Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Скачиваний:
20
Добавлен:
01.03.2016
Размер:
113.33 Кб
Скачать

Процес виховання

1.Сутність та особливості процесу виховання.

Процес виховання — це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. У сучасній педагогіці до виховного процесу мають місце різні підходи: системний, комплексний, діяльнісний, особистісний, особистісно-розвивальний, технологічний та ін.

Специфічним для процесу виховання є:

- двосторонній характер;

- багатогранність завдань і змісту;

- залежність від різноманітних суб'єктивних і об'єктивних факторів;

- трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати;

- багатство форм, методів і прийомів, якими важко оволодіти;

- неперервність — у вихованні канікул бути не може;

- тривалість у часі —людина виховується все життя;

- поступове виявлення результатів виховних впливів.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Рушійні сили виховного процесу — це сукупність суперечностей, вирі­шення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей.

Є такі суперечності:

- між необмеженими можливостями розвитку людської природи і обмежуючими умовами соціального життя;

- між зростаючими соціально значимими завданнями, які треба вихованцю вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у вирішенні Цих завдань;

- між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;

- між впливами сім'ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової інформації;

- між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

- між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі;

- між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;

- між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя і діяльності;

- між усвідомленням учнем своїх прав і обов'язків.

2. Компонентами процесу виховання.Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколиш­нього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньо­му мисленному накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні від­носин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Почуття — психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб 'єктивне переживання подій та емоцій­не ставлення до навколишнього світу.Навичка —психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.

Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.

Етапи процесу виховання: а) виділення конкретних рис і властивостей особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагнос­тика — проектування його особистості на основі зразка-ідеалу; в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) організація досвіду поведінки відповідно до ідеалу; г) спонукання вихованця до самостійної роботи над вдосконаленням своєї особистості.Управління процесом виховання— це діяльність педагогів, що забез­печує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: а) підбір змісту у вихованні; б)підбір форм, методів і прийомів для реалізації змісту виховання; в) організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки; г) регулювання взаємовідносин у колективі, координація впливу на дитину вчителів, батьків і представників громадськості; г) керівництво самовихованням учнів; д) вивчення рівня вихованості учнів, корекція змісту і методики виховання.Виховання і самовиховання — дві сторони процесу формування особистості.

Самовиховання — свідома діяльність людини, спрямована на вироблен­ня у себе позитивних рис і подолання негативних.

Сучасна вітчизняна психолого-педагогічна наука через аналіз і узагальнення основних філософських, етичних і педагогічних передумов виховного процесу виділяє такі методологічні принципи ефективного виховання:

Принцип орієнтації на ціннісні відносини вихованця передбачає постійну увагу педагога до формування ставлення вихованця до ціннісних основ життя — добра, істини, краси й основних соціально-культурних цінностей, таких як людина, суспільство, природа, праця й пізнавання.Принцип суб'єктності вимагає від вихователя постійного сприяння розвиткові здатності дитини осмислювати власні дії, передбачати їхні наслідки для інших людей і для власної долі, усвідомлювати власне "Я", здійснювати осмислений вибір життєвих рішень.Принцип особистісної свободи дитини зобов'язує вихователя в кожний конкретний момент спілкування з нею узгоджувати соціальні норми й правила, цілі й завдання виховання, які він несе дитині, з правом її особистості на автономність і неповторність власного існування, на самостійний вибір життєвих орієнтирів і цінностей. Обмеженням у реалізації такого принципу виступають лише два моменти: неприпустимість обмежувати свободу інших людей; неможливість для людини не розвивати, не самоудосконалювати себе.Принцип включення особистості у значущу для неї діяльність (найчастіше провідну для певного віку, але не обов'язково!), оскільки лише таким способом педагог може сподіватися на повноцінну активність вихованця, яка в умовах організованого виховного процесу забезпечить його саморозвиток.Принцип зміни соціальної позиції учня передбачає закладання в соціальну технологію виховного процесу умов, які дають вихованцеві змогу обирати різні соціальні позиції (різні ролі й статусні стосунки з іншими), вільно переходити від однієї з них до іншої. Ідеальні умови для реалізації зазначеного принципу виникають при застосуванні ігрових методів виховання, де зміна ігрової ролі відповідає й зміні соціальної позиції вихованця.

Принцип цілеспрямованого творення емоційно збагачених ситуацій приписує, насамперед, стимулювання співпереживань дитини як психологічного механізму, найбільш комплементарного формуванню її соціальних установок і ціннісних орієнтацій.

Принцип демонстрації наслідків учинку вихованця для референтної групи (особи), тобто людей, ставлення й оцінка з боку яких для нього важливі. Емпірично встановлено, що дієва демонстрація бід і радощів тих людей, для кого не байдужий вихованець, усвідомлення ним того зла або добра, джерелом якого для них він став, тягне за собою перетворення його смислових установок і ціннісних орієнтацій.

Принцип розвитку особистісної і соціальної рефлексії вихованця передбачає систематичне спонукання його до усвідомлення й аналізу своїх намірів і характеру поведінки, її впливу на почуття й ставлення навколишніх, прогнозування їхніх соціальних очікувань, зустрічних дій з метою дальшої саморегуляції своєї соціальної поведінки та оптимізації взаємовідносин з іншими людьми.

Соседние файлы в папке педагогика