Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Документ Microsoft Word (2).docx
Скачиваний:
299
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
349.45 Кб
Скачать

7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)

Дедалі помітніше місце в межах вищої школи посідає осві­та дорослих (освіта впродовж життя). Це цілеспрямований процес розвитку і виховання особистості шляхом реалізації освітніх програм та послуг, здійснення освітньо-інформацій­ної діяльності в межах та поза межами загальної середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти.

Політика в галузі освіти дорослих (освіти впродовж жит­тя) ґрунтується на принципах: а) доступності та добровіль­ності здобуття освіти громадянами впродовж життя; б) непе­рервності та наступності процесу освіти; в) цілеспрямова­ності, динамічності, прогностичності системи освіти дорослих; г) науковості, технологічності й перспективності; д) інтегра­ції системи освіти дорослих окремих країн у світову систему освіти дорослих; є) державної підтримки системи освіти до­рослих; є) фінансування державних і комунальних закладів та установ освіти дорослих відповідно до їх структури, нор­мативів та обсягів надання освітніх послуг; ж) врахування особливостей структури і змісту освітніх потреб особистості на різних стадіях її життєвого шляху; з) єдності формальної та неформальної освіти; и) конкурентоспроможності й глас­ності у разі визначення та реалізації пріоритетних напрямів розвитку системи освіти дорослих.

Система освіти дорослих (освіти впродовж життя) — це сукупність закладів і установ формальної та неформальної

• національні профспілки та інші вчительські об'єднання, що входять до складу міжнародних організацій (найбіль­ша і найвпливовіша з них — Міжнародна федерація вчи­телів);

• різноманітні асоціації директорів шкіл, учителів початко­вих класів, математики, суспільних дисциплін тощо (у Великій Британії, США, Франції);

• освіти дорослих, наукових, науково-методичних, методичних установ, науково-виробничих підприємств, інформаційних служб, інших юридичних та фізичних осіб, які мають право на надання освітніх послуг, а також державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування.

Метою діяльності системи освіти дорослих є реалізація права особи на освіту впродовж життя.

Основні завдання системи освіти дорослих полягають: у задоволенні потреб особистості в інтелектуальному, культур­ному і духовному розвитку через отримання неперервної осві­ти; формуванні в осіб, які навчаються, громадянської позиції, здатності до праці й життя в умовах сучасної цивілізації, ЇЇ демократичного розвитку; збереженні та примноженні мо­ральних, культурних, наукових цінностей суспільства; поши­ренні знань серед населення; підвищенні його культурного та освітнього рівня.

Функціями системи освіти дорослих є:

• адаптивна — пристосування до нових вимог життя в су­спільстві, яке динамічно змінюється;

• компенсуюча — відтворення освітніх можливостей, які ра­ніше були відсутні або втрачені;

• розвивальна — збагачення діяльнісних можливостей люди­ни та її духовного світу;

• аналітична — дослідження й аналіз чинників, що впливають на потребу громадян у неперервній освіті,

• перетворювальна — зміна освітнього та освітньо-кваліфі­каційного рівня особи впродовж життя, а також інтелек­туального та культурного рівня суспільства;

• прогностична — наукове передбачення розвитку особи й суспільства;

• комунікативна — передавання соціального досвіду від по­коління до покоління;

• заохочувальна — стимулювання освітніх потреб людини.

Освіта дорослих здійснюється за такими формами: а) оч­ною (стаціонарною) — з відривом від виробництва на пев­ний термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою; б) вечірньою (змінною) — без відриву від ви­робництва на термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою з відвідуванням занять упродовж навчання у вільний від роботи час; в) заочною — без відриву від виробництва на термін навчання за освітньою або освіт­ньо-професійною програмою з відвідуванням занять протя­гом навчання, під час настановчих та заліково-екзаменацій­них сесій; г) екстернатною — особливою формою навчання без відриву від виробництва, що передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін освітньої або професійно-освіт­ньої програми, складання підсумкових контрольних заліків у навчальному закладі; д) дистанційною - особливою фор­мою навчання без відриву від виробництва, що передбачає вивчення навчальних дисциплін освітньої або професійно-освітньої програми за допомогою комп'ютерних та телеко­мунікаційних технологій, складання підсумкових контроль­них заліків у навчальному закладі; є) педагогічним патрона­жем — формою навчання осіб з особливими соціальними по­требами; є) шляхом самоосвіти — форми неформальної освіти через засвоєння освітніх програм при мінімальній організа­ції освітнього процесу або без керівництва цим процесом з боку педагогічних працівників; ж) комбінованою — формою, що передбачає інтеграцію різних форм або їх окремих еле­ментів.

Розвиток післядипломної освіти як складової освіти до­рослих — важливий аспект реформування вищої школи, який справляє значний вплив на її організацію і діяльність. Підви­щення освітнього рівня впродовж усього життя — це підви­щення як професійного, так і загальноосвітнього рівня. Зде­більшого підвищення професійного рівня розуміють як на­буття знань із фаху, загальноосвітнього — культури і полі­тики. Що швидше старіють знання, то більше постає не­обхідність навчатися впродовж усього життя, щоб зберегти свою професійну компетенцію.

У країнах Західної Європи розроблено системи, які поєд­нують чинники, що спонукають працівників до постійного вдосконалення і відновлення знань: економічні, адміністра­тивні, моральні.

Важливим спонукальним мотивом прагнення фахівців до післядипломного навчання є їхня переатестація.

У діяльність із розширення масштабів післядипломної освіти поступово входить великий капітал. Прикладом країни з високим рівнем розвитку післядипломної освіти може бути Німеччина (die Erwachsenenbildung — освіта дорослих). Так, у навчальних закладах цієї держави протягом останніх років помітно зросла кількість різних курсів і семінарів. У Німеч­чині безліч установ і організацій, що відають підвищенням загальноосвітнього і професійного рівня населення. До них належать:

• народні університети. Це очні заклади, що займаються підвищенням загальноосвітнього і більшою мірою профе­сійного рівня. Засновниками таких закладів є здебільшо­го громади міст або сільських округів. Нині функціонує понад 1 тис. народних університетів і їх філій;

• навчальні центри підприємств або підприємства у співро­бітництві з міжвиробничими навчальними центрами та іншими установами;

• приватні інститути або інші комерційні навчальні заклади, що особливо активно діють у сферах професійної пере­підготовки, підвищення професійної кваліфікації, навчан­ня роботи з комп'ютером, вивчення іноземних мов, запов­нення прогалин у середній освіті.

• церква, яка приділяє значну увагу формуванню особисто­сті, проблемам виховання і навчання в школі та сім'ї, роз­в'язанню життєвих проблем за допомогою освіти, питан­ням здоров'я, партнерства тощо.

• вищі навчальні заклади і наукові товариства, які вирішу­ють питання підвищення пошукової та професійної квалі­фікації часто у співробітництві з відповідними профе­сійними об'єднаннями;

• палати (промислові, торговельні, сільськогосподарські, па­лати ремісників), а також спілки підприємців і навчальні заклади підприємств, які дають можливість для підвищення кваліфікації на міжвиробничому рівні і видають свідоцтва встановленого зразка;

• профспілки, що дбають насамперед про розвиток у грома­дян здібностей до активної політичної діяльності форму­вання та вміння захищати інтереси найманих робітників на підприємстві. Велику роботу з підвищення політично­го і професійного рівня людей вони проводять у співробіт­ництві з народними університетами;

• благодійні організації, які забезпечують знання у соці­альній сфері, у сфері охорони здоров'я і політики роз­витку;

• федеральний і земельний центри політичної освіти, а та­кож фонди політичних партій. Вони проводять різні про­світницькі заходи з актуальних політичних проблем і пи­тань демократичного співіснування (фонди імені Конрада Аденауера (ХДС), Фрідріха Еберта (СДПН), Фрідріха Наумана (ВДП), Ханса Зайделя (ХСС) і Генріха Белля («Союз 90/Зелені»);

• школи в межах «другого шляху здобуття освіти», які да­ють дорослим змогу отримати свідоцтва про закінчення середньої школи;

• бібліотеки, музеї, центри соціокультури, незалежні групи, книгарні та інші установи, покликані задовольняти специ­фічні потреби в навчанні за межами традиційних органі­зацій, що займаються питаннями підвищення загально­освітнього і професійного рівня громадян;

• публічно-правові телерадіокомпанії, які виходять в ефір з інформаційними, навчальними і культурними передача­ми. В тісному співробітництві з народними університета­ми працює також радіоуніверситет.

Важливу роль у навчанні дорослих мають такі установи:

• Німецький інститут освіти для дорослих — установа На­укового товариства імені Г. В. Лейбніца, що працює на стику наукових досліджень і практики в галузі навчання дорослих;

• Федеральний інститут професійної освіти, що працює під правовим наглядом федерального Міністерства освіти, нау­кових досліджень і входить у дуальну систему професій­ного навчання (підприємство і професійна школа). Інсти­тут здійснює наукові дослідження й розроблення з профе­сійної освіти і надає федеральному урядові й практикам у цій галузі різні послуги, зокрема й консультаційні.

Федерація і землі співробітничають у межах комісії «Фе­дерації—землі» з планування у сфері освіти і сприяння нау­ковим дослідженням. Землі погоджують свої дії в межах По­стійної конференції міністрів освіти і культури земель.

Важливою складовою післядипломної освіти країн світу є підвищення кваліфікації фахівців певних галузей, зокрема вчительських кадрів. Необхідність подальшого підвищення кваліфікації педагогів зумовлена змінами в системі народної освіти (створенням нових видів дошкільних закладів, появою комп'ютерних програм освітньої роботи з дітьми тощо), а також посадовим зростанням працівників.

Система підвищення кваліфікації охоплює всі види на­вчання, спрямовані на поглиблення знань, удосконалення вмінь і навичок діяльності фахівців певного напряму. Так, підви­щення кваліфікації вчительських кадрів здійснюється пере­важно на базі обласних інститутів післядипломної педагогіч­ної освіти (Україна) та інститутів удосконалення вчителів (Росія).

Список рекомендованої літератури

1. Абашкіна Н. В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччи­ні. - К.: Вища шк., 1998. - 208 с.

2. Алексєєва О. В. Теорія і практика виховання громадянськості в школах Франції в контексті європейської інтеграції: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.07. - К., 2003. - 18 с.

3. Боголід Т. М. Принципи управління вузом. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. - 204 с.

4. Вища освіта і наука України: Інформ.-аналіт. матеріали. — К., 2004. - 64 с.

5. Вульфсон Б. Л., Малькова 3. А, Сравнительная педагогика. — М.: Изд-во «Ин-тпракт. психологии»; Воронеж: НПО «МОДЗК», 1996. - 256 с.

6. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Основи педагогіки і психології вищої школи в Україні. — К.: УИЕА, 1995. — 168 с.

7. Джуринский А. Н. Развитие образования в современном мире. — М.: ВЛАДОС, 1995. - 200 с.

8. Зязюн Л. І. Артистичне виховання особистості в системі освіти Франції: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04. — К., 2003. —

20 с.

9. Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (факти, роздуми, перспективи). — К.: Грамота, 2003. — 216 с.

10. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. — К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. - 444 с.

11. Педагогічна освіта. Інформ.-метод, бюл. з проблем розвитку вищої шк. за рубежем / Я. Я. Болюбаш, Л. П. Пуховська та ін. — К., 1993. - Вип. 1. - 15 с.

12. Порівняльна педагогіка: Навч. посіб. / Упоряд.: І. М. Богданова та ін. - О.: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 2000. - 164 с.

13. Пуховська Л. П. Професійна підготовка вчителів в Західній Європі: спільність і розбіжності. — К.: Вища шк., 1997. — 180 с.

14. Роман Р. М. Формування педагогічної майстерності майбутніх вчителів у вищій школі США: Дис. ... д-ра пед. наук. — К., 1997.

15. Российская педагогическая энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. В. В. Да­выдов. — М.: Большая рос. энцикл., 1998. — Т. 2. — С. 133, 154, 207,282,354,534-535,660.

16. Сайчук Р. Л. Реформування 3Micry трудового навчання в об’єднаній школі Великої Британії в 70 —90-Ti роки XX ст.: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. - К., 2003. - 20 с.

17. Сбруева А. А. Пор1вняльна педагогіка: Навч. noci6. — Суми: Ред.-вид. від. СДПУ, 1999. - 300 с.

18. Скрипка В. I. Соціалізація учнівської молоді в умовах розбудови національної школи (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.11. - К., 1994.

19. Терещенко Ю. I. Україна i європейський світ. — К.: Перун, 1996. — 495 с.

20. Фегерлинд И., Шестедт Б. Европа: тенденции и проблемы // Перспективы. - М., 1992. - № 12.

21. Хомич Л. О. Професійна підготовка вчителя початкових класів. — К.: Магистр-S, 1998. - 200 с.

22. Шиян О. А. Послеуниверситетский тренинг учителей в США: Новые ориентиры // Педагогика. — 1996. — № 1.

23. Humanististische Padagogik: Eine Einfuhrung in Ansatze Integrativen und Personenzentrierten Lehrens und Lernens // Volker Buddrus (Hrsg.). - Bad Heillbrunn: Klinkhardt, 1995.

24. Tatsachen iiber Deutschland. - Frankfurt/Main (BRD): Societats-Verlag, 2000. - 528 S.