на зарубу Бальзак

1. Бальзак працює по 12-14 годин на добу і поступово задум, який здавався йому фантастичним, набуває реальних обрисів. «Дев’яносто шість пов’язаних між собою творів (зі ста двадцяти задуманих), більше двох тисяч персонажів, найширший охоплення дійсності — такий розмах цього безприкладного за масштабами літературної праці». Створюючи «Людську комедію», романіст слідував принципом циклічності. Багато його герої переходили з одного твору в інше: це адвокат Дервіль, доктор Бьяншон, Ежен де Растиньяк, каторжник Вотрен, поет Люсьєн де Рюбампре, члени сім’ї графа де Ресто, банкіра Нусінжена та ін В одних романах вони постають як головні герої, в інших — як другорядні, в третіх — проходять стороною, то ховаючись у тінь, то знову освітлювались яскравим світлом. Письменник зображує еволюцію їхніх характерів у різному віці, в різних обставинах, в дні гірких розчарувань і в хвилини урочистості. Письменник не уникав складних сюжетів, але все в його книгах зрозуміло, мотивовано, в них немає таємничих нерозгаданих ситуацій. Бальзак умів показати загальний зв’язок інтересів, це створювало напруженість і динамічність у розвитку дії. Невидимими нитками з’єдналися між собою банкірський будинок і ринок, злиденний пансіон і особняк аристократа, комерційна контора і театральні лаштунки, гральний будинок і світський салон, майстерня художника, лабораторія вченого, мансарда поета і газетна редакція, подібна розбійницькі кубла. Романіст показало політичну і військову сфери, ввів читача у справи банкірів, комерсантів і лихварів, дав заглянути в душу письменника і художника, що опинилися в руках цих хижаків, прочинив двері будуарів і спалень світських красунь та двері комірок знедолених людей, показав їх боротьбу за життя і загибель надій.

На сторінках багатьох романів живуть потомствені аристократи — різні де Босеан, де Гранлье, що втрачали своє майно в дні революції 1789 року і здійматися в період Реставрації; Бальзак показав фінансових магнатів, які вміли наживати мільйони хижацтвом (банкіри Нусінжен, Тайфер), розповів, як «виходили в люди »буржуа типу вермішельщіка Горіо.

Бальзак жив подіями свого століття, жваво цікавився боротьбою політичних угруповань, дуже співчутливо ставився до життя бідняків, які «ледве заробляють на прожиття, каторжники щасливішим їх». У повісті «Фачіно Кані» письменник згадує:

• «Я любив спостерігати жителів передмістя, їх звичаї і характери. Одягнений так само погано, як і робітники, байдужий до зовнішнього лоску, я не викликав у них відчуженості … Слухаючи цих людей, я прилучався до їх життя; я відчував їх лахміття на своїй спині … їх бажання, їх потреби — все передавалося моїй душі, або вірніше, я проникав у їх душу … »

Великого письменника Франції знала й любила читаюча Росія. Він неодноразово бував в Росії і на Україну, в Петербурзі та Києві. У березні 1850 року в м. Берднчеве смертельно хворий Бальзак поєднався шлюбом з Евеліною Ганською. Повернувшись з Верхівні, Бальзак помирає в Парижі 18 серпня 1850 року у віці 50-ти років не завершивши своїх задумів. Надгробна промова Віктора Гюго на кладовищі Пер Лашез пролунала не тільки останнім «пробач» одному і побратиму, але з’явилася високою і мужньої оцінкою діяльності Бальзака. Гюго говорив: «Бальзак був одним з перших серед великих, одним з кращих серед обраних …

3. Структура «Людська комедія». До синтезу, до єдності задуму та його втілення Бальзак тяжів мало не з самого початку як історик с-ва і як художник. Уже 1-ш видання “Сцен приватного життя” було задумане як цикл: а з 1831 року зріють плани ще більш широкої циклізації. В 1834-1836 рр. вони реалізують у формі 12-томною збіркою зібрання. Етюдів про звичаї ХІХ ст.” Уже в ті ж таки роки виникла ідея видання значно ширшого аніж те, яке Бальзак здійснював. Назва цього видання – “Соціальні етюди”. Нарешті в 1840-1841 рр. (в двох листах до Ганської) визначилася остаточно назва праці, якій     Бальзак по суті, присвятив усе своє творче життя: “Людська комедія”. В знаменитій передмові до неї письменник виклав: обґрунтував структуру своєї гігантської епопеї: 1-ша частина – “Етюди про звичаї”, друга – “Філософські етюди”, третя – “Аналітичні етюди”. Філософські етюди не стали тим чим хотів їх бачити автор; “Аналітичні етюди” (за винятком фізіології шлюбу”) написані не були. Отже “Людська комедія” це і справді передусім “Етюди про звичаї. Вони діляться на “сцени приватного життя” Сцени провінційного життя”, “Сени паризького життя”. Сцени політичного життя”, “Сцени воєнного життя”, Сцени сільського життя” і являють собою не тільки найбільшу, а й найважливішу частину колосального бальзаківського твору. Вагомість цих сцен не вичерпується темою, матеріалом його соціальною насиченістю розмаїттям людських життів і аспектів спостереження історичної дійсності. Хоча і з такого погляду створене Бальзаком – подвиг. Банкіри, адвокати, художники, негоціанти, поліційні шпиги, нотарі, вельможі старого й нового режимів, лікарі, судові слідчі, світські дами, кокотки, священики, наполеонівські офіцери, лихвалі, письменники, селяни, кримінальні злочинці, озрамуазні мотрони, чиновники усіх мастей і рангів, журналісти, рантє, марнотратники життя, мешканці міського дна, юні шанолюби – ось далеко не повний перелік персонажів, що населяють його книжки. Прагнення забагатіти й зробити кар’єру, облуда проданого кохання і драма шлюбів, укладених задля вигоди, змаганя амбіцій і розтління талантів, комедії парламентських виборів і упередженість правосуддя, корупція державної влади і вседозволеність пороку, крах надій і очерствіння сердець, сонність провінційного побуту і гарячковий ритм столичного життя, сліпота колишніх володарів світу і нахабність тих, хто прийшов їм на зміну, - ось теж далеко не повний опис конфліктів, змальованих у тих книжках. Одначе “Етюди про звичаї”  - це не тільки дивовижна екциклопедичність, це й безприкладна цілісність, органічна внутрішня взаємодія усього в них зібраного. Кожна книжка автора, - писав про себе Бальзак, - усього лише розділ грандіозного роману про суспільство”. Суспільство єдине і вже саме це здатне об’єднати присвячену йому хроніку. Але не зробити її романом. А “Людська комедія” – і справді Рома”, який у собі розчиняє, наново переплавляє Обреші в різний час і навіть з різних приводів написані шматки, здавалося б непридатні для співіснування в ньому – якби брати їх поза контекстом. Однак, потрапивши в нього, вони ніби мертвують своєю особливістю, включаючи й особливість жанрів. Уславлений Годіссар” (1833) – більше не оповідання, “Оноріна” (1838) – не повість “Перші кроки в митті” (1842) – не роман, а саме “розділи якогось більшого твору. У “Батька Поріо” з “Шагреневої шкіри” прийшов Растіньяк, з Гобсека” – сім’я де Ресто і Максим де Трай. Вони перші персонажі “людської комедії”, які повернулися з уже написаних творів. З кожною наступною книжкою таких героїв стає все більше, їхні зв’язки ускладнюються і міцніють у абата Біротто, який існував у “Турськоому священикові” сам-одинзявляється брат, сезар Біротто, головний герой однойменного роману, у Шарля де Венденеса, більш або менш прохідної постаті у “Тридцятирічній жінці”, - брат Фелікс, що грає головну роль у “Лілеї долини”, значну в “Донці Єви” і згадується в кількох інших бальзаківських творах. Біксіу літератор у “Банківському домі Нусінгена” канцелярист – у Чиновниках”. Гід – у “Комедіантах”, які самі в про це не знають”. Анселм Попіно – син слідчого, який готував судовий розгляд у “Справі про опіку”, а потім протиставлявся закроєві Серізе в “Дрібних буржуа” – одружується з дочкою парфумера Біроттю і ставши на той час пераш Франції, успадковує колекцію свого бідного родича Понса. А про Растіньяка та де Марсе і казати нема чого: обидва пліч-о-пліч ідуть крізь “Етюди про звичаї”, але поки другий (побудувавши головою кабінету міністрів за Луї Філіпа) помирає. Так установлюється своєрідна безперервність дії. Сюжети окремих романів, повістей, оповідань, які складають “Людську комедії”, відходить на задній план, а на передній виходить нескінченний, як саме життя. рух різноспрямований, хаотичний і водночас закономірний, рух – на шляху якого щось уривається і знову зчіплюється, рух, який відхиляється в бік, утирається в глухі кути і знову потрапляє в колію. Тут і слід у першу чергу шукати пояснення бальзаківський недовірі до розв’язок: вона продиктована у значній мірі структурою людської комедії як синтезу, як єдності. Бальзак взагалі вважав краще не ставити крапок у “людській комеді” Так зіштовхуються два зустрічні потоки: твір, що вимагає для себе певної – в тому числі й жанрової форми, і величезний роман, який усі ці форми ламає. Переш приноситься в жертву другому. Більше того, із самого початку (у всякому разі, відтоді, коли думка про єдність уже достатньо визріла) Бальзак надавав перевагу формам “відкритим”, таким, що легко роз’єднуються і складаються знову. Може видатися дивним, що у письменника, який так прагнув цілісності, повість “Тридцятирічна мінка” складається з 30ох зовсім різних оповідань, і при складанні йому довелося уніфікувати імена дійових осіб; що частини роман. Втрачені мелодії” та “Пишнота” і злиденність куртизанок” спершу друкувалися у вигляді окремих повістей. Над якими він певний час працював паралельна. Бальзак узагалі легко погоджувався на публікацію уривків. Ішов він на це задля грошей, але міг дозволити собі тому, що був байдужий до внутрішніх, часткових структур, тримаючи в голові структур загальну, що збігалась у головному своєму ритмі з важким і нерівномірним поступом життя. Не тільки віддзеркалення а й імітація життя становит одну з найважливіших турбот творця “Людської комедії”. Присутність у наступних книжках героїв, відомих читачеві з попередніх, уже сама по собі створює відчуття не вигаданості, мало не документальності оповіді. Бальзаківський світ штучний, але читач готовий беззастережно повірити в нього. Щоправда тільки тоді, коли охоплює цей світ як одне ціле, тобто стає читачем усієї “Людської комедії”, а не якихось її окремих творів. Бо ціле тут – і це дивовижна особливість Бальзакового  реалізму – якісно переважає будь-яку частину. Частини “Людської комедії” в більшості випадків були написані окремо, потім складалися згідно з планом, що на той час уже виник і не зважав, бо навіть не міг зважати на окремі внутрішні сюжети. Дещо в процесі підготовки нових видань перероблялося, так чи так підганялося одне доданого (деякі персонажі поверталися так би мовити, заднім числом: н-д дю Геніє у “Шуанах” з’явився з пізніше написаною “Беатриси”). Але перероблялося й підганялося далеко не все. Через те Растіньяк зображений спочатку в “Шагреневій шкірі” готовим світським чепуруном, а потім у “Батько Горіо” наївним провінціалом, який робить перші кроки. “А втім так і буває в житті с-ва – пояснює Бальзак, - нема нічого цілісного в нашому світі, усе в ньому мозаїчне. І хронолог послідовності можна викладати лише ті події, які відбулися в минулому, цей метод непридатний для теперішнього часу, який перебуває у невпинному русі. Зразком для автора служить ХІХ століття...” Феноменальна пам’ять дозволила Бальзакові тримати під контролем усіх персонажів, усі їхні зв’язки, усі сюжетні ходи – людської комедії”. І все ж іноді вона підводила його. А може, з міркувань, на його погляд, істотніших, він і не хотів завжди рахуватися з деякими невідповідностями цілого. Таких прикладів чимало. Проте, якщо виходити з “Людської комедії” як цілісності, вони свідчать радше на користь Бальзака, ніж проти нього. Невідповідність одного Ванденеса другому або однієї Мофріньєз другій, узяті в загальному контексті, обертаються складністю і глибиною характерів, що розкривають по різному за різних обставин, складністю і глибиною, на виявлення яких письменник свідомо, може, й не пішов би. Людська комедії” – писав Е. Зоне – скидається на Вавілонську вежу, яку будівничий не встиг, та й не мав би часу будь-коли завершити. Окремі частини стіни начебто готові обвалитися й засипати землю уламками. Муляр пускав у діло перший ліпший матеріал, що трапляв тому, під руку, - вапно, цемент, камінь, мармур, пісок, навіть просту грязюку. Працюючи своїми грубими руками він за допомогою цих матеріалів узятих іноді цілком випадково, побудував колосальну вежу, не дбаючи про гармонію ліній та пропорційність її частин”.

До « Композицыя романа»

арактерна особливість художньої структури "Людської комедії" полягає в тому, що кожен її твір є складовою частиною цілого, але це не заважає сприймати його як самостійний. Єдність романів забезпечується не лише спільним предметом зображення — французьке суспільство, а й внутрішніми зв'язками. Щоб закріпити їх, письменник використовує винайдений ним композиційний засіб — "перехідні персонажі". Він відмовився від поділу героїв на головних і другорядних. Образи, які в одному творі перебувають начебто на узбіччі, в іншому — опиняються в центрі уваги автора. Це можна простежити на прикладі Ежена Растіньяка — одного з найпопулярніших героїв епопеї. У "Шагреневій шкірі" він — другорядний персонаж, а в романі "Батько Горіо" зображений значно детальніше. Растіньяк знову з'являється в романі "Втрачені ілюзії", в оповіданні "Справа про опіку" та ін. У повісті "Таємниці княгині де Каді-ньян" він обіймає чималу службову посаду, а в романі "Банкірський дім Нусінген" — надзвичайно багата людина. "Через двадцять книг Бальзака проходить барон де Растіньяк, пер Франції", — підсумовує С. Цвейг. У "Людській комедії" майже дві тисячі персонажів, але в цьому, здається, безмежному морі існує своя система. Усі образи подано в їх розвитку. Еволюцію кожного з них можна простежити і навіть скласти його "біографію". Одним із перших подібну "біографію" написав сам автор. "Растіньяк — старший син барона і баронеси де Растіньяк — народився в замку Растіньяк у департаменті Шаранта у 1799 р.; приїхав до Парижа, у 1819 р. вивчати право, оселився в будинку Воке, познайомився там із Жаком Колленом, який ховався за Цікаво, що автор пише про вигаданого героя — витвір своєї уяви — як про живу людину, хоча відомо, що від реальних моделей у його творі залишалося зовсім небагато: деякі загальні риси життєвого шляху, зовнішності чи біографії. Процес типізації (відбору подібних людських особистостей та їхнього узагальнення) мав у нього свої особливості, велику роль при цьому відігравав вимисел, а його типи є водночас і яскравими індивідуальностями. З технікою "персонажів, що повертаються", або "перехідних персонажів" пов'язана така особливість бальзаківського роману, як відкриті фінали. Він не любив типових розв'язок, якими, як правило, закінчувалися твори з лінійним сюжетом. У його романах декілька сюжетних ліній. Важливою особливістю композиції створеного письменником нового типу роману є поліцентричність, або багатоцентровість, згідно з якою центром сюжетної дії є не один, а кілька персонажів. Кожна культурна епоха давала свій зразок епопеї. "Людська комедія" Бальзака — один із різновидів епопеї XIX ст. Це великий і досить складний цикл романів з різноманітною проблематикою, який не має аналогів у світовій літературі. Із стародавньою епопеєю цей твір поєднує роль розповідача: як і в минулі часи, він всезна-ючий і об'єктивний. Широта задуму "Людської комедії", який видається всеосяжним, не може не вражати. "Мій труд має свою географію, а також і свою генеалогію, свої сім'ї, свої місцевості, обстановку, дійових осіб і факти, а також він має свій гербовник, своє дворянство і буржуазію, своїх ремісників і селян, політиків і денді, свою армію — словом, увесь світ", — зазначав письменник.. Значне місце в проблематиці епопеї посідає проблема становлення молодої людини. Автор із власного досвіду був добре обізнаний з типом молодиків, які приїхали з провінції з порожніми кишенями, але з великим бажанням знайти своє місце в столиці, а з часом і завоювати її. Проте процес їх входження у вищі сфери життя Парижа виявляється дуже болісним, а успіхи дістаються надто дорогою ціною. Проблема втрачених ілюзій — одна з найгостріших і найактуальніших у творчості письменника. "Втрачені ілюзії" (1835—1843) — роман, над яким автор працював протягом дев'яти років, найбільш яскраво втілює цю проблему. Звернувшись до типово романтичної проблеми, Бальзак розв'язує її за допомогою реалістичних засобів. На початку роману син аптекаря Люсьєн Шардон, початкуючий поет, герой з типово романтичним світобаченням, мріє про блискуче, славне майбутнє. У другій частині роману — "Провінційна знаменитість у Парижі" — автор простежує, як, потрапивши до столиці, він не тільки змінює звичайне прізвище на аристократичне дю Рюбампре, а й поступово пристосовується до продажного світу, в якому купується і продається все: дружба, любов, талант, не кажучи вже про матеріальні цінності. Зіткнув Не менш трагічною є доля чесного і талановитого винахідника Давида Сешара, приреченого на страждання у суспільстві, де процвітають фінансові ділки, подібні до братів Куенте, які фактично вкрали винайдений ним секрет виготовлення дешевого паперу. "Втрачені ілюзії" по праву вважається одним із центральних романів "Людської комедії".

Як складова частина

Роман був написаний восени 1834 р. із швидкістю, незвичайною навіть для Бальзака, — десь за півтора-два місяці. У листі до Е. Ганської автор повідомляв: «Цей твір було написано за сорок днів; за ці сорок днів я не спав і вісімдесяти годин. Зате тепер я маю тріумфувати!» У жовтні того ж року рукопис роману було передано в ж. «Ревю де Парі», де він і побачив світ у грудні 1834 - лютому 1835 р. У 1835 р. роман вийшов окремим виданням; розпочавши видавати «Людську комедію», Бальзак включив його до першого тому «Сцен паризького життя» (1843). Однак, плануючи друге видання своєї епопеї, він перемістив «Батька Горіо» в «Сцени приватного життя». Роман був задуманий Бальзаком як розповідь про сумну долю старого Горіо, про що свідчить запис в намітках до твору: «Старий — сімейний пансіон — 600 франків ренти — позбавляє себе всього заради дочок, причому обидві мають по 50 000 тисяч франків прибутку — помирає як собака». В процесі роботи над твором задум письменника розширився і ускладнився. Спершу Ежен Растіньяк був одним з другорядних персонажів роману, функція якого полягала в тому, що він мав інформувати старого вермішельника про життя дочок у вищому світі, куди той не мав доступу. Та Бальзака захопила історія молодого провінціала, який приїжджає до Парижа робити кар'єру і своє просування починає з убогого пансіону пані Воке. В результаті Растіньяк не тільки став самостійною фігурою, а й «зрівнявся в правах» з батьком Горіо, внісши в роман свою окрему тему, свою соціальну й моральну проблематику. Структура роману ускладнилася, з'явилися пов'язані між собою, але водночас і різні за змістом сюжетні лінії, що відкрило перед письменником нові можливості в зображенні життя сучасного суспільства. Насамперед з'явилася можливість показати його в різних аспектах і контрастних зіставленнях. В романі постають два різні соціальні світи, які є протилежними полюсами тогочасного суспільства, причому письменник не тільки протиставляє їх, а й прагне розкрити зв'язки й співвідношення між ними. А це також означає, що був зроблений важливий крок на шляху до комплексного художнього оволодіння «суспільним цілим», до його всебічного художнього зображення. Роман «Батько Горіо» створювався, коли у Бальзака вже виник задум циклізації творів, який вилився в «Людську комедію». Свідчення цього знаходимо і в тексті роману. Автор не раз заводить мову про те, яким згодом стане його герой, який фігурує в численних творах «Людської комедії». Про тісний зв'язок роману «Батько Горіо» з цілим «Людської комедії» свідчить і те, що не тільки Растіньяк, а й близько тридцяти його персонажів виступають або згадуються в інших творах бальзаківської епопеї. Це, зокрема, Жак Коллен (Вотрен), Орас Б'яншон, віконтеса де Босеан, Дельфіна де Нусінген, графиня де Ресто та її чоловік, Максим де Трай та інші. Так утеклий каторжник Коллен, вже під ім'ям абата Еррери, з'являється в романі «Втрачені ілюзії», рятує від самогубства Люсьєна Шардона, а потім допомагає йому здобути багатство («Пишнота й злиденність куртизанок»). Після загибелі Люсьєна колишній ватажок злочинного світу переходить на службу в поліцію і вже в цій іпостасі фігурує в романі «Кузина Бетта». Жоден з персонажів «Людської комедії» не з'являтиметься так часто в різних творах, як лікар Б'яншон, але завжди серед героїв другого плану або ж епізодичних. Це один з улюблених героїв Бальзака, і є відомості, що в передсмертній агонії письменник прохав викликати до нього лікаря Б'яншона. Але ж у більшості випадків звернення до «героїв, що повертаються», означає в тій чи іншій мірі й повернення до певної проблематики, певних тем, ідейних чи сюжетних мотивів, типажу тощо.

!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Самым обширным является раздел «Этюды о нравах», в который и вошел роман «Отец Горио». Он относится к «сценам частной жизни».

Роман «Отец Горио» занимает особое место в «Человеческой комедии» Бальзака.

Этот роман знаменует новый этап в творческом развитии Бальзака.

Во-первых, теперь в центре стояла проблема, аспекты которой должны были раскрывать персонажи из различных социальных групп; здесь уже нельзя было назвать «главного» героя (Горио, Растиньяк, виконтесса де Босеан, Вотрен – все они могли претендовать на главное место в романе).

Во-вторых, роман Бальзака, начиная с «Отца Горио» становится социально-психологическим, т.к. исследует не отдельную личность, а психологию общественных отношений.

В-третьих, «Отец Горио» - это «узловое» произведение, от которого протягиваются тематические нити ко многим романам и повестям Бальзака. Одним из признаков тесной связи этого произведения с общим замыслом «Человеческой комедии» служит то обстоятельство, что около тридцати действующих лиц романа выступают и в других романах или повестях Бальзака: Растиньяк, Бьяншон, виконтесса де Босеан, Жак Колен (Вотрен) и другие.

В-четвертых, в романе переплетаются две сюжетные линии: всепоглощающая отцовская любовь Горио и образ Эжен Растинья

Пансион Вокэ

Время, в котором разворачивается действие романа «Отец Горио»,— 1819 г. Место действия — бедное предместье французской столицы, нижняя часть улицы Нев-Сен-Женевьев, пансион мадам Воке. «В Париже нет квартала более ужас­ного», — замечает писатель и начинает свой роман с описания этого квартала.

Дома здесь угрюмы, стены выкрашены в грязно­ватый желтый цвет, решетки на окнах первых этажей напоминают тюрьму, создавая тоскливое и мрачное настроение безысходности. «Самый беспеч­ный человек», оказавшись в этом квартале, «стано­вится печальным», Это чувство усиливается, когда читатель попадает в четырехэтажный дом с ман­сардой, выстроенный из известняка и выкрашенный в тот же ужасный желтый цвет, тусклые отблески которого стыдливо прикрывают убогую бедность.

Пансион мадам Воке — одно из последних при­бежищ обездоленных людей, которые не могут пла­тить за более сносный приют, Бальзак проводит нас по запутанным лабиринтам «этого царства» нищеты. Мы входим в столовую, которая «когда-то была выкрашена в какой-то цвет, но он теперь уже неуловим и служит только грунтом, на который наслоилась грязь, разрисовав его причудливым узо­ром». Стены украшают «мерзкие гравюры, от ко­торых пропадает аппетит... длинный стол покрыт клеенкой, настолько грязной, что весельчак-нахлеб­ник пишет на ней свое имя просто пальцем...»

Бальзак — мастер точных деталей. И в описа­ниях, и в портретах героев, и в замечаниях, бро­шенных вскользь, чувствуется рука опытного ху­дожника. Описание пансиона мадам Воке было бы не полным, если бы читатель, почти физически, не ощутил бы особый, липкий, застоявшийся неряшливо приколотых волос; вдова идет, пошмы­гивая разношенными туфлями. На жирном, потре­панном ее лице выступает нос, прямо из середины, как клюв у попугая; пухленькие ручки, раздоб­ревшее, словно у церковной крысы, тело, чересчур объемистая колыхающаяся грудь — все гармонирует с этой залой, где сочится горе, где притаилась алчность и где госпожа Воке без тошноты вдыхает теплый смрадный воздух. Холодное, как первые осенние заморозки, лицо, окруженные морщинками глаза выражают все переходы от деланной улыбки танцовщицы до зловещей хмурости ростовщика...»

И, наконец, вскользь брошенное авторское замеча­ние объединяет и завершает эту картину: «личность» мадам Воке «предопределяет назначение пансиона, как пансион определяет назначение ее личности», ибо «каторга не бывает без надсмотрщиков».

Яндекс.Директ

Смартфоны от 161 грн. Фирменные, с гарантией. Дешевле, чем в магазинах. Надёжнее, чем с рук!vcene.ua

Где выбрать мобильный телефон? 170 моделей мобильных телефонов в Розетке. Удобный подбор. Доступная ценаrozetka.com.ua

Акция! Книги от 10 грн. Уникальное предложение для новых клиентов. Кто еще не зарегистрировался?Адрес и телефон bookclub.ua

В пансионе мадам Воке, кроме приходящих, «або­нированных только на обед» нахлебников, постоян­но проживают семь постояльцев — парижское обще­ство в миниатюре. Хозяйка, «с точностью астронома отмерявшая свои заботы в зависимости от цены пансиона», держит их в черном теле.

Лучшие комнаты в доме мадам Воке занимает вдова интендантского комиссара времен Республики госпожа Кутюр и ее воспитанница Викторина Тайфер — непризнанная отцом и втоптанная в нищету дочь банкира. Здесь же приютились два ничтожных и бесцветных существа — старая дева мадемуазель Мишоно и ее друг господин Пауре — всегда готовые на любую подлость за мизерную плату. Также вре­менно обитает и беглый каторжник Жан Коллен по прозвищу «Хитрее смерти», и отпрыск обедневшей аристократической семьи Эжен Растиньяк — студент Школы правоведения. И, наконец, доживает свой век никому не нужный папаша Горио, доброволь­ный каторжник этой тюрьмы, который, в отличие от всех обитателей пансиона мадам Воке, сам вы­брал себе это пристанище.

И хотя действие романа происходит не только в пансионе мадам Воке, а постоянно переносится то на парижские улицы, то в театр, то в салоны виконтессы Босеан и баронессы Дельфины Нусинген, то в игорные дома и полицию или даже на кладбище,— однако основные события локализуются именно в гостиной мадам Воке. Ее пансион обладает какой-то роковой силой притяжения, становится уни­версальной территорией, где скрещиваются пути и судьбы всех действующих лиц романа, невзирая на их социальную принадлежность.

В гостиной мадам Воке происходит знакомство Растиньяка с папашей Горио, который оказывается отцом его любовницы — баронессы Нусинген. Здесь юный студент права выслушивает циничное и одно­временно заманчивое для него предложение Вотрена жениться на Викторине Тайфер и почти согла­шается на убийство ее брата. Здесь же кроткая Викторина из золушки превращается в богатую на­следницу, а умный и любезный Вотрен оказывается беглым каторжником. И, наконец, здесь же умирает папаша Горио, убитый холодным эгоизмом своих дочерей.

Так, в романе «Отец Горио» пансион мадам Воке превращается в символ утраченных иллюзий и раз­битых сердец, где жизнь безжалостно перемалывает, как мельничные жернова зерно, слабых и дарит призрачную надежду сильным — стать господином «четырех миллионов» франков.

Растиньяк