kursova_z_zemelnogo_prava_007

38

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………...3

Розділ 1. Правовий режим земель оборони України: загальні засади………...5

1.1. Поняття і склад земель оборони……………………………………..............8

Розділ 2. Правове регулювання використання та охорони земель оборони………………………………………………………………………...…10

2.1. Право власності на землі оборони України………………………………………………………………………...…12

Висновки…………………………………………………………………………21

Список використаних джерел

Вступ

Землі оборони це особлива категорія,на якій розташовані військові частини Збройних Сил України інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Коментована норма визначає землі оборони через їх склад, при цьому виходячи фактично із суб'єктного складу відносин із використання земель (що, на наш погляд, не зовсім узгоджується із положеннями про поділ земель на категорії "за основним цільовим призначенням" ст. 19 ЗКУ). Положення коментованої норми продубльовані у ст. 1 ЗУ "Про використання земель оборони".Як зазначає О.М. Пащенко, користувачами земель оборони можуть бути "установи, підприємства, організації і військово-навчальні заклади, які належать таким силовим структурами, як Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ, Служба безпеки, Адміністрація Державної прикордонної служби, війська Цивільної оборони, а також правоохоронні органи"™. Такий висновок науковець робить на підставі положень ст. 12 ЗУ "Про оборону України", згідно із ч. 1 якої "[у]часть в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень також Державна прикордонна служба України, Служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, а також відповідні правоохоронні органи." На думку вченого, з огляду на викладене, поняття "землі оборони" та "землі силових структур" потребують чіткого законодавчого визначення234. За даними Держкомзему України, на 01.01.2007 у користуванні силових структур України (Міноборони, МВС, Адміністрації Держприкордонслужби та Держдепартаменту України з питань виконання покарань) знаходилося 517,9 тис. га земель, з них лише на 1156 ділянок площею 237,8 тис. га (46 %) видано державні акти на право постійного користування.Хоча закон прямо не відносить прикордонну смугу до земель оборони, поза сумнівом, землі в межах цієї смуги мають специфічний правовий режим, що має багато спільного із режимом земель оборони. Відповідно до ч. 2 ст. З ЗУ "Про використання земель оборони", "'[з]емлі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож;, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об 'єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України. " Ч. 2 ст. 22 ЗУ "Про державний кордон України" передбачено, що "[Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж: державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж: берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення" На підставі ст. 22 ЗУ "Про державний кордон України" KM України прийняв постанову від 27.07.1998 №1147 "Про прикордонний режим", якою передбачив порядок встановлення та режим прикордонної смуги.Розміри окремих земельних ділянок зі складу земель оборони "визначаються згідно із потребами на підставі затвердженої в установленому порядку проектно-технічної документації" (ч. 2 ст. 2 ЗУ "Про використання земель оборони"). Особливістю правового режиму земель оборони є те, що вони можуть перебувати лише в державній тау комунальній (під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення) власності (ч. 2 ст. 77, п. "в" ч. 4 ст. 84 ЗКУ). ЗУ "Про використання земель оборони" передбачає, що землі оборони використовуються відповідними суб'єктами на титулі постійного користування (ч. 1 ст. 2), проте також передбачає (ст. 4) можливість надання таких земельних ділянок у вторинне користування для сільськогосподарських потреб: "[в]ійськові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування". Титул вторинного користування чинному ЗКУ невідомий, тому реалізація даного положення є проблематичною. Ч. 2 ст. 2 ЗУ "Про використання земель оборони" містить вказівку на існування особливостей надання земельних ділянок військовим частинам під військові та інші оборонні об'єкти, які мають визначатися KM України. На сьогодні KM України таких особливостей не визначив. Натомість, діє наказ Міністра оборони України від 22.12.1997 №483 "Про затвердження "Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями" і "Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України" (неофіційний текст наведено на компакт-диску, що додається). Ч. З ст. 77 ЗКУ передбачене зовнішнє зонування земель оборони - створення навколо оборонних об'єктів захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування. На жаль, спеціальний ЗУ "Про використання земель оборони" (ч. ч. З, 4 ст. 3) лише відтворив це положення, не конкретизувавши режиму відповідних зон та порядку їх встановлення. Законом, згаданим у коментованій нормі, покликаний був стати ЗУ "Про використання земель оборони". Між тим, названий Закон хоча і прийнятий, але практично не має регулятивного значення, оскільки є механічними відтворенням положень коментованої ст. 77 ЗКУ та викладенням бланкетних норм. Загалом, слід погодитися з О.М. Пащенком у тому, що правове регулювання правового режиму більшості різновидів земель оборони на сьогодні відсутнє, а ЗУ "Про використання земель оборони" не відповідає своїй назві235.

Розділ 1. Правовий режим земель оборони України

Землі оборони згідно з ч. 1 ст. 77 З К визначаються як землі надані для розміщення і постійної діяльності військових частин установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства нашої держави. Такими військовими формуваннями відповідно до ст. 12 Закону Укра­їни від 6 грудня 1991 р. "Про оборону України" (в редакції Закону від 5 жовтня 2000 р.) є Державна прикордонна служба, служба безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України, війська Цивільної оборони України, інші військові формування, утворені відповідно до законів України, а також відповідні правоохоронні органи. Аналіз цих норм дає можливість зробити висновок про те, що суб'єктами, які здійснюють використання земель оборони, є установи, підприємства, організації і вій­ськово-навчальні заклади, які належать таким зазначеним структурам. Таким чином, законодавець опосередковано від­носить до складу земель оборони, земельні ділянки, які пере­бувають у користуванні не тільки Міністерства оборони, а й інших силових структур, коло яких остаточно не визначене. Правовий режим земель, наданих для потреб оборони, визна­чається загальними нормами законодавства про землі несільськогосподарського призначення, зокрема нормами ЗК, законів України від 4 листопада 1991 р. "Про державний кордон Ук­раїни", від 21 вересня 1999 р. "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", від 21 вересня 1999 р. "Про госпо­дарську діяльність у Збройних Силах України", від 27 листопада 2003 р. "Про використання земель оборони" тощо. Правовий режим земель оборони має певні особливості, які суттєво впливають на відносини щодо їх використання та охорони. Склад таких земель є досить неоднорідним. До них належать, зокрема, земельні ділянки, відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функціонування підприємств та установ, діяль­ність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороно­здатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо, а також землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військо­вими таборами, військовими складами тощо. Але чинним законо­давством визначається лише правовий режим земель, відве­дених для організації охорони державного кордону, а також захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування. Відповідно до ст. 115 ЗК зони особливого режиму викорис­тання земель створюються навколо військових об'єктів Зброй­них Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, для забезпечення фун­кціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого військового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Крім того, згідно з вимогами законів "Про використання земель обо­рони", "Про державний кордон України" і постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 "Про прикор­донний режим" встановлені розміри і режим особливих тери­торій — прикордонних смуг і контрольованих прикордонних районів, у межах яких здійснюється діяльність по охороні державного кордону. Правове регулювання використання і охорони інших видів земель оборони на сьогоднішній день відсутнє. Незалежно від завдань і функцій, покладених на силові структури, вони користуються правами і виконують загальні для усіх землекористувачів обов'язки, пов'язані з забезпеченням раціонального використання та ефективної охорони земельних ресурсів. В межах і навколо місць розташування військових частин можуть встановлюватися зовнішні і внутрішні заборонні зони. Зовнішні заборонні зони встановлюються за межами військових частин і залишаються у користуванні суміжних землекористувачів. Внутрішні заборонні зони встановлюються на територіях військових частин і знаходяться у їх користу­ванні. Межі, розміри і правовий режим цих зон визначаються в рішеннях про надання земельних масивів або встановлю­ються згідно з чинним земельним законодавством. Якщо землі оборони знаходяться у межах інших категорій земель, наприк­лад, на землях лісового або водного фонду, режим їх викорис­тання визначається нормами земельного, лісового і водного законодавства. Так, влаштування полігонів у лісах повинне здій­снюватися з додержанням відповідних правил протипожежної безпеки. При проходженні на землях оборони ліній електропе­редачі і зв'язку та інших комунікацій, умови їх використання визначаються договором між військовою частиною і відповід­ним підприємством, установою та організацією. Землі оборони можуть використовуватися лише згідно з тим призначенням, яке було встановлено рішенням про надання земельної ділянки у користування. Так, землі, надані військовим частинам для виробництва сільськогосподарської продукції, наприклад, для ведення підсобних господарств, належать до земель сільськогосподарського призначення, а тому на них поширюється відповідний правовий режим. Згідно з ст. 4 Закону "Про використання земель оборони" військові частини за по­годженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Органи місцевого самоврядування вправі пере­давати тимчасово невикористовуванні земельні ділянки, надані для потреб оборони, у користування громадянам і юридичним особам на умовах оренди. Згідно з ч. 2 ст. 77 ЗК землі оборони перебувають тільки у державній та комунальній власності і надаються у постійне користування відповідним суб'єктам. Причому, у переважній більшості випадків, такі землі є об'єктом права саме державної власності. У комунальну власність, згідно зі ст. 84 ЗК можуть передаватись земель оборони, крім земельних ділянок під об'єк­тами соціально-культурного, виробничого та житлового призна­чення. Відповідно до вимог ст. 125 ЗК використання земель оборони, в тому числі у господарських цілях, можливе лише за умов, коли межі земельних ділянок встановлені в натурі (на місце­вості), суб'єкти землекористування одержали документи, що посвідчують право на них, та здійснена їх державна реєстрація. ^ Правовий режим земель прикордонних військ, наданих для потреб оборони, має деякі особливості. Діяльність по охороні державного кордону здійснюється у межах особливих терито­рій — прикордонних смуг і контрольованих прикордонних районів, розміри і режим яких встановлюються відповідно до вимог законів "Про використання земель оборони" та "Про державний кордон України" і постанови Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. № 1147 "Про прикордонний режим". ^ Прикордонна смуга становить ділянку місцевості, яка вста­новлюється безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. Вона не може бути меншою за ширину смуги місцевості, що знахо­диться в межах, розташованих від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення. ^ Контрольований прикордонний район — це ділянка місце­вості, визначена в межах території району, міста, селища або села і прилегла до державного кордону або узбережжя моря, що охороняється органом Державної прикордонної служби України, а також у межах територіального моря, внутрішніх вод, частини вод прикордонних річок, озер та інших водойм і розташованих у цих водах островів. За погодженням з місце­вими державними адміністраціями і відповідними підрозділами прикордонних військ у межах прикордонної смуги і контрольо­ваного прикордонного району для здійснення певних видів діяльності виконуються такі заходи: визначаються місця масо­вого відпочинку населення і місця для купання й рибальства, а також встановлюється порядок їх обладнання і використання; умови тримання й випасання худоби на чітко визначених місцях за умови сприятливої епізоотичної ситуації та належного заго­родження цих місць власниками худоби; режими виконання сільськогосподарських і будівельних робіт, рубок лісу, ведення полювання, водокористування та інших видів господарської діяльності. З метою охорони території нашої країни від занесення з інших держав збудників карантинних хвороб тварин або са­мостійного поширення через кордон карантинних об'єктів рослин вздовж державного кордону встановлюється профілак­тична смуга, у якій забороняється тримання і випасання худоби. У межах ширини профілактичної смуги і контрольованого при­кордонного району здійснюються й інші заходи, спрямовані па здійснення контролю за санітарно-карантинним, ветеринар­ним, фітосанітарним та екологічним станом. Землі для потреб органів внутрішніх справ надаються уста­новам МВС та Державного департаменту України з питань ви­конання покарань. їх правовий режим має деякі особливості, що обумовлені специфікою функцій, які виконуються підроз­ділами цих органів. Так, у віданні Державного департаменту України з питань виконання покарань знаходяться спеціальні виправні установи (колонії, в'язниці тощо), які є суб'єктами землекористування, що здійснюють деякі види лісокористу­вання (рубання лісу), надрокористування (добування деяких видів корисних копалин), водокористування тощо. Спеціальне несільськогосподарське використання земель здійснюється ними з урахуванням цілей і завдань, визначених у Положенні про Міністерство внутрішніх справ України, затв. Указом Президента України від 17 жовтня 2000 р., і нормативно-правових актах, що регулюють діяльність виправних установ.

Розділ 1.1 Склад і використання земель оборони та іншого призначення

Оборона як одна з найважливіших функцій держави і не­обхідний елемент її безпеки — це система політичних, еконо­мічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних та інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Землі, які обслуговують потреби оборони, характеризують­ся певними специфічними рисами. Вони можуть використо­вуватися лише за цільовим призначенням, яке було визначено рішенням про надання земельної ділянки у користування. Згідно зі ст. 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військо­вих частин, установ, військово-навчальних закладів, підпри­ємств та організацій Збройних Сил України, інших військо­вих формувань², утворених відповідно до законодавства. Землі оборони включають земельні ділянки, які відведені для організації охорони державного кордону, дислокації вій­ськових частин, розміщення і функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забез­печенням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів та ін. Крім того, до земель оборони належать землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військо­вими таборами, військовими складами тощо. Задоволення потреб оборони пов'язане з використанням відповідних земель для таких конкретних цілей, як: формування, підготовка і підтримання у необхідній бойовій готовності Збройних Сил України та інших військових формувань (розмі­щення військових частин, установ та інших об'єктів, прове­дення вчень та ін.); розробка, виробництво і вдосконалення озброєння і військової техніки (розміщення випробувальних полігонів та ін.); створення запасів матеріальних ресурсів мо­білізаційного резерву (розміщення складів, сховищ та ін.). Цільове призначення земель оборони, характер їх вико­ристання та виконання ними специфічних соціально-еконо­мічних функцій зумовлює перебування їх тільки в державній та комунальній власності. При цьому здебільшого землі для потреб оборони є об'єк­том права саме державної власності. Лише в деяких випад­ках певні земельні ділянки із земель оборони можуть переда­ватись у комунальну власність. Така можливість випливає зі ст. 84 ЗК України. Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функ­ціонують як самостійні юридичні особи. Земельні ділянки цим суб'єктам надаються головним чином у постійне корис­тування. Незалежно від завдань і функцій, покладених на ко­ристувачів землями оборони, вони користуються загальни­ми для всіх землекористувачів правами, а також виконують відповідні обов'язки, пов'язані із забезпеченням раціональ­ного використання та належної охорони земельних ресурсів. За потреби тимчасово зайняти певну земельну ділянку (наприклад, для проведення заходів, пов'язаних з потребами оборони) вона не вилучається (викуповується) у землекорис­тувача чи власника землі. Використання цієї ділянки і при­ведення її у стан, придатний для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюють­ся у порядку, встановленому Земельним кодексом. Навколо військових та інших оборонних об'єктів створю­ються зони особливого режиму використання земель, право­вий режим яких закріплений ст. 115 ЗК України. Метою ство­рення таких зон є забезпечення належного функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та ін­шого військового майна, охорони державного кордону Украї­ни, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах. Різновидом зазначених зон є прикордонна смуга, у межах якої здійснюється діяльність з охорони державного кордону. Згідно з Законом України «Про державний кордон України»¹ вона встановлюється Кабінетом Міністрів і має на меті забез­печувати на державному кордоні належний порядок. Ця сму­га формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. До складу прикордонної смуги не включаються насе­лені пункти і місця масового відпочинку населення. У її ме­жах діє особливий режим використання земель. Згідно з ч. З ст. 115 ЗК України розмір та правовий режим прикордонної смуги встановлюються відповідно до закону. До прийняття спеціального закону діють вимоги щодо режи­му використання земельних ділянок у межах прикордонної смуги закріплені Законом України «Про державний кордон України» та постановою Кабінету Міністрів України «Про при­кордонний режим» від 27 липня 1998 р.². Наприклад, прове­дення робіт у її межах потребує отримання дозволу, який на­дають і здійснюють Прикордонні війська разом з органами внутрішніх справ. Діяльність з охорони державного кордону здійснюється також у межах контрольованих прикордонних районів³. Специфіка правового режиму земель оборони полягає і у можливості встановлення заборонних зон. Заборонні зони — це території з особливим режимом землекористування, який визначається характером оборонного об'єкта. їх можуть встановлювати як у межах земель, наданих для потреб обо­рони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділян­ках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні і зовнішні забо­ронні зони. Внутрішні заборонні зони встановлюють у межах території земельних ділянок, що перебувають у користуванні військових частин. їх розміри і правовий режим визнача­ються у рішеннях про надання земельних ділянок. Встанов­лення внутрішніх заборонних зон пов'язане із забороною проходу чи проїзду через певні земельні ділянки земель обо­рони для сторонніх осіб. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ді­лянках внутрішні заборонні зони будь-якого характеру. Об­межувальний режим цих зон має відповідати правилам утри­мання та експлуатації конкретних оборонних об'єктів. Зовнішні заборонні зони розташовуються за межами вій­ськових частин і залишаються у користуванні чи власності суміжних суб'єктів. їх встановлюють виключно ті органами державного управління, які надавали земельні ділянки для потреб оборони. Ці органи визначають і зміст обмежень у зовнішніх зонах. Залежно від характеру оборонного об'єкта можуть вста­новлюватися й інші обмеження. Так, за погодженням з місце­вими органами влади і місцевого самоврядування у межах заборонних зон можуть бути обмежені прохід і проїзд, купан­ня тощо. Земельні ділянки у межах територій зовнішніх заборон­них зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з додержанням зазначених вище обмежень. Строки і порядок проведення робіт у цих зонах мають обов'язково погоджува­тися з командуванням військової частини. Як раніше зазначалося, чинне законодавство не закріп­лює вичерпного переліку видів використання земель несільськогосподарського призначення, правовий режим яких виз­начається приписами гл. 13 ЗК України. Законодавець не об­межується землями оборони, а говорить і про землі іншого призначення, які з врахуванням характеру спеціальних зав­дань можуть входити до складу цієї самостійної категорії зе­мель. Йдеться, зокрема, Про землі Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань та деякі інші, проведення інвентариза­ції яких до 1 січня 2005 року повинен забезпечити Кабінет Міністрів України¹.

Розділ 2. «Правовий режим земель оборони України: загальні засади» включає два підрозділи, присвячені дослідженню поняття та складу земель оборони, змісту та структури правового режиму цього виду земель. У підрозділі 2.1. «Поняття і склад земель оборони» розкриваються поняття та юридичні ознаки земель оборони України, визначається склад цих земель. Обґрунтовується висновок про те, що більшість суб’єктів, які використовують землі оборони, виконують не тільки функції оборони, а й завдання по забезпеченню безпеки в різних сферах суспільного життя. Також до складу земель оборони згідно з чинним законодавством включаються земельні ділянки під об’єктами, які безпосередньо не призначені для виконання функцій оборони та безпеки, однак є необхідними для потреб функціонування військових формувань (об’єкти соціально-культурного призначення, житлові будинки тощо). Тому, на думку автора, цей вид земель слід на законодавчому рівні визначити як землі для потреб оборони та безпеки. Серед характерних ознак земель оборони дисертант пропонує виділити наступні: 1) землі оборони забезпечують виконання функцій держави як у сфері оборони, так і безпеки; 2) землі оборони використовуються як територіальний базис для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України, утворених відповідно до закону військових формувань, окремих правоохоронних органів; 3) ці землі не складають єдиних значних за площею земельних масивів, а розташовуються в межах земель інших категорій; 4) ділянки цього виду земель, як правило, відмежовані від земельних ділянок інших власників та землекористувачів природними та штучними облаштуваннями. У зв’язку з цим, пропонується землі для потреб оборони та безпеки в чинному законодавстві визначити як землі, що використовуються визначеними законом суб’єктами в якості просторово-операційного базису для розміщення та постійної діяльності військових частин, складів озброєння та боєприпасів, навчальних закладів, полігонів, аеродромів, підприємств, установ та організацій, які реалізують функції у сфері забезпечення оборони і безпеки, а також необхідних для цих потреб об’єктів соціально-культурного та житлового призначення. У дисертаційній роботі автором здійснюється класифікаційний поділ земель оборони за різними критеріями: 1) за колом суб’єктів, що використовують ці землі, їх пропонується поділяти на: а) землі військових частин; б) землі військових установ; в) землі військово-навчальних закладів; г) землі військових підприємств; д) землі військових організацій, що функціонують у складі Збройних Сил України або інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; 2) залежно від виду військового формування, у складі якого функціонують безпосередні користувачі земель оборони, пропонується виділяти: а) землі Збройних Сил України, б) землі військ Цивільної оборони України, в) землі Міністерства внутрішніх справ України, г) землі Державної прикордонної служби України, д) землі Державної спеціальної служби транспорту, е) землі Служби безпеки України; є) землі Державної пенітенціарної служби України; ж) землі Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України; 3) за суб’єктом управління: а) землі оборони Міністерства оборони України, б) землі оборони Міністерства внутрішніх справ України, в) землі оборони Міністерства інфраструктури України, г) землі оборони Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій, д) землі оборони Служби безпеки України, е) землі оборони Адміністрації Державної прикордонної служби України; є) землі оборони Державної пенітенціарної служби України, ж) землі оборони Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України; 4) за формою власності: а) землі оборони державної власності; б) землі оборони, що знаходяться в комунальній власності (під об’єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення); 5) залежно від функцій, які виконує об’єкт, що розташовується на землях оборони: а) землі, надані безпосередньо під оборонні об’єкти; б) землі, надані для загальногосподарських потреб військових формувань. У підрозділі 2.2 «Поняття та структура правового режиму земель оборони України» досліджено поняття правового режиму земель оборони України, визначено його ознаки та структуру. Поняття правового режиму земель на сьогодні використовується в нормативно-правових актах, що безпосередньо регулюють земельні відносини. Законодавець не дає нормативного визначення цього поняття та не розкриває в достатній мірі його змісту. Такий стан речей є причиною виникнення прогалин у нормативному регулюванні земельних відносин та може призвести до певних суперечностей на стадії застосування нормативно-правових актів. У зв’язку з цим пропонується гл. 4 ЗК України доповнити ст. 21-1 «Правовий режим земель» наступного змісту: «1. Правовий режим земель - це встановлений законодавством порядок здійснення права власності на землі, права землекористування, забезпечення охорони земель, реалізації управління у сфері використання та охорони земель. 2. Правовий режим земель визначається на підставі закріпленого у правовстановлюючих документах їх цільового призначення та з урахуванням зонування територій, що здійснюється у встановленому законом порядку». У зв’язку з цим пропонується також змінити назву гл. 4 ЗК України, виклавши її в такій редакції: «Склад, цільове призначення та правовий режим земель України». Обґрунтовується висновок, що під правовим режимом земель оборони слід розуміти встановлений нормами права порядок використання та охорони земель оборони, управління цими землями, спрямований на забезпечення діяльності з організації оборони держави та забезпечення її безпеки, який характеризується сукупністю прав, обов’язків та обмежень землекористувачів, повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Серед основних ознак правового режиму земель оборони дисертант виділяє наступні: 1) можливість перебування земель оборони лише в державній та комунальній власності; 2) можливість їх надання визначеному колу суб’єктів для розміщення і постійної діяльності; 3) використання земель оборони відповідними суб’єктами на праві постійного землекористування; 4) істотне обмеження на землях оборони права загального землекористування; 5) можливість створення навколо військових частин та оборонних об’єктів, а також у межах прикордонної смуги, зон з особливим режимом використання земель; 6) можливість передачі земель оборони у вторинне користування господарюючим суб’єктам для визначених законом потреб без зміни їх цільового призначення; 7) функціонування особливої системи органів управління у сфері використання та охорони земель оборони. Найбільш вдалим критерієм виділення окремих видів правового режиму земель оборони дисертант вважає тип військових та інших об’єктів, що на цих землях розташовуються. За таким критерієм правовий режим земель оборони пропонується поділяти на: 1) правовий режим земель військових частин; 2) правовий режим земель військових полігонів 3) правовий режим земель військових аеродромів; 4) правовий режим земель військових складів; 5) правовий режим земель у межах прикордонної смуги; 6) правовий режим земель військово-навчальних закладів; 7) правовий режим земель під об’єктами установ виконання покарань; 8) правовий режим військових підприємств; 9) правовий режим земель військових установ та організацій, 10) правовий режим земель оборони під об’єктами житлового призначення тощо.