1. Визначте методологічні засади (предмет, методи, функції) історії української культури.

Історія української культури вивчає матеріальні та духовні цінності українського етносу на різних етапах його розвитку, які були втіленні в різноманітних мистецьких, наукових, правових, політичних, суспільних, філософських, етичних надбаннях, справили визначальний вплив на світосприйняття, вдачу, спосіб життя, суспільну та політичну діяльності, виробництво та міжкультурну комунікацію українців.

Предметом історії української культури є цілісний процес створення пам'ятків духовної та матеріальної культури, що включає вивчення самих цих пам'ятків як культурних явищ, історичних умов їх створення та вплив на подальший розвиток культури.

Історія української культури вивчає традиції, свята, обряди, релігії і вірування українського народу. Предмет історії української культури охоплює конкретні способи та результати діяльності українців у духовній і матеріальній сфері. Історія української культури — одна із суміжних історичних наук, що вивчає культурні явища життя українців в загальному контексті розвитку історичного процесу.

Функції:1.гносеологічна(теоретико-пізнавальна); 2.соціологічна(входження в сус-во); 3.аксіологічна(ціннісна); 4.виховна(світоглядна); 5.інформаційна(передавання соціального досвіду).

Методи:1)загально-наукові(спостереження, описання, вимірювання, зіставлення, моделювання...); 2)історичні(ідеографічний, порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, історико-типологічний);3)методи інших наук(психологічні, соціологічні).

2. Розкрийте сутність поняття «культура». Визначте основні періоди в історії світової культури.

Культу́ра— сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Культура - це сукупність досягнень людства; все багатство матеріальних і духовних цінностей; це інтегральний образ, що об'єднує науку, освіту, літературу, мистецтво, мораль, уклад життя при визначальній ролі світогляду.

Сутність - те, що явище або предмет є саме по собі, на відміну від його мінливих станів або інших явищ та предметів. Існує релігійний та світський підхід до пояснення суті культури.

Етапи наукового визначення сутності культури збігаються з етапами становлення культурології як науки:

1). Античність - XVIII ст. - зародження культурологічного знання, культура не осмислювалася як окрема цілісна система. До проблем культури звертаються філософи, історики;

2). XVIII - XIX ст. - культура як цілісне явище стає предметом дослідження філософії та етнографії;

3). Середина XIX століття - культурологія (культурна антропологія) формується як окрема сфера знання, що досліджує сутність культури та процеси її існування

Сутність кожної конкретної культури розкривається в її явищах (артефактах).Сутністю культури як фундаментальної категорії являються результати людської діяльності та сама діяльність.

Періодизація світової культури:

Найпоширеніший тип періодизації — лінійна періодизація, під якою розуміють розчленування історико-культурного розвитку на відрізки, коли кожний наступний відрізок безпосередньо виростає з попереднього і має рівне з ним історичне значення. Світова культура поділяється на такі усталені хронологічні відрізки:

культуру первісного суспільства (до 4 тис. років до н. е.),

• культуру Стародавнього світу (4 тис. до н. е - 5 ст. н. е.),

• культуру Середньовіччя (5-14 ст., див. також Європейська культура Середньовіччя);

• культуру Відродження, або Ренесансу (14—16 ст.);

• культуру Нового часу (кінець 16—19 ст.), що розпадається на три епохи — Реформації (початок 17 ст.), Просвітництва (17—18 ст.) та культуру 19 століття;

• культуру Новітнього часу (1914 - по сьогоднішній день).

3. Охарактеризуйте функції та типологію культури.

Функції культури

Пізнавальна функція фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху, завдяки ній соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами.

Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми.

Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових.

Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства.

Типологія

Під типологією в сучасній науці розуміють процес, шляхом якого система поділяється на відносно простіші підсистеми (елементи), що пізніше чергуються за певними ознаками.

Можна виділити чотири підходи до типологізації культури.

Сучасні підходи до типологізації культури:

І. Світоглядний(. Кожному суспільству притаманний свій світогляд: міфологічний, релігійний, науковий. Цьому поділу відповідають типи культур: міфологічна, релігійна, "наукова".)

II. Формаційний( 1. соціалістичне, а в перспективі комуністичне суспільство; 2. буржуазне суспільство;

3. феодальне суспільство;4. рабовласницьке суспільство; 5. первісне суспільство. Кожній з цих формацій притаманний і свій тип культури, а саме: культура первісного, рабовласницького, феодального, буржуазного суспільств, соціалістичного (комуністичного) суспільства.)

III. Локальний(актуальний тоді, коли культуру будь-якої суспільної спільноти розглядають обособлено, як самостійне детерміноване явище.)

IV. Перехідних епох.( Між кожною з епох є проміжок часу, протягом якого змінюється тип культури, спосіб виробництва, світобачення. З цієї точки зору весь розвиток людства - це розвиток культур перехідних епох.)

4. Розкрийте співвідношення понять «культура», «субкультура та «контркультура». Наведіть приклади.?

Культура - це сукупність досягнень людства; все багатство матеріальних і духовних цінностей; це інтегральний образ, що об'єднує науку, освіту, літературу, мистецтво, мораль, уклад життя при визначальній ролі світогляду.

Субкультура - система норм і цінностей, які поширені в межах окремої соціальної спільності і відрізняють її від інших. Субкультури формуються під впливом таких факторів як приналежність до класу, етнічне походження, релігія, місце проживання, вік тощо

Контркультура - це субкультура, норми і цінності якої не тільки відрізняються від загальноприйнятих, але і протистоять їм. Контркультура - це форма протесту, виклик існуючої соціальній системі, головна мета носіїв контркультури - збурити суспільство, викликати інтерес до «андеграунду», звернути увагу на певні суспільні проблеми. Прикладом контркультури може виступати культура хіпі, терористів, злочинців

5. Проаналізуйте співвідношення понять «культура» та «цивілізація».

Особливе місце в культурологічних дослідженнях посідає проблема співвідношення культури і цивілізації. Якщо поняття "культура" є складним для розуміння на науковому рівні і добре окреслюється іншими поняттями на буденному рівні, то поняття "цивілізація" в науковому плані і на рівні буденного сприйняття є найбільш неоднозначним із усього понятійного апарату культурології.

Поняття “культура” і “цивілізація” мають органічний зв’язок. Але переважна більшість соціальних філософів вважає, що культуру і цивілізацією необхідно розрізняти.

Етапи становлення співвідношення між цивілізацією і культурою:

1. Первісне суспільство - середні століття. Культура й цивілізація не розлучені, культура розглядається як дотримання людини за космічної впорядкованістю світу, а не як результат його творіння.

2. Відродження. Культура вперше зв'язалася з індивідуально-особистісним творчістю людини, а цивілізація - з історичним процесом громадянського суспільства, але розбіжностей ще не виникло.

3. Освіта - новий час. Культура - індивідуально-особистісна, одночасно суспільно-цивільне пристрій обществаÞ поняття наклалися. Європейські просвітителі використовували термін «цивілізація» для позначення громадянського суспільства, в якому панує свобода, рівність, освіта, просвещение, тобто цивілізація використовувалася для позначення культурного якості суспільства

4. Новітній час. Культура й цивілізація розведені, не випадково

6. Проаналізуйте співвідношення понять «культура» та «природа».

Вже на рівні визначення змісту понять "природа" й "культура" простежуються їхні взаємозв'язки.

Поняття "природа" - одне з найширших. Передовсім, природа обіймає все те, що виникло та існує саме по собі, незалежно від волі й бажання людини. Поняття "природа" охоплює все існуюче, увесь світ у розмаїтті його форм, і близьке до поняття матерії, універсаму, Всесвіту. Але це визначення більш властиве природі як матеріальній діяльності в її до людському бутті. Природа - об'єктивна, незалежна реальність, яка передує людському соціально - культурному існуванню, навіть в самій людині, як її організм чи антропологічні характеристики.

Поняття культура вживалося спочатку для визначення процесу обробки ґрунту. Навіть у цьому вузькому значенні підкреслюється наявність змін в природному об'єкті залежно від дій людини на відміну від змін під дією природних причин.

Таким чином, понять "природа" і "культура" виявляють їхню відмінність: під культурою розуміють щось створене людиною, і в цьому значенні - штучне; під природою - все те натуральне, що існує за незалежними від людини законами. Але ж в дійсному, об'єктивно - історичному існуванні природи, культура й суспільство являють собою нерозривну єдність, цілісність, розриваючись як природно - історичний та культуртворчий процес життєдіяльності суспільства.

Отже, культура - специфічний спосіб існування людини в природі, є засобом взаємозв'язку, засадою людської єдності з природою. Культура сприяє виділенню людини (суспільства) із природи, відносному вивільненню її щодо природно - необхідного шляхом оволодіння ним. Водночас культура є засобом "висування" людини в природу. Чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.

7. Охарактеризуйте сутність поняття «бароко». Визначте особливості українського бароко.

Баро́ко— стиль у європейському мистецтві (живопису, скульптурі, музиці, літературі) та архітектурі початку 16 — кінця 18 ст. Хронологічно бароко слідує за Ренесансом, йому спадкує Класицизм. За естетичним визначенням, бароко — стиль, що виникає на хвилі кризи гуманізму і народження маньєризму. Він висловлює бажання насолоджуватись дарунками життя, мистецтва і природи. З доби бароко почалося справжнє поширення європейської цивілізації на інші континенти. Бароко в перекладі з італійської означає «чудернацький».

Українське бароко або Козацьке бароко — назва архітектурного стилю, що був поширений в українських землях Війська Запорозького у XVII—XVIII ст. Виник унаслідок поєднання місцевих архітектурних традицій та європейського бароко.

Характерною особливістю бароко є проникнення світського світогляду в усі сфери художньої діяльності. Монументальність форм, експресивність, введення алегорій та символів, пишна декоративність орнаментики, парадність та урочистість, що притаманні бароко, знайшли відтворення в мистецтві України цього періоду. Злиття принципів бароко з національною народною традицією визначило своєрідність його українського варіанту. Специфічно національні риси бароко, які виявилися в усіх видах мистецтва — архітектурі, живописі та графіці, скульптурі, художньому металі та гаптуванні, сформувалися у містах Придніпров'я та Києві, який у XVII столітті стає центром художнього життя України

Особливе місце в українському мистецтві доби бароко належало художній школі та друкарні Києво-Печерської лаври. Парадну форму барокового малярства становлять розписи іконостасу. Вони сповненні розгорнутою символікою, яка прочитується у виразних, театрально піднесених жестах, урочистих постатях, світлових ефектах, лініях драпірування тощо.

Провідне місце у культурному житі тодішнього суспільства посідав жанр портрета. Вишуканий стиль бароко якнайкраще виражав духовні інтереси української козацької старшини й вищого духовенства, їхні прагнення до рафінованої аристократичності.

8. (7)Охарактеризуйте сутність поняття «бароко». Наведіть приклади пам’яток у цьому стилі в Україні.

БАРОКО – стиль в архітектурі і мистецтві, що виник в країнах Європи наприкінці XVI – середині XVIII ст. Характерними для бароко є підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції, просторовий розмах, злиття криволінійних форм, поєднання споруд з навколишнім рельєфом.

Пам`ятки :Архітектура-Михайлівський Золотоверхий собор в Києві,Собор святого Юра в Львові,Маріїнський палац в Києві,Костел Святого Йосипа та монастир отців Лазаритів в місті Ізяслав,Успенський собор Єлецького монастиря,Чернігів,Успенський кафедральний собор,Харків.

Скульптура- Іван Георгій Пінзель,«Жертвоприношення Авраама», золочене дерево, вівтаркостелу Всіх Святих, Годовиця,Іван Георгій Пінзель,«Святий Юрій Змієборець»,Епітафія родини Боїмів,Іван Георгій Пінзель, «Добрий пастир».

Література-«Володимир» Ф. Прокоповича,«Фотій» Г. Щербацького, «Благоутробіє Марка Аврелія» М. Козачинського

9. Охарактеризуйте художній стиль «ампір». Наведіть приклади пам’яток у цьому стилі в Україні.

Ампі́р — термін, що застосовується в мистецтвознавстві до західно-європейського класицизмучасів імперії Наполеона І, переважно в архітектурі, портретному живописі та декоративно-ужитковому мистецтві. Для ампіру є характерним звернення до традицій імператорського Риму з його прагненням до строгої величі та помпезності, холодної елегантності. В декоративному оформленні архітектурних споруд, меблів та ін. застосовуються військові емблеми, зброя часів Стародавнього Риму, лаврові вінці, крилаті грифони, сфінкси, леви та ін.Зразки ампіру на Україні: Монумент на честь перемоги Царя Петра І над шведами, Полтава ( ахітектор Тома де Томон).Ансамбль Круглої площі в Полтаві.Колишній Ніжинський ліцей в місті Ніжин (архітектор Луїджі Руска.Палац графів Реїв, Микулинці.Монумент дюку Рішельє.Монумент Незалежності на Майдані Незалежності у Києві.

10. Охарактеризуйте художній стиль «класицизм». Наведіть приклади пам’яток у цьому стилі в Україні.

Класици́зм — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті XIX ст.

Памятки:Ахітектура-Спасо-Преображенський кафедральний собор (Дніпропетровськ),Вознесенська церква (Ромни), Сумська обл.,Миколаївська церква, с. Диканька, Полтавська обл.,Воскресенська церква, м. Батурин,Троїцька церква, м.Богуслав,Костел Св. Олександра, Київ,Конквікт піарів. (Львів)

Література-трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, поема «Енеїда» Івана Котляревського, травестійна ода «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповідання Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.

11. Охарактеризуйте художній стиль «рококо». Наведіть приклади пам’яток у цьому стилі в Україні

Рококо́ — реверсований стиль щодо бароко, що в другій половині 18 століття дійшов (з Франції і Австрії) в Україну — до Києва,Львова, а звідси у 1760 — 1770-их pp. Творчим рушієм доби рококо у всіх ділянках культури було есері на противагу чуттєвості бароко чи рації класицизму.

Стиль рококо створений для жінки й пристосований до її смаків і примх. Майже головним словом доби рококо було слово «примха» (каприз). У мистецтві визначається легкими, нервовими, ніжними та химерними формами («грайливе» рококо). Він виявився насамперед у розплануванні і декорації інтер'єру (палаців, церков, костьолів). В добу рококо скульптура (переважно поліхромна) стала істотною частиною архітектурної композиції, а орнамент (зокрема у різьбі) набрав форм мушлі. У добу рококо широко розвинулося мист. ремесло — ткацтво, ювелірство, порцеляна, меблі, гобелени. Найкращі зразки архітектури доби рококо в Україні: Покровська і Набережно-Миколаївська (архітект І. Григорович-Барський) церкви на Подолі, Лаврська дзвіниця архітект Й. Шедель), Андріївський собор (архітект Б. Растреллі) — у Києві, ратуша вБучачі і катедра св. Юра у Львові Б. Меретина-Мардерера), собор Різдва Богородиці в Козельці на Чернігівщині архітект А. Квасов і І. Григорович-Барський), собор Успіння Почаївської Лаври (архітект Ґ. Гофман), Римо-Католицький костьол Домініканів ( архітектор А. Мощинський і Т. Тальовський) у Тернополі й ( архітектор Я. де Вітте) костьол Домініканів у Львові, парафіяльний костьол у Холмі .Найкращі іконостаси доби рококо були у Києві в церквах: Успенській на Подолі, Щекавицькій, Петра і Павла, Георгіївській, Трьох Святителів, Видубецького Михайлівського монастиря, деяких церков Лаври; також у Ромні , Ізюмі, Лохвиці, Гадячому, Козельці, Чемерисах Волоських , Яришеві , Печанівці та ін.; на Волині в Борках б. Крем'янця і Жолобках б. Шумського. В Галичині у Львові в катедрі св. Юра, у церквах Успенській, Миколаївській і св. Духа, у Миколаївській церкві в Золочеві, Бродах, Романові, у Покровській церкві в Бучачі, у Білій, Галичі, Новиці, Болехові, Креховичах (з фігурним Преображенням Господнім), Пійлі, Підбірцях, Жиравці , Руданцях, Нагірцях, Зборові, Пикуловичах, Гриневі (фігурний Юрій Переможець).