Тема 10. Банківська система франції
10.1 Історичний аспект розвитку банківської системи Франції
Основи дворівневої банківської системи Франції почали закладатися ще в XVIII ст., провідну роль у цьому відігравала державна (королівська) влада. Першою спробою створення центрального банку у Франції була організація у 1716 р. англійцем Джоном Лоу Генерального банку. Спочатку це був акціонерний банк, а у 1718 році його було націоналізовано та змінено назву на Королівський. Банк почав здійснювати незабезпечену емісію, вводячи до обігу швидкими темпами паперові гроші. Наслідком такої діяльності стало банкрутство банку.
У січні 1800 року Наполеоном Бонапартом був створений новий центральний банк – Банк Франції (Ваnса de France), завданням якого була емісія банкнот як засобу платежу (замість знецінених комерційних векселів). Банк був заснований на приватній власності.
Право випуску банкнот було надане банку в 1803 році і поновлювалось чотири рази, однак до 1848 року банкноти, випущені Банком Фракції, не були законним платіжним засобом, тобто було не обов'язково приймати їх як засіб платежу. У 1848 році банкноти стали законним платіжним засобом, тобто усі фізичні, юридичні особи та уряд повинні були приймати їх до оплати.
У цей період (перша половина XIX ст.) діяльність Банку Франції за межами Парижу була обмежена 15-ма відділеннями та філіями. У другій половині XIX століття мережа відділень почала швидко розвиватися, і у 1900 році вже було 160 структурних підрозділів, а в 1928 р. – 259. Таке розширення мережі банку по всій території Франції супроводжувалось різким збільшенням його ділової активності.
У 1936 році уряд вирішив, що центральний банк, заснований на приватній власності, не відповідає суспільним інтересам. Тому в липні 1936 року законодавчим актом було започатковано реформу, яка змінила структуру управління банку, збільшила повноваження уряду і стала початком процесу націоналізації. Остаточно процедура націоналізації Банку Франції була реалізована в грудні 1945 року після звільнення Франції від німецької окупації. З 1 січня 1946 року капітал банку було передано державі, акціонери отримали за кожну акцію чотири 3-процентні облігації із строком обігу двадцять років (остання виплата за ними була проведена 1 січня 1965 року).
Характерними рисами діяльності Банку Франції до 1945 р. були: – як центральний банк країни він виконував функції комерційних банків, обслуговуючи безпосередньо торговельно-промислову клієнтуру (оскільки мав розгалужену мережу відділень); – Банк Франції здійснював емісію банкнот не через комерційні банки, а безпосередньо кредитуючи торговельно-промислові операції; – втручання Банку у регулювання грошового обігу було менш активним порівняно з центральними банками інших країн.
У подальшому до законодавства вносились зміни, які свободу Банку Франції не обмежували, але встановлювали умови контролю за його діяльністю з боку уряду. Важливою і необхідною була реформа Статуту Банку Франції (4 серпня 1993 року), згідно з якою центральний банк став незалежним у розробці та реалізації грошово-кредитної політики.
Другий рівень банківської системи Франції історично складають комерційні банки, які до Другої світової війни не мали обмежень у виконанні банківських операцій. Згідно з законом 1945 року було офіційно проведено розподіл комерційних банків на 3 групи відповідно до характеру операцій: депозитні, ділові (інвестиційні або фондові), банки довгострокового та середньострокового кредиту.
Після Другої світової війни було націоналізовано 4 найбільших депозитних банки. Завдяки державним гарантіям ці банки сконцентрували більше половини поточних рахунків підприємств, операцій з цінними паперами, 67% депозитів та кредитів. Мали близько 6 тис. філій. На їх долю припадало більше 40% сукупного балансу зареєстрованих банків.
У лютому 1982 року було націоналізовано ще 36 банків з 90 філіями. У середині 80-х років на державний банківський сектор припадало більше 80% депозитів та кредитів. Під впливом та за участю держави відбувався процес концентрації капіталу у банківській сфері Франції.
Лише з 1986 року, для виходу зі складної економічної ситуації в країні, французький уряд прийняв п'ятирічну програму приватизації у банківській сфері.
Отже, з другої половини XX ст. банківська система Франції знаходиться у постійних змінах:
– кожна з політичних сил, що приходить до влади, розпочинає політику або націоналізації, або приватизації банків; – у 90-х роках минулого століття внесено значні зміни до банківського законодавства, це призвело до укрупнення банківських установ Франції; – існуюче трудове законодавство здійснювало негативний вплив на стан банківського бізнесу. Тільки домовленість з профспілками допомогла зняти проблему вільного формування штатів працівників банків.
Зараз у Франції досить ефективно функціонує дворівнева банківська система. Перший рівень - центральний банк Франції, який став відносно незалежним з часу вступу Франції до Європейського валютного союзу, та другий рівень - комерційні банки, які є універсальними та спеціалізованими. Також можна виокремити ще один - наднаціональний рівень - Європейський центральний банк, який став надрівнем кожної банківської системи, країна якої є членом системи Європейських центральних банків.