Кую-кую чобіток

На столі лялька, взута в чобітки, лежить молоточок. За столом сидять трое-четверо дітей і вихователька. Во­на знімає чобіток з ляльки, свої дії супроводжує слова­ми: «Які гарні червоні чобітки у нашої Ганнусі, Та ось біда, вони трохи зносилися, їх треба підкувати. Де мій молоток? А ось і він».

Читає утішку, тримаючи в одній руці чобіток:

Кую-кую чобіток,

Подай, бабо, молоток.

(Бере сама молоток й імітує підбивання чобітка.)

Не подаси молоток —

Не підкую чобіток.

Під час повторного читання замість слова бабо вихо­вателька називає ім’я дитини: «Подай, Олю, чобіток». Через день-два діти можуть виконувати всі дії на слова і прохання дорослого: зняти з ляльки чобіток, взяти мо­лоток і підбивати чобіток.

Летів горобчик

Діти разом з вихователькою сидять за столом. На столі — українська піч (зроблена з картону), іграшко­вий стіл, на якому лежать калачі. В руках у вихова­тельки пташка-іграшка. Діти розглядають іграшки, на­зивають їх. Потім вихователька пропонує їм послухати українську народну пісеньку.

Летів горобчик:

(Імітує рухи горобчика.)

Жив, жив, жив!

• А де ж мені сісти?

(Шукає, розглядає.)

• На печі. (Сідає.)

• А що ж мені їсти?

(Підлітає до столу.)

• Калачі.

• Гам.

(Імітує рухи горобчика, що дзьобає калач.)

Вихователька двічі читає, опісля запитує: «Як кричав горобчик?» Пропонує повторити разом: «Жив, жив, жив!» — «Де ж сісти горобчику?» Діти відповідають: «На печі».— «Що ж їсти горобчику?» — «Калачі».— «Як їв горобчик?» — «Гам». Повторне розігрування, дії з го­робчиком виконують діти.

Поїдемо, синочку, з тобою в село!

На столі сидить лялька-хлопчик. З другого кінця — лоша, корова, теля, вівця, порося, коза, собака, кішка, курка, півень. Діти розглядають їх, називають. Вихова­телька читає утішку, показує потрібну іграшку-тварину.

Поїдем, синочку,

З тобою в село.

Багато побачим,

Почуємо там.

Лошатко: «І-го-го!»

Корівонька: «Му-у-у!»

Телятко: «Мі-мі-мі!»

Вівця: «Бе-е-е!»

Поросятко: «Хрю-хрю-хрю!»

Кізонька: «Ме-е-е!»

Собачка: «Гав-гав-гав!»

А киця: «Няв!»

Курочка по сінцях: «Ко-ко-ко!»

А півничок на подвір’ї: «Ку-ку-рі-ку!»

Під час повторного розігрування вихователька роздає тварини дітям (беруть участь 10 дітей), діти показують тварину, називають її і звуконаслідують.

Інсценування й драматизація забавлянок та утішок проводиться в старших групах дитячого садка в години розваг у другій половині дня. Всі діти сидять на стільчи­ках півколом. Одну утішку драматизують чи інсценізу­ють три-чотири рази.

Зайчику, зайчику

• Зайчику, зайчику,

Де ти бував?

• У млині, у млині.

• ІЦо ти чував?

• Там були кравчики,

Перебили пальчики,

Ледве я втік

Через бабин тік,

Та через колоду,

Та хвостиком у воду —

Шубовсть.

Утішку драматизують двоє дітей: одна дитина запи­тує, а зайчик (у шапочці зайчика і з хвостиком) відпові­дає. На останнє слово «шубовсть» зайчик сідає на стіль­чик.

Я маленький хлопчик, я маленька дівчинка

Троє дітей в українських національних костюмах. У хлопчика— дудочка, у дівчинки — сопілка. На килим­ку— стовпчик і стільчик.

Першим виходить хлопчик з дудочкою і промовляє:

Я маленький хлопчик,

Виліз я на стовпчик,

На дудочку граю,

Всіх вас забавляю.

Ду-ду-ду-ду!

Виходить дівчинка:

Я маленька дівонька,

Як у полі квітонька.

(Сідає на стільчик.)

На сопілку граю,

Пісеньку співаю,

Всіх вас розважаю.

Ля-ля-ля-ля-ля!

Виходить третя дівчинка-україночка:

Українка я маленька,

Українці батько й ненька,

Сестричка й братик милий

(Показує на дітей із сопілкою та дудочкою.)

На Вкраїні ся родили.

Ну-мо, станьмо в хоровод.

Усі діти стають до хороводу і співають «Подоляноч­ку».

Отже, забавлянки, утішки, як і колисанки, у доступ­ній формі ознайомлюють дітей з навколишнім, вводять їх у доросле життя, призвичаюють до морально-етичних норм поведінки, розвивають дитяче мовлення, збагачу­ють словник образними виразами та поетичними ряд­ками.