ifon-history-nowedays-future

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

освіти Денис Борисович Свириденко.

Народився 2 вересня 1981 року в місті Лозова Харківської області. Закінчив у 2004 році факультет авіаційних двигунів та енергетичних установок Національного аерокосмічного університету імені М.Є.Жуковського «ХАІ» (м. Харків, Україна).

З2004 по 2007 рік навчався в аспірантурі Переяслав-Хмель- ницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди, у 2009 році захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю09.00.05(історіяфілософії)натему“Феноменвіртуальної реальностівєвропейськійфілософіїнамежіХХ−ХХІст.:історико-фі- лософський аналіз)” (науковий керівник − проф. О.А. Базалук) у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара.

Вцентрі наукових інтересів науковця в цей період – філософські проблеми, пов’язані із становленням інформаційного суспільства, поширенням комп’ютерних технологій на більшість сфер людської діяльності.

Працював викладачем кафедри соціальних дисциплін Академії муніципального управління (2009–2011 рр.), кафедри філософії і соціальних дисциплін Київського університету туризму, економіки та права (2011-2012 рр.). У 2011 році вступив до докторантури НПУ імені М.П.Драгоманова.

З2012 року – доцент кафедри соціальної філософії та філософії освіти НПУ імені М.П.Драгоманова. Науковий доробок вченого становить понад 30 наукових праць, присвячених аналізу соціальних трансформацій другої половини ХХ − початку ХХІ ст., дослідженню їхнього впливу на сферу вищої освіти.

Займається комплексним дослідженням соціальних процесів, що супроводжують модернізацію системи вищої освіти, глобалізацію простору вищої освіти, особливу увагу приділяючи аналізові філософських аспектів імплементації ідей феномену академічної мобільності.

Наукову роботу успішно поєднує з педагогічною. Читає курси лекцій«Соціальнафілософія»та«Філософіяосвіти»,керуєпідготовкою магістрантів, є розробником методичного забезпечення з викладаннядисципліни «Соціальна філософія»(успівавторстві зпроф. І.М.Предборською).

Свириденко Д.Б. є членом редколегії наукового журналу «Філософія і космологія» − друкованого органу Міжнародного філософ- сько-космологічного товариства (МФКО).

Основні наукові і навчально-методичні праці:

Свириденко Д.Б. Класифікація методів дослідження феномену комп’ютерноївіртуальноїреальності/Д.Б.Свириденко//Гуманітарні

41

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

студії. Збірник наукових праць. Вип. 2 – К.: КНУ, 2007. – С.121-126. Свириденко Д.Б. Віртуальна реальність та проблеми її методологічного аналізу / Д.Б. Свириденко // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Збірник наукових праць. – Д.: ДНУ, 2007. - С.367-372. СвириденкоД.Б.Трансформаціяприродилюдинипідвпливомвіртуальної реальності у сучасних філософських концепціях / Д.Б. Свириденко // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць / Голов.ред.В.В.Лях.–Вип.67.–К.:УкраїнськийЦентрдуховноїкуль-

тури, 2008. – С.129-139.

Свириденко Д.Б. Феномен віртуальної реальності в європейській філософіїнамежіXX-XXIст.(історико-філософськийаналіз):дис....

канд. філос. наук : 09.00.05 / Свириденко Денис Борисович ; Переяс- лав-Хмельниц. держ. пед. ун-т ім. Г. Сковороди. – Д., 2008. – 190 арк.

Свириденко Д.Б. Феномен глобалізації як вимір сучасної вищої освіти / Д.Б. Свириденко // Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права. Серія: філософські науки. / Гол. ред. В.С. Пазенок. – К.: КУТЕП, 2011. – Випуск 11 – С.222-229.

Свириденко Д.Б. Сучасна освітня політика в умовах глобалізації вищої освіти / Д.Б. Свириденко // Наукові записки Київського університету туризму, економіки і права. Серія: філософські науки. / Гол. ред. В.С. Пазенок. – К.: КУТЕП, 2012. – Випуск 12 – С. 161-169.

Свириденко Д.Б. Соціальні трансформації другої половини ХХ – початку ХХІ ст. як передумова глобалізації вищої освіти / Д.Б. Свириденко // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / Гол. ред. В.М. Вашкевич. – К.: ВІР УАН, 2012. – Випуск 66 (№11). – С.553-556.

Свириденко Д.Б. Академічна мобільність в дискурсі глобалізації вищої освіти / Д.Б. Свириденко // Філософські обрії. Науково-теоре- тичнийжурналІнститутуфілософіїіменіГ.С.СковородиНАНУкраїни таПолтавськогонаціональногопедагогічногоуніверситетуіменіВ.Г. Короленка. – Випуск 29. – Київ-Полтава, 2013. – С.183-190.

Свириденко Д.Б. Философский аналіз феномена академической мобильности: методологические аспекты / Д.Б. Свириденко // Межкультурные коммуникации. Международное научно-периодическое издание. − №22. − Тбилиси, 2014. − С.83-88.

ГАЙДИЧ НАТАЛІЯ МИКОЛАЇВНА

Кандидат філософських наук, старший викладач кафедри соціальної філософії та

42

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

філософії освіти НПУ імені М.П. Драгоманова Наталія Миколаївна Гайдич.

Народилася 7 квітня 1978 року в селі Торговиця Городенківського району Івано-Франківської області. Закінчила у 2000 році філо- софсько-теологічний факультет Чернівецького державного університетуіменіЮ.Федьковичаіотрималаповнуосвітузаспеціальністю «Філософія» та здобула кваліфікацію філософа. З 2000 по 2004 рр.

–аспірант кафедри логіки філософського факультету Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка.

У2004роцівІнститутіфілософіїіменіГ.С.СковородиНАНУкраїни захистила кандидатську дисертацію за темою «Г.Фреге і Е.Гуссерль: проблемаосновлогіки»(науковийкерівникпрофесорІ.В.Хоменко)в Інституті філософії НАН України за спеціальністю 09. 00. 06. логіка.

Із 2004 р. працює на кафедрі соціальної філософії та філософії освіти НПУ імені М.П.Драгоманова на посаді старшого викладача. У 2007 – 2008 рр. – заступник директора з соціально-виховної роботиІнститутуфілософськоїосвітиінаукиНПУіменіМ.П.Драгоманова. Наукову роботу успішно поєднує з педагогічною. Читає курси лекцій «Філософія освіти», «Вища освіта і Болонський процес», «Історична ґенеза філософії освіти». Керує підготовкою бакалаврів.

ПрацюєзасумісництвомвКиївськомунаціональномууніверситетііменіТ.Г.Шевченка(курси«Логіки»,«Історіїлогіки»,«Риторики»).З 2004 по 2014 роки працювала в Міжнародному Соломоновому університеті (м. Київ).

Науковий доробок вченого присвячений проблемам логіки, філософії, історії філософії, філософії освіти.

Основні наукові і навчально-методичні праці:

ГайдичН.М.ВченняГ.Фрегеякпередумовавиникненняаналітичної філософії та феноменології // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. – К.: Український центр духовної культури, 2002. – Випуск 28. – С. 57-67.

Гайдич Н.М. Логіка Г.Фреге як передумова виникнення феноменологіїЕ.Гуссерля//Мультиверсум.Філософськийальманах:Зб.наук. праць. – К.: Український центр духовної культури, 2003. – Випуск 35.

–С. 52-61.

ГайдичН.М.Г.Фрегеуконтекстіаналітичноїфілософіїтафеноме- нології//Вісник.Філософія.Політологія.–К.:ВПЦ“Київськийунівер-

ситет”, 2002. – Вип. 42-45. – С. 147-148.

Гайдыч Н.М. Сравнительный анализ логических идей Г.Фреге и Э.Гуссерля // Современная логика: проблемы теории, истории и применения в науке: Материалы 7 Общероссийской научной конферен-

ции. 20-22 июня 2002 г. – СПб., 2002. – С.308-310.

43

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

Гайдич Н.М.Паралелізм семантичних методів в логіці Г.Фреге і Е.Гуссерля / Н.М. Гайдич //Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова. Серія 7, Культуроло- гія.Релігієзнавство.Філософія/М-воосвітиінаукиУкраїни,НПУім.

М.П.Драгоманова. – Київ : НПУ, 2007. – Вип. 12 (25). – С. 187-200.

Гайдич, Н. М. Логічні закони в концепціях Г.Фреге й Е.Гуссерля: [Виступнанауково-практич.конференції«Філософіятаісторіяфіло-

софії» (22-23 трав. 2003 р.; Київ)] / Н.М. Гайдич. – С.26-27

Н.М. Гайдич, Внесок досліджень з історії польської логіки Генріхом Струве у вивчення питання поширення логічних знань в Україні XVI– XVIIст.«Днінаукифілософськогофакультету–2013»,Міжн.наук.конф. (2013;Київ).Міжнароднанауковаконференція«Днінаукифілософського факультету – 2013», 16–17 квіт. 2013 р.: [матеріали доповідей та ви- ступів]/редкол.:А.Є.Конверський[таін.].–К.:Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2013. – Ч. 3. – 247 с.

АРТІМОНОВА ТЕТЯНА ПЕТРІВНА

Кандидат філософських наук, старший викладач кафедри соціальної філософії та філософії освіти Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова Тетяна Петрівна Артімонова.

Народилась 3 травня 1982 року в смт. Володарка, Київської області. У 2004 році закінчила педагогічний факультет Національного педагогічного

університету імені М.П.Драгоманова.

У 2011 році захистила кандидатську дисертацію за темою «Ціннісний дискурс студентської молоді в період ринкових та демокра- тичнихтрансформацій»заспеціальністю09.00.10–філософіяосвіти (науковий керівник – академік НАПН України, член-кореспондент НАН України, професор В.П. Андрущенко).

З2004 року – працювала старшим лаборантом, асистентом, викладачем кафедри філософії освіти Інституту філософської освіти

інауки, також займала посаду помічника ректора та начальника служби ректорату НПУ імені М.П.Драгоманова.

З2013 року працює старшим викладачем кафедри соціальної філософії та філософії освіти.

Науковуроботупоєднуєзпедагогічною.Читаєкурслекцій«Філософіяосвіти»,«Онтологіяосвіти»,«ВищаосвітаіБолонськийпроцес».

44

КАФЕДРА СОЦІАЛЬНОЇ ФІЛОСОФІЇ ТА ФІЛОСОФІЇ ОСВІТИ

Займається проблемами ціннісного дискурсу студентської молоді обумовленими необхідністю формування відповідей на виклики, які сьогодні делегує студентській молоді дійсність – економічні, політичні та соціокультурні зміни як всередині країни, так і на міжнародному рівні. Студенти – активно-творча група молоді, яка не тільки знаходиться в центрі всіх суспільних трансформацій, але й у багатьох випадках є їх провідним суб’єктом. Сучасний студент є іншим та має модернову й досить стійку систему цінностей, з позицій якої веде переконливий дискурс з суспільством, наближає і утверджує своє майбутнє.

Мета досліджень полягає в аналізі природи й сутності ціннісного дискурсу студентської молоді у період ринкових та демократичних трансформацій, виявленні його особливостей в Україні.

У своїх дослідженнях уточнила та визначила зміст таких опорнихпонять,якпоняття«цінностей»та«цінніснийдискурс»,дослідила специфікуїхзастосуваннястосовноціннісногодискурсустудентської молоді;дослідиласпецифікутамірувпливунацінніснийдискурсстудентівринковихтадемократичнихтрансформацій,щоздійснюються в українському суспільстві; виявила та дослідила основні напрями ціннісного дискурсу сучасної студентської молоді; проаналізувала проблему вибору цінностей в контексті самореалізації студентської молоді; дослідила можливості та основні напрями інституційних та особистих впливів на дискурс, розкрила архітектоніку менеджменту цими процесами. Дослідження цих процесів є важливим соціальним завданням, актуальним і невідкладним як з точки зору теорії, так і з позицій практики.

Наукові статті:

АртімоноваТ.П.Основнідуховніпріоритетистудентськоїмолоді: напрями трансформацій / Т.П. Артімонова // Вища освіта України. – 2008. – №1. – С. 72 -75.

Артімонова Т.П. Зміна пріоритетів молоді та студентів в період суспільноїтрансформації/Т.П.Артімонова//Гілея(науковийвісник): зб.наук.праць/[гол.ред.ВашкевичВ.М.].–К.:УАНТОВ«НВП«ВІР».– 2008. – Випуск 16. – С. 271-275.

Артімонова Т.П. Соціокультурні пріоритети молоді: проблема визначення/Т.П.Артімонова//ВищаосвітаУкраїни.–2010.–№4.

– С. 109-116.

АртімоноваТ.П.Архітектонікацінностейсучасноїукраїнськоїмолоді / Т.П. Артімонова // Нова парадигма. – 2010. – Випуск 98. – С. 320-329.

АртімоноваТ.П.Цінніснийконтекстсучасноїстудентськоїмолоді /Т.П.Артімонова//Гілея(науковийвісник):зб.наук.праць/[гол.ред. ВашкевичВ.М.].–К.:УАНТОВ«НВП«ВІР».–2011.–Випуск43(№1).

45

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

Кафедра філософії НПУ імені М.П. Драгоманова є прямою спадкоємицею київської школи професійних філософів, що працювали в Київському імператорському університеті св. Володимира і Київській духовній академії, у світських педагогічних інституціях і на вищих учительських курсах Києва протягом XIX — початку XX століть.

Першим професором філософії Київського університету св. Володимира і статутним викладачем педагогіки був Орест Маркович Новицький (1806 – 1884). Саме він прочитав першу лекцію, яка стала початком його педагогічних читань у листопаді 1834 року у щойно відкритому при Університеті Педагогічного інституту казеннокоштних студентів, від якого походить НПУ імені М.П. Драгоманова. О.М. Новицький був непересічним істориком філософії. Його фундаментальна праця «Постепенное развитие древних философских учений в связи с развитием языческих верований» (К., 1860 – 1861) не втратила значимості й сьогодні, так само як і його підручники з логіки, психології і педагогіки.

Відомим викладачем філософії і психології був Петро Семенович Авсенєв (1810 – 1852), у чернецтві й священстві – архімандрит Феофан. Від 1838 до 1844 року він був ад'юнктом (доцентом) Київського університету. Вчений, так само як випускник і професор Київської, а згодом Петербурзької духовної академії, автор першого повного російського перекладу творів Платона Василь Миколайович Карпов, має у власному доробку знахідку, важливість якої стала зрозумілою щонайменшезакількадесятиліть.Мовапроте,щопорядзраціональною або спекулятивною психологією, тобто філософським вченням про душу, яке є підрозділом метафізики як вчення про першооснови (буття, світ, душа, Бог), П.С. Авсенєв, як і В.М. Карпов, говорить про психологію як науку, що вивчає прояви поведінки людини. Нагадаємо лише, що перша в світі лабораторія експериментальної психології

– такої, що знайома кожному ще з шкільної парти, почала працювати 1879 року в Ляйпцизі під керівництвом відомого філософа, психолога та культуролога Вільгельма Вундта. Поряд з іншим представником Київської духовно-академічної філософії, єпископом Інокентієм (Борисовим), нині шанованим Православною Церквою як святитель Інокентій Херсонський і Таврійський, П.С. Авсенєв долучився до збереження багатовікових традицій Києво-Могилянської академії, на базі якої в 1819 – 1920 роках діяла КДА. Про це свідчать не лише його твори, більшість з яких зберігається в Інституті рукопису Цен-

46

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

тральної наукової бібліотеки України імені В.І. Вернадського й досі не перевидана, а і його учні – другий після Григорія Сковороди співзасновник «філософії серця» Памфіл Данилович Юркевич та С.С.Гогоцький.

Сильвестр Сильвестрович Гогоцький (1813—1889), випускник Київської духовної академії, з 1848 року працював в Університеті св. Володимира доцентом кафедри філософії. Після відкриття у 1850 р. кафедри педагогіки він, вже доктор філософії, призначається її завідувачем. С.С. Гогоцький − автор першої в Росії філософської енциклопедії «Философский лексикон» (у чотирьох томах і п'яти частинах), яка вийшла у Києві друком у 1857 – 1873 роках. Прославився філософ і як організатор освіти вчителів. Саме він відновив відкриті у 1870 р. за участю Михайла Драгоманова Вищі педагогічні жіночі курси, що проіснували до 1920 року, влившись до Київського інституту народної освіти імені М.П. Драгоманова.

Гідним спадкоємцем С.С. Гогоцького на освітянській і науковій ниві став Олексій Микитович Гіляров (1855—1938), професор філософії Київського університету. Вчений, син автора багатьох статей і книг з історії філософії Микити Гілярова-Платонова, він проявив себе настільки ґрунтовним знавцем і дослідником античної філософії, що його постать може зрівнятися хіба-що з іншим видатним філософом ХХ століття – Олексієм Федоровичем Лосєвим. О.М. Гіляров лишив солідні монографії про платонізм, грецьких софістів, значну кількість підручників, зокрема «Введение в философию» (К., 1907), «Философия в ее сущности, истории и значении» (К., 1910), десятки статей у провідних наукових журналах тодішньої Російської імперії. Йому належить також оригінальна концепція історії філософії, згідно з якою сама філософія, раз виникнувши, уподібнюється до річки, яка тече то найдалі, то найближче до свого джерела. Важко, а то й неможливо переоцінити роль професора Гілярова у збереженні філософії як самобутньої форми світогляду, адже на межі ХІХ – ХХ століть небезпеки її нівеляції чи то до системи узагальнюючих ідей природознавства, чи до політичної теорії і практики тощо були більш ніж реальними, та й сам вчений застав той час, коли носії класичної культурної традиції в кращому разі жили в забутті, полишені напризволяще і наодинці з матеріальними труднощами. Після ліквідації Університету св. Володимира у 1919 році і включення його іс- торико-філологічного та фізико-математичного факультетів до створеного 1920 року Київського інституту народної освіти імені М.П. Драгоманова (КІНО) О.М. Гіляров стає професором останнього, а також академіком Всеукраїнської академії наук, і таким чином він уособив передачу університетської історико-філософської традиції

47

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

новоствореному педагогічному інститутові.

Кафедра філософії КІНО імені М.П. Драгоманова у 1920 – 1921 роках перебувала у складі факультету шкільної освіти. Вона забезпечувала курси «Вступ у філософію», «Історія філософії — древньої, середньовічної та нової», етики, естетики. Це означає, що після чергової невдалої спроби відновлення Незалежності України в 1917 – 1920 роках, а також за панування обов’язкової державної ідеології – марксизму-ленінізму, викладачі кафедри від вказаного часу і до 1991 року навіть за таких умов зберігали класичну філософську традицію. А за «Звітом за друге півріччя 1922 р.» кафедра вже у складі філо- софсько-педагогічного циклу факультету професійної освіти. Окрім перелічених курсів нею забезпечується викладання «Історичного матеріалізму» на Основному (підготовчому) курсі (викл. Загорулько). Історія кафедри філософії КІНО імені М.П. Драгоманова у міжвоєнний час, а також перші десятиліття відбудови мирного життя ще потребує вивчення.

У 1930 р. КІНО зазнає чергової реструктуризації. В одному із трьох його структурних підрозділів – в Інституті соціального виховання – відтворюється кафедра філософії. Першим її завідувачем вважається С.Г. Лавров. Після перетворення Інституту соціального виховання в Київський державний педагогічний інститут (1933 р.), кафедра входить до його структурного підрозділу. Вона забезпечує курси діалектичного та історичного матеріалізму, логіки, етики, естетики. Назва кафедри змінювалась. Так, з жовтня 1940 року вона називалась кафедрою «діамату та істмату», а з 10 червня 1941 року − кафедрою філософії. Вартий особливої уваги той факт, що відтоді і практично до проголошення Незалежності України в 1991 році кафедра називалася саме так, а не «марксистсько-ленінської філософії», як це мало місце в багатьох провідних ВНЗ тодішньої УРСР і всьогоРадянськогоСоюзу.Уїїскладібулитриособи:А.Ф.Вієвський, ст. викладач, зав. кафедрою, Р.М. Гервіц, викладач, М.Л. Злотіна, ст. викладач. Перед воєнним лихоліттям 1941 – 1945 років в Інституті працювавікандидатфілософськихнаук,доцентМ.Я.Щербін.Вінзавідував тоді кафедрою основ марксизму-ленінізму.

Після визволення Києва від німецько-нацистських загарбників у листопаді 1943 року розпочалося налагодження роботи Київського педінституту. Документи 1944 року, підписані його директором Олексієм Никифоровичем Морозом, свідчать про відновлення кафедри філософії у серпні 1944 року (АНПУ, 1944, арк. 124). Її завідувачем з 11 жовтня 1944 року стає доцент Тихон Микитович Сопільнюк. Уїїскладібулидокторфілософськихнаук,професорГаврилоАрхиповичМашталер,старшівикладачіГ.Т.Чирков,С.А.Спектор,О.Г.Білоус

48

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

(АНПУ, 1944, арк. 3,124). З 1946 по 1950 рік на кафедрі працював кандидат фізико-математичних наук, доцент Володимир Спиридонович Готт. Згодом він переїхав до Москви, став доктором філософських наук, професором, визнаним фахівцем. З 1946 року на кафедрі працює талановитий історик філософії Ісай Аронович Табачников, з 1949 року – О.П. Павелко (Бібліографічний збірник, с. 11 – 19).

На початку 50-х років кафедрою філософії завідує вже згадуваний кандидат філософських наук, доцент М.Я. Щербін. Про склад тогочасної кафедри інформує наказ директора інституту І.Д. Золотоверхого №599 від 27 червня 1953 року. Окрім доцента М.Я. Щербіна, тутпрацювалиІ.А.Табачников,А.І.Клевцов,В.Ф.Передерій,В.В.Єрмак,С.А.Спектор,О.П.Павелко.Звересня1953рокузавідувачембув призначений старший викладач О.П.Павелко.

Олексій Пилипович Павелко (1918 – 2001) очолював кафедру до 1989 року. У 1962 – 1971 роках він поєднує завідування з посадою проректора з науковії роботи. В 1972 році захищає докторську дисертацію, в 1974 − отримує звання професора. Найвагомішими публікаціями О.П. Павелка є книга «З історії суспільно-політичної і філософської думки на Україні» (К, 1971 – 1972 р. – Ч. 1 – 2) та розділи в академічному виданні «Історія філософії на Україні: у 3-х т» (К., 1985 – 1987).

В60–70-тірокинакафедріфілософіїпрацювалиВ.Ф.Передерій, І.А.Табачников,В.І.Войтко,Ф.А.Місюра,В.В.Гончаренко,І.М.Сєрий, О.Д.Кардаш,О.К.Євтушенко,М.М.Підтиченко,Л.П.Сморж,Н.К.Кисельова,Г.Іванов,Л.В.Сєрова,О.В.Король,І.В.Огородник,З.М.Філіпович,Е.В.Жулинська,Ю.О.Федівтаінші.Деякізнихпізнішесталидоктораминаук,професорами(Л.П.Сморж,В.Ф.Передерій,В.І.Войтко, А.І.Клевцов,І.В.Огородник,Ю.О.Федів).І.А.Табачниковвіднайшовв архівахМосквитаідентифікуваврукописиГ.С.Сковороди,опублікувавпроньогозмістовністаттів«БольшойСоветскойЭнциклопедии», 2-е изд., т. 39, академічному виданні «З історії суспільно-політичної та філософської думки на Україні» (К, 1956). У московському видавництві «Мысль» вийшла його блискуча і новаторська книга «ГригорійСковорода»(М.,1972),Е.В.Жулинськазахистилавмосковському інституті філософії непересічну кандидатську дисертацію про Юрія Крижанича і стала визнаним фахівцем.

Наприкінці 70-х – на початку 80-х років XX століття у профе- сорсько-викладацькому складі кафедри − В.Ф. Музиченко, Н.М. Краснова, Г.І. Волинка, В.О. Дорошкевич, В.Є. Владимиренко, Н.Г. Мозгова, В.В. Кучеренко, Н.В. Ківенко, А.Х. Колодна, Г.П. Балабанова, а на схилі вісімдесятих − також Л.І. Карнаухов, І.Г. Нємчинов та Н.В. Турпак, повертаються Ю.О. Федів та І.В. Огородник. З публіка-

49

ІСТОРІЯ І СЬОГОДЕННЯ ІНСТИТУТУ

цій викладачів кафедри того періоду слід назвати монографію Л.П. Сморжа «Искусство в свете ленинской теории отражения» (К., 1980), блискучу книгу А.Х. Колодної «О.О. Потебня. Естетика та поетика» (К, 1985) і дві монографії Г.І. Волинки.

У 1989 – 2014 роках кафедру очолював Григорій Іванович Волинка (1949 – 2014), доктор філософських наук (1989 р.), професор (1990 р.), за-

служений діяч науки і техніки України. Від 2003 року він був проректором університету з наукової роботи та міжнародних зв'язків. З 1979 р. читав курси філософії, логіки, історії філософії, методології наукових досліджень, опублікував свої роботи − вісімнадцять

книг, написаних одноосібно й у спі- Протягом 25 років кафедру очолював вавторстві, близько сотні статей. Серед

професор Г.І. Волинка

них – кандидатська монографія «Діалектика і суспільне життя» (К., 1986); докторська – «Соціально-практична функція діалектики» (К., 1988).

Повний список творів Григорія Івановича налічує 183 найменування, до чого слід додати двадцять п’ять видань за його участю, в тому числі Науковий часопис НПУ імені М.П.Драгоманова з двадцяти двох серій, щорічні збірки матеріалів звітно-наукових конференцій викладачів, аспірантів, докторантів «Єдність навчання і наукових досліджень – головний принцип університету» та студентів НПУ імені М.П. Драгоманова «Філософія як складова університетської освіти», а також «Вибрані праці» у трьох томах і чотирьох книгах та перший том зібрання «З наукової спадщини» патрона нашого університету – М.Драгоманова.

Чверть століття часу, протягом якого кафедру очолював професорГ.І.Волинка,ознаменувалисяісторичнимиподіямисвітовогозначення. Вже на межі 1980 – 1990-х років викладачі кафедри провели належну роботу щодо трансформації змісту і форми викладання філософських дисциплін студентам провідного педагогічного ВНЗ тоді ще Радянської України. Її головним напрямками стала демократизація навчального процесу, в першу чергу заохочення і гідне відзначення особистої ініціативи учнівської молоді й послаблення політико-ідеологічного і адміністративного диктату правлячої Комуністичної партії.

Ця робота отримала друге народження у 1991 році. І хоча перші роки Незалежної України ознаменувалися вкрай несприятливими

50