ВСТУП

Національне відродження України, становлення суверенної, де­мократичної, правової, соціальної держави та формування громадянського суспільства зумовили гостру необхідність рішучого подолання соціологічної неосвіченості, створення й розвитку відносно самостійної галузі знань в Україні — сучасної науки про су- спільство — соціології.

Невипадково на початку 90-х років XX ст. виникла проблема визначення предмета соціології, її методів та функцій. Вчені-су­спільствознавці України певною мірою вирішили цю проблему, розробивши навчальні програми, фундаментальні підручники та навчально-методичні посібники з соціології. Однак, прорив у громадській, суспільній свідомості на користь соціології відбувся в середині 90-х років, коли соціологія прийшла у вищі навчальні заклади та утвердилась як одна із самостійних галузей знань і нор­мативна навчальна дисципліна.

Поступово створювалися можливості збагачування уявлень про соціологію як науку про суспільство, суспільні відносини та соціальні процеси, про закономірності й випадковості їхнього розвитку. В основному вирішена гостра проблема створення сучасних підручників і навчальних посібників, що допомагають пізнавати соціологічні теорії та соціальну практику.

Позитивним є дедалі більш ґрунтовне використання зарубіжних і вітчизняних теоретичних здобутків, особливо соціологічних концепцій Г. С. Сковороди, М. П. Драгоманова, М. С. Грушевського та інших видатних українських, а також зарубіжних учених.

Заслуговують на особливу увагу підручник «Соціологія» (Київ—Харків, 1998), підготовлений колективом авторів за за- гальною редакцією професорів В. П. Андрущенка та М. І. Гор­лача, а також розроблений ученими Київського національного університету ім. Тараса Шевченка підручник «Соціологія», які є реальним прикладом копіткої науково-дослідницької, методологічної і методичної праці педагогів вищої школи України.

Проте ці та інші підручники і посібники інколи перевантажені інформацією, в них відсутня наочність основного змісту фундаментальних проблем та шляхів їх розв’язання.

Саме це зумовило доцільність розробки і публікації даного навчального посібника. В ньому містяться наукові визначення основних соціальних явищ і процесів, пропонуються структурно-логічні схеми, таблиці, запитання для самоконтролю, завдання до іспиту (заліку), короткий словник основних термінів соціології, рекомендована література.

Автор виходив з того, що майбутнім спеціалістам в економічній та соціальній сферах життєдіяльності суспільства потрібно не лише засвоїти певний обсяг знань з соціології, а й виробити навики оперативної та правильної орієнтації у складній, динамічній соціально-економічній ситуації, сформувати і розвивати свої здіб­ності, активно і творчо вирішувати складні соціально-економічні проблеми.

У визначеннях, схемах і таблицях посібника в логічній послідов­ності подані всі 10 тем курсу «Соціологія», що вивчається студен­тами Київського національного економічного університету.

Автор рекомендує використовувати даний посібник творчо, з обов’язковим урахуванням специфіки кожного факультету й окремих спеціальностей, обсягу аудиторного часу на вивчення кожної теми та рівня підготовки й можливостей студентів.

При написанні посібника використані матеріали, підготовлені викладачами кафедри політології і соціології Київського національного економічного університету, Київського, Харківського університетів, Московського юридичного університету та інших навчальних закладів України та Росії.

Посібник у повному обсязі записаний на дискету, якою можна користуватися в комп’ютерних класах та при дистанційному методі навчання.

Тема 1 соціологія — наука про суспільство

У сучасних умовах знання про суспільство, сутність, закономірності та випадковості його розвитку, функціонування та удосконалення набувають особливого значення. Це зумовлено передусім тим, що людство вступило в  століття в умовах величезних за масштабами та ґрунтовністю перетворень, які вимагають глибоких і всебічних знань суті й змісту відносин людини та природи, взаємодії людини й суспільства, взаємозв’язку та взаємо­відповідальності людини та держави, закономірностей і випад­ковостей розвитку суспільства, функціонування соціальних інститутів, причин соціальних конфліктів і шляхів їх подолання та багато інших проблем суспільного життя.

Соціологія, як відносно самостійна галузь знань, — одне із найважливіших досягнень людського розуму, забезпечує наукове пізнання суспільних відносин, суспільної діяльності, актуальних проблем повсякденного життя людини й суспільства, функціонування соціальних спільностей та соціальних інститутів, форм і методів організації та здійснення соціального управління, оновлення його засобів та механізмів. Без наукових соціологічних знань, без сучасних соціологічних досліджень практично неможливо здійснювати ефективне соціальне управління.

1.1. Поняття соціології, її предмет, об’єкт і методи

Поняття «соціологія» походить від лат. societas (суспільство) і грецького logos (слово, вчення) й означає вчення про суспільство.

Таким чином, соціологія — це наука про суспільство як єдину соціальну систему. Вона вивчає закономірності й випадкові чинники виникнення, становлення, функціонування й розвитку суспільства, його структуру та організацію, поведінку людей у суспільстві.

Уперше поняття «соціологія» було введене в обіг французьким філософом Огюстом Контом (1798—1867), який вже в 30-х роках  ст. визначав соціологію як загальну науку про структуру суспільства, його розвиток, ототожнював соціологію з суспільствознавством, вважав, що соціологія має ґрунтуватися на позитивних фактах, а не на пустих міркуваннях, та будуватися за прикладом природничих наук. Саме тому соціологія О. Конта отримала назву «позитивізм», тобто «точна наука», що діє за зразком природничих, «позитивних» наук. Інші соціологічні теорії та концепції, які виходили з того, що науки про природу — це одне, а науки про суспільство — зовсім інше, були названі «антипозитивізмом», або «розуміючою соціологією», засновником якої був М. Вебер (1864—1920).

Аналіз показує, що соціологія, будучи наукою про реальні, конкретні соціальні явища й процеси, не обмежується цим, а розкриває соціальну взаємодію — процес взаємного впливу спільної діяльності, оскільки суспільство — це і є соціальна взаємодія, а складні взаємодії соціального, особливого й одиничного є, по суті, соціальними механізмами.

Виходячи з цього, треба використовувати всі наукові положення й висновки як позитивізму, так і антипозитивізму, тобто «розуміючої соціології», та сучасних соціальних теорій, концепцій і парадигм.

Сучасна соціологія — це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об’єкт і предмет, місце і роль у суспільному житті й соціальному розвиткові, однак більшість учених-соціологів погоджуються з тим, що об’єктом соціології як науки є соціальна реальність, тобто реальне суспільне життя, суспільство як цілісний організм, що його вивчають і інші науки — філософія, історія, політологія, економічна теорія, етнографія, право тощо. Отже, об’єкт «соціальна реальність» вивчається багатьма науками, але кожна з них має свій предмет вивчення — це певні сторони, аспекти, зв’язки, закономірності, випадковості становлення й розвитку будь-якого суспільства.

З огляду на це можна зробити висновок, що предметом соціології як науки є соціальні відносини, закономірності та випадкові чинники їх становлення і розвитку, соціальні спільності, явища, процеси й механізми їх взаємодії (див. схему 1).

Зазначимо, що на сьогодні практично в жодному підручнику чи навчальному посібнику у визначення предмета соціології не включені випадкові чинники становлення, розвитку і функціонування соціальних відносин, чим збіднюється зміст предмета цієї науки, оскільки реальне суспільне життя наповнене випадковими, такими, що самовиникають, самоорганізуються, самоуправляються, явищами, які вивчаються новітньою наукою — синер­гетикою.

Схема 1

У даному посібнику аналізуються не тільки закономірності, а й випадковості становлення та розвитку соціальних відносин і со­ціальної взаємодії суб’єктів соціального життя.

Предмет соціології — це те, на що спрямовані соціологічні дос­лідницькі дії та результат соціологічних досліджень, тобто вся сукуп­ність властивостей, зв’язків і відносин, які мають назву «соціальні».

Соціальне — це сукупність тих чи інших властивостей, особливостей суспільних відносин, інтегрованих індивідами або спільностями в процесі спільної діяльності в конкретних умовах, що виявляється у їхніх взаємовідносинах, у ставленні їх до свого становища в суспільстві, до явищ та процесів суспільного життя.

Таким чином, предметом соціології є істотні властивості, зв’язки й відношення об’єкта дослідження як цілісного соціального організму, пізнання яких необхідне для вирішення теоретичних та практичних проблем функціонування й розвитку соціальної сфери суспільства.

Соціологія — це не просто сукупність теорій суспільства, а органічна єдність теорії особи й теорії соціальних спільностей, теорії соціальної структури та соціальних процесів, теорії соціальних інститутів (економіки, політики, сім’ї, культури, освіти, науки тощо), соціальних і суспільних відносин.

Соціологія використовує дві основні групи методів: перша група — загальнонаукові методи, до яких належать діалектика, синергетика, історизм, і друга група — специфічні методи соціології, до яких належать спостереження, опитування (усне, анкетне, інтерв’ю), експеримент, моделювання, соціометрія, аналіз документів та інші (див. схему 2).

Схема 2

Методи в соціології — це спосіб здобуття, побудови та обґрун­тування соціологічних знань, сукупність прийомів, процедур, операцій емпіричного, досвідного та теоретичного пізнання соціальної реальності.

Під час вивчення та аналізу соціальних відносин, явищ і процесів, закономірностей та випадковостей соціального життя суспільства використовуються зазвичай усі загальнонаукові й специфічні методи соціології. Однак кожне конкретне соціальне яви­ще або процес для свого вивчення та аналізу вимагають використання переважно тих методів, які забезпечують найбільш глибоке та повне наукове їх обґрунтування й пояснення.