3. Поняття про психічне здоров'я. Критерії психічного здоров'я. Рівні психічного здоров'я

У світовій науковій літературі налічується близько 80 визначень поняття «здоров'я» як сутнісної якості людини. Проте жодне з них не стало загальноприйнятим передусім тому, що не знайшло конкретної реалізації в практиці.

Всесвітня організація охорони здоров'я сформулювала такі критерії психічного здоров'я:

– у людини має бути усвідомлення і почуття безперервності, постійності і ідентичності свого фізичного і психічного «Я»;

– почуття постійності і ідентичності переживань в однотипних ситуаціях;

– критичність до себе, своєї власної психічної діяльності і до її результатів;

– відповідність психічних реакцій силі і частоті впливів середовища, соціальним обставинам і ситуаціям;

– здатність до самоврядування відповідно до соціальних норм, правил і законів;

– здатність планувати і реалізовувати власне життя;

– здатність змінювати спосіб поведінки залежно від зміни життєвих ситуацій і обставин.

У цих критеріїв немає ієрархії і немає їх точної кількості. Їх межі визначаються інтуїтивно.

ВООЗ виділяє такі рівні психічного здоров'я:

еталонне здоров'я (ідеальне) – повна адаптація індивіда, гармонійний розвиток, позитивно представлені усі критерії психічного здоров'я, не є видимою вірогідність психічних розладів.

середньостатистичний рівень – стан показників психіки відповідає популяційним з урахуванням статі, віку, соціального становища, соціокультурних умов тощо. На цьому рівні є вірогідність розладів поведінки і психіки (кризи індивідуального розвитку).

конституційний рівень – пов'язаний з типологіями будови психіки і тіла. На цьому рівні існує група ризику внаслідок статури.

рівень акцентуації – загострення особистісних рис. У результаті цього людина робиться вразливою.

передхвороба – наявність окремих симптомів психічного розладу. З вірогідністю в 92% такі симптоми, як головний біль, розлади сну, стомлюваність, дратівливість, запальність, емоційна лабільність, тривожність, можуть перейти в хворобу.

4. Ознаки патології характеру та поведінки

Для визначення педагогом ступеня тяжкості порушення, встановлення того, чи лежить це відхилення в межах норми або є патологічним, існує так званий «критерій психопатій Ганнушкіна-Кербикова», що дозволяє визначити патологію характеру.

Перша ознака – відносна стабільність характеру в часі, тобто він мало міняється впродовж життя. Якщо порушення, що виникло в дитинстві, не змінюється і не зникає з віком, то це може бути свідченням патологічного порушення.

Друга ознака – тотальність проявів характеру: одні і ті ж риси проявляються скрізь: вдома, на відпочинку, на роботі, серед своїх і серед чужих, тобто за будь-яких обставин. Якщо ж людина вдома одна, а на людях – інша, то це не патологія.

Третя ознака – соціальна дезадаптація, що полягає в тому, що у людини виникають постійні життєві труднощі, які переживає або вона сама, або люди, що оточують її, або та і інші разом (Ю.Б. Гіппенрейтер).

Є й інші критерії оцінки, що дозволяють встановити відхилення у будь-якій поведінці. Англійський фахівець в області дитячої психіатрії М. Раттер для оцінки відхилень у будь-якій поведінці запропонував наступні критерії.

1. Необхідно враховувати вікові особливості і статеву приналежність дитини. Деякі особливості поведінки є нормальними тільки для дітей певного віку.

2. Тривалість збереження розладу. Майже кожна дитина в якийсь момент переживає стан небажання йти в школу. Це може тривати від одного дня до декількох тижнів.

3. Життєві обставини можуть викликати тимчасові коливання в поведінці і емоційному стані дітей. Розвиток ніколи не відбувається гладко.

4. Диференціація нормальної і аномальної поведінки не може бути абсолютною. Поведінка дитини повинна оцінюватися з точки зору норм її безпосереднього культурного середовища.

5. Важливо мати на увазі міру порушення. Окремі симптоми зустрічаються набагато частіше, ніж цілий ряд симптомів одночасно.

6. Тяжкість і частота симптомів. Помірні труднощі поведінки, які зрідка виникають, для дітей характерніші, ніж серйозні, часто повторювані розлади. Дуже важливо з'ясувати частоту і тривалість прояву несприятливих симптомів.

7. При аналізі дитячої поведінки слід порівнювати її прояви не лише з тими рисами, які характерні для дітей взагалі, але і з тими, які є звичайними для цієї дитини. Слід уважно відноситися до тих змін в поведінці, які важко пояснити законами нормального дозрівання і розвитку.

8. Ситуаційна специфічність симптому. Слід звертати увагу на ситуацію, в якій проявляється порушення поведінки. Хоча це не найважливіший критерій, але він може пролити певне світло на динаміку розвитку у дитини проблем взаємодії з іншими людьми.

Таким чином, вирішуючи питання про відхилення поведінки від норми, слід брати до уваги комбінацію з усіх названих критеріїв. Необхідно враховувати, наскільки відхилення від норми ушкоджує розвиток.