Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Shpory_TFK.docx
Скачиваний:
58
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
96.15 Кб
Скачать

1-Адаптація, види особливості

Адаптації можуть бути структурними, фізіологічними, або адаптаціями поведінки.Структурні адаптації — це спеціальні частини організму, що допомагають йому виживати в природніх умовах. Наприклад, такими адаптаціями можуть бути колір шкіри, форма тіла, або відозміни покривів.Адаптації поведінки — це відозміни поведінкових реакцій організму у відповідь на зміни в оточуючому середовищі. Наприклад, це можуть бути умовні або безумовні рефлекси.Фізіологічні адаптації — це системи всередині організму, що дозволяють виконувати деякі біохімічні або фізіологічні процеси — секрецію отрути, підтримання температури тіла, нейтралізацію токсинів при травленні і т. ін Рухова активність - не тільки особливість високоорганізованоїживої матерії, але і в найбільш загальній формі-формі руху матерії --необхідна умова самого життя. розробка не тільки теоретичних, але і практичних засад , вивчення механізмів адаптації людини до різних різко мінливимекологічних факторів набувають виняткового значення. Адаптація цілісного організму до нових умов середовища, в тому числі довисоким фізичним навантаженням, забезпечується не окремими органами, аскоординованими у просторі та часі і супідрядними між собоюспеціалізованими функціональними системами. В основі спортивного тренування лежать уявлення про механізми довготривалої адаптації, про взаємодію навантаження і відновлення організму людини як факторів, які обумовлюють адаптаційніпроцеси, що з'являються в структурних і функціональних перетвореннях ворганізмі спортсмена.

2-Багаторічна структура спортивного тренування

Під системою спортивного тренування розуміється сукупність теоретичних достіоюеній в цій області, а також сама практична діяльність з організації тренувального процесу і управління ним. Організація тренувального процесу - це комплекс заходів, які забезпечують успішне проведення тренування. Управління тренувальним процесом включає в себе цілеспрямовані, заздалегідь заплановані дії, які дозволяють підвищити спеціальну (спортивну) працездатність займаються. Керуючи поведінкою спортсмена, тренер впливає як на його організм, так і на особистість і домагається необхідного рівня фізичного та духовного розвитку, зростання спортивних результатів. керувати будь-яким процесом можна лише оволодівши основними його закономірностями. Щоб тренуватися методично правильно, потрібно знати, яким закономірностям підкоряється саме тренування, розвиток спортивної форми, рухових навичок і якостей Вивчаючи, з одного боку, закономірності розвитку фізичних здібностей спортсмена, а з іншого закономірності тренування, тренер може встановити правильну залежність і зв'язок між процесом тренування та станом підготовленості спортсмена до даної рухової діяльності.

3- Викладач спорту, його професійна підготовленість

Професійна підготовка вчителя фізичної культури у вищому навчальному закладі є складною багатогранною системою, яка спрямована на ефективну підготовку вчителя-професіонала. Загальна мета педагогічної діяльності – виховання гідного члена суспільства. Реалізація цієї мети – у навчальних, розвивальних, виховних впливах учителя на учнів завдяки змісту, формі і методам навчання. Діяльність учителя характеризується також її умовами – загальними (увага суспільства до питань виховання, загальна середня освіта і т. ін.) і приватними (обладнання школи, згуртованість педагогічного колективу тощо). Складність роботи вчителя фізичної культури полягає в тому, що йому у процесі своєї діяльності необхідно вирішувати значну кількість завдань, реалізувати управлінські функції і виконувати цілу низку різноманітних видів роботи, враховуючи нові технології навчання Визначено, що для реалізації педагогічної діяльності вчителя фізичної культури необхідні відповідні вміння: уміння бачити в педагогічній ситуації проблему та формулювати її у вигляді педагогічної задачі; уміння бачити та вивчати педагогічну ситуацію; уміння "чому учити" (робота зі змістом матеріалу) і "як учити" (ефективне сполучення прийомів і засобів навчання); уміння хронометрувати процес праці й аналізувати свою діяльністьПитання професійної діяльності педагогічних кадрів завжди були в центрі уваги на всіх етапах розвитку суспільства

4-Вибір та орієнтація в процесі багаторічн спорт тренування

Спортивний відбір – це проблема наукового дослідження, проблема наукового пошуку Вибрати для кожного студента вид спортивної діяльності – задача спортивної орієнтації; відібрати найбільш придатних, результату з вимозі виду спорту, – задача спортивного відбору. Спортивна орієнтація виходить з оцінки можливостей конкретної людини, на основі якої виробляється вибір найбільш підходящої для нього спортивної діяльності. Спортивний відбір виходить з вимог виду спорту, з обліком яких здійснюється відбір найбільш придатних для нього людей

5-джерела і етапи розвитку теорії і методики фіз. вих.

Теорія та методика фізичного виховання вивчає фізичне виховання як явище суспільного життя. Теорія фізичного виховання має як науково-пізнавальний, так і практичне значення. Теорія та методика фізичного виховання виникла тоді, коли людством був вже накопичено й осмислено значний практичний досвід у цій галузі ЕТАПИ Перший відноситься до періоду за кілька століть до нашої ери. У Стародавній Греції та в інших рабовласницьких державах деякі філософи, лікарі та педагоги-робили висновки впливу спорту на організм людини. Другий етап відноситься до періоду, коли стали розвиватися науки про людину і її вихованні в епоху Відродження Першим і найважливішим джерелом тфк є філософія Вона вивчає найбільш загальні закони розвитку природи і суспільства, і від того, на яку філософію спирається теоретик, яка філософія визначає його світогляд, залежать його погляди на суть явищ і значною мірою всі напрямок його роботи. особливий інтерес становлять історія, соціологія, економіка, тобто ті науки, які мають відношення до розвитку фізичного виховання як явища суспільного життя. Важливе значення мають дані педагогічних наук - педагогіки, психології

6-Динаміка навантаження та співвіднош.роботи в багатор.спорт тренув Динамічне навантаження – короткочасний додатковий силовий вплив. Принцип безперервності тренувального процесу характеризується тим, що: Øспортівная тренування будується як багаторічний і цілорічний процес, всі ланки якого взаємопов'язані і підпорядковані завданню досягнення максимальних спортивних результатів; Øвоздействія кожного наступного тренувального заняття, микроцикла, етапу хіба що нашаровуються на результати попередніх, закріплюючи і розвиваючи їх; Øработа і відпочинок у процесі спортивного тренування організовуються так, щоб забезпечити оптимальний розвиток якостей і особливостей, що визначають рівень спортивної майстерності у конкретному виді спорту;

Øінтервали між тренувальними заняттями витримуються в межах, які гарантують у загальній тенденції спортивної підготовленості неухильне розвиток треніровонності. Сенс цих положень вказує, що необхідно прагнути так будувати тренувальний процес, щоб найбільшою мірою забезпечити можливу в даних конкретних умовах спадкоємність позитивного ефекту тренувальних занять, виключити невиправдані перерви між ними і звести до мінімуму регрес тренованості у фазах тренування, об'єктивно пов'язаних зі зменшенням обсягу і інтенсивності навантажень. У цьому, коротко кажучи, полягає основна суть принципу безперервності спортивного тренування Безперервність тренувального процесу Принцип безперервності тренувального процесу характеризується тим, що: Øспортівная тренування будується як багаторічний і цілорічний процес, всі ланки якого взаємопов'язані і підпорядковані завданню досягнення максимальних спортивних результатів; Øвоздействія кожного наступного тренувального заняття, микроцикла, етапу хіба що нашаровуються на результати попередніх, закріплюючи і розвиваючи їх; Øработа і відпочинок у процесі спортивного тренування організовуються так, щоб забезпечити оптимальний розвиток якостей і особливостей, що визначають рівень спортивної майстерності у конкретному виді спорту; Øінтервали між тренувальними заняттями витримуються в межах, які гарантують у загальній тенденції спортивної підготовленості неухильне розвиток треніровонності.

7-загальна х-ка фіз. навантаж.

Фізичне навантаження — це рухова активність людини, що супроводжується підвищенням (відносно стану спокою) рівнем функціонування організму. До зовнішньої сторони навантаження належать інтенсивність, з якою виконується фізична вправа та її обсяг. Внутрішня сторона фізичного навантаження визначається тими функціональними змінами, які відбуваються в організмі внаслідок впливу певних зовнішніх його величин (інтенсивність і обсяг). Поняття "фізичне навантаження" відображає той факт, що виконання фізичних вправ викликає перехід енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на вищий, ніж у стані спокою, рівень. Наприклад, уже повільна ходьба (швидкість 3 км/год) викликає збільшення обміну речовин у 3 рази, а біг з біляграничною швидкістю - у 10 і більше разів. Та різниця, яка виникає в енергозатратах між станом фізичної активності та станом спокою, характеризує рівень фізичного навантаження.

8- Задатки та набуті адаптаційні ефекти. Адаптивність

Адаптація-пристосування організму до умов існування та життєдіяльності біологічних систем. У людини адаптація здійснюється двома шляхами:пасивна тенденція, яка являє собою автоматизований процес, який виникає у відповідь на дію зовнішнього середовища, і відбува-ється без участі свідомості активна тенденція, яка характеризується цілеспрямованою дія льністю індивіду процес фізичного ви-ховання у вузькому аспекті можна розглядати як процес управління адаптацією організму. А саме, організм буде дуже точно пристосову-ватися до тієї вправи, яку багато разів повторюється.Перехресність адаптації. Помічено, що ряд чинників навколи-шнього середовища викликає комплекс однотипних зрушень у стані функцій організму. Таким чином, адаптуючись, наприклад, до умов фізичного навантаження, можна набути підвищену резистентність до впливу холоду тощо. Це явище отримало назву неспецифічноїрезис-тентності, або перехресноїадаптації[Задатки — врожденные, устойчивые психофизиологические особенности человека, оказывающие существенное влияние на развитие его способностей.Є типологічні та анатомічні. Адаптивність - це здатність пристосовуватися до різних умов навколишнього середовища. Відоме застосування адаптаційних ефектів середньогір'я, які набуті за умов організації тренувальних зборів

9- Закономірності формування накопичувальної адаптації в процесі фізичного виховання

Термін „адаптація” - (від латинського adapto - пристосовую) це пристосування будови і функцій організму, його органів і клітин до умов середовища. Процеси адаптації спрямовані на збереження гомеостазу (від грецького gomeo - подібний, status - стояння) тобто рухливо-урівноваженого стану будь-якої системи, де рівновага зберігається її протидією зовнішнім і внутрішнім факторам, що порушують цю противагу.Саме механізми адаптації, вироблені в процесі тривалої еволюції і які передаються спадково, забезпечують можливість існування організму в мінливих умовах середовища. Процес адаптації відбувається тоді, коли в системі організм - середовище виникають зміни, що забезпечують формування нового гомеостатичного стану, який, в свою чергу, сприяє досягненню оптимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій.

10-Засоби відновлення в спорті

відбудовні міри в однаковій мірі потрібні і висококваліфікованому спортсмену і рядовому фізкультурнику. У практиці так названого великого спорту відновлення включає комплексну систему спеціальних методів: дотримання спортивного режиму, засобів психологічного, педагогічного і медико-біологічного впливу й ін. А для фізкультурника — це головним чином неухильне дотримування принципів здорового способу життя, основними компонентами якого є повноцінний сон, раціональне харчування, виключення шкідливих звичок і надмірностей, турбота про чистоту тіла, одягу, взуття, житла і т.д У відбудовному періоді виділяють три фази: фаза стомлення, фаза власне відновлення (організм досягає вихідного перед навантаженням стану) і фаза суперкомпенсації (можливості організму значно перевершують вихідний рівень). Найкращий результат дають чергові тренування, що проводяться у фазі суперкомпенсації. При цьому ріст і зміцнення резервів будуть надійно забезпечені. Самий несприятливий варіант — коли повторні навантаження систематично мають місце при неповному відновленні сил, тобто на фоні стомлення. Тоді, по відомому вже нам фізіологічному закону, можуть наступити виснаження організму і хвороба.

11- Застосування системного підходу в ТіМФВ

Систе́мний підхі́д — напрям методології досліджень, який полягає в дослідженні об'єкта як цілісної множини елементів в сукупності відношень і зв'язків між ними, тобто розгляд об'єкта як системи. Практично всі сучасні науки побудовані за системним принципом. Важливим аспектом системного підходу є вироблення нового принципу його використання — створення нового, єдиного і більш оптимального підходу (загальної методології) до пізнання, для застосування його до будь-якого пізнаваного матеріалу, з гарантованою метою отримати найбільш повне і цілісне уявлення про цей матеріал Функціональна система складається з певної кількості вузлових механізмів, кожний з яких займає своє місце і має певне специфічне призначення. Перший з них — афферентний синтез, в якому виділяють чотири обов'язкових компоненти: домінуючу мотивацію, обстановкову та пускову афферентацію, а також пам'ять. Взаємодія цих компонентів зумовлює процес прийняття рішення. Ці нейродинамічні процеси зумовлюють диференціювання та оцінку можливих результатів діяльності певної функціональної системи до того як буде прийняте рішення щодо отримання цілком визначеного результату, тобто результату, що найбільше відповідає даній домінуючій мотивації в даній обстановці (ситуації)Будь-яка цілеспрямована дія тварини або людини відбувається лише за наявності відповідної мотивації, що формується на основі потреби

12- Застосування словесних методів на уроці фізичної культури

Словесні методи відіграють важливу роль у навчанні фізичних вправ, оскільки практично усі основні сторони діяльності вчителя пов’язані з ними. За допомогою словесних методів учитель фізичної культури ставить завдання і формує відношення до них, повідомляє завдання і створює правильне уявлення учнів про техніку вправи, активізує пізнавальну діяльність і творче ставлення учнів до навчально виховного процесу ,регулює поведінку і емоційний стан учнів тощо Методами застосування-розповідь Опис - пояснення- Застосування словесних методів навчання на різних етапах формування рухової навички Бесіда служить формою вільного обміну інформ. Словесні оцінки — це мовне схвалення дій учнів Супроводжуюче пояснення — це лаконічні коментарі й зауваження

13- Зміст і методика фізкультурно-оздоровчих занять з дітьми дошкільного віку Фізичне виховання дітей дошкільного віку — систематичний вплив на організм дитини з метою його морфологічного і функціонального вдосконалення, зміцнення здоров'я, формування рухових навичок і фізичних якостей. Основною формою систематичного навчання дітей фізичними вправами, є фізкультурні заняття. Спеціальної завданням цих занять є навчання дітей всіх вікових груп правильними руховими навичкам і виховання фізичних якостей. Значення занять полягають в систематичному здійсненні взаємопов'язаних оздоровчих, освітніх і виховних завдань, виконання яких забезпечує фізичний розвиток, зміцнення здоров'я дитини, набуття нею правильних рухових навичок, виховання позитивного ставлення до фізкультури і спорту, всебічний розвиток її особистості.

14- Значення методів контролю в системі управління процесом фізичного виховання та спортивного тренування школярів

Методи контролю — це способи, з допомогою яких визначається результативність навчально-пізнавальної та інших видів діяльності учнів і педагогічної роботи вчителя Найдоступнішим методом контролю є планомірне цілеспрямоване й систематичне спостереження вчителя за діяльністю учнів.Моніторинг є об’єднане поняття контроль-перевірка і оцінка успішності школярів і контроль їх фізичного стану.Під контролем розуміють спостереження перевірку оцінкуЄ 3 напрямкипед контролю-контроль сукупності зовнішніх чинників направлених дій на учнів, контр. Рухової діяльності. І ефекту дій.Отже, головний напрям пед. Контролю полягає в аналізі співвідношень динаміки пед. Напрямлених дій і пед. Обумовлених змін рівня освіти, розвитку і поведінки школярів.

15- Значення методів Математична статистика — розділ математики, в якому на основі дослідних даних вивчаються імовірнісні закономірності масових явищ Математична статистика широко використовує методи теорії ймовірностей. Порівняно новим напрямом розвитку математичної статистики є послідовний аналіз та загальна теорія статистичних рішень, яка тісно пов'язана з теорією ігор. Одержані у процесі дослідження кількісні дані подають переважно трьома способами: перераховують у тексті роботи; подають у вигляді таблиць; подають у вигляді графічних зображень Результати кожного дослідження важливо обробляти по можливості негайно ж після його закінчення, поки пам'ять експериментатора може підказати не зафіксовані деталі Дослідження в галузі фізичного виховання пов'язані насамперед з вивченням навчально-виховного процесу.

16-Класифікація занять урочного типу

Різновиди шкільних уроків фізичної культури Всі уроки фізичної культури в школі можна класифікувати за їх спрямованістю i можливістю рішення педагогічних завдань на: навчальні, тренувальні, комплексні, контрольні. Навчальні уроки переважно спрямовані на засвоєння техніки виконання вправ, виявлення помилок під час виконання вправ та їх усунення. Широко використовуються прийоми страхування, самострахування, взаємонавчання, активізація учнів, повідомлення теоретичних відомостей. В молодших класах навчальні уроки складають приблизно 70–80 від загальної кількості занять. Тренувальні уроки проводяться з метою удосконалення вивченого матеріалу і розвитку фізичних якостей. Широко використовуються змагальний і ігровий методи. Комплексні уроки передбачають матеріал з різних розділів програми. Обов’язковим є визначення стержневого матеріалу на певну серію уроків. Контрольні уроки розв’язують завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, вони мають великий навчальний і тренувальний ефект. В практиці роботи школи чисто навчальні, контрольні або тренувальні уроки зустрічаються досить рідко. В кожному занятті присутні елементи навчання, контролю i тренування.

17- Класифікація засобів та методів спортивного тренування

Спортивне тренування - це спеціалізований процес всебічного фізичного виховання, спрямований на досягнення високих спортивних результатів.Методи ,і засоби тренування повинні забезпечувати виконання задач учбово-тренувального процесу. Відповідно до цих задач методи і засоби можна розділити на групи;всебічного фізичного розвитку;навчання техніці певного предметуі вдосконалення в ній;навчання тактиці і вдосконалення в ній;етичного виховання;психологічної підготовки і виховання вольових якостей;теоретичної підготовки із загальних і часткових питань данного Виду

18- Контроль за терміновим та кумулятивним ефектами розвитку спеціальної працездатностіУ відповідності з фазовий характер протікання процесів адаптації до фізичних навантажень у теорії й практиці спорту прийнято виділяти три різновиди тренувального ефекту: терміновий, відставлений (пролонгованим) і кумулятивний (накопичувальний). Терміновий тренувальний ефект визначається величиною й характером біохімічних змін в організмі, що відбуваються безпосередньо під час дії фізичного навантаження й у період термінового відновлення (найближчі 0,5-1 год. Після навантаження), коли відбувається ліквідація кисневого боргу, що утворився під час роботи. Відставлений тренувальний ефект спостерігається на пізніх фазах відновлення після фізичного навантаження. Його сутність становлять стімульовані роботою пластичні процеси, спрямовані на заповнення енергетичних ресурсів організму й прискорене відтворення зруйнованих при роботі й знову синтезованих клітинних структур. Кумулятивний тренувальний ефект виникає як результат послідовного підсумовування слідів багатьох навантажень або великого числа термінових і відставленіх ефектів. У кумулятивного тренувальному ефекті втілюються біохімічні зміни, пов'язані з посиленням синтезу нуклеїнових кислот і білків, спостережувані протягом тривалого періоду тренування. Кумулятивний тренувальний ефект виражається в приросту показників працездатності й поліпшенні спортивних результатів.

19- Контроль і управління в спортивному тренуванні

Метою контролю є оптимізація процесу підготовки та змагальної діяльності спортсменів на основі об'єктивної оцінки різних сторін їх підготовленості та функціональних можливостей найважливіших систем організму.Ця мета реалізується шляхом вирішення різноманітних приватних завдань, пов'язаних з оцінкою станів спортсменів, рівня їх підготовленості, виконання планів підготовки, ефективності змагальної діяльності та ін.Етапний контроль дозволяє оцінити етапне стан спортсмена, його підготовленість, яке є наслідком довготривалого тренувального ефекту. Такі стани спортсмена є результатом тривалої підготовки - протягом ряду років, року, макроциклу, періоду чи етапу. Поточний контроль, за результатами якого визначають повсякденні коливання підготовленості, спрямований на оцінку поточних станів, тобто тих станів, які є наслідком навантажень серій занять, тренувальних або змагальних мікроциклів. Оперативний контроль, який дозволяє визначити стан спортсмена безпосередньо в момент виконання вправ, передбачає оцінку оперативних станів - термінових реакцій організму спортсменів на навантаження в ході окремих тренувальних занять і змагань.

20- Координаційні здібності людини. Методика розвитку координаційних здібностей.Під координаційними здібностями (спритність) слід розуміти здібність людини швидко, доцільно, економно та винахідливо тобто найбільш досконало вирішувати рухові задачі. Особливо складні та виникаючі випадково Яскравим відображенням рівня координаційних здібностей, по визначенню Н.А. Бернштейна, є ступінь відповідності рухових дій навколишній обстановці.Критеріями спритності може служити координаційна складність вирішуємого рухового завдання, точність та економічність виконуємих рухів, час, необхідний для опанування складними в координаційному ,відношенні руховими діями .Високий рівень координаційних здібностей дозволяє спортсмену швидко опанувати новими руховими навичками.Методика розвитку КЗ:1-а група - прийоми суворо заданого варіювання окремих характеристик або всієї форми звичного рухової дії: а) зміна напрямку руху (біг або ведення м'яча зі зміною напрямку руху, лижне вправу «слалом», стрибки «з купини на купину», тощо); б) зміна силових компонентів (чергування метань при використанні снарядів різної маси на дальність і в ціль; стрибки в довжину або у висоту з місця в повну силу, упівсили, в одну третину сили тощо); в) зміна швидкості або темпу рухів (виконання загальнорозвиваючих вправ у звичайному, прискореному і уповільненому темпі; стрибки в довжину або у висоту з розбігу з підвищеною швидкістю; кидки в кошик у незвичному темпі - прискорену або сповільненому і т.п.); г) зміна ритму рухів (розбіг в стрибках у довжину або у висоту, кидкові кроки в метанні малого м'яча або списи, в баскетболі чи гандболі тощо);2-а група - прийоми виконання звичних рухових дій у незвичних поєднаннях: а) ускладнення звичного дії додатковими рухами (ловля м'яча з попередніми плескання в долоні, поворотом кругом, стрибком зповоротом і ін; опорні стрибки з додатковими поворотами перед приземленням, з бавовною руками вгорі, з колом руками вперед і ін; підскоки на обох ногах з одночасними рухами рук і т.п.); б) комбінування рухових дій (об'єднання окремих освоєних загальнорозвиваючих вправ без предметів або з предметами в нову комбінацію, виконувану з ходу; з'єднання добре освоєних акробатичних або гімнастичних елементів у нову комбінацію; включення знову розученого прийому єдиноборства або гри до складу вже розученого технічних або техніко- тактичних дій тощо); в) дзеркальне виконання вправ (зміна поштовхової і махової ноги в стрибках у висоту й у довжину з розбігу; метання снарядів «неведущую» рукою; виконання кидкових кроків у баскетболі, гандболі починаючи з іншої ноги; передачі, кидки і ведення м'яча «неведущую» рукою і т.п.)

21- Медико-педагогічний контроль на заняттях з фізичного виховання

Керівництво фізичним вихованням у навчальних закладах. Безпосереднє керівництво фізичним вихованням у дошкільному навчальному закладі здійснює його керівник.На нього покладається:відповідальність за стан фізичного виховання, фізкультурно-оздоровчої роботивзакладі;- відповідальність за стан здоров'я та фізичного розвитку вихованців;- створення умов для розвитку задатків, природних здібностей та обдарувань дитини, спрямування її на духовний та фізичний розвиток засобами фізичного виховання;- створення необхідних умов для проведення занять з фізичного виховання; занять з дітьми, віднесеними за станом здоров'я до спеціальної медичної групи; фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня, занять секцій та гуртків спортивного спрямування;- забезпечення умов для виконання вихованцями науково обґрунтованого обсягу рухової активності та її контроль;- забезпечення систематичного контролю за здійсненням навчально-виховного процесу з фізичного виховання;- забезпечення участі навчального закладу у Всеукраїнському огляді-конкурсі на кращий стан фізичного виховання в навчальних закладах;- організація щорічних поглиблених медичних оглядів дітей у встановлені терміни;- забезпечення необхідним спортивним інвентарем та обладнанням відповідно до типового переліку;- систематичний аналіз стану фізичного розвитку дітей;- щорічний звіт щодо стану фізичного виховання та фізкультурно-оздоровчої роботи в навчальному закладі перед батьками та громадськістю.Вихователь-методист дошкільного навчального закладу:- відповідає за виконання програм розвитку, навчання та виховання, якість організації та проведення занять з фізичного виховання, гуртків, секцій фізкультурної спрямованості, занять з дітьми, віднесеними за станом здоров'я до спеціальної медичної групи;

22-Методи експериментально-емпіричного рівня пізнання. Застосування інструментальних методів дослідження.

До емпіричним методам пізнання відносяться спостереження, опис, вимірювання та експеримент.Спостереження — пасивний метод наукового дослідження, при якому дослідник, тобто спостерігач не впливає на розвиток подій. Його примітивною формою — життєвим спостереженням — користується кожна людина у своїй повсякденній практиці.На відміну від спостереження, активний метод дослідження експеримент вимагає постановки, при якій дослідник підбирає систему, яку збирається дослідити й організовує умови, при яких проходитиме дослід.При спостереженнях спостерігач може отримувати дані або безпосередньо, за допомогою свої органів чуття, або ж за допомогою наукових інструментів. Наприклад, спостереження за зорями ведеться за допомогою телескопів.Вимірювання – це процедура визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Цінність цієї процедури полягає в тому, що вона дає точні, кількісно визначені відомості про об´єкт. При вимірюванні необхідні такі основні елементи: об´єкт вимірювання, еталони, вимірювальні прилади, методи вимірювання. Вимірювання ґрунтується на порівнянні матеріальних об´єктів. Властивості, для яких при кількісному порівнянні застосовують фізичні методи, називають фізичними величинами. Фізична величина – це властивість, загальна в якісному відношенні для багатьох фізичних об´єктів, але у кількісному відношенні індивідуальна для кожного об’єкта. Наприклад, довжина, маса, електропровідність тощо. Але запах або смак не можуть бути фізичними величинами, тому що вони встановлюються на основі суб’єктивних відчуттів.

23- Методи навчання, методичний прийом, методика, загальні вимоги до вибору методівУ дидактиці метод навчання - це певний спосіб цілеспрямованої реалізації процесу навчання, досягнення поставленої мети. Правильний підбір методів відповідно до мети та змісту навчання, вікових особливостей учнів сприяє розвитку їхніх пізнавальних здібностей, озброєнню їх уміннями й навичками використовувати здобуті знання на практиці, готує учнів до самостійного набуття знань, формує їхній світогляд.Методом навчання називають спосіб упорядкованої взаємозв’язаної діяльності викладача, направленої на рішення завдань виховання і розвитку навчаємих в процесі навчання Методи навчання є одним з найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати мету і завдання навчання, досягнути засвоєння навчаємими певного змісту навчального матеріалу.Слід виділити три основні групи методів навчання :методи організації і здійснення навчально-пізнавальної діяльності;методи стимулювання і мотивації навчальної діяльності;методи контролю і самоконтролю за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

24- Методи наукового дослідження у фізичному виховання та спорті

До загальнонаукових методів дослідження відносять методи, що використовуються в окремих галузях науки та на окремих етапах дослідження. Вони поділяються на емпіричні, емпірико-теоретичні та теоретичні. Такий поділ загальних методів дослідження пов'язаний з існуванням двох рівнів пізнання світу: емпіричного, пов'язаного з чуттєвим знанням людини (через відчуття, сприйняття, уявлення), і теоретичного, пов'язаного з науковим знанням теорії (через вивчення теоретичних надбань в різних галузях науки). Емпіричне пізнання дає основу для теоретичного і навпаки. Наприклад, для формулювання певних теоретичних узагальнень (висновків) спочатку необхідний збір інформації, який відбувається емпірично. Далі дослідник, спираючись на відповідні дані, що мають емпіричний характер, опрацьовує їх аналітично і видає систематизовані результати у вигляді певної теорії.

25- Методи організації діяльності учнів на уроці з фізичного виховання.Для організації учнів на практиці користуються: 1) елементарними спо-собами управління; 2) різними способами виконання учнями вправ; 3) методами організації їхньої діяльності.Елементарні способи управління — це шикувагшя і перешикування для спільних дій, показу і виконання вправ; перехід від одного місця занять до іншого; розпорядження для виконання окремих завдань щодо обслуговування занять; індивідуальні завдання під час засвоєння вправ і виховання фізичних якостей тощо.Досить поширений поперемінний спосіб виконання вправ. Наприклад, під час вивчення метання м'ячика в ціль або передачі м'яча в баскетболі учні стають у дві шеренги обличчям один до одного. Вправа виконується учнями то однієї, то другої шеренги. Цей спосіб виконання вправ дає змогуналагодити взаємонавчання І взаємооцшку учнів Він може застосовуватися на всіх етапахСуть фронтального методу полягає в тому, що всі учні класу водночас залучаються до виконання одного завдання Він доцільний під час ознайом-лення учнів Із новим матеріалом, розучуванні порівняно простих вправ, що не потребують особливої страховки І допомоги, а також під час вдосконалення добре засвоєних вправ Максимальне охоплення учнів руховою діяльністю дає змогу досягати високої щільності занять

26- Методи теоретичного рівня пізнання. Системний підхід до проведення дослідженняУ пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.Емпіричний (від гр. еmреіrіа – досвід) рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання.Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення.Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов'язані між собою і взаємообумовлюють один одного. Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання. Емпіричне знання опосередковується теоретичним – теоретичне пізнання вказує, які саме явища та події мають бути об'єктом емпіричного дослідження і в яких умовах має здійснюватись експеримент. На теоретичному рівні також виявляються і вказуються ті межі, в яких результати на емпіричному рівні істинні, в яких емпіричне знання може бути використано практично. Саме в цьому і полягає евристична функція теоретичного рівня наукового пізнання.

27-методика побудови макроциклів макропроектування – вирішення функціонально-структурних питань системи ППФП студентів у ціломуМакроцикл - це великий тренувальний цикл типу піврічного (в окремих випадках 3-4 місяці), річного, багаторічного (наприклад, чотирирічної), пов'язаний з розвитком, стабілізацією і тимчасовою втратою спортивної форми і включає закінчений ряд періодів, етапів, мезоціклов.Побудова тренування в багаторічних макроциклу (на етапі вищих досягнень). У практиці спорту прийнято виділяти чотирирічні цикли, пов'язані з підготовкою до головних змагань - Олімпійських ігор, а для молоді - до спартакіада ​​народів Росії, що проводиться один раз в 4 роки

28-Методика побудови мікроциклів, мезоциклів

Мікропроектування ППФП – розробка елементів системи, тобто пошук закономірностей виділення структурних одиниць ППФП та їх подальше ієрархічне упорядкуванняСтруктура побудови мікроциклів залежить від таких чинників:- конкретних завдань на даний період тренування;- особливостей етапів та періодів підготовки;- стану спортивної та функціональної форми спортсменів-хортистів;- техніко-тактичної підготовки спортсменів;- потреби повторно застосовувати вправи різної спрямованості за умов оптимального зв'язку між ними;- загального режиму навчальної, тренувальної та змагальної діяльності хортистів;- кліматичних умов тощо.Найсуттєвішим та об'єктивним чинником є взаємодія процесів стомлення та відновлення, які відбуваються в організмі хортистів і обумовлюють чергування навантаження і відпочинку, а також зміни величини та характеру навантаження у мікроциклі.Незважаючи на велику кількість умов, які впливають на структуру побудови мікро- і мезоциклів, при розподілі навантаження в окремому занятті слід ураховувати такі загальні принципи:- повторність застосування навантаження;- поступовість підвищення навантаження;- хвилеподібність розподілу навантаження.

Оцінка тренувальних занять за навантаженнями залежить від їх змісту, тривалості та інтенсивності.

29- Методика проведення занять фізичною культурою з дітьми дошкільного віку

Метою фізичного виховання є формування у дітей основ здорового способу життя.

У процесі фізичного виховання здійснюються оздоровчі, освітні та виховні завдання.

Серед оздоровчих завдань особливе місце займає охорона життя та зміцнення здоров'я дітей, і всебічний фізичний розвиток, вдосконалення функцій організму, підвищення активності і загальної працездатності.

Враховуючи специфіку віку, оздоровчі завдання визначаються в більш конкретній формі: допомагати формуванню вигину хребта, розвитку склепінь стопи, зміцненню зв'язкового-суглобового апарату; сприяти розвитку всіх груп м'язів,

Освітні завдання передбачають формування у дітей рухових вмінь і навичок, розвиток фізичних якостей; ролі фізичних вправ у його життєдіяльності, способи зміцнення власного здоров'я. Завдяки пластичності нервової системи у дітей рухові навички формуються порівняно легко. Більшість їх (повзання, біг, ходьба, ходьба на лижах, катання на велосипеді та інших) діти використовують у повсякденному житті як засіб пересування. Рухові навички полегшують зв'язок з навколишнім середовищем і сприяють її пізнання: дитина, повзаючи сам, наближається до тих предметів, які його цікавлять, і знайомиться з ними.

Виховні завдання спрямовані на різнобічний розвиток дітей (розумовий, моральне, естетичне, трудове), формування у них інтересу і потреби до систематичних занять фізичними вправами. Система фізичного виховання в дошкільних установах будується з урахуванням вікових та психологічних особливостей дітей.

Перші сім років життя дитини характеризуються інтенсивним розвитком усіх органів і систем. Дитина народжується з певними успадкованими біологічними властивостями, в тому числі і типологічними особливостями основних нервових процесів (сила, врівноваженість і рухливість).

Заняття з фізичної культури, рухливі ігри, вправи спортивного характеру сприяють вихованню в дітей дисциплінованості, колективізму, рішучості, сміливості та інших якостей, необхідних кожній людині.

30- Методика регулювання фізичного навантаження на уроках фізичної культури та в спортивному тренуванні.

Щоб уроки з фізичної культури давали позитивний вплив на здоров'я людини, необхідно дотримуватись певних правил:

1) засоби і методи фізичного виховання повинні застосовуватись тільки такі, які мають наукове обґрунтування їх оздоровчої цінності;

2) фізичні навантаження повинні плануватися відповідно з можливостями учнів;

3) в процесі використання всіх форм фізичної культури необхідно забезпечити регулярність і єдність лікарського, педагогічного контролю і самоконтролю.

Принцип оздоровчої спрямованості зобов'язує спеціалістів фізичної культури і спорту так організовувати фізичне виховання, щоб воно виконувало і профілактичну і розвиваючу функцію. Це означає, що з допомогою фізичного виховання необхідно:

1) удосконалювати функціональні можливості організму, підвищуючи його працездатність до негативних впливів;

2) компенсувати недостаток рухової активності, яка виникає в умовах сучасного життя.

31- Методика розвитку спеціальної працездатності спортсменів

В системі розвитку спеціальної витривалості особливо важливим є вдосконалення методики в плані комплексного підходу. Проте цей розділ і сьогодні залишається недостатньо розробленим. Частіше вивчається система зовнішніх дій і значно менше враховується механізм внутрішнього сприйняття цього навантаження, тоді як все більше число наукових даних обгрунтовують положення, що рівень розвитку спеціальної витривалості спортсменів залежить від діяльності ЦНС, ендокринної системи, підготовленості опорно-рухового апарату. Не останню роль в цьому ряді займає і технологія тренувального процесу. Ефективність же дії визначатиметься тим, наскільки це відповідає індивідуально-типологічним особливостям спортсменів.

32- Методика самостійних занять фізичними вправами для дорослого населення згідно з віковими групами.

Самостійні тренувальні заняття можна проводити індивідуально або в групі з 2-5 чоловік і більше. Групова тренування більш ефективна, ніж індивідуальна. Займатися рекомендується 3-4 рази на тиждень 1-1,5 години. Займатися менше 2-х разів на тиждень не доцільно, так як це не сприяє підвищенню рівня тренованості організму. Найкращим часом для тренувань є друга половина дня, через 2-3 години після обіду. Можна тренуватися і в інший час, але не раніше, ніж через 2 години після прийому їжі і не пізніше, ніж за годину до прийому їжі або до відходу до сну. Не рекомендується тренуватися вранці відразу після сну натщесерце. Тренувальні заняття повинні носити комплексний характер, тобто сприяти розвитку всього комплексу фізичних якостей, а також зміцненню здоров'я і підвищенню загальної працездатності організму.

Кожне самостійне тренувальне заняття складається з трьох частин; підготовча частина (розминка) ділиться на дві частини - общеразогревающую і спеціальну. Загальнорозвиваючих частина складається з ходьби (2-3 хв.), Повільного бігу (жінки - 6-8 хв, чоловіки -8-12 хв), загальнорозвиваючих гімнастичних вправ на всі групи м'язів.

Вправи рекомендується починати з дрібних груп м'язів рук і плечового пояса, потім переходити на більші м'язи тулуба і закінчувати вправами для ніг. Після вправ силового характеру і розтягування слід виконувати вправи на розслаблення.

В основній частині вивчається спортивна техніка і тактика, здійснюється тренування, розвиток фізичних і вольових якостей (швидкість, сила, витривалість).

У заключній частині виконуються повільний біг (3-8 хв), що переходить у ходьбу (2-6 хв.), І вправи на розслаблення в поєднанні з глибоким диханням, які забезпечують поступове зниження тренувального навантаження та приведення організму в порівняно спокійний стан.

33- Методологічні основи теорії і методики фізичного виховання та спорту

Метою ТФК є:

- формування у студентів конкретних знань і умінь, необхідних для успішної практичної діяльності з фізичного виховання;

- набуття практичних навичок проведення занять з різними віковими і соціальними верствами населення;

- впровадження здорового способу життя і раціональної організації вільного часу згідно з Законом України "Про фізичну культуру і спорт".

Завдання:

- навчити майбутнього спеціаліста з фізичної культури інтегрувати знання, одержані в суміжних дисциплінах і окремих методиках;

- знаходити шляхи реалізації міжпредметних зв‘язків цих знань у педагогічній діяльності;

- створення теоретичної бази, яка є основою для використання засобів фізичного виховання з метою гармонічного розвитку людини, зміцнення здоров‘я і профілактики захворювань, самозатвердження і самопізнання, раціональної організації вільного часу.

34- Методологічні основи теорії навчання руховим діям

Теорія навчання руховим діям досліджує, пояснює й частково удосконалює свій об'єкт — навчання руховим діям.

Формуючись, рух проходить три стадії, для яких характерно: невисока швидкість руху; поступове зникнення напруженості, становлення чіткої м'язової координації, підвищення швидкості і точності рухового акту; зниження частки участі активних м'язових зусиль у здійсненні руху за рахунок використання сил ваги, інерції, відцентрових сил, що забезпечує економічність енерговтрат.

Сучасний науковий підхід припускає, що методологічною основою теорії навчання руховим діям є закономірності і положення таких наук, як дидактика (у сфері педагогіки), теорія діяльності і теорія керування засвоєнням знань, формування дій і понять (у сфері психології), теорія будови і керування рухами, фізіологія активності, принципи і положення системного підходу.

35- Методологія та методи пізнання в теорії фізичного виховання та спортивного тренування.

Метод пізнання - це сукупність процедур, за допомогою яких людина отримує істинне знання про світ, сукупність прийомів та операцій теоретичного і емпіричного пізнання, а також практичного освоєння дійсності.

Відмітною рисою методу пізнання є те, що він як сукупність пізнавальних процедур має відповідати об'єкту пізнання. Різні об'єкти та їхні властивості вимагають різних способів пізнавальної взаємодії суб'єкта з об'єктом (наприклад, пізнання структури фізичних тіл, їх переміщення і вивчення суспільства).

У цілому методи пізнання слід вважати сукупністю прийомів, способів та знарядь, за допомогою яких вивчають світ, отримують істинне знання про нього.

36- Моделювання змагальної діяльності та підготовленості в залежності від індивідуальних особливостей спортсмена.

Індивідуальний підхід припускає знання індивідуальності, тобто того особливого, неповторного, що відрізняє однієї людини від всіх інших і включає природні і соціальні, фізичні і психічні, уроджені і придбані властивості.

Індивідуальний підхід з необхідністю включає й особистісний підхід. Він вимагає знання й обліку у виховній роботі з юним спортсменом властивостей його особистості

Функціональні можливості організму завжди в чому-небудь індивідуально різні. Навіть у групі людей одного віку, статі і рівня попередньої підготовленості не знайти і двох з абсолютно однаковими можливостями. Індивідуальні розходження виявляються й в освоєнні рухів, і в характері реакції організму на фізичне навантаження,

Індивідуалізація процесу спортивної підготовки підлітків основана на органічному сполученні двох напрямків — загально підготовчого і спеціалізованого. Загально підготовчий напрямок припускає освоєння обов'язкового мінімуму життєво важливих рухових умінь, навичок і зв'язаних з ними знань, а також досягнення визначеного рівня різнобічного розвитку фізичних якостей. Спеціалізований напрямок припускає заглиблене удосконалювання в обраній діяльності. Тут уже не тільки методи, але і зміст занять визначається в залежності від індивідуальних схильностей, обдарованості підлітків.

37- Моделювання як складова процесу управління фізичним вихованням школярів.

Моделювання - дослідження об'єктів, систем, явищ, процесів шляхом побудови і вивчення їх моделей.

Терміни "модель" і "моделювання" давно увійшли в теорію і практику педагогічної науки, а моделювання як науково-практичний метод широко поширилося в теорії і практиці фізичного виховання. Моделювання - одна з основних категорій пізнання, на ньому базується будь-який метод наукового дослідження, як теоретичний, так і практичний. Моделювання - процес побудови, вивчення і використання моделей для визначення та уточнення характеристик і оптимізації будь-якого процесу.

Ефективний процес фізичного виховання неможливий без побудови моделей. Для того щоб виділити характер впливів, необхідно попередньо визначити можливі реакції організму школяра, студента, їх вплив на результат і те, наскільки вони ефективні при повторному застосуванні для досягнення планованих показників. Завдання фізичної підготовки в широкому сенсі - вивчити, пізнати рухові можливості займаються з тим, щоб цілеспрямовано змінювати рівень їх фізичного розвитку. Всі компоненти фізичного виховання можна розглядати як пізнавальні системи, що володіють здатністю сприймати зовнішні впливи, виділяти з них інформацію різного рівня складності і запам'ятовувати у вигляді моделей.

На жаль, у практиці фізичного виховання учнівської молоді моделювання як науково-практичного методу приділяється недостатньо уваги.

38- Облік успішності, облік якості умінь, навичок, теоретичних знань на уроці фізичної культури.

Облік успішності з фізичної культури в школі має на меті виявити стан засвоєння учнями навчального матеріалу, що вивчається на окремих уроках фізичної культури, повноту і точність засвоєння розділів програми за навчальну чверть, семестр, рік, виявити фізичний розвиток та фізичну підготовку школярів на основі виконання програми, навчальних нормативів. Облік успішності учнів з фізичної культури повинен відповідати певним

педагогічним вимогам:

• бути систематичним і своєчасним протягом усього навчального року;

• цілеспрямованим і визначатись головними завданнями, які вирішуються тим чи іншим розділом програми з фізичної культури;

• всебічним, тобто охоплювати всі сторони процесу навчання і виховання на уроках фізичної культури;

• різноманітним, що дає змогу контролювати хід навчального процесу і залучати учнів до систематичної, планомірної роботи для оволодіння різними розділами програмового матеріалу з фізичної культури.

У процесі роботи з фізичної культури в школі проводиться поточний і

підсумковий облік успішності.

Поточний облік успішності проводиться на уроках фізичної культури. Найбільш ефективно це буває тоді, коли учнів заздалегідь попереджають, що на наступному уроці фізичної культури перевірятимуться їх знання, вміння та навички. Крім цього, можна проводити систематичне опитування учнів, за вибором перевіряти фізичну підготовленість окремих учнів або всього класу.

39- Основи методики розвитку гнучкості

Гнучкість як рухова якість людини — це її здатність виконувати рухи в

суглобах з великою амплітудою.

У розвитку гнучкості розрізняють два етапи:

• етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини;

• етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.

Перед початком роботи з удосконалення гнучкості визначають рівень

розвитку активної і пасивної рухомості в суглобах. Чим більша між ними

різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від сили м'язів. І

чим

менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від

розтягнутості м'язів, зв'язок, сухожиль та довільного розслаблення

м'язів. Виходячи з цього, вчитель обирає засоби.

Зрозуміло, що в руховій діяльності людина проявляє переважно активну

гнучкість, але функціональною передумовою її розвитку є пасивна

гнучкість, тому вдосконалення гнучкості завжди починають з пасивної, яка

розвивається у 1,5-2 рази швидше, ніж активна.

На початку кожного заняття з розвитку гнучкості треба добре розім'яти як

організм загалом, так і м'язи, які будуть піддаватись розтягуванню, і

вжити заходів, щоб протягом усього заняття підтримувати організм у

розігрітому стані.

Вправи на розтягування виконують повторним або комбінованим методом.

Тривалість вправи може коливатись від 15-20 с до кількох хвилин. При

цьому треба пам'ятати, що досягти максимальної (для конкретного стану

учнів) амплітуди можна лише через 10-15 с після початку вправи. Протягом

наступних 15-30 с вона зберігається, а потім, внаслідок втоми,

зменшується.

40- Основи структури тренувального процесу.

У стуктуре кожного тренувального заняття, як правило, виділяють три його частини: підготовчу (або розминку), основну і заключну.

Розминка. Метою підготовчої частини є розминка, в ході якої здійснюється підготовка займаються до виконання спеціальних прийомів і дій бойових мистецтв або вправ фізичної підготовки. Розрізняють загальну і спеціальну розминку. Завданням загальної розминки є підготовка функціональних систем організму й опорно-рухового апарату до основної роботи. Завдання спеціальної розминки - підготовка до заняття тих суглобів, зв'язок, м'язів, ударних поверхонь, на які лягає найбільше навантаження при виконанні специфічних для бойових мистецтв прийомів і дій.

Основна частина тренувального заняття. При вирішенні в тренувальному занятті однієї головної задачі основна його частина будується в порядку послідовного виконання завдань та вправ, які забезпечують розв'язання як цього головного завдання, так і додаткових завдань заняття.

Заключна частина заняття. У спортивному тренуванні цю частину заняття найчастіше називають заминкою. Зміст її - у забезпеченні перемиканні функціональних систем організму на відновлювальний режим. Плавний перехід від інтенсивного тренування до відпочинку попереджає можливі функціональні порушення, які можуть виникнути при різкому припиненні напруженого тренування, особливо у тих, хто малотренированного і не має достатнього досвіду самостійних занять.

41- Основи теорії адаптації і закономірності її використання в фізичному вихованні та спортивному тренуванні.

Виконання будь-якої фізичної вправи неможливе без переходу енергозабезпечення життєдіяльності організму людини на більш високий, ніж в стані спокою, рівень. Різниця в енерговитратах між станом фізичної активності та станом спокою характеризує величину фізичного навантаження, яке отримує організм під час виконання фізичних вправ. При цьому, на основі вроджених чи набутих фізіологічних механізмів виникає термінова реакція організму на дане навантаження – розгортаються процеси оперативної адаптації. В результаті спостерігаються два явища. По-перше, мобілізується функціональна система, що специфічно відповідає за адаптацію до даного фізичного навантаження. За П.К. Анохіним , під функціональною системою розуміється така динамічна організація структур і процесів організму, яка залучає ці компоненти незалежно від їх анатомічної, тканинної і фізіологічної визначеності. Єдиним критерієм залучення тих чи інших компонентів у систему є їх спроможність сприяти отриманню кінцевого пристосувального результату, характерного для даної функціональної системи. Функціональна система, що формується у відповідь на будь-яке фізичне навантаження, включає в себе три ланки: аферентну (доцентрову), центральну та еферентну (виконавчу).

42- Основні категорії ТіМФВ: фізична культура, фізичний розвиток, фізичне виховання, фізична освіта, здоров’я, фізична підготовленість, адаптація, управління

Фізи́чна культу́ра, фізкультура — складова частина культури, пов'язана з системою фізичного виховання, організації спорту, спеціальних наукових дослідів, технічних засобів, потрібних для фізичного виховання і спорту, суспільної та особистої гігієни, раціональної організації активного відпочинку тощо.

Фізи́чний ро́звиток — це процес становлення і змін біологічних форм і функцій організму людини. Він залежить від природних життєвих сил організму та його будови.

Фізичне виховання - система заходів, спрямованих на зміцнення здоров'я людини, загартування її організму, розвиток фізичних можливостей, рухових навичок і вмінь.

Його завданням є створення оптимальних умов для забезпечення оптимального фізичного розвитку особистості, збереження її здоров'я,

Фізична підготовленість - це показник розвитку основних ру-хових якостей та навичок, результат фізичної підготовки.

43- Особистість вчителя з фізичного виховання, вимоги до його професійної майстерності. Шляхи підвищення професійної кваліфікації вчителя.

Розбудова національної системи освіти в Україні значною мірою обумовлена підвищенням рівня професійної компетентності педагогічних кадрів. У цьому зв'язку сьогодні актуалізується проблема розвитку та вдосконалення системи післядипломної педагогічної освіти, центральною ланкою якої є підвищення кваліфікації педагогічних працівників.

Мета атестації:

активізація творчої професійної діяльності вчителя;

стимулювання безперервної фахової та загальної освіти;

підвищення відповідальності педагогічних працівників за результати навчання і виховання учнів.

забезпечення соціального захисту педагогів.

Завдання атестації:

Стимулювання підвищення кваліфікації педагогічних працівників шляхом оцінювання знань предмета, що викладається та напряму педагогічної діяльності, методики викладання та виховання. Атестація спрямована на оцінку досягнень педагогічного працівника у його діяльності, на заохочення (у тому числі матеріальне) його успіхів у справі освіти, виховання і розвитку учнів.

44- Особливості навчання у фізичному вихованні. Критерії ефективності навчання руховим діям.

Навчання у фізичному вихованні визначається як організований процес передачі і засвоєння системи спеціальних знань і рухових дій, спрямованих на фізичне і психічне удосконалення людини. Його результатом є загальна фізкультурна освіта.

Спеціальні фізкультурно-спортивні знання, які засвоюють учні у процесі фізичного виховання можна поділити на чотири групи:

• знання, що сприяють організації учнів у процесі фізичного виховання (наприклад, правила безпеки, організації ігор, суддівства тощо);

• знання медико-біологічного спрямування (наприклад, про вплив фізичних вправ на функції організму, про першу медичну допомогу, про втому та відновлення, методи самоконтролю тощо);

• знання, необхідні для практичного засвоєння вправи (наприклад, про техніку виконання вправ);

• знання з організації і методики проведення занять фізичними вправами.

Набуття, уточнення і закріплення знань іде паралельно із засвоєнням техніки фізичних вправ та удосконаленням фізичних якостей. Це особливо стосується третьої і четвертої груп знань, які стають актуальними тільки за умови, коли учень робить спробу виконати фізичну вправу або здійснити певну рухову діяльність.

45- Особливості проведення занять з фізичного виховання з різними віковими групами дорослого населення.

Самостійні тренувальні заняття можна проводити індивідуально або в групі з 2-5 чоловік і більше. Групова тренування більш ефективна, ніж індивідуальна. Займатися рекомендується 3-4 рази на тиждень 1-1,5 години. Займатися менше 2-х разів на тиждень не доцільно, так як це не сприяє підвищенню рівня тренованості організму. Найкращим часом для тренувань є друга половина дня, через 2-3 години після обіду. Можна тренуватися і в інший час, але не раніше, ніж через 2 години після прийому їжі і не пізніше, ніж за годину до прийому їжі або до відходу до сну. Не рекомендується тренуватися вранці відразу після сну натщесерце. Тренувальні заняття повинні носити комплексний характер, тобто сприяти розвитку всього комплексу фізичних якостей, а також зміцненню здоров'я і підвищенню загальної працездатності організму.

Кожне самостійне тренувальне заняття складається з трьох частин; підготовча частина (розминка) ділиться на дві частини - общеразогревающую і спеціальну. Загальнорозвиваючих частина складається з ходьби (2-3 хв.), Повільного бігу (жінки - 6-8 хв, чоловіки -8-12 хв), загальнорозвиваючих гімнастичних вправ на всі групи м'язів.

Вправи рекомендується починати з дрібних груп м'язів рук і плечового пояса, потім переходити на більші м'язи тулуба і закінчувати вправами для ніг. Після вправ силового характеру і розтягування слід виконувати вправи на розслаблення.

В основній частині вивчається спортивна техніка і тактика, здійснюється тренування, розвиток фізичних і вольових якостей (швидкість, сила, витривалість).

У заключній частині виконуються повільний біг (3-8 хв), що переходить у ходьбу (2-6 хв.), І вправи на розслаблення в поєднанні з глибоким диханням, які забезпечують поступове зниження тренувального навантаження та приведення організму в порівняно спокійний стан.

46- Особливості процесу фізичного виховання дорослого населення.

Фізична активність, зайняття фізкультурою, спортом у старшому і похилому віці позитивно впливають на організм як в цілому, так і на окремі його системи (серцево-судинну, дихальну, нервову, м’язову та ін.). Дають можливість добре себе почувати, позбутися деяких недуг, молодше виглядати, підвищити власну працездатність “відтягнути” старість і безпомічність.Заняття, як правило, проводиться 2-3 рази в тиждень. Їх тривалість в початковому періоді не повинна перевищувати 45 хв., в подальшому часі тривалість занять збільшується до 60 – 75 хв.Деякі види вправ і фізичних навантажень людям даного віку, особливо на першому стані тренувань, не рекомендується. До них відносяться так звані ізометричні вправи, при яких зовні робота не відбувається, хоча м’язи знаходяться в стані скорочення. Наприклад, втримування важкого предмету, застигання в якій-то визначеній позі. Ці вправи на людей старшого та похилого віку, а також хворих серцево-судинними захворюваннями здійснюють негативну дію, підвищуючи артеріальний тиск, збільшуючи механічну роботу серця і потребу міокарду в кисні. Слід також пам’ятати, що людям старшого та похилого віку, навіть тим, які в минулому мали якісь спортивні досягнення, але досить здоровим, забороняється будь-які види змагань.

Особливе значення для людей похилого віку при заняттях фізкультурою і любими видами рухової активності набувають контроль і самоконтроль. Вони повинні частіше, чим молоді, звертатися до лікаря щоб визначити реакцію організму на виконування фізичні навантаження.

47- Особливості реалізації принципів та методів навчання на етапі розучування рухової дії.

Формування умінь виконувати фізичні вправи— це тривалий, складний процес, успіх якого залежить від багатьох чинників. Першим серед них є правильне педагогічне керівництво цим процесом, Розпочинаючи розучування вправи, дуже важливо, щоб учні усвідомили мету і завдання дій, прикладне і спортивне значення вправи, її місце в життєдіяльності та в спортивному удосконаленні (дивись "Принцип свідомості й активності"). Сильним мотивом активізації діяльності учнів є інформація про найвищі досягнення з даного виду діяльності (стрибки у висоту, довжину, біг тощо) та про навчальні нормативи і найвищі результати ровесників, учнів даної школи, найближчі завдання навчання.Пам'ятаймо, що лише зацікавлене ставлення учня до вивчення чергової вправи принесе позитивний результат.У шкільному фізичному вихованні, на нашу думку, структуру процесу навчання доцільно будувати у три етапи: розучування рухової дії, її засвоєння та закріплення.

Завдання,які пов. Виконати вчитель на 1 етапі:

1) створити цілісне попереднє уявлення про вправу й осмислити її суть;

2) визначити руховий досвід учнів і при необхідності поповнити його;

3) домогтись виконання вправи загалом;

4) усунути зайві рухи, які грубо спотворюють техніку.

3 етап

1) закріпити навичку і зробити її придатною для використання в життєдіяльності у поєднанні з іншими діями;

2) забезпечити варіативність застосування сформованої на попередньому етапі навички в різних умовах;

3) завершити індивідуалізацію виконання засвоєної вправи;

48- Особливості реалізації принципів та методів навчання руховим діям на етапі удосконалення.

Формування умінь виконувати фізичні вправи— це тривалий, складний процес, успіх якого залежить від багатьох чинників.

Мета третього етапу полягає в тому, щоб забезпечити практичне застосування набутої навички.Для досягнення мети учень і вчитель повинні вирішити такі завдання:

1) закріпити навичку і зробити її придатною для використання в життєдіяльності у поєднанні з іншими діями;

2) забезпечити варіативність застосування сформованої на попередньому етапі навички в різних умовах;

3) завершити індивідуалізацію виконання засвоєної вправи;

4) досягти повної відповідності техніки виконання вправи рівневі розвитку фізичних якостей учнів.

Особливістю етапу є те, що сформована рухова дія ще не стійка до несприятливих факторів зовнішнього і внутрішнього середовища (втоми, великих перерв у навчанні, різноманітних умов виконання)

49- Педагогічні класифікації фізичних вправ. Методи дослідження техніки фізичних вправ.

1 Класифікація фізичних вправ за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток фізичних якостей:

• силові, що передбачають подолання опору,

• швидкісні, що передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю,

• швидкісно-силові, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час,

• на витривалість, які передбачають тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або їх повторне виконання до втоми,

• на спритність, виконання яких вимагає складнокоординацшних дій, незвичайних вихідних положень, перебудови рухової діяльності відповідно до зміни ситуації,

• на гнучкість, що виконуються з великою амплітудою, • на рівновагу, які виконуються на обмеженій площі опори — на підвищенні та рухомій опорі

2 Класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх завдань: • основні (змагальні), які є предметом засвоєння відповідно до вимог програм фізичного виховання або конкретного виду спорту, • підготовчі, за допомогою яких розвивають необхідні для виконання основної вправи рухові якості, • підвідні, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за структурою основних вправ

3 Класифікація фізичних вправ за їх значенням для розвитку тої чи іншої групи м"язів: вправи для м"язів рук І плечового пояса, вправи для м"язів тулуба І шиї, вправи для м"язів ніг І тазу

4 Класифікація фізичних вправ за видами спорту (гімнастичні, Ігрові, легкоатлетичні тощо) В свою чергу, кожен вид спорту має власну класифікацію вправ)

50- Проблеми перебудови рухових навичок

Рухове уміння виконувати окрему рухову дію — це здатність учня виконувати вправу, концентруючи увагу на кожному русі, що входить до її складу. Вправа поступово автоматизується. Іншими словами, відбувається плавна трансформація уміння в навичку. Основними причинами згасання рухових навичок є:а) нерегулярні повторення раніш засвоєних рухів і дій;б) перевтома і негативні емоційні реакції.

Стадії форм. Рухових навичок:Перша стадія - стадія первинного засвоєння структури руху - це ознайомлення з новою руховою дією, тобто створення чітких зорових уявлень і глибоке усвідомлення її мети та призначення, спроба самостійного виконання дії. Друга стадія - стадія оволодіння навичкою - включає оволодіння найраціональнішими прийомами виконання рухових дій. Спортсмен виявляє рухову активність, під час якої аналізує нові дії, усвідомлює їх компоненти; в цій стадії створюються правильні та повні рухові уявлення. Третя стадія - стадія закріплення і вдосконалення навички - це тривалий період наполегливого тренування спортсмена для уточнення засвоєних рухів з метою досягнення спортивної досконалості. На цій основі значно підвищуються спортивні результати, набувається високий рівень спортивної майстерності.

51- Прогнозування в системі фізичного виховання та спорту. Види прогнозування.

Прогнозування — процес передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого і сучасного, систематична інформація про якісні й кількісні характеристики розвитку цього предмета чи явища в перспективі. Результатом прогнозування є прогноз — знання про майбутнє і про ймовірний розвиток сьогочасних тенденцій. Методи прогнозування:Iснують два пiдходи до прогнозування: якiсний та кiлькiсний.

Кiлькiсний пiдхiд базується на математичних моделях й iсторичних данних. Якiсний пiдхiд покладається на освiчену думку, iнтуїцiю й досвiд професiоналiв.

Науково-технічне прогнозування націлене на розробку наукових, технічних і технологічних засобів реалізації планів соціально-економічного розвитку

Соціально-економічне прогнозування дає оцінку можливим перспективним змінам економічних і соціальних умов життєдіяльності суспільства.

52- Профілактика травматизму в процесі розвитку фізичних якостей

Спортивний травматизм — травми, які одержують люди під час заняття спортом на майданчиках та в залах. Цей вид травм складає близько 2— 3 % від усіх пошкоджень травматичного походження. Характерний для футболістів, боксерів, гімнастів, хокеїстів та мотогонщиків. Переважають травми опорно-рухового апарату (забиття, переломи, розтягнення, вивихи), а також голови та тулуба. Основні причини спортивних травм:а) недоліки в організації та методиці проведення занять та змагань;б) неповноцінне матеріально-технічне забезпечення занять та змагань;в) проведення занять при поганих метеоумовах;г) недисциплінованість спртсменів;д) порушення вимог лікарського контролю.

Профілактика спортивного травматизму:

-Правильне складання програм змагань, правил їх проведення, а для учбово-тренувальних занять дотримання інструкцій та положень по проведенню занять, а також правил безпеки.-Дотримання певних вимог до спортивного інвентаря та місця проведення навчально-тренувального процесу та змагань в залежності від виду спорту.-Перевірка наявності у спортсменів спеціального спортивного взуття, одягу та захисних засобів, які відповідають певному виду спорту та правилам змагань.-Дотримання гігієнічних та метереологічних умов при проведенні навчально-тренувальних занять та змагань.

53- Реалізація змісту програми з фізичної культури в школі у відповідності з національними, кліматогеографічними та екологічними особливостями регіонів України.

На основі навчального плану складаються навчальні програми з усіх предметів. Для початкових класів — єдина програма для вчителя-класовода. Програма відповідає кількості годин, передбачених навчальним планом. Вона складається з таких розділів:1) пояснювальна записка, де викладено цілі навчання з даного предмета, ознаки процесу (організація навчання кожного класу);2) зміст навчального матеріалу, поділений на розділи і теми із зазначеною кількістю годин на кожну;3) обсяг знань, умінь і навичок з даного предмета для учнів кожного класу;4) перелік наочних посібників і літератури для учнів, методичної літератури для вчителів;5) критерії оцінювання знань, умінь і навичок з кожного виду роботи.

54- Режими чергування вправ з відпочинком в тренувальному процесі

Фізичне навантаження — це певна міра впливу фізичних вправ на організм учнів. Як відомо, фізичні навантаження характеризуються певним обсягом та інтенсивністю. Обсяг навантаження визначається кількістю виконаних вправ, вагою вантажів, довжиною подоланої дистанції тощо. дозувати навантаження — це змінювати його обсяг та інтенсивність. Внутрішнім проявом навантаження є реакція організму як відповідь на виконану роботу. У кожному занятті рекомендовано передбачити 2-3 коротких "піки навантаження" тривалістю до 2 хв. У процесі заняття, передусім тренувального, для формування витривалості, швидкості, сили урок вважається корисним для учнів, якщо вони виконували навантаження з пульсом 150—170 уд/хв про¬тягом тривалого часу (10-15 хв. і більше). Учитель повинен контролювати ЧСС. Будьте уважними й до перших зовнішніх ознак втоми.

За звичайної втоми спостерігається незначне почервоніння шкіри обличчя, потовиділення, часте, але рівне дихання, чітке виконання команд і розпоряджень, відсутні скарги на нездужання У практиці користуються відповідними прийома¬ми його регулювання:

• кількість повторень вправи;

• амплітуда виконання вправ;

• зміна ваги вантажу, який підіймає учень;

• умови виконання вправ;

• швидкість виконання вправ;

• час виконання вправ;

• тривалість перерв і зміна їхнього характеру перед виконанням

наступного завдання;

Особливе місце серед засобів відновлення відводиться медико-біологічним засобам. До них відносяться: раціональне харчування; фармакологічні препарати і вітаміни; білкові препарати; спортивні напої; гідропроцедури; різноманітні види масажу (ручний гідромасаж); сауна; відновлювальні ван¬ни, тощо.

55- Річний план роботи з фізичного виховання в школі; план навчальної роботи на четверть, конспект уроку.

Річний план-графік найбільш загальний документ перспективного планування, в якому систематизується основний зміст навчальної програми з фізичної культури для учнів молодшого віку.У період складання плану необхідно детально проаналізувати роботу, виконану в минулому навчальному році, з'ясувати на які розділи в поточному році слід звернути особливу увагу.Спираючись на закономірності навчання і фізичний розвиток учнів, слід з урахуванням можливостей школи (матеріальна база) і сезонних умов реалізації основних розділів програми, розподілити програмний матеріал на рік (102 уроки). Визначити черговість вивчення матеріалу, правильне його поєднання, встановити терміни повторення пройденого і т.п. Не менш важливо при цьому чітко уявляти собі цілі виховання і навчання, нормативи, які повинні виконати школярі до кінця року. Робочий план на чверть (поточне планування) складається на основі річного плану розподілу навчального матеріалу, має більш розгорнутий вигляд. За формою він може бути тематичним і поурочного.При тематичному плануванні зміст навчальної програми ділиться на теми, кожна з яких розчленовується на підтеми. Потім визначаються завдання підтем, підбирається комплекс засобів і методів для їх вирішення.Поурочне планування полягає у безпосередньому визначенні завдань і змісту кожного з уроків у порядку проходження їх у цілісному курсі навчання.

56- Розвиток витривалості. Характеристика витривалості як рухової якості. Методика розвитку витривалості. Педагогічний контроль за розвитком витривалості.

Витривалістю називається здатність людини тривалий час виконувати роботу без зниження інтенсивності.Загальна витривалість — це сукупність функціональних можливостей організму, що обумовлюють здатність людини тривалий час виконувати будь-яку роботу без зниження її ефективності. Якщо учень здатний проявити витривалість в одному виді діяльності, то з певним успіхом зможе продемонструвати її в деяких інших видах діяльності (чим більша схожість між видами діяльності, тим більший прояв витривалості). Так, наприклад, якщо учень витривалий в бігу, то такі ж здібності він проявить і в бізі на лижах, їзді на велосипеді, плаванні, звичайно при умові володіння цими способами пересування. Для розвитку загальної витривалості можуть бути застосовані найрізноманітніші фізичні вправи та їх комплекси, що відповідають ряду вимог: - відносно проста техніка виконання; - активне функціонування переважної більшості скелетних м’язів; - підвищена активність функціональних систем, що лімітують прояв витривалості;

Переліченим вимогам найбільшою мірою відповідають циклічні вправи: ходьба, біг, плавання, біг на лижах тощо. Для розвитку швидкісної витривалості доцільно застосовувати як циклічні, так і спортивні та спеціально підібрані ігри. Для розвитку силової витривалості

застосовуються циклічні вправи в ускладнених умовах (біг вгору, плавання проти течії або на амортизаторі тощо) та ациклічні вправи з додатковими обтяженнями.

57- Розвиток гнучкості, характеристика гнучкості як рухової якості. Методика розвитку гнучкості. Педагогічний контроль за розвитком гнучкості

Гнучкість – це морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають амплітуду різноманітних рухів спортсмена. Іншими словами – це здатність виконувати рухи в суглобах з великою амплітудою. Вправи на розтягування поділяються на активні, пасивні та комбіновані.

Активні вправи можуть виконуватись повільно, пружно або махом. Їх мож виконувати з обтяженням та без обтяжень.

Правильні вправи виконуються плавно з намаганням досягти більшої амплітуди у кожному наступному підході. Вони ефективні на початкових етапах занять, сприяють зміцненню суглобів та м’язів, зв’язок і сухожиль, що їх оточують. Ефективність повільних вправ зростає при їх виконанні з обтяженнями, якщо воно не більше 50% від максимальної сили м’язів, що розтягуються.

Пасивні вправи дають можливість значно швидше досягти більшої амплітуди в суглобах, ніж активні. Але після припинення їх виконання рухливість суглобів втрачається швидше, ніж та, що досягнута за допомогою активних вправ.

Комбіновані вправи застосовуються переважно на завершальному етапі розвитку гнучкості та на етапі її збереження і дозволяють розширити адаптаційні можливості організму, завдяки різноманітності тренувальних впливів та підвищенню емоційного тла занять.

58- Розвиток спритності. Характеристика спритності як рухової якості. Методика розвитку спритності. Педагогічний контроль за розвитком спритності.

Спритність – це складна комплексна фізична якість, яка не має єдиного критерію оцінки і може бути визначена, як здатність людини швидко оволодівати складнокоординаційними, точними руховими діями і перебудовувати Виховання спритності або рухово-координаційних здібностей здійснюється двома основними шляхами.Перший шлях пов'язаний переважно із систематичним оволодінням новими різноманітними руховими діями. В процесі оволодіння ними можна вирішувати ряд послідовних рухових завдань, пов'язаних з вибірковим удосконаленням здатності точно сприймати свої рухи у просторі і часі, підтримувати рівновагу, раціонально чергувати напруження і розслаблення, а також інших координаційних здібностей. Бажано, щоб збагачення новими руховими діями відбувалось безперервно.Другий шлях виховання рухово-координаційних здібностей характеризується тим, що до вивчених рухових дій висуваються додаткові координаційні вимоги: до точності рухів; до їх взаємної узгодженості; до раптової зміни обставин. свою діяльність залежно від ситуації, що виникла. Реалізація цих вимог здійснюється за допомогою різних методичних прийомів, серед яких:- застосування незвичних вихідних положень (наприклад, стрибок у довжину з місця, стоячи спиною до напрямку стрибка);- дзеркальне виконання вправи (метання м'ячика лівою рукою для правші);- зміна швидкості або темпу руху (виконання вправи в прискореному темпі);- зміна способів виконання вправи (стрибки у висоту різними способами).

59- Розвиток швидкості. Характеристика швидкості як рухової якості. Методика розвитку швидкості. Педагогічний контроль за розвитком швидкості.

Швидкість як рухова якість - це здатність людини здійснювати рухове дію в мінімальний для даних умов відрізок часу з певною частотою і імпульсивністю. Розрізняють п'ять основних методів розвитку швидкості: 1. Повторний метод, про який вже говорилося вище. Суть його зводиться до виконання вправ з околопредельной або максимальною швидкістю. 2. Сполучений метод. Наприклад, виконання ударного руху при нападаючому ударі з обтяженням на кисті, переміщення з обтяженням і т.п. 3. Метод кругового тренування. Підбирають вправи, при виконанні яких беруть участь основні групи м'язів і суглоби. 4. Ігровий метод. Виконання вправ на швидкість у рухливих іграх та спеціальних естафетах. 5. Змагальний метод. Виконання вправ з граничною швидкістю в умовах змагання. Особливо рекомендується останній - змагальний метод, який вимагає значних вольових зусиль. Ефективність цього методу підвищується при груповому виконанні вправ.

60- Рухове вміння вищого порядку. Управління руховою навичкою

На основі раніше засвоєних знань і навичок формується рухові уміння вищого порядку. Ці вміння пов'язані із самостійним рішенням рухових завдань. Уміння вищого порядку є кінцевою метою навчання.Рухові уміння вищого порядку - це такий рівень оволодіння руховим дією, при якому виявляється здатність до самостійного вирішення нових рухових завдань.

Приклад:В спортіграх і єдиноборствах рухові уміння вищого порядку найтіснішим чином пов'язані з інтелектуальною діяльністю учнів,які займаються. Так, щоб доцільно застосовувати знання та навички в грі, потрібно вміти спостерігати, орієнтуватися, розгадувати наміри противника, швидко знаходити рішення і т.д.В гімнастичних видах спорту успішність виконання тих чи інших рухових дій багато в чому залежить від стану спортивного майданчика, снарядів та іншого інвентарю. Зокрема, відомі випадки, коли через потужної роботи кондиціонерів в залі у художніх гімнасток змінювалася траєкторія кидків предметів, в результаті чого дівчатам доводилося коректувати техніку кидків.

61. Рухові вміння та навички. Основні риси рухової навички

В теорії і методиці фізичного виховання розрізняють два рівні рухового уміння: 1) уміння виконувати окрему рухову дію (наприклад, подачу у волейболі, штрафний кидок у баскетболі чи гандболі тощо). В літературі його інколи називають умінням нижчого порядку; 2) уміння вищого порядку (наприклад, уміння грати у волейбол, боротись, фехтувати тощо) або, як його часто називають, уміння виконувати цілісну рухову діяльність. Уміння вищого порядку представляє собою комплекс рухових навичок, що взаємодіють у процесі вирішення учнями певних рухових завдань. До уміння вищого порядку відносяться й уміння здійснювати процес фізичного виховання з метою самовдосконалення.

Рухове уміння виконувати окрему рухову дію — це здатність учня виконувати вправу, концентруючи увагу на кожному русі, що входить до її складу. Формується уміння шляхом багаторазового повторення вправи у стандартних умовах, при активній участі всіх органів відчуття (зору, слуху тощо). Увага учня при цьому зосереджена на деталях, елементах рухової дії, на просторових, часових, просторово-часових, динамічних та ритмічних характеристиках рухів. Одночасно засвоїти ці характеристики неможливо. Вивчають їх послідовно шляхом усвідомленого багаторазового практичного вправляння. Багаторазове повторення вправи і її частин під безпосереднім контролем свідомості і при безперервному пошуку способів найефективнішого їх виконання поступово приводить до удосконалення і стабілізації рухових операцій, окремих елементів, з наступним їх поєднанням у рухову дію. На перших стопах навчання рухові дії виконуються уповільнено, з зупинками, зайвими рухами та помилками. Учні виконують вправу нестабільно. Такий рівень володіння вправою прийнято називати умінням.

Збільшення числа повторень і корекції помилок приводить до невимушеного, плавного, безпомилкового, стабільного й економного виконання вправи. Вправа поступово автоматизується. Іншими словами, відбувається плавна трансформація уміння в навичку. Рівень володіння фізичною вправою, якому притаманні перераховані характеристики, називають навичкою.

Розвиток навички завжди пов'язане з вправою, тобто цілеспрямованим повторенням дії, причому таким, що було б краще попереднього його виконання. Але це поліпшення рухового навику йде не рівномірно. У більшості випадків на початку навчання відзначається досить швидке покращення у виконання нових рухів. Проте потім можливі тимчасові затримки у зростанні результатів або навіть зниження їх. Тимчасові затримки в розвитку навику пояснюються різними причинами (перебудова структури навику, втома, поганий стан здоров'я, сумнів у своїх силах або зайва самовпевненість, зовнішні умови роботи та ін.) Буває і інший хід розвитку навички, коли спочатку оволодіння дією йде повільно, а потім прискорюється.

62.Системний підхід до організації фізичного виховання та спортивного тренування школярів

Зміст фізичного виховання школярів визначається навчальною програмою з предмета та програмами секцій і гуртків. Програмою передбачено: а) засвоєння теоретичних відомостей (знання із загальної гігієни та гігієни фізичних вправ, відомості, необхідні для самостійного виконання фізичних вправ). Теоретичний матеріал повідомляють на вступних заняттях і в системі навчально-тренувальної роботи на уроці у зв'язку з виконуваними вправами; б) гімнастичні вправи, що сприяють загальному фізичному розвиткові учнів (шикування і перешикування, стройові вправи, вправи, спрямовані на загальний розвиток дитини, на формування правильної постави, акробатичні вправи, танцювальні вправи, лазіння і перелізання, вправи з рівноваги, вправи в висах і упорах, опорні стрибки); в) легка атлетика (різні види бігу, стрибки в довжину і висоту, метання на відстань); г) рухливі ігри, розраховані на розвиток в учнів кмітливості, спритності, швидкості дій, виховання колективізму і дисциплінованості; ґ) спортивні ігри (баскетбол, волейбол, футбол); д) лижна підготовка (оволодіння основними прийомами техніки пересування на лижах, розвиток рухових якостей); є) кросова і ковзанярська підготовка; є) плавання (кролем на грудях і на спині, брасом, а також пірнання і прийоми рятування тих, хто тоне).

Фізичному розвиткові школярів сприяють різноманітні форми позаурочної фізкультурно-спортивної діяльності. Найпоширенішими з них є:

— гімнастика перед уроками, покликана забезпечити самоорганізацію учнів на початку навчального дня, запобігання викривленню постави, підвищення працездатності упродовж дня, загартування організму;

— фізкультурні хвилинки і паузи для зняття втоми. Для виконання вправ учні виходять із-за парт, ослаблюють комірці та ремінці. Вправи проводять в 1—8 класах на кожному уроці після 20—30-хвилинної роботи протягом 2,5—3 хв. Діти виконують 3—4 вправи з 6—8-разовим повторенням. Фізкультурні паузи практикують також у гру­пах подовженого дня і вдома з учнями середніх і старших класів протягом 10—15 хв. кожні 50—60 хв. навчальної праці. На таких «хвилинках» доцільно опрацьовувати до­машні завдання з фізичної культури;

— позаурочні заняття (гуртки та секції), завдання яких — створення умов для прищеплення учням звички до систематичних занять, сприяння запровадженню фізичної культури в побут. На позаурочних заняттях закріплюються й удосконалюються здобуті на уроках знання, практичні вміння та навички. Участь учнів у позаурочних заняттях є добровільною;

— година здоров'я. У багатьох школах її проводять щодня після 2-го або 3-го уроку тривалістю 45 хв. Час для неї вивільняють за рахунок великої перерви та скорочення всіх уроків на 5 хв. Вправи виконують переважно на свіжому повітрі (учні займаються в спортивній формі). Вчителі можуть виконувати вправи разом з учнями або окремою групою;

— масові змагання, спортивні свята передбачають чітку організацію, дотримання певних ритуалів. Усе це забезпечує єдність фізичного, морального, естетичного виховання школярів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]