Семінарське заняття №5
Тема: “Загальні тенденції світової педагогіки кінця ХІХ – ХХ ст.”
Мета: Поглибити знання студентів про тенденції розвитку світової педагогіки кінця ХІХ – ХХ ст. Осмислити характерні особливості реформаторської, прагматичної педагогік та педагогіки екзистенціалізму. Виділити гуманістичні засади
Питання для обговорення:
Реформаторська педагогіка:
- педагогіка вільного виховання,
- педагогіка особистості,
- експериментальна педагогіка.
Прагматична педагогіка Д. Дьюї.
Основна література:
Історія педагогіки / За ред. М.С. Гриценка- К.. 1973. – С. 98-109
Константинов Н.А. и др. История педагогики. - М., 1982
Левківський М.В. Історія педагогіки – К., 2003. – С. 79-97
Пискунов А.М. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. - М,, 197
Додаткова література:
Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка XX століття. - Тернопіль, 1996
Кравець В. Історія класичної зарубіжної педагогіки та шкільництва – Тернопіль – 1996
Тематика рефератів і повідомлень:
Ідея навчання Дж. Дьюї.
Екзистенціалізм і врахування дитячої свободи у вихованні.
Короткий зміст теми:
Причини виникнення реформаторської педагогіки:
невідповідність традиційної шкільної практики вимогам економічного та політичного розвитку держав, а саме: нездатність старої школи до розвитку в учнів активності та самостійності, вміння застосовувати набуті знання на практиці, що стало необхідним в умовах швидкого розвитку технічного прогресу;
потреба у масовій професійній освіті спонукала до принципового перегляду характеру навчання: виникла необхідність розв’язання протиріччя між вузькою спеціалізацією та загальним розвитком особистості; забезпечення якісної освіти в умовах швидкого зростання контингентів в установах обов’язкової освіти, включення знань природничо-наукового характеру в систему середньої освіти для забезпечення її повноцінного характеру;
поява широкої сукупності нових педагогічних, психологічних та інших антропологічних концепцій, що об’єктивно зумовили можливість реформування освітніх систем у відповідності з вимогами часу.
Мета реформаторської педагогіки: перетворити школу у розвиваюче середовище, що є невід’ємною часткою соціуму, на місце підготовки самостійних, ініціативних ділових людей, що вміють творчо використовувати набуті знання в практичній діяльності.
Методологічні основи реформаторської педагогіки:
гуманістичний підхід до цілевизначення, яке полягає у цілісному та гармонійному розвитку особистості з розвиненими якостями громадянина та трудівника;
педоцентричний характер педагогічної системи: зумовленість усіх її компонентів потребами вільного розвитку особистості; дитина з її інтересами як найвища цінність педагогічного процесу;
розвивальний підхід: спрямованість на оптимізацію взаємодії всіх чинників розвитку дитини – як соціальних, так і біологічних; опора на саморозвиток, урахування його спонтанного та циклічного характеру;
антропологічний підхід: обґрунтування педагогічних нововведень даними сукупності людинознавчих наук як про психологічні, фізіологічні, анатомічні, патопсихологічні тощо, так і про соціальні, філософські аспекти її життя.
Принципи організаційно-методичного забезпечення педагогічного процесу
свобода вибору дитиною змісту та форм навчальної, трудової та художньо-естетичної діяльності;
творча активність та самостійність дитини у навчальному процесі;
набуття власного практичного досвіду як основа підготовки до життя;
трудовий принцип як основа організації шкільного життя;
диференціація та індивідуалізація навчального процесу: врахування як пізнавальних можливостей, так і потреб кожної особистості;
образно-емоційний, наочний характер, практичний характер навчання;
активне застосування гри у навчальному процесі, поступовий перехід від гри до серйозної діяльності;
творча рівноправна взаємодія між учнями, учнями та вчителем;
позбавлення учителя керівної ролі у навчальному процесі, набуття ним ролей помічника, консультанта, партнера, товариша;
відсутність покарань, осуду, оцінок, що принижують особистість.
Провідні течії та представники реформаторської педагогіки
Соціальна педагогіка: „Індивідуальна соціалізація” особистості шляхом її приєднання до „колективних уявлень” (суспільних моральних цінностей). П.Наторн, Е.Дюрегейм, В.Дільтей, Б.Рассел, Р.Зейдель
Педологія: Комплекс психологічних, біологічних та соціальних знань про розвиток дитини у їх цілісності. Е.Мейман, Е.Торндайк, С.Холл, А.Біне.
Експериментальна педагогіка: Наукове обґрунтування принципу природовідповідності на основі вивчення анатомії, фізіології та психології дитинства. Е.Мейман, В.А.Лай, А.Біне, Е. Торндайк.
Педагогіка творчості: Розвиток вільної особистості передусім засобами художньо-естетичної творчості. Е.Зальвюрк, Л. Ліхтварк.
Трудова школа: Праця як навчальний предмет і головний принцип діяльності школи, що готує до професійної діяльності та виконання громадянських обов’язків. Г. Кершенштейнера.
Школа дії: Практична діяльність дитини у різноманітних формах як обов’язкова умова її розвитку. А.Лай.
Прагматична педагогіка: Навчання як набуття особистого досвіду розв’язання життєвих проблем; „навчання через діяльність”. Д.Дьюї, Е.Паркхерст, У.Кілпатрік.
Нова педагогіка: Творче поєднання у педагогічній практиці досягнень різних напрямків реформаторської педагогіки на основі принципів педоцентризму, вільного вибору дитиною форм діяльності, диференціація навчання, творчої рівноправної взаємодії між учителем та учнями. Е.Клапаред, А.Фер’єр, С.Френе.
Педагогіка особистості: Виховання вільної особистості шляхом стимулювання її творчого саморозвитку. Г.Гаудіг, Е.Лінде, Е.Вебер, Г.Шаррельман.
Терія вільного виховання: Принцип педоцентризму, який передбачає свободу вибору дитиною діяльності, її вільну творчість як основу розвитку. Е.Кей, Л.Гурлітт, М.Монтессорі.
Зарубіжна експериментальна педагогіка кінця ХІХ – початку ХХ століття.
Філософською основою експериментальної педагогіки є концепція позитивізму О.Конта, що полягає у відмові від „усілякої метафізики”, обмеженні предметного поля наукових досліджень вивченням „позитивного” (даного, фактичного) за допомогою достовірних методів і досвіду. Гаслом позитивізму є „Знати, щоб передбачити, щоб запобігти”.
Завдання експериментальної педагогіки:
Науково обґрунтувати принцип природовідповідності навчання і виховання (засобів, форм, методів педагогічної роботи) на основі анатомії, фізіології та психології дитинства.
Подолати умоглядний, приблизний характер педагогічної науки шляхом дослідження педагогічних явищ і процесів за допомогою спеціально організованих тривалих спостережень, педагогічного експерименту, тестових вимірів результатів педагогічного процесу, статистичної обробки даних.
Провідні представники експериментальної педагогіки та їх ідеї:
Ернст Мейман (1862 – 1915) – німецький педагог та психолог, один з засновників концепції.
Висунув у якості основного педагогічний принцип саморозвитку дитини; обґрунтував значення її самодіяльності, самовизначення, тобто активності у навчальному процесі.
Дав характеристику вікових етапів розвитку дитини, в якій виділені анатомічні та фізіологічні особливості, розвиток сприймання, уяви, пам’яті, почуттів, волі.
Дослідив особливості дитячої пам’яті і на цій основі розробив правила швидкого та міцного заучування навчального матеріалу.
Дослідив природу естетичних уявлень дитини (сприйняття кольору, вражень від сполучення кольорів, дитячих малюнків).
Август Лай (1862 – 1926) – німецький педагог та психолог, розробник експериментальної дидактики „школи дії”, що утверджувала пріоритет пізнавальної діяльності, „вільної переробки” та „творчого відображення” навчального матеріалу.
Затвердження педагогічного (лабораторного) експерименту як одного з провідних методів науково-педагогічного дослідження.
Ідея рефлекторної основи дитячих вчинків, вивчення якої є завданням як лабораторних, так і природних експериментів.
Серед дитячих рефлексів особливого значення надавав „інстинкту боротьби”, наявність якого допомогла людині стати „господарем світу”. Позитивною стороною такого інстинкту є прагнення стати спритним, сильним, жити у гармонії з природою. Негативною його стороною є прояв жорстокості, яким слід протистояти у процесі виховання.
Альфред Біне (1857 – 1911) – французький психолог, автор тестів на визначення інтелектуального віку дитини, її готовності до школи та рівня її інтелектуальної обдарованості.
Дотримувався теорії природженого характеру розумової обдарованості.
Запропонував створення гомогенних класів, у яких об’єднують дітей з близькими рівнями розвитку та здібностей.
Недоліки експериментальної педагогіки:
Переоцінка ролі біологічного чинника формування особистості;
Недостатнє врахування впливу соціального чинника;
Механічне перенесення закономірностей психофізичного розвитку дітей у педагогіку.
Трудова школа – як напрям реформаторської педагогіки
Школа праці
Мануальна педагогіка (за О.І.Піскуновим) Засновник концепції - швейцарський педагог Роберт Зейдель (1850-1933) - автор роботи „Трудова школа як суспільна необхідність”. Перша така школа створена у 1882 р. як колективна трудова колонія, у якій використовувалося близько 20 видів виробничої праці. Кожен учень вивчав ґрунтовно одне з ремесел і повинен був мати уявлення про всі інші.
Праця у цій системі є і окремим предметом у шкільній програмі і принципом навчання. Навички, що набуваються у трудовому процесі, використовуються при навчанні всім іншим дисциплінам. Позитивними сторонами системи є:
встановлення зв’язку між ручною працею, теоретичною навчальною роботою та художньо-образною діяльністю;
використання праці як засобу активізації всього педагогічного процесу
Послідовники Е.Шенкендорф, В.Гьотце, А.Паст, Лейпцизька учительська семінарія ручної праці (Німеччина); У.Цигнеус (Фінляндія); К.М.Вудворд, С.Ч.Армстронг (США