4.3. Результативність освіти

Рівень освіти. У розвинених країнах неухильно зростає середньостатистичний (медіанний) рівень освіти населення:

• у США серед дорослого населення (від 25 років) кількість людей, які зайняті у виробництві і мають освіту на рівні старшої середньої школи, з 1970 по 1984 р. збільшилася з 52 % до 82,3 %;

• у Японії вже в 1980 р. із випускників навчальних закла­дів, які прийшли на ринок праці, 58 % мали повну середню освіту.

Незмінного поєднання критеріїв і показників ефективності освіти не існує. Йдеться не лише про підготовку добре на­вченої молоді, а й про формування у стінах навчальних закла­дів покоління дієздатного, ініціативного та відданого ідеалам гуманізму.

Ознаки і причини незадовільності освіти. Успіхи шкільної освіти в сучасному світі аж ніяк не беззастережні. Підтвердженням цього є:

• піднесення медіанного рівня освіти, який супроводжується зниженням якості підготовки учнів загальноосвітньої школи;

• збільшенням розриву між потребою в якісній підготовці в різних сферах суспільного життя, де необхідні відшліфовані знання, вміння, навички, і недостатньою освіченістю та навченістю багатьох молодих людей, які приходять у ці сфери;

• нове явище — функціональна неграмотність. Функціо­нально неписьменною вважається людина, яка пройшла курс обов'язкової шкільної освіти, але не володіє навич­ками читання, письма, лічби на такому рівні, щоб розв'язу­вати проблеми повсякденного життя (Ж.-П. Веліс, Фран­ція). У США і колишньому Радянському Союзі в 1988 р. функціонально неписьменними виявилися до 13 % насе­лення. У Західній Європі цей показник зріс за 10 років (з 1980 до 1990 р.) з 4-6 % до 10-12 %.

На результативність навчання негативно вплинуло кількіс­не зростання системи повної загальної освіти. У документі американського уряду «Нація в небезпеці» вказується, що старшу середню школу охопила хвиля посередності. Через перетворення цього ступеня на масовий тип освіти знання учнів девальвуються — звичайний бал випускників старшої середньої школи знизився до мінімально задовільної оцінки. У США за максимальною програмою загальної освіти на­вчається лише третина учнів. Знижується якість освіти і в інших країнах. Наприклад:

• у Франції задовільну підготовку в середині 80-х років XX ст. демонстрували понад третина випускників ліцею;

• у Японії, де загальна ситуація благополучна (90 % учнів успішно завершують курс загальної освіти), щорічно не менш як 100 тис. учнів залишають старшу середню шко­лу, не отримавши випускного посвідчення (атестата).

За свідченням фахівців, кількість ліцеїстів, які успішно склали іспит на здобуття ступеня бакалавра протягом 50 — 80-х років, значно зросла не в результаті підвищення ефек­тивності навчання, а через поблажливість екзаменаторів.

Шляхи підвищення рівня освіти. У педагогічних колах вважають, що для підвищення рівня освіти насамперед потрібно модернізувати зміст, форми та методи шкільної ос­віти.

У провідних країнах світу зроблено активні спроби підви­щення результативності освіти. Так, на Заході на чолі руху за поліпшення якості освіти виступають США. У цій країні в спільному прагненні поліпшити результативність школи об'єднуються центральна і місцева влада, вчителі і гро­мадськість. Для стимулювання відповідної діяльності окре­мих навчальних закладів застосовують акредитацію. В разі успішної акредитації, коли підтверджується спроможність на­вчального закладу забезпечувати якісну освіту, школа отри­мує додаткові кредити.

У 1991 р. уряд США прийняв документ «Америка-2000: стратегія в освіті», мета якого передбачити виконання чоти­рьох основних завдань:

• радикально вдосконалювати існуючі школи;

• створити «нове покоління» навчальних закладів;

• привчити кожного дорослого американця до самоосвіти протягом усього життя;

• мобілізувати зусилля соціального середовища. Національна комісія з освіти Великої Британії опублікувала в 1993 р. доповідь «Учитися процвітати. Радикальний погляд на освіту сьогодні і стратегія на майбутнє». Рекомендації, як домогтися позитивних змін, сформульовані у таких цілях:

• скорочення обсягу обов'язкової освіти;

• вдосконалення системи підвищення кваліфікації викла­дачів;

• зосередження управління освітою і підготовкою кадрів викладачів у компетенції одного органу;

• збільшення інвестицій в освіту;

• розширення участі громадськості в діяльності школи.