Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
пособие glava_1u.doc
Скачиваний:
96
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
967.17 Кб
Скачать

9. Психічна культура

Щоб якомога точніше визначити поняття «психічна культура» й окреслити коло відповідних до неї феноменів, доцільно спочатку визначитися з поняттям «культура».

Існує таке визначення культури: «Культура – історично змінювана в процесі суспільного розвитку система виробництва духовних цінностей, їх збереження, розподілу й споживання, яка забезпечує на кожному етапі розвитку людства певним, диференційованим1, відповідним конкретно-історичним соціальним умовам духовне (інтелектуальне, емоційне, моральне) формування людей як діяльних членів суспільства, і задоволення їх духовних потреб» (М.Б. Ємич, 1987).

У цьому визначенні базовим є поняття «духовні цінності». Уважне вивчення різних духовних цінностей приводить до переконання, що всі вони – різноманітні форми знання, тобто досвід людини чи людства, представлений у різних знакових системах (слово, картина, пам’ятник, музичний твір, архітектурний ансамбль і багато чого іншого). Отже, культура – це узагальнене людське знання. А в більш широкому контексті, культура – це підсистема суспільного організму, яка забезпечує виробництво, збереження і використання знань.

Різноманітні форми знання чи досвіду як такого – завжди плід вирішення проблем особистісного існування, а значить результат суб’єкт-об’єктних відносин. Тому в знанні, з відомою часткою умовності, можна виділити три основних шари культури – відповідно до трьох векторів життя:

1. Знання об’єктивної реальності, тобто знання про світ, у якому живе людина і який вона освоює.

2. Знання об’єкт-суб’єктної взаємодії: знання, у якому відбито досвід самоактуалізації людини.

3. Знання суб’єктом про самого себе: знання, у якому відбито досвід вирішення особистісної проблематики, включаючи трансцендентний досвід.

Історично знання об’єктивної реальності оформилося в загальне наукове знання. А знання суб’єкт-об’єктної взаємодії – в численні гуманітарні науки, у фокусі уваги яких виступає людина, як об’єкт наукового пізнання. Змістом суб’єктивних знань є досвід самореалізації людини.

Культура самореалізації – це та частина спільного досвіду, у якому зібрані не стільки наукові знання про глибинну суть людини, скільки знання про те, як людині використовувати властиві їй здібності, щоб реалізувати себе як особистість і прожити повноцінне життя в суспільстві. Як і наукове знання, цей шар культури оформився в різноманітні системи навчання, виховання, саморегуляції й інші види практик.

Усвідомлюваний досвід самореалізації охоплює всю людську натуру. Однак важливо бачити і розуміти, що в його основі лежить самосвідомість і здатність до інтроспективного1 збагнення власного буття.

Отже, фундамент культури самореалізації складає культура психічної діяльності – психічна культура.

Фізична культура, культура харчування, педагогічна культура, валеологічна культура, статева культура, і т.д. – усі ці різновиди культури самореалізації є похідними від здатності людини по-своєму осягати власне буття.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОЇ КУЛЬТУРИ

Невербалізованість2. Більшу кількість особистісної проблематики важко виразити словами. Це пов’язано з тим, що часто єдиним носієм такого досвіду є сама людина. Передати свій досвід, значить, виступити в ролі духовного наставника. Таким чином, трансляція психічної культури припускає безпосередню передачу досвіду від наставника до учня у співпереживанні. Це обумовлено, насамперед, існуванням незліченої кількості істин, які неможливо передати тільки словами. Тому необхідним є особистий контакт наставника з учнем для розвитку психічних і духовних властивостей молодої людини. Тут наставник виступає як інтегральний фактор психічного (душевного) і духовного розвитку учня. Отже, психічна культура – інститут душевного і духовного наставництва, що передбачає існування традиції духовно-психологічного учнівства і наставництва. Сьогодні такі традиції майже повсюдно перервані.

Конкретність.Психічна культура завжди є конкретно-історичною і конкретно-груповою (конкретно-особистісною). Конкретно-історичний характер психічної культури очевидний. Психічна культура – досвід вирішення особистісної проблематики, що виникає в даний момент, тобто «Тут і Зараз». Тому системи психічної культури, які було створено в інші історичні епохи чи на іншому етносоціальному ґрунті, як правило, недоречні в сьогоднішній ситуації «Тут і Зараз». Спроби «дикого» освоєння таких систем майже завжди обертаються для споживача його соціальною дезадаптацією. Звичайно, це не означає, що чужий досвід повинен бути повністю відкинутий: йдеться про неприйнятність бездумного імпорту «новомодних» систем психічної культури, що зовсім не виключає можливості використання окремого апробованого особистого досвіду, який може бути корисний будь-якій людині, поза залежністю від її конкретно-історичного і етносоціального статусу. Це той досвід, який є однаковим у всіх системах психічної культури за всіх часів і у всіх народів.

Щоб зрозуміти конкретно-груповий (конкретно-особистісний) характер психічної культури, треба мати на увазі значимість людських розбіжностей. Відмінність людей суттєва, тому досвід одного навряд чи буде корисним іншому в плані вирішення його індивідуальної проблематики.

Характеристики психічної культури, що було розглянуто, припускають її особливу роль у структурі культури. Не буває безособової науки, безособового мистецтва, безособової практики. Тому психічна культура є не тільки системоутворюючою, але й у принципі основною підсистемою культури.