шпори Ціхоцька 13-24

13.

Об'єкт інтелектуальної власності, як і усе в нашому оточуючому середовищі має початок і кінець, тобто має свій життєвий цикл. Можна виділити п'ять етапів життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності. Це:- створення об'єкта інтелектуальної власності (Створення об'єкта інтелектуальної власності починається з ідеї. Наприклад, це може бути ідея художнього твору, винаходу та ін. Щодо підприємницької діяльності, то тут ідеї, як правило, направлені на підвищення конкурентоспроможності виробів або технологій. Далі йде розроблення цієї ідеї.);- набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності (Набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, як правило, завершується отриманням від держави охоронного документа — патенту або свідоцтва на нього. Наявність такого документа у великій мірі унеможливлює порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності з боку недобросовісних конкурентів) ;- використання (комерціалізація) прав на об'єкт інтелектуальної власності (Використання прав на об'єкти інтелектуальної власності є найпродуктивнішим етапом їх життєвого циклу. До цього етапу об'єкти інтелектуальної власності не принос користі розробнику);- захист прав інтелектуальної власності (Захист прав здійснюється у випадку, коли ці права порушуються недобросовісним конкурентом. Чинне законодавство України надає власнику прав на об'єкт права інтелектуальної власності декілька шляхів захисту своїх прав);- утилізація об'єкта інтелектуальної власності (Утилізація є останнім етапом життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності. Оскільки за визначенням об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальним, то немає необхідності його знищувати або переробляти у щось інше).

14

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності. За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міністерство освіти і науки України делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності, який підпорядкований Міністерству освіти і науки України і є урядовим органом державного управління.Державний департамент інтелектуальної власності проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. До сфери управління Державного департаменту інтелектуальної власності включено: Український інститут промислової власності, Українське агентство з авторських і суміжних прав, Інститут інтелектуальної власності і права і Державне підприємство "Інтелзахист". Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво видає Державний департамент інтелектуальної власності. Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документа -свідоцтва. Важливою функцією УААСПу є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення.Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців тощо.Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами.Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

15

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і надають експертний висновок. Але охоронний документ - патент або свідоцтво - видає Державний департамент інтелектуальної власності. Укрпатент має філію, що надає інформаційні послуги, здійснює патентний пошук.Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу -свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення.Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності "Інтелектуальна власність", а також підвищує кваліфікацію патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності, державних службовців тощо.Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами.

16

Громадські організації безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Державний департамент інтелектуальної власності. Виділяють такі громадські організації з питань інтелектуальної власності в Україні:1. Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.2. Особливе місце займає Всеукраїнська асоціація патентних повірених України. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється патентування вітчизняних винаходів за кордоном і навпаки. Патентні повірені надають також кваліфіковані послуги фізичним і юридичним особам з питань правової охорони, використання та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.3. Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу в їх діяльності.4. Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами правоволодільців знаків. Виділяють дві основні групи функцій громадських організацій: 1) функції, які вони виконують стосовно забезпечення захисту інтересів своїх членів (основна, захисна, допоміжна функція); 2) функції, які громадські організації виконують стосовно системи влади в державі, розвитку суспільства в цілому (основна, операційна і творча функції). Громадська організація може мати у власності кошти та інше майно, необхідне для здійснення статутної діяльності.

17

Стрімке зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності у соціально-економічному розвитку суспільства, утвердження творчої розумової праці як найважливішого чинника успішного виробничого та комерційного функціонування сучасних високотехнологічних підприємств, підвищення їхньої конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках загострює проблему створення надійної та ефективної системи охорони та захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності.Результати інтелектуальної діяльності охороняються у зв'язку з існуванням їхньої ринкової цінності; їх залученням до ринкового обігу, що потребує специфікації відповідних прав власності. Поза системою ринкових відносин така охорона є неможливою і недоцільною. Необхідність охорони та захисту прав інтелектуальної власності зумовлена такими потребами: забезпечення інтересів творців шляхом надання їм обмежених у часі прав щодо контролю над використанням власних творів; стимулювання творчої інтелектуальної праці, заохочення творчої активності та впровадження її результатів у інтересах соціально-економічного прогресу суспільства; активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, впровадження досягнень науково-технічного прогресу та нововведень у всі сфери суспільного життя; створення цивілізованого ринкового середовища, надійного захисту суб'єктів господарювання від недобросовісної конкуренції, пов'язаної з неправомірним використанням об'єктів інтелектуальної власності; захисту економічної безпеки держав за умов глобалізації світогосподарського розвитку, створення сприятливих умов для трансферу нових технологій.Етапи:Заходи першого етапу:1. Проведення аналізу відповідності чинного законодавства та адміністративної практики в Україні до відповідних положень УПС, пов'язаних з питаннями авторського права і суміжних прав, з метою визначення шляхів приведення українського законодавства у від­повідність до положень УПС;1.2.Аналіз відповідності чинного законодавства з авторського права і суміжних прав та нормативної бази його застосування в Україні положенням статті 50 УПС;1.3.Вивчення законодавства ЄС та практики його застосування;1.4.Організація перекладу нормативних актів ЄС в галузі авторського права і суміжних прав;1.5 Виявлення розбіжностей у практиці застосування законо­давчих та інших нормативно-правових актів України та країн-учас-ниць ЄС у галузі авторського права і суміжних прав;1.6.Створення науково-практичного коментарю до Закону Ук­раїни «Про авторське право і суміжні права», який має стати необ­хідним доповненням до зазначеного Закону з точки зору практики його застосування;1.7.Забезпечення в Україні повного захисту, що має зворотну силу, творів і фонограм;1.8.Залучення технічної допомоги з боку ЄС для реалізації про­цесу наближення законодавства, підвищення кваліфікації кадрів, що займаються питаннями охорони авторських і суміжних прав.2. До заходів другого етапу належить повний перелік норматив­но-правової бази України в галузі авторського права і суміжних прав для забезпечення відповідності законодавству ЄС з метою створення належних економічних умов для приєднання України до ЄС.Визначення переліку цих заходів може здійснюватися в ході пере­говорів про приєднання України до ЄС на основі двосторонніх кон­сультацій сторін та з урахуванням рекомендацій органів ЄС і досвіду інших країн-учасниць ЄС.

18

І. Перший етап становлення системи охорони прав інтелектуальної власності в Україні (1991-1994 рр.) став періодом закладення її найнеобхідніших законодавчих основ та створення базових організаційних структур.ІІ. Другий етап становлення системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні (1995-1999 рр.) був обумовлений двома чинниками. По-перше, запровадженням курсу на радикалізацію соціально-економічних реформ в країні (жовтень 1994 р.). По-друге, прийняттям Україною низки важливих міжнародних зобов'язань, що безпосередньо включали заходи із впровадження міжнародних стандартів охорони інтелектуальної власності, укладенням Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС та початком з 1995р. переговорного процесу про набуття повноправного членства в Світовій організації торгівлі (CОТ).ІІІ. Третій етап становлення Державної системи захисту прав інтелектуальної власності в Україні розпочався у 2000 р. Він пов'язаний із завершенням кризового періоду розвитку економіки України та проголошеними стратегічними планами переходу на інноваційну модель розвитку.

19

Законодавство України про інтелектуальну власність надзвичайно молоде і його становлення продовжується одночасно з становленням державності та формуванням правової держави. Якщо не було держави, то навряд чи можна говорити про право неіснуючої держави. І все ж Україна має свою власну історію, в тому числі й історію держави й права. У цьому контексті нас цікавить історія становлення цивільного права, зокрема права про інтелектуальну власність. У процесі розбудови правової держави Україна надзвичайно важлива роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство про інтелектуальну власність. В ієрархії права друге місце після Конституції (Основного Закону) має посідати цивільне право. І це справді так. Воно регулює ті суспільні відносини, які за своїм змістом є життєвою тканиною суспільства. Чинне законодавство України про інтелектуальну власність наділяє суб'єктів права виключними правами на об'єкти інтелектуальної власності. Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (ст. 41, 54), нормами Цивільного кодексу України (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інте­лектуальної власності. Це закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для това­рів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізу­альних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".Окремі норми, що стосуються інтелектуальної вла­сності, містяться в багатьох інших законах України.У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають між­народні договори, до яких приєдналася Україна. На сього­дні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

20

Основні напрями вдосконалення законодавства у сфері інтелектуальної:– адаптацію національного законодавства до законодавства ЄС;– усунення системних колізій і невідповідностей між нормативно-правовими актами (забезпечення відповідності законодавчих та підзаконних актів з обов’язковим дотримання конституційних норм і норм кодифікованих нормативно-правових актів);– посилення участі громадськості у процесах розробки, прийняття, обговорення та аналізу впливу нормативно-правових актів;– вчасну адаптацію нормативно-правових актів, що передбачає вчасне врахування у спеціальних

законах щодо промислової власності змін, що сталися в міжнародному праві або наразі є актуальними у світі в розрізі розвитку відносин промислової власності та можливості розширення якісного складу її об’єктів;– удосконалення правового забезпечення захисту прав інтелектуальної власності;– урегулювання питань, пов’язаних із розподілом прав на об’єкти промислової власності, що фінансуються за рахунок державних коштів;– удосконалення законодавства у сфері розпорядження правами інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності; – розробку нормативно-правових актів щодо питань, що є неврегульованими та об’єктивно потребують

нормативно-правового врегулювання;– приєднання, у разі необхідності, до нових міжнародних договорів.

21.

Проблеми адаптації законодавств, урахування міжнародного досвіду в національних правових системах останнім часом відіграють провідну роль у досягненні відповідності національного законодавства до європейського права. Проте необхідно відмітити той факт, що при здійсненні адаптації українського законодавства до права Європейського Союзу мають місце певні проблеми, що значно уповільнюють цей процес. Варто підкреслити, що факт ухвалення згідного з правом ЄС українського законодавства ще не означає належного функціонування цих правових механізмів. Створюючи національну державну правову систему у відповідності до європейських норм, необхідно одночасно із адаптацією вже існуючих законів приймати нові, узгоджені із правовим полем ЄС, законодавчі акти, у цьому випадку роль найвищого законодавчого органу країни має бути абсолютною. Беззаперечним є і те, що процес адаптації законодавства України вимагає злагодженої співпраці всіх гілок влади. Саме тому, говорячи про процес адаптації законодавства України до права Європейського Союзу необхідно охопити дуже велике коло питань, що нерозривно пов’язані як з правовою основою функціонування державної влади в Україні, так і з правовим підґрунтям прав і свобод людини, громадянина та у багатьох інших, а якщо точніше – то й практично й всіх галузях права.Неодмінною умовою успішної реалізації Україною своїх можливостей є її активне і повномасштабне входження до світового співтовариства. Долаючи кризові явища в суспільстві і торуючи свій шлях у світ, Україна спирається на свої фундаментальні загальнонаціональні інтереси, відповідно до яких визначаються засади, напрями, пріоритети та функції її зовнішньої політики»[3].Ключовим елементом успішної євроінтеграції України є досягнення певного рівня узгодженості українського законодавства із правовими нормами ЄС. Зближення законодавства України із сучасною європейською системою права забезпечить розвиток політичної, підприємницької, соціальної, культурної активності громадян України, економічний розвиток держави в рамках Євросоюзу і сприятиме поступовому зростанню добробуту громадян, приведенню його до рівня, що склався у державах-членах ЄС, а також створить необхідні передумови для отримання Україною статусу асоційованого члена ЄС, що є її головним зовнішньополітичним пріоритетом у середньостроковому вимірі. Згідно з п.1 ст.51 УПС, Україна та ЄС визнали, що «важливою умовою для зміцнення економічних зв’язків між Україною та Співтовариством є зближення існуючого і майбутнього законодавства України із законодавством Співтовариства. Україна вживе заходів для забезпечення того, щоб її законодавство поступово було приведене у відповідність до законодавства Співтовариства». У пункті 2 статті 51 УПС визначено ті галузі, в яких матиме місце приблизна адекватність законів.

22

Виділяють 2 основних види чинників інноваційної активності підприємства:1) До внутрішніх чинників впливу на інноваційну активність підприємств можна віднести усі ті внутрішні змінні, які мотивують працівників підприємств до створення інновацій. Такі чинники насамперед залежать від особливостей підприємств, працівників, індивідуальних умов праці (суспільні та матеріальні), а також від стратегії та структури підприємства (правові,організаційні та стратегічні). Такі чинники можуть бути як індивідуальними,так і груповими. Перші стосуються окремих працівників, а другі – колективу працівників на різних щаблях організаційної структури підприємства. Першою групою чинників впливу на інноваційну активність підприємств є група суспільних чинників, до яких можемо віднести особистісні характеристики працівників та підприємців, а також міжособистісні відносини. Головними ознаками, що характеризують особистісний чинник працівників підприємства, є: освіта та знання, креативність, амбіції, наявність спільних інтересів, вміння працювати в колективі, правильне само організування тощо. Такі ознаки, як і зазначений чинник, мають індивідуальний характер, показником оцінювання якого є, насамперед, ефективність праці даного працівника та колективу, в якому він працює.2) Виділення зовнішніх чинників впливу на інноваційну активність підприємств дає змогу оцінити їхній вплив на інноваційну політику підприємства. Огляд літературних джерел [2, 4-5] дає підстави стверджувати про існування різноманітних класифікацій факторів зовнішнього середовища. Ми запропонували виділяти три групи факторів зовнішнього середовища, які визначають інноваційну активність підприємств: суспільство, економічна політика та ринок (див. рис. 1). Суспільство як чинник впливу на інноваційну активність підприємств відіграє дуже важливу роль, яка проявляється в рівні економічного розвитку держави, відкритості на зміни, ефективному організуванні та заохоченні суспільства до інноваційних змін, які є визначальною умовою розвитку підприємств [9, с. 17]. З огляду на це, у цій площині ми виділили дві групи чинників: суспільні та культурні. Суспільні чинники знаходять своє відображення в динаміці розвитку сфери досліджень та розробок, а також в розвитку освіти. Торги, виставки, семінари, а також наукові конференції також є суспільною ініціативою, яка може стимулювати підприємства до інноваційної діяльності. Культурні чинники тісно пов'язані з історією окремих держав.

23

Важливу роль у підвищенні інноваційної активності підприємств відіграє вибір і реалізація відповідної стратегії інноваційного розвитку підприємства. Для цього потрібна інформація щодо величини інноваційного потенціалу та рівня його використання. Моніторинг та оцінка рівня інноваційного потенціалу є актуальним завданням, оскільки його розв’язання дає змогу приймати стратегічні й тактичні рішення щодо інноваційного розвитку підприємства й розвитку його стійких конкурентних переваг. Джерелами інформації про середовищі можуть бути галузеві конференції, мережу інформації (наприклад,STN International), професійні наради та інші канали. Зниження рівня ризику інновацій можливо шляхом збирання інформації та розробки попередніх заходів, що з послідовним виконанням першочергових дій, вкладених у зниження рівня ризику до мінімуму.Зблизька загальновизнаних недоліків уявлення інновацій ринку можна дійти невтішного висновку у тому, що знижує успіх впровадження нововведень великою мірою залежить від системи керування,применяющейся для підприємства. Сьогодні керівнику для успішного управління бізнесом потрібне вдосконалення менеджменту управління інноваціями і його до рівня, порівнянному міжнародною. Підвищення інноваційної грамотності можливо через консалтингові послуги, системи освіти підготовки менеджерів, семінари і висновком виставки.Керівництво підприємства має приділяти особливу увагу створенню системи збирання й аналізу інформації, що дозволяє визначити чи прогнозувати результат від запровадження нововведень. Правильно організована система внутрішньої і до зовнішньої комунікації буде своєрідним компасом, визначальним іпоказивающим необхідне напрям. Створення такої системи є компонентом, впливає на конкурентоспроможність підприємства, бо визначити, розробити, впровадити й одержати очікуваного результату можна тільки маючи чітко налагоджені прийняття рішень.

24

Показники рівня інноваційної економіки України:частка витрат на інноваційну діяльність у загальному обсязі витрат на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг); частка витрат на виконання завдань програм та державного замовлення з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності у загальному обсязі витрат на інноваційну діяльність; частка інноваційних капіталовкладень у загальному обсязі капіталовкладень на виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг); частка капіталовкладень на виконання завдань програм з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та державного замовлення у загальному обсязі інноваційних капіталовкладень; частка освоєних у процесі виконання завдань програм та державного замовлення з пріоритетних напрямів інноваційної діяльності і поставлених на ринок найменувань інноваційної продукції у загальній кількості найменувань інноваційної продукції; частка інноваційної продукції (робіт, послуг) у загальному обсязі реалізованої продукції (робіт, послуг); частка принципово нової продукції (робіт, послуг) у загальному обсязі реалізованої інноваційної продукції (робіт, послуг).Одним із найважливіших показників, що характеризують економічний розвиток підприємства, є достатній рівень його інноваційного потенціалу, що пояснюється такими основними причинами. По-перше, виробнича функція змінюється в результаті загальної зміни розмірів капіталу, що його використовують у виробництві продукції за рахунок збільшення розмірів основних засобів, що мають більшу наукоємність і пов’язану з нею велику капіталоємність. По-друге, виробнича функція змінюється в результаті впровадження нових технологій, матеріалів, видів продукції, що випускається, які дають можливість збільшити розміри випуску продукції без істотного збільшення витрат основних ресурсів. Отже, зростання продуктивності праці у вигляді одержання великих обсягів виробництва за відносної економії живої праці збільшує масу споживчої вартості. Для підтримання певного рівня інноваційності підприємства потрібне постійне зростання ресурсного потенціалу. Його розміри мають бути такими, щоб забезпечувати економічне зростання соціально-економічної системи.