Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

нормування-шпори

.docx
Скачиваний:
74
Добавлен:
29.02.2016
Размер:
82.36 Кб
Скачать

1 Забруднення довкілля та його класифікація

Забруднення – внесення в НС або виникнення в ньому нових, зазвичай не характерних фіз чинників, хім і біол речовин, які шкодять природним екосистемам та людині.

Розрізняють природне забруднення, яке виникає внаслідок потужних природних процесів (виверження вулканів, лісові пожежі, вивітрювання) без будь-якого впливу людини, і антропогенне, яке є результатом діяльності людини й інколи за масштабами впливу переважає природне. Різні типи забруднення можна розділити на 3 основні: фіз, хім та біол.

Фізичне забруднення пов'язане зі змінами фізичних, температурно-енергетичних, хвильових і радіаційних параметрів зовнішнього середовища. До фізичного забруднення можна віднести вплив шуму й електромагнітне випромінювання, джерелами якого є високовольтні лінії електропередач, електропідстанції, антени радіо- і телекомунікаційних станцій, а останнім часом також деякі побутові електроприлади.

Хімічне забруднення – збільшення кількості хім компонентів певного середовища, а також; проникнення (введення) в нього хім речовин, не притаманних йому або в концентраціях, котрі перевищують норму (хім речовини, важкі метали, пестициди, пластмаси).

Біологічне забруднення – випадкове або пов'язане з діяльністю людини проникнення в екосистеми не притаманних їй рослин, тварин і мікроорганізмів (бактеріологічне); часто справляє негативний вплив при масовому розмноженні нових видів.

2 Мета та завдання природоохоронного та екологічного нормування

Нормування – це діяльність по встановленню гранично допустимих впливів людини на природу. Мета нормування – це встановлення комплексу обов’язкових норм, правил та зобов’язань з ОНПС, використання прир ресурсів та забезпечення ЕБ (ст.31); поєднання економ і еколог інтересів. Визначена таким чином мета нормування антропогенного навантаження на НС передбачає наявність нормативів як на самий вплив, так і на фактори середовища.

Основними об'єктами нормування антропогенного навантаження на природне середовище є рівні концентрацій ЗР у НС, рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на НС, рівні вмісту ШР у продуктах харчування; рівні викидів та скидів у НС забруднювальних хімічних речовин; рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Основним завданням нормування є розробка нормативів.

Нормативи лежать в основі вимірювання балансу екологічних і економічних інтересів людини. Вони необхідні для створення гармонічних еколого–економічних систем.

Завдання нормування - забезпечувати збереження екологічної рівноваги в природних екосистемах у межах їх саморегуляції.

3 Дайте визначення поняттям: нормування, нормативи, забруднювач, екологічна норма

Екологічна норма – 1) обов’язкові межі, що забезпечують збереження екологічного благополуччя екосистем, геосистем та їхніх компонентів (ґрунтів); 2) обмеження рівнів впливу господарської та іншої діяльності, які встановлюються відповідно до природоохоронного законодавства і спрямованої на регулювання питань раціонального природокористування й ОНПС (екологічні нормативи, регламенти, правила, вимоги).

Екологічне нормування якості НПС є юридичним засобом, за допомогою якого визначаються межі дозволеної поведінки щодо довкілля.

Забруднювач – будь-який фізичний чинник, хімічна речовина або біологічний вид (мікроорганізми), який потрапляє в НС або виникає в ньому в кількості, більшій за звичайну, і викликає забруднення середовища.

Нормативи — це сукупність гранично допустимих показників можливого фізичного, біологічного, радіаційного та іншого антропогенного впливу на стан НПС, що не викликають істотних змін у його якості та погіршення здоров'я людей, а також показників використання природних ресурсів, які встановлюються уповноваженими органами держави стосовно видів діяльності юридичних і фізичних осіб.

Нормування – це діяльність по встановленню гранично допустимих впливів людини на природу. Екологічне нормування передбачає так зване допустиме навантаження на екосистеми. Допустимим вважають таке навантаження, під впливом якого відхилення від нормального стану системи гарантовано і не перевищує природних змін середовища, а отже не викликає небажаних наслідків у біоті і не призводить до погіршення якості оточуючого природного середовища.

4 Вказати основні напрямки в яких розробляються нормативи та нормування

Основні напрямки нормування: 1) санітарно-гігієнічне нормув., 2) екологічне; 3) науково-технічне.

Нормування якості НПС виконується з метою встановлення ГДнорм антропогенних впливів, які гарантують екобезпеку населення, збереження генофонду, забезпечуючи рац. використання і відтворення прир. ресурсів в умовах постійного розвитку господ. діяльності. Під антропогенним впливом розуміють діяльність, яка вносить фізичні, хім., біол. зміни в прир. середовище.

Мета нормування – забезпечення науково-обгрунтованого поєднання еколог. і економ. інтересів як основного суспільного процесу.

Екологічне нормування передбачає допустиме навантаження на екосистеми.

Науково-технічне нормування передбачає введення обмежень підприємницької діяльності господ. об’єктів відносно забруднення оточуючого середовища, тобто визначає ГД інтенсивності потоків ШР, які можуть надходити від джерел впливу в НС.

Санітарно-гігієнічне нормування – найбільш розвинена і поширена система нормативних правил і регламентів для оцінювання стану НС.

5 Охарактеризуйте складові природоохоронних норм

Природоохоронні норми визначають правовий режим природних ресурсів, регулюють відносини щодо збереження, раціонального використання, відтворення та розвитку всіх природних ресурсів, встановлюють відповідальність за порушення цих норм.

Серед таких нормативних актів важливе місце посідає Закон «Про охорону навколишнього природного середовища». Він визначає мету, зміст, принципи охорони природи, об´єкти, що підлягають охороні, та ін.

6 Який комплекс робіт включає методика проведення природоохоронного (екологічного) нормування?

Одним із базових механізмів регулювання навколишнього природного середовища є державне екологічне нормування. В екологічному нормуванні необхідно відокремити два напрями: саме нормування та лімітування. При нормуванні визначаються нормативи гранично допустимих викидів і скидів забруднювачів у навколишнє середовище. Мета лімітування полягає в затвердженні для підприємств, установ та організацій лімітів використання або добування природних ресурсів, лімітів викидів і скидів забруднювачів у навколишнє середовище та лімітів на утворення і розміщення відходів. Ці ліміти визначаються з урахуванням гранично допустимих обсягів і встановлюються у вигляді дозволів на викиди і скиди. Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України. У практиці контролю за забрудненням окремих компонентів біосфери використовуються такі нормативні показники - ГДК, ГДВ, ГДС та ін. Найпоширенішим серед них є гранична допустима концентрація (ГДК) – це така кількість шкідливої речовини (в мг на 1 м3 повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) в навколишньому середовищі, яка при постійному контакті або впливі за певний проміжок часу практично не впливає на здоров'я людини і не викликає негативних наслідків у її потомства. При визначенні ГДК враховують не лише ступінь впливу забруднювача на здоров'я людини, а й вплив його на тварин, рослини, мікроорганізми, а також на природні угруповання загалом. Концентрація наявних у повітрі, воді чи ґрунті шкідливих домішок на певний час на певній території називають фоновою концентрацією. Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з граничне допустимою. Усі шкідливі речовини за ступенем небезпечної дії на людину поділяють на чотири класи:I – надзвичайно небезпечні;II – високонебезпечні (;III – помірно небезпечні IV – малонебезпечні

7 Які блоки включає нормативна база ОНПС?

Державна політика в галузі онпс полягає у розробці необхідних заходів щодо охорони та науково-обґрунтованого раціонального використання землі та її надр, водних ресурсів, рослинного та тваринного світу, збереження чистоти повітря та води, забезпечення відтворюваності природних ресурсів та поліпшення оточуючого людину середовища.  Цей підхід до онпс повинен бути підкріплений системою законодавчих актів та нормативно-технічних документів в галузі охорони природи. З метою створення правової бази онпс, Верховна Рада України 25 червня 1991 року прийняла Закон "Про онпс", який передбачає систему гарантій екологічної безпеки людини і вносить певну впорядкованість в систему управління в галузі природокористування. Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

У відповідності із Законом України "Про онпс", розроблені відповідні інші законопроекти, які визначають політику держави при охороні окремих складових навколишнього природного середовища шляхом регулюванням відношень в галузі охорони навколишнього природного середовища, а саме:Закон "Про природно-заповідний фонд України",ЗУпро охорону атмосферного повітря ЗУ про рослинний світ;ЗУ про тваринний світ;ЗУ про Червону книгу України ;Лісовий кодекс України;Кодекс України про надра;Водний кодекс України ;Земельний кодекс України . Крім того, є законопроекти, що регулюють окремі галузі діяльності людини, які можуть впливати на екологічний стан довкілля. Зокрема, це ЗУ про екологічну експертизу.

8 Дайте визначення природоох. (екологічного) нормування та його показників

Екологічне нормування передбачає допустиме навантаження на екосистеми. Допустимим вважають таке навантаж., під впливом якого відхилення від нормального стану системи не перевищує прир. змін середовища, а отже, й не викликає небажаних наслідків у біоті і не призводить до погіршення якості оточуючого прир. середовища. Основою екологічного нормування є показники біологічного різноманіття:

Внутрішньовидове різноманіття (перш за все, генетична та екологічна мінливість, внутрішньопопуляційна структура і міжпопуляційна диференціація у різноманітних умовах середовища як результат пристосування за час існування виду). Оцінками внутрішньо- та міжпопуляційного різноманіття є параметри розподілів: середні значення, коефіцієнти варіації, параметри дисперсії тощо.

Видове різноманіття (флора і фауна ландшафтно-географічних районів як результат видоутворення та історії розвитку видів у конкретних умовах регіону). Зміни видового різноманіття в системах, які виділяють у процесі моніторингу, також враховують в екологічному нормуванні.

9 Еколого-економічні та соціально-екологічні норми

Екологічні нормативи — це закріплені законодавством норми, що регулюють природоохоронні і природоресурсні відносини, спрямовані на задоволення екологічних потреб суспільства й забезпечення оптимальної якості навколишнього середовища людини, мають кількісні значення і визначають рівень екологічної безпеки. За юридичною силою вони поділяються на законодавчі норми (закони) і підзаконні норми, які входять до урядових правових актів, нормативних актів міністерств і відомств, актів місцевого рівня, а за змістом юридичного припису — на попереджувальні, заборонні, відновлювальні, заохочувальні та каральні. Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими державними органами відповідно до законодавства України. Нормування взаємовідносин між суспільством і природою у світлі парадигми збалансованого розвитку нині набуває надзвичайної актуальності. В ідеалі екологічне нормування повинно сприяти забезпеченню збалансованого виробництва і споживання в межах несучої, або господарської, ємності екосистем, тобто здатності витримувати певне максимальне антропогенненавантаження. Сьогодні розвиток екологічного нормування в Україні здійснюється так, щоб забезпечити, по-перше, відповідність норм завданням збереженняекосистем; по-друге, розвиток нормативної бази як елемента управління і засобу контролю в діяльності суб'єктів господарювання; і по-третє, ефективність норм як правових гарантій соціальної захищеності людини.

10 Державна система природоохоронного (екологічного) нормування

Система екологічного нормування являє собою сукупність екологічних нормативів, що містяться в екологічному законодавстві України, а також визначення порядку їх встановлення, зміни та скасування. Вона охоплює такі види екологічних нормативів: а) нормативи безпечності довкілля: гранично допустимі концентрації шкідливих речовин у природних об’єктах (ГДК), гранично допустимі рівні негативного впливу на довкілля (ГДР), нормативи екологічного ризику; б) нормативи якості довкілля: ГДКякості, показники якості (фізичні, біологічні, хімічні, радіаційні тощо); в) нормативи забруднень довкілля небезпечними речовинами, фізичними та біологічними чинниками: гранично допустимі викиди шкідливих речовин в атмосферне повітря (ГДВ), гранично допустимі скиди шкідливих речовин у водні об’єкти (ГДС), ГДРджерела, ліміти на розміщення відходів тощо; г) нормативи використання природних ресурсів: ліміти, квоти, нормативи рекреаційної навантаженості тощо; ґ) інші екологічні нормативи (природного провітрювання, освітленості тощо).

Екологічні нормативи розробляють та вводять у дію органи Мінприроди, МОЗ, та інші уповноважені на те державні органи. Екологічні нормативи можуть розроблятися для кожного окремого джерела забруднення самими підприємствами – забруднювачами і затверджуватися органами Мінприроди (наприклад, ГДВ, ГДС).

31 У чому полягає суть шумового навантаження

Шум – це одна із форм фізичного забруднення довкілля.

Види шумів: постійні, коливні, переривчасті, структурні, імпульсні.

Бел – одиниця вимірювання шумів - відношення діючого значення звукового тиску до мінімального значення яке сприймається вухом людини.

Джерела шуму: всі види транспорту, промислові об’єкти, побутові прилади.

Нормування шуму здійснюється за санітарними і технічними нормами.

Санітарні норми встановлюють максимально-допустимі значення (рівні) інтенсивності шуму з метою захисту людей від його впливу.

В основу санітарно-гігієнічного нормування шуму закладено запобігання виникненню функціональних розладів або захворювань, надмірного стомлення і зниження працездатності як при короткочасній так і повторюваній дії несприятливих чинників виробничого середовища.

Технічне нормування встановлює граничні значення характеристик шуму для різних типів обладнання з урахуванням технічних можливостей. Основною шумовою характеристикою машин є рівні її звукової потужності на основі яких машини порівнюються за шумовими властивостями.

Значення ГДР шумових характеристик машин встановлюються з урахуванням вимог забезпечення на робочих місцях допустимих рівнів шуму.

Шумом прийнято вважати усі неприємні та небажані звуки чи їх сукупність, які заважають нормально працювати, сприймати потрібну звукову інформацію та відпочивати. Адаптація до нього практично неможлива.

Слуховий аналізатор людини характеризують межами сприйняття, розрізняють нижню і верхню межу сприйняття звуку:

• нижня абсолютна межа чутливості - це мінімальна величина подразника, яка викликає відчуття;

• верхня абсолютна межа - максимально допустима величина подразника, яка ще не викликає у людини болю.

Нижню межу сприйняття звуку називають порогом слухового сприйняття, верхню - больовим порогом. Порогом слухового сприйняття називають найменшу величину звукового тиску, яку відчуває орган слуху. Він є різним для звуків різної частоти.

Поріг больового відчуття - це максимальний звуковий тиск, що сприймається вухом як звук, перевищення якого призводить до виникнення больових відчуттів. Тиск, вищий больового порогу, може викликати пошкодження органу слуху.

32 Основні принципи нормування інфразвукових шумів

Інфразвук - це коливання в пружному середовищі, що мають однакову з шумом фізичну природу, але поширюються з частотою,меншою 20 Гц.

Інфразвук (ІЗ) генерується як природними джерелами (вітри, водоспади, хвилі морів, озер, водосховищ, грози, землетруси тощо), так і штучними (міські транспортні засоби, сільськогосподарські машини, поїзди, дорожньо-будівельні машини, водний та повітряний транспорт, вибухи, промислові підприємства). Основними джерелами виробничого інфразвуку є ДВЗ, вентилятори, поршневі компресори та інші тихохідні машини. Хоча людина і не чує інфразвуку, та він чинить несприятливий вплив на весь організм людини, в тому числі й на орган слуху. Внаслідок впливу інфразвуку з рівнями 100-120 дБ виникають головні болі, спостерігається зниження працездатності, виникнення почуття страху, порушення функції вестибулярного апарату, а при частоті 5-10 Гц — відчуття вібрації внутрішніх органів. Інфразвук з частотою 7-8 Гц найбільш небезпечний для людини у зв'язку з тим, що ця частота збігається з альфа-ритмами біострумів мозку і може викликати резонансні явища. Інфразвук поділяють на постійний та непостійний.

Параметрами постійного інфразвуку на робочих місцях, що нормуються, є рівні звукового тиску в октавних смугах частот з середньо геометричними частотами 2, 4, 8, 16 Гц.

Основною шумовою характеристикою машин є рівні її звукової потужності, на основі яких машини порівнюються за шумовими властивостями.

Значення ГДР шумових хар-к машин встановлюються з урахуванням вимог забезпечення на робочих місцях допустимих рівнів шуму.

Значення ГДР шумових хар-к машин, що встановлюються в октавних смугах частот рівнів звукового тиску визначаються для кожної октавної смуги.

33 Суть нормування ультразвукових шумів

Ультразвукові хвилі можуть поширюватися у будь-якому середовищі: рідкому, твердому, газоподібному. Швидкість поширення у цих середовищах різна і залежить від їхніх властивостей. Частотна характеристика і довжина хвилі (менша, ніж у чутних звуків) значною мірою визначають особливості поширення ультразвукових коливань у навколишньому середовищі.

Ультразвук за способом передачі від джерела до людини буває:

• повітряним, що передається через повітряне середовище;.

• контактним, що передається на руки працюючої людини через тверде чи рідке середовище.

Нормування ультра- та інфразвука. Допустимі рівні звукового тиску для робочих місць ультразвукових установок визначені в дер-жавному стандарті ГОСТ 12.1.001-89. ССБТ ”Ультразвук. Загальні вимоги безпеки”. Нормовані величини мають наступні значення: при середньогеометричній частоті 1/3 октанової смуги 12,5 кГц - 75 дБ, при 16 кГц - 85 дБ і при частотах вище 20 кГц - 110 дБ. Якщо сумарний час впливу ультразвука менше чотирьох годин за зміну, то допустимі рівні збільшуються так само, як і під дією шуму.

Вплив ультразвуку на організм людини спричиняє головний біль; утому; підвищену збудливість; закладеність у вухах; відхилення з боку вестибулярного, слухового, зорового та інших аналізаторів;

порушення ендокринних та обмінних процесів; зміни функції серцево-судинної системи. У вираженій стадії захворювання відбувається органічне ураження центральної нервової системи, можливі діенцефальні кризи, психічні порушення, втрата працездатності.

41 До яких налідків призводять електромагнітні випромінювання на людину та об’єкти довкілля.

ЕМП - це

Ступінь впливу ЕМП на організм людини залежить від діапазону частот, інтенсивності та тривалості дії, характеру випромінювання (неперервне чи модульоване), режиму опромінення, розміру опромінюваної поверхні тіла, індивідуальних особливостей організму.

ЕМП можуть викликати біологічні та функціональні несприятливі ефекти в організмі людини. Функціональні ефекти проявляються у передчасній втомлюваності, частих болях голови, погіршенні сну, порушеннях ЦНС та серцево-судинної систем. При систематичному опроміненні ЕМП спостерігаються зміни кров'яного тиску, сповільнення пульсу, нервово-психічні захворювання, деякі трофічні явища (випадання волосся, ламкість нігтів). Сучасні дослідження вказують на те, що радіочастотне випромінювання, впливаючи на ЦНС, є вагомим стрес-чинником.

Біологічні несприятливі ефекти впливу ЕМП проявляються у тепловій та нетепловій дії. Теплова дія ЕМП призводить до підвищення температури тіла та нагрівання органів та тканин організму внаслідок переходу електромагнітної енергії у теплову. Таке нагрівання особливо небезпечне для органів із слабкою терморегуляцією (головний мозок, око, нирки, шлунок, кишечник, сім'яники).

Результати проведених досліджень по оцінці впливу мобільного телефону, комп’ютера і інших сучасних радіоелектронних засобів на різні організми як в робочому, так і у вимкненому стані виявились невтішними і показали вкрай негативний їх вплив на стан біологічних об’єктів, що виявилось: - в зменшенні рухомої активності і виживаності мікроорганізмів; - в збільшенні смертності мікроорганізмів; - в погіршенні регенерації тканин; - в порушенні ембріонального і личиночного розвитку; - в зниженні біохімічних реакцій, порушенні метаболізму; - в зниженні енергетичного потенціалу в усіх життєво важливих системах організму.

42 Нормування лісогосподарського вирубування

- у області охорони, використання і відтворення лісів головним лімітуючим показником є розрахункова лісосіка, що визначає рівність між кількістю щорічного приросту лісу і вирубуваної у порядку заготовок деревини;

- число тієї або іншої популяції тварин, від яких залежить стан лісу (наприклад лосів, що поїдають молоду зелену поросль, кабанів, що руйнують коріння дерев у пошуках плодів);

Ліцензія на використання лісів. Основи  лісового законодавства України передбачають 2 види лісокористування: основне і побічне. Основне - заготівка деревини і живиці; побічне - збір ягід, грибів, горіхів, сінокосіння, охота, рибальство. Таке ділення важливе для характеристики дозволенного порядку в лісовому господарстві. Основне лісокористування проводиться в плановому порядку. Для цього органи лісового господарства і уряд України:

- визначають потреби в деревині як усередині країни, так і на експорт; - встановлюють розрахункову лісосіку по окремим регіонам і лісгоспам, тобто визначають ліміт вирубки на рік на відповідній ділянці лісу з урахуванням щорічного приросту деревини; - визначають загальний об'єм древостія, підмета вирубці в різних регіонах; - на основі даних лісосічного фонду і затверджених нарядів лісгосп виписує лісорубальні квитки - це різновид ліцензії, вживаної в лісовому господарстві. У ньому указується об'єм деревини, що підлягає вирубці, вид дозволеної рубки, породи дерев, місце, терміни початку і завершення робіт.

При ліцензуванні лісокористування закон вимагає дотримання основних правил ведення лісового господарства і норм охорони лісів. До їх числа відносять принцип використання лісів, що не виснажило, раціонального використання земель державного лісового фонду, постійне підвищення кліматорегулюючих, водоохоронних функцій лісу, охорона і відтворення лісових ресурсів.

11 В яких випадках застосовується науково-технічне нормування?

Науково–технічне нормування – це введення обмежень діяльності господарських об'єктів відносно забруднення оточуючого середовища, тобто визначає гранично допустимі інтенсивності потоків ШР, які можуть надходити від джерел впливу в повітря, воду і грунт. Таким чином, від підприємств вимагається не безпосереднє забезпечення тих або інших ГДК, а дотримання ГДВ і ГДС ШР, які встановлені для народногосподарського об'єкту в цілому або для конкретних джерел, які входять до складу цього об'єкту. Зафіксоване перевищення величин ГДК в оточуючому середовищі саме по собі не є порушенням з боку підприємства, хоча, як правило, є сигналом невиконання встановлених науково–технічних нормативів або свідчить про необхідність їх перегляду.

До науково–технічних нормативів, крім нормативів скидів та викидів, відносяться також технологічні, технічні, будівельні, містобудівельні норми і правила (наприклад БНіП), які містять вимоги з ОНПС. В основу розробки науково–технічних нормативів покладений такий принцип: за умовами дотримання цих нормативів об'єктами господарської діяльності регіону вміст будь–якої ШР (домішки) у воді, повітрі та грунті має задовольняти вимогам санітарно–гігієнічного нормування.

12 Показники нормування забруднюючих речовин у повітрі

Згідно з ЗУ „Про охорону атмосферного повітря", для обмеження забруднення та можливості контролю стану повітряного середовища Мін охорони здоров'я (МОЗ) встановлюються ГДК забруднюючих атмосферу речовин. Нормативами забруднення повітря визначені граничні межі вмісту ШР як у виробничій зоні (призначена для розташування промислових підприємств, дослідних виробництв, науково-дослідних інститутів), так і у селітебній зоні (призначена для розташування житлового фонду, громадських будівель і споруд) населених пунктів.

Найпоширенішою серед них є ГДК — це така маса ШР в одиниці об'єму (в мг на 1м3 повітря, 1л рідини чи 1кг твердої речовини) окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутніх поколінь.

Контроль за якістю біосфери здійснюється зіставленням фонової концентрації з гранично допустимою: Сф/ГДК < 1.

Що шкідливіша речовина, то складніше здійснити захист атмосферного повітря і то нижчий його ГДК. Для кожної речовини встановлюються два нормативи концентрації: максимально разова і середньодобова.

Максимально разова концентрація - це найвище значення ЗР у повітрі, отримане завдяки аналізі багаторазово відібраних проб. Поняття ГДКмр використовується при встановленні науково-технічних нормативів ГДВ ЗР. Максимальна разова ГДК встановлюється для відвернення рефлекторних реакцій у людини через подразнення органів дихання за короткотривалого впливу (до 20 хв) атмосферних забруднень. ГДКмр встановлюються для промислових підприємств.

Середньодобова концентрація – це середньо­арифметичне значення разових концентрацій у пробах атмосферного повітря впродовж 24 годин безперервно або з рівними інтервалами між відборами. ГДКсд встановлюється для запобігання негативного впливу на людський організм протягом цілодобового використання повітря. ГДКсд встановлюються для зон житлової забудови.

Нормування викидів ЗР у НС виконується шляхом встановлення ГДВ цих речовин в атмосферу. ГДВ – к-ть ШР, яку не дозволяється перевищувати при викиді в атмосферу в одиницю часу.

Якщо значення ГДВ з об'єктивних причин не можуть бути досягнуті, то для таких підприємств встановлюють значення тимчасово погоджених викидів (ТПВ) ШР і вводиться поетапне зниження показників викидів ШР до значень, які забезпечували б дотримання ГДВ. Громадський екологічний моніторинг має право вирішувати питання оцінки відповідності діяльності підприємства стосовно встановлених значень ГДВ або ТПВ шляхом визначення концентрацій ЗР у приземному шарі повітря (наприклад, на межі санітарно-захисної зони).

Фоновим вважається такий вміст ЗР, котрий відповідає або близький до його природного складу.

13 Показники нормування забруднюючих речовин водних об’єктів

Основним показником нормування ЗР водних об'єктів є ГДК у воді водойми господарсько–питного та культурно–побутового водокористування ГДКв, ГДКд.

ГДКв – це концентрація ШР у воді, яка не повинна чинити прямої або непрямої дії на організм людини протягом всього її життя, а також: не впливати на здоров'я наступних поколінь і не повинна погіршувати гігієнічні умови водокористування.

ГДК ЗР у водоймі (річці, озері, морі, підземних водах) відповідає рівню забруднення, яке виключає несприятливий вплив на організм людини та можливість обмеження або порушення нормальних умов господарсько–питного, культурно–побутового та інших видів водокористування.

ГДКд – ГДК домішок у воді водного об'єкта – це такий нормативний показник, який включає несприятливий вплив на організм людини і можливість обмеження чи порушення нормальних умов господарсько–питного, побутового та інших видів водокористування.

Загальні показники якості промислових вод, що скидаються у відкриті водойми господарсько–питного та культурно–побутового призначення:

♦Розчинений кисень,♦БСК,♦Завислі речовини,♦Запахи, присмаки,♦Кольоровість,♦Водневий показник,♦Спливаючі речовини, ♦Мінеральний склад, ♦Збудники захворювань, ♦Температура води

♦Отруйні речовини

Нормування скидів ЗР у НС виконується шляхом встановлення ГДС забруднювальних хімічних речовин із стічними водами у водні об'єкти.

ГДС – це маса речовин у стічних водах, максимально допустима до відведення з установленим режимом у даному пункті водного об'єкта за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води у контрольованому пункті. ГДС встановлюється з урахуванням ГДК в місцях водоспоживання, асиміляційних властивостей водного об'єкта і оптимального розподілу маси речовин, що скидаються між водокористувачами, які скидають стічні води.

В зв'язку з поліфункціональним використанням водойм та різноманітністю форм впливу на організми (контактний, дія через внутрішні органи, дія на органи чуття) вводиться лімітуюча ознака шкідливості (ЛОШ) – відображає пріоритетність вимог до якості води. Для водойм встановлено окреме нормування якості води, який пов'язаний із категорією водокористування:

•для господарсько–питного водопостачання населення і підприємств харчової промисловості – встановлюються загально-санітарні та органолептичні ліміти;

•для культурно–побутового призначення (для купання, спорту, відпочинку населення) – встановлюються санітарно–токсикологічні ліміти;

•для рибогосподарського призначення – встановлюються токсикологічні та частково органолептичні ліміти.

14 Показники нормування забруднюючих речовин в грунті

Важливими заходами щодо збереження грунтів є гігієнічне регламентування їхнього забруднення. Розроблено методичні рекомендації щодо встановлення гранично допустимої кількості (ГДК) хімічних речовин у ґрунтах.

ГДКгр – це концентрація ШР у верхньому орному шарі грунту, яка не повинна чинити прямого або опосередкованого негативного впливу на контактуючі з грунтом середовища (атмосфера та гідросфера) і на здоров'я людини. Крім ГДКгр застосовується показник орієнтовно–допустимої кількості забруднюючої ґрунти хімічної речовини (ОДК), який визначається розрахунковим методом.

Нормування здійснюється за 3 напрямками:

♦вміст ядохімікатів в кореневому шарі ґрунту на сільськогосподарських угіддях;

♦накопичення токсичних речовин на території підприємства;

♦забруднення грунту в жилих районах.

Для кореневого шару встановлюються наступні види показників допустимої концентрації:

•допустима концентрація речовин в ґрунті, при якій їх вміст в продуктах для харчових та кормових цілей не перевищує допустимі залишкові кількості (ДЗК) або ГДК в продуктах харчування –ГДКпр;

•допустима (для летючих речовин) концентрація, при якій надходження речовини в повітрі не перевищує встановлену ГДК для атмосферного повітря –ГДКап;

•допустима концентрація, при якій надходження речовин в ґрунтові води не перевищує ГДКв для водних об'єктів;

•допустима концентрація, яка не впливає на мікроорганізми та процеси самоочищення ґрунту.

Санітарний стан грунту оцінюється також за наступними показниками:

>санітарно–хімічні оцінки (санітарне число, кислотність, БСК, окислюваність, вміст сульфатів, хлоридів);

>санітарно–ентомологічні оцінки (чисельність комах, пов'язаних з помешканням, в першу чергу мух);

>санітарно–гельмінтологічні оцінки (чисельність гельмінтів);

>санітарно–бактеріологічні оцінки (бактерії кишкової групи та ін. мікроорганізми, які викликають захворювання людини та домашніх тварин).

15 Нормативи екологічної безпеки

Нормативи екологічної безпеки: ГДК ЗР у НС, ГДР акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на НС, гранично допустимий вміст ШР у продуктах харчування.

Показники нормування накопичення відходів. Рівень накопичення відходів на території підприємства звичайно встановлюється за двома показникам:

•гранична кількість токсичних промислових відходів на території підприємства;

•граничний вміст токсичних сполук в промислових відходах.

Гранична кількість відходів на території підприємства – це така їх кількість, яку можна розмістити при умові, що можливе накопичення шкідливих речовин у повітрі не перевищує 30% ГДК в повітрі робочої зони, тобто ГДКрз.

Гранична кількість відходів визначається шляхом:

-вимірювання вмісту токсичних речовин у повітрі (з врахуванням ефекту сумації);

-отриманням середньозваженої концентрації;

-поділом її на відповідне значення.

Граничний вміст токсичних сполук у відходах визначає клас небезпеки цих відходів.

Показники нормування ЗР в харчових продуктах. Основний показник – допустима залишкова кількість (ДЗК) ШР в продуктах харчування (ГДКпр).

ДЗК – допустимі залишкові кількості – це максимальні кількості речовини, які надходячи в організм протягом всього життя, не викликають ніяких порушень у здоров’ї людей.

ГДКпр – це концентрація ШР в продуктах харчування, яка протягом необмеженого часу (при щоденному впливі) не викликає захворювань або відхилень у стані здоров'я людини.

Показники нормування екологічної безпеки:

•ГДРа – ГДР акустичного шкідливого впливу на НС

•ГДРе – ГДР електромагнітного шкідливого впливу на НС

•ГДРр – ГДР радіаційного шкідливого впливу на НС

•ГДРф – ГДР шкідливого впливу фізичних факторів на НС

•ГДРб – ГДР шкідливого впливу біологічних факторів на НС

16 За якими формулами визначають ІЗА і КІЗА

Для оцінки стану повітряного середовища в цілому запропонований ряд комплексних показників забруднення атмосфери (сумісно з декількома забруднюючими речовинами), найпоширенішим є комплексний індекс забруднення атмосфери (Іза). Його розраховують як суму нормованих за ГДКсд і приведених до концентрації діоксиду сірки середнього вмісту різних шкідливих речовин:

Комплексний ІЗА (КІЗА) – це кількісна характеристика рівня забруднення атмосфери, утвореного n речовинами, що присутні в атмосфері.

КІЗА розраховується за формулою:

де: іі– індивідуальний індекс забруднення для і–ої речовини; – середня концентрація в повітрі і–ої речовини; ГДКсд – ГДК середньдобова для і–ої речовини; аі– безрозмірна константа приведення ступеня шкідливості і–ої речовини до шкідливості діоксиду сірки, яка залежить від того, до якого класу небезпечності належить ЗР:

-1КН-1,7 -2КН-1,3

-3КН-1,0 -4КН-0,9

17 Категорії водокористування та показники їх нормування

Водокористування – це використання водних об'єктів для задоволення потреб населення та об'єктів господарської діяльності.

В залежності від цілей водокористування джерела водопостачання поділяються на дві категорії.

До 1 категорії відносяться водні об'єкти, що використовуються в якості джерел централізованого або нецентралізованого господарсько–питного водопостачання, а також для водопостачання підприємств харчової промисловості.

До 2 категорії відносяться водні об’єкти для культурно–побутових цілей і ті, що знаходяться в межах населених пунктів.

А також існує і 3 категорія водокористування, до якої відносять води рибогосподарського призначення для розведення риб.

Для водойм встановлено окреме нормування якості води, який пов'язаний із категорією водокористування:

•для господарсько–питного водопостачання населення і підприємств харчової промисловості – встановлюються загально-санітарні та органолептичні ліміти;

•для культурно–побутового призначення (для купання, спорту, відпочинку населення) – встановлюються санітарно–токсикологічні ліміти;

•для рибогосподарського призначення – встановлюються токсикологічні та частково органолептичні ліміти.

За санітарною ознакою встановлюються мікробіологічні й паразитологічні показники води (число мікроорганізмів і число бактерій групи кишкових паличок в одиниці об'єму). Токсикологічні показники води, що характеризують нешкідливість її хімічного складу, визначаються вмістом хімічних речовин, яке не повинно перевищувати встановлених нормативів. При визначенні якості води враховуються органолептичні (сприймання органами почуттів) властивості: температура, прозорість, колір, запах, смак, жорсткість. 

18 Нормативи якості водойм рибогосподарського призначення

Нормативи якості води встановлено для двох видів рибогосподарського водокористування: водойми, що використовуються для відтворення і збереження цінних сортів риб та водойми, що використовуються для всіх інших рибогосподарських потреб. Нормативи складу і властивостей води водойм, що використовуються для рибогосподарських потреб, можуть поширюватися на ділянку скидання стічних вод у разі швидкого змішування їх з водою об'єктів або на ділянку, розташовану нижче від місця скидання стічних вод. На ділянках масового нересту і нагулу риби скидання стічних вод забороняється.

У разі скидання стічних вод у рибогосподарські водойми стосовно них встановлюють жорсткіші вимоги, ніж до стоків у водойми, що використовуються для господарсько-питних і культурно-побутових потреб, а саме:

Розчинений кисень. Взимку кількість розчиненого кисню (після змішування стічних вод з водою водойми) не повинна становити менше, ніж 6 і 4 мг-л для водойм першої та другої категорій водокористування відповідно; влітку - не менше, ніж 6 мг-л у пробі, відібраній до 12 години дня, для всіх водойм.

Повне БСК за температури 20°С не повинно перевищувати 3мг\л у водоймах обох видів рибогосподарського водокористування.

Отруйні речовини не повинні міститися у концентраціях, що можуть чинити пряму або опосередковану шкідливу дію на риби чи водні рослини та організми, які споживають риби.

Температура води внаслідок скидання стічних вод не повинна підвищуватися влітку більше, ніж на 3°С, а взимку - на 5°С.

ГДК ШР у воді водойм рибогосподарського призначення – це концентрація, за якої не повинно чинитися шкідливий вплив на популяції, у першу чергу промислові.

19 Види нормативів якості води

Установлено два види нормативів: санітарно–гігієнічні нормативи якості води (для потреб населення) та рибогосподарські нормативи. У зазначених нормативах науково обґрунтована концентрація ЗР та показники якості води (загально фізичні, біологічні, хімічні, радіаційні), які не виливають прямо або опосередковано на життя та здоров'я населення.

В Україні технічні та гігієнічні вимоги до якості води господарсько–питного призначення встановлені ГОСТ. Згідно вимогам стандарту вода має бути безпечною в епідеміологічному відношенні, нешкідливою за хімічним складом і мати високі органолептичні властивості.

Встановлені нормативи якості води для водойм за двома категоріями водокористування:

До першої відносяться ділянки водойм, що використовуються як джерела централізованого чи нецентралізованого (децентралізованого) господарсько–питного водопостачання, а також для водопостачання підприємств харчової промисловості.

До другої категорії належать ділянки водойм, що використовуються для купання, занять спортом та відпочинку населення, а також ті, що знаходяться в межах населених пунктів. Крім того, встановлені більш жорсткі нормативи якості стічних вод, що скидаються у водойми, які використовують з рибогосподарською метою.

20 Напрями нормування забруднюючих речовин в грунті

Нормування ЗР в ґрунті здійснюється за 3 напрямками:

•нормування вмісту шкідливих хімічних речовин в орному шарі грунту;

•нормування накопичення токсичних речовинна території підприємства;

•нормування забруднення грунту в житлових районах, переважно в місцях збереження побутових відходів.

За ступенем шкідливості хімічні речовини за умови їх систематичного проникнення у ґрунт розташовуються в такій послідовності: пестициди та їх метаболіти, важкі метали, мікроелементи, нафтопродукти, сірчисті сполуки, речовини органічного синтезу. В грунтах нормується в основному вміст пестицидів, тобто отрутохімікатів, які використовуються для боротьби із шкідниками, хворобами, бур'янами, паразитами, гризунами – інсектицидів, фунгіцидів, гербіцидів, акарицидів.

Пестициди – це хімічні сполуки (речовини), які використовуються як засоби захисту рослин і тварин від шкідливих організмів. Залежно від ступеня небезпечності для людей і тварин пестициди поділяють на:

>високотоксичні – 50–200 мг*кг–1;

>середньо токсичні – 200–1000 мг*кг–1;

>малотоксичні – понад 1000 мг*кг–1.

Цілком придатну оцінку екологічного стану земель можна отримати за допомогою даних, що характеризують рівень пестицидного навантаження, однак для більшої об'єктивності необхідно мати інформацію про залишкову кількість пестицидів у грунтах і рослинах. Рівень забрудненості грунтів та рослинної маси залишками пестицидів визначають шляхом порівняння фактичного вмісту пестицидів у ґрунті або у сільськогосподарській продукції з ГДК. Перевищення фактичного вмісту залишкової кількості пестицидів відносно ГДК є показником небезпечності екологічної ситуації.

36 Які існують критерії оцінки несприятливого впливу вібрації на людину

Критерії оцінки несприятливого впливу вібрації:

1 Безпека, яка забезпечує непорушне здоров’я оператора і виключає можливість виникнення травмонебезпечних чи аварійних ситуацій через дію вібрації.

2 Межа зниження продуктивності праці. Забезпечує підтримку нормативної продуктивності які не знижується через розвиток втоми під впливом вібрації.

3 Комфорт при якому людина має відчуття комфортності умов праці.

37 Основні аспекти захисту довкілля від шуму

Відповідно до ЗУ: органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та громадяни при здійсненні своєї діяльності зобов’язані вжити необхідні заходи щодо запобігання та недопущення перевищення встановлених рівнів акустичного впливу на НПС і здоров’я людини. Громадяни зобов’язані дотримувати вимоги, встановлені з метою зниження побутового шуму у квартирах, а також у дворах жилих будинків, на вулицях, у місцях відпочинку та інших громадських місцях.

Захист людини від шкідливого впливу шуму є однією з найважливіших соціально-економічних проблем сучасності, від розв'язання якої залежить здоров'я працівників підприємств, установ, організацій, мешканців промислових центрів, міст.

Основною метою боротьби з шумом є його повне усунення, а за неможливості цього - зниження інтенсивності шуму до допустимих меж, які визначені відповідними нормами.

Санітарні норми встановлюють максимально допустимі значення (рівні) інтенсивності шуму з метою захисту людей від його шкідливого впливу. В основу санітарно-гігієнічного нормування шуму закладено запобігання виникненню функціональних розладів або захворювань, надмірного стомлення і зниження працездатності як при короткочасних, так і повторній дії несприятливих чинників виробничого середовища. Так за даними медиків дія шуму може спричиняти нервові, серцево-судинні захворювання, виразкову хворобу, порушення обмінних процесів та функціонування органів слуху тощо.

39 Наведіть приклади джерел електромагнітних полів антропогенного походження

ЕМП - це

Головними джерелами електромагнітних полів є:

• радіо-, телевізійні станції;

• радіолокаційні станції (радари);

• високовольтні лінії електропередач;

• всі види електротранспорту;

• промисловість, у якій використовується потужне електрообладнання;

• телевізори, монітори, стільникові телефони тощо.

40 Наведіть показники гранично допустимих рівнів складових електромагнітного поля на робочих місцях і для населення

ЕМП - це

Простір навколо джерела ЕМП умовно поділяють на ближню зону (зону індукції) та дальню зону (зону випромінювання). Для оцінювання ЕМП у цих зонах використовують різні підходи. Ближня зона охоплює простір навколо джерела ЕМП, що має радіус, який приблизно дорівнює 0,17 довжини хвилі. В цій зоні електромагнітна хвиля ще не сформована, тому інтенсивність ЕМП оцінюється окремо напруженістю магнітної та електричної складової поля (у більшій мірі несприятлива дія ЕМП в цій зоні зумовлена електричною складовою). У ближній зоні, зазвичай, знаходяться робочі місця, на яких присутні джерела електромагнітних випромінювань з довжиною хвилі меншою, ніж 1 м. Інші - знаходяться практично завжди у дальній зоні, в якій електромагнітна хвиля вже сформувалася. У цій зоні ЕМП оцінюється за кількістю енергії (потужністю), що переноситься хвилею в напрямку свого поширення. Для кількісної оцінки цієї енергії застосовують значення поверхневої густини потоку енергії, що визначається у Вт-м2.

Допустимі рівні напруженості ЕМП радіочастотного діапазону на робочих місцях та в місцях знаходження персоналу, де є джерело ЕМП, регламентуються за ГОСТ. Стандарт стосується ЕМП діапазону частот 60 кГц-300 МГц. ЕМП цього радіочастотного діапазону слід оцінювати напруженістю електричної та магнітної складових, а у діапазоні частот 300 МГц-300 ГГц поверхневою густиною потоку енергії.

Напруженість ЕМП в діапазоні частот 60 кГц-300 МГц на робочих місцях персоналу протягом однієї доби не має перевищувати становлених ГДР.

45 Нормативи якості навколишнього середовища та його варіанти (ГДК, ГДР ОБРВ)

Система екологічних нормативів включає: нормативи екологічної безпеки (ГДК ЗР у НС, ГДР акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на НС, гранично допустимий вміст ШР у продуктах харчування), ГДВ та ГДС у НС забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних та біологічних факторів.

Екологічні нормативи повинні відповідати вимогам ОНПС та здоров’я людей від негативного впливу його забруднення.

Нормативи ГДК ЗР у НС та рівні шкідливих фізичних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш жорсткі нормативи ГДК ЗР та інших шкідливих впливів на НС.

Екологічні нормативи розробляють і вводять у дію державні природоохоронні органи, органи охорони здоров’я та інші уповноважені державні органи.

Найпоширенішою серед них є ГДК — така маса ШР в одиниці об’єму (в мг на 1 м3 повітря, 1 л рідини чи 1 кг твердої речовини) окремих компонентів біосфери, періодичний чи постійний, цілодобовий вплив якої на організм людини, тварин і рослин не викликає відхилень у нормальному їх функціонуванні протягом усього життя нинішнього та майбутніх поколінь.

ГДР – максимальний рівень або максимальна концентрація шкідливого чинника, який, діючи на організм упродовж необмеженого часу, не викликає порушень здоров’я протягом життя людини, а також у її нащадків.

Орієнтовний безпечний рівень впливу речовин (ОБРВ) – це максимальна концентрація ЗР, яка визнається орієнтовно безпечною при дії на людину та встановлюється як тимчасовий гігієнічний норматив допустимого вмісту речовини в атмосферному повітрі населених пунктів. ОБРВ подані на основі короткочасних досліджень за відповідною методикою та починає діяти після затвердження Головним державним санітарним лікарем України на обмежений термін. 

46 Нормування якості питної води за гігієнічними ознаками

Вимоги до якості води нецентралізованого водопостачання визначені Санітарними правилами і нормами СанПиН, причому нормуються запах, смак, кольоровість, мутність, колі-індекс, а також вказується, що вміст хімічних речовин не повинен перевищувати значень відповідних ГДК. 

Під якістю води в цілому розуміється характеристика її складу та властивостей, що визначає її придатність для конкретних видів водокористування; при цьому показники якості представляють собою ознаки, за якими проводиться оцінка якості води. 

Якість води – це сукупність фізичних, хімічних, біологічних та бактеріологічних показників,які задовольняють вимоги споживачів. Вимоги до якості води нормуються державними галузевими стандартами або технічними умовами.

За гігієнічною ознакою встановлюються мікробіологічні й паразитологічні показники води (число мікроорганізмів і число бактерій групи кишкових паличок в одиниці об'єму). Токсикологічні показники води, що характеризують нешкідливість її хімічного складу, визначаються вмістом хімічних речовин, яке не повинно перевищувати встановлених нормативів. При визначенні якості води розраховуються органолептичні (сприймання органами почуттів) властивості: температура, прозорість, колір, запах, смак, жорсткість. 

21 Послідовність розташування за ступенем шкідливості хімічних речовин грунту

За ступенем шкідливості хімічні речовини за умови їх систематичного проникнення у ґрунт розташовуються в такій послідовності: пестициди та їх метаболіти, важкі метали, мікроелементи, нафтопродукти, сірчисті сполуки, речовини органічного синтезу. В грунтах нормується в основному вміст пестицидів, тобто отрутохімікатів, які використовуються для боротьби із шкідниками, хворобами, бур'янами, паразитами, гризунами – інсектицидів, фунгіцидів, гербіцидів, акарицидів.

Пестициди – це хімічні сполуки (речовини), які використовуються як засоби захисту рослин і тварин від шкідливих організмів. Залежно від ступеня небезпечності для людей і тварин пестициди поділяють на:

>високотоксичні – 50–200 мг*кг–1;

>середньо токсичні – 200–1000 мг*кг–1;

>малотоксичні – понад 1000 мг*кг–1.

Цілком придатну оцінку екологічного стану земель можна отримати за допомогою даних, що характеризують рівень пестицидного навантаження, однак для більшої об'єктивності необхідно мати інформацію про залишкову кількість пестицидів у грунтах і рослинах. Рівень забрудненості грунтів та рослинної маси залишками пестицидів визначають шляхом порівняння фактичного вмісту пестицидів у ґрунті або у сільськогосподарській продукції з ГДК. Перевищення фактичного вмісту залишкової кількості пестицидів відносно ГДК є показником небезпечності екологічної ситуації.

22 Шлях потрапляння нітратів у харчові продукти

Нітрати - це солі азотної (NaNO3), а нітрити - азотистої (NaNo2) кислот. Нітрати та молекулярний азот (N2) присутній у НПС (повітрі, воді, фунті), в продуктах харчування внаслідок кругообігу азоту в природі. У ґрунті нітратів більше, ніж в інших об'єктах середовища, в зв'язку з внесенням до нього мінеральних та органічних добрив, потраплянням відходів переробки сировини різними підприємствами. З ґрунтів нітрати проникають у воду і рослини, а з водою та продуктами рослинництва - в організм людини. Надмірна кількість нітратів у продуктах харчування становить велику небезпеку для здоров'я людини. Останнім часом доведено канцерогенну дію нітратів, особливо у разі тривалого і систематичного надходження їх в організм людини.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, добова норма нітратів становить 5 мг на 1кг маси людини. Самі нітрати не токсичні. Потенційна токсичність їх зумовлена тим, що в надмірних кількостях в організмі людини вони перетворюються в нітрити, які спричиняють зміни стану здоров'я.

Харчові продукти з вмістом нітратів вищим за допустимі рівні реалізовувати не дозволяється, їх слід знищувати або, за наявності дозволу санітарно-ветеринарної служби, використовувати як корм для тварин. При вмісті нітратів у 2 рази більше встановлених рівнів, санітарна служба може дати дозвіл на використання таких продуктів для харчування людей у разі змішування їх з іншими незабрудненими продуктами. Забруднені овочі слід споживати у відвареному вигляді, оскільки 50% нітратів переходить у відвар.

Контроль за дотриманням встановлених допустимих рівнів нітратів у сфері виробництва продовольчих товарів покладено на органи Держстандарту України.

23 Основні напрямки роботи запобіжного санітарного нагляду з питань гігієни харчування

Практичним втіленням і досягненням науки про харчування та оздоровчих заходів, спрямованих на покращення харчування, якості харчових продуктів та умов їх одержання, займаються фахівці з гігієни харчування і співробітники санітарно-епідеміологічних станцій.

Основні напрямки роботи цих спеціалістів у проведенні запобіжного санітарного нагляду з питань гігієни харчування включають:

• перспективне планування та розробку норм проектування харчових підприємств і пристосування наявних споруд під підприємства харчової промисловості;

• впровадження нових технологій, зміну асортименту і рецептури харчових продуктів;

• застосування нових видів сировини;

• розробку стандартів і технічних умов на використання нових видів продукції;

• використання нових більш безпечних пестицидів та інших заходів захисту рослин і тварин.

24 Що потрібно робити з продуктами харчування, у яких вміст нітратів перевищує допустимі рівні?

Надмірна кількість нітратів у продуктах харчування становить велику небезпеку для здоров'я людини. Останнім часом доведено канцерогенну дію нітратів, особливо у разі тривалого і систематичного надходження їх в організм людини.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, добова норма нітратів становить 5 мг на 1кг маси людини. Самі нітрати не токсичні. Потенційна токсичність їх зумовлена тим, що в надмірних кількостях в організмі людини вони перетворюються в нітрити, які спричиняють зміни стану здоров'я (нітрити діють на гемоглобін крові). Нітрати при високих концентраціях діють також на засвоєння вітаміну А, порушують діяльність ендокринної системи, серця тощо.

Міністерством охорони здоров'я України затверджено максимально допустимі рівні нітратів (МДР) у плодоовочевій продукції. Харчові продукти з вмістом нітратів вищим за допустимі рівні реалізовувати не дозволяється, їх слід знищувати або, за наявності дозволу санітарно-ветеринарної служби, використовувати як корм для тварин. При вмісті нітратів у два рази більше встановлених рівнів, санітарна служба може дати дозвіл на використання таких продуктів для харчування людей у разі змішування їх з іншими незабрудненими продуктами. Забруднені овочі слід споживати у відвареному вигляді, оскільки 50% нітратів переходить у відвар. Контроль за дотриманням встановлених допустимих рівнів нітратів у сфері виробництва продовольчих товарів покладено на органи Держстандарту України.

25 Дайте визначення ГДВ, ГДС, ТПВ та фонове забруднення

ГДВ - це маса ШР, яка не повинна перевищуватися під час викиду в атмосферу за одиницю часу.

ГДВ встановлюється для кожного джерела забруднення атмосфери і для кожного інгредієнту, який надходить до атмосфери з цього джерела, таким чином, що викиди ШР від даного джерела та від сукупності джерел усього населеного пункту з урахуванням розсіювання ШР в атмосфері не створюють приземну концентрацію, яка перевищувала б їх ГДКмр.

ГДС - це маса речовини в стічних водах, максимально допустима в об'ємах водовідведення з встановленим режимом у даному пункті водного об'єкту за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті.

ГДС - межа витрат стічних вод і концентрації в них шкідливих домішок - встановлюється з урахуванням ГДК ШР у місцях водокористування, асимілюючої спроможності водного об'єкту, перспектив розвитку регіону і оптимального розподілу ШР, що скидаються, поміж водокористувачами, які скидають стічні води.

ГДС встановлюється для кожного джерела забруднення і кожного виду шкідливих домішок з урахуванням їх комбінованої дії.

Якщо значення ГДВ з об'єктивних причин не можуть бути досягнуті, то для таких підприємств встановлюють значення тимчасово погоджених викидів (ТПВ) ШР і вводиться поетапне зниження показників викидів ШР до значень, які забезпечували б дотримання ГДВ. Громадський екологічний моніторинг має право вирішувати питання оцінки відповідності діяльності підприємства стосовно встановлених значень ГДВ або ТПВ шляхом визначення концентрацій ЗР у приземному шарі повітря (наприклад, на межі санітарно-захисної зони).

Фоновим вважається такий вміст ЗР, котрий відповідає або близький до його природного складу.

26 У чому полягає заг. принцип нормування показників накопичення відходів

Гранична допустима концентрація хімічної речовини в окремому ґрунті, мг-кг-1 - це кількість речовин, яка не повинна викликати прямого або опосередкованого негативного впливу на грунт та інші компоненти довкілля та на здоров'я людей. Водночас граничне допустимі величини ШР мають сприяти самоочищенню ґрунту. У випадку відсутності ГДКг оцінювання забрудненості проводиться співставленням вмісту хімічних речовин у забруднених і контрольних зразках ґрунту. При обґрунтуванні ГДК, орієнтуються на такі основні показники, які визначають експериментальне:

• МА - міграційний атмосферний показник шкідливості, що характеризує перехід хімічної речовини із органічного шару ґрунту в атмосферу, мг-м"3;

• МВ - міграційний водний показник шкідливості, що характеризує перехід хімічної речовини із орного шару ґрунту в ґрунтові та поверхневі води, мг-л"1;

• ТВ - транслокаційний показник, що характеризує перехід із орного шару грунту через кореневу систему в зелену масу та плоди рослин, мг-кг"1;

• ЗС — загально-санітарний показник шкідливості, що характеризує вплив хімічної речовини на самоочисну здатність ґрунту та ґрунтовий мікробіоценоз, мг-кг"1.

Якщо ГДК відоме, то можна розрахувати клас небезпеки (токсичності) відходів. Згідно з методичними рекомендаціями для визначення токсичності промислових відходів їх поділяють на 4 класи токсичності:

І - надзвичайно небезпечні;

II - дуже небезпечні;

III - помірно небезпечні;

IV - мало небезпечні.

Ліміти за розміщення відходів визначаються в порядку встановленому КМУ терміном на один рік .

За понадлімітні обсяги розміщення відходів збір обчислюється і сплачується в п’ятикратному розмірі.

Норматив збору який справляється за розміщення відходів залежить від класу небезпеки та рівня забруднення.

За розміщення відходів для яких не встановлено класів небезпечності за норматив збору береться норматив встановлений для відходів І класу небезпечності в розмірі 55грн.

27 Загальний принцип встановлення ГДС

Основним нормативом скидів ЗР є ГДС.

ГДС — це маса речовини в стічних водах, максимально допустима в об'ємах водовідведення з встановленим режимом у даному пункті водного об'єкту за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті.

ГДС - межа витрат стічних вод і концентрації в них шкідливих домішок - встановлюється з урахуванням ГДК ШР у місцях водокористування (залежить від виду водокористування), асимілюючої спроможності водного об'єкту, перспектив розвитку регіону і оптимального розподілу шкідливих речовин, що скидаються, поміж водокористувачами, які скидають стічні води.

ГДС встановлюється для кожного джерела забруднення і кожного виду шкідливих домішок з урахуванням їх комбінованої дії.

В основі визначення ГДС (за аналогією з ГДВ) лежить методика розрахунку концентрацій ЗР, створюваних джерелом у контрольних пунктах — розрахункових створах - з урахуванням їх розбавлення, впливу інших джерел, перспектив розвитку (проектування джерела забруднення).

29Нормування вмісту радіоактивних речовин у воді.

Рівень вмісту природних радіонуклідів у воді визначається кліматичними умовами і геологічною будовою певної місцевості. Природна радіоактивність вод визначається наявністю 40К, 234U, 238U, 222Ra, 232Th та ін. Концентрація урану, радію і торію особливо велика у підземних водах.

Радіоактивність річкової води головно зумовлена радіоактивним калієм, вміст якого залежить як від хімічної сполуки гірських порід, що омиваються цими водами, так і від низки гідрометеорологічних чинників. Щільність радіонуклідів в озерних водах тісно пов'язана з хімічним складом води їхніх доплив і підземних вод. Вміст радіоактивних речовин у дощовій воді переважно невисокий, виняток становить 3Н, концентрація якого може досягати десятків пКі/дм3.

Радіоактивні речовини, потрапляючи в воду, викликають її іонізацію, що несприятливо впливає на розвиток живих організмів. Більш того, фітопланктон та риби здатні засвоювати велику кількість радіоактивних речовин та накопичувати їх у своєму організмі. Споживання такої риби небезпечне для здоров´я людей.

Водні об´єкти з допустимим ступенем забруднення можуть використовуватися для всіх видів водокористування без обмежень; з помірним ступенем забруднення використовуються лише для культурно-побутового водокористування; з високим ступенем забруднення — небезпечні для будь-якого виду водокористування. Водні об´єкти з надзвичайно високим ступенем забруднення непридатні для всіх видів водокористування.

Гранично допустимі скиди (ГДС) речовин у водні об´єкти характеризуються максимально допустимою масою речовин, котрі можуть бути відведені у встановленому режимі за одиницю часу з метою забезпечення норм якості води в контрольному пункті. ГДС встановлюється з врахуванням ГДК шкідливих речовин у місцях водокористування та водовідве-дення, асимілюючої здатності водного об´єкта та оптимального розподілу маси речовин, що скидаються, між водокористувачами.

30Нормування вмісту радіоактивних речовин у ґрунтах.

 Концентрація природних радіонуклідів у ґрунті змінюється у широких межах і залежить від інтенсивності ґрунтоутворювальних процесів. У ґрунтовому покриві найбільше міститься радіоактивного калію (до 2,5% його маси), тоді як урану, торію чи радію у сотні й мільйони разів менше. Вміст радіоактивних речовин змінюється залежно від типу ґрунту. Наприклад, у дерново-підзолистих ґрунтах щільність 40К лише 4 пКі/г, а у чорноземах перевищує 11 пКі/г (Константінов, Журбенко, 2003).

Різниця у концентрації радіонуклідів також залежить від повноти їхнього поглинання (сорбції) ґрунтовим комплексом і стійкості закріплення у поглиненому стані. На інтенсивність сорбційних процесів у ґрунтах впливає їхній гранулометричний склад. Накопичення 137Cs i 90Sr зумовлене не лише розміром фракцій частинок, їхнім хімічним складом, але й різним мінеральним складом. Найвищі рівні техногенного забруднення 137Cs i 90Sr спостерігаються на дерново-підзолистих ґрунтах, дещо менші – на сірих лісових ґрунтах і найнижчі – на чорноземах.

Техногенні радіонукліди надходять у ґрунтовий покрив переважно з атмосфери. Вже через декілька років після випадання радіоактивних речовин на земну поверхню більша їхня частина потрапляє у тканини рослин, а звідти – у корм тварин та їжу людини.

Інтенсивне поглинання ґрунтами радіонуклідів перешкоджає їхньому вертикальному пересуванню по ґрунтовому профілю та проникненню у ґрунтові води і підстилаючі гірські відклади. Так радіоактивні елементи на природних луках, сіножатях і пасовищах затримуються у верхньому шарі завтовшки 0-5 см, а на ріллі переважно в орному шарі.

28 Нормування вмісту радіоактивних речовин у повітрі

♦Нормування радіоактивних речовин у повітрі. Основним джерелом опромінення населення є природне випромінювання НС. Таким НС, у якому людина проводить 80 % усього часу, є будівлі, житлові будинки і виробничі приміщення. Якщо порівняти повітря в наших квартирах із забрудненим міським, то в приміщені воно виявиться в 4–6 разів бруднішим і у 8–10 разів токсичнішим.

Компонентом природного випромінювання є, по–перше, будівельні матеріали, виготовлені з природної сировини, що мають у своєму складі природні РН –226Rа, 232Тn, 40К, які є джерелом зовнішнього гамма–випромінювання всередині приміщень; по–друге радіоактивний газ радон, який утворюється при розпаданні 226Ка і 232Тh і надходить у повітря приміщень зі стін, грунту з водопроводу, побутового газу.

Сумарно ці джерела вносять до 70% у загальну дозу випромінювання населення. Допустимі рівні потужності поглиненої дози (ППД) гамма–випромінювання в повітрі будинків та приміщень (поширюються на гамма–випромінювання, сформоване за рахунок активності природних радіонуклідів, включаючи природний радіаційний фон):

•Потужність поглиненої дози (ППД) всередині приміщень, будівель та споруд, які проектуються, будуються та реконструюються для експлуатації з постійним перебуванням людей, не повинна перевищувати нормативні. До приміщень з постійним перебуванням людей відносяться житлові приміщення, а також приміщення дитячих закладів, санітарно–курортних лікувально–оздоровчих закладів.

•ППД всередині приміщень, будівель і споруд, які експлуатуються з постійним перебуванням людей, неповинна перевищувати нормативні, за винятком дитячих, санітарно–курортних і лікувально–оздоровчих закладів.

Для повітря приміщень установлені допустимі рівні середньої квадратичної еквівалентної рівноважної концентрації (ЕРК) ізотопів радону:

-для повітря приміщень, що проектуються і будуються та при реконструкції будинків і споруджень с постійним перебуванням людей ЕРК не повинна перевищувати нормативні.

-ЕРК у повітрі будинків, що експлуатуються з постійним перебуванням людей не повинна перевищувати нормативні.

34 Суть та основні принципи нормування вібрації

Вібрація – це мех. коливання твердого тіла. Основними нормативними документами стосовно вібрації є ГОСТ та державні санітарні норми. Існує 2 види вібрації: природна і штучна.

Види: загальна, локальна, постійна, не постійна.

Значення вібрації як фактора забруднення ПС залежить від потужності та частоти.

Нормування вібрації поділяється на санітарне і технічне.

При санітарному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людей, а при технічному щодо захисту машин, устаткування, будівель від вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу.

Дія вібрації на організм людини залежить від таких характеристик: інтенсивність, спектральний склад, тривалість впливу, напрямки дії.

При частотному аналізі параметрами, що нормуються є середнє квадратичне значення віброшвидкості і віброприскорення або їх логарифмічні рівні в децибелах в діапазоні октанових смуг із середньоквадратичними частотами.

35 Санітарне нормування вібрації

Нормування вібрацій поділяють на санітарне (гігієнічне) й технічне. При санітарному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людини, а при технічному - щодо захисту машин, устаткування, будівель від вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу. Як зазначалося раніше, вібрації можуть негативно впливати на довкілля. Наприклад, якщо буде пошкоджена від вібраційного впливу велика місткість з отруйними речовинами, це може призвести до небезпечної екологічної ситуації.

Дія вібрації на організм людини залежить від таких її характеристик (параметрів): інтенсивності, спектрального складу, тривалості впливу, напрямку дії. Санітарне (гігієнічне) оцінювання вібрації, що діє на людину у виробничих умовах, визначається за допомогою таких методів:

• частотного (спектрального) аналізу параметрів вібрації;

• інтегральної оцінки за спектром частот, що нормуються;

• дози вібрації.

При частотному аналізі параметрами, що нормуються є середні квадратичні значення віброшвидкості та віброприскорення, або їх логарифмічні рівні, дБ, в діапазоні октавних смуг із середньоквадратичними частотами.

Кількісні та якісні критерії і показники несприятливого впливу вібрації на людину, диктуються санітарними нормативними документами Міністерства охорони здоров'я. Згідно з ними вводяться наступні критерії оцінки несприятливого впливу вібрації:

• критерій "безпека", який забезпечує не порушення здоров'я оператора і виключає можливість виникнення травмонебезпечних чи аварійних ситуацій через дію вібрації;

• критерій "межа зниження продуктивності праці" забезпечує підтримку нормативної продуктивності, яка не знижується через розвиток втоми під впливом вібрації;

• критерій "комфорт", при якому людина має відчуття комфортності умов праці.

38 Види нормування шуму та вібрації

Нормування шуму та вібрації здійснюється за санітарними та технічними нормами.

ШУМ Санітарні норми встановлюють максимально-допустимі значення (рівні) інтенсивності шуму з метою захисту людей від його впливу.

В основу санітарно гігієнічного нормування шуму закладено запобігання виникненню функціональних розладів або захворювань, надмірного стомлення і зниження працездатності як при короткочасній так і повторюваній дії несприятливих чинників виробничого середовища.

Технічне нормування встановлює граничні значення характеристик шуму для різних типів обладнання з урахуванням технічних можливостей. Основною шумовою характеристикою машин є рівні її звукової потужності на основі яких машини порівнюються за шумовими властивостями.

ВІБРАЦІЯ При санітарному нормуванні регламентуються відповідні умови щодо захисту від вібрації людей а при технічному щодо захисту машин, устаткування, будівель від вібрації, яка може призвести до їх пошкодження чи передчасного виходу з ладу.

Дія вібрації на організм людини залежить від таких характеристик: інтенсивність, спектральний склад, тривалість впливу, напрямки дії.

43 Нормативи використання об’єктів тваринного світу

Нормування в сфері використання і охорони тваринного світу і середовища його життя полягає:

-встановлення лімітів використання тваринного світу;

-встановлення стандартів, нормативів, правил в сфері використання і охорони тваринного світу і середовища його життя.

При мисливстві, рибальстві встановлюють ліміти, а також для об’єктів тваринного світу не віднесених до мисливства і рибальства.

Для рибогосподарських цілей використовують ГДК у воді водойм ШР. Також передбачені квоти вилову водних біоресурсів для:

-промислового рибальства на континентальному шельфі (за винятком прибережного рибальства);

-прибережного рибальства;

-рибальства в науково-дослідних та контрольних цілях;

-рибальство в цілях відтворення і акліматизації водних ресурсів;

-для організації любительського і спортивного рибальства;

Норми добування (вилову, відстрілу) диких тварин визначається у відповідності з їх чисельністю і розрахунком збереження їх кількості.

Для полювання (мисливства) терміни встановлюються в залежності від виду тварин, умов їх життя і розмноження.

Мисливство забороняється повністю на тварин які відносяться до мало чисельних і зникаючих видів які занесені до Червоної книги.

44 Оцінка забруднення грунтів за розміром і ступенем забруднення, коеф ступеня забруднення грунтів

За розміром зон та ступенем забруднення ґрунтів поділяється на: фонове, локальне, регіональне, глобальне.

Фоновим вважається такий вміст забруднюючих речовин в ґрунті, котрий відповідає або близький до його природного складу.

Локальним вважається забруднення ґрунту поблизу одного або сукупності декількох джерел забруднення.

Регіональним є таке забруднення ґрунту, котре виникає внаслідок переносу забруднюючих речовин на віддаль не більше 40 км від техногенних та більше 10 км від сільськогосподарських джерел забруднення.

Глобальними називають забруднення ґрунту, котрі виникають внаслідок дальнього переносу забруднюючої речовини на віддаль більше 1000 км від будь-яких джерел забруднення.

Найбільш небезпечними для ґрунтів є хімічні забруднення, ерозія, засолення. За ступенем небезпеки хімічні речовини поділяються за ДСТУ на 3 класи:

1 клас — високонебезпечні речовини;

2 клас — помірно небезпечні речовини;

3 клас — малонебезпечні речовини.

За ступенем забруднення ґрунти поділяються на: сильно-забруднені, середньо-забруднені, слабко-забруднені.

У сильно-забруднених ґрунтах кількість ЗР в декілька разів перевищує ГДК. Вони мають низьку біологічну продуктивність та істотні зміни фізико-хімічних, хімічних та біологічних характеристик, внаслідок чого вміст хімічних речовин у вирощуваних культурах перевищує норми.

У середньо-забруднених ґрунтах перевищення ГДК незначне, що не призводить до помітних змін його властивостей.

У слабко-забруднених ґрунтах вміст хімічних речовин не перевищує ГДК, але перевищує фон.

Для визначення ступеня забрудненості використовують такі характеристики:

1) коефіцієнт концентрації забруднення ґрунту;

2) інтегральний показник поелементного забруднення ґрунту;

3) коефіцієнт зворотної реакції ґрунтів на динаміку забруднення.

За ступенем стійкості до хімічних забруднень та характером зворотної реакції ґрунти поділяються на: дуже стійкі, середньо-стійкі, малостійкі. Ступінь стійкості ґрунтів до хімічних забруднень характеризується такими показниками, як гумусний склад ґрунту, кислотно-основні властивості, окислювально-відновлювальні властивості, катіонно-обмінні властивості, біологічна активність, рівень ґрунтових вод, частка речовин, що знаходяться в розчиненому стані.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]