Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

філософія екзамен

.docx
Скачиваний:
259
Добавлен:
04.03.2016
Размер:
30.11 Кб
Скачать

1.Світогляд - це система уявлень людини про світ, місце людини у світі, відношення людини до світу, та до самої себе. Світогляд містить знання, переконання, цінності, ідеали, організовані в єдину систему, центром якої завжди виступають уявлення людини про себе. Типи світогляду

міфологічний - для поглядів властивий синкретизм, тотемізм, фетишизм, магія тощо.

релігійний - особлива форма усвідомлення світу, яка не потребує обґрунтування і доказів.

науковий - усвідомлення світу через отримання істинних знань, відкриття об'єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.

мистецький - форма суспільної свідомості, що відображає дійсність у конкретно-чуттєвих образах, відповідно до певних естетичних ідеалів.

філософський - форма пізнання світу, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу.

Якщо підходити історично, то філософії як особливого типу світогляду передували міфологічний і релігійний типи світогляду. Міф як особлива форма свідомості і світогляду представляв собою своєрідний сплав знань, хоча і досить обмежених, релігійних вірувань і різних видів мистецтва.

В міфах вже малювалася картина світу в цілому у вигляді теософії, йшов пошук шляхів затвердження єдності природи і суспільства, світу і людини, минулого і сьогодення, вирішувалися у своєрідній формі світоглядні проблеми.

Подальший розвиток світорозуміння пішло по двох лініях - по лінії релігії та по лінії філософії.

Загальне, що споріднює релігію та філософію, - це рішення світоглядних проблем. Але характер підходу до цих проблем в їх рамках, так само як і саме їх рішення, глибоко по-різному. На противагу релігії з її ставкою на віру філософія завжди спиралася на знання, розум. Вже перший крок філософії полягав у пошуку єдиного в усьому, в пошуку першооснови світу не за його межами, а в ньому самому.

Як форма світогляду філософія відрізняється від інших його типів Вона має спільні риси з наукою: в одних філософських вченнях вони більше виражені, в інших — менше. Водночас філософія як особливе явище духовної культури відрізняється від спеціальних наук.

Спільною з наукою рисою є її пізнавальна установка (прагнення до пізнання істини), теоретична форма знання. Це виявляється в оперуванні загальними поняттями, категоріями, прагненні довести свої положення, раціональну аргументацію, звертанні переважно до розуму, а не до уяви (як міфологія) й не до віри (як релігія).

Відмінність філософії від спеціальних наук полягає в тому, що кожна з них досліджує якийсь фрагмент дійсності, окрему галузь явищ. Філософія ж, як було сказано, розглядає найбільш загальні питання світорозуміння, її предмет — не окремі явища, а світ в цілому (не в розумінні простої суми всіх речей, а в розумінні їх загального зв'язку, загальних законів буття в розвитку).

Кожна окрема наука прагне розглядати свій предмет цілком об'єктивно, таким, яким він є сам по собі, усуваючи момент суб'єктивності. Філософія ж не тільки не усуває суб'єктивності, а для неї відношення "людина — світ", "суб'єкт — об'єкт" саме й є її головною проблемою.

Філософія ставить і намагається вирішити найзагальніші (а тому й найглибші, найсуттєвіші) питання світорозуміння. Проте для їх остаточного вирішення ніколи не вистачає емпіричного (досвідного) матеріалу. Крім того, філософія виражає не тільки світорозуміння, а й певне світоставлення; вона спрямована не тільки на осягнення об'єктивної істини, а й на формування системи цінностей, визначення того, що має для людини найважливіше значення. Внаслідок цього на змісті, характері філософських поглядів, пошуків і висновків позначаються й особливості різних історичних епох, цивілізацій з їх певними "ментальностями" (способами мислення), специфічними рисами світорозуміння й життєсприйняття. Оскільки філософія як духовне явище є формою суспільної свідомості, вона несе на собі відбиток історичного й життєвого досвіду, позицій різних національних і соціальних спільнот і груп. На неї впливає сила традицій, вона взаємодіє з різноманітними формами духовного життя.

 

12.Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха

Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейербахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії".. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього".. Філософія — це неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. І те, й інше повинна об'єднати у собі "філософія майбутнього", але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філософії, і релігії.Слабкість філософії, за Фейєрбахом, — в її відірваності від "серця", манірній віддаленості від світу, теоретичному егоїзмі. Найсильнішою стороною християнства, яка уможливила цій релігії стати світовою, легко доходити до "серця" людини, Фейєрбах вважає мораль. Замість християнства та філософії гегелівського типу він запропонував "філософію Людини". Згідно з його гуманістичною концепцією Людина — це найвище у ціннісному відношенні, абсолютна цінність. В людині все є цінним: емоційне та психологічне життя е не менш важливим, аніж розум За Фейєрбахом, людська сутність цілком гармонійно виявляє себе в людському існуванні: життя природи та умови буття перебувають у глибокій єдності з людською сутністю.Отже, людина, за Фейєрбахом, перебуває та існує в гармонійній єдності з власною сутністю, власними якостями ("предикатами"), зовнішньою та внутрішньою природою. Фейєрбахівська філософія виявила значний вплив на формування світової філософської думки, зокрема — на молодогегельянство та марксизм. Хоча майже відразу ж вона була піддана критиці сучасниками мислителя, але фундаментальність порушених Фейєрбахом питань та глибина його спроби відповісти на них дає підстави відвести йому належне місце серед гігантів світової філософської думки.

30.Головні концепції походження людини.Релігійна;- Наукова;- Космічна;-Інші.Релігійна теоріяОсновою релігійної теорії є тексти та перекази різних релігійних віровчень, де прямо вказано про творіння людей богами. Для прикладу,Біблія — з землі створено Адама, а з його ребра — Єва;Межиріччя — бог створив людину з глини;Велика Скіфія — Таргітай, перша людина у скіфів, створена Папаєм, верховним скіфським богом, та його жінкою.Багато подібних міфів і переказів можна зустріти у фундаментальній праці Джеймса Фрезера «Фольклор у Старому Заповіті».Наукова теоріяДана теорія базується на вченні Ч. Дарвіна, яке отримало назву "еволюційної теорії" - походження людини від мавп через перехідні форми в результаті природнього відбору.На сьогодні виділяють ряд етапів антропогенезу:проконсул;рамапітек;дріопітек;австралопітек (Див. також Парантроп);людина уміла або Homo habilis;людина прямоходяча або Homo erectus;неандерталець;Людина розумна або Homo sapiens або кроманьйонець.Довести чи відкинути дану теорію науковими доказами не можливо, так як вона базується на вірі віруючих, а не фактах.Космічна теоріяЖиття на Землю занесено з космосу іншопланетянами.

5. Структура : - онтологія( вчення про першооснову буття, сфери буття і категорії, основне питання : „Що таке світ?” „ Як він влаштований?”) – гносеологія ( теорія пізнання яка досліджує закономірності процесу пізнання, основне питання – „Що означає пізнати?” „Що таке пізнання?”) – антропологія ( вчення про сутність людини, а також про співвідношення в людині природи та культури, основне питання „Хто така людина”, „Яке місце займає людина?”) – аксіологія (вчення про цінності, яке досліджує закономірності побудови сфери цінності, осн. питання „У чому цінність і сенс життя?”) – соціальна філософія ( вчення про сутність суспільства і його структуру в цілому, у найбільш загальних законах його розвитку, осн. питання „Що є суспільство?”) – етика ( вивчає морально-цінне відношення до світу , осн. питання „ В чому сутність добра і зла?”) – естетика ( наука про красу, „В чому суть краси і гармонії”) – логіка ( наука про мислення, вивчає форми, закони та норми правильного мислення, осн. питання „ Яка природа людського мислення?”) –історія філософії ( вивчення істор. Досягнень філософської думки від античності до сьогодення , осн. питання „ Як розвивається філософська думка?”). Функції філософії : -світоглядна (фі-я бере участь у формуванні світогляду з теорем. та понятійним поясненням світу) – методологічна ( сукупність найбільш загал. ідей та принципів що застосов. у вирішенні конкретних та практичних завдань) – гносеологічна ( розроблення оцінювання припущень пізнавального процесу) – прогностична ( формуються гіпотези про загал. тенденції ро-тку буття і свідомості, людини , суспільства) – критична( у процесі суспільного ро-тку люди відмовляються від застарілих погляді та уявлень, стереотипів, цінностей, хибних світогляд. настанов) –аксіологічна ( виявляється у допомозі людині визначити цінності і самоцінності життя, моральні принципи, гуман. ідеали. Це особливо важливо в умовах загострення глобальних проблем сучасності) – гуманістична ( полягає в адаптації та життєстверджувальній ролі філософії для кожної людини у сприянні формування гуманістичних цінностей та ідеалів).

7.Філософські погляди Геракліта-Філософія Геракліта діалектична: світ, яким править логос, єдиний і змінюваний, ніщо в ньому не повторюється, все скороминуче й одноразове, а головний закон Всесвіту - боротьба: батько всього й цар над усім, боротьба загальна, і все народжується завдяки боротьбі й через необхідність. Геракліт один з перших пояснював суть речей та процесів через боротьбу протилежностей. Саме протилежно спрямовані сили, що діють одночасно, утворюють напружене становище, яке й обумовлює внутрішню, таємну гармонію речей. (приклад: обидва дугоподібних кінця лука прагнуть розігнутися, але тетива стримує їх, і їх взаємна дія створює вищу єдність). Та незважаючи на те, що логос панує всюди, порядкує, владарює над усім, люди досить часто втрачають зв'язок із логосом. Відхилення від логосу трапляється тоді, коли люди обмежують себе поверхневими буденними знаннями і стають прихильними до чуттєво-тілесних втіх. Геракліт дуже негативно оцінював неспроможність зрозуміти внутрішню суть світу та гонитву за насолодою, що є взаємозв'язаними та майже тотожними. Але кожна людина має можливість відновлювати та підсилювати безпосередній зв'язок із логосом. Філософські погляди Сократа-Остаточне усвідомлення місця філософії у суспільстві було здійснене Сократом. Він першим прийшов до висновку, що філософія — це діяльність щодо усвідомлення, осмислення та визначення відношення людини до дійсності. Філософ — людина, яка змінює своє відношення до світу відповідно до змін обставин буття. Сократ рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. "Пізнай самого себе"—такою є головна його теза. І таке знання можна здобути в практичній зустрічі умів. Сократ принципово відмовляється від записування своїх думок, вважаючи дійсною сферою знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живу полеміку. Саме він ввів поняття "діалектика" (вміння вести бесіду, сперечатися).Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса" тощо. Суперечності у відповідях співрозмовників, що їх виявляв Сократ, свідчили про неможливість звести загальний зміст понять до їх конкретно-індивідуальних проявів. Філософія Сократа — своєрідна межа в історії античної філософії. У всіх досократівських мислителів ("досократики") світ виступає у вигляді цілісності, яка підпорядковує собі людину— "одну" з части нок Космосу. Сократ же вирізняє людину, визначаючи предметом філософії відношення "людина — світ". Філософські погляди Платона-Платон— перший з античних філософів, чиї праці збереглися. Учень Сократа, Платон заснував у Афінах філософську школу, відому під назвою Академія. Платон свої головні зусилля зосереджує на вирішенні відкритої Сократом проблеми існування загального ("краси" взагалі, "мужності", "добра" тощо). Платон першим увів у філософію поняття матерії, яке в нього позначає небуття, ніщо. Матерія — це те, чого не існує. Завдяки введенню цього поняття йому вдається узгодити в своїй теорії існуючу реальність з тією, яка була до неї. Усі свої дослідження природи, суспільства, пізнання, мислення Платон підпорядковував принципові визначення міри прояву ідей в конкретних речах, де фіксація загального визначення ідеальної конструкції займала головне місце. Він шукає ідеальну державу, ідеальний метод пізнання тощо, розглядаючи реальність як прояв ідеального. Тому саме з Платона починає формуватись усвідомлена процедура здійснення послідовної дедукції. Філософські погляди Арістотеля-Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. (першотворець історії філософії). Найбільшу частину своїх праць він присвячує проблемам метафізики — науки про суще. Становлення Арістотеля як філософа відбувалося шляхом вирішення проблем, що виникали під час осмислення надбання його вчителя Платона. Передусім це проблема відношення матерії та ідеї. Критика Арістотелем Платона навіть у суспільній свідомості набула істотного значення у вигляді афоризму: "Платон мені друг, але істина — дорожча". Аналізуючи проблеми платонівської філософії, він усвідомлює, що причина, сутність речей, загальне не може існувати окремо від одиничних речей. Вирішення цієї фундаментальної проблеми здійснене Арістотелем шляхом розвитку поняття "матерія". Він розуміє матерію як пасивний "матеріал" буття і тому вона може тільки мислитися. Матерія безпосередньо причетна до спричинення кожної речі, дана в чуттях річ завжди існує в якомусь матеріалі, а ідеї, поняття не мають матеріальності. Реальне ж існування матеріалу дійсності відбувається тільки у конкретних формах. 

У філософії Арістотеля вперше здійснюється вирізнення між дослідженням причини усього сущого як такого, що притаманне всім речам, та конкретними науками, які не досліджують загальну природу сущого. 

9.Особливості епохи і філософії Нового часу Історичними передумовами формування філософії Нового ча су є утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукова революція XVI—XVII ст., становлення експери ментального природознавства. Вона обстоювала свої засадові принципи в боротьбі з феодальною ідеологією, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні на дбання епохи Відродження. Філософська парадигма Нового часу створила сприятливі умови для існування філософського матеріалізму у власному розумінні цього слова. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв’язок з проблемами ме тодології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний за сіб морального й соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи й щастя. В цей час складалися два неначе протилежні напрями в теорії пізнання — емпіризм і раціоналізм. Емпіризм проголошує, що наукове пізнан ня отримує основний зміст від чуттєвого досвіду, у знаннях не має нічого, чого раніше не було б у чуттєвому досвіді суб’єкта пі знання. Раціоналізм наголошує, що основний зміст наукового знання досягається через діяльність ро зуму, розсудку та інтелектуальної інтуїції, чуттєво-сенситивне пізнання лише підштовхує розум до діяльності. Ідеалом знання як емпіризм, так і раціоналізм уважали математику, а головними ха рактерними рисами істинного знання визнавали всезагальність, необхідність і суттєвість. Раціоналізм протистоїть ірраціоналізму й емпіризму. Принцип раціоналізму поділяють чи підтримують як матеріалісти (Спіноза), так і ідеалісти (Лейбніц). Основним представником раціоналізму є дуаліст Декарт. Головне своє завдання філософія Нового часу вбачала в роз робці та обґрунтуванні методів наукового пізнання, концентруючи основну свою проблематику навколо методології наукового пізнання та гносеології. У Новий час матеріалізм виник спершу в Англії. Його пред ставниками були Ф. Бекон, Т. Гоббс, Д. Локк та ін. Матеріалізм цього часу — це матеріалізм, який спирався на великі відкриття природничих наук. Розвиток буржуазного укладу, нових продук тивних сил зумовив значний прогрес механіки, математики, ме дицини, експериментальної біології. Новий лад вимагав нових конкретних знань, тому бурхливий розвиток наук об’єктивно підвів до вивчення світу в його конкретності. Цей спосіб мислен ня сприяв розквіту конкретних наук, нагромадженню емпірично го матеріалу. Матеріалізм XVIII ст. мав переважно метафізич ний характер. Це була ознака тогочасної філософії.

26.Основні функції свідомості

  1. пізнавальна, яка реалізується в придбанні і накопиченні знань про природу, суспільстві і самій людині.

  2. творчо-конструктивна, що виявляється у випереджаючому відображенні, в уявному моделюванні майбутнього і в цілеспрямованому перетворенні на цій основі дійсності, у створенні, зокрема, предметних форм, не існуючих в природі. Природа не будує літаків, не пече хліб, не пише романи. Все це продукти людського розуму і людських рук. Інколи, окремо виділяють прогностичну (людина до певної межі з деякою вірогідністю може передбачати майбутнє, прогнозувати свої дії, будувати плани і здійснювати їх).

  3. регулятивно-управлінська, що забезпечує розумне регулювання і самоконтроль поведінки і діяльності людини, його взаємини із зовнішнім світом.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]