- •Розділ 1 порівняльна педагогіка як наука
- •Об'єкт, предмет, функції та завдання порівняльної педагогіки
- •Внутрішньопедагогічні та міжгалузеві зв'язки порівняльної педагогіки
- •1.3. Методи порівняльно-педагогічних досліджень
- •1.4. Основні історичні періоди розвитку порівняльної педагогіки
- •1.5. Розвиток освіти: сучасний стан, проблеми, перспективи
- •1.5.1. Економічна ефективність освіти в розвинених країнах і країнах, що розвиваються
- •1.5.2. Загальна характеристика соціального попиту на освіту
- •1.5.3. Політичні чинники розвитку освіти
- •1.5.4. Інтеграція в галузі освіти
- •1.5.5. Орієнтація на неперервну освіту
- •1.5.6. Проблема демократизації освіти
- •Розділ 2 розвиток дошкільної освіти в країнах світу
- •2.1. Розвиток теорії дошкільного виховання
- •У працях зарубіжних і вітчизняних учених
- •2.2. Дошкільні заклади та міжнародні організації дошкільної освіти
- •2.3. Особливості системи дошкільної освіти в різних країнах
- •Розділ 3
- •3.2. Початкова школа
- •3.3. Середня і фахова освіта
- •3.4. Шкільні системи провідних країн світу
- •3.4.1. Сша
- •3.4.2. Велика Британія
- •3.4.3. Німеччина
- •3.4.4. Франція
- •3.4.5. Японія
- •3.4.6. Росія
- •3.4.7. Україна
- •3.5. Професійно-технічна освіта
- •3.5.1. Загальна характеристика
- •3.5.2. Професійно-технічна освіта у провідних країнах світу сша.
- •Розділ 4 шляхи модернізації шкільної освіти на сучасному етапі
- •4.1. Проблема оновлення шкільної освіти
- •4.2. Основні дидактичні концепції
- •4.3. Результативність освіти
- •4.4. Диференціація освіти
- •4.5. Стандартизація освіти
- •4.6. Традиційні й нові навчальні дисципліни
- •4.1. Типи навчальних програм та їх розвиток у провідних країнах світу
- •4.7.1. Загальна характеристика
- •4.7.2. Сша
- •4.7.3. Велика Британія
- •4.7.4. Німеччина
- •4.7.5. Франція
- •4.7.6. Японія
- •4.7.7. Росія
- •4.7.8. Україна
- •5.1. Диференційоване навчання
- •5.2. Професійна орієнтація учнів
- •5.3. Основні характеристики традиційного навчального процесу
- •5.4. Нові моделі навчання
- •5.5. Альтернативні та експериментальні школи
- •5.5.1. Загальна характеристика експериментальних шкіл
- •5.5.2. Альтернативні та експериментальні школи у провідних країнах світу
- •5.6. Комп'ютеризація навчання
- •5.7. Телебачення як засіб навчання та виховання
- •Розділ 6 особливості соціалізації особистості в сучасних освітніх системах
- •6.1. Соціалізація особистості
- •6.2. Школа і довічне виховання
- •6.3. Сучасні зарубіжні педагогічні виховні концепції
- •6.4. Пріоритети виховання у провідних країнах світу
- •6.5. Виховання дисциплінованості
- •6.6. Моральне виховання
- •6.7. Виховання в дусі миру
- •6.8. Полікультурне виховання
- •6.9. Екологічне виховання
- •6.10. Трудове виховання
- •6.11. Фізичне виховання
- •6.12. Самоврядування школярів
- •6.13. Співробітництво школи і сім'ї у провідних країнах світу
- •Розділ 7 розвиток вищої освіти у країнах світу
- •7.1. Загальна характеристика розвитку вищої школи
- •7.2. Розвиток вищої школи в провідних країнах світу
- •7.3. Розвиток педагогічної освіти
- •7.4. Учитель як ключова постать в освіті
- •7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
7.5. Освіта дорослих (освіта впродовж життя)
Дедалі помітніше місце в межах вищої школи посідає освіта дорослих (освіта впродовж життя). Це цілеспрямований процес розвитку і виховання особистості шляхом реалізації освітніх програм та послуг, здійснення освітньо-інформаційної діяльності в межах та поза межами загальної середньої, професійно-технічної, вищої та післядипломної освіти.
Політика в галузі освіти дорослих (освіти впродовж життя) ґрунтується на принципах: а) доступності та добровільності здобуття освіти громадянами впродовж життя; б) неперервності та наступності процесу освіти; в) цілеспрямованості, динамічності, прогностичності системи освіти дорослих; г) науковості, технологічності й перспективності; д) інтеграції системи освіти дорослих окремих країн у світову систему освіти дорослих; є) державної підтримки системи освіти дорослих; є) фінансування державних і комунальних закладів та установ освіти дорослих відповідно до їх структури, нормативів та обсягів надання освітніх послуг; ж) врахування особливостей структури і змісту освітніх потреб особистості на різних стадіях її життєвого шляху; з) єдності формальної та неформальної освіти; и) конкурентоспроможності й гласності у разі визначення та реалізації пріоритетних напрямів розвитку системи освіти дорослих.
Система освіти дорослих (освіти впродовж життя) — це сукупність закладів і установ формальної та неформальної
• національні профспілки та інші вчительські об'єднання, що входять до складу міжнародних організацій (найбільша і найвпливовіша з них — Міжнародна федерація вчителів);
• різноманітні асоціації директорів шкіл, учителів початкових класів, математики, суспільних дисциплін тощо (у Великій Британії, США, Франції);
• освіти дорослих, наукових, науково-методичних, методичних установ, науково-виробничих підприємств, інформаційних служб, інших юридичних та фізичних осіб, які мають право на надання освітніх послуг, а також державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування.
Метою діяльності системи освіти дорослих є реалізація права особи на освіту впродовж життя.
Основні завдання системи освіти дорослих полягають: у задоволенні потреб особистості в інтелектуальному, культурному і духовному розвитку через отримання неперервної освіти; формуванні в осіб, які навчаються, громадянської позиції, здатності до праці й життя в умовах сучасної цивілізації, ЇЇ демократичного розвитку; збереженні та примноженні моральних, культурних, наукових цінностей суспільства; поширенні знань серед населення; підвищенні його культурного та освітнього рівня.
Функціями системи освіти дорослих є:
• адаптивна — пристосування до нових вимог життя в суспільстві, яке динамічно змінюється;
• компенсуюча — відтворення освітніх можливостей, які раніше були відсутні або втрачені;
• розвивальна — збагачення діяльнісних можливостей людини та її духовного світу;
• аналітична — дослідження й аналіз чинників, що впливають на потребу громадян у неперервній освіті,
• перетворювальна — зміна освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня особи впродовж життя, а також інтелектуального та культурного рівня суспільства;
• прогностична — наукове передбачення розвитку особи й суспільства;
• комунікативна — передавання соціального досвіду від покоління до покоління;
• заохочувальна — стимулювання освітніх потреб людини.
Освіта дорослих здійснюється за такими формами: а) очною (стаціонарною) — з відривом від виробництва на певний термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою; б) вечірньою (змінною) — без відриву від виробництва на термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою з відвідуванням занять упродовж навчання у вільний від роботи час; в) заочною — без відриву від виробництва на термін навчання за освітньою або освітньо-професійною програмою з відвідуванням занять протягом навчання, під час настановчих та заліково-екзаменаційних сесій; г) екстернатною — особливою формою навчання без відриву від виробництва, що передбачає самостійне вивчення навчальних дисциплін освітньої або професійно-освітньої програми, складання підсумкових контрольних заліків у навчальному закладі; д) дистанційною - особливою формою навчання без відриву від виробництва, що передбачає вивчення навчальних дисциплін освітньої або професійно-освітньої програми за допомогою комп'ютерних та телекомунікаційних технологій, складання підсумкових контрольних заліків у навчальному закладі; є) педагогічним патронажем — формою навчання осіб з особливими соціальними потребами; є) шляхом самоосвіти — форми неформальної освіти через засвоєння освітніх програм при мінімальній організації освітнього процесу або без керівництва цим процесом з боку педагогічних працівників; ж) комбінованою — формою, що передбачає інтеграцію різних форм або їх окремих елементів.
Розвиток післядипломної освіти як складової освіти дорослих — важливий аспект реформування вищої школи, який справляє значний вплив на її організацію і діяльність. Підвищення освітнього рівня впродовж усього життя — це підвищення як професійного, так і загальноосвітнього рівня. Здебільшого підвищення професійного рівня розуміють як набуття знань із фаху, загальноосвітнього — культури і політики. Що швидше старіють знання, то більше постає необхідність навчатися впродовж усього життя, щоб зберегти свою професійну компетенцію.
У країнах Західної Європи розроблено системи, які поєднують чинники, що спонукають працівників до постійного вдосконалення і відновлення знань: економічні, адміністративні, моральні.
Важливим спонукальним мотивом прагнення фахівців до післядипломного навчання є їхня переатестація.
У діяльність із розширення масштабів післядипломної освіти поступово входить великий капітал. Прикладом країни з високим рівнем розвитку післядипломної освіти може бути Німеччина (die Erwachsenenbildung — освіта дорослих). Так, у навчальних закладах цієї держави протягом останніх років помітно зросла кількість різних курсів і семінарів. У Німеччині безліч установ і організацій, що відають підвищенням загальноосвітнього і професійного рівня населення. До них належать:
• народні університети. Це очні заклади, що займаються підвищенням загальноосвітнього і більшою мірою професійного рівня. Засновниками таких закладів є здебільшого громади міст або сільських округів. Нині функціонує понад 1 тис. народних університетів і їх філій;
• навчальні центри підприємств або підприємства у співробітництві з міжвиробничими навчальними центрами та іншими установами;
• приватні інститути або інші комерційні навчальні заклади, що особливо активно діють у сферах професійної перепідготовки, підвищення професійної кваліфікації, навчання роботи з комп'ютером, вивчення іноземних мов, заповнення прогалин у середній освіті.
• церква, яка приділяє значну увагу формуванню особистості, проблемам виховання і навчання в школі та сім'ї, розв'язанню життєвих проблем за допомогою освіти, питанням здоров'я, партнерства тощо.
• вищі навчальні заклади і наукові товариства, які вирішують питання підвищення пошукової та професійної кваліфікації часто у співробітництві з відповідними професійними об'єднаннями;
• палати (промислові, торговельні, сільськогосподарські, палати ремісників), а також спілки підприємців і навчальні заклади підприємств, які дають можливість для підвищення кваліфікації на міжвиробничому рівні і видають свідоцтва встановленого зразка;
• профспілки, що дбають насамперед про розвиток у громадян здібностей до активної політичної діяльності формування та вміння захищати інтереси найманих робітників на підприємстві. Велику роботу з підвищення політичного і професійного рівня людей вони проводять у співробітництві з народними університетами;
• благодійні організації, які забезпечують знання у соціальній сфері, у сфері охорони здоров'я і політики розвитку;
• федеральний і земельний центри політичної освіти, а також фонди політичних партій. Вони проводять різні просвітницькі заходи з актуальних політичних проблем і питань демократичного співіснування (фонди імені Конрада Аденауера (ХДС), Фрідріха Еберта (СДПН), Фрідріха Наумана (ВДП), Ханса Зайделя (ХСС) і Генріха Белля («Союз 90/Зелені»);
• школи в межах «другого шляху здобуття освіти», які дають дорослим змогу отримати свідоцтва про закінчення середньої школи;
• бібліотеки, музеї, центри соціокультури, незалежні групи, книгарні та інші установи, покликані задовольняти специфічні потреби в навчанні за межами традиційних організацій, що займаються питаннями підвищення загальноосвітнього і професійного рівня громадян;
• публічно-правові телерадіокомпанії, які виходять в ефір з інформаційними, навчальними і культурними передачами. В тісному співробітництві з народними університетами працює також радіоуніверситет.
Важливу роль у навчанні дорослих мають такі установи:
• Німецький інститут освіти для дорослих — установа Наукового товариства імені Г. В. Лейбніца, що працює на стику наукових досліджень і практики в галузі навчання дорослих;
• Федеральний інститут професійної освіти, що працює під правовим наглядом федерального Міністерства освіти, наукових досліджень і входить у дуальну систему професійного навчання (підприємство і професійна школа). Інститут здійснює наукові дослідження й розроблення з професійної освіти і надає федеральному урядові й практикам у цій галузі різні послуги, зокрема й консультаційні.
Федерація і землі співробітничають у межах комісії «Федерації—землі» з планування у сфері освіти і сприяння науковим дослідженням. Землі погоджують свої дії в межах Постійної конференції міністрів освіти і культури земель.
Важливою складовою післядипломної освіти країн світу є підвищення кваліфікації фахівців певних галузей, зокрема вчительських кадрів. Необхідність подальшого підвищення кваліфікації педагогів зумовлена змінами в системі народної освіти (створенням нових видів дошкільних закладів, появою комп'ютерних програм освітньої роботи з дітьми тощо), а також посадовим зростанням працівників.
Система підвищення кваліфікації охоплює всі види навчання, спрямовані на поглиблення знань, удосконалення вмінь і навичок діяльності фахівців певного напряму. Так, підвищення кваліфікації вчительських кадрів здійснюється переважно на базі обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти (Україна) та інститутів удосконалення вчителів (Росія).
Список рекомендованої літератури
1. Абашкіна Н. В. Принципи розвитку професійної освіти в Німеччині. - К.: Вища шк., 1998. - 208 с.
2. Алексєєва О. В. Теорія і практика виховання громадянськості в школах Франції в контексті європейської інтеграції: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.07. - К., 2003. - 18 с.
3. Боголід Т. М. Принципи управління вузом. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2004. - 204 с.
4. Вища освіта і наука України: Інформ.-аналіт. матеріали. — К., 2004. - 64 с.
5. Вульфсон Б. Л., Малькова 3. А, Сравнительная педагогика. — М.: Изд-во «Ин-тпракт. психологии»; Воронеж: НПО «МОДЗК», 1996. - 256 с.
6. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Основи педагогіки і психології вищої школи в Україні. — К.: УИЕА, 1995. — 168 с.
7. Джуринский А. Н. Развитие образования в современном мире. — М.: ВЛАДОС, 1995. - 200 с.
8. Зязюн Л. І. Артистичне виховання особистості в системі освіти Франції: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.04. — К., 2003. —
20 с.
9. Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації (факти, роздуми, перспективи). — К.: Грамота, 2003. — 216 с.
10. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. — К.: ВІРА ІНСАЙТ, 2000. - 444 с.
11. Педагогічна освіта. Інформ.-метод, бюл. з проблем розвитку вищої шк. за рубежем / Я. Я. Болюбаш, Л. П. Пуховська та ін. — К., 1993. - Вип. 1. - 15 с.
12. Порівняльна педагогіка: Навч. посіб. / Упоряд.: І. М. Богданова та ін. - О.: ПДПУ ім. К. Д. Ушинського, 2000. - 164 с.
13. Пуховська Л. П. Професійна підготовка вчителів в Західній Європі: спільність і розбіжності. — К.: Вища шк., 1997. — 180 с.
14. Роман Р. М. Формування педагогічної майстерності майбутніх вчителів у вищій школі США: Дис. ... д-ра пед. наук. — К., 1997.
15. Российская педагогическая энциклопедия: В 2 т. / Гл. ред. В. В. Давыдов. — М.: Большая рос. энцикл., 1998. — Т. 2. — С. 133, 154, 207,282,354,534-535,660.
16. Сайчук Р. Л. Реформування 3Micry трудового навчання в об’єднаній школі Великої Британії в 70 —90-Ti роки XX ст.: Автореф. дис. ... канд. пед. наук: 13.00.01. - К., 2003. - 20 с.
17. Сбруева А. А. Пор1вняльна педагогіка: Навч. noci6. — Суми: Ред.-вид. від. СДПУ, 1999. - 300 с.
18. Скрипка В. I. Соціалізація учнівської молоді в умовах розбудови національної школи (соціально-філософський аналіз): Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.11. - К., 1994.
19. Терещенко Ю. I. Україна i європейський світ. — К.: Перун, 1996. — 495 с.
20. Фегерлинд И., Шестедт Б. Европа: тенденции и проблемы // Перспективы. - М., 1992. - № 12.
21. Хомич Л. О. Професійна підготовка вчителя початкових класів. — К.: Магистр-S, 1998. - 200 с.
22. Шиян О. А. Послеуниверситетский тренинг учителей в США: Новые ориентиры // Педагогика. — 1996. — № 1.
23. Humanististische Padagogik: Eine Einfuhrung in Ansatze Integrativen und Personenzentrierten Lehrens und Lernens // Volker Buddrus (Hrsg.). - Bad Heillbrunn: Klinkhardt, 1995.
24. Tatsachen iiber Deutschland. - Frankfurt/Main (BRD): Societats-Verlag, 2000. - 528 S.