Процес виховання
1.Сутність та особливості процесу виховання.
Процес виховання — це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. У сучасній педагогіці до виховного процесу мають місце різні підходи: системний, комплексний, діяльнісний, особистісний, особистісно-розвивальний, технологічний та ін.
Специфічним для процесу виховання є:
- двосторонній характер;
- багатогранність завдань і змісту;
- залежність від різноманітних суб'єктивних і об'єктивних факторів;
- трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати;
- багатство форм, методів і прийомів, якими важко оволодіти;
- неперервність — у вихованні канікул бути не може;
- тривалість у часі —людина виховується все життя;
- поступове виявлення результатів виховних впливів.
Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.
Рушійні сили виховного процесу — це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей.
Є такі суперечності:
- між необмеженими можливостями розвитку людської природи і обмежуючими умовами соціального життя;
- між зростаючими соціально значимими завданнями, які треба вихованцю вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у вирішенні Цих завдань;
- між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;
- між впливами сім'ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової інформації;
- між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;
- між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі;
- між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;
- між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя і діяльності;
- між усвідомленням учнем своїх прав і обов'язків.
2. Компонентами процесу виховання.Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленному накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.
Почуття — психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб 'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.Навичка —психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.
Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.
Етапи процесу виховання: а) виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагностика — проектування його особистості на основі зразка-ідеалу; в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу; г) спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.Управління процесом виховання— це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: а) підбір змісту у вихованні; б)підбір форм, методів і прийомів для реалізації змісту виховання; в) організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; г) регулювання взаємовідносин у колективі, координація впливу на дитину вчителів, батьків і представників громадськості; г) керівництво самовихованням учнів; д) вивчення рівня вихованості учнів, корекція змісту і методики виховання.Виховання і самовиховання — дві сторони процесу формування особистості.
Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Сучасна вітчизняна психолого-педагогічна наука через аналіз і узагальнення основних філософських, етичних і педагогічних передумов виховного процесу виділяє такі методологічні принципи ефективного виховання:
Принцип орієнтації на ціннісні відносини вихованця передбачає постійну увагу педагога до формування ставлення вихованця до ціннісних основ життя — добра, істини, краси й основних соціально-культурних цінностей, таких як людина, суспільство, природа, праця й пізнавання.Принцип суб'єктності вимагає від вихователя постійного сприяння розвиткові здатності дитини осмислювати власні дії, передбачати їхні наслідки для інших людей і для власної долі, усвідомлювати власне "Я", здійснювати осмислений вибір життєвих рішень.Принцип особистісної свободи дитини зобов'язує вихователя в кожний конкретний момент спілкування з нею узгоджувати соціальні норми й правила, цілі й завдання виховання, які він несе дитині, з правом її особистості на автономність і неповторність власного існування, на самостійний вибір життєвих орієнтирів і цінностей. Обмеженням у реалізації такого принципу виступають лише два моменти: неприпустимість обмежувати свободу інших людей; неможливість для людини не розвивати, не самоудосконалювати себе.Принцип включення особистості у значущу для неї діяльність (найчастіше провідну для певного віку, але не обов'язково!), оскільки лише таким способом педагог може сподіватися на повноцінну активність вихованця, яка в умовах організованого виховного процесу забезпечить його саморозвиток.Принцип зміни соціальної позиції учня передбачає закладання в соціальну технологію виховного процесу умов, які дають вихованцеві змогу обирати різні соціальні позиції (різні ролі й статусні стосунки з іншими), вільно переходити від однієї з них до іншої. Ідеальні умови для реалізації зазначеного принципу виникають при застосуванні ігрових методів виховання, де зміна ігрової ролі відповідає й зміні соціальної позиції вихованця.
Принцип цілеспрямованого творення емоційно збагачених ситуацій приписує, насамперед, стимулювання співпереживань дитини як психологічного механізму, найбільш комплементарного формуванню її соціальних установок і ціннісних орієнтацій.
Принцип демонстрації наслідків учинку вихованця для референтної групи (особи), тобто людей, ставлення й оцінка з боку яких для нього важливі. Емпірично встановлено, що дієва демонстрація бід і радощів тих людей, для кого не байдужий вихованець, усвідомлення ним того зла або добра, джерелом якого для них він став, тягне за собою перетворення його смислових установок і ціннісних орієнтацій.
Принцип розвитку особистісної і соціальної рефлексії вихованця передбачає систематичне спонукання його до усвідомлення й аналізу своїх намірів і характеру поведінки, її впливу на почуття й ставлення навколишніх, прогнозування їхніх соціальних очікувань, зустрічних дій з метою дальшої саморегуляції своєї соціальної поведінки та оптимізації взаємовідносин з іншими людьми.