Австралія Загальна хараткеристика

Австралія – найменший за розмірами материк. Його площа становить 7631,5 тис. км², що складає близько 2/3 площі Європи. Північна точка материка – мис Йорк – знаходиться на 10° 41' пд. ш., південна – мис Південно-Східний – на 39° 11' пд. ш. Материк простягається із заходу на схід на 4100 км (від мису Стіп-Пойнт на 113° 05' сх. д. до мису Байрон на 153° 34' сх. д.), з півночі на південь найбільша протяжність суші складає всього 3200 км.

Берегова лінія розчленована слабо. Великих заток тільки дві – Карпентарія та Велика Австралійська. Басова протока відділяє від материка острів Тасманію.

Австралія, острів Тасманія та інші невеликі острови в Тихому та Індійському океанах складають територію Австралійського Союзу.

Східне узбережжя Австралії супроводжує Великий Бар'єрний риф, що простягається майже на 2000 км від мису Йорк до тропіка. Його ширина на півночі близько 2 км, на південь зростає до 150 км. Від берега він відділений лагуною, глибиною до 50 м, також розширюється на південь. Великий Бар'єрний риф прорізаний вузькими проходами, що дозволяють океанічним пароплавам проходити з відкритого океану в тихі прибережні води.

Рельєф Австралії простий і нагадує рельєф Африки. Західна половина материка зайнята Західним плато, до нього примикає широка смуга Центральної низовини, що простягається від затоки Карпентарія до Індійського океану. На східній околиці материка вузькою смугою проходять гори, що називаються Східно-Австралійськими.

Природа Австралії має багато особливостей, що відрізняють її від інших частин земної кулі. Австралія перш за все – материк реліктів. Реліктові види рослин і тварин відрізняються високим ендемізмом, глибокою старовиною і збереглися на австралійському суходолі завдяки її тривалій ізоляції. На материку залишилися нерозчленованими ерозією великі стародавні поверхні вирівнювання, броньовані латеритними корами і зумовлюючі рівнинний характер рельєфу. Не зникли і сліди колишнього обводнення нині пустельних і напівпустельних областей. З іншого боку, в Австралії відсутні молоді складчасті гори, немає діючих вулканів і сучасного зледеніння. Все це знаходиться у зв'язку з геологічною історією материка та з коливанням клімату в геологічному минулому і надає природі материка глибоку своєрідність.

Географічне положення і сучасні особливості клімату обумовлюють широке поширення всередині Австралії тропічних пустельних ландшафтів. Північна околиця материка зайнята саванами і рідколіссям, південна – ландшафтами субтропічного типу: лісовими на вологих південно-західній і південно-східній околицях і ландшафтами саван, степів і напівпустель в більш посушливих внутрішніх районах.

Гори, що протягуються уздовж східної околиці материка, затримують вологі вітри з Тихого океану і обмежують поширення волого-лісових ландшафтів вузькою смугою прибережної низовини і навітряних схилах.

Історія формування, основні риси рельєфу і корисні копалини

Геологічна структура Австралії найбільш проста в порівнянні з іншими материками. У ній виділяються докембрійська платформа і герцинський складчастий пояс (рис. 1).

Докембрійська платформа складає 2/3 площі материка – Західне плато і майже всю Центральну низовину. Західна частина платформи представляє антеклізу давнього фундаменту, де оголюються докембрійські кристалічні породи і в меншій ступені протерозойські та більш молоді осадові свити (рис. 2). Східна частина платформи – синекліза давнього фундаменту. Докембрійський цоколь, тут опущений і прикритий товщею мезозойських (головним чином крейдових), палеогенових і неогенових морських і озерних відкладень.

Рис. 1. Схематична тектонічна карта Австралії (за В. Е. Хаіном та ін.):

Області архейських та протерозойських складчастостей: 1 – виступи фундаменту, складеного архейськими та протерозойськими складчастими комплексами (щити); 2 – райони з неглибоким заляганням фундаменту (синеклізи), перекритого нижнім та середнім палеозоєм; 3 – райони з неглибоким заляганням фундаменту (синеклізи), перекритим верхнім палеозоєм та мезозоєм; 4 – райони з неглибоким заляганням фундаменту (синеклізи), перекритим верхнім мезозоєм та кайнозоєм. Області герцинської складчастості: 6 – райони з поверхневим заляганням складчастого комплексу; 7 – райони, в межах яких герцинський складчастий комплекс перекритий мезозойським осадовим чохлом; 8 – райони, в межах яких герцинський складчастий комплекс перекритий мезозойським та кайнозойським осадовим чохлом; 9 – райони молодого вулканізму.

Герцинські складчасті структури складають східний гірський пояс материка. У його будові беруть участь, крім палеозойських складчасто-осадових свит, вулканічні та інтрузивні породи різного віку.

Австралійська платформа піддавалася розломам і коливальним рухам, що відбувалися у зв'язку з тектонічними рухами в геосинкліналях, які обрамляють її із заходу і зі сходу.

Західно-австралійська геосинкліналь, що утворилась в докембрії, була частиною величезної геосинклінальної зони, яка обрамляла архейські й протерозойські ядра суходолу в південній півкулі. Нижньопалеозойська складчастість і коливальні рухи, що відбувалися в цій зоні, створили сухопутні зв'язки між докембрійськими платформами Австралії, Південно-Східної Азії та Африки, які збереглися в палеозойську еру і в першій половині мезозойської. Розколи, що призвели до відокремлення Австралії від Африки і Південно-Східної Азії, відбулися лише в крейдяному періоді.

Рис. 2. Схема геологічної будови Австралії (за М. П. Потьомкіним):

1 – пліоцен; 2 – міоцен; 3- крейда; 4 – юра; 5 – тріас; 6 – перм; 7 – карбон; 8 – девон; 9 – силур; 10 – кембрій; 11 – докембрій; 12 – граніти та гнейси.

У Східно-австралійській, або Тасманійській геосинкліналі, нижньопалеозойська складчастість утворила гірську країну, яка на заході приєднувалась до вирівняної Австралійської платформи, а на сході виходила за межі сучасних обрисів материка.

Проте головну роль у формуванні гір мала верхньопалеозойська складчастість, в результаті якої із під рівня моря була припіднята величезна ділянка гористого суходолу – Тасмантіс, що розташовувалась на місці Тасманового і Коралового морів.

З кінця палеозою суходіл Тасмантісу відчувала повільні коливання; на початку мезозою прогини захопили Центральну низовину. Вони призвели до інгресії морів і до утворення великих озерних басейнів, в яких відкладалися вапнякові та глинисто-піщані товщі. Моря і озера довгий час ізолювали західну вирівняну сушу Австралії від східної гористої країни. Загальне підняття материка в кінці крейди викликало відступ морів та обміління і всихання озер.

Північна і східна окраїни докембрійських структур Австралії і герцинських споруд Тасмантісу обрамлялися альпійською геосинкліналлю. Тектонічні рухи в ній призвели в кінці крейди до втрати сухопутних зв'язків з Південно-Східною Азією і збереженими від занурення новозеландськими структурами.

Потужне складкоутворення в альпійській геосинкліналі виникло в неогені. Були утворені високі гори Нової Гвінеї, Нової Зеландії та гористі архіпелаги островів між ними. На жорстких цоколях Австралії й Тасмантісу складчастість відбилася розломами, рухами брил по них, впровадженнями інтрузій, вулканічною діяльністю, повільними прогинами і підняттями.

Піднявся західний скидний край материка; на Землі Тасмана виділився обрамлений розломами горстовий масив Кімберлі. Від південно-східної окраїни Західного плато відділилися грабенами озера Торренс горстові хребти Фліндерс-Лофті.

Найбільш значні зміни в рельєфі, а також в розмірах і обрисах материка відбулися на сході. По лініях розломів опустилася на дно Тихого океану значна частина Тасмантісу, його західна околиця, що збереглася від занурення, високо піднялася, що зумовило орографічну вираженість Східно-Австралійських гір. На їх стародавні породи наклалися базальтові покриви, які займають особливо великі площі в центральних і південних хребтах.

У четвертинному періоді крайові частини материка продовжували повільно коливатися. Сталося остаточне відділення від материка Тасманії і Нової Гвінеї; опускання окремих гористих ділянок узбережжя створили дрібно порізані ріасові берега на острові Тасманія, на північному заході та на сході материка.

Характер рельєфу Австралії визначається давністю структур, що його складають, і тривалою пенепленізацією. Остання призвела до вирівнювання величезних територій, так що в рельєфі насамперед вражає його дивовижна одноманітність: материк являє собою плато з середньою висотою 350 м, тобто після Європи є найнижчою частиною суходолу. Від колишніх більш високих територій збереглися плосковершинні острівні гори (в місцях залягання осадових світ) і гостровершинні масиви (в місцях виходів кристалічних порід).

Найбільшу площу займає поверхня вирівнювання, утворена за період з кінця крейди до неогену, – так званий Великий австралійський пенеплен. Він має висоту 300 - 500 м на Західному плато, не піднімається вище 200 м в Центральній низовині і піднятий до 700 - 1500 м в Східно-Австралійських горах, де простежується в однакових рівнях плосковершинних масивів.

Широке поширення і добре збереження поверхонь вирівнювання і, зокрема, австралійського пенеплена, пояснюються повільністю вертикальних рухів суходолу і слабким ступенем розчленування рельєфу в умовах переважно пустельного клімату, а також бронюючою дією захисних кор.

Залізисті та крем'янисті захисні кори збереглися в основному з неогену, коли для їх виникнення були необхідні кліматичні передумови - дуже жаркі й сезонно-вологі умови. Утворення вапнякових, гіпсових і сульфатних захисних кір почалося в кінці неогену в сухому і жаркому кліматі й продовжується зараз у внутрішніх районах Австралії.

Короткочасні зволоження і похолодання в плювіальні епохи четвертинного періоду спричинили за собою утворення ерозійних форм рельєфу (річкових долин, озерних улоговин і т.д.), що збереглися в сучасних пустельних областях. Льодовикові скульптурні форми, а також рельєф льодовикової акумуляції характерні лише для Австралійських Альп – єдиного району, де, крім острова Тасманія, було четвертинне зледеніння.

Особливості тектонічної будови Австралії дозволяють виокремити на материку три структурно-морфологічні провінції: Західне плато, Центральну низовину і Східно-Австралійські гори.

Західне плато, що збігається в цілому у своїх обрисах з антеклізою докембрійського фундаменту, представляє слабо розчленовану поверхню Великого австралійського пенеплена з середньою висотою 300 - 500 м. На його східній окраїні піднімаються відпрепаровані денудацією кристалічні гребені хребтів Макдоннелл і Масгрейв (гора Вудрофф, 1594 м, найвища точка Західного плато). Біля західного краю розташовані великі плосковершинні останцеві масиви (хребет Хамерслі та ін.) Південно-західний край плато, який круто обривається до вузької прибережної низовини по лінії скидання, носить назву хребта Дарлінг. На північному заході плато обрамлене горстовим масивом Кімберлі, на півночі воно закінчується на півострові Арнхемленд.

Величезні площі у внутрішніх районах займають піщані та кам'янисті пустелі. Піщані пустелі – Велика Піщана і Велика пустеля Вікторія лежать на північному і південному схилах Західного плато і розділяються кам'янистою пустелею Гібсона. На південному заході збереглися озерні улоговини – свідки вологих епох четвертинного періоду. На півдні виділяється карстова рівнина Налларбор.

Центральна низовина. Передумовою для її формування слугував прогин східної околиці стародавньої австралійської платформи, занурення частини каледонської складчастої споруди, а також наступні морський та озерний режими. Товщі морських і озерних відкладень приховали нерівності давнього рельєфу, який виступає лише у вигляді слабо виражених височин на окраїнах низовини. Середня її частина, так званий Центральний басейн, лежить в районі озера Ейр на 12 м нижче рівня океану. Це найнижче місце Австралії. У західній половині басейну знаходяться пустелі, що продовжують пояс пустель Західного плато.

Південно-східна частина Центральної низовини зайнята акумулятивними рівнинами, які пересікаються найбільшими річками Австралії – Мурреєм і Дарлінгом. В нижній течії річки Муррей, на захід від річки, виділяється район горстово-брилових хребтів Фліндерс-Лофті.

Східно-Австралійські гори. Довгий час їх називали Австралійськими Кордильєрами, однак, за типом рельєфу вони різко відрізняються від Кордильєр як Північної, так і Південної Америки. Це стародавні (в основному герцинського віку) горстово-брилові гори, вже сильно зруйновані, з середніми висотами близько 1000 м, здебільшого плосковершинні. Скиди і розломи палеогену і неогену роздрібнили їх на окремі хребти і масиви. Скидання уздовж східного узбережжя Австралії зумовило крутизну східних схилів; більш пологі західні схили спускаються до Центральної низовини горбистими передгір'ями (даунсами). Виливи базальтів, які супроводжували розколи, у багатьох місцях наклали свій відбиток на форми хребтів. Ступінчасті плато приурочені до лінійних виливам, вулканічні конуси – до вивержень центрального типу. У найвищому гірському масиві, в Австралійських Альпах (пік Косцюшко – 2234 м), збереглися сліди четвертинного зледеніння: кари, троги, льодовикові озера. У вапняках, що складають вершини Блакитних гір і деяких інших, розвинений карст.

Корисні копалини. Зважаючи на слабкий розвиток осадових покривів для Австралії характерне значне переважання рудних копалин над нерудними.

Райони найбільш активної металогенії зосереджені вздовж західної окраїни материка і на південному сході, в зонах зіткнення платформних докембрійських і геосинклінальних палеозойських структур, а також у Східно-Австралійських горах, в складчастих каледонських і герцинських структурах.

Австралія має значні запаси золота, кольорових металів і залізних руд.

Провідну роль серед рудних копалин відіграє золото, головні родовище і райони видобутку якого зосереджені на південному заході Західної Австралії (Калгурлі, Кулгарді тощо), в штаті Вікторія (Бендіго, Балларат) і на північному сході Квінсленда (Чартерс-Тауерс на північний захід від Таунсвіля та ін.)

Найбільш значний район з видобутку і запасам – південно-західний,. охоплює обширні «золотоносні поля» в широкій смузі між річкою Мерчісон та м. Дандас.

Руди кольорових металів сконцентровані головним чином на сході Австралії. Найбільше родовище (і основний район видобутку) мідної руди знаходиться на острові Тасманія (Маунт-Лайелл); великі родовища мідних руд є й розробляються в Квінсленді (Маунт-Морган, Маунт-Айза).

Дуже великі в Австралії запаси поліметалічних руд – цинкових і свинцевих, а також срібних. На першому місці по запасам і видобутку поліметалічних руд стоїть Новий Південний Уельс. Родовище цього штату Брокен-Хілл – одне з найбільших в світі. Значна кількість срібла і цинку добувається на північному сході Австралії в Квінсленді (Маунт-Айза), а також на острові Тасманія.

Необхідно згадати також про дуже великі запаси танталу і ніобію, промислові родовища яких зосереджені в Західній Австралії (Пільбарра).

Родовища урано-радієвий руд розвідані та експлуатуються в Південній Австралії (Маунт-Пейнтер і Редіум-Хілл) і в Північній території (Рам-Джангл та ін.)

Головний район видобутку залізних руд – родовища поблизу Айрон-Ноб в Південній Австралії, хоча більші, ніж у Айрон-Ноб, запаси є на островах Кулен і Коат в затоці Ямпі (північніше гирла річки Фіцрой), а також в басейні річки Мерчісон. Видобуток в цих районах в даний час майже не ведеться через труднощі доставки руди на металургійні заводи Нового Південного Уельсу.

За запасами кам'яного вугілля Австралія стоїть на першому місці серед країн південної півкулі. Найбільший кам'яновугільний басейн (пермського віку) знаходиться в Новому Південному Уельсі і займає дуже вигідне географічне положення, простягаючись смугою в 250 км уздовж узбережжя Тасманового моря. Найбільш потужні пласти високоякісного вугілля зосереджені в районі міст Ньюкасл (головним чином) і Сіднея. Другий за значенням басейн розташований в Квінсленді (в районах Брісбена і Клермонта). Вугілля цього басейну пермокарбонового віку.

Буре вугілля (третинного віку) добуваються відкритим способом у штаті Вікторія, в околицях Мельбурна; є відомості про відкритті нових запасів бурого вугілля у Аделаїди.

Розвідка на нафту, посилено проводиться в даний час, поки не дала практичних результатів. Основною причиною відсутності нафти на материку є нечисленність басейнів з достатньою потужністю морських осадових порід, в яких могла б зібратися нафта.

Клімат

Австралія лежить в широтах від субекваторіальних на півночі до субтропічних на півдні і лише острів Тасманія майже цілком лежить в помірному поясі. Відповідно до такого географічного положення одним з основних факторів, що впливають на клімат материка, є висока сумарна сонячна радіація, що досягає на північному заході 140 к/кал на см² на рік.

У порівнянні з Південною Африкою і Південною Америкою, на південь від екватора Австралія більш «розтягнута» із заходу на схід. При слабкій розчленованості берегової лінії це обумовлює постійно високі температури внутрішніх районів і дає право вважати її найжаркішою частиною суходолу південної півкулі.

Клімат більшої частини материка континентальний. Морське повітря, що проникає іноді далеко в глибинні області з півночі і півдня (чому, сприяє відсутність орографічних перешкод), швидко прогрівається і втрачає вологу.

Східно-Австралійські гори затримують вологі вітри з Тихого океану, відтікаючі від західної периферії Південно-Тихоокеанського максимуму, і відокремлюють океанічні сектори від континентальних. На клімат цих вузьких прибережних секторів впливає тепла Східно-Австралійська течія. Хребет Дарлінг також обмежує на південному заході вузький океанічний сектор середземноморського клімату. Прибережна смуга перед ним дещо охолоджується слабо вираженою холодною Західно-Австралійською течією. Узбережжя північніше хребта Дарлінг знаходиться під впливом вітрів, відтікаючих від східної периферії Південно-Індійського максимуму, і літніх мусонів. Останні поряд із зимовими циклонами приносять з собою невелику кількість опадів, тому пустелі на західній околиці Австралії змінюються напівпустелями.

З грудня по лютий материк сильно прогрівається (рис. 3), особливо його північна і північно-західна частини; це жаркий сезон року. На півночі Західного плато і майже у всій північній половині Центральної низовини середня температура повітря вище 30°С. На крайньому півдні проходить ізотерма 20°С. У зв'язку з сильним прогріванням суші над нею встановлюється низький атмосферний тиск – Австралійський мінімум. Області високого тиску над Індійським і Тихим океанами в цю пору року зміщуються на південь і, з'єднуючись, захоплюють південну околицю материка. З північного заходу у внутрішню область низького тиску затягується вологе екваторіальне повітря, що спричинює рясні опади тільки на узбережжі (рис. 4). На півостровах Арнхемленд і Йорк випадає більше 1000 мм опадів на рік. У внутрішніх районах ці дощі, хоча і обумовлюють річний максимум опадів північніше лінії мис Північно-Західний – місто Сідней, але в цілому мало ефективні. Південніше 19 - 20° пд. ш. опадів випадає не більше 300 мм, і панують напівпустелі і пустелі.

Рис. 3. Середня температура повітря на рівні земної поверхні. Січень (Морський атлас, т.11)

З півдня в область низького тиску затягуються південно-східні і південні вітри. Але вони приходять з більш високих широт (з області високого тиску) і опадів не дають. Тому влітку на півдні Австралії дуже сухо: в Перті (на південному заході) з 850 мм річних опадів на літо припадає лише 32 мм, тобто близько 4% від загальної суми. Проходячи над спекотним суходолом, вітри з океану швидко прогріваються, в південних пустелях Західного плато і на півдні Центральної низовини стоїть спекотна погода (середня температура самого жаркого місяця в Кулгарді 25,3°С). У прибережній смузі дещо прохолодніше: у Перті середні температури самого жаркого місяця 23,3°С.

Особливий режим погоди встановлюється в цю пору року на східному узбережжі материка. Вітри з Тихого океану, що несуть північніше 19° пд. ш. екваторіальне повітря, південніше – тропічне, але той і інший вологий і теплий, наштовхуючись на гірський бар'єр, виділяють рясні орографічні дощі. В Маккай, наприклад, з 1910 мм річних опадів за грудень – лютий випадає 820 мм (43%), в Сіднеї з 1230 мм річних – 250 мм (20%). Погода стоїть спекотна і волога. Середня річна температура в Сіднеї 22°С, в Брісбені 25°С, в Маккаї 28°С.

Рис. 4. Середньорічна кількість опадів (за М.П. Потьомкіним)

У прохолодний сезон року (червень-серпень) материк помітно охолоджується (рис. 5). На північному узбережжі середні місячні температури знижуються на 5 - 6°С; в інших частинах материка на 10 - 12°С. Ізотерма 15°С проходить в цей сезон дещо північніше південного тропіка, а ізотерма 10°С – по Басовій протоці, що відокремлює Тасманію від Австралії.

Над материком встановлюється високий тиск – Австралійський максимум. Північне узбережжя опиняється під впливом сухих і жарких південно-східних вітрів північної периферії Австралійського максимуму і майже не отримує опадів. Немає дощів також і у внутрішніх частинах материка.

Уздовж південного узбережжя і над Тасманією в цей сезон панує західний перенос морського повітря помірних широт. У смузі полярного фронту, що формується між помірним і тропічним повітрям, настає нестійка погода з циклонічними дощами; тому південніше 32° пд. ш. спостерігається зимовий максимум опадів. У Перті за червень-серпень випадає 470 мм (55%) опадів з 850 мм річних. Виняток становить лише південно-східна окраїна материка, де взимку по східній периферії Австралійського максимуму дмуть відносно холодні південно-західні вітри. У зв'язку з цим навіть в Сіднеї взимку опадів випадає дещо менше, ніж влітку. Від 32° пд. ш. до південного тропіка уздовж східного узбережжя дмуть південні вітри, а північніше тропіка – південно-східні. Вони знижують температуру в Брісбені до 14°С і в Маккай до 16°С і приносять відносно мало вологи: в Маккай з червня по серпень випадає лише 130 мм опадів.

Рис. 5. Середня температура повітря на рівні земної поверхні. Липень (Морський атлас, т.11)

В залежності від річного ходу зволоження, термічних характеристик і розподілу баричних систем і повітряних мас в Австралії виділяються наступні кліматичні пояси та області:

• пояс субекваторіального клімату Північної Австралії (до 20° пд. ш.) з постійно високими і рівними у році температурами (близько 25°С) і чергуванням вологого літнього та сухого зимового сезонів;

• пояс тропічного (пасатного) клімату (між 20° і 30° пд. ш.) з двома областями. Перша – область континентального пустельного і напівпустельного клімату простягається від Східно-Австралійських гір до Індійського океану, друга – область морського пасатного клімату займає вузьку смугу тихоокеанського узбережжя і характеризується жарким і дуже вологим літом і теплою і менш вологою зимою;

• пояс субтропічного клімату займає південну частину Австралії і північне узбережжя Тасманії. У цьому поясі також виділяється кілька областей: для південного заходу властивий клімат середземноморського типу з жарким і сухим літом і прохолодною вологою зимою; для південного сходу – субтропічний мусонний клімат з літнім максимумом опадів; між ними розташовується область континентального субтропічного клімату з зимовим максимумом опадів і рідкісними річними конвективними дощами. У вигляді особливої підобласті слід виокремити гірський клімат Австралійських Альп з найбільш повно розвиненою висотною поясністю;

• пояс помірного клімату включає лише Тасманію, для якої характерним є сильний океанічний вплив – велика кількість опадів, принесених пануючими в році західними вітрами, і помірні температури.