Тема 7. Банківська система сполучених штатів америки

7.1 Історичні передумови виникнення та розвитку банківської системи сша

Характерною рисою грошової системи США було тривале існування децентралізованої системи банкнотної емісії, коли правом випуску банкнот користувалися національні банки окремих штатів.

Наприкінці ХVIII для введення централізованого контролю за обігом монет та випуском банкнот в країні виникла необхідність створення першого монетного двору. Тому у 1791 році Конгресом був створений Перший банк Сполучених Штатів (First Bank of United States), пайовиком якого була держава і якому був виданий на 20-річний термін чартер (документ, який видавався в англомовних країнах, що поєднував функції банківської установи і ліцензії). Однак в подальшому цей документ не був відновлений.

Поряд з цим у найрозвиненіших штатах почали з'являтися комерційні банки, число яких стало швидко зростати, особливо після ліквідації Першого банку США. У 1811 році їх уже налічувалося 88, а за три наступні роки було видано 120 нових чартерів на створення банків. Національні банки (створені з правом емісії) випускали банкноти, але налагодженої системи взаємного їх погашення (клірингу) не було. І це стало найбільш серйозною проблемою в історії американського банківського бізнесу. На початку досить успішно цю функцію виконував Перший банк США, а у 181б році (під час війни з Англією) її почав виконуватиДругий банк США (Second Bank of the United States), який існував з 1816р. по 1833р.

З 1838р. у банківській системі США почався період нової політики, коли деякими штатами було ухвалено Закон "Про вільний банківський режим" (Free-Banking Law). Відповідно до цього Закону емісійні права надавалися будь-якій особі або асоціації за умови депонування (по типу застави) в офісі контролера (вищий фінансовий посадовець штату) цінних паперів певного вигляду на суму емісії. Для депонування могли бути використані будь-які цінні папери федерального уряду і штатів, затверджені контролером, до них відносили деякі види застав під нерухомість. Механізм був простий: у випадку, якщо банк виявлявся неплатоспроможним, офіс контролера реалізовував закладені цінні папери і погашав банкноти.

Першим результатом такої свободи став величезний наплив охочих негайно заснувати свій банк (понад 130). Приблизно половина з них дійсно відкрилася, і кожний другий з банків, що відкрився, протягом трьох найближчих років розорився. Більшість із цих банків були засновані з однією емісійною метою, однак у 1848 році було прийнято закон, що змусив їх також займатися депозитною і кредитною діяльністю.

Наприкінці XIX ст. США залишалися єдиною серед економічно розвинених країн державою, де не існувало централізованої організації банківської системи. Банківська структура складалася з великої кількості дрібних незалежних банків, сфера діяльності яких обмежувалася незначною територією. Число банків до 1860 року досягло 3000, у 1913 році їх було понад 20000, близько 7000 з них були емісійними національними банками, а інші діяли за законами своїх штатів і не мали права на емісію банкнот.

Завершальний етап банківської реформи, який усе більше набирав сили, відбувся під час кризи 1907 року. Симпатії уряду схилялися до організації центральної емісійної резервної установи, однак підтримка федерального децентралізму була ще досить сильною. Це послужило основою для ухвалення в 1908р. Акта Олдріча-Віланда, яким дозволялося використання банками для забезпечення додаткової емісії будь-яких цінних паперів, включаючи комерційні векселі (крім облігацій), за умови, щоб усі банки несли як індивідуальну, так і солідарну відповідальність за погашення цієї додаткової емісії.

Тим же законом була створено Національну комісію з грошового обігу (National Monetary Commission), покликану стежити за ходом процесу реформування, який спостерігався на той час. Комісія проіснувала чотири роки і провела поглиблене вивчення банківської системи не тільки США, але й основних європейських країн.

Результати діяльності Національної комісії з грошового обігу призвели до створення централь­ного банку США – Федеральної резервної системи (ФРС), яка за своєю структурою значно відрізнялася від центральних банків європейських країн. Однак з тих пір банківську систему США за принципом побудови можна вважати дворівневою.