Менеджмент персоналу / конспект / Р_14_Соціальне партнерство в організації

117

РОЗДІЛ ХІV. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

ОБ’ЄКТИВНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА

ТА ЧИННИКИ ЙОГО РОЗВИТКУ

Соціальне партнерство в найзагальнішому трактуванні — це система відносин у соціально-трудовій сфері, що спрямована на узгодження та захист інтересів найманих працівників і роботодавців.

власники засобів виробництва (роботодавці)	два основні класи, що уособили носіїв відносин у соціально-трудовій сфері за ринкових умов
наймані працівники, що є власниками робочої сили

Загальне визнання система колективних угод і договорів дістала після документів, які прийняла

Міжнародна організація праці (МОП):

• Конвенція № 98 (1949 р.) про право на організацію та на ведення колективних переговорів

• Рекомендації № 91 від 1951 р. «Про колективні договори».

Рекомендація МОП № 91 визначила принципи колективно-договірної системи регулювання трудових відносин:

• взаємні зобов'язання сторін з дотримання умов підписаного договору;

• визнання недійсними умов трудових договорів, що суперечать колективній угоді;

• поширення умов колективної угоди на всі категорії працівників, якщо особливо не обумовлене інше тощо.

Поштовхом до розвитку договірних засад погодження інтересів роботодавців і найманих працівників стало також поширення ідеї (концепції) соціальної держави. Сутність соціальної держави - вся економіка й соціально-економічна політика держави мають бути спрямовані на задоволення потреб усіх верств населення, забезпечувати підвищення добробуту всіх і кожного.

РОЗДІЛ ХІV. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО: СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ, ФОРМИ

«Соціальне партнерство» означає спільну діяльність суб'єктів відносин у сфері праці, що спрямована на погодження інтересів і вирішення наявних проблем.

Сутність проблем - «торг» на ринку праці про умови купівлі-продажу послуг робочої сили, який має здійснюватися з дотриманням певних правил, норм, які захищають інтереси обох сторін, тобто на базі партнерських взаємовідносин, досконалих «правил гри».

Соціальне партнерство:

це визначення неоднаковості інтересів різних суспільних сил, визнання права кожної групи мати власні економічні інтереси, які можуть не збігатися з інтересами іншої групи;	це особливий тип відносин у соціально-трудовій сфері, який передбачає застосування різноманітних форм і методів погодження інтересів найманих працівників, роботодавців і їхніх представницьких органів прагненням до спільних домовленостей договору, досягненням консенсусу, опрацюванням і спільною реалізацією заходів з різноманітних напрямів соціально-економічного розвитку
це усвідомлене бажання сторін дійти взаєморозуміння, погоджуватися на компроміси, співробітничати заради соціального миру, що є важливою передумовою поступального розвитку економіки, а отже, і підвищення якості життя

РОЗДІЛ ХІV. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО: СУТНІСТЬ, ЗНАЧЕННЯ, ФОРМИ

Характеристики сутності соціального партнерства:

• наймані працівники й роботодавці та їхні представницькі органи мають спільні й відмінні соціально-економічні інтереси;

• соціальне партнерство розглядають як важливий чинник формування інститутів громадянського суспільства (об'єднань роботодавців, найманих працівників);

• соціальне партнерство є взаємовигідним процесом взаємодії сторін соціально-трудових відносин, постійний діалог між ними забезпечує оптимальний баланс інтересів і створення сприятливих економічних, політичних, соціальних умов для стабільного соціально-економічного розвитку;

• соціальне партнерство є об'єктивною вимогою, формою погодження інтересів суб'єктів трудових відносин — результат об'єктивних реалій, що випливають з нової ролі, статусу суб'єктів ринку праці — роботодавців, найманих працівників та органів, що представляють їхні інтереси;

• відносини між соціальними партнерами прогресивні або деструктивні, регресивні, залежно від установок, якими керуються сторони соціального діалогу та арсеналу методів регулювання взаємних відносин, які вони використовують;

• соціальне партнерство є альтернативою диктатури в соціально-трудових відносинах, оскільки передбачає застосування цивілізованих методів погодження інтересів — проведення переговорів, досягнення компромісу, консенсусу, згоди.

На рівні підприємства (організації) соціальне партнерство між суб'єктами соціально-трудових відносин має здійснюватися в таких формах:

• спільних консультацій;

• колективних переговорів і укладення колективних договорів;

• спільного опрацювання політики доходів, зайнятості, інших складників предмета соціально-трудових відносин;

• спільного розв'язання колективних трудових спорів (конфліктів), організації примирних та арбітражних процедур;

• участі найманих працівників в управлінні виробництвом;

• участі представників сторін у роботі органів соціального партнерства;

• участі найманих працівників у розподілі прибутку, доходів на умовах, що визначені колективним договором;

• обміну необхідною інформацією;

• контролю за виконанням спільних домовленостей.

РОЗДІЛ ХІV. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

СТОРОНИ Й СУБ’ЄКТИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА

Провідні складники системи соціального партнерства - наймані працівники і роботодавці.

«Роботодавець — власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та галузевої належності або вповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю» (Закон України «Про організації роботодавців»).

Під терміном «роботодавець» слід розуміти юридичну чи фізичну особу, яка є власником засобів виробництва, створює робочі місця, використовує найману працю згідно з трудовим договором.

Найманий працівник - це фізична особа (громадянин), яка перебуває в трудових відносинах з роботодавцем на підставі укладеного трудового договору (контрасту) і безпосередньо виконує трудову функцію відповідно до існуючих регламентів (норм, інструкцій, положень тощо).

Держава в соціальному партнерстві виконує багатоманітні функції:

роботодавця, законодавця,

ініціатора соціального діалогу, арбітра,

посередника, примірювача,

гаранта прав і свобод членів суспільства.

РОЗДІЛ ХІV. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

СТОРОНИ Й СУБ’ЄКТИ СОЦІАЛЬНОГО ПАРТНЕРСТВА

Суб'єкт соціального партнерства — це юридична або фізична особа, яка володіє первинними або делегованими первинними носіями правами в соціально-трудових відносинах.

Виділяють чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин (суб'єктів соціального партнерства):

• первинні носії прав і інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування)

• представницькі організації та їхні органи, вони є носіями делегованих повноважень (об'єднання роботодавців, професійні спілки, органи влади й управління)

• органи, через які реалізується соціальний діалог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тимчасові органи в галузях, регіонах, на підприємствах (організаціях)

• органи, які покликані мінімізувати наслідки можливих конфліктів, попереджувати загострення соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування.

РОЗДІЛ ХІV. СОЦІАЛЬНЕ ПАРТНЕРСТВО В ОРГАНІЗАЦІЇ

КОЛЕКТИВНИЙ ДОГОВІР ЯК ФОРМА ОПТИМІЗАЦІЇ ІНТЕРЕСІВ СОЦІАЛЬНИХ ПАРТНЕРІВ

Під колективним договором розуміють усяку письмову угоду щодо умов праці та найму, яка укладається, з одного боку, між роботодавцем, групою роботодавців або однією чи кількома організаціями роботодавців та, з іншого, — однією чи кількома представницькими організаціями працівників або, за відсутності таких організацій, представниками самих працівників, належним чином обраними та вповноваженими згідно з законодавством країни (Рекомендації МОП № 91 про колективні договори (1951р.).

ПОРЯДОК ВЕДЕННЯ ПЕРЕГОВОРІВ І УКЛАДЕННЯ КОЛЕКТИВНОГО ДОГОВОРУ

Процес переговорів та укладення колективного договору здійснюється за процедурою, у якій можна виокремити чотири послідовні стадії:

1) визначення сфери дії колективного договору та взаємне визнання сторін-учасників переговорів як повноправних партнерів;

2) підготовка й подання вимог працівників;

3) безпосередній процес переговорів;

4) укладення договору та його реєстрація.