- •Тема 2. Методика кримінологічних досліджень
- •Тема 3. Злочинність
- •Тема 4. Причини і умови, що породжують злочинність
- •Тема 5. Особистість злочинця
- •Тема 6. Причини і умови конкретного злочину
- •Тема 7. Протидія злочинності
- •Тема 8. Міжнародне співробітництво у протидії злочинності
- •Тема 9. Організована і професійна злочинність
- •Тема 10. Корислива злочинність і протидія їй
- •Тема 11. Насильницька злочинність
- •Тема 12. Злочини, що вчиняються з необережності
- •Тема 13. Злочинність неповнолітніх
- •Тема 14. Злочини, пов'язані з наркотизмом
- •II. Корисливі і корисливо-насильницькі злочини :
У статті О. Ігнатова “Протидія злочинності: поняття та сутність”, опублікованій в журналі “Юридична Україна”, 2009 — № 3 (с. 92-97), зазначено, що з розвитком людства діяльність у сфері охорони правопорядку зазнала значних трансформацій. Зокрема заходи кримінального покарання почали співвідноситися із заходами попередження злочинів, причому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, цим заходам надається пріоритетне значення. Більшість учених, віддаючи належне необхідності удосконалення системи кримінально-правового впливу на протиправну поведінку, визнають переваги та ефективність саме превентивного, власне кримінологічного впливу на злочинність. Автор констатує, що, незважаючи на розробленість даної теми, у науці існує низка проблемних питань, передусім пов’язаних із відсутністю єдності щодо термінологічного визначення цієї діяльності. Це є результатом відсутності єдиного підходу до використання самих термінів, яким дається не лише різне, а й інколи навіть діаметрально протилежне тлумачення. Й навпаки, деякі різнорідні терміни використовуються як рівнозначні, без чіткого їх розмежування за різними сферами протидії злочинності. Як вказує автор, у зарубіжній і вітчизняній законодавчій практиці, науках кримінально-правового циклу, кримінологічній і спеціальній правовій літературі щодо діяльності з впливу на злочинність використовуються різні терміни: «попередження злочинності», «профілактика злочинності», «соціальна профілактика», «боротьба зі злочинністю», «війна зі злочинністю», «протидія злочинності», «протистояння злочинності», «контроль злочинності», «регулювання злочинності», «управління злочинністю», «запобігання злочинності», «превенція злочинності», «припинення злочинів» тощо. Причому кожний з термінів викликає наукові суперечки (с. 92). На думку автора, слід уникати вживання таких термінів, як «боротьба» і «війна» зі злочинністю, що охоплюють лише одну зі сторін реакції суспільства на злочинність – репресію людей, що порушили закон. Суспільство об’єктивно не може вирішити багатьох завдань протидії злочинності, орієнтуючись тільки на репресивні заходи – карати і вживати до винних найсуворіші заходи державного примусу з метою охорони суспільних цінностей. Поняття «боротьба зі злочинністю», як і термін «війна зі злочинністю», передбачає активне зіткнення суспільства зі злочинністю, наступальну діяльність на причини та умови злочинності, що «пов’язано з прагненням до перемоги, тобто до знищення злочинності, до повної її ліквідації, що є завідомо нездійсненним». В статті зазначено, що термін «контроль над злочинністю», який отримав значне поширення у західних країнах, визначає діяльність зі здійснення спостереження за функціонуванням відповідного об’єкта контролю з метою отримання достовірної інформації. Навряд чи хтось візьметься заперечувати необхідність і важливість контролю за процесами, що відбуваються усередині злочинного середовища, що досить часто зводиться, власне, до спостереження за ними. Він подає інформацію, необхідну для організації протидії злочинності. Контроль – не творча перетворююча діяльність, він вторинний щодо аналізу і спостереження. Це лише один із методів отримання інформації для забезпечення функціонування системи попередження злочинності, який не охоплює всіх напрямів протидії злочинності. Крім того, контроль і моніторинг обмежені своїми можливостями, тому що далеко не все можна спостерігати, а тим більше контролювати. Автор приєднується до кримінологів, які узагальнюючим, базовим (родовим) терміном вважають термін протидія злочинності, яку можна визначити як систему різноманітних видів діяльності та комплексних заходів (які здійснюються суспільством та державою), спрямованих на попередження, усунення, нейтралізацію і обмеження (ослаблення) факторів, детермінуючих злочинність. Змістовна сторона поняття «протидія злочинності» містить два аспекти: кримінально-правовий і кримінологічний. Кримінально-правовий аспект становить діяльність правоохоронних органів з виявлення й розслідування злочинів, виявлення винних осіб і притягнення їх до встановленої законом відповідальності, судовий розгляд кримінальних справ і виконання покарань. Кримінологічний аспект становить діяльність правоохоронних і інших органів із виявлення існуючих детермінант злочинності, їх усунення, ослаблення, нейтралізації, а також попередження виникнення нових. Усю діяльність із протидії злочинності, на думку автора, можна розділити на низку складових: 1) кримінологічна експертиза проектів програм соціально-економічних перетворень (інших законопроектів), їхнє інформаційно-консультативне забезпечення; 2) попередження злочинів; 3) виявлення й розкриття злочинів; 4) розслідування кримінальних справ; 5) судовий розгляд кримінальних справ і покарання винних; 6) робота з виправлення винних; 7) нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі (за процесом їх соціальної адаптації). Діяльність, яка охоплює етапи від виявлення й розкриття злочинів до нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі, становить кримінально-правовий аспект протидії злочинності, здійснюється спеціальними суб’єктами – органами кримінальної юстиції (органами дізнання; органами досудового слідства; органами прокуратури при здійсненні нагляду за дізнанням, слідством і оперативно-розшуковою діяльністю й підтримці обвинувачення в суді; судами при розгляді кримінальних справ) Стратегії протидії злочинності. Концептуальні основи формування кримінологічної політики держави. Стратегія протидії злочинності як правовий феномен характеризуєтьсятакими ознаками: по-перше, становить систему теоретичних положень, сукупність політико-правових ідей, розрахованих на довгострокову перспективу; по-друге, визначає загальну орієнтацію діяльності щодо протидії злочинності, фундаментальні цілі і довгострокові завдання, основні напрями цієї діяльності; по-третє, виходить із вимог системи об’єктивних законів у сфері протидії злочинності1. Стратегію протидії злочинності слід розглядати в широкому і вузькому значенні, а також у прив’язці до кримінологічної діяльності на рівні держави в цілому, регіональному та місцевому рівнях. У кримінологічній стратегії варто виділяти чотири аспекти, урахування яких дозволяє при організації та здійсненні протидії злочинності не втрачати ознак перспективності і разом із тим не допускати суб’єктивістських і волюнтаристських рішень. Перший аспект кримінологічної стратегії полягає в тому, що визначається її кінцева мета у формі світоглядної позиції з питань призначення, ролі, місця і методів протидії злочинності. Другий аспект пов’язаний із визначенням контуру політичного курсу держави у сфері протидії злочинності на даному конкретному історичному етапі розвитку суспільства. Третій аспект стосується її цільових настанов на конкретній стадії розвитку, четвертий – у рамках певного періоду. Межі стратегії протидії злочинності обумовлені довгостроковою концепцією соціально-економічного розвитку. У силу об’єктивно існуючих регіональних особливостей соціально-криміногенного комплексу, можливостей впливу на нього не виключено, що завдання протидії злочинності не завжди будуть паралельні або тотожні. Кримінологічна стратегія надає функціонуванню протидії злочинності стабільності, планомірності, спрямованості, забезпечує безпосередність і послідовність розробки завдань діяльності та їх диференціацію за рівнямита сферами застосування. Вона служить своєрідною платформою для довгострокових і перспективних планів діяльності окремих суб’єктів, убирає в себе фундаментальні надбання науки та новітні форми організації практичної сторони справи, чітко визначає засоби, у тому числі обумовлені специфікою дії механізмів реалізації довгострокової кримінологічної політики. Джерело Savvy.In.UA : http://www.savvy.in.ua/tema-6-protidiya-zlochinnosti-strategiyi-protidiyi-sub-yekti-protidiyi-zlochinnosti/
Тема 2. Методика кримінологічних досліджень
План
1. Методологічний принцип кримінології. Поняття і види кримінологічних досліджень.
2. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання.
3. Організація кримінологічних досліджень.
Література
1. Криминология: Учебник / Под ред. В.Г.Лихолоба и В.П.Филонова. - Киев, 1997.
2. Косоплечев Н.П. Методы криминологических исследований. - М, 1985.
Питання 1. Методологічний принцип кримінології. Поняття і види кримінологічних досліджень
Найбільш продуктивним методологічним принципом пізнання соціальних явищ є принцип соціального натуралізму, що знайшов особливий розвиток у працях французького соціолога Еміля Дюркгейма. Відповідно до нього соціальні явища, будучи вищою формою розвитку природи існують так само за законами природи, як і фізичні та біологічні явища. Закони соціальної природи є вищою формою існування фізичних і біологічних законів. Видатний внесок в утвердження принципу соціального натуралізму внесли такі мислителі, як: Джон Локк, Артур Шопенгауер, Огюст Конт, Еміль Дюркгейм, Зигмунд Фрейд та інші.
На принципі соціального натуралізму в юриспруденції була заснована ідея природного права.
Кримінологія повинна так само, як і юриспруденція спиратися у пізнанні злочинності на принцип соціального натуралізму.
Методика кримінологічних досліджень має узгоджуватись з принципом соціального натуралізму.
Кримінологічне дослідження - це процес отримання нових знань про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця для розробки і здійснення заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинності. Кримінологічні дослідження можна класифікувати за наступними критеріями:
-- цільова спрямованість;
-- обсяг вихідної інформації;
-- пізнавальний інструментарій;
-- принцип визначення об'єкта;
-- масштаб;
-- види злочинів.
По цільовій спрямованості - кримінологічні дослідження поділяються на теоретичні і прикладні. Теоретичні дослідження спрямовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні - на вдосконалення практики боротьби із злочинністю.
По обсягу вихідної інформації - дослідження поділяються на повні (суцільні) і вибіркові. Суцільні дослідження включають у себе вивчення усіх одиниць генеральної сукупності (наприклад: усі без виключення злочини на даній території). Вибіркові - це вивчення певної частини генеральної сукупності.
По пізнавальному інструментарію - розрізняють дисциплінарні і комплексні дослідження. У першому випадку проблема вивчається за допомогою кримінологічних засобів і методів. У другому - використовуються не лише кримінологічні засоби і методи, але і дані інших наук ( наприклад: соціології, психології, педагогіки і т.п.).
По принципу визначення об'єкта вивчення - дослідження діляться на територіальні і галузеві.
По масштабам - республіканські, регіональні, місцеві.
Питання 2. Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання
Під кримінологічною інформацією розуміється сукупність відомостей про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, діяльність у сфері протидії злочинності. Як і будь-яка інформація - кримінологічна інформація має відповідати наступним вимогам: повнота, точність, достовірність, корисність, порівнюваність, своєчасність. Джерела кримінологічної інформації залежно від видів поділяються наступним чином:
1) офіційна інформація;
2) неофіційна інформація.
І. Офіційна інформація - це інформація, що виходить від державних органів, громадських організацій і оформлена за встановленими правилами. Офіційна інформація, у свою чергу, поділяється на:
а) нормативно-правову;
б) звітну;
в) процесуальну (крим. справи, протоколи, наглядові матеріали і т.п.);
г) оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація оперативно-розшукової роботи);
д) довідкову (протоколи і т.п.);
е) методичну (огляди, методичні рекомендації);
ж) організаційно-службову (плани роботи, операцій і т.п.)
II. Неофіційна інформація - це відомості, що виходять від окремих осіб і відображають їх особисту інтерпретацію фактів.
Під методом кримінологічного дослідження слід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупність прийомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.
Методика кримінологічного дослідження - це система методів, що застосовуються для - зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи:
1) документальний метод;
2) опитування;
3) спостереження;
4) експеримент.
Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ. Опитування поділяється на два види:
1) інтерв'ю;
2) анкетування громадян.
Інтерв'ю може бути таких видів: вільне, спрямоване, панельне (тобто повторне через деякий час), групове.
Вільне інтерв'ю - пропонується тема, по який респондент у вільній формі веде розповідь.
Спрямоване інтерв'ю - відповіді на чітко сформульовані запитання. Відповіді фіксуються словами "так" чи "ні", балами (1, 2, 3.....), або знаками "+", "-".
Панельне, або повторне, інтерв'ю - повторна бесіда з однією і тією ж особою через деякий час.
Групове інтерв'ю - бесіда не з однією, а з групою осіб.
Метод анкетування - полягає в отриманні відомостей у вигляді письмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети.
Другий метод опитування - це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.
За процедурою проведення, анкетування поділяється на очне і заочне, повне і вибіркове, відкрите і анонімне.
Питання в анкетах формулюються двома способами:
1) відкритим, - коли вони вимагають відповідь у вільній формі;
2) закритим, - коли вони вимагають вибрати відповідь із запропонованого в анкеті набору ("так", "ні").
Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.
Експеримент - як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.
Це були методи збирання кримінологічної інформації.
А тепер:
Методи обробки і аналізу зібраної кримінологічної інформації - це спеціальні прийоми упорядкування, систематизації інформації для того, щоб одержати нові висновки.
Упорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичні ряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.
Обробка інформації, як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Оброблена інформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні із одержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.
Питання 3. Організація кримінологічних досліджень
Кримінологічні дослідження складається з наступних елементів:
1) розробка програми і плану дослідження;
2) підготовка необхідних засобів;
3) збирання інформації;
4) обробка одержаної інформації;
5) інтерпретація одержаної інформації;
6) розробка рекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.
Програма кримінологічного дослідження - це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а також методики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачі дослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюється предмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи і науковий інструментарій дослідження, визначаються форма представлення результатів дослідження.
Гіпотеза дослідження - це науково обґрунтоване передбачення, що формулюється стосовно досліджувальних явищ. Для того, щоб ця гіпотеза перетворилась з передбачення у достовірне знання, вона і має бути перевірена і підтверджена фактами у процесі дослідження.
Гіпотеза формулюється на підставі визначення проблеми яку треба розв'язати. Гіпотеза має узгоджуватись з певними кримінологічними концепціями і принципами.
Завдання, цілі кримінологічні дослідження, а також засоби їх досягнення мають узгоджуватись між собою.
Усі засоби збирання інформації повинні пройти випробування для визначення їх придатності у даному дослідженні. З цією метою проводяться так звані пілотажні (пошукові) дослідження, котрі допомагають уточнити зміст запитань в анкетах, обсяг вибірки, характер гіпотези і т.п.