Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Педагогіка виховання.docx
Скачиваний:
79
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
40.86 Кб
Скачать

1. Сутність, зміст процеса виховання( Кузьменський-Педагогіка)

Які закономірності покладено в основу процесу виховання?

Педагогіка — найбільш діалектична наука, виховання — найдавніша категорія. Можна говорити про те, що істоти тваринного світу вже займаються елементами виховання. Можливо, у тварин цей процес відбувається на рівні інстинктів, проте він є. Людина займається вихованням свідомо. Впродовж тисячоліть людство залежало від національних особливостей, соціально-економічних потреб, природних чинників і накопичило величезний досвід у царині виховання. На його основі склалися певні закономірності процесу виховання, які відображують необхідне, істотне, стійке, повторюване, загальне для певної галузі відношення між явищами об'єктивної дійсності (рис. 34).

Що є рушійною силою процесу виховання?

Виховання є складним багаторівневим процесом, в якому беруть участь різні суб'єкти (вихованці, вихователі). Оскільки виховання є процесом, то в ньому діє рушійна сила.Рушійною силою процесу виховання є результат суперечностей між соціальними й особистісними потребами та наявним рівнем вихованості особистості (рис. 35).

Рис. 34. Закономірності процесу виховання

Дія рушійної сили — це внутрішня об'єктивна закономірність будь-якого процесу. Проте в системі виховання дітей вона дещо прихована, не завжди усвідомлюється вихованцем, оскільки він не має достатнього соціального досвіду. Для того щоб рушійна сила справді виступала дійовим чинником, вихователь має створювати специфічні ситуації, залучаючи вихованців до сфери їх впливу. При цьому педагоги (батьки, учителі-вихователі) мають займати позицію лише обережного помічника вихованця у процесі подолання певних труднощів і ні в якому разі не робити це за нього. Інакше будуть створюватися тепличні умови, які не сприятимуть розвитку особистості. Тут слід пам'ятати народну мудрість: "Готовою рибою можна нагодувати багатьох, та головне — дати людині вудку і навчити її користуватися нею. Хай ловить рибу і задовольняє свої потреби".

Виховні ситуації необхідно поступово ускладнювати, розширювати, враховуючи вікові й індивідуальні особливості вихованців. При цьому варто навчити їх ефективним методам долання бар'єрів і дбати про збереження їх здоров'я.

Зміст процесу виховання

Людина - соціальний індивід, що поєднує риси неповторно-індивідуального та загальнолюдського. Кожному із нас суджено нести свою "барву", але всі разом ми зобов'язані іти крізь життя у "невидимих коронах", які "виковувалися" впродовж століть і тисячоліть кращими представниками людського роду. Людські "корони" - то ідеали, без яких життя перетворюється на існування, а людина - на істоту. "Рухи серця, пристрасті, заздрість, надія і страх, які інколи гнітять людей, - писала колишня учасниця індійського національно-визвольного руху Анні Безант, - можуть довести їх до хвороби і від хвороби до безумства. Коли це трапляється, то причиною буває те, що люди сліпці й невігласи і не знають, як розкрити свою божественну сутність". Засобом такого "розкриття" стають ідеали, які доносяться до людини шляхом виховання, що, згідно з К.Д.Ушинським, просвітлює свідомість. У педагогіці трапляються різні ідеали: будівника комунізму, патріота-націоналіста, всебічно гармонійно розвинутої особистості, автентично спрямованої людини, громадянина-патріота та ін.

Для всіх них у свій час К.Д.Ушинський визначив єдину субстанціональну основу, про яку писав: "Є тільки один ідеал довершеності, перед яким схиляються всі народності, це ідеал, що його дає нам християнство. Усе, чим людина як людина може і повинна бути, виражено цілком у божественному вченні, і вихованню залишається тільки, раніше всього і в основу всього, вкоренити вічні істини християнства. Воно дає життя і вказує вищу мету всякому вихованню, воно ж повинно служити для виховання кожного християнського народу джерелом усякого світла і всякої істини. Це невгасимий світоч, що вічно, як вогняний стовп у пустелі, попереду людини і народів; за ним повинен прямувати розвиток усякої народності й усяке справжнє виховання, що йде разом із народністю.

Під поняттям зміст виховання зазвичай розуміють багатство соціального досвіду людства, представлене надбаннями світової і загальнонаціональної культур, системою ціннісних орієнтацій, які вихованцям необхідно засвоїти з метою найповнішої самореалізації в умовах гармонізації власно особистісних і загальносуспільних інтересів.

Таке багатство досвіду у виховній системі середньо освітніх навчальних закладів представлено різнобічними аспектами культури особистості: громадянської, розумової, філософсько-світоглядної, моральної, екологічної, трудової, естетичної, фізичної. Всі у сукупності вони притаманні гармонійно розвинутій особистості, яка певним чином уособлює виховний ідеал сучасних освітніх систем.

 2.  Закономірності виховання — стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі зв'язки у вихованні, реалізація яких сприяє ефективному розвитку особистості.

   У процесі виховання особливо важливими є такі закономірності.    1. Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами та умовами виховання. Розвиток суспільства зумовлює зміни, диктує нові потреби і в його виховній системі. Наприклад, у зв'язку з розбудовою незалежної Української держави виникла потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до свого народу, його традицій, історії, культури.    2. Взаємодія у виховному процесі всієї сукупності різноманітних чинників. Виховує все: люди, речі, явища. Серед виховних чинників найвагомішим є людський (роль батьків, педагогів).    3. Опора у виховному процесі на позитивні якості дитини, стимуляцію активності особистості, позитивні емоції від досягнутих успіхів.    4. Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну, емоційну сфери. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).    5. Визначальними у вихованні є діяльність і спілкування. Діяльність — головний фактор єдності свідомості й поведінки, коли учень зайнятий певним видом діяльності (навчальною, трудовою, ігровою, спортивною та ін.), що забезпечує всебічний розвиток особистості.    У вихованні закономірності виявляються в усьому різноманітті взаємозв'язків і взаємоперетворень. їх необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації.

Принципи виховання

   Принципи виховання — керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного впливу.

   Вони є узагальненою системою вимог, які охоплюють усі аспекти виховного процесу, відображають результати виховної роботи.    Процес виховання ґрунтується на принципах:   1. Цілеспрямованість виховання. Початком будь-якої діяльності, зокрема виховної, є визначення мети

2. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів.

3. Повага до особистості дитини, поєднана з розумною вимогливістю до неї. Повага до людини передбачає гуманне ставлення до неї. Вона є стрижнем взаємин між учителем і учнями.    Відома формула А. Макаренка “Якомога більше вимоги до людини і якомога більше поваги до неї” виражає суть цього принципу, який реалізується у стосунках між учителем та учнями, між колективом педагогів і колективом учнів, між учнями

   4. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів.

   5. Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Одне із завдань педагога — бачити неповторність, творчу індивідуальність кожної дитини, виявляти, розкривати, плекати у неї неповторний індивідуальний талант.    6. Систематичність і послідовність виховання. Ефективність виховного процесу залежить від послідовності, безперервності педагогічних впливів на учнів

   7. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості. За результати виховання підростаючого покоління відповідає не тільки школа, а все суспільство.

   8. Єдність свідомості й поведінки. Поведінка людини — це її свідомість у дії. Як суспільний продукт, свідомість формується в процесі суспільної практики.    9. Народність. Передбачає єдність загальнолюдського і національного.    10. Природовідповідність. Враховує багатогранну і цілісну природу дитини: анатомо-фізіологічні, психологічні, вікові, генетичні, національні, регіональні особливості.

   11. Культуровідповідність. Передбачає органічний зв'язок із культурним надбанням всього людства, історією свого народу, його мовою, культурними традиціями, народним мистецтвом.    12. Гуманізація. Означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил    13. Демократизація. Мислиться як усунення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання його права на свободу, на розвиток здібностей і реалізацію індивідуальності.    14. Етнізація. Передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина.

   Будучи органічно пов'язаними між собою, принципи виховання охоплюють усі аспекти цього процесу і спрямовують його на формування людини як цілісної особистості. Реалізація принципів виховання дає позитивні результати лише тоді, коли їх застосовують у гармонії взаємодії між собою.