ВСТУП
Актуальність теми. Згідно зі ст. 51 Конституції України "сім’я, дитинство, материнство та батьківство охороняються державою". На конституційному рівні знайшов також закріплення обов'язок батьків щодо утримання неповнолітніх дітей та обов'язок подружжя підтримувати один одного, що підкреслює важливість цих відносин [1 ст.51]. Сім'я у всіх країнах та у всіх народів є основним осередком суспільства. Сім’я в сучасному громадянському суспільстві виконує цілий ряд функцій, однією з них є функція добування засобів існування для членів сім’ї. Пов’язані з виконанням цієї функції аліментні відносини мають важливий характер на теперішньому етапі соціально-економічного розвитку, особливо це стосується утримання батьками своїх неповнолітніх дітей. Разом з тим у шлюбно-сімейному законодавстві донедавна було відсутнє закріплення поняття сім’ї, членства в сім’ї. У науці сімейного права поширеною є думка про недоцільність легального визначення цього поняття. У Сімейному кодексі України, прийняття якого є визначальним кроком уперед на шляху вдосконалення правового регулювання сімейних відносин, знайшло своє нормативне визначення поняття сім'ї.
У зв'язку з прийняттям Сімейного кодексу України глибокого наукового аналізу потребують законодавчі новели в регулюванні аліментних відносин. Особливо це стосується визначення розміру аліментів, порядку виконання аліментних обов'язків. Потребує уточнення коло суб'єктів аліментних зобов'язань, наукового вирішення питання про співвідношення поняття "суб'єкт аліментного зобов'язання та "член сім'ї". Для сімейного права України традиційно характерним є імперативний метод правового регулювання сімейних відносин. Проте істотним недоліком такого підходу є неможливість укладення угод про сплату аліментів, існуючий же порядок добровільної сплати аліментів шляхом подання заяви за місцем роботи не може належним чином захистити інтереси одержувача платежів. Крім того, у сімейному праві України до останнього часу була відсутня відповідальність за неналежне виконання аліментних зобов'язань, деякі дослідники власне примусове стягнення аліментів розглядають як сімейно-правову відповідальність. Таким чином, вирішення цих проблем у новому Сімейному кодексі України, науці сімейного права і подальше впровадження результатів наукових розробок у законодавство є актуальним, а індивідуальний фактор матеріального забезпечення є досить важливим навіть у розвинених країнах.
У сімейному праві аліментним правовідносинам приділялася значна увага, проте в результаті докорінних змін у соціально-економічному житті суспільства постали нові наукові проблеми. Предмет дослідження є сімейно-правові аспекти регулювання зазначених відносин. Методи дослідження:
Методологічною основою дослідження є діалектичний метод пізнання суспільних відносин і явищ.
У роботі також використовуються:
формально-юридичний метод при дослідженні чинних правових норм, присвячених регулюванню аліментних відносин, аналізі наукових пропозицій щодо вдосконалення правової регламентації цих відносин;
системно-структурним підходом характеризується, зокрема, аналіз законодавчого визначення поняття сім'ї, визначення кола членів сім'ї та його співвідношення з колом суб'єктів аліментних прав та обов'язків;
на основі історичного підходу розглядаються проблемні питання з урахуванням впливу рівня соціально-економічного розвитку суспільства на регулювання аліментних відносин;
застосовується порівняльно-правовий метод при дослідженні законодавства зарубіжних країн.
У ході роботи також використовується метод моделювання, зокрема, при аналізі законодавчих новел, соціологічні, статистичні, математичні методи.
Науково-теоретичну базу дисертаційного дослідження та зроблених в ньому висновків склали праці таких учених-юристів, як Антокольска М.В., Антошкіна В., Афанасьєва Л. В., Ариванюк Т.О., Гопанчук B.C., Дибовський Д., Ромовська З.В., Баранова Л.М., Борисова В.І., Червонний Ю.С., Шевченко Т. та інші.
Нормативною основою дослідження стала Конституція України, Кодекс про шлюб та сім'ю України, Сімейний кодекс України, Цивільний кодекс України, Закон України "Про виконавче провадження" та інші нормативно-правові акти
Розділ і. Загальна характеристика аліментних зобов’язань
Поняття і зміст аліментів і аліментних зобов'язань
Початок нового тисячоліття ознаменувався широкою реформою українського законодавства і галузь сімейного права тут не є виключенням. Прийнятий ще 1969 року Кодекс про шлюб та сім'ю (з майбутніми змінами та доповненнями) [3] який вже не відповідав ні вимогам часу, ні вимогам законодавства був замінений принципово новим, сучасним Сімейним кодексом України [7]. Окремі положення нового Сімейного кодексу в процесі свого зародження підлягали нищівній критиці, мовляв, що про радянський погляд на сім'ю все ще добре дає про себе знати, тому молода українська держава не готова до таких змін. Однак з моменту набуття чинності новим кодексом як вітчизняні [53, с.15] так і зарубіжні фахівці визнали Сімейний кодекс України, без перебільшення, одним з кращих, найпрогресивніших в світовій юридичній практиці. Безперечно даний факт не може не тішити свідомість як творців даного кодексу так і пересічних громадян. Новим кодексом, який набув чинності з 1 січня 2004 року, внесено кардинальні зміни до всіх, без виключення, сфер сімейних правовідносин, поряд з цим в цьому кодифікованому документі знайшли своє відображення концептуально нові положення, що стосуються, серед іншого, питань про визначення походження дитини, народженої в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій (що виключать можливість виникнення ситуацій як то в Великобританії, коли донора дитини лесбійської пари суд змусив виплачувати аліменти, оскільки той є біологічним батьком) [52, с.68].
З прийняттям нового кодексу безумовно був здійснений якісно новий прогресивний крок в сімейному законодавстві, але Сімейний кодекс все ж містить в собі певні проблемні моменти на деякі з них варто звернути увагу.
Очевидним є факт, що одними з найбільш проблемними в сімейному праві є аліментні правовідносини, тому хотілося б зупинитися не на загальному аналізі даної проблеми, про що і так вже вдосталь сказано і написано, а на причинах, що призводять до неї. Та перед тим як безпосередньо перейти до причин виникнення зазначених правовідносин, потрібне коротко зупинитися на природі, сутності самого явища «аліменти».У відповідності до ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки [7, ст. 3]. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Виходячи з законодавчого визначення поняття "сім'я" можна співвіднести коло членів сім'ї та суб'єктів аліментних правовідносин. Оскільки в Сімейному кодексі під сім'єю розуміється певна спільність, а не коло осіб, пов'язаних сімейними правами й обов'язками, аліментні правовідносини можуть існувати як між членами сім'ї, так і між особами, які не складають сім'ю. Сімейні правовідносини є особливим видом правовідносин, що суттєво відрізняються від цивільно-правових і регулюються сімейним правом як самостійною галуззю права. Аліментні зобов'язання подружжя, батьків і повнолітніх дітей, інших членів сім'ї та родичів виникають на підставі фактичного складу, тим часом як спорідненість є єдиною підставою виникнення аліментних правовідносин між батьками та їх неповнолітніми дітьми [49, с.12]
Можна виділити:
- аліментні зобов’язання подружжя;
- аліментні зобов’язання батьків та дітей;
- аліментні зобов’язання свояків та інших родичів;
- аліментні зобов’язання фактичних вихователів (вихованців).
В Конституції України закріплено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття, аналогічна норма закріплена в Сімейному кодексі України. Слід зрозуміти, що законодавець даним положенням лише закріплює моральний обов'язок батьків щодо догляду за дітьми, який в першу чергу має випливати не із закону, а із самої свідомості останніх, можна навіть говорити, що обов'язок доглядати за дитиною має інстинктивну природу. Зазвичай догляд за дитиною покладається на обох батьків в рамках існування їхньої сім'ї. В такому випадку вони добровільно доглядають за своїми дітьми керуючись принципами моралі, що закладені в їхній індивідуальній свідомості [48, с. 21] Однак досить часто шлюби розриваються і один з батьків (в 99% це батько) відмовляється добровільно утримувати дитину, забезпечувати її матеріально. Тому держава, за заявою того з ким проживає дитина, зобов'язує іншого сплачувати кошти на її утримання. Дані кошти в свою чергу й отримали назву аліменти.
Таким чином держава реалізує законодавчо закріплений обов'язок утримувати дитину, що ґрунтується на моральних засадах суспільства, бо очевидним є те, що в свідомості особи, яка ухиляється від цього, даний обов'язок вже відсутній [43] . Слід зазначити, що законодавець дає визначення аліментів, як коштів на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду у частці від доходу її матері, батька та (або) у твердій грошовій сумі [7, ст.87]. Аліментами слід розглядати всяку матеріальну допомогу, що надається в силу закону одному з подружжя, родичам, своякам, фактичному вихователю (вихованцю). Рішення суду про присудження аліментів не слід включати до складу правопороджуючих фактів, оскільки воно спрямоване на захист уже існуючого суб'єктивного права.
Також аліментні правовідносини характеризуються певними особливостями.
По-перше, підстави їх виникнення визначені лише законом. По-друге, аліментні зобов'язання є безоплатними, тобто вони не можуть бути витребувані назад, навіть якщо стягнуті помилково, за винятком випадків, коли їх стягнення було засноване на неправдивих відомостях.
По-третє, аліментні зобов'язання мають особистий характер, їх сплачують особи, на яких вказує закон. Покладання обов'язку утримання на інших осіб не допускається [29, с.216].
Проблемні аспекти аліментних правовідносин: причини існування та шляхи вирішення.
Визначившись з термінологією, можна перейти безпосередньо до аналізу причин, які викликають дане явище та проблеми, що з цим явищем пов'язані.
В переважній кількості випадків основною причиною, що призводить до обов'язку сплачувати аліменти на утримання дитини є розірвання шлюбу подружжя. Така статистика є невтішною, оскільки, на нашу думку, стан речей є дещо інший. Часто особа, звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу робить відчайдушний крок з метою виправлення ситуації, сподіваючись, що під тиском позову все може повернутися на краще, але суд лише прискорює процес розлучення приймаючи шаблонні рішення. В цьому випадку залишається незрозумілим існування ст.111 СК, оскільки вона свідомо чи несвідомо ігнорується судами, а мета примирення нівелюється [54]. Подібна ситуація існує також у випадках коли аліменти присуджуються в результаті позбавлення батьківських прав. Таке враження, що суди просто не бажають заглиблюватися в такі важливі справи, що визначають правовідносини між батьками та їх дітьми, зокрема на практиці безпосередньо траплялися випадки коли рішення суду про позбавлення батьківських прав повністю розмістилося на одній сторінці паперу формату А 4, і це з урахуванням бланку, реквізитів суду та сторін! Мотивувальна частина такого рішення, навіть з урахуванням розмірів, не може бути досконалою [53, с.17]. Іншою причиною, що призводить до проблемних аліментних правовідносин є невміння батьків домовитися між собою, що в свою чергу є показником невисокого культурного рівня суспільства. В більшості країн світу аліменти виплачуються у добровільному порядку за взаємною згодою батьків, що звільняє від необхідності звертатися до суду.
І все ж якщо зберегти сім'ю не вдалося і постає питання про стягнення аліментів на утримання дитини, існують дві найбільші проблеми в даній сфері:
- по-перше, це проблема пов'язана з визначенням розміру аліментів,
- по-друге, проблема з несплатою аліментів.
1. Відносно першої проблеми - визначення розміру аліментів - варто зазначити, що гарантій того, що в суді серйозно займатимуться справою про стягнення аліментів, на жаль, немає жодних.
Як правило, рішення за такими позовами судді через надмірну завантаженість виносять не заглиблюючись у подробиці і в результаті далеко не завжди можна отримати об'єктивний розмір аліментів на утримання дитини. Рішення по справі про стягнення аліментів звучать майже однаково, при цьому як позивач так і відповідач навіть не намагаються скористатися правами які їм надаються законом [43]. Та все ж варто хоча б спробувати захистити своє право. Як відомо багато громадян мають так званий дохід «в конверті», а суд присуджуючи аліменти виходить лише з офіційно задекларованих доходів, тому іноді виникає ситуація коли частка доходу батька навіть не досягає 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та при цьому він їздить на престижному автомобілі та витрачає великі кошти на задоволення власних потреб. В даному випадку на допомогу може прийти СК України, в якому йдеться про те, що судом при визначенні розміру аліментів можуть враховуватися інші обставини, що мають істотне значення [43, п.4 ч.1 ст. 182].Тому проблема полягатиме в необхідності отримати достатню кількість доказів для суду. Але як завжди у медалі існує дві сторони. Так, існує ситуація коли позивач безпідставно вимагає стягнути з відповідача завищену суму аліментів, мотивуючи це тим, що той має офіційно високі доходи. Й справді трапляються випадки коли дохід відповідача складає сотні тисяч, а то й мільйонів гривень і суд на підставі цього стягує збільшену суму аліментів. Та все ж суд, в першу чергу, та відповідач мають розуміти, що аліменти це кошти на утримання дитини, зайві гроші розбещують дитину. Як правило, діти багатих батьків не бажають вчитися і часто потрапляють в тенета алкоголю та наркотиків. Тому виплати на їх утримання не мають перевищувати меж розумного. Саме відштовхуючись від цього суд і має визначати розмір аліментів.
2. Що стосується проблеми навмисної несплата аліментів, то тут ситуація дещо складніша. Як свідчить статистика 90% невиконання судових рішень як раз припадає на рішення, що стосуються аліментів. Існує велика кількість різних факторів, що призводять до такого явища. Зокрема, як відомо, після розлучення немає більших ворогів ніж колишні чоловік та дружина, тому той на кого покладається обов'язок сплачувати аліменти розцінює даний факт не що інше як зведення рахунків, що в свою чергу не збільшує ймовірність щодо їх сплати [54] Проте така ситуація з несплатою аліментів, виникла не через недосконалість Сімейного кодексу. Чинний Кримінальний кодекс України, а саме ст.164, передбачає покарання за ухилення від сплати аліментів на утримання дітей, однак, як свідчить практика, лише в половині кримінальних справ суд знаходить підстави для винесення обвинувального вироку [42, ст.6] Існує думка, якої дотримується, наприклад, що шлюбний договір це прояв нелюбові, «маніфест недовіри», що так чи інакше обов'язково призведе до розлучення [46, с. 15]. Також певну альтернативу аліментам встановлює ст.190 СК України, яка передбачає можливість припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно [7, ст.190]. Дана норма надає можливість укладання договору за яким передається певне нерухоме майно, в обмін на звільнення від обов'язку сплачувати аліменти. Можливо дана альтернатива застосовується не так часто, та все ж звільняє від проблемних аліментних правовідносин.