ПРОГРАМНІ ПИТАННЯ ДО ДЕРЖАВНОГО ЕКЗАМЕНУ

з освітньої галузі «Здоров’я та фізична культура» та технологія її вивчення»

(заочна форма навчання)

1. Рухова активність і заняття фізичними вправами як необхідна умова здоров’язбереження молодших школярів. Фізичні фактори, що сприяють зростанню та зміцненню здоров’я.

Найбільш доступний вид фізичних вправ — це ходіння. Воно особливо корисно людям, які довго сидять. Починати потрібно з ходіння по 10 хв., поступово збільшуючи тривалість вправи до 40-50 хв. Людина, що почала займатись ходінням, мусить виробити навичку ритмічного, вільного дихання з поглибленим видихом, а саме: на 2-4 кроки — вдих, на 3-6 кроків — видих. Рухатись слід, подаючи наперед стегно, здійснювати крок так, щоб тазостегновий суглоб обертався навколо своєї осі. Ногу на зем-. лю ставити всією стопою, руки тримати дещо зігнутими в ліктях, підтримувати правильну осанку (підборіддя дещо підняте, а голова та плечі відведені назад). Ходити можна скрізь, але краще оздоровчим ходінням займатись на тихих, малолюдних вулицях або в парку.

З успіхом для ходіння можливо використовувати сходи. Сходи будинків — це своєрідний "критий стадіон", практично без глядачів. Сходи дозволяють легко й точно дозувати навантаження частотою кроків і кількістю пройдених сходинок. Спочатку потрібно визначитись з орієнтованим навантаженням. За 2-3 тижні регулярних вправ таке навантаження стає звичним, тоді його слід поступово збільшувати шляхом зміни висоти підйому, темпу кроків тощо. При збільшенні навантаження потрібно керуватись своїм самопочуттям та частотою пульсу. Для укріплення м'язів гомілки і стопи слід спиратись переважно передньою частиною стопи.

Велике значення в оздоровленні людини, розвитку її фізичних і психічних властивостей має біг. На стіні Форуму в Елладі було викарбовано: "якщо хочеш бути сильним — бігай, якщо хочеш бути красивим — бігай, якщо хочеш бути розумним — бігай".

Біг — це один із найдавніших та найпопулярніших видів фізичних вправ, що пояснюється його простотою й доступністю. Існує багато варіантів бігу, найпростішим є пробіжки по 1-2 хв. помірним, що не викликає напруги темпом. Після 3-4 занять їхню тривалість можна збільшувати на 1 хв., орієнтуючись на пульс і самопочуття.

Під час бігу кроки не повинні бути жорсткими, щоб не викликати надлишкового навантаження на хребет та суглоби. Для цього потрібно ставити ногу не на п'ятку, а на всю стопу, а коліна для кращої амортизації мають бути незначно зігнутими. Довжина кроку — це відстань на дві-три стопи. Дихати бажано через ніс, вільно й ритмічно, тобто на кожні 2-4 кроки — вдих, на 4-5 — видих. При тривалому тренуванні глибина дихання зростає, а частота його при тій же самій швидкості бігу зменшується.

Бігати краще всього по траві у легкому спортивному взутті, наприклад, у тапочках. Чим твердіший грунт, тим м'якшою та товстішою повинна бути підошва взуття. Заняття бігом сприяє покращенню функції органів дихання, серцево-судинної та інших систем. Серцевий м'яз стає сильнішим, покращується обмін речовин, поліпшується структура стінок кровоносних судин, підвищується киснева ємність крові тощо.

Узимку за сприятливих умов також можна займатися оздоровчим бігом, але краще ходінням на лижах. При цій вправі активно працюють м'язи всього тіла, створюються найкращі умови для роботи серцево-судинної системи. Починати заняття слід звичайними лижними прогулянками на відстань у 4-8 км, поступово збільшуючи її до 10-20 км.

Ходіння на лижах залежно від характеру роботи рук може бути перемінним, одночасним і змішаним. Використання певного ходу та його зміна зумовлена рельєфом місцевості та наявністю навичок. Цей вид фізичних вправ сприяє розвитку дихальних м'язів і збільшенню життєвої ємності легень, а також сили, рухливості й врівноваженості нервових процесів.

Швидко й надійно можливо укріпити здоров'я та загартувати організм плаванням. У плавальних басейнах температура води підтримується в межах +22-27°С, у відкритих водоймищах вода, як правило, холодніша. При заняттях плаванням у відкритих водоймищах слід ураховувати температуру води й час перебування у ній. Починати тренування слід при температурі води +17-18°С, повітря — не нижче +20°С, перебувати у воді по 2-5 хв. Поступово тривалість плавання збільшити до 20-30 хв., а дистанцію — з 10-50 м до 100-500 м і більше.

Плавання позитивно впливає на функцію центральної нервової системи, вестибулярного, шкірного і про-пріоцептивного аналізаторів, дихальної і серцево-судинної систем. Витрати енергії при плаванні дещо більші, ніж при інших видах фізичних вправ. Утрати тепла людиною при температурі +12°С однакові, що у воді за 4 хв., що у повітрі за 1 год.

У тренованих плавців процеси терморегуляції більш удосконалені порівняно з іншими людьми, тому вони майже не хворіють простудними захворюваннями.

З успіхом використовуються для вдосконалення фізичних і психічних функцій людини біг на ковзанах, фігурне ковзання та спортивні ігри — теніс, волейбол, баскетбол, футбол.

Фізичне тренування повинно регулярно здійснюватись на всіх етапах розвитку людини. Наполегливі й систематичні заняття гімнастикою, туризмом, різними видами фізичних вправ у поєднанні із загартовуванням це тривала молодість і старість без хвороб, насичені живильним оптимізмом, це тривале життя з творчим трудовим піднесенням та натхненням, нарешті, це здоров'я, яке є найбільшим джерелом насолоди. Фізичні вправи є істотним фактором профілактики неврозів. Особливо важливою профілактичною роллю фізичних вправ у період росту організму є попередження порушень постави та деформацій хребта.

Соціально-гігієнічне значення фізичних вправ, як фактора неспецифічної профілактики, переконливо виявляється на прикладі серцево-судинних захворювань. Доведено, що у службовців порівняно з людьми фізичної праці коронарний атеросклероз зустрічається у З рази, а інфаркт міокарда у 2 рази частіше. Відомо, що більш поширені коронарні розлади у людей розумової праці, в яких обмежена фізична активність, а у тренованих спортсменів коронарна недостатність буває надзвичайно рідко.

Таким чином, є всі підстави для того, щоб значення фізичних вправ розцінювати як неспецифічне попередження, профілактику та припинення розвитку функціональних відхилень, насамперед із боку нервової та серцево-судинної системи.

2. Здоров’язбережувальні технології в навчальному процесі. Використання їх при організації уроку фізичної культури у початковій школі.

Державна політика України значною мірою сприяє реалізації здоров’язбережувального напряму шкільної освіти, забезпечуючи підґрунтя для розроблення підходів до розв’язання проблеми здоров’язбереження дітей. Доказом соціальної актуальності проблеми здоров’язбереження учнів є низка нормативно-правових актів, присвячених оптимізації здоров’я молодого покоління, зокрема: Конституція України; Укази Президента України, Постанови Верховної Ради, Постанови Кабінету Міністрів, а також низка інших нормативних актів і розпоряджень.

Ефективність збереження і зміцнення здоров’я дітей в умовах загальноосвітніх навчальних закладів залежить від взаємодії педагогічних, медичних, соціальних працівників, а також учнів та їхніх батьків. Формування здоров’язбережувального освітнього середовища в школі буде мати динаміку завдяки спільним зусиллям усіх учасників навчально-виховного процесу, де провідна роль водночас належить учителю, який володіє високим рівнем теоретичної і практичної підготовки до застосування здоров’язбережувальних технологій, а також розроблення дидактичних умов їх ефективного впровадження.

Здоров’язбережувальні технології містять у своєму змісті поняття «охорона здоров’я», «зміцнення здоров’я», «збереження здоров’я» [8], що знайшло відбиття в кодифікованих дефініціях: «збережувальні», як такі, що не витрачені даремно, без зайвої необхідності [5]; як результат дії педагогічних чинників на суб’єктів навчально-виховного процесу [2, с. 9]; як цілеспрямований вплив педагогічних заходів на підвищення одночасно рівня здоров’я учнів та їх освіченості [6, с. 47].

Значна увага розробленню шляхів здоров’язбереження дітей приділяється в працях не тільки педагогів, медиків, а також гігієністів, фізіологів, соціологів, що є актуальним і методично обґрунтованим використання передового досвіду в рамках окреслених наук задля здоров’язбереження учнів у процесі впровадження в шкільну практику здоров’язбережувальних технологій.

Здоров’язбережувальні технології витлумачуються в широкому смислі: дискурс технологій, використання яких у освітньому процесі сприяє збереженню й підтримуванню здоров’я учнів; у вузькому смислі: задля розв’язання здоров’яохоронної задачі використовуваними в ролі здоров’язбережувальних технологій педагогічні прийоми, методи, технології, які не завдають прямої чи опосередкованої шкоди здоров’ю учнів і вчителів, забезпечують їм безпечні умови перебування, навчання і праці в навчальному закладі» [7, с. 67].

Системний підхід до розуміння сутності здоров’язбережувальних технологій охоплює моніторинг стану здоров’я дітей, розроблення здоров’язбережувальної стратегії з урахуванням вікових особливостей учнівського колективу, а також урізноманітнення діяльності учнів задля підвищення резервів їх здоров’я і працездатності [1; 4, с. 37–39].

Узагальнення наукової літератури дозволяє виокремити такі головні підходи до тлумачення дефініції «здоров’язбережувальні технології»: 1) індикатор якості освітніх технологій; 2) оптимальне поєднання традиційних технологій навчання з принципами, методами і прийомами, спрямованими на збереження й підтримку здоров’я дітей; 3) технології навчання здоров’я, здорового способу життя, формування картини світу здорової нації; 4) навчально-методичний комплекс оздоровчо-фізкультурних і лікувально-профілактичних заходів; 5) створення сприятливого для здоров’я освітнього середовища; 6) забезпечення навчання і виховання з урахуванням індивідуальних, вікових і психофізіологічних особливостей учнів.

Виокремлення наукових підходів розширює наше уявлення про сутність поняття здоров’язбережувальні технології і розуміти їх також як системний метод програмування цілей, конструювання змісту, прийомів, засобів навчання й виховання, спрямованих на підвищення рівня індивідуального здоров’я дітей, формування в них життєвих навичок та створення здоров’язбережувального освітнього середовища в загальноосвітньому навчальному закладі за умов здійснення моніторингу стану здоров’я учнів.

Розроблено базову класифікацію здоров’язбережувальних технологій:

– медико-гігієнічні технології (дотримання санітарно-гігієнічних норм, надання повноцінної медичної допомоги суб’єктам навчально-виховного процесу тощо);

– фізкультурно-оздоровчі технології (загартовування, розвиток в учнів сили, швидкості, гнучкості, витривалості);

– екологічні здоров’язбережувальні технології (підвищення рівня духовно-етичного здоров’я учнів, формування у них екологічної свідомості та прагнення до збереження навколишнього середовища);

– технології забезпечення безпеки життєдіяльності (дотримання правил пожежної безпеки, охорони праці, цивільної оборони тощо);

– лікарсько-оздоровчі технології (реалізація принципів лікувальної педагогіки та лікувальної фізкультури);

– соціально-адаптуючі й особистісно розвивальні технології (упровадження у навчально-виховний процес програм соціальної та сімейної педагогіки, соціально-психологічних тренінгів для вчителів, учнів і їх батьків);

– здоров’язбережувальні освітні технології (застосування психолого-педагогічних методів і прийомів, спрямованих на здоров’язбереження дітей і підвищення ефективності навчально-виховного процесу) [3, с. 32–33].

Виокремлені типи здоров’язбережувальних технологій зорієнтовані на формування в учнів здоров’язбережувальної компетентності завдяки зміцненню в них ціннісного ставлення до свого здоров’я та здоров’я інших людей, розширенню бази знань про здоров’язбережувальну поведінку й удосконаленню умінь і навичок збереження індивідуального здоров’я на рівні духовного, соціокультурного й фізіологічного складників.

Здоров’язбереження дітей та підвищенню педагогічної ефективності навчання, виховання і розвитку учнів корелює із рівнем упровадження у навчально-виховний процес здоров’язбережувальних технологій, що висуває відповідні вимоги до рівня теоретичної та практичної підготовки педагогічного колективу школи, рівня сформованості у вчителів ціннісних настанов до збереження власного здоров’я та здоров’я учнів, а також збагачення досвіду творчої здоров’язбережувальної педагогічної діяльності. Актуальність проблеми здоров’язбереження учнів спонукає до налагодження чіткої управлінської системи методичної роботи щодо застосування здоров’язбережувальних технологій, розроблення дидактичних умов здоров’язбережувальних технологій у процесі навчання учнів.

3. Оздоровлення молодшого школяра – шляхи використання сонця, води, повітря. Форми і види оздоровчої роботи засобами фізичної культури.

Сили природи (сонце, повітря, вода) всебічно впливають на організм школяра. Вони зміцнюють здоров’я та підвищують працездатність.

Повітря лісів, садів, парків, що містить особливі речовини (фітоциди), допомагають знищенню мікробів, збагачують кров киснем. Сонячне проміння сприяє відкладанню вітаміну В під шкірою, охороняє людину від захворювань.

Вода використовується для очищення шкіри від забруднення, розширення і звуження кровоносних судин.

Сонце, повітря та вода використовуються як самостійні засоби для загартування організму. Вони покращують пристосування організму до підвищеної і зниженої температури повітря, води. Організм набуває здатності своєчасно реагувати на різкі й швидкі зміни метеорологічних умов.

Під час занять школярів на свіжому повітрі чи у воді (плавання), коли світить сонце, а повітря прозоре і чисте, посилюється ефективність впливу фізичних вправ. У школярів виникають позитивні емоції, підвищуються функціональні можливості всіх органів і систем.

Запам’ятайте! Більшість уроків фізичної культури і позаурочних занять з фізичного виховання потрібно проводити на свіжому повітрі (навіть взимку).

Таким чином, Ви збережете і зміцните власне здоров’я і здоров’я школярів.

Основною організаційною формою фізичного виховання є урок, який має науково обґрунтовану структуру і проводиться фахівцями фізичного виховання відповідно до навчальних програм, забезпечує дітям і молоді базовий обсяг фізкультурних знань, умінь і навичок. Крім уроків, широко використовуються позаурочні форми: заняття у фізкультурних гуртках і секціях, у групах загальної фізичної підготовки, лікувальної фізичної культури тощо.

Важливими формами фізичного виховання дітей і молоді є заняття в спортивних школах, клубах за інтересами, а також самостійні заняття фізичними вправами. У житті кожної людини завжди можна знайти місце для фізичних вправ.

Ходьба - - найдоступніший вид фізичних вправ. Фізичне навантаження при ходьбі дозу< Іься швидкістю руху і пройденим шляхом. Починати ходьбу можна з 1 - 2 км і, додаючи в день по 250 - 500 м, довести її до 10 км і більше. Під час довготривалої ходьби закріплюються навички правильної осанки, дихання повинно бути вільним і ритмічним.

Біг проводять у кінці заняття, починаючи з 2 хв. При систематичному тренуванні тривалість бігу збільшується на 1 -- 2 хв. За тиждень поступово його можна довести до 10 хв. Краще збільшувати час бігу, ніж швидкість.

Купання й плавання належать до найкорисніших закалюючих процедур. Механічне подразнення нервових закінчень шкіри і м'язів, яке відбувається при плаванні, є своєрідним масажем. Плавання активізує обмін речовин, розвиває мускулатуру і серцево-судинну систему. Тривалість купання в перші дні - - 2-5 хв., поступово час перебування у воді збільшується до 20-30 хв. Плавання слід починати з дистанції 10-50 м, поступово збільшуючи до 100-500 м і більше. Слід уникати переохолодження організму і втоми.

Ходьба на лижах - найпопулярніша форма зимового відпочинку, пов'язана із шачними енергозатратами організму. Швидкість руху - - 4-Ю км/год., темп - - від 60 до 115 кроків за хвилину. Тривалість перших прогулянок -- не більше 1-2 год. з поступовим збільшенням її до 3-4 год.

Спортивні й рухові ігри. Гра в бадмінтон, "м'яч у колі", "гольф" та інші дають фізичне навантаження, позитивні емоції, що підвищує життєвий тонус, працездатність, переключає увагу. При виконанні різноманітних фізичних вправ працюють м'язи, покращується обмін речовин, що створює сприятливі умови для діяльності мозку. За відсутності руху гальмується кровообіг, викид продуктів життєдіяльності з мозку, пригнічується обмін речовин у легенях, що знижує опір щодо бактерій і мікроорганізмів. Тому користь навіть 10-хвилинних фізкультурних пауз, різних видів рухових вправ повертають людину до нормального стану.

 

Заняття фізкультурними вправами необхідні людині в різні періоди життя. В дитячому і підлітковому віці, коли ще тільки відбудовується нервово-м'язові координації, фізкультура необхідна для гармонійного розвитку особистості. У людини, організм якої вже сформувався, повільно відбуваються процеси окостеніння і склероз суглобів. Виникає необхідність у своєрідних фізичних вправах з урахуванням вікових особливостей. Для людей похилого віку фізкультура стає засобом боротьби із змінами, що несе з собою старість. Тому фізична культура повинна бути масовою у боротьбі за здоров'я людини, її творчу активність і довголіття.

4.Оздоровче фізичне тренування: показання і протипоказання до його використання. Техніка та методика самоконтролю за фізичним навантаженням. Формування готовності майбутніх учителів фізичної культури до використання здоров’язбережувальних технологій.

Зміни, які нині відбуваються в Україні, торкнулися всіх сторін суспільного життя:

змінилися громадянські цінності і пріоритети, ідеологія, соціально-економічний стан та

політична ситуація. Суттєвої трансформації зазнала галузь виховання майбутнього покоління.

Тривають інтенсивний пошук підходів до побудови нової стратегії виховання, демократизація стосунків усіх суб’єктів навчально-виховного процесу, відповідальність держави і громадськості за виховання дітей та молоді, впровадження здоров’язбережувальних технологій у процес фізичного виховання підростаючого покоління. Важливим завданням системи освіти є виховання людини в дусі відповідального ставлення до свого здоров’я й ведення здорового способу життя як вищої індивідуальної й суспільної цінності, формування високого рівня здоров’я дітей та учнівської молоді в усіх його аспектах: духовному, психічному, фізичному. Пошук шляхів удосконалення підготовки учителів фізичної культури – стратегічно важливе завдання сучасної педагогічної науки та практики. Відповідно зміст професійної підготовки майбутніх учителів повинен бути зорієнтований на озброєння теоретичними знаннями й практичними уміннями щодо використання здоров’язбережувальних технологій у професійній діяльності. Водночас у підготовці майбутніх фахівців фізичної культури до використання здоров’язбережувальних технологій існують суперечності: між вимогами суспільства до підготовки майбутніх учителів фізичної культури як координаторів здоров’язберігаючої освіти й недостатнім осмисленням і узагальненням цього процесу в педагогічній науці; між орієнтацією на нові моделі навчально-виховного процесу у вищій школі і традиційним змістом, формами та методами підготовки майбутніх учителів [Однією з базових компетенцій учителя фізичної культури є здоров’язбережувальна вимога, яка передбачає реалізацію педагогом технологій зміцнення здоров’я кожного учня.

Розкриваючи особливості підготовки майбутнього вчителя до здоров’язбережувальної

діяльності, Н. Бордовська визначає провідну компетенцію, належне оволодіння якою дозволяє майбутньому вчителеві бути успішним стосовно фахової діяльності. Це так звана професійна компетенція ПК-7, що характеризує готовність майбутнього вчителя до забезпечення охорони життя і здоров’я учнів як у навчально-виховному процесі, так і в позакласній та позашкільній діяльності [4, с. 126].

Аналіз паспорта і програми формування компетенції ПК-7 показав, що під компетенцією «Готовий до забезпечення охорони життя й здоров’я учнів у навчально-виховному процесі й позаурочній діяльності (ПК-7)» розуміється володіння знаннями з анатомії, фізіології, здоров’язбережувальними технологіями для раціональної організації навчання і виховання, використанням у педагогічному процесі щодо збереження здоров’я учнів індивідуального та

диференційованого підходів. Упровадження здоров’язбережувальних технологій передбачає оптимальні умови навчання дитини в школі (відсутність стресу, адекватність вимог, ефективність методик навчання й виховання); раціональну організацію навчального процесу (відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних вимог); відповідність навчального і

фізичного навантаження віковим можливостям дитини; необхідний, достатній і раціонально організований руховий режим.

О. Трушкін доводить, що з позиції здоров’язбережувальної педагогіки необхідний новий підхід до освіти, який вимагає перегляду і якісного оновлення освітнього процесу. Необхідна розробка і впровадження здоров’язбережувальних технологій, які дозволяють зберігати наявний стан учнів, формувати більш високий рівень їхнього здоров'я, здійснювати моніторинг показників індивідуального розвитку, прогнозувати зміни здоров'я і проводити відповідні психолого-педагогічні, корегувальні, реабілітаційні заходи з метою забезпечення успішності

навчальної діяльності, поліпшення якості життя вчителів та учнів [13, с. 6].

Знання, володіння і використання здоров’язбережувальних технологій є важливою

складовою професійної компетентності педагога. Учителі в тісному взаємозв’язку з учнями, батьками, медичними працівниками, практичними психологами, соціальними педагогами і працівниками, усіма тими, хто зацікавлений у збереженні і зміцненні здоров’я дітей, спроможні створити здоров’язбережувальне освітнє середовище. Відтак, за висновком А. Заікіна, зміст професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури передбачає формування їх підготовленості до фізкультурно-оздоровчої роботи з учнями ЗОШ і творчого вирішення завдань здоров’язбережувальної освітиПідготовленість майбутнього вчителя фізичної культури до використання

здоров’язбережувальних технологій є результатом професійної підготовки студента ВНЗ, вираженим у здатності до формування особистої фізичної культури учнів і здійснення ролі координатора здоров’язбережувальної освіти в ЗОШ.

Підготовка майбутніх учителів фізичної культури до використання

здоров’язбережувальних технологій має забезпечувати оволодіння системою знань та умінь, а саме: застосовувати форми, методи, засоби навчальної роботи, не шкідливі для здоров’я учнів;забезпечувати належний рівень викладання предметів освітньої галузі «Здоров’я і фізична культура»; надавати учням ґрунтовні знання про здоров’я і шляхи його збереження та зміцнення; сприяти формуванню у школярів потреби у здоровому способі життя та прикладних навичок у його веденні; організовувати фізкультурно-оздоровчої роботу в школі та формувати відповідну мотивацію в учнів; проводити заняття у фізкультурно-оздоровчих гуртках та з учнями спеціальних медичних груп; реалізовувати міжпредметні зв’язки й співпрацювати з іншими педагогами.

5Позашкільна здоров’язбережувальна діяльність з фізичного виховання як спосіб підвищення рухової активності та покращення стану здоров’я учасників освітнього процесу. Удосконалення здоров’язбережувальної системи позакласної та позаурочної роботи з фізичного виховання. Комплексний підхід у формуванні здоров’язбережувальної компетентності вихованців ПНЗ здійснюється в гуртках фізкультурно-спортивного й оздоровчого напрямів позашкільної освіти [5]. Відповідно до Закону України ―Про позашкільну освіту‖ (ст. 15), фізкультурно-спортивний або спортивний напрям позашкільної освіти забезпечує розвиток фізичних здібностей вихованців, учнів і слухачів. Як правило, це гуртки за видами спорту. Оздоровчий напрям позашкільної освіти забезпечує необхідні умови для змістовного відпочинку та передбачає оволодіння вихованцями, учнями і слухачами знаннями про здоровий спосіб життя. У практиці формування здоров’язбережувальної компетентності в позашкільній освіті враховується взаємозв’язок навчання і виховання, оскільки навчання призводить до виховання і навпаки – виховання навчає протягом життя [2, с. 116]. Позашкільні навчальні заклади мають більше можливостей упровадження інноваційних оздоровчих підходів у навчально-виховний процес завдяки гуманістичній спрямованості, застосуванню особистісно орієнтованого, діяльнісного і компетентнісного підходів, форм і методів навчання, які задовольняють інтереси кожного, формують стійку соціально-психологічну установку на активні заняття з фізичного виховання, забезпечують комплексний характер виховного впливу. З метою вивчення реального стану й особливостей гуртків фізкультурно-спортивного та оздоровчого спрямування позашкільних навчальних закладів здійснено аналіз наявності програмного забезпечення зазначених гуртків. Це уможливило виокремлення актуальних проблем формування здоров’язбережувальної компетентності у вихованців позашкільних навчальних закладів, а саме: потреба соціального замовлення на якісну освіту дітей за умови збереження їхнього здоров’я, запровадження здоров’язбережувальних технологій в умовах динамічного погіршення стану здоров’я дітей; інноваційне перетворення програмного забезпечення гуртків фізкультурно-спортивного та оздоровчого спрямування, в яких домінує спортивна, а не оздоровча складова. 104 Сучасний виховний процес: сутність та інноваційний потенціал Так, проаналізовано інформацію 245 позашкільних навчальних закладів України. З них 48 позашкільних навчальних закладів не мають гуртків фізкультурно-спортивного і оздоровчого напрямів, тобто близько 20 % від загальної кількості ПНЗ. Кількість гуртків фізкультурно-спортивного напряму в ПНЗ України коливається від 3,2 до 8,1 % від загальної кількості гуртків різних напрямів. Число гуртків оздоровчого напряму ПНЗ становить від 0,5 до 2,8 %. Це надзвичайно мала кількість, адже в більшості регіонів вона коливається в межах 0,3–0,9 %. Як правило, це один гурток в кожному комплексному позашкільному навчальному закладі. Найбільша кількість гуртків оздоровчого напряму в місті Києві (2,8 %). Цей факт пояснюється особливостями організації фізкультурно-оздоровчої роботи в закладах освіти Києва: потужним кадровим забезпеченням; достатньою матеріально-технічною базою; наявністю системи спортивно-масових заходів; розроблення і впровадження інноваційних педагогічних проектів з фізичного виховання [4, с. 78]. Кількість вихованців у гуртках фізкультурно-спортивного і оздоровчого напрямів в м. Києві більше ніж в чотири рази перевищує відповідну кількість (у %) вихованців позашкільних навчальних закладів України. Гуртки фізкультурно-спортивного напряму працюють за адаптованими навчальними програмами за видами спорту для ДЮСШ, або, за відсутністю адаптованих, за навчальними програмами для ДЮСШ. Частина програм затверджена і рекомендована для використання більш ніж 10 років назад. Так, наприклад, навчальна програма для гуртків зі спортивного, пішохідного, велосипедного, водного, гірського, лижного туризму затверджена і рекомендована в 1996 р., для спортивних секцій з баскетболу і художньої гімнастики датуються 1999 р. Проте наявні навчальні програми з легкої атлетики (2007 р.), волейболу, футболу (2003 р.), боксу (2004 р.), кікбоксингу (2010 р.), спортивного орієнтування (2008 р.) та інші, які підготовлені з урахуванням реалій сьогодення. Гуртки оздоровчого напряму працюють за типовими й адаптованими навчальними програмами. За змістом вирізняються гуртки загальної підготовки, валеології, оздоровчої і коригуючої гімнастики. В областях перелік гуртків оздоровчого напряму кількісно і якісно обмежений. Проте показовими за цими показниками є позашкільні навчальні заклади міста Києва – Дитячий оздоровчо-екологічний центр Оболонського району та Центр творчості дітей та юнацтва Деснянського району, в яких функціонують різноманітні гуртки оздоровчого напряму за адаптованими навчальними програмами, а саме гуртки ―Коригуюча гімнастика‖, ―Оздоровча гімнастика‖, ―Оздоровча хореографія‖, комплексні оздоровчі програми ―Шляхи соціалізації дітей та молоді з особливими потребами‖ і ―Літня школа радості і здоров’я‖, оздоровчо-екологічний лекторій ―Створи себе і красу навколо себе‖ та інші. Вони забезпечують вихованців знаннями про здоровий спосіб життя, практичними вміннями зберігати власне здоров’я, формують здоров’язбережувальну компетентність, організовують оздоровлення дітей і підлітків, сприяють набуттю і закріпленню навичок, зміцненню особистого здоров’я і формуванню гігієнічної культури особистості. 105 Сучасний виховний процес: сутність та інноваційний потенціал Отже, гуртки фізкультурно-спортивного й оздоровчого напрямів в позашкільних навчальних закладах кількісно (0,5–8,1 % від загальної кількості гуртків) і якісно обмежені (перелік гуртків, особливо оздоровчого напряму, однотипний за різними регіонами України, крім міста Києва). Зміст фізкультурно-оздоровчої роботи в позашкільних навчальних закладах відображений в навчальних програмах з позашкільної освіти. Але існують програми, які потребують вдосконалення і перегляду, ураховуючи сучасні виховні й навчальні технології. З метою вдосконалення організації фізкультурно-оздоровчої роботи вітчизняних закладів освіти актуальним напрямом може стати розширення мережі гуртків фізкультурно-спортивного й оздоровчого напрямів комплексних позашкільних навчальних закладів, розвиток яких потребує уваги і має потенційні резерви, є затребуваним дітьми та молоддю, їхніми батьками. Проте забезпечення педагогів ПНЗ сучасними навчальними програмами і методичними розробками функціонує на недостатньому рівні, що потребує невідкладного вирішення і подальших досліджень.

6. Стратегія, принципи, положення та напрями діяльності шкіл здоров’я, що працюють за проектом ВООЗ “Європейська мережа шкіл сприяння здоров’ю” та українсько-канадським проектом “Школи здоров’я”.

Метою Програми є створення умов для розвитку й зміцнення в учнів навичок здорового способу життя, зміцнення фізичного, психічного, соціального i духовного здоров'я, визнання пріоритету здорового способу життя як основного чинника збереження та зміцнення здоров'я, організація їх життєдіяльності на позиціях здорового способу життя, утвердження свідомого ставлення та громадянської відповідальності за своє здоров'я.

Програму спрямовано на виконання таких завдань:

• наукове обгрунтування необхідності впровадження в навчально-виховний процес здоров'язберігаючих технологій;

• інтеграція елементів культури здоров'я в навчально-виховний процес;

• здійснення освітньої діяльності фахівцями для педагогічного та батьківського колективів із метою підвищення кваліфікації учасників реалізації програми;

• створення умов для всебічного розвитку особистості з позиції здоров'язбереження;

• вироблення механізмів мотивації вчителів до впровадження здоров'язберігаючих технологій;

• створення умов для особистісного зростання кожного вчителя;

• організація методичного й інформаційного супроводу діяльності;

• розробка i створення експериментальних авторських проектів, програм, зошитів, рекомендацій та інших методичних посібників з проблеми впровадження здоров'язберігаючих технологій;

• сприяння співпраці школи зі службами та закладами, що займаються питаннями збереження та зміцнення здоров'я;

• запобігання виникненню психологічних і соціальних проблем

Стратегії Програми:

• надання пріоритетності проблемі пропаганди здорового способу життя дітей та молоді;

• гумнізація та демократизація взаємин учасників навчально-виховного процесу, забезпечення сприятливого психологічного мікроклімату та відповідного інформаційно-предметного середовища;

• залучення учнівської молоді до активної участі у просвтицькій та волонтерській роботі з пропаганди здорового способу життя в середовищі однолітків, створення Школи юного волонтера;

• підтримка, розвиток національних i родинних традицій здорового способу життя та виховання здорової дитини; залучення батъків до цього процесу;

• послідовний розвиток культури здоров'я педагогів як необхідної умови розвитку позитивної мотивації учнів до здорового способу життя;

4. Особливості програми

Програма «Школа сприяння здоров'ю» не потребує залучення додаткових коштів для своєї реалізації та може впроваджуватися паралельно з іншою діяльністю школи. Мікроклімат у школі створюють самі учасники навчально-виховного процесу: адміністрація, учителі, працівники школи, батьки, медпрацівники учні тощо. Однією з головних особливостей програми є її доступність. Упровадження програми не потребує особливого навчання працівників школи. Усі вони повинні усвідомлювати значення створення здорового освітнього простору в навчальному закладі для розвитку особистості учня та чітко виконувати свої обов'язки. Реалізація програми не виключає реалізацію інших програм. Позитивним моментом програми є також можливість доповнення її різними виховними заходами.

4. Принципи та передумови впровадження програми

• Послідовність у діях педагогів, психолога, батьків, громадськості.

• Системність у профілактичній роботі.

• Урахування вікових, індивідуальних особливостей дитини.

• Об'єктивність і достовірність інформації, що використовується.

• Єдність поваги та вимогливості до особистості.

• Єдність свободи та відповідальності особистості за свої дії.

• Саморозвиток особистості, формування навичок здорового способу життя.

• Свобода вибору особистості (участь у колективній діяльності, право на власну думку тощо).

4. Зміст, форми I методи впровадження програми

Перевага програми полягає в тому, що не треба відмовлятися від напрацьованих позитивних, дієвих традицій, форм роботи школи, а вона спонукає до наповнення їх новим змістом.

Позитивна мотивація до здорового способу життя (культури здоров'я) в Україні зумовлена нагальною потребою виховання духовної, моральної, фізично розвиненої особистості, соціально та психологічно адаптованої до умов виходу держави з демографічної, соціально-економічної, духовної та екологічної кризи.

Серед форм i методів розвитку в учнів навичок здорового способу життя пpиoрітетна роль належить активним методам, таким як: теоретичний аналіз науково-методичної педагогічної літератури; моделювання структурних комнонентів загальної моделі; новітніх технологій позитивної мотивації до здорового способу життя й культури здоров'я учасників навчально-виховного процесу; емпіричні дослідження, що передбачають моніторинг стану здоров'я учнів на різних етапах дослідження спостереження, анкетування, тестування, бесіди з учнями, учителями, батьками вивчення досвіду викладання валеології та валеологізації навчально-виховного процесу в інших закладах освіти України; медико-психодіагностичний аналіз; аналіз критеріїв ефективної діяльності.

Для ефективного впровадження в педагогічну практику ідеї збереження здоров'я доцільно організувати заходи щодо популяризації здорового способу життя, культури здоров'я, оздоровчої діяльності навчального закладу:

• залучення батьківської громадськості до пропаганди культури здоров'я; організація спільних заходів (олімпіад, змагань) батьків i дітей з фізичної культури, знань з основ здоров'я, особистої гігієни, раціонального харчування тощо;

• організації батьківської освіти з проблем виховання здорової дитини в сім'ї; взаємодія школи i сім'ї у створенні здорового соціокультурного середовища для дітей;

• перетворення навчального закладу на центр культури здоров'я та здорового способу життя в мікрорайоні школи, в місті;

• виступи вчительської, батьківської та дитячої громадськості в місцевій пpeci, на радіо, видання інформаційних листівок, шкільних газет тощо;

• пропаганда здорового способу життя, культури здоров'я в інших дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладах, інших установах;

• організація учнівських акцій, спрямованих на пропаганду здорового способу життя молоді, профілактику куріння, алкоголізму, наркоманії, СНІДу, йододефіциту, запобігання насильству;

• організація систематичного інформаційно-діагностичного обстеження учнів та вчителів.

Найефективнішими формами та методами роботи є:

• години спілкування;

• тренінги;

• «круглі столи»;

• спільні з батьками заходи;

• консультаційні пункти;

• діяльність органів учнівського самоврядування;

• інтелектуальні та розвивальні ігри;

• гуртки та клуби за інтересами;

• конференції, диспути, дискусії;

• уроки;

• відеолекторії;

• батьківські збори;

• моніторинг;

• просвітницькі акції;

• колективна творча справа;

• шкільні газети;

• журнали, газетні колажі.

6. Раціональна організація загального режиму дня школярів. Перевтома як патологічний стан, заходи щодо її запобігання. Скласти орієнтовний режим дня школяра початкової школи.

Стомлення, його фізіологічна сутність і діагностика. Педагогічні основи подолання ранньої втоми

Як відомо, стомлення настає після тривалої, надмірної, напруже­ної, одноманітної роботи. Стомлення — природний фізіологічний стан організму, який виникає у процесі напруженої або довготривалої роботи і виявляється у низькій працездатності.

Розвиток стомлення пов'язаний зі змінами, що відбуваються в ЦНС, порушенням проведення нервових імпульсів у синапсах. При цьому нервові клітини поступово на деякий час втрачають здатність сприйма­ти із зовнішнього середовища сигнали, необхідні для продовження праці, а також сигнали від працюючого органа. Зменшується здатність нерво­вих клітин диференціювати необхідні і випадкові сигнали, відокремлювати потрібний сигнал від перешкод тощо. У результаті вони гірше викону­ють свою регулюючу функцію, розвивається так зване охоронне гальмування, тобто таке, що виникає внаслідок роботи за межами на­явних можливостей.

Гальмування називається охоронним тому, що воно розвивається раніше, ніж відбудеться повне виснаження резервів працюючого органа або системи органів, у тому числі і нервових клітин.

Первинне стомлення може бути подолане за допомогою вольово­го зусилля, завдяки якомусь стимулу до діяльності. У побуті здатність людини до додаткових зусиль одержала назву "другого дихання". Ця здатність потребує застосування психічного механізму волі.

Таким чином, стомлення — це гальмування в клітинах централь­ної нервової системи, спрямоване на запобігання значній витраті енергії, що могло б призвести до пошкодження певного органа або системи органів. Для стомлення характерні деякі зовнішні ознаки (табл.1).

Одночасно стомлення є сигналом для працюючої людини про необхідність відпочинку. Виявленням стомлення є втома — суб'єктив­не відчуття, яке супроводжується байдужістю до роботи, а також не­бажанням людини її продовжувати.

Таблиця 1.

Зовнішні ознаки стомлення при розумовій праці

 

Об'єктиспостере­ження	Стомлення незначне	Стомлення значне	Стомлення різке
Увага	Нерегулярні розслаблення	Розсіяна	Послаблена, реакцій на нові подразники (нові словесні вка­зівки) немає
Поза	Непостійна, розслаблення ніг і випрямлення тулуба	Часта зміна поз, повороти голови у різні боки, підтримка голови руками	Прагнення покласти голову на стіл, витягнутися, відхилившись на спинку стільця
Рухи	Точні	Невпевнені, з затримкою	Метушливі рухи рук і пальців (погіршення почерку)
Інтерес	Живий інтерес, бажання задавати питання	Слабкий інтерес, запитань немає	Інтересу немає, апатія

 

Відчуття втоми виникає не у всіх дітей одночасно. Якщо один учень (або група), відчуваючи почуття втоми, припиняє роботу, хоча інші її продовжують, то зовсім не обов'язково у нього можуть бути зареєст­ровані об'єктивні ознаки стомлення. Такий стан, коли людина за своїми функціональними можливостями ще може працювати, але припиняє діяльність при перших відчуттях стомлення, називається ранньою втомою.

Причин ранньої втоми у школярів може бути багато: дитина голодна, не виспалася, не повністю відновилася після перенесеної хвороби, у неї розпочинається хвороба тощо. Педагогічні спостереження показу­ють, що досить часто, окрім перерахованих причин, у школярів рання втома розвивається внаслідок браку звички до систематичної праці. Якщо учень не навчиться за допомогою вольового зусилля долати по­чаткові ознаки стомлення, він не тренує свою працездатність, не збільшує її у часі, і згодом потрапляє у категорію «відстаючих».

Крім втоми і стомлення існує ще й стомлюваність — більша або менша схильність того чи іншого індивіда до втоми.Стомлюваність організму залежить від цілої низки чинників і передусім від стану здоров'я, харчування, умов проведення занять (повітря, освітлення тощо), змісту навчального матеріалу і методів викладання. Зменшення сто­млюваності організму, як і віддалення моменту настання ранньої вто­ми під час розумової і фізичної діяльності значною мірою, залежать від вправляння і тренування в цьому виді діяльності.

Подолання ранньої втоми і стомлюваності — завдання складне, і рішення його повинне бути комплексним, спрямованим на всі ланки лан­цюга: педагог, сім'я, колектив школи. Від педагога вимагається в пер­шу чергу доброзичливість у ставленні до учня. Додаткові заняття для ліквідації навчальної заборгованості слід проводити перед початком за­нять, уранці. Батьки мусять розуміти необхідність таких додаткових занять, створювати сприятливі умови для занять удома і контролювати виконання завдань. Що стосується шкільного колективу, то необхідно залучити учнів-активістів на допомогу педагогам, розвивати у школярів почуття відповідальності, взаємодопомоги.