1. Поняття, ознаки та види науки. Класифікація юридичних наук.

Теорія держави і права — фундаментальна наука і навчальна дисципліна, що вивчає державу і право як явища суспільного життя, основні закономірності їх виникнення і розвитку, їх сутність, призначення і функціонування в суспільстві, а також особливості політичної і правової свідомості та правового регулювання.

Основні ознаки Теорії держави і права

1. Вивчає державу і право у теоретико-узагальненому вигляді. Свідченням тому є категорії — загальні поняття: сутність держави, форма держави, тип держави тощо.2. Осягає не усе, а основні та загальні закономірності виникнення, розвитку, функціонування держави і права. Їх можна назвати фундаментальними закономірностями, тому що вони однаково властиві різноманітним державам і їх правовим системам.3. Ґрунтується на єдності та діалектичному взаємозв'язку держави і права. Неможливо пізнати право , досліджуючи їх ізольовано або протиставляючи одне одному.

Теорія держави і права є суспільною (визначає такі суспільні явища, як держава і право), юридичною (вивчає лише державну і правову сторони громадського життя) та загальною (виявляє та пояснює загальні та основні закономірності розвитку держави) наукою.

Функції теорії держави і права

Функції теорії держави і права — Функції Теорії держави і права — це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед право й державу, на суспільні відносини, формування і розвиток особи

Існують різні класифікації функцій теорії держави і права. Серед них необхідно виділити такі:

1)         онтологічна (онтологія — поняття сутнісного) функція — призначення якої полягає в об’єктивному розкритті наукою тео-рія держави і права існуючої дійсності, поясненні її такою, якою вона є. Тобто теорія держави і права не тільки вивчає в узагаль-неній формі державно-правову систему, але й пояснює об’єк-тивні процеси їх розвитку, з’ясовує які закономірності є в основі цих процесів, визначає через пізнання державно-правових явищ їх сутність та зміст;

2)         евристична (евристика — мистецтво знаходження істини) функція — теорія держави і права не обмежується пізнанням і поясненням державно-правових явищ, а за нових політичних та соціально-економічних умов відкриває нові закономірності, що виникають у процесі розвитку політико-правових відносин та інститутів;

3)         гносеологічна (пізнавальна) функція — теорія держави і права разом з виявленням та дослідженням онтології державно-правових закономірностей вивчає і проблеми пізнання цих зако-номірностей. При цьому вона виробляє теоретичні конструкції та методи, чим сприяє розвитку правового пізнання сутності, змісту та форм держави і права;

4)         методологічна функція — теорія держави і права є фундамен-тальною наукою щодо галузевих, спеціальних та прикладних юридичних наук. Вона, узагальнюючи державно-правову прак-тику, формулює ідеї й дає практичні висновки та рекомендації, формує понятійний апарат, який є науковою базою для інших юридичних наук;

5)         політична функція — теорія держави і права впливає на фор-мування наукових засад внутрішньої і зовнішньої державно-правової політики, забезпечує науковість державотворення і правотворення;

6)         ідеологічна (виховна) функція — теорія держави і права роз-робляє фундаментальні ідеї та концепції щодо подальшого про-гресивного розвитку держави і права, формує правосвідомість та правомірну поведінку суб’єктів права і тим самим впливає на ідеологічний стан суспільства та його структуру, а також на пра-вове регулювання суспільного життя у цілому;

7)науково-прикладна функція — спрямована на вироблення ре-комендацій для практичного вирішення завдань державноправового будівництва, функціонування державного апарату, за-стосування норм права, зміцнення законності й правопорядку, a також розробляє структури, системи та методи діяльності право-творчих, судових, правоохоронних й інших державних органів;

8)         навчальна функція — спрямована на здобуття і розширення наукових знань про державу і право, пізнання державно-правових явищ, процес їх виникнення, розвитку та функціону-вання. Як навчальна дисципліна теорія держави і права є ключем до оволодіння юридичними знаннями;

9)         прогностична функція — теорія держави і права не тільки по-яснює сутність та зміст державно-правових явищ у минулому, a й передбачає шляхи їх розвитку в майбутньому. I тим самим до-помагає органам державної влади у виробленні ефективної дер-жавно-правової політики, вдосконаленні законодавчої, судової та адміністративної практики.

2. Предмет теорії держави і права та його особливості.

Предмет Теорії держави і права

Предметом теорії держави і права є загальні закономірності зародження, виникнення, функціонування та вдосконалення держави і права.Оскільки теорія держави і права характеризується як самостійна юридична наука, то її предмету властиві певні особливості, що визначають його своєрідність.

1.Оскільки держава і право функціонують в рамках суспільства і взаємодіють з ним, а суспільство розвивається за певними законами та закономірностями, то предметом теорії є вивчення тих закономірностей суспільного розвитку, що безпосередньо впливають на державу та право.2.Теорія вивчає закономірності, що мають об'єктивний характер. Вони визначаються впродовж тривалого періоду розвитку державності і залежать від рівня розвитку суспільних відносин.3.Закономірності, що вивчаються теорією, мають загальний характер. Вони характеризують державу і право як логічно завершені явища, не враховуючи історичних та національних особливостей певної держави.4 Оскільки основу будь-якого суспільства складають економічні відносини, то предметом теорії є визначення взаємодії державно-правових інститутів та економічних відносин. 5 Окрім держави існує система органів та організацій, що беруть участь у розробці, прийнятті та реалізації політичних рішень. Ці організації складають поняття політичної системи. І предметом теорії є визначення взаємодії держави та інших елементів політичної системи в процесі реалізації владних повноважень.6 Оскільки держава і право регламентують суспільні відносини як самостійно так і в процесі взаємодії між собою, то закономірності, що вивчаються теорією, можуть бути притаманні як державі і праву одночасно, так і окремо кожній з цих категорій.7.Регулююча функція держави і права визначає необхідність упорядкування відносин між людьми. Тому предметом теорії держави і права є визначення ступеню впливу державно-правових інститутів на особистість. Саме теорія вивчає такі категорії як закон, законність, правовідносини, громадянство, правосвідомість, правова культура, правомірна поведінка, правопорушення, юридична відповідальність. 8 Оскільки держава і право є динамічними явищами, що постійно розвиваються, то теорія вивчає закономірності та перспективи їх розвитку (правова держава, громадянське суспільство).

Отже, теорія держави і права є суспільною юридичною наукою і належить до загальнотеоретичних юридичних наук.

3. Методологія юридичної науки.

Методологія Теорії держави і права

Методологія теорії держави і права — це система принципів, підходів і методів наукового дослідження свого предмета, теорети­чні засади їх використання при вивченні державно правових явищ.

На відміну від предмета дослідження, який дає відповідь на пи­тання, які саме проблеми вивчає та чи інша наука, метод розкриває, як саме, за допомогою яких прийомів, методів і на основі яких принципів відбувається це вивчення.

Філософські методи

Філософські методи — засоби до яких належать закони і категорії матеріалістичної діалектики, які і виступають методологічною основою пізнання загальних закономірностей виникнення, розвитку та сучасного функціонування державно-правових явищ.

До законів діалектики відносяться:

• Закон боротьби протилежностей — це засіб дослідження закономірностей виникнення і розвитку державно-правових явищ при аналізі протилежностей. Наприклад, аналіз правомірної поведінки і правопорушення в межах правової поведінки.

• Закон накопичення певної кількості і перехід до нової якості — це спосіб дослідження державно-правових явищ, що дає змогу проаналізувати певну кількість знань про державу і право та виробити нові висновки і рекомендації.

• Закон заперечення  — це спосіб дослідження держави і права, що передбачає формулювання нових знань на підставі заперечення попередніх та існуючих.

Загальнонаукові методи

Загальнонаукові методи — система методів, властивих юридичній науці.

До них відносяться:

• Загальносоціологічний метод — це засіб, що характеризується при вивченні і дослідженні предмета застосуванням методів матеріалістичної діалектики.

• Конкретносоціологічний метод — спрямований на дослідження та вивчення причин і обставин впливу права і держави на соціальні явища.

• Статистичний метод — застосовується при дослідженні і вивченні кількісних аспектів змін в державно-правовому житті і обробляє результати для наукових і практичних цілей.

• Формально-логічний метод — засіб дослідження і вивчення державно-правових явищ за допомогою основних законів формальної логіки.

• Метод аналізу — за допомогою якого досліджуються і вивчаються юридичні особливості державно-правових явищ, їх класифікація, а також взаємозв'язок їх з іншими явищами суспільного життя.

• Історичний метод — спосіб дослідження і вивчення державно-правових явищ в їх історичному розвитку.

• Системно-функціональний метод — досліджує і вивчає державу і право за допомогою системно-функціонального підходу.

• Кількісного і якісного аналізу досліджує і вивчає кількість державно-правових явищ, що дозволяє конкретизувати властивості їх якості.

• Порівняльний метод — дає можливість досліджувати і вивчати державно-правові явища, порівнюючи і визначаючи їх тотожність чи різність та інше.

Спеціально-наукові методи

Спеціально наукові методи — система засобів, прийомів та способів, властивих саме теорії держави та права. За їх допомогою досліджуються і вивчаються закономірності виникнення та розвитку державно-правових явищ.

До них відносяться:

• Юридичний метод, де використовуються правила пізнання держави і права за допомогою юридичних засобів (аналіз структури права, тлумачення юридичних норм).

• Методи юридичної статистики — використання великих чисел державно-правових явищ та формування певних рекомендацій на цій основі.

• Методи юридичної логіки.

• Інші методи юридичної науки та інші.

Індивідуально-наукові методи

• Інтуїтивні-це методи прогнозування як науковий інструмент вирішення складних неформалізованих проблем дають змогу отримати прогнозну оцінку стану розвитку об'єкта в майбутньому незалежно від інформаційної забезпеченості. їхня сутність полягає в побудові раціональної процедури інтуїтивно-логічного мислення людини в поєднанні з кількісними методами оцінки й обробки отриманих результатів. При цьому узагальнена думка експертів приймається як вирішення проблеми.

Інтуїтивні методи прогнозування застосовуються в таких випадках:

1) об'єкт, економічне явище не піддаються математичному опису, формалізації;

2) статистична вибірка нерепрезентативна;

3) немає необхідних засобів та ресурсів для проведення формалізованих досліджень (обчислювальної техніки, програмного забезпечення, кваліфікованих кадрів);

4) виникли екстремальні ситуації, коли потрібне прийняття швидких рішень.

За допомогою застосування методів експертних оцінок до: вільно вирішувати такі типові задачі:

o складання переліку можливих подій у різних галузях за певний проміжок часу;

o визначення найбільш імовірних інтервалів часу здійснення багатьох подій;

o визначення цілей і завдань управління з упорядкуванням їх за ступенем важливості;

o розробка альтернативних варіантів вирішення завдання з оцінкою їхньої переваги;

o альтернативний розподіл ресурсів для вирішення завдань з ранжируванням їхньої черговості;

o альтернативні варіанти прийняття рішень у певній ситуації з оцінкою їхньої переваги.

• емпіричні— це спостереження і дослідження конкретних явищ, експеримент, а також узагальнення, класифікація та опис результатів дослідження і експерименту, впровадження їх у практичну діяльність людей.

Емпіричні дослідження використовуються для відповіді на емпіричні питання, які повинні бути точно визначені згідно з даними. Як правило, дослідник має певні теорії на тему, з якої ведеться дослідження. На основі цієї теорії пропонуються певні припущення або гіпотези. З цих гіпотез робляться прогнозування конкретних подій. Ці прогнозування можуть бути перевірені відповідними експериментами. Залежно від результатів експерименту, теорії, на яких гіпотези та прогнози були засновані, будуть підтверджуватися чи спростовуватися.

Так званний емпіричний цикл включає в себе:

Спостереження (англ. Observation): збір та групування емпіричних фактів, формування гіпотези.

Індукція (англ. Induction): розробка гіпотез.

Дедукція (англ. Deduction): дедукція (виведення) послідовності гіпотез, які перевіряються прогнозуванням.

Перевірка (англ. Testing): перевірка гіпотези з нового емпіричного матеріалу.

Оцінка (англ. Evaluation): оцінка результатів перевірки.

• прогностичний-сукупність способів і прийомів мислення, що дозволяють на основі аналізу ретроспективних, екзогенних (зовнішніх) і ендогенних (внутрішніх) даних, а також їх змін у розглянутому періоді часу вивести судження певної вірогідності відносно майбутнього розвитку об'єкта.

В існуючих джерелах представлені різні класифікаційні принципи методів прогнозування.

Однією з найбільш важливих класифікаційних ознак методів прогнозування є ступінь формалізації, що досить повно охоплює прогностичні методи. Другою класифікаційною ознакою можна назвати загальний принцип дії методів прогнозування, третім - спосіб одержання прогнозної інформації.

У більшості класифікаційних схем методи прогнозування розділяються на три основні класи:екстраполяції, експертних оцінок, моделювання.

• ретроспективний – дає змогу відштовхнутись від сьогодення і поступово зануритись у архівну минувшину, виділяючи при цьому найхарактерніші риси і тенденції для кожного етапу, а також закономірності розвитку думки.

• інтреспекційний (від латів. introspecto — дивлюся всередину) — метод  дослідження, що полягає в спостереженні дослідника за власними почуттями, думками й т. ін.; самоспостереження.

Інше визначення: Інтроспекція — метод поглибленого дослідження і пізнання людиною моментів власної активності: окремих думок, образів, почуттів, переживань, актів мислення тощо.

1. 4 Підходи до визначення сутності держави.

У науці немає єдиного підходу до поняття держави. Існують такі визначення:  Держава - це організація політичної влади на певній території, необхідна для виконання як суто класових завдань, так і спільних справ, що випливають з природи будь-якого суспільства.  Аристотель вважав що Держава - це зосередження всіх розумових і моральних інтересів громадян.  Цицерон вважав, що Держава - це союз людей, об'єднаних загальними началами права і загальної користі.  Шершеневич вважав, що Держава - це громадська спілка, що представляє собою самостійне примусове владарювання над вільними людьми в межах певної території.  Гумплович. Держава - це природно виникла організація владарювання, призначена для охорони певного порядку.  Держава - організація політичної влади країни.  У сучасній науці, поняття держави визначається через його ознаки:  Публічна влада  Апарат управління і примусу  Територіальна організація населення / влади (Територіальний ознака)  Монопольне право на прийняття загальнообов'язкових, юридичних актів  Суверенітет  Наявність скарбниці  Виходячи з цих ознак держава - це суверенна політико-територіальна організація публічної влади, що встановлює правовий порядок на певній території і що володіє апаратом управління, примусу і державною скарбницею.  Поняття і сутність держави  Держава - це суверенна політико-територіальна організація публічної влади на певній території, встановлює правовий порядок і володіє апаратом управління і примусу, а так само держ. скарбницею.  Це визначення виходить з ознак держави:  Публічна влада  Апарат управління і примусу  Територіальна організація населення / влади (Територіальний ознака)  Монопольне право на видання правових актів  Суверенітет  Наявність скарбниці  Визначити сутність держави - ​​означає встановити чиїм інтересам воно служить.  Звідси існує 2 підходи до визначення сутності держави:  1. Класовий підхід  Тобто сутність держави в тому, що один економічно панівний клас нав'язує свою волю всьому суспільству.  2. Загальносоціальні підхід  Тобто сутність держави полягає в тому, що воно об'єднує все суспільство, дозволяє виникаючі протиріччя і конфлікти, служить засобом досягнення згоди і компромісу.  Сутність і роль держави  Держава - це суверенна політико-територіальна організація публічної влади на певній території, встановлює правовий порядок і володіє апаратом управління і примусу, а так само держ. скарбницею.  Це визначення виходить з ознак держави:  Публічна влада  Апарат управління і примусу  Територіальна організація населення / влади (Територіальний ознака)  Монопольне право на видання правових актів  Суверенітет  Наявність скарбниці  Визначити сутність держави - це значить визначити чиїм інтересам воно служить.  Яка сутність держави, такі й його цілі, завдання. Демократична держава має діяти в ім'я загального блага. За змістом: виступати засобом соціального компромісу. За формою: бути правовою.  Звідси існує 2 підходи до визначення сутності держави:  1. Класовий підхід  Тобто сутність держави в тому, що один економічно панівний клас нав'язує свою волю всьому суспільству.  2. Загальносоціальні підхід  Тобто сутність держави полягає в тому, що воно об'єднує все суспільство, дозволяє виникаючі протиріччя і конфлікти, служить засобом досягнення згоди і компромісу.  Роль держави полягає в тому, що б служити суспільству (Держава - керує суспільством).  Для досягнення цієї мети держава повинна:  1) У своїй діяльності враховувати інтереси суспільства. Дозволяти виникаючі протиріччя і конфлікти, служити засобом порозуміння і компромісу.  2) Бути правовим, тобто встановлювати в суспільстві певний порядок і підтримувати його, використовуючи в необхідних випадку тапримус.  3) Захищати особистість від свавілля, створювати нормальні умови для життя. Підтримувати соціально не захищені верстви суспільства(інваліди, пенсіонери).  4) Забезпечувати безпеку суспільства від внутрішніх і зовнішніх загроз.  Класова і загальнолюдські початку держави не повинні протиставлятися одне одному.  Ознаки держави  Держава - це суверенна політико-територіальна організація публічної влади на певній території, встановлює правопорядок і що володіє апаратом управління і примусу, а так само державною скарбницею.  Це визначення виходить з ознак держави:  Публічна влада  Апарат управління і примусу  Територіальна організація населення / влади (Територіальний ознака)  Монопольне право на видання правових актів  Суверенітет  Наявність скарбниці 

6. Поняття та ознаки держави.

1. Держава — це універсальна політична організація су­спільства, що володіє суверенітетом і здійснює управління суспільством на основі права за допомогою спеціального механізму.

2. Зовнішні, відмітні ознаки держави можна розділити на дві групи. Перша група ознак відрізняє державу від первіс­ної соціальної організації. До них належать:

3. 1) публічна політична влада, інакше кажучи, влада, що виділилася із суспільства, не збігається з ним, така, що стоїть над ним і виступає від його імені. Державна влада має свій особливий апарат у вигляді органів держави і професійних управлінців (армія, поліція, чиновники, судді тощо);

4. 2) державна скарбниця — тобто система збору, зберігання і розподілу фінансових коштів (у вигляді данини податків, зборів, різного роду повинностей). Ці кошти необхідні для вирішення загальнозначущих проблем (наприклад, оборони, будівництва громадських будівель і споруд), а також для утримання державного апарату;

5. 3) територіальна організація населення. У додержавному стані індивід співвідносив себе з певним родом, враховуючи реальну або уявну спорідненість. У державі кровноспоріднені зв'язки або зовсім не мають значення, або відходять на другий план. Держава поширює свою владу на всіх людей, які проживають на її території;

6. 4) наявність системи загальнообов'язкових правил поведінки — права.

7. Друга група ознак держави відрізняє її від політичних партій та громадських організацій (їх називають атрибутами держави):

8. 1) народ — сукупність індивідів, об'єднаних правовим зв'язком із державою. Цей зв'язок виражається в інститутах громадянства (у республіках) або підданства (у монархіях). Сучасна держава виступає як представник народу, як справа народу;

9. 2) територія— матеріальна база держави. Це частина земної кулі, з якою історично пов'язаний державний народ, що має кордони, визнані міжнародним співтовариством. Територія держави — це простір, у межах якого здійснюється державна влада, просторове буття держави;

10. 3) державна влада — організаційно оформлена політична влада крупної соціальної спільноти (народу, класу, стану), що володіє спеціалізованим апаратом для регулювання суспільних відносин і верховенством у суспільстві. Головне призначення державної влади — керівництво загальнозначущими для народу справами.

11.  

5. .Типологія держав: основні підходи.

Сучасні підходи до вивчення держави

12. У сучасному державознавстві, слідом за російськимученим В.Є.Чиркіним, звичайно виділяють п'ять основних підходів до вивчення держави: теологічний, арифметичний (класичний), юридичний, соціологічний та техніко-кібернетичний.

13. Теологічнийпідхід до вивчення держави відомий з найдавніших часів. Відповідно до нього держава створена Бо­гом, а у священних книгах встановлена ідеальна модель влади, до якої має прагнути держава. Нині ця концепція офіційно визнана лише в деяких державах (Ісламська Республіка Іран, Індуїстське Королівство Непал). Більшість же вчених-юристів розглядають цю теорію як науково неспроможну, але в той же час привабливу для значного числа "і людей. У християнській теорії держави такі привабливівластивості має заклик до правителів слідувати загально­людським цінностям: справедливості, милосердю, допомо­зі слабким. У мусульманській концепції держави — це: ухвалення політичних рішень на основі ісламу, який роз­глядається як єдино правильна ідеологія; консенсус влади і найбільш авторитетних представників народу; відкритість влади для будь-якого мусульманина тощо.

14. Арифметичний (класичний)підхід до держави харак­терний визначенням держави через систему її ознак. Він теж не новий: ознаки держави перераховували староіндійські Закони Ману, праці античних мислителів. Сучасні вчені звичайно розглядають державу як тріаду елементів (атрибу­тів): влада, територія, населення. Іноді до цих трьох класич­них елементів додають суверенітет, скарбницю (систему збору фінансових коштів), міжнародне визнання. Класичний підхід до держави привертає своєю чіткістю, можливістювідмежувати державу від інших соціальних організацій. Проте це підхід далеко не завжди є плідним при практично­му застосуванні: достатньо складно інколи визначити дер­жавний народ, кордони території (наприклад, у кочових імперіях середньовіччя), та й носієм влади може бути не тільки держава, а й особа, й соціальна спільнота.

15. Юридичний підхід до поняття держави виник у рамках юридичного позитивізму та концепції правової держави. Прихильники такого підходу розглядають державу як особ­ливу юридичну особу, що підкоряється у своїй діяльності праву. Прихильники юридичного підходу розробили добрий інструментарій для формалізованих досліджень (напри­клад, поняття форми та функцій держави, державного апарату, органу держави тощо).

16. Гуманістична спрямованість юридичного підходу до держави є очевидною, адже, будучи юридичною особою, держава зобов'язана відшкодовувати особистості завданий їй збиток. У сучасному світі відповідальність держави перед людиною стала реальністю, перш за все, завдяки міжнарод­ній юстиції.

17. У той же час не можна не зазначити деякі негативні сторони юридичного підходу до держави. Визначення дер­жави як влади, підпорядкованої праву, виводить за рамки держави не тільки тоталітарну державу, а й більшість до-сучасних держав. Уявлення про державу як юридичну особу не розкриває особливого положення держави в по­літичній системі суспільства.

18. Найбільше поширення у державознавстві та політології набув соціологічний підхід до держави. Елементи такого підходу можна прослідкувати з часів античності: наприклад, Арістотель визначав державу як об'єднання сімей для благого життя. Уявлення про державу як організатора загальних справ властиве було Жану Бодену, Томасу Гоббсу, Бенедикту Спінозі і багатьом іншим мислителям. До прихильників цього підходу належали Карл Маркс та його послідовники. Вони визначали державу як універсальну політичнуорганізацію економічно панівного класу. Сучасні немарксистські соціологічні школи розглядають державу як офіційного представника суспільства, призначення якого є трояким: керівництво виконанням «загальних справ»; надання соціальних послуг; арбітраж відносно різних груп суспільства. В той же час у їх уявленні держава не є класово неупередженою, оскільки на її діяльність впливають різні зацікавлені соціальні групи («групи тиску »).

19. Техніко-кібернетичнийпідхід до держави від брунькувався від загальносоціологічної концепції постіндустріального (інформаційного) суспільства. Прихильники цього підходу розглядають державу як систему, що працює на основі введення інформації, її перетворення та виведення управлінського рішення.

20. Усі підходи до держави, не виключаючи теологічного, мають певну наукову цінність і практичну значущість, по-різному висвітлюючи різні сторони такого багатогранного та складного явища, як держава.

21. Через широке застосування в сучасній науці інтеграцій­ного підходу інтерес представляє спроба створення багато­вимірного «портрету» держави, здійснена В.Є.Чиркіним. Із його точки зору, сучасна держава має три іпостасі — три обличчя. Вона виступає як:

22. 1) єдина універсальна політична організація в країні, що створюється на основі адміністративно-територіальногоподілу шляхом реєстрації членів цієї організації за місцем проживання;

23. 2) арбітр.Держава, з одного боку, діє на користь найбільш сильних соціальних спільнот (класів, груп), але, з іншого боку, захищає від надмірних нестатків слабкі, знедолені верстви населення, нарешті, здійснює посередництво на користь суспільства в цілому;

24. 3) легалізованийта легітимний примус. Держава, з одного боку, володіє правом на законний (встановлений законодавчими актами) примус щодо індивідів, чия поведінка не відповідає правовим нормам (легальність примусу). З іншого боку, передбачається згода суспільства на засто­сування такого примусу (легітимність примусу).