Тема 4. Формування банківської системи україни

4.1 Історичні передумови виникнення банківської системи України

Розвиток банківської системи України тісно переплітається з виникненням і розвитком банківської справи в Російській імперії. Безпосередньо це пов’язане із заснуванням у 1817 році імперського Державного комерційного банку. Уже в 1819 році з основним капіталом 3 млн. руб. починає функціонувати відповідна філія цього банку в Україні (м.Одеса). Основним напрямом її діяльності була видача позик під дисконт векселів і під заставу товарів, але разом із цим вона мала право переказувати кошти й перераховувати їх у вигляді відсоткових внесків, що вважалося великим привілеєм і вказувало на неабияку значущість цієї установи.

Наступну українську контору Державного комерційного банку було відкрито в Києві у 1838 році з метою послаблення економічного впливу на українські землі Польського банку, контора якого до 1838 року знаходилася в м. Бердичеві, на Поділлі. Київській конторі було надано право надавати кредити під заставу населених маєтків, а поряд із цим вона виконувала й ряд інших основних банківських операцій: приймала внески, переказувала гроші, видавала позики під заставу товарів і дисконтувала векселі. Діяльність її розповсюджувалася на Київщину, Поділля та Волинь. Згодом такі контори були відкриті і в інших містах України. Так, у 1843 року банківську контору було відкрито в Харкові, в 1852 році – в містах Полтаві та Кам’янці-Подільському.

Державний комерційний банк проіснував до 1860 року, після чого був реорганізований у перший у Росії Державний банк (зараз ЦБ Росії), що став важливим інструментом реформування суспільно-економічного життя країни. Згідно зі статутом 1860 року основними його завданнями були “пожвавлення торговельних оборотів і зміцнення грошово-кредитної системи”.

На території України контори Держбанку у 1860 році засновано в таких містах, як Київ, Харків та Одеса. Чернігівське відділення Державного банку було відкрито у жовтні 1893 року.

На даному етапі формування банківської системи України важливу роль відіграли:

• Селянський поземельний банк, створений у Росії у 1882 році, який сприяв вигідній реалізації земель поміщиків, які розорились, і платіжній спроможності селян у їх придбанні. Крім операцій по наданню позик і продажу землі, банк здійснював випуск та розміщення цінних паперів (особливо облігацій, за рахунок яких формувалась основна частина його ресурсів). Чернігівське відділення Селянського поземельного банку було створене у 1893р. У 1912-1920р.р. розміщувався у будинку, де зараз знаходиться бібліотека Короленка.

• Державний дворянський земельний банк, створений у квітні 1885 року на підтримку дворянства (Чернігівське відділення у грудні 1885р.). Банк надавав дворянам на пільгових умовах іпотечні позики терміном до 66 років у розмірі 60% від вартості їх маєтків. Для тих позичальників, хто був не в змозі вчасно розрахуватися по кредиту, банк давав відстрочку без стягування пені. Це було можливим через фінансову допомогу Державного банку. Ліквідовано у 1917р.

• приватні банківські установи, які ще в дореформений період починали формуватися під виглядом банкірських домів. Спочатку приватні фінансові інститути почали набувати певного розвитку в таких провідних містах імперії, як Москва, Санкт-Петербург, Одеса. Першою приватною кредитною установою Росії стало Санкт-Петербурзьке міське кредитне товариство (1861), другою – Земський банк Херсонської губернії в м. Одеса (1864). Акціонерні земельні та промислові банки почали з’являтися у Києві, Харкові, Полтаві, Сімферополі. У Чернігові у 1905р. відкрилося відділення Південне-Російського промислового банку, яке надавало допомогу місту в обслуговуванні торговельно-промислових операцій.

• міські банки, яких до 1862 року в Росії налічувалося вже 21 банк. Їхня діяльність мала місцевий характер, а статути дозволяли видавати позики лише купцям, цеховим майстрам і міщанам тільки свого міста.

У Чернігові міський громадський банк було відкрито у 1875р. (в Чернігівській губернії на той час уже були міські банки: Глухів, Кролевець, Новгород-Сіверський, Ніжин). Банк надавав послуги різним верствам населення (внески, позики, облік векселів, купівля-продаж цінних паперів). Значні відрахування від прибутку банку йшли на загальні потреби міста (будівництво водогону, бруківку, початкові училища). Банк мав дуже солідну репутацію, за чистим прибутком у 1898 році він вийшов на сьоме місце в Росії. Ця найстаріша банківська установа Чернігова проіснувала 45 років і завершила свою роботу у липні 1920 року (розташована була в будинку, де зараз РУ НБУ).

Стрімкий розвиток економіки і нагромадження капіталів у країні наприкінці XIX ст. забезпечували умови розвитку банківської системи Росії в цілому та в Україні зокрема. На початку XX ст. Київ займав помітне місце у кредитно-банківській системі Російської імперії. Тут налічувалося 10 філій великих загальноімперських банків, 10 банківських контор і 5 власне київських банків. Напередодні Першої світової війни київські банки провадили 30% головних операцій від здійснюваних усіма банками тогочасної України.

У період з 1917р. по 1919р., коли існувала незалежна держава Україна (ще не було СРСР), напрацювання банківської системи було збережено і пристосовано до нових умов. Київська контора Держбанку Росії перетворилася на Український державний банк, що мав відповідні філії на місцях. Продовжували функціонувати Селянський поземельний і Дворянський земельний банки в якості Державного земельного банку. Працювали також акціонерні, кооперативні, муніципальні банки. У цей час велика увага приділялась створенню власної грошової системи і випуску грошей (усього за цей період було надруковано 24 види українських грошей).

Наступний етап у розвитку банківської справи України пов’язаний із встановленням на Україні Радянської влади. У січні 1919 року було здійснено націоналізацію банків і до 1921 року всі фінансові та кредитні операції здійснювались через Українську державну скарбницю.

З переходом до непу (1921-1930рр.)та у зв'язку з пожвавленням товарно-грошових відносин почала відчуватися потреба в організації банківської системи, яка б відповідала потребам ділового обігу. В результаті з'явилася така банківська система, де Держбанку СРСР відводилася роль органу нагляду та контролю за діяльністю усіх банків, які діяли на підставі різних форм власності. Після заснування у Харкові (столиця України на той час) Всеукраїнської контори Держбанку (жовтень 1921 р.) в Україні створюються контори й філії інших банків (кооперативного, торгово-промислового, сільськогосподарського, комунального).

Особливо суттєві зміни в банківській системі України відбулися в результаті кредитної реформи 1930—1932 рр., яка мала на меті перетворити банки в органи “контролю рублем” за виконанням підприємствами державних планових завдань. Банки, засновані на недержавній формі власності, було ліквідовано або перетворено. Виникла система державних банків, яка включала Держбанк СРСР та спецбанки. Всі вони були одночасно органами державного управління та господарськими організаціями — юридичними особами, які займалися господарською діяльністю. Якщо до кредитної реформи Держбанк СРСР дійсно відігравав роль головного банку держави, то після реформи ця роль почала поступово зменшуватися. У квітні 1959 р. банки довгострокових вкладень були ліквідовані, а їхні функції передані Промбанку СРСР, перейменованому у Загальносоюзний банк фінансування капітальних вкладень (Будбанк СРСР).

Наступну банківську реформу було здійснено у 1987 р., коли на базі трьох державних банків (Держбанку, Зовнішторгбанку та Будбанку СРСР) було створено 6 банків: Держбанк СРСР (емісійний центр), Промбудбанк СРСР, Зовнішекономбанк СРСР, Агропромбанк СРСР, Житлосоцбанк СРСР та Ощадбанк СРСР. Усі державні банки підпорядковувались безпосередньо Раді Міністрів СРСР і були одночасно органами державного управління та юридичними особами, які займалися господарською діяльністю.

Тобто фактично банківська система України протягом майже всього Радянського періоду була за принципом побудови однорівневою системою.