Тема 6. Діяльність комерційних банків в україні

6.1 Сутність, функції та принципи діяльності комерційних банків

Комерційний банк (КБ) – це універсальне фінансове підприємство, яке здійснює професійне управління ресурсами суспільства в їх грошовому виразі й виконує відповідні специфічні функції в економіці на законній підставі та під юрисдикцією державних органів, що забезпечують регулювання і контроль банківської діяльності.

Розширити поняття сутності КБ можна через визначення цілей діяльності банку:

– надання широкого кола якісних банківських послуг;

– сприяння економічному розвитку корпоративних клієнтів і поліпшенню добробуту індиві­дуальних клієнтів на основі взаємовигідного партнерства;

– отримання максимального прибутку для власного розвитку;

– утримання передових позицій на фінансовому ринку країни.

Банки виконують в ринковій економіці такі функції:

– мобілізація грошових доходів та заощаджень і перетворення їх в капітал;

– посередництво при кредитуванні;

– посередництво при платежах;

– створення кредитних засобів обігу (депозитних грошей).

Банківська справа є досить вигідним бізнесом, який керується певними принципами:

1) Правовий режим здійснення банківської діяльності. Основні параметри організації та функціонування національних банків повинні наближатися до загальноприйнятих стандартів і норм. Нині використовуються стандарти і норми, рекомендовані Базельським комітетом із питань банківського нагляду (Швейцарія).

2) Прибутковість. Прибуток – це те, без чого банк не може існувати, без чого втрачається зміст його економічного обслуговування. Але отримати якомога більший прибуток банк зможе лише тоді, коли він найкраще задовольнить потреби свого клієнта, якщо клієнт, отримавши банківську послугу, в свою чергу також отримає прибуток. Отже, спільна мета діяльності банку і клієнта – прибуток.

3) Договірний характер відносин між банком та клієнтами. Клієнти самостійно вибирають банки для кредитно-розрахункового та касового обслуговування, можуть обслуговуватися за всіма видами банківських операцій в одному чи кількох банках.

4) Принцип “дешевше купити – дорожче продати”. Стратегія банку полягає в найбільш дешевому придбанні ресурсів і продажі їх за найбільш високою ціною. Крім того, необхідно враховувати фактори зниження ризику втрат шляхом підбору надійних клієнтів, отримання гарантій, диверсифікації капіталу при освоєнні різних ринків позичкового капіталу.

5) Принцип взаємної зацікавленості. Основним (незмінним) правилом має бути – на підставі партнерських відносин все для клієнтів, для їх безпеки. Цей принцип діяльності ґрунтується на тому, що комерційні банки – ризикові підприємства, але ризикувати вони можуть лише розміром свого капіталу. В умовах ринку банк і клієнт обирають один одного, а тому, на думку провідних банкірів, найважливішим активом, який не відображається в балансі банку, є довіра з боку його клієнтів. Вступаючи у взаємовідносини з банком, клієнт дає йому своєрідний аванс довіри, який банк повинен виправдати.

6.2 Види комер­ційних банків в Україні

Вітчизняні комерційні банки можна класифікувати за такими ознаками.

1) За формою власності виділяють державні та приватні банки. В Україні станом на 01.10.2012 зареєстровано і діє 175 КБ, з них тільки два є державними: Ощадбанк та Укрексімбанк. Усі інші комерційні банки є приватними, тобто заснованими на приватному капіталі.

2) За організаційно-правовою формою банки в Україні можуть створюватися у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку (зміни до Закону України “Про банки і банківську діяльність” внесено у 2009 році).

3) За наявністю філій банки бувають: безфілійними, малофілійними, багатофілійними (системними). Найбільш розповсюдженими в Україні є малофілійні банки.

4) За належністю капіталу виділяють банки: українські (з вітчизняним капіталом), спільні (за участю іноземного капіталу), іноземні (зі стовідсотковим іноземним капіталом). Із 55 спільних банків 23 установи – зі стовідсотковим іноземним капіталом.

5) Залежно від території діяльності комерційні банки поділяються на: регіональні, що обслуговують, клієнтів одного регі­ону, міста, області; міжрегіональні, до яких належать багатофілійні банки, що мають розга­лужену мережу своїх відділень на всій території країни; міжнародні, що створюються за участю іноземного капіталу й можуть мати свої філії за кордоном. Більшість вітчизняних комерційних банків є регіональними.

6) За розміром активів банки в Україні поділяються на чотири групи (ця класифікація здійснюється НБУ з метою проведення порівняльного аналізу діяльності банків та розподілу наглядових функцій):

I група (найбільші банки): активи – більше 15 млрд.грн. (таких банків – 17).

II група (великі банки): активи – від 5 до 15 млрд.грн. (19 банків).

III група (середні банки): активи – від 3 до 5 млрд.грн. (22 банки).

IV група (малі банки): активи – до 3 млрд.грн. (117 банків).

Протягом року таке групування використовується при розрахунку НБУ показників Уніфікованого звіту, при здійсненні аналізу діяльності банків України та при розмежуванні функцій нагляду між центральним апаратом та територіальними управліннями НБУ.

7) Залежно від діапазону операцій, що виконуються, комерційні бан­ки поді­ляються на: універсальні, що виконують широке коло операцій і надають різноманіт­ні послуги клієнтам; спеціалізовані, що обслуговують певну категорію клієнтів (клієнтська спеціалізація), обслуго­вують пе­реважно одну галузь (галузева спеціаліза­ція), надають обмежену кількість послуг (функ­ці­о­нальна спеціалізація). Згідно з діючим законодавством України банк набуває статусу спеціалізованого у разі, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу, а статусу спеціалізованого ощадного банку – у разі, якщо більше 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб. В Україні діє один спеціалізований банк – Ощадбанк.