18 Заплі́днення (сингамія) — процес злиття чоловічої та жіночої статевих клітин (гамет) рослинних і тваринних організмів, що лежить в основі статевого розмноження. Внаслідок запліднення утворюється зигота, яка дає початок новому організмові.
Біологічне значення:внаслідок злиття клітин з різною спадковістю при статевому розмноженні утворюється більш життєздатне потомство, ніж при нестатевому розмноженні.
Загальна характеристика
Розрізняють зовнішнє заплідення, при якому злиття гамет відбувається поза тілом самки, і внутрішнє заплідення, при якому гамети зливаються у тілі самки.Розвиток зиготи залежить від умов середовища. У тварин із внутрішнім заплідненням (переважно наземних тварин) є спеціальні придаткові статеві органи для переносу сперми з тіла самців у тіло самок. Цей процес потребує узгодження дій самця і самки, і тому у тварин виробилися складні форми поведінки (статеві інстинкти), які забезпечують цю узгодженість.
Заплідення відбувається в результаті активного руху сперматозоїда до яйцеклітини, завдяки речовинам, що виділяються гаметами. При злитті чоловічої та жіночої статевих клітин, що мають одинарний набір хромосом, відновлюється диплоїдний набір хромосом, характерний для соматичних клітин організму.
19 Дроблення — ряд послідовних мітотичних поділів заплідненого або ініційованого до розвитку яйця. Дроблення є в онтогенезі всіх багатоклітинних тварин і призводить до утворення зародка, званого бластулою (зародок одношаровий). При цьому маса зародка і його об'єм не змінюються, а яйце поділяється на все дрібніші клітини — бластомери. Після кожного поділу клітини зародка стають все дрібнішими, тобто змінюються ядерно-плазмові співвідношення: ядро залишається таким самим, а об'єм цитоплазми зменшується. Процесс протікає до тих пір, поки ці показники не досягнуть значень, характерних для соматичних клітин. Тип дроблення залежить від кількості жовтка і його розташування в яйці.
Якщо жовтка мало і він рівномірно розподілений в цитоплазмі, то дроблення протікає за типом повного рівномірного: бластомери однакові за розмірами, дробиться все яйце.
Якщо жовток розподілений нерівномірно,то дроблення протікає за типом повного нерівномірного: бластомери — різної величини, ті, які містять жовток, — більше, яйце дробиться цілком. При неповному дробенні жовтка в яйцях настільки багато, що борозни дроблення не можуть розділити його повністю.
При неповному поверхневому дробленні в глибині жовтка відбуваються перші синхронні, ядерні ділення, що не супроводжуються утворенням міжклітинних меж. Ядра, оточені невеликою кількістю цитоплазми, рівномірно розподіляються в жовтку. Коли їх стає достатньо багато, вони мігрують в цитоплазму, де потім після утворення міжклітинних меж виникає бластодерма.Морула — назва найбільш ранньої бластули, коли зародок вже складається з досить значної кількості клітин (32-64), але порожнина поділу ще не сформувалась. Бластуля́ція— одна із стадій розвитку зародка багатоклітинних тваринних організмів, якою завершується процес дроблення заплідненої яйцеклітини.
20 Гаструля́ція — це складний біохімічний та морфогенетичний процес,який супроводжується розвитком клітин їх частковою детермінацією,а також спрямований закономірним пересуванням у наслідок чого утворюється три зародкові листки. Період гаструляції слідує за періодом дроблення, його заключною фазою — бластуляцією, а зародок у цей період називається гаструлою.[1]
У процесі гаструляції починає відокремлюватися третій зародковий листок — мезодерма, що розташовується між ектодермою і ентодермою.
У процесі гаструляції зародкові листки займають положення, відповідне плану будови дорослого організму, а у тварин з регуляційним типом розвитку здійснюється взаємодія між частинами зародка, необхідна для детермінації зачатку центральної нервової системи.
Майже у всіх тварин гаструляція здійснюється за допомогою інтенсивних морфогенетічних рухів. Залежно від типу бластули і від того, який з морфогенетичних рухів переважає, розрізняють такі основні способи гаструляції:
інвагінація — вгинання частини стінки бластули (бластодерми) всередину зародка, що призводить до утворення гаструли з порожниною — гастроцілем, сполученою із зовнішнім середовищем отвором — бластопором.
імміграція — виселення окремих клітин бластодерми в бластоціль з одного місця або з різних;
епіболія — обростання великих нерухомих клітин вегетативної півкулі зародка дрібнішими клітинами його анімальної області;
деламінація, або розшарування — ентодерма утвориться або шляхом ділення клітин паралельно поверхні (рідкісна форма гаструляції), або шляхом диференціювання спочатку однорідних клітин морули на екто-і ентодерму в залежності від положення клітин — на поверхні або в глибині зародка. Зазвичай гаструляція здійснюється поєднанням різних способів.
Мезодерма утвориться або незалежно від первинних зародкових листків, або спочатку входить до складу одного з них і відділяється пізніше. У всіх безхребетних тварин, окрім голкошкірих, вона складається з двох або кількох вихідних клітин — телобластів . У голкошкірих і всіх хордових, окрім вищих хребетних, мезодерма виділяєтсья з первинної ентодерми (ентероцельний спосіб). У ланцетника мезодерма відділяється з даху гастроцеля у вигляді двох карманоподібних виступів, між якими знаходиться матеріал хорди. У земноводних матеріал мезодерми і хорди займає спинну частину первинного кишечника або дах гастроцеля, дно якого утворено ентодермальними клітинами; в процесі гаструляції клітини ентодерми починають підростати під дах гастроцеля, а клітини мезодерми вростати між ектодерми і ентодерми; закінчення відокремлення мезодерми від ентодерми відбувається пізніше, в період нейруляціі, У плазунів, птахів і ссавців у процесі гаструляції мезодерма мігрує через первинну смужку з епібласту (первинної ектодерми). Клітини майбутньої хорди інвагінують в область гензенівского вузлика.( Не повна відповідь)
21 Онтогенез - це індивідуальний розвиток організму з моменту його зародження (зиготи) до природної смерті. Виділяють два періоди онтогенезу: ембріональний (зародковий) і постембріональний (післязародковий). Ембріональний охоплює перетворення зиготи на зародок і розвиток зародка та плоду до моменту народження дитини. Постембріональний починається після його народження.
У різні періоди життя інтенсивність цих процесів неоднакова, що зумовлює специфічні анатомічні, фізіологічні та психічні особливості, які називають віковими. Відповідно до вікових особливостей розвитку організму весь життєвий цикл людини поділяють на періоди. Між ними немає чітких меж. До певної міри вони умовні. Але виділення таких періодів необхідне для визначення хронологічного (паспортного) і біологічного віку людини.
Хронологічний вік- це період (у роках, місяцях, днях), прожитий від дня народження до певного відлічуваного моменту. Біологічний вік - це сукупність анатомічних і фізіологічних особливостей організму, що відповідають віковим нормам для певної спільноти людей. Він залежить від індивідуального темпу росту, розвитку і старіння організму. Різниця між хронологічним і біологічним віком на етапі дозрівання може сягати п'яти років, а на етапі старіння - до 20 років.
Періодизація індивідуального розвитку ґрунтується на біологічних ознаках або соціальних принципах. До біологічних ознак належать зміни в рості, розвитку і старінні організму. Які найхарактерніші риси періодів розвитку?
У грудний період ріст супроводжується збільшенням довжини і маси тіла. За цей період ріст дитини збільшується приблизно в півтора-два рази.
У віці шість місяців у дитини починають прорізуватися молочні зуби. Значні зміни відбуваються в скелеті дитини. У новонародженого значна частина скелета складається з хрящової тканини. Вона замінюється кістковою протягом багатьох років. Між кістками черепної коробки немовляти є тім'ячка. У цих місцях головний мозок дитини захищений тільки м'якою сполучною тканиною. У новонароджених ще немає типових для людини вигинів хребта. Вони починають формуватися з розвитком м'язової системи.
У дитини віком 2,5-3 місяці зміцнюються шийні м'язи, і вона починає самостійно тримати голівку. Це сприяє утворенню шийного вигину. У п'ятимісячної дитини настільки розвиваються м'язи тулуба, що вона може самостійно сидіти.. На кінець першого року дитина стає на ніжки. У цей час починає формуватися поперековий вигин хребта. У 1,5-2 роки вже повністю сформовані всі вигини хребта.
Раннє дитинство. У цей період темп росту уповільнюється, але на другому році залишається ще високим (10-11 см за рік), на третьому році - 8 см. У віці двох років закінчується прорізання зубів. У цей період діти інтенсивно розвиваються, особливо швидко розвивається мова, а з нею і мислення.
У період першого дитинства (дошкільний період) діти за рік виростають на 5-7 см. У віці 5-6 років з'являються перші постійні зуби. У цей період розвитку дитина сприймає багатоінформації про навколишній світ й активно розвивається.
Період другого дитинства (шкільний період) вирішальний у фізичному, розумовому і духовному розвитку людини. Його поділяють на молодший, середній (підлітковий) і старший (юнацький) вікові періоди, кожен з яких має свої особливості. Молодший шкільний період характеризується уповільненням темпів росту. Дитина підростає за рік на 4-5 см. У цей період діти починають навчатися, оволодівати грамотою, читанням, математикою. У процесі навчання спостерігається розвиток розумових здібностей учнів.
Підлітковий (середній шкільний період) збігається з періодом статевого дозрівання, яке супроводжується змінами діяльності залоз внутрішньої секреції. У цей період (з 11-12 років у дівчаток із 13-14 у хлопчиків) спостерігається стрибок у рості (7-8 см за рік); збільшення маси тіла; глибока перебудова організму, пов'язана з початком внутрішньосекреторної функції статевих залоз.
Юнацький (старший шкільний період) характеризується тим, що в цьому віці ріст і розвиток організму переважно завершуються, всі системи органів практично досягають своєї зрілості. На сьогодні в більшості дівчат ріст припиняється у 16-17 років, у юнаків - у 18-19 років.
Зрілий вік настає у віці 21 рік. Перший період зрілого віку - до 35 років. Це найпродуктивніший період у житті людини, пора, коли розвиваються її здібності, можливості їхнього прояву в конкретній сфері діяльності. У цей період людина здебільшого створює сім'ю, народжує і виховує дітей. Другий період зрілого віку - від 36 до 60 років у чоловіків і до 55 років у жінок. Похилий вік починається з 61 року в чоловіків і з 56 років у жінок.Старечий вік у чоловіків і жінок починається в 75 років.Старість - етап онтогенезу, віковий період, що характеризується істотними структурними, функціональними і біохімічними змінами в організмі, які обмежують його пристосувальні можливості.Старіння - загальнобіологічна закономірність, притаманна всім живим організмам. Наука, яка вивчає проблеми старіння людини, з'ясовує основні його закономірності - від молекулярного і клітинного рівнів до цілісного організму, називається геронтологією.Смерть - завершальний етап онтогенезу. У людини розрізняють смерть біологічну (природну), що настає в результаті старіння організму, і патологічну (передчасну) - результат хворобливого стану організму, ураження життєво важливих органів. Передчасна смерть може бути і наслідком нещасного випадку.
22 Предмет генетики. Генетика - наука про спадковість і мінливість. Спадковість звичайно визначають як здатність організмів відтворювати собі подібне, як властивість батьківських особин передавати свої ознаки й властивості потомству.. Ч. Дарвін відзначав, що нащадки, як правило, не є точною копією батьківських особин, тому що поряд зі спадковістю їм властива мінливість, що проявляється в розходженнях окремих органів, ознак або властивостей, або комплексу їх у нащадків у порівнянні з батьками й родичами. Завданням генетики є вивчення передачі спадковості від батьків нащадкам. Наступність між поколіннями здійснюється шляхом полового, безстатевого або вегетативного розмноження. При половому розмноженні виникнення нового покоління відбувається в результаті злиття материнських і батьківської полових клітин, тому нащадки несуть ознаки обох батьківських форм. Полові клітини становлять мізерно малу частку багатоклітинного організму. Вони містять спадкоємну інформацію - сукупність генів - одиниць спадковості. Спадкоємна інформація визначає чіткий план онтогенезу, у процесі якого розвиваються й формуються! специфічні для даної Особини властивості й ознаки. Поряд з терміном «спадковість» у генетику застосовують терміни «успадкування» і «спадкоємність». Спадкуванням називають процес передачі спадкоємних задатків або спадкоємної інформації від одного покоління іншому, у результаті чого в нащадків формуються певні ознаки й властивості, властивим батьківським особинам. Терміном «спадкоємність» позначають частку генетичної мінливості в загальної фенотипвої мінливості ознаки в конкретній популяції тварин або рослин. Особлива увага в генетику приділяється вивченню мінливості - здатності організмів змінюватися під дією спадкоємних і неспадкоємних факторів. Розрізняють спадкоємну (генотипову) мінливість і неспадкоємну, виникаючу під впливом зовнішнього середовища й, що проявляється у виді модифікацій. Сучасне вивчення спадковості й мінливості ведеться на різних рівнях організації живої матірки - молекулярний, клітинному, орган змінюємо й популяції; норм; при цьому використають різні методи досліджень. 23 Методи генетики У вирішенні теоретичних і практичних генетичних проблем залежно від рівня організації живої матерії (молекулярний, клітинний, організмовий, популяційно-видовий) учені застосовують відповідні методи досліджень. Гібридологічний метод, застосований Г. Менделем, полягає у схрещуванні (гібридизації) організмів, які відрізняються за певними станами однієї чи кількох спадкових ознак. Нащадків, одержаних від такого схрещування, називають гібридами.Гібридизація є основою гібридологічного аналізу — досліджування характеру успадкування станів ознак за допомогою системи схрещувань. Схрещування буває моногібридним, дигібридним і полігібридним. Моногібридне схрещування — це поєднання батьківських форм, які відрізняються різними станами лише однієї спадкової ознаки дигібридне — двох ознак,полігібридне — трьох і більше ознак. Генеалогічний метод полягає у вивченні родоводів організмів. Це дає змогу простежити характер успадкування різних станів певних ознак у ряді поколінь. Він широко застосовується в медичній генетиці, селекції тощо. За його допомогою встановлюють генотип особин і обчислюють імовірність прояву того чи іншого стану ознаки в майбутніх нащадків. Популяційно-статистичний метод — це метод, за допомогою якого вивчають частоти зустрічальності алелей у популяціях організмів, а також генетичну структуру популяцій. Крім генетики популяцій, його застосовують й у медичній генетиці для вивчення поширення певних алелей серед людей. Цитогенетичний метод — це метод, за допомогою якого досліджують особливості хромосомного набору (каріотипу) організмів. Це дає змогу виявляти мутації, що пов’язані зі зміною як числа хромосом, так і структури деяких із них. Каріотип досліджують у клітинах на стадії метафази, бо в цей період клітинного циклу структура хромосом виражена найчіткіше. Цей метод застосовують також у систематиці організмів (каріосистематика). Так, багато видів-двійників (видів, які важко, а іноді навіть неможливо розпізнати за іншими ознаками) розрізняють за хромосомним набором. Такі випадки відомі серед комах, земноводних, гризунів тощо
Біохімічні методи використовують для діагностики спадкових захворювань, пов’язаних із порушенням обміну речовин. За їхньою допомогою виявляють білки, а також проміжні продукти обміну, невластиві певному організмові, що свідчить про наявність змінених генів. Близнюковий метод полягає у вивченні однояйцевих близнюків (організмів, які походять з однієї зиготи). Однояйцеві близнюки завжди однієї статі, бо мають однакові генотипи. До того ж у них однакова група крові, однаковий почерк, відбитки пальців, їх не розрізняють за запахом собаки і навіть батьки їх інколи не розрізняють
25 Хромосомна теорія спадковості. Зчеплене успадкування
Вивчаючи та порівнюючи хромосомні набори самців і самок, учені встановили, що у багатьох випадках визначення статі залежить від генотипу. У соматичних клітинах самця та самки всі пари хромосом, крім однієї, схожі і несуть однакові типи генів. Хромосоми, представлені в обох статей однаковими гомологічними парами, називаються аутосомами. Пара хромосом, за якою відрізняють самця від самки, називається статевою. У людини 22 пари аутосом і одна пара статевих хромосом.
Статеві хромосоми бувають двох типів: X і Y. Стать визначається їхнім сполученням (XX або XY). Стать, яка визначається наявністю XX–хромосом, називається гомогаметною, а наявністю XY– хромосом — гетерогаметною. Гетерогаметні утворюють 2 типи гамет за статевими хромосомами: X, Y; гомогаметні — один тип: X. У більшості організмів жіноча стать гомогаметна (XX), чоловіча — гетерогаметна (XY).У деяких випадках стать визначається відсутністю однієї хромосоми у парі: у прямокрилих, павуків самки мають XX– набір, а самці — XО–набір хромосом. Крім хромосомного, є інші механізми визначення статі. Наприклад, у деяких безхребетних (коловерток, черв’яка-динофілюса) стать визначається до запліднення.
|
|
Успадкування ознак, зчеплених зі статтю. Є ознаки, на характер успадкування яких впливає стать організму. Це пояснюється неоднаковим генним складом X та Y–хромосом. Втрата X– хромосоми спричиняє загибель зиготи. Y–хромосома зустрічається тільки уособин однієї статі. Більшість ознак уцій парі зосереджені в X– хромосомі, бо в Y– хромосомі кількість генів обмежена
Рецесивна ознака передається від матері синам і виявляється у них, а від батьків — дочкам, але частіше за все не проявляється.
Хромосомна теорія спадковості. В основі теорії лежить поведінка хромосом під час мейозу, від якого залежить якість сформованих гамет. Основні положення теорії, сформульовані Г. Морганом, такі:
1. Одиницею спадкової формації є ген.
2. Гени в хромосомах розташовані лінійно і утворюють групу зчеплення. Гени, розташовані в одній хромосомі, успадковуються разом, зчеплено.
3. Зчеплення генів може порушуватися у процесі мейозу в результаті кросинговеру.
4. У процесі мейозу гомологічні хромосоми, а отже, і алельні гени, потрапляють в різні гамети. Гамети завжди гаплоїдні (1n).
5. Негомологічні хромосоми, а отже, і неалельні гени розходяться довільно, незалежно один від одного й утворюють різні комбінації в гаметах, число яких визначається за формулою 2n, де n – кількість пар гомологічних хромосом. У результаті кросинговеру кількість комбінацій генів у гаметах збільшується.
26 Структура хромосом:
-Хроматин(комплекс ДНК та білків). До складу хроматину входять два типи білків — гістонові та негістонові.
-ДНК
-Нуклеосоми, хромонеми, хроматиди. Молекули гістонів утворюють групи — нуклеосоми. Кожна нуклеосома містить в собі 8 білкових молекул. Розмір нуклеосоми приблизно 8 нм. З кожною нуклеосомою пов'язана ділянка ДНК, що спірально обплітає нуклеосому ззовні. В такій ділянці ДНК знаходиться 140 нуклеотидів загальною довжиною 50 нм, але завдяки спіралізаціі довжина скорочується в 5 разів.Пара напівхроматид утворює хроматиду, а пара хроматид — хромосому.
-Гетерохроматичні ділянки-Ті ділянки хромосоми, які інтенсивно сприймають барвники (складаються з гетерохроматину); вони навіть в інтерфазі залишаються компактними і видимі в світловий мікроскоп.
Гетерохроматин виконує переважно структурну функцію. Він перебуває в інтенсивно конденсованому (спіралізованому) стані і займає одні й ті самі ділянки вгомологічних хромосомах, утворює ділянки, які прилягають до центромери та кінці хромосоми. Втрата гетерохроматинових ділянок може й не позначатися на життєдіяльності клітини.
-Гетерохроматин і тільця Барра-Вирізняють також факультативний гетерохроматин, що виникає при спіралізації та інактивації однієї з двох гомологічних Х-хромосом у ссавців, внаслідок чого утворюються тільця Барра (Х-статевий хроматин).
-Еухроматичні ділянки-Незабарвлені та менш ущільнені ділянки хромосоми, які деконденсуються та стають невидимими в період інтерфази, містять еухроматин і тому називаються еухроматичними.
- центромера, — найбільш спіралізована частина хромосоми.
Місце розташування центромери в кожної пари хромосом постійне, воно обумовлює їхню форму.
В залежності від розташування центромери виділяють три типи хромосом: Метацентричні, субметацентричні і акроцентричні.Метацентричні хромосоми мають плечі майже однакової довжини; в субметацентричних плечі нерівні; акроцентричні хромосоми мають палочковидну форму з дуже коротким, майже непомітним другим плечем.
-Теломери-Кінці плечей хромосоми, це спеціалізовані ділянки, які перешкоджають з'єднанню хромосом між собою або з їхніми фрагментами. Кінець хромосоми, який не має теломери, стає «ненасиченим», «липким», і легко приєднує фрагменти хромосом або з'єднується з подібними ділянками.
-Супутники
-Хромомери-В плечах хромосом видно потовщені та інтенсивніше забарвлені ділянки — хромомери, які чергуються із міжхромомерними нитками. Каріотип — набір хромосом, специфічний для кожного виду організмів; характеризується певною кількістю хромосом та особливістю їхньої будови.
Номенклатура
З метою систематизації цитогенетичних описів розроблена Міжнародна цитогенетична номенклатура основана на диференційному забарвленні хромосом, яка дозволяє докладно описати окремі хромосоми та їх ділянки. Запис має такий формат:
довге плече хромосоми позначають літерою q, коротке — літерою p, хромосомні аберації позначають додатковими символами. Також у науковій літературі часто можна зустріти такі позначення: FN - фундаментальне число, це сумарна кількість хромосомних плечей; 2n - диплоїдний набір хромосом.
Визначення каріотипу
Зовнішній вигляд хромосом істотно змінюється протягом клітинного циклу: протягом інтерфази хромосоми локалізовані в ядрі, як правило, деспіралізовані й важкодоступні для спостереження, тому для визначення каріотипу використовуються клітини в одній із стадій їх поділу - метафазі мітозу. Нуклеосома — структурна частина хроматину, утворена ділянкою нитки ДНК намотаною на серцевину із основних білків-гістонів, має діаметр ~11 нм[1] Структура нуклеосоми[ред. • ред. код]
Гістонова серцевина нуклеосоми має форму диска, на який намотана ДНК довжиною 146 н.м. у формі лівозакрученої спіралі. ДНК і білками у її складі утримуються великою кількістю нековалентних зв'язків, зокрема між фосфатними (негативно зарядженими) групами ДНК і позитивно зарядженими залишками амінокислот аргініну ілізину білків-гістонів, а також 142 водневими зв'язками і гідрофобними взаємодіями. N-кінець, або «хвіст» кожного із білків-гістонів виступає назовні корової частинки і може бути місцем ковалентної модифікації або/і взаємодії із іншими ядерними факторами[1][5].
27 Суть гібридологічного методу.
Успіх сприяв Г. Менделю завдяки вдалому вибору об’єкта досліджень (горох посівний) і застосуванню розробленого ним гібридологічного методу вивчення спадковості, який став основним методом класичної і сучасної генетики.
Його назва зумовлена тим, що вивчення успадкування ознак здійснювалося шляхом гібридизації (схрещування), тобто поєднання різних організмів (гамет). Гетерозиготний організм, який утворюється при цьому, називають гібридом, а потомство – гібридним.
Особливостями гібридологічного методу були:
– Самозапильність гороху, що визначило чисто лінійність усіх поколінь (гомозиготність, чистосортність);
– Відбір для дослідів тих сортів, які різнилися між собою чіткими і зручними для дослідження альтернативними ознаками;
– Спостереження за успадкуванням не всіх ознак одночасно, як це робили інші вчені, а однієї або кількох пар альтернативних ознак;
– Ретельне планування дослідів, ведення точного кількісного обліку потомства за кожною парою досліджуваних ознак у ряді поколінь та його математичний аналіз.
За збігом обставин горох має 7 пар хромосом (це було встановлено пізніше) і гени кожної із 7 пар ознак розташовані в різних парах хромосом. Ця обставина допомогла вченому відкрити явище незалежного успадкування ознак.
Моногібридне схрещування – це схрещування, в якому батьківські організми різняться за однією парою альтернативних ознак, дигібридне схрещування – за двома, полігибридне – за трьома парами ознак і більше
Генетична символіка
Заслугою Г. Менделя було також і те, що він запропонував алгебраїчні символи для позначення генетичних схем схрещувань, які з деякими доповненнями застосовують і в сучасній генетиці:
Р – батьківські форми;х – схрещування;♀ – жіноча сттаь (дзеркало Венери);♂ - чоловіча алель (щит і спис Марса)
велика літера латинського алфавіту – домінантний алель;
маленька літера латинського алфавіту – рецесивний алель;F – гібридне покоління;F – перше покоління, F – друге і т.д.
У першому рядку схеми записують генотипи батьків (на перше місце переважно ставлять жіночий організм, на другий – чоловічий) у другому типи гамет, які вони утворюють, у третьому рядку – усі можливі геноми дітей.
Вивчення успадкування ознак Г. Мендель почав з моно гібридного схрещування. Наприклад, схема його досліду для гороху мала такий вигляд:
А – ген жовтого забарвлення насіння.
а – ген зеленого забарвлення насіння.
Р ♀ АА х ♂ аа
жовті зелені
гомозиготи гомозиготи
Гамети: А а
F Аа
100% гетерозиготи з жовтим насінням.