Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Ответы на экономику 1-49.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
02.03.2016
Размер:
169.48 Кб
Скачать

  1. Зародження економічних ідей та їх основні представники

Виникнення і розвитокеконом.теорії. основнісучасні напрямки економ.думки

Філософи Старод.Греції – Платон, Арістотель та ін.. досліджували проблеми економ.теорії такі як: вартість, ціна, гроші, податки, оренда. Встановлення економічної системи породило потребу в усвідомленні основних принципів механізму її функціонування і виділенні економ.знань, що відокремлюються від більш узагальнених уявлень про суспільний ровиток.

Основні етапи розвитку економ.теорії:

- Меркантилізм (15-17 ст.) – визначення закономірностей у грошовому обороті й торгівлі ( Ман, Батист Кольбер);

- Школа фізіократів (18 ст.) – «влада природи», фізіократи переносили акцент досліджень на виробництво(Ф.Кєне, АннТюрго);

- Англійська класична політекономія (18 ст.) – зосереджували увагу на аналізі відносин у сфері вир-ва (А.Сміт, Д.Рікадо);

- Марксизм (19 ст.) – було сформовано вчення про сусп..-економ. формації, її склад та елементи (К.Маркс, Ф.Енгельс);

- Маржиналізм (др.. пол.. 19 ст.) – економ. аналіз переважно з позиції психології окремого суб’єкта(К.Менгер, Ф.Візер, Є.Бем-Баверк)

Економічна теорія як наука пройшла довгий шлях розвитку . Економічна думка зародилася в далекій давнині. Спочатку економічні погляди не виділяли у спеціальну галузь знань, вони були складовою єдиної неподільної науки. Разом з розвитком людського суспільства, матеріального виробництва поступово набувалися досвід і вміння виготовлення різних видів продукції. Ці знання зберігалися та передавалися від покоління до покоління у вигляді навичок, звичаїв, заповідей та правил поведінки.

Мислителі Стародавньої Греції та Стародавнього Риму намагалися визначити принципи й методи організації управління господарством рабовласників. Вчення про його організацію називали економією, а вчення про управління державою — політикою. Наприклад, Ксенофонт (430—355 до н.е.) у своїй праці "Економікос" визначав економію як науку про збагачення господарства. Він високо оцінював гроші як концентроване багатство і засіб обігу.

Філософ Платон (427— 347 до н.е.) у своїх творах висунув концепцію про ідеальну державу, в якій існує єдність інтересів усіх станів.

Вершиною економічної думки Стародавньої Греції були твори Арістотеля (384 — 322 до н.е.). Своє економічне вчення він розвивав виходячи з передумови, що рабство є природним явищем і завжди має бути основою суспільного виробництва.

Оскільки в Стародавній Греції існувало товарне виробництво, Арістотель досліджував товарно-грошові відносини і зробив це досконаліше, ніж інші античні мислителі. Він розрізняв простий товарообіг та обіг грошей, рух грошей як засобу обігу та їх рух як грошового капіталу. Вперше у світовій літературі він вказав на відмінності між споживною вартістю та вартістю товару. За грошима Арістотель визнавав лише дві функції — міри вартості та засобу обігу.

Арістотель поділяв багатство на два види: 1) як сукупність споживних вартостей; 2) як нагромадження грошей, золота та срібла. Перший вид багатства він вважав природним, оскільки воно створюється у процесі виробничої діяльності людей. Другий вид багатства він назвав протиприродним, тому що воно виникає у процесі обігу. Відповідно до цього науку про багатство він поділяв на дві частини: економіку і хрематистику, тобто вміння "робити" гроші.

Значним внеском у розвиток економічного знання було римське право приватної власності, яке стало класичним для всієї історії і відіграло важливу роль у подальшому розвиткові економічних відносин.

У середні віки, коли в усіх сферах життя панувала релігія, економічні ідеї розвивалися у межах церковних вчень під впливом політичних теорій та фантазій раннього утопічного соціалізму.

У цей період переважали феодальні економічні відносини. Вони характеризувалися наявністю двох основних класів — феодалів і селян. Тому економічні вчення представників класу феодалів були спрямовані на узурпацію селянських земель і виправдання феодальної організації господарства. Представники ж селянства обґрунтовували необхідність ліквідації поміщицького землеволодіння та передачі землі селянам.

2. Економічні категорії - абстрактні, логічні, теоретичні поняття, які в узагальненому вигляді виражають родові ознаки певних економічних явищ і процесів. Наприклад: товар, власність, капітал, прибуток, ринок, попит, заробітна плата, робоча сила та ін.

Економічні закони відображають найсуттєвіші, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові взаємозв'язки і взаємозалежності економічних процесів і явищ. Закони виражають сутність економічних відносин.

3. Структура методів економ.теорії

Специфічні:

- аналіз і синтез: аналіз – метод пізнання, який полягає в розд.цілого на складові частини; синтез – це метод, який полягаєт в поєднанні окремих частин в одне ціле.

- індукція та дедукція – індукція – бузується на умовиводі від окремого до загального; дедукція – базується на умовиводі від загального до одиничного.

- аналогія – базується на перенесенні одного чи декількох властивостей з відомого явища на невідоме.

- гіпотеза – базується на висуненні науково-обгрунтованих пропозицій.

- докази – обґрунтування істинності однієї думки за допомоги інших.

Загальнонаукові:

  • діалектичний

  • наукової абстракції

  • системний підхід

Економічні моделі та експерименти:

- експериментальні

- економіко-математичне моделювання

Метод кількісного і якісного аналізу

Функції економ теорії та її місце в сис-мі економ наук

Функції: теоретико-пізнавальна, методологічна, практична, ідеологічна, господарська, прогностична, виховна.

Економ теор одночасно входить в дві сис-ми наук, що має принципове значення для розуміння її ролі та функцій. Вона становить невід’ємну складову вчення про сус-во. Вчення про економіку, як осн сусп. розвитку становить головну частину сус-ва. Вона входить у сис-му економ наук. Вона є фундаментальною наукою, теоретичною основою всіх економ наук. Вона є фундаментальною наукою, теоретичною основою всіх економ наук.

4.

Метод - це сукупність принципів побудови, форм і способів наукового пізнання. Усі методи економічного дослідження поділяються на загальнонаукові та конкретно-економічні. До загальнонаукових відносяться такі елементи, як наукові абстракції, аналіз і синтез, індукція та дедукція, історичне і логічне, математичні методи і моделі.

Економічні   явища  і   процеси,   як   правило,  дуже  складні, розвиваються під впливом великої кількості факторів, тому для їх дослідження намагаються виділити головне, тобто якусь особливість, ознаку або відношення, а при цьому навмисне відволікаються від несуттєвого, другорядного, випадкового. Такий спосіб дослідження називається науковим абстрагуванням. Його суть - у звільненні наших уявлень про предмет дослідження від часткового, нетипового, короткочасного,   а  знаходження   в   них  суттєвого,   постійного, типового.     Абстрагування використовується  для  аналізу  окремих  явищ  і  процесів,  але обов'язково доповнюється аналізом усіх сторін економічної системи. Тому поряд з ним використовуєтьсяаналізяк спосіб дослідження, при якому складний економічний процес або система поділяється на складові частини, елементи, підсистеми і всі вони досліджуються окремо, ісинтез - спосіб дослідження, пов'язаний із об'єднанням окремих складових частин, елементів, підсистем в єдину систему, яка і є предметом дослідження. Він допомагає визначити економічні закони  і  закономірності,  сформулювати  принципи  і  концепції економічного розвитку.

Отже, в економічному дослідженні потрібно виходити з аналізу фактів,  емпіричних даних, застосовуючи  при цьому  спеціальні методи дослідження, формулювати принципи, закономірності, теорії, необхідні  для  розробки  правильної  економічної  політики,  для розв'язання нагальних економічних потреб суспільства.

Тому важливим підходом до їх аналізу є поєднання історичного і логічного способів дослідження.Особливо актуальним використання цього методу є економічній науці сучасного періоду, яка намагається вивчати досвід інших країн на шляху переходу економіки від командно-адміністративної до ринкової системи господарювання. Починаючи з 60-х років XX ст., у світовій економічній науці дуже широко використовуютьсяматематичні методи і моделі 

До конкретно-економічних методів економічного дослідження відносяться: альтернативний аналіз, граничний аналіз, методи абсолютних та порівняльних переваг, аналіз еластичності, табличне, графічне, аналітичне моделювання, оптимізація та визначення рівноваги.

Обмеженість   економічних   ресурсів   зумовлює   необхідність вибору найефективнішого варіанту їх використання. Методи абсолютних і порівняльних переваг дають змогу відповісти на питання, що і як вигідніше виробляти, на яких видах продукції слід спеціалізуватись і за допомогою якої технології її потрібно виробляти.

5. Діяльність – це специфічна для людини форма активності, що спрямована на доцільну трансформацію навколишнього середовища. Ціль діяльності визначається потребами індивіда та суспільства. Будь-яка діяльність складається як мінімум, з трьох компонентів: цілі, процесу та результату.Ек. діяльність – сукупність дій на різних рівнях господарювання, в результаті яких люди задовольняють свої потреби завдяки виробництву та обміну матеріальними благами та послугами.Основні види економічної діяльності:сільське господарство, лісове господарство, рибальство;промисловість;будівництво; діяльність транспорту та зв’язку;торгівля;фінансова діяльність; операції з нерухомим майном;державне управління; освіта; охорона здоров’я;послуги; діяльність у сфері культури та спорту тощо.Що є спільного між всіма цими видами? Це, по-перше, те, що діяльність будь-якої компанії у будь-якій сфері спрямована на досягнення основної мети бізнесу – отримання прибутків та управління і мінімізацію витрат. По-друге, це наявність сукупності дій робітників з використ.м засобів праці, що необхідні для „перетворення” ресурсів в готову продукцію. Тобто мова йде про виробничу діяльність.Виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей. Виробнича діяльність поділяється на науково-дослідну, проектно-конструкторську,інноваційну,інвестиційну та торговельно-маркетингову діяльність.Наукова діяльність – інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використ. нових знань.Проектно-конструкторська діяльність – своєрідний перехід від лабораторних умов до експериментального вир-тва, через створення (модернізацію) зразків і технологій, що можуть бути передані після відповідних випробувань у серійне виробництво чи безпосередньо споживачу.Інвестиційна діяльність — це сукупність цілеспрямованих дій по вкладанню грошових коштів та інших цінностей в проекти, а також забезпечення віддачі вкладів.Інноваційна діяльність – це взаємозалежна та узгоджена послідовність дій, що допускає використ. проміжних і кінцевих результатів науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт для втілення їх у новому чи удосконаленому товарі за допомогою технологічного процесу виготовлення продукції. Торговельно-маркетингова діяльність – це процес планування і втілення замислу ціноутворення, просування і реалізації ідей, товарів, послуг шляхом обміну, що задовольняє цілі окремих осіб і організацій.

6. Обмеженість ресурсів - недостатня кількість у розпорядженні людей наявних природних і трудових ресурсів, основного капіталу для виробництва благ, здатних задовольнити потреби людини й суспільства.

7. Суспільне виробництво — сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер:матеріальне;нематеріальне.

Результативність суспільного виробництва. Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всьо­го працездатного населення країни є сукупний суспіль­ний продукт (ССП).

Сукупний суспільний продукт — сукупність матеріальних і нема­теріальних благ, створених у межах національної економіки.

ССП визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає проміжна продукція (товари і послуги, які проходять не-

одноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача), що спричи­няє появу повторного рахунку.Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка виражає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці.

8. Власність у побутовому, життєвому розумінні— це будь-яка річ, добро, яким ми володіємо. Власність— це не річ і не відносини людини та речі, а відносини між людьми з приводу речі, а точніше — з приводу особливої форми привласнення речі. Структуру власності можна зобразити схематично (рис. 3).Як бачимо власність — це відносини між суб'єктами, опосередковані об'єктом. Як об'єкт можуть виступати: ресурси, речі, добро, продукт, товар, гроші, капітал, послуги, знання, інформація, здібності людини та ін. Характер об'єкта обумовлює спосіб його використання і багато в чому визначає особливості взаємовідносин між суб'єктами

Наприклад, привласнення землі має специфіку порівняно з володінням споживчим майном (одягом, автомобілем та ін.). А власність на капітал відтворює особливі економічні, соціальні та політичні відносини. Власність можна зрозуміти через її економічний та правовий зміст. Перш за все власність має об'єктивний характер, тобто незалежний від свідомості людей. Це означає, що користування, володіння, розпорядження речами залежать від певного рівня розвитку продуктивних сил суспільства і не можуть бути змінені у разі бажання людей чи держави. Це наочно виявилося за часів радянської економіки, коли суспільна власність була запроваджена директивними засобами, що зумовило її економічну неефективність. Економічний зміст власності відтворюється через всю систему економічних відносин і визначає характер виробництва, розподілу, обміну та споживання. Економічні відносини власності дають людям та їх об'єднанням можливість задовольнити за допомогою конкретного об'єкта власності певні потреби, реалізувати свої інтереси. Економічний зміст власності набуває правової форми, внаслідок чого створюється єдиний економі ко-правовий альянс відносин, який у реальній дійсності неможливо роз'єднати. Тому власність є категорією як економіки, так і права. Економічній зміст власності реалізується через право власності. Нині існує дві основні точки зору на право власності.

9.Існує два типивласності: приватна і суспільна. Приватна власність– це такі відносини власності, коли суб'єктом власності є одна особа.Приватна власність існує в двох видах:проста приватна власність  і капіталістична приватна власність. Проста приватна власністьіснує, коли сам власник є безпосереднім виробником, тобто відсутній факт найму робочої сили.Капіталістична приватна власністьіснує в випадку найму робочої сили.Основні форми приватної власності: одноосібне приватне підприємство, одноосібне фермерське господарство та історичні форми власності: рабовласницьке, феодальне господарства, прості виробничі форми капіталістичної суспільної формації. Суспільна власність –це такі відносини власності, при яких суб'єктом власності є група осіб або держава.Суспільна власність існує в двох видах:колективна і державна.Колективна власністьпередбачає існування групи власників. Найвідоміші форми колективної власності: партнерство, кооператив, господарське товариство, акціонерне підприємство, громадська організація, корпорація.Державна власність( суб'єктом власності є органи державного управління) існує в двох формах: загальнодержавна і муніципальна (або комунальна).  Загальнодержавну власність представляють органи центральної державної влади : Верховна Рада, Кабінет Міністрів, міністерства і відомства.Муніципальну власність представляють органи держаної влади місцевого підпорядкування: селищні, міські, районні представництва державної влади.Приватна і державна власність можуть бути змінені певним способом, закріпленим чинним законодавством  країни.

10. Три основних проблеми економічної теорії як науки: що, як і для кого виробляти. Закон обмеженості товарів та послуг говорить, що потреби завжди перевищуватимуть можливості суспільства задовольнити їх. Повного достатку ресурсів не буде ніколи. Таким чином, завжди необхідно робити вибір.Першим рішенням, яке доводиться приймати, є відповідь на запитання "ЩО?" Які саме товари та послуги повинно виробляти суспільство за умови обмеженості ресурсів? Чи повинно воно виробляти вантажівки або автобуси; кукурудзу або пшеницю; гармати або олію і т.д.? Повинна держава виробити більше зброї чи розвивати систему автомагістралей? Повинні міста витрачати більше коштів на шкільну освіту чи утримувати більше міліціонерів? Вирішуючи, що виробляти, суспільство усвідомлює, які саме потреби будуть задоволені насамперед. Таким чином, "ЩО?" означає: які товари та послуги треба виробляти.Коли суспільство приймає рішення, що саме воно збирається виробляти, то насамперед необхідно знати,ЯКце зробити. Яка комбінація земельних, трудових і капітальних ресурсів буде використана для виготовлення автомобілів, вантажівок, кукурудзи, пшениці, комп'ютерів, яких потребують люди? Товари та послуги не виробляються за якимись встановленими рецептами. Складальна лінія може використовувати більше промислових роботів і менше людей; фермери можуть використовувати більше комбайнів і наймати менше робітників для збирання врожаю; будівельники можуть використовувати для облаштування будинків дерево, червону або білу цеглу чи пластик. Уряд може забезпечувати безпеку держави за допомогою міжконтинентальних ракет земного базування або встановлених на підводному човні, протиракетної зброї в космосі або звичайної зброї. Суспільство не повинно бути байдужим до вирішення проблеми ЯК виробляти. Мабуть, суспільство побажає використовувати свої ресурси якомога ефективніше, щоб одержати найбільшу віддачу від них. Таким чином, відповідь на питання "ЯК?" указує на засіб комбінування ресурсів для виробництва продукції.Економічна система - це сукупність взаємопов'язаних і відповідним чином упорядкованих елементів економіки, що утворюють певну цілісність, економічну структуру суспільства, яка має загальну мету.Відомий американський економіст П. Самуельсон визначає будь-яку економічну систему, незалежно від її соціально-економічної форми, як таку, що має відповідати на три запитання: Що? Як? Для кого? (рис. 3.3).