5. Фактори, що знижують рівень психічного здоров’я

Будь-які порушення психічного здоров’я зв’язані а) з уродженими особливостями психіки; б) з факторами, що впливають у процесі життя – психотравмами, надмірними психічними навантаженнями. І те й друге може обумовлювати низький рівень психічної енергії, отже й низьку працездатність, а також дисгармонію, неадекватність поведінки і деформацію «Я-концепції».

Під уродженою обумовленістю психічних проявів розуміються 1) особливості психічного коду людини; 2) особливості внутрішньоутробного періоду життя дитини і процесу народження маляти як факторів ризику у формуванні перших психокомплексів; 3) індивідуальні особливості темпераменту.

Психічний код, що визначає майбутню поведінку людини, в якості складових елементів містить архетипи (прототипи колективного несвідомого). Психічний код кожної людини має свій набір архетипів. Сучасна квантова фізика дає трохи інше, але аналогічне представлення про одиницю свідомості. У якості такої одиниці був прийнятий холодайн (В. Вульф, кінець 80-х років), тривимірна голографічна мислеформа. З холодайнів складається свідомість індивіда і єдине колективне поле свідомості; холодайни здатні впливати на формоутворення.

Уміння управляти психікою, і, отже, психічним здоров’ям, припускає усвідомлення своєї психічної структури й оптимізацію її функціонування. (Докладніше про це див. у главі 4.).

Про фактори уродженого генезису, які впливають на психічну діяльність, більш докладно буде йти мова в розділі, присвяченому формуванню психічного здоров’я.

Наступний аспект, який стосується порушень психічного здоров’я, – набуті впродовж життя фактори. До них відносяться: психічний стрес, зв’язаний з емоційними й інтелектуальними перевантаженнями, а також – психотравма. Друге часто кореспондує з першим.

Основна заслуга щодо розробки уявлень про стрес і вивчення його впливу на людину належить канадському вченому Г. Сельє.

«Стрес» – це «напруга». Стресор – це будь-який фактор, незвичний за силою і тривалістю дії на людину. Якщо стресор має психічну природу, то стрес називається психічним або психоемоційним.

Механізмом, що запускає психічний стрес, є емоція. Розрізняють негативні і позитивні емоції. Негативна емоція – це побудник для досягнення мети, задоволення потреби. Вона виникає при фрустрації (незадоволенні потреби), в ситуації вибору, при надмірно сильних психічних навантаженнях. У людини існують різні потреби. На біологічному, або базовому рівні – це потреба в безпеці, їжі, задоволенні статевого, батьківського інстинктів. На більш високому рівні – потреба в емоційному й інтелектуальному резонансі, в особистій території авторитету, творчості тощо.

Позитивна емоція є сигналом про задоволення потреби. Іноді в силу надмірного прояву вона може стати обтяжуючою для організму і включити психофізіологічні механізми, характерні для негативних емоцій.

Стрес може супроводжуватися як негативними емоціями, так і позитивними, при збереженні можливості вибору, контролю ситуації і передбачення наслідків. Першу форму було названо дистресом, другу – еустресом. Еустрес на відміну від дистреса чинить стимулюючий вплив. Особливістю його ендокринних механізмів є активізація синтезу «медіаторів щастя» – ендорфінів, енкефалінів тощо.

Різні люди запам’ятовують переважно різні емоції. «Люди дії» краще запам’ятовують негативні емоції, як досвід, необхідний для їхнього життя. Люди творчі утримують у пам’яті в основному позитивні емоції, тому що плідно діяти можна тільки в атмосфері альтруїзму.

Стрес є проявом і одночасно інструментом адаптаційної перебудови людини під впливом надмірної дії на неї різних факторів. Комплекс стереотипних неспецифічних реакцій, що супроводжують стрес і забезпечують а) пристосування індивіда до умов, що змінилися, б) виживання під час перебудови і в) ліквідацію наслідків перевантаження, був названий Г. Сельє «загальним адаптаційним синдромом».

Метою, результатом психічної перебудови є концептуалізація, тобто прийняття нової концепції життя, що відповідає новим умовам.

Після осмислення того, що відбулося, зміни поглядів щодо перспективи, тобто після «перерозподілу психічного матеріалу» стрес угасає.

Процес концептуалізації поділяється на стадії.

Перша стадія– ігнорування психотравмуючого фактору, спроба вийти із ситуації з мінімальною втратою енергії. Цей тип реагування властивий усім людям, але домінує тільки у дітей і інфантильних, демонстративних, істеричних особистостей, яким не властиві глибокі психічні переживання.

Друга стадія – збудження. Вона характеризується хаотичним проявом активності, спрямованої на подолання, ліквідацію психотравмуючої ситуації. Як домінантна форма реагування – вона властива для активних особистостей. Ця активність завжди супроводжується так званою регресією віку, поверненням до дитячих форм психічних проявів. Тому вимагати раціонального ставлення щодо вирішення проблеми, говорити мовою логіки з людиною, яка знаходиться в стані збудження, безглуздо. У цьому випадку більш ефективною виявляється ірраціональна мова дотиків (сенсорний контакт) і співпереживання.

Третя стадія характеризується депресивним станом. Депресія, що виникла, обумовлюється витоком психічної енергії і є по своїй суті реактивною. Вона виражається пригніченістю, заниженою самооцінкою, слабкою фізичною активністю. На цій стадії індивід може усвідомлювати те, що відбулося і розпочати пошук шляхів виходу із ситуації, яка створилася. Допомога людині, яка знаходиться на цій стадії адаптаційного процесу полягає в заповненні дефіциту енергії за рахунок психоемоційного (співчуття, розуміння) і енергетичного резонансу.

Четверта стадія– це концептуалізація. Ухвалення рішення, нової концепції як керівництва до подальших дій і сприйняття змін у житті приводить до вгасання стресу. Коли адаптаційна перебудова завершується, стрес у якості її інструменту вже не потрібний. Найкращими концептуалізаторами є люди, яким притаманно розмірковувати про сенс життя, його закони, «своє місце» в цьому світі.

Вищенаведена динаміка адаптаційної перебудови особливо яскраво виявляється при гострих психічних стресах (психотравмах). При не дуже сильних, але постійних психічних напругах, адаптаційний період у нормальної людини може затягуватися на роки і призводити до хронічного стресу, який проявляється невротичним станом (невротизмом). Найчастіші форми цього прояву – емоційна нестійкість, погане самопочуття, тривожність, дратівливість, занижена самооцінка, вегетативні розлади.

Наслідками стресу є психосоматичні прояви в результаті виснаження психіки і погіршення стану самої слабкої ланки в організмі. Спровоковані хвороби називаються хворобами адаптації. Це цукровий діабет, виразкова хвороба шлунка, стани імунодефіциту, порушення овуляції у жінок, затримка росту, інфаркт міокарда, нефросклероз, остеохондроз тощо.

Одним з найчастіших наслідків психічного стресу є так звана соматизована депресія, що представляє собою невротичний стан з іпохондричним забарвленням.

Психічні стреси завжди супроводжуються соматичними резонансами. Кожне психічне відображається в тілесних відчуттях і процесах. Посередником між центральною нервовою системою і внутрішніми органами виступає вегетативна нервова система. У людей із соматизованою депресією спостерігається посилення відчуттів, які йдуть від внутрішніх органів.

Можливість виникнення кожного конкретного симптому при стресі в більшості випадків залежить від психологічних особливостей індивіда.

Згідно до психоаналітичних уявлень, людина сама «притягує» (часто позасвідомо) захворювання, до якого звикає, як до форми втечі від розв’язання проблем або форми одержання захисту, або уваги. Психоаналітики визначили взаємозв’язок між характером переживання конфлікту і виникаючим розладом. Наприклад, небажання вагітності може викликати порушення в менструальному циклі.

Стрес у сучасної людини змінив свій характер. Проблеми стали більш витонченими, а їх існування – більш тривалим. До цих проблем відносяться – неприйняття людиною своєї ідентичності, проблеми вибору і відповідальності, розмаїття і суперечливість вимог, запропонованих життям. Сучасний чоловік, на відміну від чоловіка в минулому, стикається із зміною сімейних пріоритетів. Від нього як і раніше чекають авторитетності, рішучості і в той же час вимагають тепла і ніжності, конкретної участі в справах сім’ї.

Найчастішими причинами стресів у чоловіків є – невизнання соціальних і особистих достоїнств, а також спад фізичної (сексуальної) сили. У жінок причини стресів часто пов’язуються з прискоренням «біологічних годин», необхідністю одночасно виконувати свої біологічні і соціальні функції, втратою зовнішньої привабливості і відходом дітей від сім’ї.

Люди, які пережили гострий стрес, або знаходяться в хронічному стресі, підлягають оздоровленню (докладніше про це буде йти мова в другій частині навчального посібника).

Якщо психоемоційний стрес, був «витиснутий» у позасвідомість, то він може стати основою для формування психокомплексу. Психокомплекс – це неусвідомлюване утворення, що обумовлює структуру і спрямованість свідомості. Він формується на ранніх етапах життя, включаючи внутрішньоутробний період і лежить в основі того або іншого типу характеру.

Єдиним шляхом звільнення від психокомплексів є «витяг» їх з позасвідомості, відреагування на нього в модельній ситуації й усвідомлення. Це стає можливим тільки завдяки серйозної роботи над собою, застосуванню валеопрактичних технологій і використанню трансового стану (докладніше про це буде йти мова в другій частині навчального посібника).