11. Традиційна економічна система
Традиційна (самодостатня) економіка ґрунтувалась на традиціях, звичаєвому праві, обрядах, які віками визначали виробничу та інші види діяльності людей. Саме ці обставини визначали, що виробляти, як розподіляти та споживати. Такі економічні системи дуже неохоче сприймали технічний прогрес, нові форми економічних відносин, тобто все те, що визначає поступальний соціально-економічний розвиток суспільства. Хоча традиційні економічні системи притаманні далекому минулому, деякі їх риси і нині властиві слабко розвиненим країнам. Найбільш характерними рисами традиційних економічних систем є те, що їм притаманне панування натурально-общинних форм господарювання, багатоукладність економіки, виробництво, розподіл та обмін здійснюються на основі звичаїв, традицій і культових обрядів, які є первинними порівняно з новими формами економічної діяльності. Виробництво матеріальних і нематеріальних благ здійснюється за допомогою примітивної техніки з широким застосуванням ручної некваліфікованої праці з найпростішими формами її організації та за наявності слабкорозвиненої інфраструктури. Наслідком такого стану основних складових традиційної економічної системи є соціально-економічний застій, бідність і зубожіння основної частини населення. Стійке зростання його чисельності порівняно з низькими темпами економічного розвитку супроводжується високим рівнем безробіття та низькою продуктивністю праці. В сучасних умовах країни зі значними залишками традиційної економіки розвиваються під впливом іноземного капіталу, є постачальниками сировини та матеріалів для світового господарства, слугують ринками збуту готової продукції економічно розвинених країн світу.
12. Ринкова система характеризуєтьсяпануванням приватної власності, суспільним поділом праці, широким розвитком товарно-грошових відносин. Як і кожна інша соціальна система, вона постійно розвивається. Сформований за товарного господарювання одночасно з виникненням товарно-грошових відносин, ринок поступово перетворився на всеохоплюючу багатоукладну систему, яка спирається на приватне підприємництво. Система вільного підприємництва, що базується на приватній власності, системі вільного ціноутворення та конкуренції, є не що інше, як ринкова економічна система. Сучасна ринкова система розвивається на основі високорозвинутої технології, різноманітних форм власності та активної участі держави в економіці. В кожній окремій країні цей розвиток відбувається у специфічних варіантах — вільне ринкове господарство, соціально орієнтована ринкова економіка, перехідна до ринку економіка. Командна економічна система існувала в колишніх соціалістичних країнах та республіках СРСР. Якщо навіть коротко розглянути такі основні структурні елементи цієї економічної системи, як відносини власності, механізм координації інтересів різних суб'єктів народного господарства, форми державного регулювання господарських зв'язків між суб'єктами суспільного виробництва та державою, можна зрозуміти історичну приреченість, нежиттєздатність такої системи. Які ж підстави дають право робити такі висновки?
Перш за все, це реальна система відносин власності, що склалася в командно-адміністративній економіці. Панівними вважалися дві основних форми власності: суспільна (загальнонародна) та колективна (колгоспно-кооперативна). Отже, всі основні об'єкти власності належали народу, знаходилися у його володінні, розпорядженні, користуванні, що передбачало єдність, прозорість потреб та інтересів основних суб'єктів економічних відносин. Насправді ж монопольним правом розпорядження та використання основних об'єктів суспільного виробництва володіли владні органи: партійні, радянські, профспілкові, частково господарські. Тобто реально власність на основні засоби виробництва належала навіть не державі, а її бюрократичному апарату управління, який використовував результати праці цілого суспільства на свій розсуд, звичайно, під відповідно сформованими ідеологічними гаслами.Можливість задовольняти свої корпоративні інтереси в системі відносин власності, що склалися, відкидала у владних структур навіть думку про можливість та доцільність існування якихось інших, непідконтрольних їм форм власності, про необхідність існування конкуренції як внутрішнього двигуна розвитку економіки.Монополія однієї (до того ж спотвореної) форми власності, виникнення на цій основі гігантських державних монополій в усіх сферах господарського життя позбавляли права на існування ринковий механізм управління економікою з його принципами "що виробляти", „як виробляти", „для кого виробляти". Його існування було неможливим без конкуренції, ринкового ціноутворення на основі дії закону попиту та пропозиції, інших ринкових важелів.
13. Змішана економіка органічно поєднує у собі переваги ринкової, адміністративно-командної і навіть традиційної економіки та тим самим у певної міри усуває недоліки кожної їх або пом'якшує їх негативні наслідки.
Змішана економіка – тип сучасної соціально-економічної системи, що складається в розвинених країн Заходу і спроби деяких країнах на стадії переходу і до постіндустріального суспільства. Змішана економіка носитьмногоукладний характер; її основу становить приватна власності, взаємодіюча з державною власністю ( 20-25). Схематично це можна зробити уявити наступнимобразом[11, з. 63.]:
3 1 – ринок
2 – держава як
2 1 підсистема господарювання
3 – натуральне господарство
Як свідчить практика, співвідношення між формами власності та елементами господарського механізму капіталізму й соціалізму в різних країнах різне. З огляду на сказане, розрізняють консервативну, ліберальну і соціал-реформістську моделі змішаної економіки. Консервативну модель змішаної економіки відстоюють американські економісти Л. Мізес, Ф. Хаєк, М. Фрідмен та деякі інші. Вони вважають, що втручання держави в економіку повинне обмежуватися лише створенням сприятливих умов для розвитку приватного сектора і активізації ринкових важелів, тобто забезпеченням правил гри на ринку і проведенням відповідної бюджетної та податкової політики. Цим вимогам в якійсь мірі відповідає економічна система США. Ліберальну модель змішаної економіки розробляють знову ж таки американські економісти Дж. Гелбрейт, Д. Белл, А. Тофлер, та інші. На їх думку, в сучасному суспільстві забезпечується раціональна взаємодія державного і приватного секторів економіки, впроваджуються системи макроекономічного планування, програмування і прогнозування, відбувається переорієнтація приватного сектора економіки на вирішення соціальних проблем. Згідно з цими ознаками до ліберальної або змішаної економіки можна віднести економічну систему, що має це сьогодні в Японії, Німеччині та інших країнах.
14. 21)Відтворення, його типи і види.
Відтворення- це процес безперервного повторення виробництва, його постійне відновлення.Просте відтворення- це відновлення виробництва зрокув рік в незмінних масштабах і на незмінній техніко-технологічній основі. За цих умов додатковий продукт, використовуєтьсялишенапотребиособистогоспоживання.
При розширеному відтвореннівідбувається кількісне і якісне зростання суспільного продукту за рахунок зростання розмірів капіталу.Звужене відтворенняхарактеризується повторенням суспільного виробництва в обсягах, що є меншими, ніж у попередньому періоді.
Приріст величини діючого капіталу відбувається за рахунок нагромадження.Типи економічного відтворення. Існують два типи розширеного відтворення : екстенсивний та інтенсивний.Екстенсивний типрозширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва за рахунок залучення все нових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів без поліпшення та вдосконалення технічної основи виробництва та організації праці.Інтенсивний типрозширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва шляхом підвищення його ефективності. Тобто краще технічне оснащення процесу виробництва, більш досконала організація праці дозволяють одержувати кращі результати з меншими затратами всіх видів ресурсів.
15. Циклічний характер суспільного відтворення.
Циклічна форма розвитку є однією з головних закономірностей світової економіки.
Економічний цикл-це послідовне падіння та піднесення ділової активності, що охоплює декілька років.
Різні економічні цикли можуть суттєво відрізнятись за тривалістю, інтенсивністю падіння або зростання виробництва, але всі вони складаються з чотирьох послідовних фаз:кризи,
спаду(депресії),пожвавлення та піднесення.
Криза–падіння темпів економічного зростання, скорочення обсягів випуску продукції, зростання безробіття, зростання ставки банківського відсотку.
Депресія– припинення спаду виробництва, стабілізація цін, зниження темпів інфляції, банкрутство не конкурентноздатних фірм, зменшення ставки банківського відсотку.
Пожвавлення– пожвавлення купівельного попиту, розширення виробництва, скорочення безробіття, незначне зростання цін, зростання ставки банківського відсотку.
Піднесення– рівень виробництва перевищує докризовий, скорочення безробіття до природного рівня, зростання купівельного попиту, зростання цін, зростання доходів домашніх господарств та прибутків підприємств.
Цикл- період від початку однієї кризи в економіці до початку другої кризи.
16. Державне антициклічне регулювання економіки.
Антициклічне регулювання економіки – свідомі цілеспрямовані дії держави (певною мірою і могутніх корпорацій та наднаціональних органів) щодо промислового циклу з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і збільшення темпів економічного зростання. Найважливішу роль у цьому регулюванні відіграє держава. В основі антициклічного регулювання економіки – антикризове регулювання.
Антициклічне регулювання економіки значною мірою зумовлене домінуванням монополій (у т.ч. олігополій) в економіці.
Основні антикризові заходи - стимулювання житлового будівництва (держава страхує і гарантує отримання кредитів на житлове будівництво, регулює терміни погашення кредитів, розмір відсотка тощо), здійснення політики прискореної амортизації, надання податкових знижок при встановленні нового устаткування, зниження податків на прибутки корпорацій тощо.
17. Загальні економічні форми виробництва. Товар та його властивості.
Натуральне виробництво– таке виробництво, при якому продукт виготовляється для власного споживання.Риси: примітивна техніка та технологія, універсальний характер робочой сили(відсутність поділу праці, низька продуктивність).Товарне виробництво–товар виробляється не для власного виробництва , а для обміну шляхом купівлі-продажу.Риси: суспільний поділ праці, обмін між виробниками, вільне ціноутворення та ін..Товар– продукт, який виготовляється для обміну шляхом купівлі-продажу, а не для власного споживання.Товар має дві властивості: СПОЖИВНА ВАРТІСТЬ (здатність задовільнятипевну потребу людини), МІНОВА ВАРТІСТЬ (властивість товару в певних кількісних співвідношеннях обмінюватися на інші товари).
18. Закон вартості.
Полягає в тому що виробництво і обмін товарів здійснюється відповідно до її суспільної вартості, тобто суспільно необхідних витрат часу.
Закон вартості виконує такі основні функції:
1) регулятора товарного виробництва, розподілу суспільної праці між галузями та сферами виробництва;2) стимулятора зростання продуктивності суспільної праці, зниження витрат на виробництво продукції;3) диференціації товаровиробників залежно від співвідношення їх індивідуальних витрат праці із суспільно необхідними.
Закону вартості властиві такі основні риси:
1) в основі вартості лежить суспільно необхідна праця;2) величина вартості товару прямо пропорційна до кількості втіленої в ньому суспільно необхідної праці і обернено пропорційна до її продуктивної сили;3) еквівалентний обмін товарів, тобто обмін товарів відповідно до кількості втіленої в них суспільно необхідної праці;4) з виникненням грошей і ціни закон вартості виступає стихійним регулятором ринкових цін, визначає їх рівень; 5) через механізм ринкових цін закон вартості активно впливає на процес економічного виробництва, сприяє його скороченню або розширенню.
19. Кругообіг товарів, ресурсів та доходів.
Для одержання соціально-економічної інформації про кругообіг товарів і доходів використовується метод народногосподарського обліку. Під народногосподарським обліком розуміється система організованого і систематичного вимірусоціально-економічних процесів увсіх ланках народного господарства. Ця система охоплює три види обліку: оперативний, бухгалтерський і статистичний.
Оперативний облік ведеться для спостереження і контролю за окремими сторонамивиробничо-господарської діяльності фірм, які не одержують відображення в бухгалтерських рахунках. Джерелом даних служить первинна документація, що складається з ряду конкретних операцій. Бухгалтерський облік базується на безупинній (суцільній) і документальній реєстрації всіх господарських операцій фірм із товарно-матеріальними цінностями і коштами. Дані обліку використовуються в статистиці.
20. Поява грошей, їх сутність та функції. Різноманітність форм грошей.
Гроші-це загальний еквівалент вартості товару.
Функції грошей:1)міра вартості; 2)засіб обігу; 3)засіб нагромадження та заощадження;
4)засіб платежу; 5) функція світових грошей.
Види грошей:
Символічні гроші – це номінальні знаки вартості, що мають примусовий курс, являють собою боргові забов’язання держави і не мають власної вартості.
Електронні гроші(депозитні) – рух здійснюється шляхом перерахунків в кредитних установах(безготівкові).
Електронні гроші – кредитні та дебітні картки.
21. Грошовий обіг, його властивості.
Грошовий обіг – це рух грошей у сфері обігу, їх формування, як засобу обігу і платежу. Закон грошового обігу– полягає в тому , що грошей в обігу повинна бути певна кількість. Кількість грошей в обігу можна визначити виходячи з наступної залежності: МV=РQ
де, М – кількість грошей (грошова маса),V – швидкість обігу грошей, Р – рівень цін, Q – реальний національний продукт.
Наведене рівняння обміну відображає залежність зміни кількості (маси) грошей, що знаходяться в обігу, від рівня цін і розміру реального національного продукту.
22. Суть та причини інфляції.
Інфляція – це переповнення сфери грошового обігу масою надлишкових грошей не забезпечених матеріальними цінностями, що веде до зростання цін на товари та послуги. Поміж причин інфляції найголовнішими вважаються дві: 1) надмірний випуск паперових грошей (інфляція попиту); 2) скорочення виробництва товарів (інфляція пропозиції). Винуватцем інфляції є держава і для її подолання необхідні суттєві державні антиінфляційні заходи. Вони бувають стабілізаційними та компенсаційними.
Стабілізаційні заходи:
* вилучення частини "зайвих" грошей з обігу ("дефляція"); * жорстке регулювання грошової емісії; * скорочення державних витрат і встановлення рівноваги державного бюджету; * нарощування товарної маси, розвиток виробництва.
Наслідки. Погіршується економічне становище: знижуються обсяги виробництва, оскільки коливання та зростання цін роблять непевними перспективи розвитку виробництва; відбувається перелив капіталу з виробництва в торгівлю та посередницькі операції, де швидший обіг капіталу та більше прибуток, а також легше ухилитися від сплати податків; розширюється спекуляція в результаті різкої зміни цін; обмежуються кредитні операції; зменшуються фінансові ресурси держави. Знижує реальні доходи (кількість товарів та послуг, які можна придбати за номінальний доход), а отже і загальний рівень життя населення.
23. Поняття ринку та принципи його функціонування.
Існує багато визначень поняття ринку, ось текіла з них:
-Це місце де відбувається процес купівлі-продажу товарів та послуг;
-Це сукупність економічних відносин, що виникають між покупцем та продавцем в процесі купівлі-продажу товарів та послуг.
Основною умовою виникнення ринку є суспільний поділ праці.
Основними принципами функціонування ринку можна вважати такі:— економічну самостійність суб'єктів ринку, що передбачає свободу вибору форм власності і господарювання, планування господарської діяльності, розпоряджання майном, доходами і так далі;— економічну рівність, тобто рівні економічні умови господарювання для всіх форм власності й господарств, рівні умови і принципи ціноутворення, оподаткування, розподілу прибутку і кредитування:— економічну відповідальність, тобто відповідальність за результати роботи, якість продукції, що надходить на ринок, та виконання договірних зобов'язань;— свободу вибору — це означає, що власники грошових і матеріальних ресурсів можуть використовувати їх на свій розсуд.
25. Механізм функціонування ринку. Ринок ґрунтується на таких основних елементах, як ціна, попит, пропозиція й конкуренція. Через їхню взаємодію в ринковій економіці розв'язуються питання: що провадити? як провадити? і для кого провадити?. Ринковий механізм – це механізм взаємозв'язки й взаємодії основних елементів ринку, дії основних економічних законів ринку. Він формує ціни й здійснює розподіл ресурсів, забезпечує взаємодія продавців і покупців із приводу визначення кількості і якості товарів, структури проведення. У самому загальному виді ринковий механізм функціонує в такий спосіб. Допустимо, що, у результаті зростання доходів, люди стали більше купувати м'яса й менше картоплі. Ринок зреагував на це ростом цін на м'ясо й уцінкою на картоплю. Оскільки проведення м'яса стає вигідною справою, воно збільшується, а картоплі – не вигідної, воно зменшується. Отже, співвідношення цін, яке постійно змінюється, і забезпечує збільшення або зменшення проведення товарів, установлення ринкової рівноваги. Ціна – це певна кількість грошових одиниць, отриманих за товар. Розрізняють ціну продавця, ціну покупця й ринкову ціну. Ціна є орієнтиром для виробника. Якщо вона зменшується, то виробник зменшує обсяги виробництва. І, навпаки, якщо вона збільшується, то ростуть обсяги виробництва за рахунок використання ефективних технологій. Ціни також визначають категорію людей, яка при даному рівні їх доходів буде споживати цей товар. Попит означає платоспроможну потребу. Це - пред'явлені на ринку бажання й можливість споживача купити певну кількість даного товару або послуги за певну ціну в даний період часу. Пропозиція – це готовність виробника продати певну кількість даного товару або послуги за певну ціну в даний період часу. Зміни співвідношення між попитом та пропозицією породжують коливання ринкових цін навколо так званої ціни рівноваги. Через ці коливання встановлюється той рівень цін, за який забезпечується рівновага між попитом та пропозицією, проведенням і споживанням. Конкуренція – це суперництво між учасниками ринку за кращі умови проведення й реалізацію продукції, за одержання максимального прибутку при мінімальних видатках проведення. Якщо пропозиція даного товару є більше, ніж попит, то підсилюється конкурентна боротьба між продавцями. Щоб продати свій товар, вони почнуть знижувати ціни або/і скорочувати обсяги виробництва. Якщо ж попит більше, ніж пропозиція, то конкурувати між собою починають уже покупці. Для придбання дефіцитного товару забезпечені громадяни починають пропонувати більш високу ціну, порівняно з їхніми суперниками. Однак, у результаті підвищення ціни, стимулюється й збільшення пропозиції даного товару. Найбільший ефект від конкуренції спостерігається при умовах вільного ринку (чистої конкуренції).
26. Ри́нкова інфраструкту́ра— це різні установи, підприємства, організації, що обслуговують різноманітні види ринків, створюють сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Це— біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, комерційні фонди, страхові агенції, служби зайнятості, торговельні та інші організації, кожна з яких діє у своїй сфері.
Ринкова інфраструктура значно полегшує і спрощує обіг товарів, послуг, природних ресурсів, грошей та цінних паперів, дає змогу доцільніше розподіляти й використовувати трудові ресурси, оптимальніше вкладати й використовувати капітал, створює безпечніші умови для діяльності ринкових установ.
Важливу роль у ринковій інфраструктурі відіграють посередники. Оскільки ринокє місцем співпраці двох основних суб'єктів — виробника і споживача, рух товарів та послуг від виробника до покупця потребує не лише певного часу, а й значних зусиль досвідчених саме у цій справі людей. Якщо всіма такими питаннями займатиметься сам виробник, то ефективність його роботи буде надто низькою через значні витрати часу й ресурсів. Зайвий час і ресурси витрачав би й споживач, шукаючи необхідні йому товари та послуги. Тому на допомогу їм приходять посередники.
Посередники— це юридичні або фізичні особи (фірми чи окремі підприємці), які представляють інтереси виробника та споживача чи діють від їхнього імені на різних видах ринків. Їхнє завдання — наблизити двох основних учасників ринку.
27. Това́рна бі́ржа— організація, що об'єднуєюридичнихіфізичних осіб, які проводятьвиробничуікомерційну діяльність, і має на меті наданняпослугв укладеннібіржових угод, виявлення товарних цін,попитуіпропозиційнатовари, вивчення, упорядкування і полегшеннятоварообігуі пов'язаних з нимторгівельних операцій.
Товарна біржа — гуртовий, регулярно чинний ринок, де відбувається торгівля товарами за зразками або стандартами, в яких вказано перелік необхідних ознак (якість,сортністьтощо).
Товарна біржа діє на основі самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою, має відокремленемайно, самостійнийбаланс, власний розрахунковий, валютний та інші рахунки вбанках,печаткуіз своїм найменуванням. Товарна біржа не вдається до комерційного посередництва і не має на меті одержанняприбутку.
Основні функції товарної біржі:
· забезпечення високої концентрації попиту та пропозиції в одному
місці;
· регулювання оптового товарообігу на основі ринкових законів;
· формування нової системи господарських зв’язків;
· здійснення кваліфікованого посередництва між продавцями і покупцями;
· формування ринкових цін;
· зближення продавців і покупців у просторі й часі;
· боротьба з проявом монополізму на товарному ринку;
· формування умов для мінімізації комерційного і фінансового ризику.
Допоміжні функції:
· стандартизація якісних параметрів товарів;
· стандартизація біржових контрактів на купівлю-продаж товарів;
· здійснення арбітражу між учасниками біржових угод;
· прискорення і раціоналізація розрахункових операцій;
· інформаційна діяльність;
· надання різних послуг клієнтам;
28. Ринок цінних паперів — це особлива сфера ринкових відносин, де завдяки продажу цінних паперів здійснюється мобілізація фінансових ресурсів для задоволення інвестиційних потреб суб'єктів економічної діяльності. Ринок цінних паперів ще називають фондовим ринком. Це пов'язано з тим, що цінні папери за своєю економічною суттю є відображенням певних фондів — матеріальних або грошових. Перви́нний ри́нок ці́нних папе́рів—ринокперших і повторнихемісій(випусків)цінних паперів, на якому здійснюються їх початкові розміщення середінвесторів. Рамки П.р.ц.п. фактично обмежуються першим актом купівлі-продажу цінного паперу. На цьому етапі емітент передаємайнові правана своювласність(частину власності) іншим особам, одержуючи за це грошові кошти дляінвестиції. Після цього цінний папір переходить навторинний ринок цінних паперів. Втори́нний ри́нок ці́нних папе́рів— сукупність правовідносин, пов'язаних з обігомцінних паперів.
Вторинний ринок цінних паперів — місце основної купівлі-продажу раніше випущених активів. Саме з вторинним ринком краще всього знайомий інвестор, оскільки біржівідносяться до вторинного ринку. Вторинний ринок складається з біржового і позабіржового обігу цінних паперів.
Фо́ндова бі́ржа— організаційно оформлений, постійно діючийринок, на якому здійснюється торгівляцінними паперами;акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їхбіржового курсута здійснює свою діяльність відповідно до чинного законодавства, статуту і правил фондової біржі.
29. Банківська система— сукупність різних видів національних банків і кредитнихустанов, що діють в рамках загального грошово-кредитного механізму. ВключаєЦентральний банк, мережукомерційних банківі інших кредитно-розрахункових центрів. Центральний банк проводить державнуемісійнуівалютнуполітику, і є ядромрезервної системи. Комерційні банки здійснюють усі видибанківських операцій.
Банківська система Українискладається з Національного банку України та інших банків, а також філій іноземних банків, що створені і діють на території України відповідно до положень закону «Про банки і банківську діяльність». Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і спеціалізацію за видами послуг. Національний банк України визначає види спеціалізованих банків та порядок набуття банком статусу спеціалізованого. Національний банк України здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення здійснюваних цими банками операцій.
30. Інфраструктура ринку праці включаєдержавні і недержавні заклади сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації і фонди, нормативно-правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці. Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, вирішення соціально-трудових конфліктів. У країнах з розвиненою ринковою економікою провідною силою регулювання ринку праці є колективно-договірна система. Безсумнівною перевагою колективно-договірного регулювання ринку праці є гнучкість прийняття взаємовигідних рішень, яку не можна порівняти ні з законодавчими, ні з адміністративними методами. Умови колективного договору набирають форму угоди між роботодавцями та працівниками, яка зобов'язує обидві сторони діяти у відповідності з цими умовами, не вдаючись до крайніх заходів — страйків чи масових звільнень, що забезпечує економічну та соціальну стабільність.Зайнятість— сукупність соціально-економічних відносин між людьми, юридичними особами, які регулюють забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування, розподіл і перерозподіл трудових ресурсів з метою їх ефективної участі у суспільно корисній праці та забезпечення розширеного відтворення робочої сили. Безробіття— це складне соціально-економічне явище, при якому частина економічно активного населення не має роботи і заробітку.
31. Підприємництво — це вільна, ініціативна діяльність людей у різних сферах виробництва, що здійснюється на власний страх і ризик з метою одержання прибутку. Підприємництво є необхідною визначальною рисою ринку, його обов'язковим атрибутом. Якщо нема підприємців, то нема й ринку, і навпаки.
Організація бізнесу- це завжди величезний ризик і подолання опору, що неминуче виникає при народженні нового. Організація підприємницької діяльності за своєю природою має процесуальний характер. Перш ніж створити власну справу, необхідно дати відповідь на такі питання: хто може здійснювати підприємницьку діяльність: хто не допускається до заняття підприємницькою діяльністю; які Існують обмеження у здійсненні такої діяльності; як отримати ліцензію на здійснення окремих видів діяльності; які основні підстави щодо припинення підприємницької діяльності. Саме на цих питаннях ми І зупинимося у цій темі.
32. Права підприємця. Право — це нормативна форма вираження принципу формальної рівності господарюючих суб'єктів в економічних відносинах, це система встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових правил (норм) поведінки. З метою реалізації господарської ініціативи підприємець має право:
— створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;
— купувати повністю або частково майно та набувати майнового права;
— самостійно формувати господарську діяльність, обирати постачальників та споживачів, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися прибутком;
- самостійно визначати форми, системи і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють за наймом;
— отримувати будь-який необмежений за розмірами особистий дохід;
- брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції;
- користуватися державною системою соціального забезпечення і соціального страхування.
Обов'язки підприємців. Обов'язки — це правові норми (правила), що підлягають обов'язковому виконанню. Основні обов'язки підприємців полягають у тому, щоб:
- укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, ви приймаються на роботу за наймом;
— здійснювати оплату праці осіб, які працюють за наймом, на рівні, не нижчому за мінімальні розміри, встановлені законодавством;
- забезпечувати відповідні умови і охорону праці, а також інші соціальні гарантії;
- дотримуватися реалізації законних інтересів споживачів, забезпечуючи надійну якість вироблених товарів (послуг);
- отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства.
Відповідальність підприємця. Відповідальність — це правове та етичне відношення підприємців до суспільства , яке характеризується виконанням правових норм (правил). Відповідальність підприємця зводиться до того, що він відповідає:
—, за зобов'язаннями, пов'язаними з його діяльністю, своїм майном, за винятком того, на яке відповідно до законодавчих актів не може бути звернене стягнення;
— за охорону навколишнього середовища;
— за додержання заходів з техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни та санітарії;
— за заподіяну шкоду і збитки.
33. Під господарським (підприємницьким) ризикомслід розуміти ризик, що виникає при будь-яких видах діяльності, пов'язаних з виробництвом продукції, товарів, послуг, їх операціями, комерцією, здійсненням соціально-економічних і науково-технічних проектів. Виходячи з даного визначення, господарський ризик - це явище, ознака і властивість діяльності, а не тільки поняття [3].
Причини, що зумовлюють підприємницький ризик, можна згрупуються за сферою прояву:
1) внутрішні:
- недоліки у системі управління;
- недоліки організації процесу виробництва;
2) зовнішні:
- поведінка контрагентів;
- похибки у визначенні попиту;
- природно-кліматичні умови;
- зміни ринкової кон'юнктури;
- зміни економічних факторів;
- політичні.
Підприємницький ризик характеризується як небезпека потенційно можливої, ймовірної втрати ресурсів чи недоотримання доходу в порівнянні з варіантом, розрахованим на раціональне використання ресурсів.
34. Організаційно-правові форми підприємств. Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі України "Про підприємства в Україні" і спеціальних законах, особливостей правового становища підприємств окремих видів. Слід мати на увазі, що відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства.
Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи.
Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати "підприємство колективної власності") - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства.
Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на державній власності; 6) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи.
Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті.
Спільне підприємство - де організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності.
Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави.
Малі підприємства виділено в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо.