Тема 1. Основи сталого розвитку суспільства.

Мета: охарактеризувати сутність поняття «Сталий розвиток суспільства», розглянути основні принципи та передумови сталого розвитку, визначити показники (індикатори), що дозволяють оцінити ефективність дій влади і громади з реалізації сталого розвитку, проаналізувати вплив глобалізації на сучасний світ.

План

1. Концепція сталого розвитку.

2. Поняття сталого аграрного та сільського розвитку

3. Глобалізація.

4. Глобальні проблеми сучасності.

Література: 5 с.5-26; 11 с.7-31; 14 с.5-29.

1. Концепція сталого розвитку.

Це сучасна концепція, що грунтується на принципах взаємодії суспільства і природи та передбачає гармонізацію економічного й соціального розвитку та збереження довкілля.

Сталий розвиток - це такий розвиток суспільства, який задовольняє потреби нинішніх поколінь і не ставить під загрозу можливості наступних поколінь задовольняти свої потреби» («Наше спільне майбутнє», звіт Комісії ООН під керівництвом Гро Харлем Брутланд, 1987 р.).

Сталий розвиток має бути:

1. Соціально сприятливим, тобто задовольняти рівною мірою культурні, матеріальні і духовні потреби суспільства.

2. Економічно спроможним, тобто здатним оплачувати своє функціонування (витрати покриваються прибутком).

3. Екологічно стійким, тобто здатним підтримувати довготривалу життєздатність екосистем.

Складові поняття «сталий розвиток»:

Економіка:

• розумне поєднання всіх форм власності в народному господарстві;

• цивілізована товарно-ринкова економіка;

• демонополізація і вільна конкуренція виробників і споживачів;

• виробництво сільськогосподарської та промислової продукції, культурних благ у достатній кількості для забезпечення основних життєвих потреб усіх жителів планети.

Навколишнє природне середовище:

• забезпечення взаємодії суспільства і природи, людини і біосфери, поновлення відносної гармонії між ними;

• збереження екологічних можливостей економічного зростання для наступних поколінь;

• розроблення і практична реалізація методів ефективного використання природних ресурсів;

• забезпечення екологічної безпеки розвитку.

• широкий розвиток біотехнологій і впровадження маловідходних технологій;

• поступовий перехід до альтернативної енергетики;

• удосконалення методів захисту довкілля;

• екологічна освіта молоді.

Соціум:

• ліквідація голоду злиденності і безробітті;

• турбота про дітей, людей похилого віку, хворих і калік;

• виховання і освіта дітей та підлітків;

• розвиток широкої мережі професійних середніх і вищих навчальних закладів.

Політика і право:

• розвиток сучасної демократії;

• соціальна справедливість;

• забезпечення свободи і рівноправності всіх людей перед законом та ін;

Міжнародні відносини:

• попередження нової світової війни та регіональних конфліктів;

• забезпечення партнерства всіх країн та народів у промисловості, с/г, культурі й науці на основі рівноправного співробітництва;

• надання всебічної допомоги слаборозвинутим країнам.

Інформація:

• високий рівень розвитку науки і техніки і втілення їх досягнень в практику;

• розвиток народної освіти й засобів масової інформації, їх правдивість;

• компютерізація і інформатизація народного господарства та культури;

• масове використання електронних засобів для пропаганди успіхів стратегій сталого розвитку.

Головними умовами реалізації сталого розвитку можна визначити такі:

• усвідомлення наявності загрози сталому розвитку;

• формування глобальних, національних, місцевих стратегій сталого розвитку за умов економічного зростання та забезпечення основних потреб людей;

• суттєве зменшення споживання ресурсів;

• винайдення джерел фінансування економічних, екологічних, соціальних, політичних та інших перетворень, особливо для країн, що розвиваються;

• створення нормативно-правової та інституційної бази сталого розвитку;

• створення та удосконалення національних та міжнародних систем моні­торингу щодо ефективності реалізованих заходів та корегування програм розвитку;

• розгортання масової соціальної мобілізації на користь програм сталого розвитку;

• забезпечення наукового опра­цювання проблем та практичних дій щодо реалізації концепції сталого розвитку.

Контроль, моніторинг досягнення цілей сталого розвитку, оцінка ефектив­ності використаних засобів та інструментів вимагають розробки відповідних критеріїв і показників - індикаторів сталого розвитку. Комплекс таких індика­торів відіграє ключову роль в діагностиці стану складної системи «природа- економіка-людина» і відкриває можливості корекції цього стану на основі розробки відповідних програм.

Індикатори сталого розвитку (лат. indicator - показник) - це певні, доступні для спостереження та вимірювання, характеристики, нормативи і умови, які дозволяють робити висновки про стан та зміни сталого розвитку.

Навіщо потрібні індикатори?

а). Індикатори використовуються для обґрунтування рішення, яке приймається на основі кількісної оцінки та спрощення.

б). Індикатори допомагають інтерпретувати (пояснювати) зміни.

в). Використання індикаторів допомагає виявити недоліки у природокористуванні та розвитку.

г). Індикатори дозволяють полегшити доступ до інформації для різних категорій споживачів.

д). Індикатори полегшують обмін науково-технічною інформацією.

Індикатори встановлюються в залежності від пріоритетів та завдань сталого розвитку для окремо взятої території, їх поділяють на еко­номічні, соціальні, екологічні та інституціональні.

Приклади індикаторів сталого розвитку

Економічні індикатори:

• темпи зростання внутрішнього валового продукту (ВВП);

• зміна характеристик споживання;

• доступ до використання природних ресурсів;

• частка екологічно чистих технологій в загальному обсязі техно­логій;

співвідношення кількості продуктів, товарів, послуг, вироблених чи здійснених із заощадженням природних ресурсів, до загальної їх чи­сельності;

• співвідношення кількості продуктів, товарів, послуг, вироблених чи здійснених із заощадженням енергії чи використанням альтернатив­них джерел енергії, до загальної їх чисельності та ін.

Соціальні індикатори:

• середня тривалість життя людей;

• співвідношення середньої та мінімальної заробітних плат;

• чисельність населення, яке проживає в екологічно небезпечних умовах;

• темпи зростання зайнятості населення;

• зниження рівня дитячої смертності;

• доступ до послуг у сфері санітарії;

• доступ до інформації;

• захист і поліпшення здоров'я людей.

• середній рівень освіти дорослого населення, питома вага людей з вищою освітою ін.

Екологічні індикатори:

(здебільшого розраховуються на одного мешканця):

• споживання водних ресурсів, в тому числі чистої питної води;

• обсяги стічних вод та ефективність їх очищення;

• площа заповідних територій;

• площа природно-рекреаційних територій,

• кількість лісових угідь та темпи зростання заліснення;

• обсяги викидів в атмосферу, в тому числі від транспортних засобів;

• обсяги побутових відходів, в тому числі частка обсягу побутових відходів, що утилізуються;

• обсяги радіоактивних відходів;

• обсяги хімічних та інших небезпечних відходів, в т.ч. непридатних та заборонених до використання пестицидів;

• кількість господарств, які запроваджують практику сталого сільського господарства;

• кількість господарств, які запроваджують органічне землеробство ін. Інституційні індикатори:

• наявність законодавчої бази з питань сталого розвитку (концепція, стратегія, плани: загальнодержавний, регіональні, місцеві);

• наявність державних та місцевих органів, що здійснюють управ­ління з впровадження сталого розвитку;

• витрати на утримання органів державного управління;

• витрати на утримання органів місцевого самоврядування;

• індекс ефективності державного управління;

• участь громадськості в обговоренні та прийнятті рішень ін.

Моніторинг індикаторів сталого розвитку - це контроль за зміною вибраних індикаторів сталого розвитку. Порівнюючи індикатори за певний проміжок часу, можна оцінити ефективність дій влади і громади з реалізації сталого розвитку.

Дані моніторингу можуть слугувати для коригування пріоритетів та завдань сталого розвитку, а також методів впровадження.