Причини виникнення монополій

17

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………............................4

1. Монетаризм, суть, види та причини виникнення монополії..……………5-15

2. Монополії в Україні….……………………………………………………16-25

3. Антимонопольна політика держави ..………………………………….. 26-36

Висновок……………………………………………………………………..36-37

Використана література……………………………………………………..…38

Вступ

Мета роботи: пояснити, що таке монополія та монетаризм та їх функції і яка їх функція в ринковій економіці. Монополія являє собою виключне право, що надається державі, підприємству, організації, фізичній особі на здійснення якої-небудь діяльності. В той же час монополія — це концентрація виробництва, об’єднання технологічних, інтелекту­аль­них та фінансових ресурсів. Що ж є монополія — шкода чи благо?

В Концепції національної безпеки однією з “економічних” загроз названа і наявність монополізму виробників. “Монополія”, “монополі­зо­ваний ринок”, “монопольна ціна”, “монополістичний протекціонізм” — все це є антиподи обов’язковому атрибуту ринкової економіки, без якого не можна будувати ринкові відносини — вільній та необмеженій конкуренції.

Завдання: розкрити сутність монополії та монетаризму їх вплив на ринкові відносини, а також показати види і форми її існування. Монополії спричиняють зниження продуктивності, погіршення якості, ріст цін, перебої в постачанні, недобросовісність у виконанні договірних зобов’язань, “відкачку” з економіки і без того недостатніх коштів; вони поглиблюють проблему неплатежів, утруднюють залу­чення іноземних інвестицій, здійснюють основний тиск на уряд, чи­нячи перешкоди проведенню економічних реформ, закріплюють чи­новницьку владу. Визначити що таке монетаризм основні його функції та виникнення.

1. Монетаризм, суть, види та причини виникнення монополії

Монетаризм (від англ. monetary — грошовий) — економічна теорія, згідно з якою, кількість грошей, що перебувають в обігу, є визначальним чинником цін, доходів і зайнятості. Монетаризм виник у США в 50-х рр. XX ст. на противагу «теорії попиту» Дж. Кейнса. В економічній науці виділяються два підходи щодо аналізу теоретичних проблем грошей. Один підхід пов’язаний з дослідженням внутрішньої природи грошей, який виявляє суть грошей, причини їх появи та функціонування, розвиток грошей та їх історичні форми, формування вартості грошей тощо. Цей напрям включає номіналістичну, металістичну, державницьку, функціональну, марксистську та інші теорії.

Представники другого напряму сприймають гроші за їх проявом і тією роллю, яку вони відіграють у відтворювальному процесі. За цим напрямом гроші визнаються як активний фактор впливу на розвиток і структурні зміни в економіці. Тому для них головним є визначення сфери механізму застосування грошей в економічній політиці. У науковому аналізі грошей до цього підходу належить монетарна теорія.

Монетарній теорії належить провідне місце в науковій думці про гроші та грошові відносини. Вона має значний вплив на розвиток економічної теорії. Всі наукові видання минулого століття з економічної теорії пов’язані з аналізом впливу грошових факторів (попиту і пропозиції грошей, відсотка, фінансового ринку тощо) на розвиток економіки. Вона служить науковою і методологічною базою грошово-кредитної політики країн з розвинутою економікою. Зараз кожен уряд західних держав розпочинає реалізацію своєї економічної політики після визначення основного напряму монетарних рекомендацій, на яких він буде її будувати.

Основний напрям монетарної теорії — кількісна теорія грошей залежно від етапів розвитку. Вона поділяється на класичну кількісну теорію грошей, неокласичну кількісну теорію і сучасний монетаризм.

Відносно самостійним відгалуженням неокласичної кількісної теорії грошей сформувалася спочатку кейнсіанська, а потім і неокейнсіанська концепція монетарної теорії.

Теорію грошей Кейнса не можна протиставляти неокласичній кількісній теорії. У них єдина методологічна база — прикладна теорія грошей. Їх відмінності стосуються в основному оцінки специфіки і закономірностей функціонування ринкової економіки, зокрема про здатність чи нездатність ринкової економіки до саморегулювання і чи потребує вона відповідного втручання держави.

Класична кількісна теорія грошей виникла в ХVІ—ХVІІ ст. з метою пояснення впливу грошей на економічні процеси суспільства виключно кількісною величиною, зокрема зміною маси грошей в обігу.

Характерною ознакою кількісної теорії є положення про вплив зміни кількості грошей на рівень ринкових цін і вартість грошей. Чим більше грошей в обігу, тим нижча їх вартість і вищі ринкові ціни і, навпаки, чим менша кількість грошей в обігу, тим вища їх вартість і нижчий рівень ринкових цін. Тому шляхом впливу на ринкові ціни товарів і послуг зміною кількості грошей в обігу можна впливати на всі економічні процеси (зростання номінального обсягу ВВП, національного доходу, платоспроможного попиту тощо).

Виникнення кількісної теорії грошей було зумовлене необхідністю з’ясування причин зростання ціни за період 1500–1600 рр. в 3–5 разів. Найбільш очевидною причиною такого зростання цін видавався приплив золота і срібла з Америки після її відкриття Христофором Колумбом у 1492 р. Це було основним підтвердженням залежності вартості грошей, а, отже, й ринкових цін на товари, від їх кількості в обороті. В той час йшлося про повноцінні гроші у формі золота й срібла. Останнє зумовило необхідність перегляду визнаного положення про внутрішню вартість грошей ще до їх вступу в обіг. Ідею залежності рівня цін від кількості благородних металів в обігу вперше висунув французький економіст Ж. Боден. Його послідовники Б. Даванзатті, Дж. Монтаріні, Д. Локк поступово перетворили ідею Ж. Бодена в прямолінійний і механічний варіант кількісної теорії грошей такими постулатами (твердженнями):

1) постулатом причинності, згідно з яким причиною зростання цін є зростання маси грошей в обігу;

2) постулатом пропорційності, за яким міра зростання цін визначається мірою зростання маси грошей в обігу.

Монополії отримують високі прибутки, які приваблюють і інші фірми. Яким же чином монополісти стримують натиск інших фірм? Є три основні причини існування монополій: природна монополія, володіння важливими ресурсами, державна політика. Монополія – це окремі великі підприємства, об’єднання підприємств, господарські товариства, які виробляють значну кількість продукції певного виду і таким чином займають монопольне становище на ринку, впливають на процес ціноутворення і отримують більш високі (монопольні) прибутки.

Якщо виробництво довільного обсягу продукції одній фірмі обходиться дешевше, ніж його виробництво двома або більше фірмами, то говорять, що галузь є природною монополією.

Монопольній ціні (малюнок 1) і обсягу випуску відповідає точка А, при цьому обсягу MR=MC. В точці А монополія отримує прибуток у розмірі (Pm-ALm)*Qm. Якщо би дана галузь була конкурентною, точкою рівноваги була би точка С (оскільки в умовах конкуренції справедливою була би рівність Р=МС). Але у даній ситуації ціна продажу є нижчою за середні витрати (АС), тобто фірма несла би збитки у розмірі GC за кожну одиницю товару. Монополія в даному випадку є природною, бо вона являє собою ринкову структуру, що зводить витрати до мінімального рівня.

Другою причиною існування монополій є те, що одна єдина фірма може володіти контролем над деякими рідкісними і надзвичайно важливими ресурсами або у вигляді сировини, або знань, захищених патентом. Наприклад протягом багатьох років фірма “Ксерокс” контролювала процес виготовлення копій, бо вона володіла більш досконалими знаннями в області технологій, які в основному були захищені патентами.

Третя причина існування монополій є в державному обмеженні притоку нових фірм в галузь. Монополіям надається виключне право на виробництво деякого блага. Так за законом тільки фірма “Поляроїд”, дякуючи наданим їй патентом може продавати певні типи фотоплівки і фотокамер. В деяких уряд залишає за собою право на монополію (наприклад тютюнові вироби). Основною причиною надання такого права є політичні мотиви і сприяння новим винаходам.

Ці три причини дуже пов’язані між собою. Наприклад уряд може надати права у тому випадку, коли є економія від масштабу тощо.

Особливості існування і діяльності монополій

Граничний дохід і граничні витрати монополій

У корпорації "Акме" є патент, який дає їй виключне право на виробництво деяких товарів. Щоб розрахувати об’єм випуску, що максимізує її прибуток, "Акме" повинна пройти через такий же граничний аналіз, яким користується конкурентна фірма для визначення оптимального позитивного випуску. Якщо виробництво ще однієї одиниці збільшить дохід в більшій мірі, ніж витрати, то випуск потрібно збільшувати, і навпаки, якщо виробництво ще однієї одиниці збільшить дохід в меншій мірі, ніж витрати, то випуск потрібно зменшувати. Іншими словами "Акме" повинна порівняти граничні витрати з граничним доходом.

Граничний дохід – це величина зміни сукупного доходу в результаті додаткової продажі одиниці блага.

Наведені у перших трьох стовпцях таблиці 1 дані показані графічному вигляді на малюнку 2.

Крива попиту, з якою стикається монополіст – це крива D. У міру того, як ціна зменшується з Р0 (12 дол.) до Р1 (8 дол.), сукупний дохід монополіста змінюється з величини, рівної В+С до величини А+С. Оскільки площа А більша від площі В, сукупний дохід збільшиться. Це видно з правої картинки, на якій показана величина сукупного доходу (ціна помножена на кількість) для даного обсягу випуску. Сукупний дохід справді максимізується при значенні ціни Р1.

На малюнку 3 ми бачимо ціну, сукупний та граничний дохід монополіста. Якщо випуск зростає з однієї одиниці до двох, то сукупний дохід зростає на 10 дол. (24 – 14). Ці цифри можуть бути отримані на основі кривої MR на лівій картинці. Для обсягів випуску нижче максимізуючого дохід рівня граничний дохід додатній, а вище максимізуючого дохід рівня граничний дохід від’ємний.

Залежність між ціною і граничним доходом в загальному вигляді описується таким рівнянням: MR = приросту сукупного доходу від продажу однієї додаткової одиниці продукції = ціна, за якою продається ця додаткова одиниця продукції мінус величина втрат прибутку внаслідок того, що початковий випуск продається тепер за нижчою ціною.

На малюнку 4 показаний оптималь­ний випуск для монополій, що існує за умови MR=MC (граничний дохід рівний граничним витратам). Для моно­поліста MR – крива його граничного дохо­ду , а MC – крива його граничних витрат. Для обсягу випуску менших Q* граничний дохід є більшим від граничних витрат, так, що збільшення випус­ку сприяє збільшенню прибутку. При обсягу випуску більшому Q* зростання прибутку відбувається при зменшенні випуску. Таким чином, величина оптимального випуску для монополії дорівнює Q*, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам. У даному випадку P* більше величини середніх сукупних витрат ATC*. Загальна величина прибутку монополій дорівнює затемненій площі, рівній (P*–ATC*)Q*.

Отже, щоб максимізувати свій прибуток, монополія дотримується двокрокової процедури

розрахунок оптимального позитивного випуску (див. раніше), який дозволяє максимізувати прибуток;

вирішення, чи виробляти їм цей оптимальний випуск, чи не виробляти нічого.

Іншими словами, компанія виробляє продукцію тільки тоді, коли ціна є більшою від середніх сукупних витрат (P>ATC)

Вплив еластичності попиту на монопольний прибуток

Відомо, що при еластичному попиті (E>1) зростання кількості (спадання ціни) на продукцію збільшує дохід, а при нееластичному попиті (E<1) зростання кількості (спадання ціни) на продукцію зменшує дохід. Оскільки граничний дохід – це показник зміни величини сукупного доходу при зростанні кількості, то ці результати означають, що

Якщо попит еластичний (E>1), то граничний дохід є додатнім, а якщо попит нееластичний (E<1), то граничний дохід є від’ємним. Граничний дохід дорівнює нулю при обсягу випуску, для якого Е=1; це є точка, в якій сукупний дохід максимізується,

Тобто монополіст, що максимізує прибуток, завжди вибирає такий обсяг випуску, для якого попит є еластичним.

Це можна довести таким чином. Так як для монополіста-виробника граничні витрати дорівнюють граничному доходу, а величина граничних витрат є додатною, то граничний дохід також повинен бути додатнім при обсягу випуску, що максимізує прибуток. Звідси випливає, що й попит в даній точці повинен бути еластичним (із попереднього твердження).

Виникнення і сутність монополій

Наприкінці XIX сторіччя ринок чи ледве не вперше за свою багатовікову історію розвитку зіткнувся зі складними проблемами. Виникнула реальна загроза для функціонування конкуренції (цього необхідного атрибута ринку). На шляху конкуренції виникнули істотні перешкоди у виді монополістичних утворень в економіці.

Історія монополії досягає глибокої старожитності. Монополістичні тенденції в різних формах і в неоднаковому ступені виявляються на всіх етапах розвитки ринкових процесів і супроводжують їх. Але їхня новітня історія починається в останній третині XIX сторіччя, особливо під час економічної кризи 1873 р. Взаємозвязанність явищ криз і монополій указує на одну з причин монополізації, як-от: спробу багатьох фірм знайти порятунок кризових потрясінь у монополістичній практиці. Не випадково монополії в тодішній економічній літературі одержали назву “дітей кризи”.

Що являють собою монополістичні утворення?

Якщо звернути увагу на промислове виробництво, то це окремі значні підприємства, об'єднання підприємств, господарські товариства, що роблять значну кількість продукції визначеного виду, завдяки чому займають домінуюче положення на ринку; одержують можливості впливати на процес ціноутворення, домагаючись вигідних цін; одержують більш високі (монопольні) прибули.

Отже, головною ознакою монопольного утворення (монополії) є заняття монопольного положення. Останнє визначається як домінуюче положення підприємця, що дає йому можливість самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати конкуренцію на ринку визначеного товару.

Монопольне положення є бажаним для кожного підприємця або підприємства. Воно дозволяє їм уникнути цілий ряд проблем і ризиків, пов'язаних із конкуренцією, зайняти привілейовану позицію на ринку, концентруючи у своїх руках визначену господарську владу, вони мають можливість із позицій сили впливати на інших учасників ринку, нав'язувати їм свої умови. Можна вважати, що вони нав'язують свої контрагентам, а іноді і товариству свої особисті інтереси.

Форми і види монополій

Існують різні види монополій, що можна класифікувати на трьох основних: природна, адміністративна й економічна.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин. Вона відбиває ситуацію, коли попит на даний товар у кращому ступені задовольняється однієї або декількома фірмами. У її основі особливості технологій виробництва й обслуговування споживачів. Тут конкуренція неможлива або небажана. Прикладом можуть служити энергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок і т.д. У цих галузях існує обмежена кількість, якщо не єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне положення на ринку.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державних органів. З одного боку,це надання окремим фірмам виключного права на виконання визначеного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, коли вони об'єднуються і підпорядковуються різним головкомам, міністерствам, асоціаціям. Тут, як правило, групуються підприємства однієї галузі. Вони виступають на ринку як один господарський суб'єкт і між ними не існує конкуренції. Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільше монополізованого у світі. Домінуючої там була саме адміністративна монополія, насамперед монополія всесильных міністерств і відомств. Більш того, існувала абсолютна монополія держави на організацію і керування економікою, що грунтувалася на пануючій державній власності на засоби виробництва.

Економічна монополія є найбільше поширеної. Її поява обумовлена економічними причинами, вона розвивається на основі закономірностей господарського розвитку. Мова йде про підприємців, що зуміли завоювати монопольне положення на ринку. До нього ведуть два шляхи. Перший полягає в успішному розвитку підприємства, постійному збільшенні його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (більш швидкий) грунтується на процесах централізації капіталів, тобто на добровільному об'єднанні або поглинанні переможцями банкрутів. Тим або іншим шляхом або за допомогою обох, підприємство досягає таких масштабів, коли починає домінувати на ринку.

Що є причиною появи і розвитки монополістичних тенденцій? По цьому питанню в економічній літературі існують дві точки зору. По-перший монополізм трактується як випадковий, не властивий ринковому господарству. Що стосується іншої точки зору, то монополістичні утворення визначаються як закономірні. Один із прихільників таких поглядів англійський економіст А. Пигу. Він наполягає на тому, що “монополістична влада не виникає випадково”. Вона є логічним завершенням стратегії підприємств.

Іншою рушійною силою дій підприємців у цьому напрямку є закон концентрації виробництва і капіталу. Як відомо, дія цього закону спостерігається на всіх етапах розвитки ринкових відносин. Його рушієм є конкурентна боротьба. Щоб вижити в такій боротьбі, одержати великі прибутки, підприємці змушені вводити нову техніку, збільшувати масштаби виробництва. При цьому з маси середніх і малих підприємств відокремлюється декілька більш значних. Коли це відбувається, у найбільших

підприємців виникає альтернатива: або продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу, або дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту і т.д. Як правило, вони вибирають другий варіант, що призводить до появи змови між ними, що є одним з основних ознак монополізації економіки. Таким чином, напрошується висновок, що поява підприємств-монополістів обумовлено прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг значного підприємства над малий.

Сучасна теорія виділяє три типи монополій:

1) монополія окремого підприємства;

2) монополія як угода;

3) монополія, що засновується на диференціації продукту.

Досягти монопольного положення першим шляхом нелегко, про що свідчить самий факт винятковості цих утворень. Крім цього, цей шлях до монополії можна вважати “порядним”, оскільки він передбачає постійне підвищення ефективності діяльності, досягнення переваги над конкурентами.

Більш доступним і поширеним є шлях угоди декількох значних фірм. Він дає можливість швидко створити ситуацію, коли продавці (виробники) виступають на ринку “єдиним фронтом”, коли зводиться на ніщо конкурентна боротьба, на самперед цінова, покупець надається в безальтернативних умовах.

Розрізняють п'ять основних форм монополістичних об'єднань. Монополії монополізують усі сфери суспільного відтворення: безпосередньо виробництво, обмін, розподіл і споживання. На основі монополізації сфери обертання виникнули найпростіші форми монополістичних об'єднань — картелі і синдикати.

Картель — це об'єднання декількох підприємств однієї сфери виробництва, учасники якого зберігають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, і домовляються про частку кожного в загальному обсязі виробництва, цінах, ринках збуту.

Синдикат — це об'єднання ряду підприємств однієї галузі промисловості, учасники якого зберігають засоби на засоби виробництва, але утрачають власність на зроблений продукт, а виходить, зберігають виробничу, але втрачають комерційну самостійність. У синдикатів збут товару здійснюється загальною збутовою конторою.

Більш складні форми монополістичних об'єднань виникають тоді, коли процес монополізації поширюється і на сферу безпосереднього виробництва. На цій основі з'являється така більш висока форма монополістичних об'єднань як трест.

Трест — це об'єднання ряду підприємств однієї або декількох галузей промисловості, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, виробничу і комерційну самостійність, тобто об'єднують виробництво, збут, фінанси, керування, а на суму вкладеного капіталу власники окремих підприємств одержують акції тресту, що дають їм право брати участь у керуванні і привласнювати відповідну частину прибули тресту.

Багатогалузевий концерн — це об'єднання десятків і навіть сотень підприємств різноманітних галузей промисловості, транспорту, торгівлі, учасники якого утрачають власність на засоби виробництва і зроблений продукт, а головна фірма здійснює над іншими учасниками об'єднання фінансовий контроль.

Досвід показує, що монополії, монополізуючи визначену галузь і захопивши монопольні позиції, рано або пізно втрачають динаміку розвитку й ефективності. Пояснюється це тим, що переваги значного виробництва не є абсолютними, вони приносять збільшення прибутковості тільки до визначених пір.

Конгломерат - це монополістичне об'єднання, які утворилися шляхом поглинання прибуткових різногалузевих підприємств, що не мали виробничої та технічної єдності. Крім бажання привласнити прибутки рентабельних компаній, конгломеративні поглинання прагнули також уникнути різних коливань кон’юнктури ринку під час криз.

Різниця між багатогалузевим концерном і конгломератом з погляду самостійного ухвалення важливих управлінських рішень полягає в тому, що у першому лише найсильніші підприємці мають право на участь у спільному фінансовому контролі, що здійснюють головна фірма або банк; у конгломераті право на участь у спільному управлінні має обмежене коло учасників (порівняно з концерном). У сучасному ринковому середовищі найбільш поширеною є олігополія. Це слово грецького походження і означає “мало (неба­гато) продавців”. Справді, в економіці розвинутих західних країн спо­стерігається така ситуація, коли в окремих галузях домінують 3-4великі фірми.

Олігополія існує тоді, коли на ринку діє декілька великих про­давців одного товару, або його близьких субститутів. Це є своєрідне переплетення монополій і конкуренції. На думку багатьох спеціаліс­тів, така ситуація є найбільш оптимальною, бо завдяки їй вдається поєднати переваги крупного виробництва з конкурентною поведінкою.

Невелика кількість продавців пояснюється тим, що новим пре­тендентам важко ввійти у певну галузь виробництва. Як правило, це пояснюється обмеженістю ресурсів. Для того щоб виробляти, потрібно мати сировину і матеріали, які вже до того часу є майже повністю розподіленими. Ситуація зумовлюється також тим, що но­вим претендентам важко знайти ринки збуту, коли попит на цей то­вар уже насичений.

Продавець має своєчасно реагувати на стратегію та дії конку­рентів. Якщо якась фірма знижує ціни, покупці звичайно переключа­ють увагу на її товари. Іншим конкурентам треба вживати оператив­них заходів: знижувати ціни або вдаватися до нецінових методів (впроваджувати додаткові послуги для покупців тощо).

Монополістичні тенденції можуть виявлятися не лише на боці виробника. Вони існують також і на боці покупця. Проявом однієї з них є монопсонія (від грецького “моно” — “один”, “опсонія” — “закупівля продовольства”). Монопсонія має місце тоді, коли на ринку існує лише один покупець певного товару, який, користуючись своїм ста­новищем, може впливати на ціни вбік їх зменшення, тим самим збільшуючи свої прибутки. Найбільш яскравим прикладом моно­псоніста може бути держава, яка являється єдиним покупцем зброї у приватних фірм. Це також може бути крупна фірма, що закуповує на сировинному ринку певні матеріали.

Іншою і більш поширеною ситуацією такого роду є олігопсонія. Вона характеризує ситуацію, коли існує невелика група покупців пев­ного товару чи послуги. Обмежуючи закупівлю товарів, узгоджуючи ціни (як це було показано у ситуації з олігополією), вони добиваються зниження цін, забезпечуючи собі монопольні прибутки. Така ситуація дуже часто має місце на ринку продовольчих товарів, де група крупних промислових фірм-олігопсоністів диктує свої умови фермерам.