Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word.docx
Скачиваний:
21
Добавлен:
29.02.2016
Размер:
107.39 Кб
Скачать

У статті О. Ігнатова “Протидія злочинності: поняття та сутність”, опублікованій в журналі “Юридична Україна”, 2009 — № 3 (с. 92-97), зазначено, що з розвитком людства діяльність у сфе­рі охорони правопорядку зазнала знач­них трансформацій. Зокрема заходи кри­мінального покарання почали співвідноситися із заходами попередження злочи­нів, причому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, цим заходам на­дається пріоритетне значення. Біль­шість учених, віддаючи належне необхід­ності удосконалення системи криміналь­но-правового впливу на протиправну по­ведінку, визнають переваги та ефектив­ність саме превентивного, власне кримі­нологічного впливу на злочинність. Автор констатує, що, незважаючи на розробленість даної теми, у науці існує низка проблем­них питань, передусім пов’язаних із від­сутністю єдності щодо термінологічного визначення цієї діяльності. Це є резуль­татом відсутності єдиного підходу до ви­користання самих термінів, яким даєть­ся не лише різне, а й інколи навіть діа­метрально протилежне тлумачення. Й навпаки, деякі різнорідні терміни вико­ристовуються як рівнозначні, без чіткого їх розмежування за різними сферами протидії злочинності. Як вказує автор, у зарубіжній і вітчизняній законодав­чій практиці, науках кримінально-пра­вового циклу, кримінологічній і спе­ціальній правовій літературі щодо діяльності з впливу на злочинність вико­ристовуються різні терміни: «попере­дження злочинності», «профілактика злочинності», «соціальна профілакти­ка», «боротьба зі злочинністю», «війна зі злочинністю», «протидія злочинно­сті», «протистояння злочинності», «кон­троль злочинності», «регулювання зло­чинності», «управління злочинністю», «запобігання злочинності», «превенція злочинності», «припинення злочинів» тощо. Причому кожний з термінів ви­кликає наукові суперечки (с. 92). На думку автора, слід уни­кати вживання таких термінів, як «бо­ротьба» і «війна» зі злочинністю, що охоплюють лише одну зі сторін реакції суспільства на злочинність – ре­пресію людей, що порушили закон. Суспільство об’єктивно не може вирішити багатьох завдань протидії злочинності, орієнтуючись тільки на репресивні захо­ди – карати і вживати до винних найсуворіші заходи державного примусу з ме­тою охорони суспільних цінностей. Поняття «боротьба зі злочинністю», як і термін «війна зі злочинністю», передба­чає активне зіткнення суспільства зі зло­чинністю, наступальну діяльність на при­чини та умови злочинності, що «пов’я­зано з прагненням до перемоги, тобто до знищення злочинності, до повної її ліквідації, що є завідомо нездійсненним». В статті зазначено, що термін «контроль над злочинністю», який отримав значне поширення у захід­них країнах, визначає діяльність зі здійснення спостереження за функціону­ванням відповідного об’єкта контролю з метою отримання достовірної інформа­ції. Навряд чи хтось візьметься запере­чувати необхідність і важливість контро­лю за процесами, що відбуваються усе­редині злочинного середовища, що до­сить часто зводиться, власне, до спосте­реження за ними. Він подає інформацію, необхідну для організації протидії злочин­ності. Контроль – не творча перетворю­юча діяльність, він вторинний щодо аналізу і спостереження. Це лише один із методів отримання інформації для забез­печення функціонування системи попе­редження злочинності, який не охоплює всіх напрямів протидії злочинності. Крім того, контроль і моніторинг обме­жені своїми можливостями, тому що да­леко не все можна спостерігати, а тим більше контролювати. Автор приєднується до кримінологів, які узагальнюючим, базовим (родовим) тер­міном вважають термін протидія зло­чинності, яку можна визначити як си­стему різноманітних видів діяльності та комплексних заходів (які здійсню­ються суспільством та державою), спря­мованих на попередження, усунення, ней­тралізацію і обмеження (ослаблення) факторів, детермінуючих злочинність. Змістовна сторона поняття «протидія злочинності» містить два аспекти: кри­мінально-правовий і кримінологічний. Кримінально-правовий аспект стано­вить діяльність правоохоронних органів з виявлення й розслідування злочинів, виявлення винних осіб і притягнення їх до встановленої законом відповідально­сті, судовий розгляд кримінальних справ і виконання покарань. Криміноло­гічний аспект становить діяльність пра­воохоронних і інших органів із виявлен­ня існуючих детермінант злочинності, їх усунення, ослаблення, нейтралізації, а також попередження виникнення нових. Усю діяльність із протидії злочинно­сті, на думку автора, можна розділити на низку складових: 1) кримінологічна екс­пертиза проектів програм соціально-економічних перетворень (інших законо­проектів), їхнє інформаційно-консультативне забезпечення; 2) попередження злочинів; 3) виявлення й розкриття злочинів; 4) розслідування кримінальних справ; 5) судовий розгляд кримінальних справ і покарання винних; 6) робота з ви­правлення винних; 7) нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі (за процесом їх соціальної адаптації). Діяльність, яка охоплює етапи від ви­явлення й розкриття злочинів до нагляду за особами, звільненими з місць позбав­лення волі, становить кримінально-пра­вовий аспект протидії злочинності, здій­снюється спеціальними суб’єктами – органами кримінальної юстиції (органа­ми дізнання; органами досудового слідства; органами прокуратури при здій­сненні нагляду за дізнанням, слідством і оперативно-розшуковою діяльністю й підтримці обвинувачення в суді; судами при розгляді кримінальних справ) Стратегії протидії злочинності. Концептуальні основи формування кримінологічної політики держави. Стратегія протидії злочинності як правовий феномен характеризуєтьсятакими ознаками: по-перше, становить систему теоретичних положень, суку­пність політико-правових ідей, розрахованих на довгострокову перспективу; по-друге, визначає загальну орієнтацію діяльності щодо протидії злочиннос­ті, фундаментальні цілі і довгострокові завдання, основні напрями цієї діяль­ності; по-третє, виходить із вимог системи об’єктивних законів у сфері про­тидії злочинності1. Стратегію протидії злочинності слід розглядати в широкому і вузькому значенні, а також у прив’язці до кримінологічної діяльності на рівні держави в цілому, регіональному та місцевому рівнях. У кримінологічній стратегії ва­рто виділяти чотири аспекти, урахування яких дозволяє при організації та здійсненні протидії злочинності не втрачати ознак перспективності і разом із тим не допускати суб’єктивістських і волюнтаристських рішень. Перший аспект кримінологічної стратегії полягає в тому, що визнача­ється її кінцева мета у формі світоглядної позиції з питань призначення, ролі, місця і методів протидії злочинності. Другий аспект пов’язаний із визначен­ням контуру політичного курсу держави у сфері протидії злочинності на да­ному конкретному історичному етапі розвитку суспільства. Третій аспект стосується її цільових настанов на конкретній стадії розвитку, четвертий – у рамках певного періоду. Межі стратегії протидії злочинності обумовлені довгостроковою кон­цепцією соціально-економічного розвитку. У силу об’єктивно існуючих регі­ональних особливостей соціально-криміногенного комплексу, можливостей впливу на нього не виключено, що завдання протидії злочинності не завжди будуть паралельні або тотожні. Кримінологічна стратегія надає функціонуванню протидії злочинності стабільності, планомірності, спрямованості, забезпечує безпосередність і послідовність розробки завдань діяльності та їх диференціацію за рівнямита сферами застосування. Вона служить своєрідною платформою для довго­строкових і перспективних планів діяльності окремих суб’єктів, убирає в себе фундаментальні надбання науки та новітні форми організації практич­ної сторони справи, чітко визначає засоби, у тому числі обумовлені специфі­кою дії механізмів реалізації довгострокової кримінологічної політики. Джерело Savvy.In.UA : http://www.savvy.in.ua/tema-6-protidiya-zlochinnosti-strategiyi-protidiyi-sub-yekti-protidiyi-zlochinnosti/

Тема 2. Методика кримінологічних досліджень

План

1. Методологічний принцип кримінології. Поняття і види кримінологічних досліджень.

2. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання.

3. Організація кримінологічних досліджень.

Література

1. Криминология: Учебник / Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. - Киев, 1997.

2. Косоплечев Н.П. Методы криминологических исследований. - М, 1985.

Питання 1. Методологічний принцип кримінології. Поняття і види кримінологічних досліджень

Найбільш продуктивним методологічним принципом пізнання соціальних явищ є принцип соціального натуралізму, що знайшов особливий розвиток у працях французького соціолога Еміля Дюркгейма. Відповідно до нього соціальні явища, будучи вищою формою розвитку природи існують так само за законами природи, як і фізичні та біологічні явища. Закони соціальної природи є вищою формою існування фізичних і біологічних законів. Видатний внесок в утвердження принципу соціального натуралізму внесли такі мислителі, як: Джон Локк, Артур Шопенгауер, Огюст Конт, Еміль Дюркгейм, Зигмунд Фрейд та інші.

На принципі соціального натуралізму в юриспруденції була заснована ідея природного права.

Кримінологія повинна так само, як і юриспруденція спиратися у пізнанні злочинності на принцип соціального натуралізму.

Методика кримінологічних досліджень має узгоджуватись з принципом соціального натуралізму.

Кримінологічне дослідження - це процес отримання нових знань про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця для розробки і здійснення заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинності. Кримінологічні дослідження можна класифікувати за наступними критеріями:

-- цільова спрямованість;

-- обсяг вихідної інформації;

-- пізнавальний інструментарій;

-- принцип визначення об'єкта;

-- масштаб;

-- види злочинів.

По цільовій спрямованості - кримінологічні дослідження поділяються на теоретичні і прикладні. Теоретичні дослідження спрямовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні - на вдосконалення практики боротьби із злочинністю.

По обсягу вихідної інформації - дослідження поділяються на повні (суцільні) і вибіркові. Суцільні дослідження включають у себе вивчення усіх одиниць генеральної сукупності (наприклад: усі без виключення злочини на даній території). Вибіркові - це вивчення певної частини генеральної сукупності.

По пізнавальному інструментарію - розрізняють дисциплінарні і комплексні дослідження. У першому випадку проблема вивчається за допомогою кримінологічних засобів і методів. У другому - використовуються не лише кримінологічні засоби і методи, але і дані інших наук ( наприклад: соціології, психології, педагогіки і т.п.).

По принципу визначення об'єкта вивчення - дослідження діляться на територіальні і галузеві.

По масштабам - республіканські, регіональні, місцеві.

Питання 2. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання

Під кримінологічною інформацією розуміється сукупність відомостей про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, діяльність у сфері протидії злочинності. Як і будь-яка інформація - кримінологічна інформація має відповідати наступним вимогам: повнота, точність, достовірність, корисність, порівнюваність, своєчасність. Джерела кримінологічної інформації залежно від видів поділяються наступним чином:

1) офіційна інформація;

2) неофіційна інформація.

І. Офіційна інформація - це інформація, що виходить від державних органів, громадських організацій і оформлена за встановленими правилами. Офіційна інформація, у свою чергу, поділяється на:

а) нормативно-правову;

б) звітну;

в) процесуальну (крим. справи, протоколи, наглядові матеріали і т.п.);

г) оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація оперативно-розшукової роботи);

д) довідкову (протоколи і т.п.);

е) методичну (огляди, методичні рекомендації);

ж) організаційно-службову (плани роботи, операцій і т.п.)

II. Неофіційна інформація - це відомості, що виходять від окремих осіб і відображають їх особисту інтерпретацію фактів.

Під методом кримінологічного дослідження слід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупність прийомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.

Методика кримінологічного дослідження - це система методів, що застосовуються для - зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи:

1) документальний метод;

2) опитування;

3) спостереження;

4) експеримент.

Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ. Опитування поділяється на два види:

1) інтерв'ю;

2) анкетування громадян.

Інтерв'ю може бути таких видів: вільне, спрямоване, панельне (тобто повторне через деякий час), групове.

Вільне інтерв'ю - пропонується тема, по який респондент у вільній формі веде розповідь.

Спрямоване інтерв'ю - відповіді на чітко сформульовані запитання. Відповіді фіксуються словами "так" чи "ні", балами (1, 2, 3.....), або знаками "+", "-".

Панельне, або повторне, інтерв'ю - повторна бесіда з однією і тією ж особою через деякий час.

Групове інтерв'ю - бесіда не з однією, а з групою осіб.

Метод анкетування - полягає в отриманні відомостей у вигляді письмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети.

Другий метод опитування - це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.

За процедурою проведення, анкетування поділяється на очне і заочне, повне і вибіркове, відкрите і анонімне.

Питання в анкетах формулюються двома способами:

1) відкритим, - коли вони вимагають відповідь у вільній формі;

2) закритим, - коли вони вимагають вибрати відповідь із запропонованого в анкеті набору ("так", "ні").

Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.

Експеримент - як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.

Це були методи збирання кримінологічної інформації.

А тепер:

Методи обробки і аналізу зібраної кримінологічної інформації - це спеціальні прийоми упорядкування, систематизації інформації для того, щоб одержати нові висновки.

Упорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичні ряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.

Обробка інформації, як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Оброблена інформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні із одержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.

Питання 3. Організація кримінологічних досліджень

Кримінологічні дослідження складається з наступних елементів:

1) розробка програми і плану дослідження;

2) підготовка необхідних засобів;

3) збирання інформації;

4) обробка одержаної інформації;

5) інтерпретація одержаної інформації;

6) розробка рекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.

Програма кримінологічного дослідження - це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а також методики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачі дослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюється предмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи і науковий інструментарій дослідження, визначаються форма представлення результатів дослідження.

Гіпотеза дослідження - це науково обґрунтоване передбачення, що формулюється стосовно досліджувальних явищ. Для того, щоб ця гіпотеза перетворилась з передбачення у достовірне знання, вона і має бути перевірена і підтверджена фактами у процесі дослідження.

Гіпотеза формулюється на підставі визначення проблеми яку треба розв'язати. Гіпотеза має узгоджуватись з певними кримінологічними концепціями і принципами.

Завдання, цілі кримінологічні дослідження, а також засоби їх досягнення мають узгоджуватись між собою.

Усі засоби збирання інформації повинні пройти випробування для визначення їх придатності у даному дослідженні. З цією метою проводяться так звані пілотажні (пошукові) дослідження, котрі допомагають уточнити зміст запитань в анкетах, обсяг вибірки, характер гіпотези і т.п.