52. Спрямованість і зміст діяльності основних суспільних рухів 19 ст. В Україні

53. Порівняйте умови, в яких відбувалося національне Відродження на наддніпрянських і західних українських землях у першій половині 19 ст.

умови на надніпрнщині:

· русифікацією місцевого населення

· носіями української мови і культури залишались головним чином селяни.

· невелика купка патріотично налаштованої української інтелігенції, яка, відмовившись від ідеї відродження Української державності, зосередила свої зусилля на культурній галузі. Колискою українського культурного відродження стала Слобожанщина.

· Допомогала пам'ять про гетманьску державу.

· багатонаціональний склад населення українських земель

Зах.україна:

· Українці фактично втратили власну національну еліту

· Єдиною суспільною верствою, спроможною відіграти роль духовних лідерів народу у Східній Галичині та Закарпатті, було греко-католицьке духовенство.

· Українці потерпали від утисків поляків, румунів та угорців, які вели перед у різних регіонах.

· імперська влада тлумила український національний рух, не бажала його посилення і розглядала лише як засіб ослаблення інших рухів.

Важливе значення для західноукраїнського відродження мали культурні впливи у Наддніпрянщині. Галицьким русинам було би дуже важко вистояти в боротьбі за свої національні права без допомоги зі сходу – поезій Т.Шевченка, досягнень з історії, мовознавства, етнографії українського народу.

Процес українського національно-культурного відродження зародився наприкінці XVIII ст. в Закарпатті. Закарпатські вчені-просвітники першими розпочали пізнавати історію, мову та культуру народу, замислилися над своїм історичним походженням. У перших десятиліттях ХІХ ст. ідеї українського відродження набули поширення серед галицьких русинів. У Північній Буковині українське національне відродження розпочалося лише у другій половині ХІХ ст.

спочатку український рух розвивався досить повільно але в роки революційних подій 1848–1849 рр. в Австрійській імперії, західноукраїнські землі стали випереджати Наддніпрянщину за темпами розвитку українського національного руху. Спричиняли це, передовсім, несприятливі умови та утиски українства в Наддніпрянщині російською владою. Проте сам факт переходу першості зі сходу на захід українських земель мав важливе історичне значення. Він став свідченням того, що одним із здобутків українського руху стало розуміння того, що український народ, розмежований імперськими кордонами, має спільне минуле і майбутнє.

54.Національна політика Російської імперії щодо українців в другій половині 19 ст. – на початку 20 ст.

І все ж царські реформи багато важили для України. Вони законодавчо закріпили громадянські права населення, розширили його можливості брати активну участь у підприємницькій і торговельній діяльності, сприяли розвиткові народного господарства.

Скасування кріпосного права і пов'язані з ним перетворення спричинили низку суперечливих тенденцій та процесів: з одного боку, вони зумовлювали збереження землеволодіння поміщиків та прогресуючий занепад і деградацію їхніх маєтків, обезземелення та розшарування селянства, аграрне перенаселення, вимушені міграції, зростання протиріч між всестановою виборністю до земств і авторитарним режимом, між самодержавством і створюваною ним правовою державою тощо, а з іншого — формували нестанову приватну власність на землю, сприяли становленню ринку робочої сили, стимулювали розвиток підприємництва, розширювали сферу функціонування ринкових відносин,

створювали передумови для становлення громадянського суспільства.

Протягом 60—80 років XIX ст. в Україні завершився промисловий переворот, суть якого полягала в переході від мануфактури до фабрики, від дрібного товарного виробництва — до широкомасштабного, від ручної праці — до застосування парових двигунів та системи машин.

Економічний розвиток України під владою Російської імперії визначали насамперед галузі важкої промисловості — вугільна, залізорудна, металургійна, машинобудівна. Найінтенсивніше розвивався Донецько-Криворізький вугільний басейн — головна вугільно-металургійна база України.

Основним промисловим паливом стає кам'яне вугілля. Великі капіталістичні підприємства для підвищення продуктивності праці почали застосовувати досягнення науки і техніки.

Скасування кріпосного права, аграрне перенаселення, демографічний вибух зумовили появу значної кількості робочої сили. Для розгортання широкомасштабної машинної індустрії знайшлися і капітали. Основними джерелами фінансування стали урядові субсидії, викупні платежі, іноземні інвестиції, кошти акціонерних компаній. Відкриття нових та більш ефективна розробка старих родовищ корисних копалин дали змогу в другій половині XIX ст. підвести під політику модернізації економіки потужну сировинну базу.

Розгортанню промислового перевороту сприяла й урядова політика, зміст якої полягав у наданні підприємцям пільгових казенних замовлень на тривалий строк, у кредитуванні промисловості державним банком, запровадженні охоронних митних тарифів на ввезення до Російської імперії паровозів, металовиробів, чавуну тощо. Своєрідним каталізатором модернізаційних процесів в економіці стало будівництво залізниць. За сорок пореформених років довжина залізниць імперії зросла з 1,5 тис. до 50 тис. верст, 1/5 з них припадала на Україну. Якщо в західних країнах будівництво залізниць було завершальним моментом промислового перевороту, то в Російській імперії поява та функціонування залізниць відбулись у більш ранній фазі модернізації й стала стимулом для розвитку кам'яновугільної, металургійної та машинобудівної галузей, засобом прискорення виробничих процесів, міграції робочої сили, потужним важелем інтенсифікації торгівлі.

Як зазначає О. Бойко, українська промисловість, розвиваючись у руслі загальноімперських економічних тенденцій, водночас через низку обставин (вигідне географічне розташування, природні багатства, дешева, але кваліфікована робоча сила та ін.) мала свої особливості.

1. Перетворення Півдня України на основну паливно-металургійну базу Російської імперії. У пореформений період центр важкої індустрії поступово переміщається з

Уралу, де зберігалися пережитки кріпосництва, у південно український регіон, у якому машинна індустрія одразу виникала на новому капіталістичному підґрунті. «Підприємницька лихоманка» в Донбасі призвела до того, що видобуток кам'яного вугілля зріс від 1861 до 1900 року у 115 разів. До кінця XIX ст. у 158 разів збільшилося у цьому регіоні

виробництво залізної руди, тоді як на Уралі лише у 4 рази. Завдяки масовому та активному запровадженню новітньої техніки енергоозброєність кожного заводу Півдня була в

середньому у 42 рази вищою, ніж на Уралі. Тому продуктивність праці робітника-металурга Півдня у 6 разів перевищувала продуктивність праці уральського робітника. Такі зміни дали можливість Україні (особливо південно-східній її частині) перетворитися на потужний індустріальний регіон, який давав майже 70% видобутку кам'яного вугілля, значну частину виплавки чавуну, заліза й сталі Російської імперії.