1.Територіальний принцип місцевого самоврядування

Принципи місцевого самоврядування в Україні, встановлені Кон­ституцією України та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (ст. 4), охоплюють всі аспекти організації і функціонування місцевого самоврядування. їх можна поділити на дві групи.

Перша група принципів визначає загальні засади організації та здійснення публічної влади в Україні. Вони закріплені в розділі 1 Кон­ституції України і деякі з них в Законі України «Про місцеве самовря­дування в Україні». До цих принципів можна віднести такі: гуманізм, народовладдя, демократизм, верховенство права, законність.

Друга група відображає принципи місцевого самоврядування як специфічної форми публічної влади. Вони дістали закріплення в Кон­ституції України та в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до положень та вимог Європейської хартії місцевого самоврядування. До цієї групи принципів належать такі: гласність, ко­легіальність, поєднання місцевих і державних інтересів, виборність, правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність у межах повноважень, визначених законом, підзвітність та відповідальність пе­ред територіальними громадами їх органів та посадових осіб, державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування, судовий захист прав місцевого самоврядування.

Усі ці принципи мають самостійне значення і водночас тісно пов'я­зані між собою. В сукупності вони становлять єдину цілісну систему принципів організації та функціонування місцевого самоврядування.

 

2. Конституційно-правові норми (види, класифікація).

Класифікація норм конституційного права - це розподіл їх на групи в залежності від того чи іншого критерію. Вона проводиться з метою більш глибокого і повного проникнення в їх природу і зміст; волю законодавця; дає змогу виявити функціональні зв'язки правових норм та їх субординацію; допомагає вдосконалювати механізм ре-алізації таких норм.

Класифікація конституційних норм має глибоку об'єктивну основу, яка обумовлена самим змістом конституційного права як галузі права, його структурою, юридичною природою конституційних норм, а також функціями та спеціалізацією галузі конституційного права. Саме ці основи й повинні визначати критерії класифікації конституційно-правових норм.

Найбільш поширеною є класифікація конституційно-правових норм за їх змістом, який розкривається перш за все через предмет правового регулювання, уявлення про який дає нам система (зміст) Конституції України. У від-повідності з цим усі норми можна поділити на кілька груп.

Перша група - це норми, які визначають основні засади конституційного ладу України. Ці норми проголошують Україну як суверенну і незалежну, демократичну, правову, соціальну державу, єдиним джерелом влади в якій є народ і конституційний лад якої ґрунтується на принципах пріоритету прав і свобод людини (громадянина), відповідальності держави перед людиною і суспільством за свою діяльність, верховенства права, політичного, економічного та ідеологічного плюралізму, територіальної цілісності, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, переваги загальновизнаних принципів міжнародного права над інтересами національного права та ін.

Друга група - це норми, які закріплюють основні кон-ституційні права і свободи людини й громадянина.

Третя група - норми, які закріплюють народне волевиявлення (вибори, референдуми) та інші форми безпосередньої демократії.

Четверта група - норми, які закріплюють організацію державної влади: законодавчої, виконавчої та судової, влади Президента України та місцевого самоврядування.

П'ята група - норми, які закріплюють територіальний устрій України, зокрема його визначальні принципи, систему адміністративно-територіального поділу, статус Автономної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя.

Подібне групування норм Конституції проведене у відповідності з її структурою та розташуванням конституційних інститутів.

3. Вибори в Україні(поняття, види).

Вибори – це одна з форм прямого народовладдя та передбачений Конституцією та законами України процес, унаслідок якого шляхом таємного голосування певна спільність людей формує конституційно якісний і кількісний склад представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Види виборів:

1. за територіальної ознакою:

- загальнодержавні (загальнонаціональні);

- місцеві (локальні, комунальні, адміністративні);

2. за об'єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу:

- вибори парламенту – вибори до Верховної Ради України;

- вибори на посаду Президента України;

- вибори представницького органу територіальної автономії – вибори ВР АРК;

- вибори представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад);

- вибори сільських, селищних, міських голів;

3. з огляду на правові наслідки:

- дійсні;

- недійсні;

4. за часом проведення:

- чергові;

- позачергові або дострокові;

- повторні;

- вибори замість депутатів, голів (сільських, селищних, міських), які вибули;

- вибори, що проводяться у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці;

5. за кількісною ознакою участі виборців:

- загальні (основні);

- часткові (додаткові).

4. Структура конституційно-правової норми. Її особливості.

Характер суспільних відносин, врегульованих нормами конституційного права, визначає їх композицію, тобто структуру. Внутрішня форма організації і побудови приписів конституційно-правової норми не є, як правло, традиційною. Звичайно, класична модель правової норми передбачає обов’язкову наявність трьох взаємозв’язаних ланок: гіпотези, диспозиції й санкції. Для конституційного права такі норми скоріш виняток, ніж правило. Більшість з них містять лише саме правило поведінки – диспозицію. Надзвичайно рідко трапляються в них гіпотеза й санкція. Елементи конституційно-правової норми нерідко переплітаються між собою, і на практиці досить непросто виділити їх у чистому вигляді. Санкціям конституційного права властивий цілий ряд особливостей, що визначаються характером суспільних конституційних відносин. Найважливіша з них – профілактичне, організуюче та виховне призначення таких санкцій. Спеціфічне коло суб’єктів, які уповноважені застосовувати конституційно-правової санкції. Це, насамперед, народ, територіальні громади (населення адміністративно-територіальних одиниць), органи державної влади та органи місцевого самоврядування.