Процес соціалізації особистості.

Соціальне середовище– це все те, що оточує людину в її соціальному житті, це конкретний прояв, своєрідність (своеобразие) суспільних стосунків на певному етапі її розвитку. Соціальне середовище залежить від типу суспільно-економічної формації, від класової і національної належності, від внутрішньокласових різниць («середовище міста», «селищне середовище», «виробниче середовище», «артистичне середовище» тощо).

Таким чином, суспільно-економічна формація в її історичній, географічній, національній конкретності формують дане соціальне середовище, який породжує той чи інший образ життя і внаслідок цього – образ мислення і поведінки.

Отже,суспільно-економічна формація соціальне середовище образ життя особистість такий принциповий шлях формування особистості.

Соціалізація особистості представляє собою процес формування особистості в певних соціальних умовах, процес засвоєння людиною соціального досвіду, в ході якого людина перетворює соціальний досвід власні цінності і орієнтації, вибірково вводить в свою систему поведінки ті норми і шаблони поведінки, які прийняті в суспільстві чи групі.

Норми поведінки, норми моралі, переконання людини визначаються тими нормами, які прийняті в даному суспільстві.

Стадії соціалізації:

1. первинна соціалізація чи стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує (імітує (подражает));

2. стадія індивідуалізації(з’являється бажання виділяти себе серед інших, критичне відношення до суспільних норм поведінки). В підлітковому віці стадія індивідуалізації, самовизначення – «світ і Я» - характеризується як проміжна (промежуточная) соціалізація, так як все це нестійке у світогляді і характері підлітка;

3. стадія інтеграції(з’являється бажання знайти своє місце в суспільстві, «вписатися» в суспільство). Інтеграція відбувається благополучно, якщо якості людини сприймаються групою, суспільством. Якщо не сприймаються, то можливі наступні наслідки:

а) збереження своєї несхожості і поява агресивних взаємодій (взаємовідносин) з людьми і суспільством;

б) зміна себе («стати як всі»);

в) конформізм, зовнішнє погодження (догідництво-угодовство рос. угодничество - соглашательство) адаптація.;

4. трудова стадіясоціалізації охоплює весь період зрілості людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки засвоює соціальний досвід, але й відтворює його шляхом активного впливу на зовнішнє середовище через свою діяльність;

5. після трудова стадія соціалізації розглядає похилий вік як вік, який вносить суттєвий вклад у відтворення соціального досвіду в процес передачі його новим поколінням.

Кожна людина, яка живе в суспільстві, включена в безліч різних соціальних груп (родина, навчальна група, дружня компанія тощо).

В кожній з цих груп людина займає певне положення, володіє певним статусом, до якого пред’являються певні вимоги. Таким чином, одна і та ж людина повинна вести себе в одній ситуації, як батько, в другій, як друг, в третій, як керівник, іншими словами, виступати в різних ролях.

Соціальна роль– відповідний прийнятим нормам спосіб поведінки людини в залежності від її статусу чи позиції в суспільстві, в системі між особистих відносин.

Засвоєння соціальних ролей – частина процесу соціалізації особистості, неодмінна умова «вростання» людини в суспільство собі подібних. Соціалізацією називається процес і результат засвоєння і активного відтворення індивідом соціального досвіду, який відбувається в спілкуванні і діяльності.

Прикладами соціальних ролей є статеві ролі(чоловіча чи жіноча поведінка), професійні ролі. Засвоюючи соціальні ролі, людина засвоює соціальні стандарти поведінки, вчиться оцінювати себе з боку і самоконтролю вати. Однак, в силу того, що в реальному житті людина включена в багато видів діяльності і відносин, змушена виконувати різні ролі, вимоги до яких можуть бути суперечливими, виникає потреба в якомусь механізмі, який дозволяв би людині зберігати цілісність свого «Я» в умовах безлічі зв’язків із світом (іншими словами , залишатися собою, виконуючі різні ролі). Особистість (а точніше, сформована підструктура спрямованості) якраз і є тим механізмом, функціональним органом, який дозволяє інтегрувати своє «Я» у власну життєдіяльність, здійснювати власну моральну оцінку своїх вчинків, знаходити своє місце не тільки в окремій соціальній групі, але й у житті в цілому, виробляти сенс свого існування, відмовлятися від одного на користь другого.

Кожна людина в соціальній системі займає декілька позицій. Кожна з цих позицій обумовлює певні права і обов’язки і це називається статусом.Людина може мати декілька статусів. Але частіше за все тільки один визначає її положення в суспільстві. Цей статус називається головним чи інтегральним. Часто буває так, що головний (інтегральний) статус обумовлюється посадою (директор, професор). Соціальний статус відображається як у зовнішній поведінці, вигляді (одежа, жаргон, інші ознаки соціальної та професійної належності), так і внутрішній позиції (в установках, ціннісних орієнтаціях, мотиваціях тощо).

Відрізняють запропоновані (предписанные) і набуті соціальні статуси.

Запропонований - це значить нав’язаний суспільством, який не залежить від зусиль і заслуг особистості. Він обумовлений етнічним походженням, місцем народження, сім’єю тощо.

Набутий(досягнутий) – визначається зусиллями самої людини (наприклад, письменник, вчений, директор тощо).

Природний(естественный) – статус передбачає суттєві і відносно стійкі характеристики людини (чоловік чи жінка, дитинство, юність, зрілість, старість тощо).

Професійно-посадовий– це базисний статус особистості. В ньому фіксується соціальне, екологічне, виробнично-технічне положення (банкір, інженер, адвокат…).

Соціальний статус визначає конкретне місце, яке займає індивід в даній соціальній системі. Сукупність вимог, які пред’являються індивіду суспільством, створюють зміст соціальної ролі.

Соціальна роль – це сукупність дій, які повинна виконувати людина, яка займає даний статус в соціальній системі. Кожен статус звично включає ряд ролей. Сукупність ролей, які витікають з даного статусу, називається рольовим набором.

Соціальна роль розпадається на рольові очікування – те, що згідно «правил гри» чекають від тієї чи іншої ролі і на рольову поведінку – те, що людина реально виконує в рамкам своєї ролі. Кожен раз, коли людина бере на себе ту чи іншу роль, вона більш чи менш чітко уявляє пов’язані з нею права і обов’язки, приблизно знає схему і послідовність дій і будує свою поведінку у відповідності з очікуваннями оточуючих. Суспільство при цьому слідкує, щоб все робилося, «як треба». Для цього існує ціла система соціального контролю – від суспільної думки до правоохоронних органів – і відповідно їй система соціальний санкцій – від осуди (догани), осудження до насильницького винищення.

Індивідуальні (індивідуально-психологічні) різниці – це особливості психічних явищ (процесів, станів і властивостей), які відрізняють людей одне від одного.Індивідуальні різниці строюються в ході життя, в діяльності і спілкуванні, під впливом виховання і навчання, в процесі взаємодії людини з оточуючим світом в самому широкому значенні цього слова.

Індивідуальні особливості людини обумовлюють індивідуальний стиль діяльності, який представляє собою:

1. стійку систему прийомів і способів діяльності;

2. ця система обумовлена певними індивідуальними особистісними якостями;

3.ця система є засобом ефективного пристосування до об’єктивних вимог;

4. це ті особливості стилю діяльності, які обумовлені типологічними властивостями нервової системи людини.