1

62.Вегетативна нервова система, її класифікація, будова функціональне значення. Вегетативна нервова система є невід’ємною частиною цілісної нервової системи. Перебуває під контролем кори головного мозку і її діяльність рефлекторна. Вона іннервує внутрішні органи: органи серцево-судинної системи, залозу внутрішньої секреції, усі не посмуговані м’язи. Вегетативна нервова система має центральні та переферійні відділи. Центральні відділи розташовані у середньому і довгастому відділах головного мозку та бічних рогах різних відділів спинного мозку. ВНС поділяють на Симпатичну та Центри симпатичної частини розташовані в бічних рогах спинного мозку від VIII шийного до II поперекового сегментів. Перефирійний відділ складається з парного симпатичного стовбура, що лежить поряд з хребтовим стовпом. Кожен із стовбурів утворений ланцюгом вузлів, зв’язаних між собою міжвузловими гілками. Вузли поділяють на шийні, грудні, поперекові та крижові. Шийний відділ має 3 вузли верхній, середній та нижній. Грудна частина симпатичного стовбура складається з 11-12 грудних вузлів, черевна і тазова частини симпатичного стовбура складаються з 3-4 поперекових та 3-4 крижових вузлів. Від симпатичних вузлів відходять нерви, шо утворюють нервові сплетіння, кровоносні та лімфатичні судини. Центри парасимпатичної частини лежать у середньому, задньому і довгастому мозку, а також в сірій речовині 2-4 сегментів крижової частини спинного мозку. Її периферійний відділ складається з волокон, що йдуть у складі черепно-мозкових нервів до органів і тканин. Головна функція ВНС полягає у пристосуванні діяльності внутрішніх органів потребам організму. 63.Печінка, розташування, будова(зовнішня внутрішня). Печінка(hepar)- найбільша залоза організму людини масою до 1550г червоно-бурого кольору, м’якої консистенції. Розміщена печінка в основному в правому верхньому відділі черевної порожнини, під діафрагмою. Розрізняють 2 поверхні печінки: діафрагмову та нутрощеву. Серпоподібна зв’язка поділяє діафрагмову поверхню на 2 частки: праву та ліву. Нутрощева поверхня печінки має 3 борозни: 2 повздовжні і 1 поперечну, які поділяють цю поверхню на 4 частки: праву, ліву. Квадратну та хвостату. У правій поздовжній борозні міститься жовчний міхур і проходить нижня порожниста вена. У лівій поздовжній борозні залягає кругла зв’язка печінка та облітерована венозна протока. У поперечній борозні або у воротах печінки лежить печінкова артерія, загальна печінкова протока та ворітна вена. Печінка майже повністю вкрита очеревиною(мезоперитональне положення). Функції печінки: 1)травна(виробляє жовч), 2) бар’єрна (нейтралізує отруйні продукти білкового обміну), 3) фагоцитарна(знешкодження непотрібних для організму речовин) 4) обмінну(вуглеводи, що всмоктуються в кишечнику, в печінці перетворюються в глікоген, створюючи »депо» глікогену), 5) кровотворну (в ембріональному періоді виробляє еритроцити ). Печінка як паренхіматозний орган складається з часточок, що становлять її структурно-функціональну одиницю. Клітини печінкової часточки виробляють жовч, яка через жовчні протоки потрапляє до печінкової протоки. Вийшовши з воріт печінки, права та ліва печінкові протоки зливаються і утворюють загальну печінкову протоку, яка з’єднується з протокою жовчного міхура й у вигляді спільної жовчної протоки впадає у дванадцятипалу кишку.

64.Будова шкіри(епідерміс, дерма), функції шкіри. Залози шкіри(потові сальні грудні). Похідні шкіри: волосся і нігті. Шкіра(cutis) - утворює загальний покрив тіла, який захищає організм від впливу зовнішнього середовища та складається із 2 шарів 1. Епідерміс(epidermis)- поверхневий шар що побудований із зроговілого багатошарового плоского епітелію. 2. Власне шкіра- глибокий шар-дерма, побудований із волокнистої сполучної тканини незначної кількості еластичних та не посмугованих м’язових волокон. Площа шкірного покриву дорослого становить близько 1,5-2 м2. Власне шкіра має 2 шари: верхній щільний та нижній. Верхній щільний шар (сосочковий) вдається в епідерміс і утворює сосочки, в середині яких проходять кровоносні та лімфатичні капіляри, нервові закінчення. Сосочки на поверхні шкіри утворюють своєрідний рельєф у вигляді гребінців і борозенок. На гребінцях відкриваються отвори потових залоз. Нижній шар переходить у підшкірну основу, яка представлена пухкою сполучною тканиною з жировими клітинами. Жирова клітковина бере участь у терморегуляції. Функції шкіри: теплорегуляція, виділення секретів(піт), а з ними- і шкідливих речовин, дихання(обмін газів), депо енергетичних запасів(підшкірна клітковина), сприйняття подразнень зовнішнього середовища(тиск, дотик, температура). Залози шкіри: сальні залози знаходяться між 2 шарами дерми за будовою прості альвеолярні залози. Вони розташовуються майже по всій поверхні шкіри. За винятком долонь і підошв. Шкірне сало змащує шкіру, волосся і захищає їх від надмірної вологи. Потові залози: розташовані в глибокому шарі дерми. Їхні протоки відкриваються на поверхні шкіри. Потові залози разом із виділяють продукти обміну речовин: сечовину, деякі солі, сечову кислоту. Ї багато в пахвовій та пахвинній ділянці. Грудна залоза (glandyla mammaria) призначена для вигодовування немовлят і у функціональному відношенні пов’язана із життєдіяльністю жіночих статевих органів. Маса залози – 150- 400 г. Речовина грудної залози складається з 16-21 радіально розміщених часток, вивідні протоки яких відкриваються на верхівці соска.Похідні шкіри: волосся та нігті. Волосся є похідним епідермісу. В ньому розрізняють стрижень, який знаходиться над поверхнею шкіри, і корінь. Останній закінчується розширенням – волосяною цибулиною, за рахунок якої росте волосся. Корінь знаходиться у товщі шкіри в сполучнотканинній сумці, в яку відкривається протока сальної залози.Нігті – це рогова пластинка, яка лежить в сполучнотканинному нігтьовому ложі. В нігті розрізняють корінь, що знаходиться в нігтьовій щілині, тіло і вільний край, який виступає за межі нігтьового ложа.

68. Вухо, відділи (зовнішнє, середнє, внутрішнє).Слухова сенсорна система (кортіїв орган завитки), локалізація. Вестибулярна сенсорна система(отолітовий апарат), локалізація. Орган слуху поділяється на зовнішнє, середнє та внутрішнє вухо. Зовнішнє вухо (auris externa) складається з вушної раковини і зовнішнього слухового проходу. Воно слугує для уловлювання і проведення звукових коливань. В основі вушної раковини розташована хрящова пластинка вкрита з обох боків тонкою шкірою; нижню частину вушної раковини називають сережкою. Середнє вухо (auris media)- це барабана порожнина, має форму куба і заповнена повітрям. В барабанній порожнині розміщується ланцюг із 3 слухових кісточок: молоточка, ковадельця, стремінця. Функціональне значення слухових кісточок полягає в тому, що вони передають коливання барабанної перетинки до вікна присінка, а звідти у внутрішню вухо. Внутрішнє вухо(auris interna)- має кістковий і перетинчастий лабіринти. Кістковий лабіринт складається із порожнистих присінка, завитки та 3 кісткових півколових каналів. Порожнини кісткового лабіринту вистеланні сполучнотканинною оболонкою і заповнені рідиною- пери лімфою. Завиток складається із кісткового стрижня- веретена, навколо якого спіральний канал утворює 2/1,2 обороти. Основа завитка обернена до внутрішнього слухового проходу. В порожнину каналу завитка від веретена відходить кісткова спіральна пластинка, в основі якого знаходиться спіральний канал. У ділянці протоки завитка, на її основній пластинці, що складається з фіброзних волокон різної довжини, розташований спіральний (кортіїв) орган, який є рецепторним апаратом органу слуху. Вестибулярний апарат бере участь у регуляції тіла у просторі та підтримані рівноваги. До вестибулярного апарата належить присінок та кісткові півколові канали. Присінок має на внутрішній поверхні своїх утворів рецепторні клітини у вигляді підвищення. На поверхні цих клітин розташовані мікроскопічні кришталики кальцію карбонату - отоліти. Які беруть участь у збуджені рецепторних клітин. При зміні положення голови змінюється тиск отолітів на рецепторні клітини що викликають їх збудження. Подразнення отолітових рецепторів півколових каналів відбувається залежно від характеру рухів. При цьому рухливі реакції, що виникають, сприяють збереженню рівноваги.

69: Гортань, топографія, будова, функції. Гортань (larynx) крім повітропроведення виконує функцію голосового апарату. Розташована в передній частині шиї на рівні IV-VI шийних хребців. Внизу гортань продовжується в трахею. Скелет гортані утворюють хрящі, з’єднані між собою суглобами, зв’язками та м’язами. До непарних хрящів належать: щитоподібний, перснеподібний та надгортанник, а до парних перепкуватий, ріжкуватий та клиноподібний. М’язи гортані- посмуговані –йдуть від одних і прикріплюються до інших хрящів гортані. Порожнина гортані вистелена слизовою оболонкою майже всюди покритою багатошаровим війчастим епітелієм. Порожнини гортані поділяють на 3 відділи: верхній, середній, та нижній. Верхній відділ починається входом в гортань, обмеженим надгортанником. У середньому відділі слизова оболонка утворює 2 парні складки: присінок гортані та голосові складки. Голосові складки обмежують найвужчу частину порожнини гортані- голосову щілину. У товщі голосової складки містяться голосова зв’язка та голосовий м‘яз. Між пристінковими та голосовими складками з кожного боку є заглибини – гортанні шлуночка. Слизова оболонка верхнього відділу гортані дуже чутлива, і незначні подразнення її спричиняють рефлекторний кашель. Звукоутворення у гортані – результат коливальних рухів голосових зв'язок які передаються на струмінь видихуваного повітря. 46. Спинномозкові нерви. Спинномозкові нерви (лат. nervi spinales) разом з черепно-мозковими (черепними) нервами складають периферичну нервову систему людини. У хребтовому каналі залягає спинний мозок, який в шийному відділі переходить в головний мозок, а в поперековому закінчується на рівні L1-L2 хребців, утворюючи кінський хвіст (пучок корінців спинного мозку). Спинний мозок зі своїми корінцями є основною ланкою в структурі проведення нервових імпульсів від органів до головного мозку і назад. Зовнішнє здавлювання спинного мозку або корінця призводить до різних провідникових порушень - від болів до повного знерухомлення нижче рівня ураження спинного мозку.Існує 31 пара нервів, які відходять симетричними парами по обидва боки спинного мозку: 8 пар шийних, 12 грудних, 5 поперекових, 5 крижових і 1 куприковий. Складаються з передніх корінців (аксонів рухових нейронів) і задніх (аксонівчутливих нейронів). Скупчення тіл цих нейронів утворюють спинномозкові вузли. Кожен нерв виходить із міжхребцевого отвору і розгалужується на дві гілки: спинну (тонку) та черевну (тонку). Спинні гілки іннервують шкіру і м'язи потилиці і спини, а також шкіру сідничної ділянки. Черевні гілки (за винятком ІІ-ХІ грудних нервів) об'єднуються і утворюють сплетіння: шийне, плечове, поперекове та крижове. Черевні гілки грудних нервів йдуть симетрично в міжреберних проміжках. Спинномозкові нерви формуються за рахунок нервових волокон передніх і задніх корінців, що відходять від спинного мозку.За допомогою спинномозкових нервів відбуваються рухи частин тіла (довільні і мимовільні), а також чуття шкіри. Зони чутливості. Поверхню шкіри можна поділити на зони – дерматоми. Вони іннервуються спинномозковими нервами. Невропатологи використовують голки та бавовняні китиці для визначення ділянок ушкодження нервів. Відсутність чутливості може свідчити про ушкодження далеко від досліджувальної ділянки. Дерматоми тулуба, з яких кожен іннервується відповідною парою спинномозкових нервів, розміщені приблизно горизонтально, тоді як на кінцівках вони повздовжні. Оскільки дерматоми дещо перекривають один одного, корінцева іннервація за допомогою дерматомних карт може бути визначена лише приблизно.

70 Око, очне яблуко(ядро, оболонки)зоровий нерв додаткові структури(захисний, руховий, сльозовий апарати). Зоровий аналізатор. Око(oculus), розміщене в очній ямці і складається з очного яблука,зорового нерва та додаткових структур ока. Очне яблуко(bulbus oculi) має передній і задній полюси, за формою нагадує кулю. Лінія, що об’єднує обидва полюси є найбільшим його розміром. Очне яблуко має ядро та 3 оболонки: зовнішню (волокнисту), середню(судинну) та внутрішню(сітчасту).Зовнішня оболонка очного яблука поділяється на більшу частину- білкову оболонку, або склеру, що займає 5/6 задньої поверхні очного яблука, та меншу частину- передню, яку називають рогівкою.Середню, або судинна оболонка очного яблука, є густим судинним сплетенням, пронизаним пухкою сполучною тканиною з багатьма пігментними клітинами. Її поділяють на 3 відділи: власне судинна оболонка – становить найбільший задній відділ; війкове тіло – середня частина судинної оболонки; передній відділ або райдужка, - тонка пластинка з отвором у центрі який називають зіницею. Сітківку поділяють на 3 частини: зорову, війкову, райдужну. Війкова та райдужна частини розміщені спереду і не містять фоторецепторів. Зорова частина сітківки містить чутливі нервові клітини – фоторецептори. Фоторецептори трансформують світлове подразнення в нервовий імпульс що і передається по зоровому нерву. Ядро очного яблука – це світлозаломлювальні прозорі середовища: кришталик, склисте тіло та водяниста волога передньої та задньої камер ока.Зоровий нерв – 2 пара черепних нервів у людини. За своєю функцією нерв є чутливим. Свій початок бере у сітківці від гангліозних клітин. Волокна в складі нерва, а опісля в складі зорових шляхів, прямують до кіркового центру зору, який розміщений в корі потиличної частки головного мозку. Залежно від масштабу ушкодження нерву, можуть виникати як погіршення, так і повна втрата зору. Складається з 4 відділів: інтрабульбарний відділ(в межах очного яблука, до виходу зі склери), ретробульбарний(обмежений спереду склерою, ззаду орбітальним отвором зорового каналу), інтраканалікулярний відділ(в середині кісткового каналу), інтракраніальний відділ(від місця входу зорового нерва в порожнину черепа до хіазм).Додаткові структури: руховий апарат. Кожне око має 6 м’язів, які починаються від сухожилкового кільця орбіти навколо зорового нерва і прикріплюються до очного яблука. Розрізняють верхній, нижній, медіальний і латеральний прямі та верхні і нижні косі м’язи ока. Ці м’язи скорочуються довільно і дають можливість розглядати предмети 2 очима. Слізний апарат представлений слізною залозою і сльозовивідними шляхами. Слізна залоза розміщена у латеральному куті на межі верхньої та бічної стінок орбіти. Секрет залози – сльоза, слізна рідина, омиває передню частину очного яблука скупчується біля нижнього кута ока, де утворюється сльозове озеро. Звідси через сльозові точки сльозова рідина надходить у 2 сльозових канальці, які відкриваються у сльозовий мішок і у нижній хід носа.Захисний апарат. Брови слугують для захисту очей від поту, що стікає з лоба. Повіки – шкірні складки які при змиканні закривають очне яблуко спереду. Повіки дозують силу світлового подразнення, захищають око від висихання та пилових частинок. Вії знаходяться на вільних краях верхньої та нижньої повік і захищають око від пилу, снігу, дощу.

21. Скелет тулуба.Хребетний стовп,відділи.Особливості будови хребців, з’єднання хребців. Хребетний стовп у цілому:фізіологічні вигини хребта, їх формування, значення. Хребець (vertebra) складається з тіла (corpus vertebrae) і дуги (arcus vertebrae), яка, замикаючись, утворює хребетний отвір (foramen vertebrale). При з'єднанні всіх хребців формується хребетний канал (canalis vertebralis), в якому розташовується спинний мозок. Від дуги хребця відходять два верхніх і два нижніх суглобових відростка, правий і лівий поперечні відростки. Ззаду, по середній лінії, відходить остистий відросток. У місці з'єднання дуги і тіла хребця знаходяться верхня і нижня хребетні вирізки, які при з'єднанні хребців утворюють міжхребцевий отвір (foramen intervertebrale). Через цей отвір проходять кровоносні судини і спинномозкової нерв. Шийні хребці (vertebrae cervicales) відрізняються від хребців інших відділів. Їхні тіла невеликі за розмірами і мають форму еліпса.. Грудні хребці (vertebrae thoracicae) крупніше шийних. Хребетний отвір у них дещо менше, ніж у шийних, на бічних поверхнях тіла знаходяться верхні і нижні реберні ямки, які необхідні для утворення суглобів з головками ребер. Висота тіл грудних хребців (від I до XII) поступово зростає. Остисті відростки декілька довше, спрямовані назад і донизу, черепицеобразно накладаються один на один і обмежують рухливість цього відділу хребта (особливо розгинання). Тіло поперекового хребця бобовидной форми, поперечний розмір його більше передньозаднього Крижові хребці (vertebrae sacrales), з'єднуючись один з одним, утворюють єдину кістку - крижі (os sacrum). Крижі мають форму трикутника, основа якого з'єднується з V поперековим хребцем, а вершина спрямована вниз і вперед. На увігнутою передньою тазової поверхні знаходяться чотири поперечні лінії. По обидві сторони поверхонь крижів розташовані по чотири пари крижових отворів. Місце з'єднання крижів з V поперековим хребцем являє собою спрямований вперед виступ - мис (promontorium). Верхівка крижів з'єднується з куприком. Копчик (os coccygis) складається з 1-5 (частіше 4) зрощених рудиментарних хребців vertebrae coccygeae. Він має форму трикутника, вигнутий вперед, підставу його направлено вперед і вгору, вершина - вниз і вперед. Ребро (costa), 12 пар, складається з довгої задньої кісткової частини і короткою середньої хрящової частини (реберного хряща). Сім пар верхніх ребер (I-VII) хрящовими частинами з'єднуються з грудиною і називаються істинними. Хрящі VIII, IX, X пар ребер з'єднуються не з грудиною, а з хрящем вищерозміщеного ребра, такі ребра називаються помилковими. Ребра XI і XII мають короткі хрящові частини, які закінчуються в м'язах черевної стінки. Ребро має головку, тіло і шийку. Між шийкою і тілом у верхніх 10 парах ребер знаходиться горбок, ребра. У ребра розрізняють внутрішню і зовнішню поверхню, верхній і нижній край. На внутрішній поверхні ребра по його нижньому краю знаходиться борозна - місце, де проходять міжреберні судини і нерв. Ребра розрізняються за формою і розмірами. Найкоротші - два верхніх і два нижніх ребра. Перше ребро лежить горизонтально, на його верхній поверхні знаходяться невеликий горбок для прикріплення передньої сходовому м'язи і дві борозни: передня - для підключичної вени, задня - для підключичної артерії. Грудина (sternum) являє собою довгасту плоску кістку, яка складається з трьох частин : рукоятки, тіла і мечоподібного відростка. У дорослих всі частини зростаються в єдину кістку. На верхньому краї рукоятки грудини знаходяться яремна вирізка і парні ключичні вирізки. На передній поверхні тіла грудини і по її краях лежать реберні вирізки. Мечоподібний відросток може мати різні форму і розмір, іноді буває роздвоєним. Хребетний стовп (columns vertebralis) виконує опорну функцію, з'єднує частини тіла людини, а також виконує захисну функцію для спинного мозку і виходять з хребетного стовпа коренів спинномозкових нервів. Хребетний стовп людини складається з 33-34 хребців. Останні 6-9 хребців зростаються і утворюють крижі і куприк. Хребетний стовп людини характеризується наявністю вигинів. Вигин, спрямований опуклістю вперед, називається лордозом (шийний і поперековий), а вигин, спрямований опуклістю назад, - кіфозом (грудної та крижовий). На місці переходу шийного лордозу в грудний кіфоз знаходиться виступаючий VII шийний хребець. На кордоні поперекового лордозу з крижовий кіфозом утворюється звернений вперед мис крижів. Вигини хребетного стовпа (лордози і кіфози) виконують ресорну і амортизаційну функції при ходьбі, бігу та стрибках. В результаті порушення симетрії у розвитку м'язової маси тіла людини з'являється ще й патологічний (бічний) вигин – сколіоз. Грудна клітка (compages thoracis) формується за допомогою грудного відділу хребта, ребер, грудини і суглобових зчленувань, обмежує грудну порожнину, де розташовуються головні органи людини: серце, легені, судини, трахея, стравохід і нерви. Форма грудної клітини залежить від статі, статури, фізичного розвитку, віку. У грудній клітці виділяють верхнє і нижнє отвори (апертури). Верхнє отвір обмежений ззаду тілом I грудного хребця, з боків - першими ребрами, спереду - рукояткою грудини. Через нього в область шиї виступає верхівка легені, а також проходять стравохід, трахея, судини і не-рви. На форму грудної клітки впливають рахіт, захворювання органів дихання та ін.

23. Будова груднини, ребра, види ребер, з’єднання ребер з грудниною та хребтом. Грудина (sternum) являє собою довгасту плоску кістку, яка складається з трьох частин : рукоятки, тіла і мечоподібного відростка. У дорослих всі частини зростаються в єдину кістку. На верхньому краї рукоятки грудини знаходяться яремна вирізка і парні ключичні вирізки. На передній поверхні тіла грудини і по її краях лежать реберні вирізки. Ребро (costa), 12 пар, складається з довгої задньої кісткової частини і короткою середньої хрящової частини (реберного хряща). Сім пар верхніх ребер (I-VII) хрящовими частинами з'єднуються з грудиною і називаються істинними. Хрящі VIII, IX, X пар ребер з'єднуються не з грудиною, а з хрящем вищерозміщеного ребра, такі ребра називаються помилковими. Ребра XI і XII мають короткі хрящові частини, які закінчуються в м'язах черевної стінки. Вони більш рухливі і називаються хитаються. Ребро має головку, тіло і шийку. Між шийкою і тілом у верхніх 10 парах ребер знаходиться горбок, ребра. У ребра розрізняють внутрішню і зовнішню поверхню, верхній і нижній край. На внутрішній поверхні ребра по його нижньому краю знаходиться борозна - місце, де проходять міжреберні судини і нерв. На зовнішній поверхні ребра між тілом і шийкою ребра є горбик ребра, суглобова поверхня якого зчленовується з поперечним відростком хребця. Ребра розрізняються за формою і розмірами. Найкоротші - два верхніх і два нижніх ребра. Перше ребро лежить горизонтально, на його верхній поверхні знаходяться невеликий горбок для прикріплення передньої сходовому м'язи і дві борозни: передня - для підключичної вени, задня - для підключичної артерії. Грудна клітка (compages thoracis) формується за допомогою грудного відділу хребта, ребер, грудини і суглобових зчленувань, обмежує грудну порожнину, де розташовуються головні органи людини: серце, легені, судини, трахея, стравохід і нерви. Форма грудної клітини залежить від статі, статури, фізичного розвитку, віку. У грудній клітці виділяють верхнє і нижнє отвори (апертури). Верхнє отвір обмежений ззаду тілом I грудного хребця, з боків - першими ребрами, спереду - рукояткою грудини. Через нього в область шиї виступає верхівка легені, а також проходять стравохід, трахея, судини і не-рови: НіжнЙУЙгверстіе більше верхньої, воно обмежене тілом XII грудного хребця, XI, XII ребрами і реберними дугами, мечовиднимвідростком і закривається грудобрюшной перешкодою - діафрагмою.

22 Гіпофіз і гормони гіпофіза. Їх вплив на організм людини. Гіпофіз представляє собою ендокринну залозу, розташовану біля мозкового підстави. Його розміри невеликі, приблизно з горошину. Гіпофіз підрозділяється на три частки: задню, проміжну і передню. Кожна з часткою є самостійною залозою і виробляє свої гормони. Гормони передньої долі гіпофіза - білкові. Гормони гіпофізаважливі для багатьох процесів, що відбуваються в організмі. Найважливішим з них є гормон росту. Він відповідає за повноцінний ріст організму. Якщо видалити гіпофіз, то зростання людини припиниться. Гормон росту сприяє зниженню виведення азоту з організму в результаті обміну речовин. Це призводить до більш швидкому формуванню нових тканин. Гормони гіпофіза та їх функції добре вивчені людством. Порушення їх секреції веде до збоїв в організмі. Недолік гормону росту призводить до припинення зростання, а його надлишок викликає гігантизм. Нерівномірне вироблення гормону є наслідком непропорційного розвитку кінцівок. Тиреотропний гормон, який виробляє гіпофіз, є стимулятором для нормальної діяльності щитовидної залози. При видаленні гіпофіза заліза не виконує свої функції. Адренокортикотропний гормон необхідний для нормальної роботи надниркових залоз. Але за відсутності гіпофіза вони також продовжують виконувати свої функції. Але зменшується кількість вироблюваного гормону, що регулює баланс натрію і калію в організмі людини. Гонадотропні гормони беруть участь у двох процесах. Перший процес полягає в участь у процесі вироблення яйцеклітин в жіночому організмі і сперматозоїдів у чоловічому організмі. Другий - у виробленні самих жіночих і чоловічих гормонів. Занадто велика кількість цих гормонів призводить до статевого дозрівання, випереджальному зростання організму. Видалення гіпофіза припиняє репродуктивну функцію і значно знижує статевий потяг. Гормони гіпофіза беруть активну участь у процесі розподілу в організмі вуглеводів, споживаних з їжею. Вони грають важливу роль в обміні речовин. Велике значення мають адренокортикотропний гормон і гормон росту. Саме вони впливають на діяльність підшлункової залози і вироблення інсуліну. Проміжна і задня частки гіпофіза теж виробляють гормони, які беруть участь у життєдіяльності організму. Гормон окситоцин грає важливу роль для скорочення матки при пологах, для стінок кишечника, сечового міхура і жовчного міхура. Гормон вазопресин відповідає за нормалізацію рідини, яка виділяється через нирки. Припиненнядіяльності задньої долі веде до так званого нецукровому діабету. При цьому організм втрачає велику кількість рідини (до 38 літрів), яку необхідно постійно заповнювати в тій же кількості. Гормони гіпофіза беруть участь у багатьох процесах, що відбуваються в організмі, і впливають на роботу багатьох органів. Видалення гіпофіза призводить до незворотних наслідків і збою в життєдіяльності всього організму.

24. Підшлункова залоза як залоза внутрішньої секреції. Топографія, зовнішня та внутрішня будова, гормони. Підшлункова залоза ( ПЗ ) — залозистий орган , який відноситься до травної системи . Цей орган умовно поділяють на три частини: головку , тіло і хвіст. Залоза розташована позаду шлунка . Головка ПЗ — найширша частина органу , розташовується у вигині 12 палої кишки. Тіло і хвіст спрямовані вліво і вгору , в сторону селезінки. Підшлункова залоза має складну альвеолярно-трубчасту структуру. Основна речовина ПЗ представлена у вигляді часточок , які мають вивідні протоки . Між часточками знаходяться скупчення клітин , які називають острівцями Лангерганса. У відповідності з виконуваними функціями розрізняють екзокринну і ендокринну частини ПЗ. Кожна з цих частин продукує певні речовини , що беруть участь в тих чи інших процесах нашого організму. Часточки підшлункової залози виробляють панкреатичний сік і є екзокринною частиною залози. Острівці Лангерганса виконують ендокринну функцію і виробляють інсулін і глюкагон .Всі необхідні організму речовини ми отримуємо з їжею. Але в їжі вони знаходяться в складному вигляді , і наш організм не може їх засвоїти. Обробки , яку їжа проходить в шлунку , недостатньо для того , щоб всі потрібні нам речовини стали доступні для засвоювання . Підшлункова залоза виробляє цілий ряд ферментів , необхідних для розщеплення білків , жирів і вуглеводів. За спеціальними виводячими протоками панкреатичний сік з ферментами виливається в дванадцятипалу кишку , де і триває розщеплення продуктів до потрібного для всмоктування стану . Кожен з ферментів , вироблених ПЗ , має свою певну функцію: Трипсин — фермент , який розщеплює білки. У підшлунковій залозі виробляється профермент цієї речовини під назвою трипсиноген . При попаданні в дванадцятипалу кишку він під дією жовчі перетворюється в активний трипсин . Амілаза , лактаза , мальтаза , инвертаза необхідні для нормального розщеплення вуглеводів. Ліпаза допомагає « розбирати » на складові складні жири.Ферменти , що беруть участь у травленні , починають активно вироблятися через кілька хвилин після надходження їжі в шлунок. І цей процес триває протягом 6-14 годин. Механізм роботи ПЗ досить складний . Вона виробляє більше того чи іншого гормону в залежності від того , переважають в потрапившій в шлунок їжі білки , жири або вуглеводи. Все це дозволяє впоратися з харчовою грудкою і підготувати її до всмоктування в кишечнику. Ще одна найважливіша функція підшлункової залози — продукція інсуліну і глюкагону . Ці ферменти виділяються в кров і активно беруть участь у регуляції вуглеводного обміну в організмі. Завдяки інсуліну підтримується постійний рівень глюкози в крові. Глюкагон також допомагає підтримувати постійний рівень концентрації цукру в крові і бере участь у розщепленні жирів. Виробляються вони спеціалізованими клітинами ПЗ острівців Лангерганса. Якщо з якихось причин підшлункова залоза перестає нормально працювати і виконувати « покладені » на не функції , ми отримуємо хвороби.