дітей. Тому на другому році життя проводять спостереження у груповій кімнаті: за працею помічника вихователя, за рибками в акваріумі, за живими об’єктами (кошеня,пташеня і т. ін.); спостереження з вікна: за транспортом, за перехожими на вулиці, за явищами погоди; спостереження на ділянці дошкільного закладу: за рослинами, тваринами, транспортом, за працею дорослих, старших дітей, святково прикрашеною прапорами вулицею. Під час спостережень потрібно організувати активні дії дітей (доторкнутися, помахати, полити квіти, погодувати тварин і т. ін.).

Ігри на звуконаслідування: у роботі з дітьми другого року життя широко використовуються ігри на звуконаслідування: «Гуси – гуси», «Хто як кричить?», «Автомобілі», «Потяг», «Півники і курчатка» та ін. Цінність таких ігор полягає в тому, що в них дії супроводжуються словами, і діти охоче промовляють потрібні слова і звуконаслідування.

Розповіді зі звуконаслідуванням – після 1 року і 6 місяців дітям доступний такий вид занять, як розповіді зі звуконаслідуванням. Вихователь складає сюжетну, доступну для розуміння дітей розповідь, яку супроводжує показом іграшок, а діти наслідують.

Ігри в «розповідь». Для таких занять є характерним те, що після розповіді вихователя дорослий дає іграшки і діти з ними грають самостійно. Проводять такі заняття в кінці другого року життя. В іграх бере участь 5 -6 дітей. Сценарії таких ігор – розповідей складає сам вихователь, або можна взяти з методичних посібників.

Заняття з картинками. На другому році життя заняття з картинками поділяються на три вікові періоди:

- від одного 1 року до 1 року 6 місяців;

- від 1 року 3 – 6 місяців до 1 року 6- 8 місяців;

- від 1 року 6 – 8 місяців до 2 років.

У першій віковій групі на заняттях з картинками ставляться такі завдання:

- упізнати на картинках знайомі предмети незалежно від зовнішнього вигляду;

- формувати слова – узагальнення;

- викликати звуконаслідування;

- викликати впізнання зображення нових предметів.

Методика така: вихователь показує вперше предмет на картинці в новому зображенні й робить паузу, очікує щоб діти самі назвали предмет або його впізнали. Якщо ж діти мовчать вихователь запитує «Хто (що) це?». Якщо діти дають правильну відповідь, вихователь повинен підкріпити відповідь дитини, повторивши правильну відповідь. Якщо ж діти не змогли назвати, вихователь ставить допоміжні запитання, а потім уже називає що зображено.

Заняття з дітьми другої вікової групи дещо ускладнюються. Завдання:

- навчити розуміти поруч зі словами – позначеннями предметів, слова, що позначають дії та якості;

- вправляти в наслідуванні не тільки окремих слів а й двослівних речень;

- вчити переходити від полегшувальних слів на правильні;

- збагачувати емоційну виразність мовлення дітей.

Для виконання окреслених завдань на заняттях здебільшого тепер використовують не тільки окремі предмети, а й предмети з багатьма деталями та предмети в дії. Наприклад: набір картинок про дівчинку, про хлопчика, про тварин де всі вони виконують різні дії.

У процесі показу таких картинок вихователь називає дії двох – , і трьохслівними фразами (н – д: ляля спить, ляля їсть кашу).

У процесі розглядання картинок з деталями вихователь стимулює дітей показувати окремі деталі, ставлячи відповідні запитання. На цьому етапі слід вчити дітей правильно відповідати на поставлені запитання, супроводжуючи свій показ дією.

З дітьми третьої вікової підгрупи проводять заняття з предметними й сюжетними картинками . На цьому етапі розв’язуються наступні завдання:

- вправляти дітей в розгляданні й розумінні знайомих дітям за їхнім особистим досвідом дій та нескладних сюжетів за словесним поясненням дорослих;

- викликати наслідування не тільки нових слів, але й простих трьох – , чотирьохслівних фраз;

- навчати вимовляти слова правильно, не замінювати їх полегшуючими, виправляти неправильні закінчення.

Задля цього використовують парні картинки : собачка білий і чорний, великий і маленький і т. п.

На цих заняттях пропонується дітям показати предмет з картинки за ознакою, яку називає вихователь.

6.Скласти план-конспект заняття на ознайомлення дітей з якостями і властивостями предметів.

Конспект інтегрованого заняття з ознайомлення з навколишнім світом і конструювання з паперу в другій молодшій групі, тема "Паперова фея"

Мета: ознайомити дітей з деякими властивостями паперу (товстий - тонкий, міцний) в процесі виконання з ним різних дій (м'яття, розривання, скручування). Ознайомити дітей з використанням паперу в житті людини. Ввести в активний словник дітей слова: папір, паперовий, міцний. Зацікавити дітей роботою з папером. Розвивати мислення, дрібну моторику кистей рук. Виховувати допитливість, ощадливість. 

Обладнання: лялька «Паперова Фея» виконана з різноманітних видів паперу. Квадратні листочки паперу різних видів (серветка, кольорова, ватман, картон, цукеркові фантики). 10 товстих альбомів для малювання. Ємність з водою. Рушник. Предмети, виготовлені з паперу (книга, альбом, серветка, картинка, розмальовка, іграшка, газета, журнал, шапочка-маска для театралізації і т. п.) Хід заняття: діти, погляньте, хто у нас сьогодні в гостях. (Показ ляльки). Це Паперова Фея з Паперової країни. У цій країні все зроблено з паперу: і будинки, і одяг, і транспорт і все-все-все. Подивіться уважно на саму Фею. Навіть вона сама зроблена ... з чого? З паперу. А з якого саме паперу, можете назвати? З кольорового паперу, з серветок, з картону, з газетного паперу. У нашому з вами світі теж є речі з паперу. Можете назвати деякі з них?

Дидактична вправа «Що буває з паперу»

Діти перераховують знайомі їм предмети, зроблені з паперу.

Увага! Слухайте завдання: пройдіть по груповій кімнаті, знайдіть і принесіть один паперовий предмет, тобто предмет, зроблений з паперу. Виконуйте завдання. 

Дидактична вправа «Принеси паперовий предмет»

Вихователь просить кожну дитину назвати принесений предмет, вживши при цьому прикметник «паперовий».

 А тепер подумайте, чи може в нашому світі все бути зроблено з паперу? Чи можуть бути паперові будинки? Чому? А чому в нашому світі не роблять одяг з паперу? Меблі? А транспорт? Будинки у нас будують з каменю, меблі роблять із дерева, одяг шиють з тканини, а транспорт роблять з металу. Тому що ці матеріали міцні, надійні. А чи міцний  папір, ми зараз з вами перевіримо. Ми проведемо кілька дослідів з папером. 

Досвід "м'яття паперу"

Спробуйте зім'яти папір. Легко це зробити? А спробуйте зім'яти стіл, за яким ви сидите. Вийшло? Тому що дерево, з якого зроблений стіл - міцне, а папір – неміцний, мнеться.

 Досвід "Розривання паперу"

Спробуйте розірвати папір. Легко це зробити? А зможете розірвати рушник? Спробуйте. Вийшло? Чому? Тому що тканина міцніша паперу.

 Досвід з водою і папером

Покладіть листочки паперу у воду. Дивіться, серветки відразу розмокнули. Спробуємо взяти їх руками. Що сталося?

Вони порвалися? Інший папір товстіший серветок, тому розмокає довше. Ми ще раз подивимося на ньго в кінці заняття.

А зараз зробимо висновок: папір боїться води. Всі паперові предмети псуються від зустрічі з водою. Папір - матеріал неміцний.

 Ви звернули увагу, що один папір зім'яти легко, а інший - важко? Один папір розірвати легко, а інший - складно? Покажіть шматки паперу, який ви легко розірвали? А який папір розірвати важко? Як ви думаєте, з чим це пов'язано? Тонкий папір легше зім'яти і розірвати. А товстий папір важче зім'яти і розірвати.

Динамічна пауза "Паперові фантики"

 Ми фантики паперові,

Цукерки в нас сиділи.

А дітки-ласуни

Цукерки дружно з'їли.

(Діти сидять навпочіпки в колі, в руках тримають фантики.

Імітують поїдання цукерок.)

 Вітер раптом набіг

І всі фантики підняв.

(Встають і, кружляючи, махають руками,

Потім бігають врізнобіч.)

 Закружляли, полетіли

І на землю тихо сіли.

(Сідають  навпочіпки.)

 Ми всі фантики візьмемо

(Складають фантики в коробку.)

 

І в коробку віднесемо.

Бесіда про папір

 Паперова Фея просить вас, діти, берегти папір, не рвати і не викидати його даремно. Адже папір роблять з дерев. Щоб зробити 10 альбомів для малювання (показ) довелося зрубати одне невелике деревце. Чим більше робиться паперу, тим менше залишається дерев. Якщо ви будете берегти папір, то збережете багато дерев.

Дидактична гра «Буває - не буває»

 Вихователь називає предмет з прикметником «паперовий», а діти відповідають «буває» або «не буває», незалежно від того, чи виготовляють цей предмет з паперу.

• Паперова книга

• Паперовий стілець

• Паперовий кораблик

• Паперовий рушник

• Паперове взуття

• Паперове пальто

• Паперова газета

Ну, що ж, пора прощатися з Паперовою Феєю. Що ми скажемо на прощання? А ще пообіцяємо Феї берегти папір і дбайливо ставиться до речей, зроблених з паперу.

7..Філософські й природничі основи методику розвитку рідного мовлення.

Філософськими засадами методики навчання дітей українського мовлення є теорія пізнання, гносеологія. Зокрема, такі її положення:

- мова – це суспільне явище;

- мова – засіб спілкування і взаєморозуміння між людьми;

- взаємозв’язок мови, свідомості та мислення;

- мова і поняття;

- зв’язок мови та історії;

- практика – критерій істини.

Мова – суспільне явище, продукт розвитку людського суспільства. Вона виникла з потреби спілкування між людьми.

Потреба у членороздільній мові в людей виникла у процесі колективної праці. Спільна діяльність людей зумовила потребу у спілкуванні.

Мова виконує найважливішу людську функцію спілкування, комунікації. Мова виникає лише з потреби у спілкуванні з іншими людьми

Теорія пізнання розкриває взаємозв’язок мови, свідомості і мислення. Перша думка, що виникла в людини, оформлювалась у мовну оболонку. Думати без мови неможливо, а говорити можна лише тоді, коли людна мислить. Водночас, не можна ототожнювати мову та мислення. Мислення – це явище глобальне, загальнолюдське. Відчуття, думка, свідомість є вищими продуктами особливим чином організованої матерії.

Звуковий бік слова – це матеріальний субстрат мови, її чуттєва основа, «природна матерія». Тільки звукова мова, мова слів є досконалою формою вираження та формулювання думки.

Внутрішнє мовлення – необхідна передумова для формулювання думки, воно є чуттєвою основою нашого мислення.

Отже, мова є засобом спілкування а не мислення. Мова є не засіб а дійсність мислення.

Не можна також ототожнювати семантику мови і предметний зміст думки. Значення слова не тотожне смисловому змістові поняття. Можна знати значення слова, не знаючи при цьому змісту поняття, що виражається з його допомогою, проте не можна знати зміст поняття, не виражаючи його словом.

Шляхом перенесення значень, мова збагачується новими поняттями – словами за певних умов розвитку матеріальної та духовної культури суспільства. Проте основою усіх значень слова є поняття, тому будь – яке переносне значення слова повинно співвідноситися з предметом, який названий цим словом, і бути зрозумілим усім людям.

Мова невідривна від історії її народу. Покоління народу минають одне за одним, а результати життя кожного покоління залишаються мові – у спадщину спадкоємцям. Тому слово народного епосу, народної пісні, колисанки, забавлянки, народної казки, історії – найкращий засіб виховання, прилучення дітей з раннього дитинство до національної української мови.

Основою природничих засад методики навчання дітей рідної мови є вчення фізіологів про умовно-рефлекторний характер засвоєння мови. Фізіологічними засадами дошкільної лінгводидактики є такі складові: будова центральної і периферичної частин мовленнє­вого апарату; становлення і розвиток другої сигнальної системи у дітей; наслідування як чинник розвитку мовлення.

У корі головного мозку людини є три мовленнєвих центри, названі на честь учених, які їх відкрили.

Центр Верніке - центр сприймання мовлення на слух, розуміння мовлення. У разі його ушкодження вини­кає мовна афазія - нерозуміння людського мовлення.

Центр Брока - мовленнєворуховий центр, який забезпечує артику­ляцію звуків. Його ушкодження призводить до мовної алалії - німоти.

Центр Дежеріна - центр управління діяльністю руки, пальців як органа писемного мовлення. Усі три мовленнєві центри тісно взаємо­діють між собою.

До периферичної частини мовленнєвого апарату належать легені, бронхи, трахея, гортань із голосовими зв'язками; органи артикуляції -язик, зуби, губи. У формуванні дитячого мовлення беруть участь різні аналізатори. Вироблення у дітей умовного рефлексу на комплекс­ний подразник полегшується при одночасній дії зорового і тактильно-кінестетичного аналізаторів. Складну умовно-рефлекторну діяльність кори великих півкуль голов­ного мозку І, Павлов назвав сигнальною діяльністю, завдяки якій налаго­джується зв'язок живого організму з навколишнім середовищем. За вченням І. Павлова, першою сигнальною системою є безпосереднє відображення в мозкові людини властивостей, якостей предметів та явищ реальності, які діють на органи чуття. Перша сигнальна система є спільною і для людей, і для тварин.

На основі першої сигнальної системи і у взаємозв'язку з нею у людини виникла і розвинулася друга сигнальна система. Це - система тимчасових нервових зв'язків, утворених за участю мови як засобу спілкування. Слово стало основою другої, специфічно людської, сигнальної системи дійсності -«сигналом сигналів». Для людини слово — це єдність його звучання і змісту, узагальнення образу речей, явищ і предметів зовнішнього світу. Перша сигнальна система є носієм образного, друга - логічного, поня­тійного мислення. Розвиток другої сигнальної системи можливий лише на основі першої. Кожне слово повинно мати чуттєву основу, певний зміст.

Механізм розвитку другої сигнальної системи у дітей дослідив О. Іва-нов-Смоленський. На його думку, в основі становлення мови лежать три основні форми тимчасових мовленнєвих зв'язків.

- руховий, або секреторний, умовний рефлекс у відповідь на словесний подразник;

- словесна умовно-рефлєкторна реакція у відповідь на безпосередній подразник із зовнішнього середовища або із внутрішніх органів ;

- словесна умовно-рефлекторна відповідь на словесний подразник ;

Щоб друга сигнальна система нормально розвивалася, вона не повинна втрачати постійного зв'язку з першою сигнальною системою.

На основі даних фізіологів добираються методи і прийоми для розвит­ку мовлення дітей на різних вікових етапах та навчання їх рідної мови.

Наслідування не є ізольованим умінням дитини, його не можна розгля­дати і як окремий етап розвитку мовлення. Воно пов'язане з усіма сторонами розвитку мовлення дітей і супроводжує всі етапи розвитку мовлення, змінюється тільки змістовий аспект наслідування; спочатку дитина наслідує звуки, потім слова, фрази, речення. В іграх дітей наслі­дування особливо яскраво виступає не тільки з лінгвістичного боку, а й у поведінковому аспекті: дитина наслідує тон, манери, звички дорослих, загальний стиль їхньої поведінки.

Для нормального розвитку мовлення дітей у дошкільному закладі важливу роль відіграє організація правильного «мовленнєвого режи­му», відсутність постійного шуму і крику. І обов'язковою умовою нор­мального розвитку мовлення дітей є наявність правильного зразкового літературного мовлення педагога.

8. Характеристика бесіди як методу розвитку діалогічного мовлення дітей. Особливості підготовки і проведення.

Основним методом розвитку діалогічного мовлення у дітей дошкіль­ного віку на заняттях є бесіда. У роботі з дошкільниками бесіда може використовуватись як спеціальний словесний метод навчання, який визна­чає зміст заняття з дітьми, наприклад вступна бесіда, пояснювальна, узагальнювальна, бесіда-супровід будь-якої діяльності тощо. Бесіда як метод навчання потребує зосередження на певній темі розмови, передбачає достатній рівень знань про те, що має обговорюватися. Отже, бесіда використовується на занятті разом з іншими методами (розгля­дання картинки, художнє читання, розповідь), і вимагає ретельної підго­товки як від дітей, так і від вихователя.

Під час бе­сіди діти навчаються логічно мислити, швидко пригадувати, аналізува­ти, порівнювати, висловлювати судження, робити висновки, формулюва­ти та обстоювати власні думки. Діалог, що виникає між дитиною й педагогом під час бесіди, сприяє формуванню вміння слухати та розумі­ти співрозмовника, правильно відповідати та висловлювати власні дум­ки, з повагою ставитися до думки іншого, не змінювати тему обговорен­ня, стримувати своє бажання висловитися тоді, коли висловлюється інша дитина. Усе це виховує культуру діалогу.

У дошкільній лінгводидактиці бесіди класифікують за таким прин­ципом:

- за картиною чи змістом художнього твору, які використовують на занятті;

- залежно від мети і методу (вступна, супроводжувальна, зак­лючна, узагальнювальна бесіди);

- відповідно до змісту (пізнавальна та етична бесіди).

Основною в дошкільному закладі є узагальнювальна бесіда, метою якої є систематизація, узагальнення, уточнення та розширення знань і досвіду дітей з певної теми. Бесіда здебільшого відбувається у формі чергування запитань і відповідей. Логічна структура бесіди залежить від теми, змісту, віку дитини і охоплює такі елементи, як початок, основ­на та прикінцева частини.

На початку бесіди вихователь намагається активізувати увагу й мислення дітей, викликати в їхній уяві живі, яскраві образи, пов'язані з темою бесіди, створити потрібний емоційний настрій, націлити малюків на обговорення низки питань.

Основна частина бесіди може складатися з кількох логічно завер­шених етапів: розглядання картини, художнє читання тексту, обгово­рення елементів продуктивної діяльності дітей, кожний з яких має за­кінчуватися узагальненням педагога щодо основних позицій, думок, що були висловлені. Зміст бесіди, чергування методів та прийомів націлені на постійну мобілізацію уваги, пам'яті, активізацію мислення та мов­лення малюків.

Успіх і педагогічна результативність бесід багато в чому залежать від методично грамотного добору запитань. Усі запитання можна поді­лити на такі групи: залежно від характеру розумових завдань (репро­дуктивні, які потребують простої констатації фактів, та евристичні, або пошукові, проблемні, спрямовані на встановлення зв'язків між пред­метами і явищами); залежно від ролі й місця в бесіді (основні, які вихователь готує, та допоміжні, що постають під час заняття).

Часто вихователі відчувають труднощі у доборі та формулюванні запитань, що можна пояснити, з одного боку, невірою в інтелектуальні можливості дітей, адже педагоги прагнуть запитувати лише про те, що, на їхню думку, діти добре знають. Водночас вихователі свідомо спро­щують запитання, повторюють їх, намагаючись забезпечити рівний, «без­доганний» перебіг заняття - жодної паузи, жодного збою: запитання-відповідь, наступне запитання-відповідь. Такий обмін репліками важко визначити як бесіду. Ось перелік типових запитань до узагальнювальної бесіди про зимову природу: «Яка нині пора року? Які ознаки зими ви знаєте? Яка погода найчастіше буває взимку? Назвіть птахів, які залишаються зимувати. Як живуть звірі у лісі?». Такі запитання мало активізують мислення й мовлення дітей, викликаючи у них нудьгу, ма­люки відповідають на запитання автоматично, не замислюючись. Чим старшими стають діти, тим більшого значення набувають пошукові за­питання і завдання. Причому запитання доцільно поєднувати із твор­чими завданнями. Наприклад, вихователь пропонує дітям пригадати три зимові місяці і намалювати, яким буває сніг (погода, сонце, небо) на початку зими, серед лютих зимових холодів та перед настанням весни. Свої малюнки діти, обговорюють у підгрупах, коментуючи та пояснюю­чи їх. Бесіда стає дійсно корисною, природною, невимушеною, привчає Дітей прислухатися до думок інших, брати участь у розмові.

Отже, які б методи не застосовував педагог в основній частині бесі­ди, він має пам'ятати - бесіда в жодному разі не повинна переслідувати мсту словесного нагромадження знань у дітей, її головне завдання - систематизація, впорядкування знань, набутих дитиною раніше, розши­рення кола знань способом спільного обговорення.

У бесіді використовують такий прийом, як вказівки, що визначають порядок, правила, послідовність висловлювань та привертають увагу дітей до основних аспектів.

Важливим прийомом систематизації та уточнення знань є узагальнен­ня, яке робить педагог, його власна оцінка фактів, явищ. Узагальнення має бути коротким і водночас містити найголовніші аргументи.

Вихователь має тактовно оцінювати дитячі думки, висловлювання. Пам'ятаючи про величезну силу педагогічного авторитету, важливо навчитися не нав'язувати дітям власну думку, надавати їм можливість зробити самостійний вибір. Особливо це стосується ситуацій, які до­пускають різні варіанти відповідей: «Цікаву думку висловив Дмитрик. Це його позиція. На мою думку... Але кожен може визначити сам, з ким він може погодитися?. У разі, коли дитина висловлює помилкову думку, педагог може запропонувати уточнити цей факт, звернувшись до довідника, енциклопедії, словника тощо, а також формувати в дітей: по-перше, ставлення до помилок як невід'ємного елементу будь-якого твор­чого процесу; по-друге, спрямовувати дітей на пошукову діяльність, пе­рехід від незнання до знання.

Скеровуючи бесіду вихователь має враховувати індивідуальні особ­ливості дітей, намагатись об'єднати бесідою всіх дітей, визначивши для кожного посильне завдання. Не можна силоміць вимагати від дитини відповіді, краще дати ЇЙ можливість вислухати інших, стати на чиюсь позицію, погодитися з висловленою думкою чи, навпаки заперечити. Бездумне промовляння, яким дехто з вихователів замінює поняття «мов­леннєва активність», краще замінити на уважне слухання, ознакою яко­го є зацікавлений погляд дитини.

9. Скласти орієнтовний план роботи з розвитку мовлення й мовленнєвого спілкування на один день (вікова група на вибір).

Розвиток мовлення (молодша група).

Вранці: індивідуальна робота з виховання звукової культури та розвитку діалогічного мовлення, бесіди на близькі для дітей теми, коротко­часні спостереження, дидактичні ігри, словесні доручення,;

на прогулянці: спостереження за довкіллям; індивідуальна робота, дидактичні ігри: малорухливі ігри зі співами і діалогами;

у другу половину дня: після сну — веселі ігри-змагання, інсценова­ний показ ігор, слухання улюблених казок, пісень;

у вечірні години: спостереження за дидактичними й хороводними ігра­ми, індивідуальна робота, загадування й відгадування загадок.

10. Психологічні й психолінгвістичні основи методики навчання дітей рідної мови.

Методика розвитку мовлення дітей дошкільного віку ґрунтується на вченні психологів(Ельконін,Карпова,Левіна,Сохіна)про раннє усвідомлення дитиною звукового складу рідної мови.На основі раннього усвідомлення дитиною звукової сторони мовлення Ельконін розробив нову методику навчання звукового аналізу слів та читання.Ельконін розробив особливу форму матеріалізації звукової форми слова :дитині давалася карточка із зображенням предмета,під картинкою накреслено схему звукового складу,що відповідає кількості звуків у слові.Дитині пропонувалося виділити кожний звук і заповнити схему фішками.Основний прийом виділення звуку-його інтонування.На перших етапах навчання діти оперують фішками білого кольору,після ознайомлення з голосними і приголосними вводять два кольори червоні та сині,мякі приголосні-зелені.Поступово перетворюючись із предметної дії на розумову звуковий аналіз звільняється від своїх зовнішніх предметів :спочатку знімають схему а потім і фішку.Звуковий аналіз слова відбувається повністю на підсвідомому рівні.На другому етапі навчання дітей ознайомлюють з голосними літерами.Відомі літери вони ставлять у схему звукового аналізу слова.Після ознайомлення з приголосними діти утворюють склади мА,мо,му,ми,ра,ро,ру та читають їх.Поступово переходять до читання слів за експериментальним букварем Ельконіна.Створення ігрових ситуацій(Журова)Перед дитиною ставили іграшковий будиночок і розповідали:У цьому будиночку живуть тварини:лисиця,ведмідь,кішка,собака,коза,свиня.Біля будиночку тече річка увійти до нього можна тільки з цього містка.Цей місточок чарівний.На ньому сидить учений ворон.Того хто підходить до містка він запитує який звук у його імені перший.Хто не знає відповіді під тим провалюється місток.Підійшли тварини до містка а потрапити до будиночка не можуть бо не знають який звук у їхньому імені перший.Допоможи їм.Таке завдання в ігровій ситуації доступне дітям молодшого дошкільного віку поза ігровою ситуацією його виконують лише діти середньої групи.Журова розробила також методику навчання дітей середньої та старшої груп звукового аналізу слів і грамоти-на 7 році життя.Також використовується методика наслідування,особливо в ігрових діях.Також організація правильного мовленнєвого режиму. Костюк вкзав на складну взаємодію процесів розуміння мовлення і мислення .Він розмірковує так:1)щоб мовленнєві засоби стали засобами розуміння ними треба оволодіти.2)оволодіти ними-це насамперед зрозуміти їх зміст.3)тільки зрозуміле може стати знаряддям подальшого розуміння.Одним із мотивів розуміння за Костюком є потреба розповісти іншим про щось поділитися з ними своїми думками:описати,пояснити,довести,переказати,висловити своє судження про почуте,прочитане.Дослідження психологів є науковими засадами методики розвитку рідної мови у дітей вони допомагають вихователям урахувати особливості психічного розвитку дітей на кожному віковому етапі.

Психолінгвістичні.

В основі роботи з розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови лежить полі функціональність.Усі функції мови тісно пов’язані;полі функціональність мови потрібно враховувати в навчально-мовленнєвій діяльності дітей дошкільного віку.Кунцевою метою навчання дш.рідної мови є формування культури мовлення.Культура мовлення виявляється в таких характеристиках:правильність,нормативність,адекватність,логічність,різноманітність,естетичність,чистота доречність.Культура мовлення формується,розвивається а виявляється у процесі спілкування в мовленнєвій діяльності.Вчити культури рідного мовлення потрібно з дитинства у процесі навчально-мовленнєвої діяльності.Усі означені позиції є підґрунтям для побудови методики навчання дошкільників рідної мови.Навчання мови-це розвиток навичок використання її для мислення,спілкування.Навчити дитину мови-означає допомогти їй засвоїти(запам’ятати)матерію мови(тренувати органи мовлення)полегшити розуміння смислу знаків мови-лексичного і граматичного(тренувати інтелект)вчити оцінювати реальність за допомогою лексичних і граматичних значень(тренувати емоції і почуття)полегшити запам’ятовування літературної норми,тобто традиції вживання(поєднання й можливості взаємозаміни)мовних знаків(морфем,слів,словосполучень,речень)їх звукового і графічного оформлення,тренувати пам'ять.Навчання дітей рідної мови відбувається як на спеціального організованих заняттях так і на інших заняттях і повсякденному спілкуванні вихователя з дітьми у процесі різних режимних моментів.

11.Завдання і методика виховання звукової культури мовлення.

Завдання і зміст роботи з виховання звукової культури мовлення викладено у програмі виховання та навчання в дошкільному закладі. У вихованні звукової культури мовлення використовують різноманітні прийоми та методи навчання. Методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри, вправи, рухливі ігри, розповіді зі звуконаслідуванням, оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, розглядання картинок, настільно-друковані ігри. Щоб навчити дітей правильно й чітко вимовляти звуки, пропонують такі ігри: «Вимов так як я», «Оркестр», «Назви і відгадай», «Крамниця», «Комар», «Покатаймося на конику», «Жуки», «Літаки», «Що сказав(взяв)Петрушка?», «Виправ Незнайку», «Допоможемо Буратіно», «Чого не вистачає?», «Ось так вимовляються звуки». Розвитку фонематичного слуху сприятимуть ігри: «Тиша», «Телефон», «Тиха і голосна музика», «Упізнай хто це?», «Зозуля». Для розвитку мовленнєвого дихання пропонують ігри: «Сніжинка», «Листочки», «Вітерець», «Вітряк», «У лісі». Для підготовки правильної вимови шиплячих звуків ш,ж,ч виконують відповідні вправи наприклад підняти язик до верхньої губи,потім опустити на нижню губу і повернути його у вихідне положення. Для розвитку мовленнєвого дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок, вати. Дмухай на метелика,На гойдалці, Гарячий чай, Рубання дров, Мильні бульбашки. З метою закріплення звукової вимови використовують чистомовки З дітьми середньої та старшої груп можна вивчити тексти скоромовок. На кожний звук відповідна скоромовка. Для ознайомлення дітей з артикуляційним апаратом вихователь складає казочку про веселого Язичка в різних варіаціях. Доцільно послуговуватися також художніми оповіданнями які містять матеріал для звуконаслідування(Як птахи співають). Рухливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями вихователь використовує тоді коли діти вже вміють вимовляти важкі звуки але звуковимова ще нестійка. Розповідь на звуконаслідування відрізняється від інших видів роботи з розвитку мовлення. Це спільна робота дітей і вихователя, якому належить провідна роль у передаванні змісту.(молодша,середня група) Методика проведення занять із молодшими дошкільниками така: вихователь переповідає твір, по кілька разів промовляє звуки та звукосполучення, імітуючи голос птахів, тварин, звуки природи, сигнали машин. Діти мовчки слухають. Якщо деякі з них починають промовляти звуки, звукосполучення самостійно, вихователь ставиться до цього схвально і поглядом, посмішкою чи жестом заохочує до участі в розповіді. При повторному розповіданні вихователь пропонує усім дітям або комусь одному допомогти під час розповіді, промовляючи разом з нею, як шумлять дерева, співає півень, мукає корова. Для бесіди зі старшими дошкільниками можна використати розповідь складену самим вихователем. Широко використовують ігрові вправи на вправляння дітей у виразному мовленні на заняттях з розвитку мовлення та художньої літератури. Треба вчити дітей голосом передавати настрій, для цього читають вірш радісно,весело або сумно. Можна використовувати різні творчі завдання які сприяли б пошуку дітьми індивідуальних засобів виразності у передачі образів, персонажів, інтонації. Підійди до свого товариша і попроси у нього іграшку так щоб усі за інтонацією могли зрозуміти як саме ти попросив:лагідно чи сердито, ввічливо чи грубо. Запитання типу: Який голос у Маші, З якими почуттями вона сказала ці слова? сприяють виразності мовлення. Особливе місце у вихованні звук культ мови дошкільників посідають малі жанри фольклору.

12. Прийоми навчання дітей творчої розповіді. Скласти зразок творчої розповіді.

Усі розповіді можна умовно поділити на розповіді на наочній і словесній основі, за змістом — на фактичні й творчі.

Найважчі — творчі, вигадані розповіді, вони проводяться в старшій та підготовчій групах. Дітям треба дати знання про типову структуру таких розповідей. Спочатку (експозиція) називається герой або герої), іноді дається опис їх зовнішнього вигляду; потім розповідається, коли, де відбувалася дія (зав'язка), далі дія розвивається, встановлюються зв'язки між епізодами, після чого йде закінчення (розв'язка). Велике значення у навчанні розповіданню має зміст розповіді. Це можуть бути розповіді за сприйманням (опис іграшки, предмета або картинки, які діти розглядають), по пам'яті (про те, що сприймали до моменту роз-повідання), розповідь за уявою (придумана розповідь, яка побудована на основі роботи уяви). Розповіді за сприйманням і по пам'яті мають фактичну основу, в них розповідається про реально існуючі речі, подїі, явища; роз-повіді за уявою — творчі, які потребують від дитини уміння використовувати свій досвід, створювати нові образи і ситуації. Творчі розповіді можуть спи-ратися і на наочну основу (придумати події з героєм картини, що виходить за її межі; придумати казку про іграшку), і на словесну (придумати розповідь на запропоновану тему, наприклад: «Як діти виручили з біди свого товариша», «Як слоненя вчилося кататися на велосипеді»). У навчанні дітей розповіді застосовуються різні прийоми, основними з яких є: зразок розповіді вихователя, план розповіді, складання розповіді за частинами, колективне складання розповідей та ін.

Зразок розповіді — це опис предмета, події, явища, доступний для наслідування дітьми як за змістом, так і за формою.

Зразок розповіді є найлегшим прийомом навчання, тому що він показує дітям головний результат, до якого вони повинні прагнути, допомагає підібрати аналогічний зміст для їхньої розповіді.

План розповіді — це два-три основних запитання, які визначають зміст і послідовність викладу.

У навчанні розповіді використовується і такий-прийом, як закінчення дітьми розповіді, розпочатої вихователем. Розвитку у дітей фантазії сприяє підказування варіантів сюжету, обставин дій та ін. Запитання як прийом навчання в розповіданні займає другорядне місце. Запитання дітям ставляться, як правило, після закінчення розповіді для уточнення або доповнення її.

Зразок творчої розповіді.

Розповідь вихователя за картиною.

« У кішки Мурки є кошенята. Кішка лежить на килимку і дивиться на своїх малят – кошенят. Сіреньке кошеня хлебче молоко з тарілочки, а руде стрибнуло й перкинуло кошик із нитками. Зкошика покотились на підлогу клубки ниток. Кошеня почало весело гратися синім клубком ниток. Чорне з білими смужечками кошеня згорнулося біля мами – кішки і заснуло. Кішка дивиться на своїх кошенят і муркоче «Мір – мур – мур!».

13.Мовленнєвий компонент дошкільної освіти. Аналіз Базового компоненту дошкільної освіти.

Базовий компонент дошкільної освіти-це мінімально необхідний і водночас достатній для нормального функціонування дитини у довкіллі рівень знань,умінь і навичок,рівень обізнаності або ступінь компетентності.Базисний компонент дошкільної освіти визначає вимоги суспільства та держави до вихованості обізнаності й навченості дошкільника а також умови за яких вони можуть бути досягнуті.Це фундаментальні засади підвалини перших років життя дитини мінімальне освітнє ядро що відображає якісно-кількісні показники поведінки й діяльності дитини і ні за яких умов у жодному дошкільному закладі України не може бути знижене.Базовий компонент становить 2 частини інваріантну та варіантну.Інваріантна частина є обов’язковою для всіх дітей віком до 7 років(як у ДНЗ так і в сімї)Її мета забезпечення єдності освітньо-виховного простору України і його відповідності до європейського освітнього простору та духовного розвитку дітей. Варіантна частина враховує індивідуально-психічні властивості розвитку особистості дитини(потреби,нахили,здібності та ін.)регіональний,етносоціокультурний компонент,що дає можливістьвідкривати різні альтернативні дошкільні заклади,створювати варіантні програми і методики навчання.Базовий компонент дошкільної освіти визначив і її кінцеву мету,яка полягає в розвитку елементарного світогляду,ціннісного ставлення до зовнішнього й внутрішнього світу,елементарного самовизначення,духовного розвитку дитини.В базовому компоненті виділено чотири сфери життєдіяльності дитини:Природа,Культура,Інші,Я сам.Базисний компонент розроблено з урахуванням того,що засвоєння змісту дошкільної освіти як завершеної цілісності має відповідати всьму періоду перебування дитини на віковому етапі від одного до семи років життя.

14.Мовленнєва підготовка дітей до школи .

Проблема мовленнєвої підготовки дітей до навчання у школі включає поняття мовленнєвої компетенції що є однією з провідних характеристик особистості яка формується. Важливу роль відіграє проблема наступності й перспективності дошкільної та початкової освіти. Калмикова зазначає що поняття мовленнєва підготовка використовується у двох значеннях:

1)загально мовленнєва підготовка (розвиток навичок усного мовлення,навичок використання одиниць мови для мислення,спілкування);

2)спеціальна мовна (мовленнєва) підготовка (пропедевтика вивчення мови, початкове усвідомлення її знакової системи, формування основи спеціальних умінь у галузі читання, письма ,аналізу мовних явищ). Мовленнєва підготовка дітей до школи передбачає оволодіння практичними мовленнєвими навичками,вдосконалення комунікативних форм і функцій мовлення,формування його усвідомлення.

Вона охоплює весь період перебування дітей у дошкільному навчальному закладі і визначається програмами з розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. В авторській тематичній програмі Богуш навчання мови вперше розглядається як мовленнєва і художньо-мовленнєва діяльність що ґрунтується на принципах наступності й перспективності щодо змістового аспекту мовленнєвої підготовки дітей до школи. Під мовленнєвою підготовкою автор розуміє наявність навичок усного мовлення і використання одиниць мови у мисленні, спілкуванні усвідомлення знакової системи мови спеціальні вміння у галузі читання письма вміння аналізувати мовні явища.

Мовленнєва готовність дітей до школи включає такі компоненти як:знання про навколишню дійсність, змістова сторона мовлення,рівень розвитку мовленнєвих навичок,висока мовленнєва активність дітей, якість мовленнєвих відповідей, оволодіння елементарними оцінно-контрольними діями у сфері мовленнєвої діяльності. Мовленнєва підготовка дітей до школи у практиці сучасних ДНЗ регламентована нормативними документами а також програмами дошкільного закладу та початкової школи.

15. Скласти план-конспект заняття з навчання дітей творчого розповідання за набором іграшок .

Мета : Закріпити вміння описувати іграшки, складати описові розповіді з

двох-трьох речень.

Хід гри : У гості до дітей прийшов ведмедик з кошиком іграшок. Ведмедикові подарували на день народження багато іграшок, але він не знає, як вони називаються і як з ними потрібно гратися. Вихователь пропонує дітям допомогти ведмедикові, розказати все про іграшку : як вона називається ? З чого зроблена ? Якого кольору, форми, розміру ? Як з нею можна гратись ? Вихователь пояснює дітям, що потрібно вийти до столу, взяти з кошичка іграшку, показати дітям і все про неї розповісти ведмедикові. Ведмедик допомагає дітям у розповіді: хитає головою, допомагає голосом вихователя

16. Лінгводидактичні основи методики навчання дітей рідної мови

17. Методика навчання дітей розповідання за дидактичними картинами в різних вікових групах.

Заняття передбачає дві обов’язкові структурні частини-організацію сприймання,розглядання дітьми картини та навчання розповіді за її змістом. У молодшій групі внаслідок малої тривалості занять вікових особливостей фізичного і психічного розвитку дітей не має змоги проводити вступну бесіду,до того ж зміст картин для наймолодших є зазвичай дуже простим. Достатньо звернутися до власного досвіду дітей який пов'язаний зі змістом картини наприклад:Вам подобається будувати з кубиків?що найчастіше ви будуєте?Актуалізація емоційних переживань відповідні асоціації допоможуть дітям адекватніше сприйняти картини,пригадування невеличких,бажано знайомих дітям віршів,що відповідають змісту картини. У середній групі картини за змістом стають складнішими. Отже, мета вступної бесіди-актуалізація набутих дітьми знань, потрібних для обговорення картини. Звернення до власного та колективного досвіду дітей, розв’язання проблемної ситуації, близької до тієї, що відображена на картині, лексико-граматичні вправи на добір слів певного лексичного поля,-ці та інші методичні прийоми підготують дітей до сприймання і розуміння картини.

Зміст. тематика картин що використовують на заняттях у старшій групі дошкільного закладу,повинні мати більш пізнавальний та естетичний акцент. У вступній бесіді доречною буде узагальню вальна розмова про пори року,життя тварин,людські стосунки тощо,тобто те,що налаштовує дітей на сприймання картини. Звернення до власного досвіду дітей,участь у полі лозі з теми заняття,лексико-граматичні вправи також активізують мисленнєву й мовленнєву діяльність дошкільнят,спонукають їх о вияву ініціативи. Вдалим прийомом навчання розповіді дітей є бесіда,що відбувається після самостійного розглядання картини дітьми. Вихователь (після самостійного розглядання картини) надає дітям можливість вільно висловити свої думки з приводу зображеного,поділитися враженнями,не поспішати із запитаннями,щоб не згасити їхню ініціативу. Використання ігор за змістом картини. У старшому дошкільному віці бесіду за змістом картини можна розпочати з аналізу її первісної чи пошуку більш вдалої точної назви. Віртуальні діалога, який допомагає увійти в картину прийом. Вправи, ігрові та логічні завдання. Ефективна методика доповнена до бесіди може стати методика спрямована на формування в дітей умінь сприймати зображення через уявні можливі відчуття від контакту з різними об’єктами,звукові уявлення,аромати і навчання передавати їх у зв’язному висловлюванні. Послідовність вправ за цією методикою може бути такою:

1.Виокремлення об’єктів що зображені на картині.

2.Установлення рівня взаємозалежностей між об’єктами.

3.Уявлення об’єктів через сприймання їх різними аналізаторами.

Також традиційна методика зразок розповіді вихователя, зразок розповіді змінюється від повного до часткового зразка - дублера (середня група). У старших групах зразок використ лише коли потребує ситуація. Крім зразка як прийому навчання результативними є структурно-синтаксична схема описової та сюжетної розповідей,супровідне мовлення та розповідь команди. Великого значення під час навчання опису картини надають оцінуванню та аналізу розповідей дітей. У молодшому дош віці оцінка має бути тільки схвальною. У сер вік. вих аналізує їхні розповіді, підкреслюючи насамперед позитивні моменти і коротко висловлюючи пропозиції щодо поліпшення якості розповіді. Діти старшого дош віку можуть аналізувати власні розповід та розповід товаришів. Ефективна методика навчання дітей розповіді за серією картин(старша група)

1)послідовне розглядання картин. Перед тим як відкрити наступну вих. Пропонує дітям відгадати що на ній зображено.

2)вих. Показує дітям відразу всі картини які вони самі мають розмістити в логічній послідовності.

3)показ картин при цьому три перші картини закриті ,остання відкрита.

4)відкрита перша і остання.

5)картини відкриваються через одну.

18.Скласти план бесіди на тему (за власним вибором) для дітей 6-го року життя.