03-10-2014_00-34-05 / Мкульонок

І. О. Мікульонок

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА

ВЛАСНІСТЬ

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

І. О. Мікульонок

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА

ВЛАСНІСТЬ

Навчальний посібник

Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів

3-тє видання, перероблене та доповнене

Київ НТУУ «КПІ»

2012

1

УДК 347.77 / .78 (075.8)	Гриф надано Міністерством освіти і науки України
ББК 67.304.3я73	(Лист № 1/11-1589 від 11.03.2010 р.)
М59	Рекомендовано Методичною радою Національного
	технічного університету України «Київський
	політехнічний інститут» як навчальний посібник
	для студентів вищих навчальних закладів
	Гриф надано Методичною радою НТУУ «КПІ»
	(протокол № 9 від 24.05.2012 р.)

Рецензенти:

І. Л. Бородін, д-р юр. наук, проф., Міжрегіональна академія управління персоналом

Ю. М. Кузнєцов, д-р техн. наук, проф., заслужений винахідник УРСР,

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

О. Є. Колосов, канд. техн. наук, с.н.с.,

Державне господарське об’єднання «Концерн «Техвоєнсервіс» Міністерства оборони України

Відповідальний редактор Я. М. Корнієнко, д-р техн. наук, проф.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Мікульонок І. О.

М59 Інтелектуальна власність [Електронний ресурс] : навч. посіб. / І. О. Мікульонок. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К. : НТУУ «КПІ», 2012. – 238 c. – Бібліогр.: с. 228.

ISBN 978-966-622-356-5

Викладено основи інтелектуальної власності. Висвітлені питання, пов’язані з охороною об’єктів авторського права та суміжних прав, а також промислової власності, зокрема винаходів і корисних моделей. Розглянуто основні відомості про патентну інформацію й документацію, міжнародну співпрацю у сфері охорони інтелектуальної власності.

Для студентів інженерних спеціальностей вищих навчальних закладів.

	УДК 347.77 / .78 (075.8)
	ББК 67.304.3я73
ISBN 978-966-622-356-5	© І. О. Мікульонок, 2002, 2005, 2010, 2011
	© І. О. Мікульонок, 2012, зі змінами
	2

ПЕРЕДМОВА

Одним з найголовніших показників рівня будь-якого суспільства завжди є увага, яку приділяють у ньому розвитку культури, науки, техніки й технології. Від інтелектуального рівня суспільства й рівня його культурного розвитку в кінцевому підсумку залежить і успіх вирішення проблем, що стоять перед ним. У свою чергу і культура, і наука, і техніка, і технологія можуть ефективно розвиватися тільки за наявностівідповіднихумов, включаючи й правовіпередумови [8].

Далеко не останнє місце у становленні й розвитку високорозвиненого цивілізованого суспільства належить інженерам. Недарма слово інженер походить від латинського «інжéніум»*, що означає «здатність, винахідливість». Саме інженерам, цим «здатним і винахідливим», має дякувати людство за всі ті механізми, машини, споруди й речовини, які використовуються багатьма поколіннями.

Але сучасному інженеру вже недостатньо розробити новий технічний об’єкт, він повинен забезпечити цьому об’єкту належну правову охорону. Уявіть собі, яке розчарування очікує молодого й завзятого творця, коли розроблені ним нові, з його точки зору, пристрої, засоби або речовини не тільки не знайдуть споживача і, відповідно, не принесуть прибутку, але й примусять відшкодувати збитки особам, чиї права були порушені. Така ситуація може раз і назавжди посіяти сумніви в думках спеціаліста щодо свого професіонального рівня, після чого молода та енергійна людина стає непомітним, замкненим у собі виконавцем чужих (іноді й не дуже вдалих) думок.

Отже, сучасний випускник вищого технічного навчального закладу повинен не тільки вміти спроектувати той чи інший об’єкт, але й професійно обґрунтувати вибір конструкції, дій з матеріальними об’єктами та порядок їх виконання в часі, інгредієнтів речовин та їх кількісного складу. Таким чином, стає очевидною необхідність викладення майбутнім інженерам основ знань, пов’язаних із захистом інтелектуальноїі, упершучергу, промисловоївласності.

Конституція України наголошує, що «кожен має право володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності». Тому одне з найважливіших завдань сучасної вищої школи – навчити майбутніх науковців, конструкторів, технологів і виробничників реалізувати це право.

Оскільки попередні видання цього навчального посібника достатньо широко використовуються в навчальному процесі багатьох вищих навчальних закладів, автор звертає увагу, що видання посібника 2008 року, яке повністю повторює друге видання 2005 року (за винятком титульних аркушів) і на момент виходу з друку містить певну частку застарілої інформації, вийшло у світ без відома автора.

* Інженер (фр. ingénieur, від лат. ingenium) – фахівець з повною вищою технічною освітою.

3

1.ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО НА РЕЗУЛЬТАТ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1.Загальні положення

Уширокому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній і промисловій сферах.

Під «власністю» зазвичай розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу матеріальних об’єктів, які й є об’єктами власності. Найважливішою же характеристикою власності є те, що її власник може використовувати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший за законом не може використати цю власність без дозволу її власника. Проте існують принципові відмінності між матеріальними й нематеріальними продуктами інтелектуальної діяльності як об’єктами привласнення.

Матеріальний об’єкт можна мати й утримувати, тобто встановити над ним фізичне панування, що й називають володінням. Володіння будь-яким об’єктом (річчю) є необхідною передумовою користування цим об’єктом і розпоряджатись об’єктом може тільки той, хто ним володіє.

Інтелект (здатність до мислення, раціонального пізнання) безпосередньо не створює матеріальних об’єктів, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об’єктами відносин власності в класичному розумінні. Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки, літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна володіти, проте їх можна використовувати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальним об’єктом.

Отже, інтелектуальна власність як право на результати розумової діяльності людини, є благом нематеріальним, зберігається за його творцями й може використовуватись іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законодавстві. При цьому сам процес інтелектуальної діяльності як такої право на власність зазвичай не регулює. Лише після завершення цієї діяльності внаслідок створення нових результатів у сфері науки, літератури, мистецтва, техніки й технології починають діяти норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об’єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. До того ж об’єктам інтелектуальної власності майнові права не надаються. Будь-який винахід, промисловий зразок тощо – це вирішення проблеми (завдання), яке стає товаром лише тоді, коли воно має споживчу вартість [3].

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на результат інтелектуальної діяльності, подібне до права власності, що

4

має особа, працею якої створено матеріальний об’єкт. Право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд і дає змогу передавати іншим особам (або надавати дозвіл на його використання). За цілим рядом ознак це право може належати до майнових прав і подібне до права власності.

Водночас існують й інші відносини особистісного спрямування, які набувають юридичної чинності відповідно до права авторства. Автор (фізична особа, творчою працею якої створено результат інтелектуальної діяльності) володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть бути відчужені від їх власника внаслідок самої їхньої природи. І якщо у відносинах економічного привласнення визначають «кому дозволено використовувати певний, наприклад, твір промисловим або комерційним чином», то у відносинах особистісного привласнення міститься відповідь на запитання «Хто творець даного твору?».

Майнові й немайнові права взаємопов’язані. Цей зв’язок виявляється в тому, що внаслідок використання об’єктів інтелектуальної власності з’являється майно (матеріальні об’єкти) і право власності на нього.

Інтелектуальну власність за встановленою традицією поділяють на авторське право й промислову власність.

Авторське право закріплює за авторами та іншими творцями інтелектуальної власності певні права, які надають їм можливість дозволяти або забороняти протягом обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів. У широкому розумінні авторське право містить положення про охорону авторського права*, а також охорону суміжних прав (прав, суміжних з авторським правом: прав виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення).

Промислова власність охоплює права на такі об’єкти інтелектуальної власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування та зазначення про походження товарів чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції. При цьому промислову власність розуміють у найширшому значенні й розповсюджують не лише на промисловість, але й на сільське господарство, торгівлю, на всі продукти промислового чи природного походження.

14 липня 1967 р. у столиці Швеції Стокгольмі було підписано Конвенцію, що заснувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ, рис. 1.1) і згідно з якою до інтелектуальної власності належать права на:

1)літературні, художні й наукові твори;

2)виступи виконавців, фонограми й програми ефірного мовлення;

* Авторське право – розділ цивільного права, який регулює правовідносини, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва [2].

5

3)винаходи у всіх галузях людської діяльності;

4)наукові відкриття;

5)промислові зразки;

6)товарні знаки, знаки обслуговування і торгові найменування й позна-

чення;

7)припинення недобросовісної конкуренції

івсі інші права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловості, науковій, літературній або художній галузях*.

Рис. 1.1. Емблема Всесвітньої організації інтелектуальної власності

Види діяльності, зазначені в п. 1, регулюють авторським правом. Права, згадані в п. 2, зазвичай називають «суміжними правами», тобто правами в галузях, суміжних з авторським правом; види діяльності згідно з пп. 3, 5–7 є об’єктами промислової власності. При цьому наукові відкриття (п. 4) не належать жодній з основних сфер інтелектуальної діяльності**.

Перелік конкретних видів виняткових прав, застережених Конвенцією, має приблизний характер і може бути доповнений іншими результатами інте-

лектуальної діяльності. Так, специфічними об’єктами інтелектуальної власно-

сті є сорти рослин, комерційна таємниця та деякі інші.

* Відповідно до Цивільного кодексу України до об’єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать: літературні та художні твори; комп’ютерні програми; компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; наукові відкриття; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; топографії (компонування) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці.

** Женевський договір з міжнародної реєстрації наукових відкриттів (1978 р.) визначає наукові відкриття як «визначення явищ, властивостей або законів матеріального всесвіту, не визнаних раніше і таких, що підлягають перевірці». На сьогодні жоден національний закон або міжнародний договір не надає прав власності на наукові відкриття (реєстрація відкриттів існувала свого часу в колишньому СРСР).

6

1.2. Основні інститути права інтелектуальної власності

Інтелектуальну власність, як уже зазначалося, подано трьома самостійними інститутами, які утворюють відповідно авторське право й суміжні права, право на об’єкти промислової власності і право на специфічні об’єкти інтелектуальної власності.

Авторським правом і суміжними правами регулюють особисті немай-

нові права й майнові права авторів та їхніх правонаступників, пов’язані зі створенням і використанням творів науки, літератури й мистецтва (авторське право), а також права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій ефірного й кабельного мовлення (суміжні права, тобто права, суміжні з авторським правом).

Об’єднання в одному інституті двох зазначених груп правових норм пояснюється тісною взаємозалежністю виникнення й здійснення суміжних прав і прав авторів творів.

Авторське право й суміжні права повинні сприяти створенню умов для заняття творчою працею, забезпечувати правове визнання та охорону досягнутих творчих результатів, закріплення за авторами прав на використання створених ними творів, одержання авторами доходів тощо.

Основними завданнями авторського права й суміжних прав є стимулювання творчої активності авторів творів науки, літератури й мистецтва та створення умов для широкого використання творів у інтересах суспільства, оскільки підвищення рівня охорони прав авторів у жодному разі не повинно перешкоджати використанню їхніх творів з метою освіти або бути перешкодою у прагненні читачів, глядачів або слухачів ознайомитися з ними.

До основних принципів авторського права й суміжних прав належать:

– свобода творчості;

забезпечуючи свободу творчості, авторське право й суміжні права охороняють усі твори науки, літератури й мистецтва незалежно від їх призначення, позитивних чи негативних якостей і способу вираження. З цією метою закон зазвичай не обмежує коло творів, що охороняються, будь-яким переліком. Автори вільні у виборі теми, сюжету, жанру й форми втілення створюваних ними образів, і самостійно вирішують питання щодо випуску свого твору у світ;

– невідчужуваність особистих немайнових прав автора;

особисті немайнові права (право авторства, право на авторське ім’я (тобто право використовувати твори під справжнім іменем автора, під псевдонімом або без імені – анонімно), право на оприлюднення твору, право на захист репутації автора тощо) зберігаються за автором за будь-яких умов;

– принцип свободи авторського договору;

7

правила, що регулюють відносини авторів і користувачів творів, законом жорстко не регламентовані й найчастіше визначаються вільним волевиявленням самих сторін;

– поєднання особистих інтересів автора з інтересами суспільства;

одним з головних питань авторського права й суміжних прав є визначення розумних меж монопольного права автора на використання створеного ним твору. При цьому суспільство рівною мірою зацікавлене як у вільному доступі до створених авторами творів, так і в ефективній охороні створених творів нормами авторського права й суміжних прав.

Промислова власність нерозривно пов’язана з економічними процесами будь-якої держави і є важливим інструментом наукового, технічного, технологічного та економічного розвитку суспільства. Термін «промислова власність» використовують через те, що її об’єкти оцінюють передусім з позиції промислової значущості, економічної ефективності, одержання прибутку під час їх використання у виробничій діяльності.

Право на об’єкти промислової власності (патентне право) регулює майнові й пов’язані з ними немайнові відносини, які виникають у зв’язку зі створенням і використанням винаходів, корисних моделей і промислових зразків, які, як і твори науки, літератури й мистецтва є результатом інтелектуальної діяльності людини. Але, якщо у творах науки, літератури й мистецтва основний предмет правової охорони – художня форма й мова, які визначають їх оригінальність, то в об’єктах патентного права цінність полягає в змісті технічних рішень.

До основних принципів патентного права належать:

–надання правової охорони лише тим розробкам, які в офіційному порядку визнані патентоздатними винаходами, корисними моделями й промисловими зразками;

дотримання всіх формальностей, пов’язаних з офіційним визнанням патентоздатності розробки, є обов’язкова умова правової охорони;

–визнання за власником патенту виняткового права на використання запатентованого об’єкта;

тільки власник патенту може виготовляти, застосовувати, ввозити, продавати або іншим чином вводити в обіг запатентований об’єкт промислової власності;

–надання охорони передусім справжнім авторам об’єктів промислової власності;

можливість отримати патент і стати його власником надається, у першу чергу, саме авторам технічного рішення. Якщо треба подати заявку на видачу патенту особі, яка не є автором об’єкта промислової власності, ця особа має надати докази, які підтверджують її право на подання заявки. При цьому за ав-

8

торами в будь-якому разі визнають особисті немайнові права на створені ними об’єкти промислової власності, які є безстроковими й невідчужуваними;

– дотримання розумного балансу інтересів власника патенту та інтересів суспільства;

цей баланс інтересів відображають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані суспільними потребами (наприклад, разове виготовлення ліків в аптеках за рецептами лікаря, проведення наукового експерименту, використання запатентованих технічних рішень за надзвичайних обставин (катастрофа, епідемія тощо) та ін.).

Важливим елементом економіки є індивідуалізація підприємців, а також виготовлюваної ними продукції, виконуваних робіт і послуг. З цією метою застосовують такі об’єкти промислової власності як знаки для товарів і послуг (товарні знаки й знаки обслуговування), фірмові найменування, зазначення походження товарів. Крім цього, охорона інтересів власників виняткових прав на ці об’єкти ґрунтується на інших принципах, ніж охорона прав власників патентів. Закон не розглядає ці об’єкти як результати безпосередньо творчої діяльності й не визначає за їхніми конкретними авторами якихось особистих прав.

До специфічних об’єктів інтелектуальної власності, які теж є резуль-

татом творчої діяльності людини, зазвичай належать комп’ютерні програми і компіляції, або бази даних (у ряді країн, в тому числі і в Україні, їх відносять до об’єктів авторського права), сорти рослин, комерційна таємниця (секрети виробництва, ноу-хау), раціоналізаторські пропозиції та ін*.

В Україні правову охорону надають усім об’єктам авторського права й суміжних прав, а з об’єктів промислової і специфічної власності – винаходам, корисним моделям, промисловим зразкам, знакам для товарів і послуг, зазначенням походження товарів, топографіям (компонуванню) інтегральних мікросхем, захисту від недобросовісної конкуренції (правові засади захисту підприємців і споживачів від недобросовісної конкуренції визначаються в першу чергу Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції»), сортам рослин.

* У ряді країн деякі з наведених об’єктів належать до об’єктів промислової власності.

9